головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 2/2005 
Персонал № 2/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Першоджерела політики голодоморів: левитсько-фарисейські основи більшовизму і сучасність

Олександр НЕЖИВИЙ,
провідний фахівець Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень МАУП

Перед українською наукою постає завдання: з'ясувати конкретні причини геноцидних голодо­морів 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 років у контексті світової історії і цим посприяти вирі­шенню історичних, філософсько-світоглядних, соціально-економічних, ідейно-політичних та інших проблем, важливих для народів світу. Ключ для їх розуміння дає тоталітарний досвід ХХ століття, голодомори та недоїдання як засоби уп­равління суспільствами, глобальна криза духов­ності та культури, характер створення та розпад радянської, найбільшої у світі імперії, теперішній етап невдалого будівництва демократії в Україні та інші чинники. Українські голодомори ХХ століття спричинила священницько левитсько-фарисейська традиція з часів її утвердження в І тисячолітті до н. е. у Стародавній Юдеї, тероризу­ючи спершу юдейський народ, а згодом й інші на­роди світу.

Передісторія голодоморів. У Старому За­повіті (П'ятикнижжі-Торі) голодомори згаду­ються у трьох значеннях: Господнього упокорен-ня-виховання «обраного народу», покарання йо­го за невиконання Божої волі і як стихійні при­родні лиха, що спіткають нації й держави. Нака­зуючи юдеям пильнувати Господні заповіді, Єго-ва (Ягве) нагадує їм: «І впокорював Він тебе, і морив тебе голодом, і годував тебе манною» (5М. 8, 3). За невиконання своєї волі Єгова (Яг-ве) проклинає «обраний народ» і насилає на ньо­го людоїдство та голод: «І будеш ти їсти плід ут­роби своєї, тіло синів своїх та дочок своїх, що дав тобі Господь, Бог твій, в облозі та в утиску, яким буде гнобити тебе твій ворог» (5М. 28, 53). Ще промовистіші причинно-наслідкові зв'язки запровадження голодоморів для юдеїв у Книзі пророка Єзекіїля: «За те, що ви ворохобилися більше від тих поган, що навколо вас, й устава­ми Моїми не ходили, і постанов Моїх не вико­нували... (Єз. 5, 7); третина твоя помре від мо­ровиці й загине від голоду серед тебе, а третина попадає від меча в твоїх околицях, а третину розпорошу на всі вітри, і витягну за ними меча!» (Єз. 5, 7–12).

У книзі Буття Йосип розгадує фараонів сон і радить створити продовольчий резерв, запобіга­ючи таким чином «семи літам голодним, що нас­тануть у єгипетській землі»: «Нехай учинить фа­раон, і нехай призначить урядників над краєм, і нехай за сім літ достатку збирає п'ятину врожаю єгипетської землі. І нехай вони позбирають усю їжу тих добрих років, що приходять, і нехай вони позбирають збіжжя під руку фараонову, на їжу по містах, і нехай бережуть. І буде та їжа на запас для краю» (1М. 41, 34–36).

Згідно з Біблією, за давньоісторичних часів уміли і боротися з голодом, і штучно створювати його за непослух духовно-політичній системі, караючи та упокорюючи люд.

Історія. У нові часи відома спроба залякування народу примарою голодомору у Франції, що йо­го нібито організовував уряд за участю короля Людовика ХV в 60–70-их роках ХVIII століття. Нагнітання психозу та розслідування цієї справи тривали більше століття. З огляду на сучасні знання і теперішнє розуміння, фіксують цілесп­рямовану обробку масової свідомості з метою викликати антимонархістські настрої у країні. В результаті у Франції усталилася не тільки гро­мадська, а й наукова думка, нібито стара мо­нархія створила так зване Товариство голодовки і робила з його допомогою спробу виморити свій народ. Цю історію маніпулювання громадською і вченою думкою дослідив український історик і фінансист Георгій Афанасьєв (1848–1925) — міністр закордонних справ в уряді Павла Скоро­падського (1918), і цим зробив неоціненний вне­сок у світову науку.

