головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 2/2005 
Персонал № 2/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Новий уряд: здобутки і помилки

Георгій ЩОКІН

Затвердження Верховною Радою України найвищих державних посадовців викликало хвилю коментарів різних експертів, що природно для демократичного суспільства, яке у тривалій і тяжкій боротьбі вибороло собі нову владу. З проханням прокоментувати останні урядові призначення «ПЕРСОНАЛ» звернувся до засновника і президента МАУП, автора першого в СНД підручника «Основи кадрового менеджменту», визнаного науковця в галузі управління людськими ресурсами Георгія Щокіна, якого 2003 року всесвітньовідомим Центром імені Заєда (ОАЕ) названо серед найпомітніших «сучасних мислителів і світових експертів»


Про структуру

Передусім нагадаймо про класичну теорію дер­жавного управління, джерела якої треба шукати ще в працях Платона та Арістотеля. Згідно з цією те­орією, існує п'ять (а не три, як стверджував Ш. Монтеск’є та сучасні йому послідовники) видів влади (світоглядно-концептуальна, ідеологічна, за­конодавча, виконавча, судова), які перебувають у ієрархічному взаємозв'язку, але головними є дві перші. Про це зараз багато пише відомий українсь­кий вчений М. Сенченко.

Для сучасної України — найбільшої у світі правос­лавної держави — світоглядно-концептуальною владою може бути тільки православно-християнська доктрина, побудована на загальновідомій На-І горній проповіді Ісуса Христа. З цього випливає й| ідеологічна влада у формі українського консерва­тизму, який базується на національних традиціях, духовних цінностях і морально-правових засадах існування релігії, нації, сім'ї. Тому треба викинути з нинішньої Конституції статтю про «безідеологічне» існування держави та прописати в ній природні пра­ва та обов'язки титульного державотворчого ук­раїнського етносу. Влада завжди складається з наз­ваних п'яти видів. Якщо в Основному Законі держа­ви не позначено її головних гілок — світоглядної та ідеологічної — то вони є прихованими від народу і насправді можуть виявитися йому ворожими (нап­риклад, юдеолібералізм або соціал-тоталітаризм). Нині науковці сходяться на тому, що лібералізм та соціалізм є звичайними утопіями, тому в світі де­далі більше поширюється саме консерватизм, який спирається на здоровий патріотизм та етнізм.

По-друге, якщо вже взялися за зміни до Консти­туції, то треба вирішити проблему глави виконавчої влади. Нині у нас їх двоє — президент і прем'єр-міністр, що не відповідає принципам соціального управління. Таку структуру кучмівський режим «злизав» у більшовиків, а останні — у поваленого ними царизму, де був цар (генсек), кабмін (уряд) і держдума (парламент). Нам же треба використову-вати ту модель державного управління, яка форму­валася за часів Козацької Республіки, де гетьман був главою держави, главою уряду та верховним го­ловнокомандувачем. Інакше у виконавчій гілці вла­ди завжди дублюватимуться керівні функції, що мо­же за певних умов трансформуватися у небезпечне для суспільства «двовладдя».

По-третє, потребує змін і структура нинішнього Кабміну, оскільки, за законами соціального уп­равління, керуюча система (уряд) повинна відповідати керованій системі (суспільству). Ор­ганізація суспільства, як відомо, складається з трьох взаємопов'язаних сфер: духовної, політичної та еко­номічної.

Відштовхуючись від цього, треба будувати і структуру уряду з відповідними віце-прем'єрами: гуманітарний блок (Міністерство культури, науки і освіти, Міністерство охорони здоров'я, праці та соціального забезпечення з відповідними держ-комітетами). Нині, наприклад, існує Міністерство сім'ї та молоді, а вся молодь навчається в закладах Міносвіти;

•   економічний блок, де міністерства промислової та аграрної політики, охорони навколишнього сере­довища, палива та енергетики, транспорту і зв'язку, фінансів, яким підпорядковані відповідні комітети та служби (нині ж існують Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Міністерство промисло­вості, Міністерство АПК, що з управлінської точки зору є шкідливим, оскільки не відповідає принци­пам ефективного управління);

•   військово-політичний блок з усіма силовими відомствами, Міністерством закордонних справ та Мін'юстом.

Така структура унеможливлює дублювання влад­них функцій, веде до оптимального скорочення міністерств (склад уряду не повинен, згідно з прави­лами управління, перевищувати 19 осіб) та в цілому до ефективного державного управління. Сьогодні ж, наприклад, міністри-«силовики» входять і до скла­ду уряду, і до Ради нацбезпеки та оборони, де в пер­шому випадку їхнім керівником є прем'єр, а в друго­му — президент.

І останнє. Людство прямує до пріоритету духов­ної сфери організації соціального буття. Та'країна, _той народ і та влада, які зрозуміють це першими та ще й організовано діятимуть у зазначеному напрямі, безумовно, досягнуть лідируючих позицій у сучас­ному та майбутньому світі. Україна, наприклад, у цих умовах могла б перетворитися на країну універ­ситетів, державу духовності та знання, а українсь­кий народ — стати народом-вчителем, народом-про-повідником нових духовних засад існування людства.


Про кадрові призначення

Що стосується конкретних кадрових призначень, то успішним можна назвати передусім затверджен­ня Прем'єр-міністром України Ю. Тимошенко — бе­зумовно, талановитого політика та масштабного ор­ганізатора. До розряду успішних призначень я осо­бисто відношу затвердження міністром закордон­них справ Б. Тарасюка — справжнього професіона­ла, патріота і високопорядну людину. Гадаю, до цієї категорії також можна віднести призначення А. Кінаха, С. Терьохіна, С Ніколаєнка, В. Пинзени­ка, а також Ю. Луценка (останній хоча й не має про­фесійного «міліційного» досвіду, однак вирізняєть­ся здоровою агресією, здоровим гумором і здоровим глуздом, що в цілому повинно забезпечити його успішне керування МВС).

Віце-прем'єрська   група,   крім   названого   вже A.  Кінаха, на мою думку, відверто слабка. Це сто­сується не так призначених осіб, як визначених для них функцій, бо євроінтеграція та адміністративна
реформа хоча й актуальний, проте тимчасовий уп­равлінський проект, для реалізації якого було б дос­татньо створити відповідну державну комісію.

Невдалими вважаю призначення міністром транспорту і зв'язку Є. Червоненка та міністром надзвичайних ситуацій Д. Жванію, яких, не безпідставно, вважають прихованими олігархами, а це    суперечить    проголошеному    Президентом

B.   Ющенком принципу відокремлення бізнесу від влади (це, до речі, доводив ще відомий соціолог М. Вебер). До того ж, у людській свідомості їхні прізвища асоціюються з отруєнням В. Ющенка, ос­кільки один з них був його «особистим охоронцем і водієм», а другий влаштував ту злощасну зустріч на дачі Сацюка. Це не кажучи вже про тісний зв'язок Червоненка з відомим кримінальним ділком В. Ра­биновичем (у якого він — заступник у єврейському конгресі) та про недавній гучний скандал із його ізраїльським громадянством.

У цілому ж треба вітати новий уряд нової демок­ратичної України та всіляко допомагати йому (зок­рема і прискіпливим громадським контролем), бо — не дай Боже! — якби збереглася влада Кучми — Медведчука — Януковича, нам ще довго довелося б шукати свободу та демократію.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту