Виступ на сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи у дискусії з приводу викликів тероризму (м. Страсбург)
народний депутат України, віце-президент ПАРЄ
Високодостойний Президенте! Шановні колеги!
Тема нашої дискусії — «Терористичний виклик у державах — членах Ради Європи». А будь-які виклики, звичайно, потребують адекватної відповіді. Простішого і оптимальнішого вирішення проблеми, здається, годі й шукати.
Однак, стосовно тероризму, ця універсальна формула: вик-лик-відповідь виявилась абсолютно неспроможною хоча б тому, що ми намагаємося покарати вбивць уже після вчиненого ними кривавого місива. Але ж це не відповідь, шановні колеги, а радше безсилий гнів постфактум, де спрацьовує середньовічний принцип: око за око, зуб за зуб. У цьому ціркулюс віціозус, де покара за злочин завжди спізнюється, народжуватиметься і відроджуватиметься монстр тероризму, доки ми не розірвемо це порочне коло.
Але як його розщепити, не порушивши при цьому, прав людини, не посягнувши на свободу слова, та на всі ті норми, котрі й творять демократію? Питання, на жаль, далеко риторичне, коли зважити, що, під приводом боротьби з міжнародним злом, деякі «отці націй» уже сьогодні обзивають нормальних опозиціонерів терористами з усіма репресивними наслідками.
То як же відділити агнців від козлищ? Щоб відповісти на це, треба збагнути причину зловісного явища. Приміром, аби зупинити братовбивство в Іраку, треба просто звільнити країну від окупантів; себто, зліквідувати причину кровопролиття. Але чи можна прощати у цій війні проти іноземних зайд викрадення і страту заручників, вбивство своїх же співвітчизників? Де тут діють праведні месники-партизани, а де найманці, уражені патологічним збоченням легіонерів смерті? З'ясувати те на праведному суді можна знову ж таки тільки після видворення окупантів. За наявності ж режиму окупації і в Іраку, і в Палестині під шляхетним гаслом боротьби з поневолювачами, поряд зі справними партизанами діяли і діятимуть відверті мародери і психічно збочені вбивці. Але це лише верхня частина айсбергу причин. Корені жахливого явища — у пластах століть. І хоч у шляхетному європейському сімействі про деякі речі не прийнято говорити, все ж наважусь порушити табу.
Отже, ми неодноразово у цій залі гнівно розвінчували подвійні, а то й потрійні стандарти, коли дії затятих екстремістів у вигідних для когось випадках трактувались як визвольні змагання повстанців, а такі ж самі розбійники, але невигідні, називались справжнім іменем — терористи. Хоча в обох випадках діяли звичайнісінькі вбивці. Тільки в першому іменувались визволителями, оскільки були вигідні американцям настільки, що на догоду їм вчинено варварські бомбардування Косова і Сербії. Причому з особливою злобою і нещадністю.
Варто визнати, що саме з Косова починається відлік глобального тероризму, який сягнув свого апогею в Іраку.
Я глибоко вдячний доповідачам і дослідникам цієї болючої теми. В основному поділяю тези проектів Резолюції та Рекомендацій. Але документи значно виграли б, коли б у них було зазначено, що агресія в Косові й Іраку — то трагічна помилка керівництва США, оплачена кров'ю і життям безвинних. Визнання цього гіркого факту було б до честі супердержави. І не тільки до честі, а й з огляду її власної безпеки. Бо не можна будувати своє благополуччя на нацьковуванні ісламу з православ'ям, на сатанізації спочатку сербів, а нині — мусульман. Тисячолітня історія свідчить, що провокування слов'янофобії завжди було трагічним для її призвідців.
Відтак, для загального і власного добра цій наддержаві треба знайти силу і мужність подолати нав'язувану матеріалістами сліпу ненависть до народів, які не визнавали і ніколи не визнають над собою якогось одного світового зверхника. І якомога скоріше переходити до діалогу між цивілізаціями, а не пхатися зі своїм уставом у чужий монастир чи мечеть. Слід акцентувати на тезі про діалог цивілізацій.
Отож, давайте діяти спільно супроти терористів, в ім'я Бога і на славу Аллаха. Дякую за увагу.