На підставі тоталітарного досвіду ХХ сто­ліття й організованих голодоморів в Україні, таке залякування у ХVІІІ столітті французько­го суспільства голодною смертю, нібито спла­новане монархічним урядом за участю короля, маємо розглядати як професійно підготовлену і тривалу в часі фальсифікацію з багатоплано­вою метою підриву основ монархії, цілеспрямо­ваного контролю громадської думки (моніто­рингу) методами поширення чуток про рево­люцію 1789 року, а після звернення короля — масованою обробкою свідомості за допомогою «вільної преси», історичної науки, літератури та мистецтва, що стало ідеологічною основою школи брутальної пропаганди у ХХ столітті і дає ключ для розуміння, яким саме чином пот­рапляли під тотальний контроль наука, преса і загалом гуманітарна сфера у західних демок­ратіях.

Характер творення отруйно-злої неправди, цинічне «онауковлення» та міфілогізація її в мистецтві фіксуються нині як почерк і стиль ба­гатопланової антисуспільної політики, яка, з од­ного боку, сягає корінням левитсько-фарисейсь-кої духовно-політичної традиції з її моровицями у Стародавній Юдеї, а з іншого — прокладає шлях марксистсько-ленінській теорії та більшо­вицькій голодоморно-терористичній практиці в СРСР. У свідомості передреволюційної Франції наприкінці ХVІІІ та упродовж ХІХ століть апробовувалася ідея хлібної монополії та урядового розбою з метою запрограмовано­го тотального нищення в майбутніх нових істо­ричних умовах («хмара розбійників спустилася на державу, щоб поділити її, але цими розбійни­ками були сам уряд і його агенти»), втілена в життя в більшовицькій імперії на території Росії та України з непідробним почерком та розвину­тою стилістикою вже після Жовтневого пере­вороту 1917 року [1].

Французьку революцію 1789 року ідейно-політично та організаційно готував орден ілюмінатів. Ілюмінізм (від лат. іlluminatus — освітле­ний, яскравий) — «світле вчення», яке стало по­передником комуністичного вчення про «світле майбутнє». У Франції орден ілюмінатів підпо­рядкував ложі масонів, спрямував їхню діяльність на організацію суспільних ка-таклізмів і залаштунково диригував подіями. Верховодила старозаповітна левитсько-фари-сейська духовно-політична течія в юдаїзмі, котра органічно увійшла в світовий рево­люційний рух й готувала виступи через відповідні підставні органи та організації, керу­вала повсталими в різних країнах і користувала­ся результатами таких «революцій». Відмовив­шись наприкінці ХVІІІ століття в Польщі існу­вати легально, як держава в державі (зокрема, на теренах України), керівництво цієї течії в юдаїзмі зійшло зі сцени історії і відтоді виявляє себе у прихованих (латентних) формах діяль­ності в усьому світі.

Водночас вже тоді невидиме керівництво подіями виношувало ідейно-політичний по­тенціал програмованих катаклізмів на перспек­тиву. Масонські проекти скасування власності наприкінці ХVІІІ століття до середини ХІХ-го визріли класовою боротьбою з приватною влас­ністю у марксизмі та політикою докорінного пе­ретворення суспільного життя і зміни самої людської природи в комунізмі у ХХ столітті; проголошення релігії безглуздям переросло у війну з духовністю та нищенням віри, церкви, моралі, культури, всесвітньо-історичних набутків цивілізації; вимоги всезагальної рівності і соціальної справедливості — цілковитою ліквідацією верств, зрівнялівкою в суспільстві, усезагальним інтелектуальним, духовним, куль­турним занепадом цивілізації тощо.

У Європі левитсько-фарисейська традиція розробила марксистську доктрину «пролетарсь­кої революції», в Росії — розгорнула терор «на­родовольців» та соціалістичний рух, ідейно та організаційно підготувала й здійснила так звані «революції» 1905 та 1917 років. Запровадження одразу після Жовтневого перевороту в Петер­бурзі «хлібної монополії» більшовиками (забо­рона для селян торгувати зерном через вимогу здати весь хліб державі під страхом розстрілу) виводить цю традицію з підпілля і пов'язує її з усією попередньою історичною практикою вико­ристання голоду з метою упокорювання та керу­вання суспільствами.

«Хлібна монополія, хлібна карточка, всеза-гальна трудова повинність — цей засіб контро­лю та примусу до праці сильніший від законів конвенту і його гільйотини, — наводив спад­коємні зв'язки з Французькою революцією «вождь» Жовтневої соціалістичної революції В. Ульянов-Ленін. — Гільйотина тільки заляку­вала, тільки ламала активний опір. НАМ ЦЬО­ГО МАЛО. Нам треба не лише залякати капіталістів у тому розумінні, щоб відчували всесильність пролетарської держави та забули думати про активний спротив їй. Нам треба зламати і пасивний, поза сумнівом, ще небе-зечніший і шкідливіший спротив» [2, С. 18–19]. Хлібну картку, трудову повинність, примус і бо­ротьбу з опором Ульянов-Ленін вимагав запро­вадити «щодо більшості трудящих робітників та селян... Слід домагатися підлеглості, і до то­го ж безвідмовної одноосібним розпорядженням радянських керівників, диктаторів, обраних чи призначених, наділених диктаторськими повно­важеннями» [3, С. 19].

Формулюванням безвідмовної підлеглості всіх і кожного одноосібним розпорядженням призначених чи обраних диктаторів цей «вождь» сам розсекретив левитсько-фарисейсь-ке походження більшовизму та його першодже­рело — винайдену священиками-левитами і зафіксовану в Повторенні Закону так звану го­ловну формулу всеохопного тоталітаризму в ідеалі, згідно з якою люта ненависть підносить­ся до рівня верховної духовної сутності і пер­соніфікується в Абсолюті, від чийого імені йо­го уповноважені здійснюють управління життєдіяльністю соціуму. Із запровадженням беззастережної покори більшовицькій дикта­турі ця «формула» й реалізується в глобально­му (загальноросійському та міжнародному) об­ширі у комуністичних теократіях і стає голов­ним системоутворюючим законом новітнього тоталітаризму, що його вивели і сформували спадкоємці левитів із Повторення Закону на його людиноненависницьких засадах.

* * *

1918 року в центральних районах Росії відбу­лося 245 великих селянських повстань у резуль­таті хлібної монополії «партії нового типу». «Жоден пуд хліба не повинен залишитися в руках тримачів, — давав вказівки Ульянов-Ленін. — Оголосити всіх, хто має надлишок хліба і не виво­зить його на зсипні пункти, ворогами народу, віддати їх революційному суду з тим, щоб винним виносити вирок тюремного ув'язнення на термін не менше 10 років, виганяти їх назавжди з общи­ни, а все їхнє майно конфісковувати» [4, С. 23].

«Хліб, як правило, нікуди не йшов далі повіто­вого центру, де його зсипали абияк, і де він здебільшого пропадав і гнив. Озвірілі селяни з ду-бовиною та вилами йшли на кулемети», — підсу­мував результати цієї політики російський історик І. Бунич [4, С. 24]. Більшовикам треба було створити штучний голод у Росії, перш ніж ду­шити голодоморами Україну.

У трагедії українських голодоморів ХХ століття виявляються внутрішня логіка більшо­визму, основи, закладені левитами та фарисеями тисячі років тому.

«Їхній язик — смертоносна стріла, він оману говорить: устами своїми говорить із ближнім про мир, а в нутрі своєму кладе свою засідку» (Єр. 9, 8).

«Засідка» й засвідчує приховану форму діяль­ності основоположників «науки» обдурювання мас. Усесвітньо відомого ефекту ця лиха «наука» досягла в теорії і в конкретно-історичній прак­тиці більшовизму, переконливо оприлюднила своє левитсько-фарисейське походження. Яким чином, у чому і кого тероризували й обдурювали стародавні левити?

Насамперед віровченням, акцентуючи на не­терпимості Єгови-Ягве, творячи злого Бога для одновірців, — закладаючи цим у свою інтелекту­ально-духовну та керівну діяльність принцип боротьби зі своїм народом. Друга кривда логічно випливає з першої: від імені цієї сут­ності (Абсолюту) терором управляти вірними, не допускаючи інакомислення, непослуху, тобто витворюючи теократію і розбудовуючи тоталі­тарні духовно-політичні структури. Ще однією особливістю цієї духовно-політичної течії є фак­тично прихована (латентна) діяльність як своєрідна форма конспірації, адже справжні цілі жерців невідомі, у їхньому середовищі складав­ся і вдосконалювався культ таємниці. Лише на підставі історичного досвіду ХХ століття дохо­димо висновку, що головною метою функціону­вання латентних структур від найдавніших часів до сьогодення було і є керувати племенами, спільнотами, державами, послуговуючись най­головнішими засобами обдурювання та заляку­вання — терором. Тероризування голодомором слід трактувати як убивчий метод управління тими, хто вижив і на генетичному рівні став носієм жаху перед перспективою масового ви­мирання.

У чому виявляється приховане обдурювання? Вимога до юдеїв приносити в жертву першу ди­тину чоловічої статі, перше ягня, теля, козеня то­що. Чи потрібні Богові вбиті немовлята й первістки від худоби? — а от жерцям, котрі прий­мали жертви, потрібний був жах в очах молодих подружжів, які позбувалися щонайдорожчої першої дитини. Цей жах відклався в генах усього юдейського народу і давався взнаки при вигляді закривавлених жерців ще й тоді, коли дітей уже не вбивали, а в жертву приносили худобу.

Темі жертвоприношень присвячена Третя Мойсеєва книга Левит. Боролися з політикою левитів духовні подвижники — пророки. У книзі Єремії сам Бог Ізраїлів засуджує тих, хто «кров'ю невинних наповнили місце оце, і пагор­ки побудували Ваалові, щоб палити дітей своїх на огні цілопалення для Ваала, чого не велів Я і не говорив, і що на серце Мені не приходило!» (Єр. 19, 4–5).

Сформулюймо прихований задум. Під ви­димістю служіння Господові принесенням у жертву найсокровеннішого — першої дитини — поставити в залежність (духовну, політичну, пси­хологічну) увесь народ від жерців. Ось і форму­ла привселюдної прихованої роботи. Ставиться про людське око утопічна мета, а реалізується насправді спільно з нею ще одна, політично-практична, — механізм керування суспіль­ством.

З ідеологією, номенклатурою, бюрократією, те­рором, тоталітарним політичним режимом — послуговуючись сучасною термінологією — бо­ролися давньоєврейські пророки.

«Народе ти Мій — твої провідники вчинили блудячи тебе і дорогу стежок твоїх сплутали! Господь став на прю, і стоїть, щоб судити народи. Господь іде на суд, щоб судитись зі старшими на­роду Свого Та з вождями його...» (Іс. 3, 12–14).

Тоталітарна система у давній Юдеї підпоряд­ковувала собі й пророків. Зі своїм ідеологом Єзекіїлем, зокрема, вона повелася так: «І їсти­меш це, як ячмінного калача, і будеш пекти це на кавалках людського калу, перед їхніми очима» (Єз. 4, 12). Та коли пророк дав пояснення й поп­росився, Господь змилостивився: «Дивися, Я дав тобі товарячий гній замість людського калу, — і ти зроби на ньому свій хліб!» (Єз. 4, 15).

Із цієї «формули Єзекіїля» виводиться «політика живота» — упокорювання примусом до недоїдання і голодування з метою досягнення безумовного послуху тоталітарному режимові та беззастережного управління підвладними. Ве­деться така політика щодо конкретних осіб, ок­ремих верств населення та народів від доісторич­них часів і до нині. Змістовність «формули» по­лягає у регламентуванні їжі («буде вагою двад­цять шеклів на день, час від часу будеш це їсти. І воду будеш пити мірою, шоста частина гіна» (Єз. 4, 10–11). А покарання голодом — крайнє виражен­ня «політики живота» за непослух перед Госпо­дом, а насправді перед злочинною політичною системою, від імені якої й виступали священики та жерці-левити: «Коли Я пошлю на них злі стріли голоду, що будуть нищівними, що пошлю їх пони­щити вас та примножу голод на вас, то Я зламаю вам підпору хліба» (Єз. 5, 16).

«Формула голодомору та людоїдства» (далі — «ф. г. л.») у Старому Заповіті використовується як засторога щодо юдеїв, які не слухаються Гос­пода: «І будеш ти їсти плід утроби своєї, тіло синів своїх та дочок своїх, що дав тобі Господь, Бог твій в облозі та в утиску, яким буде гнобити те­бе твій ворог...по всіх твоїх брамах.» (5М. 28, 53–55). Реалізувалася ця лиховісна «ф. г. л.» у середовищі українського селянства після пере­вороту, вчиненого РСДРП (б) 25. 10. 1917 р. (за старим стилем), та встановлення на левитсько-фарисейських засадах новітнього — більшовиць­ко-радянського — тоталітаризму впродовж 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 років і приз­вела до людоїдства та масової загибелі від голоду мільйонів українців.

«Політика живота» велася у комуністичній те­ократії диференційовано щодо всіх без винятку верств населення, набуваючи форм геноциду в голодоморні роки. Ґрунтувалася на неповній (частковій) оплаті праці усіх працівників народ­ного господарства, службовців, керівної ланки (номенклатури) та винагородженні чи невинаго-родженні за вислуги в умовах ідеологічно регла­ментованого тоталітарного суспільства та нерин-кової планово-розподільчої економіки. Створи­ла феномен т. зв. «дешевої робочої сили» в ко­лишньому СРСР, готової в добровільно-приму­совому порядку до будь-яких маніпуляцій над собою. Спричинилася внаслідок неповної (част­кової) оплати виконаної праці до масового розк­радання загальнонародної (державної) власності на робочих місцях, формування т. зв. «несунів» у середовищі працівників усіх професій та всео-хопної корумпованості управлінців-посадовців і криміналізації всього суспільства. Найнепоміт-ніше це виявилося на етапі т. зв. «розгорнутого будівництва комунізму» в СРСР у 1963–1964 рр. як штучно створена підстава для масового невдо­волення політикою М. Хрущова та політичне усунення його як лідера. Найпомітніше — у тво­ренні голодоморів в Україні у ХХ столітті, що маскувалося іншоназиванням як публічне при­ховування справжніх намірів організаторів голо­ду. На словах не ставилися завдання виморити голодом українських селян, а віддавалися накази і спускалися плани щодо хлібозаготівлі у голоду­ючій місцевості (для постачання міського насе­лення, на експорт чи промислову переробку), класової боротьби з «дрібнобуржуазною стихією», допомоги голодуючим у Поволжі, темпів колек­тивізації, конфіскації усіх хлібних ресурсів, зане­сення на «чорну дошку» невиконавців партійно-державної програми, здачі продовольства тощо — на відміну від прямих погроз давнім юдеям у Біблії винищити їх голодом за непослух Господові. Це становило методологічну основу біль­шовицького геноциду проти українського наро­ду, а нині це ключ до розуміння специфіки його запрограмованості та здійснення. У більшо­вицькій термінології сам факт голодоморів як поняття не вловлюється і розпливчато фор­мується в нагальні «чергові завдання радянської влади», що засвідчує публічно-латентну (прихо­вану) її природу.

Ці старозаповітні «формули» наповнювалися конкретно-історичним змістом із плином часу, у кожну епоху, в кожному середовищі «обраного народу», де він жив, і були не міфами, а вказівкою до дії та контролю над громадами та їхніми керманичами. Для усвідомлення запрог­рамованості рабського становища всіх без винят­ку верств у тій системі, маємо збагнути місткість і цілеспрямованість «формули Єзекіїля» — особливого «довіреного» системи, який сам мусив їсти хліб, спечений перед усіма на посліді. Схоже велося й номенклатурі в радянські часи, попри схиблене уявлення, нібито вона розкошувала. Ні, як і Єзекіїль, привселюдно обезчещена, по­винна була відкушувати й ковтати за рознаряд­ками системи і тремтіти перед її всесильністю і непередбачуваністю. На запитання, скільки в'язнів у СРСР, дисидент Буковський відповідав: 250 мільйонів чоловік. За Сталіна усі секретарі райкомів, обкомів, цека уночі спали на робочих місцях, очікуючи можливого телефонного дзвінка вождя, який страждав од безсоння. Він продовжив справу давніх попередників-левитів і розбудував під прикриттям нового ладу на заса­дах старозаповітного терору достеменний то­талітаризм в ідеалі.

Тоталітаризм у Стародавній Юдеї встановився 621 р. до н. е. у зв'язку із проголошенням Повто­рення Закону священиками та жерцями-левита-ми. Стосовно юдеїв терор на практиці чинився з вимогою приносити в жертву Господові первона-роджених від людей і худобу. Безумовний пос­лух Авраама виконати цей наказ Господа творці Повторення Закону постулювали для всього давньоєврейського народу: «І збудував там Ав­раам жертівника, і дрова розклав, і зв'язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дрова­ми. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого» (1М. 22, 9–10).

Скасування вимоги до юдеїв убивати своїх первонароджених дітей пов'язане з рішенням Господа взяти левитів замість кожного пер-ворідного серед Ізраїлевих синів: «І відділиш ле-витів з-поміж Ізраїлевих синів, і будуть левити Мої... бо вони дані Мені з-поміж Ізраїлевих синів; замість перворідного кожного з Ізраїлевих синів, що розкриває кожну утробу, узяв Я їх собі, бо Мій кожен перворідний серед Ізраїлевих синів, серед людини й серед худоби» (4М. 8, 14–17).

За Господнім рішенням взяти жерців-левитів у благодійники для всіх юдеїв постає багатоплано­ва політика священиків і прочитується їхнє вміння здійснювати «історично-прогресивні» діяння з виховною метою. У цій акції просте­жується соціально-політична функція інституції левитів як охоронців скинії заповіту, котрі до 25-літнього віку готувалися до «праці на службу скинії заповіту... від віку п'ятидесяти літ відійдуть від служби...» (4М. 8, 24–25), а також їхнє походження з молоді, яку гартували, за тра­дицією, до посвяти.

Цей малодосліджений донині пласт народної культури, в якій неповнолітні юнаки «вмирали людиною — народжувалися звіром», упродовж довгих років жили у «звіриних союзах» моло­дих воїнів, а після досягнення повноліття із «звірів» знову ставали людьми, використали творці Повторення Закону, надавши їхній «зві­риній» злості статусу верховної духовної сут­ності та започаткувавши з допомогою «звіри­ної» сили терор проти свого народу [3]. Ця версія підтверджується самою назвою «левит» — у значенні «молодий лев» — цар звірів, а також їхньою функцією охоронців-жерців фактично знову перевтілюватися і приймати криваві жерт­ви для Господа — різати і чинити цілопалення з ритуальною метою. Левитська помста ворогові [4] з неодмінним вибиванням мізків та відриван­ням голів відома в історії й узгоджується також із щойно згаданим пластом народної культури, зафіксованим, зокрема, в українській мові сло­вом «зірвиголова».

У цьому контексті чіткіше з'ясовується поход­ження кадрової політики в сучасній антикультурі, яка орієнтується на бажані вроджені задатки підібраної людини розбудити в собі звіра й поводи­тися агресивно, по-лев'ячому, шалено і навіжено, непоступливо, непримиренно, ні на кого не зва­жати, нічого не остерігатися. Так готують май­бутніх лідерів і провідників політики «філософії зла», доводячи до фанатизму й істерії широкі верстви людей. Відповідні риси характеру мали або набули основоположники сіонізму та комунізму, вожді й виконавці їхніх рішень та вказівок на місцях, керівники силових структур і репресив­них органів у Радянському Союзі та країнах «соціалістичного табору» в часи тоталітаризму.

Отже, рішення Господа припинити приносити дітей у жертву — це відмова від головного системоутворюючого чинника тоталітаризму у Старо­давній Юдеї, який у питанні життя або смерті першої дитини ставив увесь народ у залежність від жерців-левитів.

У практиці творення комуністичної утопії в СРСР «розсекретився» латентний і підступний характер усіх постулатів марксизму-ленінізму, нав'язаних терором і обдурюванням. Заборона приватної власності не створила, а зруйнувала, знищила господарів, позбавила їх багатств і принизила гідність. Соціально-економічні ре­форми повинні повернути людей до власності, а власність до людей. Боротьба з релігією — «опіумом народу» та церквою не створила ду­ховно багатшу людину, а спустошила її і підірвала основи культури. Це реалізація найбільш руйнівних, прихованих задумів під нібито прогресивними гаслами «зміни старого світу».

Боротьба за соціальну справедливість перетво­рилася на фізичне винищення верств населення — аристократії, підприємців, селянства, інтелі­генції. Отже, соціальною однорідністю їхніх на­щадків, які втратили створені попередниками духовно-культурні та матеріальні основи, бо­ротьба за нібито соціальну справедливість перет­ворилася на зрівнялівку. Це гасло творців Фран­цузької революції 1789 року, попередників ко­муністів. У Франції ідея рівності руйнувала ста­нову систему, в радянській країні ще й урівняла обдароване, талановите з посереднім та присто­совницьким і унеможливила творення національної еліти, формування високого соціального престижу обдарованих особистостей. «Не висовуйся!» — гасло соціалізму.

І Жовтневий переворот у Росії, і розпад Ра­дянського Союзу уможливила організована ла­тентними структурами «високопрофесійна»до-помога. «Процес пішов» і виявив знайому стилістику першоджерел. У результаті, як і після 1917 року, повторилося організоване вивезення національних багатств за кордон і цим піджив­лення економіки Заходу, а проголошена демок­ратія виявилася керованою, отже, не демократією, і містить ту ж саму небезпеку, як і не­давній «розвинутий соціалізм».

Такий остаточний результат діяльності Росій­ської соціал-демократичної партії (більшо­виків) (РСДРП (б) — ВКП (б) — КПРС — насправді підставної спеціалізованої організації (служби) левитсько-фарисейської духовно-політичної течії в юдаїзмі, яка діяла у прихова­них (таємних) формах на рівні постановки мети діяльності і вироблення ідеології та створення ідеологічних програм, удаючись до іншоназивання (інакомовлення) як методу публічної конспірації та введення в оману членів партії, на­роду і світового співтовариства.

Упродовж 1917 — 1991 рр. ця течія керувалася марксистсько-ленінською ідеологією та користувалася її термінологією іншоназивання (іна-комовлення) і відповідно діяла методами терору у державному будівництві та управлінні соціально-економічною, духовною, культурною та іншими сферами суспільної життєдіяльності. Організувала в 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 роках і здійснила завдяки механізму більшовицько-радянського тоталітарного ладу штучні голодомори в Україні. В останні деся­тиліття існування втратила почуття реальності і діяла у віртуальній (уявній) дійсності, не маючи коріння в національному ґрунті та не усвідом­люючи свого історичного завдання, можливос­тей і відповідальності перед народом. Як агент впливу світових латентних структур у період суспільної перебудови 1985–1991 рр. підпоряд­кувала їм проголошену в СРСР «нову історичну спільність — радянський народ» і передоручила свою політику упокорення мас через недоїдання та голодування в якісно нових умовах позірного народовладдя — керованої псевдодемократії. Як негативний інтелектуально-моральний феномен РСДРП (б) — ВКП (б) — КПРС має всесвітньо-історичне значення і засвідчує своїм прикладом долю спецслужбівських новотворів та підпоряд­кованих їм суспільств у минулому і застерігає людство на майбутнє.

Отже, «філософія зла» виявила граничну керо­ваність суспільством методами терору, демагогії та іншоназивання (інакомовлення) і підірвала основи духовної культури та цивілізованості. Вона варіювалася й розвивала методології таємного впливу на політичну та партійно-дер­жавну діяльність в СРСР та інших країнах «соціалістичного табору», а нині реалізується у керованих псевдодемократіях фрагментарно, без застосування на теперішньому етапі всеохопного терору — у межах демагогії (обдурювання) та іншоназивання. Втім, у керованому латентними структурами суспільстві «філософія зла» збе­рігає потенційні можливості до реалізації. Нині вона створює і підтримує функціонування систе­ми самознищення в суспільстві.

Більшовизм не зник на генному рівні і нині розвивається у формах псевдодемократії. Не­нависницьку спрямованість руйнівних процесів фіксує термін «кинути»: будь-кого чи й усе суспільство у жебракування, забравши в нього заощадження та власність, зупинивши виробни­цтво, перекривши кисень освіті, науці, культурі. В економіці: під виглядом приватизації як пере­дачі усуспільненої власності її законному влас­никові — народові, з метою перетворення його в господаря своєї долі, відбулося фактичне розк­радання національного добра злочинцями, які вміють грабувати, а не господарювати. У політичній сфері: ведеться системна компрометація самої ідеї народовладдя; так нещодавно прого­лошувана ідея вносити поправки до Конституції на референдумі — найнебезпечніший удар, що його ледве не завдала та сила, яка годує обіцян­ками дезорієнтованих схибленою демократією. «Ініціатива» поправляти Основний Закон референдумами остаточно добиває розум у житті і руйнує ідею державності, бо це мають робити законотворці-фахівці (у першому, другому, третьо­му читаннях), а не широкі маси, які навіть приб­лизно не розуміються у соціально-спеціальних питаннях. У духовно-культурному аспекті: під приводом деідеологізації та прилучення до культури Заходу насправді підриваються осно­ви культури та цивілізованого життя, насаджу­ються культ насильства, бездуховність та ниці інстинкти.

Керованість з боку латентних структур прос­тежується в країнах Заходу. У другій половині ХХ століття вони значною мірою втратили дер­жавний суверенітет у питаннях внутрішньої та зовнішньої політики і не в змозі захистити національні інтереси свого корінного населення в умовах масового переселення емігрантів. Завдання держави не виконується під приводом дотримання прав людини, відтак усе стає з ніг на голову: право цілого — народу, нації — підпоряд­ковується праву частини цього цілого (у Франції — арабам, у Німеччині — туркам), що об'єктивно спричинює міжнаціональні протис­тояння і загрожує неминучими суспільними катаклізмами. Будь-яке порушення проблеми на рівні фіксації наражається на звинувачення в націоналізмі, фашизмі, антисемітизмі і караєть­ся згідно з законами демократії так само, як у то­талітарному радянському суспільстві каралося за «буржуазний» націоналізм, «схиляння перед Заходом» чи «замилування старовиною». По суті, Захід настільки ж збудував «демократію», як Схід — «соціалізм»: обидві «суспільно-еко­номічні формації» виявилися викривленими в духовному, суспільному, економічному плані і підпорядкованими утаємненій невидимій третій силі — латентній. Президенти провідних країн, прем'єр-міністри, політики остерігаються зви­нувачень в антисемітизмі за будь-які небажані для латентних структур ідеї, ініціативи чи вис­ловлювання, які вочевидь не містять ан-тиєврейських мотивів. Це демонструє цілковиту залежність західного народовладдя від невиди­мої влади.

Сьогодні така «демократія» функціонує поки що в межах неповної структури старозаповітної політики, без терору. Коріння катаклізмів, які, можливо, таким чином плануються, — у зневажених правах націй, а «спеціалізовані» структури демократій уже сьогодні вміють піддавати торту­рам, ґвалтувати, катувати по-більшовицькому, по-нацистському, по-фашистському. За наказами згори тероризували в'язнів у Багдаді, в Україні — народних депутатів з опозиційних партій та блоків після парламентських виборів 2002 року, а також на виборах 2004 року у Мукачевому. У керованих невідь-звідки суспільствах така сег­ментна державна практика загрожує перерости у всеохопний терор за повноструктурною форму­лою від левитів.

Нині система самознищення функціонує у світовому обширі і полягає у глобальній загрозі цілковитого підпорядкування світової політики та життя народів світу латентним структурам на засадах всеохопного тоталітаризму в ідеалах, створених священиками-левитами в релігійно-духовній сфері і варійованих їхніми ідейними наступниками в інших галузях суспільної жит­тєдіяльності — в політиці, державотворенні, економіці, культурі, побуті тощо. Діє вона як політи­ка «філософії зла» у публічно-латентному (при­хованому) режимі індивідуалізовано щодо кож­ного суспільства і засвідчує системно підготов­лену глобальну суспільну провокацію на методо­логічних засадах духовно-політичної кухні ле-витів-фарисеїв. Поборотися з нею, це насампе­ред — зрозуміти її теоретичні підоснови у конк­ретних проявах у житті в цілому та в деталях.

Таке підвладне людському розумові, мисленню, науці. До організованих більшовицькою партією голодоморів 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 років в Україні спрямовувала священницько-левитська традиція від часів її утвердження в І ти­сячолітті до н. е. у Стародавній Юдеї. Чому? Це окреме питаня. Цю поразку розуму й духу маємо розглядати в контексті всієї духовно-політичної історії людства.

Література

1. Афанасьев Г. Е. Условия хлебной торговли во Фран­ции в конце ХУІІІ века. — Одесса, 1892. — С. 249–298.

2. Цит. за: Бунич И. Золото партии. — К. — СПб., 1999.

3.   Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов'ян. — Львів-Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 1998. —С. 123–191.

4.   Мельгунов С. Красный террор в России 1918 — 1923. — М., 1990.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту