Інтернаціоналізм як фактор впливу в процесі історичної еволюції системи політичних цінностей Російської держави (початок)

Важливим виявом впливу на російську державу ззовні, зокрема з Західної Європи, було проведен­ня Петром I реформ, що у цілому можна охаракте­ризувати як введення на Русі західних принципів функціонування суспільства і системи цінностей [1, c. 51]. Цей період мав важливе значення для подальшого розвитку російської держави. Сам Петро I під час навчання в Голландії вступив у ма­сонську ложу [2, c. 49] — інтернаціональна течія, що ставить перед собою глобальні цілі зламуван­ня національних кордонів і створення єдиної світової масонської держави [3, c. 90]. Безумовно, з глобальної точки зору об'єднання людства яв­ляє собою найбільше благо. Але таке об'єднання можливе тільки на принципах співробітництва і взаємоповаги народів, на принципах дійсної ре­алізації законів людської етики і гармонії. Причо­му споконвічні ідеї масонства носять саме такий характер. Як це завжди буває, втілення великої ідеї на практиці залежить від тих, хто її реалізує, і їхніх етичних принципів. Досвід, винесений з новітньої історії, свідчить про те, що ідеї масон­ства реалізувалися на практиці несправедливим, а часом просто злочинним шляхом. Отут ми теж го­воримо про об'єднання людства, але тільки на принципах скорення і поневолення одних народів іншими, а це вже зовсім інше. Ю. Козенков, нап­риклад, пише, що глобальна задача деяких ма­сонських організацій новітнього часу — зламати національну основу більшості країн світу не шля­хом воєн і фізичного знищення, а шляхом штуч­ної асиміляції корінних, державоутворюючих на­родів [4, c. 42]. Така асиміляція має бути спрямо­вана на ослаблення генетичних коренів нації, на ослаблення і навіть втравлювання історичної пам'яті народів, на усунення національних особ­ливостей, характерів, менталітету, що робить їх пластичним матеріалом для імплантації певних якостей і життєвих установок з метою перетво­рення в слухняну і керовану масу в руках тих, хто намірився скорити людство [4, c. 43].

Саме після петровських реформ у Росії з'явила­ся стійка тенденція орієнтації на Захід у багатьох аспектах соціального життя, у тому числі й у галузі суспільно-політичних навчань. Така орієн­тація стала ґрунтом для наступних «хвиль» ідео­логічного впливу на Росію. А як можна домогтися впливу, а потім і влади? У першу чергу за допомо­гою впровадження «зручної» ідеології. Адже ще Гегель сказав: «Ідеї правлять світом». У пет-ровські часи при значному посиленні російської держави, рості її впливу на міжнародній арені реформи мали дуже негативний ефект і на національну самосвідомість росіян, і на російську державу в цілому. Християнство за попередні сім століть свого існування в Росії привело до того, що дохристиянська історія російського народу і держави була забута. Пізніше, німецькі історики, запрошені для написання історії Росії, — Міллер, Шлецер, Байер — закріпили це «обрізання» в офіційних версіях національної історії [5, c. 19]. Після встановлення і закріплення петровськими реформами тенденції орієнтуватися на Захід у свідомості народу виник своєрідний колективний комплекс неповноцінності, коли почали вважати, що всьому гарному ми навчилися у західних на­родів — більш древніх і більш мудрих. І за­кріплення такого колективного архетипу непов­ноцінності в народі стало бомбою уповільненої дії для російської держави. Починаючи з XVIII століття Росія стало «полігоном» для перевірки різних теорій та ідеологій, що приходять із За­ходу.

Найвпливовішою, як виявилося згодом, ідео­логією, що носить яскраво виражений інтер­національний характер, була ідеологія комунізму. За 74 роки радянської влади в масовій свідомості народу були укорінені цінності інтернаціонально­го характеру.

Відповідно до багатьох досліджень, корені ви­никнення комунізму йдуть у минуле набагато глибше від часу виникнення офіційних джерел свого виникнення: діалектики Гегеля, ма­теріалізму Фейєрбаха й утопічного соціалізму Сен-Сімона, Оуена і Фур'є. Наприклад, відомо, що основні положення для свого «Комуністично­го маніфесту» засновник комунізму Карл Маркс запозичив з книги Теодора Дезамі «Кодекс спіль­ності» [6, c. 164]. Сам же Дезамі переписав ос­новні ідеї своєї книги в древніх ессеїв. І Теодор Дезамі, і Карл Маркс називали ессеїв першими комуністами [6].

Як же інтернаціональні особливості ідеології комунізму проявлялися в процесі розвитку систе­ми політичних цінностей у російському суспільстві?

У контексті ідеї «світової революції», рево­люція в Росії споконвічно розглядалася як джере­ло для «світової революційної пожежі», що має послужити створенню світової соціалістичної наддержави. В. І. Ленін говорив про світову рево­люцію стосовно Росії: «Мова йде про державотво­рення. Відтепер Росія буде першою державою зі здійсненим соціалістичним ладом... А ви знизуєте плечима! Ну отож, дивуйтеся ще більше! Справа не в Росії, на неї, добродії, мені наплювати, це тільки етап, через який ми проходимо до світової революції» [7, c. 178]. Поняття про світову рево­люцію — це встановлення диктатури і терору. От що казав Л. Троцький про методи проведення ре­волюції [8, c. 55]: «Ми повинні перетворити її (тобто Росію) у пустелю, населену білими негра­ми, яким ми дамо таку тиранію, яка не снилася ніколи найстрашнішим деспотам Сходу. Різниця лише в тому, що тиранія ця буде не праворуч, а ліворуч, і не біла, а червона, тому що ми проллємо такі потоки крові, перед якими здригнуться і зблякнуть усі людські втрати капіталістичних воєн. Найбільші банкіри через океан будуть пра­цювати в найтіснішому контакті з нами. Якщо ми виграємо революцію, розчавимо Росію, то на по­хоронних уламках її зміцнимо владу сіонізму і станемо такою силою, перед якою увесь світ опус­титься на коліна. Ми покажемо, що таке справж­ня влада. Шляхом терору, кривавих лазень ми до­ведемо російську інтелігенцію до повного отупіння». З цього висловлення одного з голов­них «практиків» комунізму видно, що привсе­людно проголошувалися «світлі ідеали», але однією з основних цілей було встановлення світо­вого панування, що співзвучно реальним цілям масонства — також інтернаціональної ідеології.

Збіг цілей комунізму і масонства підтверд­жується фактами і є ще одною рисою, що характе­ризує комуністичну ідеологію. Відомо, що Карл Маркс написав «Маніфест комуністичної партії», будучи членом масонського ордена Іллюмінатів [2, c. 124], за завданням Правової Ліги — інтернаціональної організації цього ордена [9, c. 63]. Орден Іллюмінатів був утворений у 1776 році ба­варцем Адамом Вейсгауптом. Головною метою ор­дена стало здійснення світової революції. «В'яжіть руки тим, хто опирається, знищуйте, ду­шіть зло в корені. Давіть усіх, кого ви не зуміли переконати» — повчав Вейсгаупт [10, c. 119]. Як пише Ю. Козенков [2, c. 44], багато символів, ви­рази, характер спілкування в діяльності більшо­виків від рівня піонерії до Політбюро узяті з арсе­налу масонів. Наприклад, звертання «товариш» — відповідає одній зі ступенів у масонській ложі. Піонерський девіз — «будь готов» — це масонсь­кий девіз. А знамениті слова Маркса, які стали гаслом будівельника комунізму, — «воля, рівність, братерство» — є девізом масонської ложі «Вели­кий Схід Франції», утвореної в 1773 році. Більш того, п'ятикутна зірка Соломона і масонства прикрашала радянське життя всюди. Історія ма­сонства — це історія боротьби з релігією і церк­вою. Атеїзм — одна з основних ідеологічних догм масонства. І згодом — комунізму. Майже усі філо-софи-революціонери останніх двох століть, що є натхненниками європейських революцій, були масонами: Вольтер, Дідро, Монтеск'є, Руссо і ба­гато інших [2, c. 45–50]. Чого вони хотіли? Через національні революції, руйнування монархій та історично сформованих держав — до революції інтернаціональної. По суті, джерела комуністич­ної ідеології лежать у масонстві. Ідея світової ре­волюції для насильницького завоювання влади пролетаріатом корениться в ідеї створення будь-якими, навіть кривавими методами, світової ма­сонської наддержави.

У даному дослідженні не ставиться мета док­ладного аналізу джерел європейських революцій і діяльності масонських організацій. Варто лише згадати кілька показових фактів.

Т. Дічев і Н. Ніколов пишуть, що найактивнішу роль у підготовці Французької революції зіграв масонський орден Іллюмінатів, заснований у 1776 році [9]. Головною метою ордена було здійснення всесвітньої революції. Одним із методів їхньої діяльності було оточення сильних світу цього своїми людьми, що направляють їх справи за ба­жанням ордена. У його планах було також повне знищення церкви і релігії, родини, моральності, власності, держави. За спиною ордена стояли фінанси Ротшильда, який до 1780 року встановив повний контроль над англійськими банками. Са­ме в цей час Ротшильд зробив цинічну заяву: «Мене не цікавить, хто здійснює політику даної держави. Дайте мені можливість керувати грошовою системою, і я буду керувати політикою» [9, c. 16]. Вільям Пітт, у той час прем'єр-міністр Англії, відкрито назвав суму, отриману їм на революцію у Франції, — 24 мільйона фунтів стерлінгів. А лорд Мансфілд, виступаючи в палаті лордів, сказав, що «гроші, отримані на розпалення революції у Франції, були гарним вкладенням капіталу» [11, c. 203].

Знаменитий штурм Бастилії 14 липня 1789 ро­ку став прототипом штурму Зимового палацу в Росії в 1917 році. П. Ланін наводить наступні дані: з восьмисоттисячного населення Парижа в «штурмі» Бастилії брало участь всього 800 чо­ловік, яким платили по 12 франків у день. Балтійським матросам у Росії в 1917 році плати­ли по червінцю. Без усякого штурму, коли спусти­ли звідний міст, юрба, очолювана масоном Моретоном де Шабрільяном і іншими, ввірвалася у в'язницю, вбивши чотирьох офіцерів і більшість солдатів-інвалідів. Узяття Бастилії стало сигна­лом до добре підготовленого загального заколоту. До цього часу число членів масонських лож у Франції перевалило за 700 тисяч; більшість цих людей не розуміли, кому і чому вони служать.

Після звергнення Людовика ХVІ почався період нещадного терору, знищення всіх незадоволених революцією. Ідеологом і практиком теро­ру виступив масон Дантон. Тоді ж був впровадже­ний винахід масона Гільотена — гільйотина — як гуманний і швидкий засіб для здійснення страт ворогів. Дійсна сутність того, що відбувалося на­роду була невідома. Вже через тиждень після «штурму» Бастилії масон маркіз Лафайєт, герой американської і французької революцій, з поди­вом відзначив: «Невидима рука керує народом. Чим ближче розглядаєш акторів і зброю цієї ката­строфи, тим більше знаходиш в усьому потайливого і таємного» [11, c. 203].

Як пише Ю. Козенков [2, c. 56], пожежа євро­пейських потрясінь 1848 року була дуже ретельно спланована і скоординована. Одночасно спалах­нули революції в Іспанії, Португалії, Італії, Франції, усіх Німецьких державах, Австрії й Угорщині. Криваві потрясіння від цієї революції пронеслися по всій Європі. Росія була єдиною на континенті країною, яку ці потрясіння обійшли завдяки твердому правлінню Миколи I. Така синхронність дій у той час, коли були відсутні міжнародні засоби зв'язку, транспорту, інфор­мації, у віддалених одна від одної державах на цілому континенті, однозначно говорила про на­явність центрального керівництва. Революцію 1848 року у Франції також фінансувала родина Ротшильдів. А майбутній прем'єр-міністр Англії Дизраелі, досить обізнаний політик, ще за два ро­ки до цих подій, у 1846 році, писав, що могутня ре­волюція, підготовлювана в той час у Німеччині, розвивалася цілком під керівництвом масонів [11, c. 252].

Відомо також, що, ставши до влади, Ленін швидко налагоджує зв'язки з закордонними ма­сонськими ложами і виділяє значні суми на ре­монт головного масонського храму ордена «Вели­кий Схід Франції» на вулиці Каде в Парижі. Це було в 1919 році, коли в багатьох містах Росії лю­ди вмирали з голоду прямо на вулицях [3, c. 282]. Колишній президент СРСР, лідер нинішньої Соціал-демократичної партії Росії М. С. Горбачов, будучи керівником країни, легалізував ряд ма­сонських організацій, у тому числі і найбільший масонський орден «Бнай Бріт» [12], який зіграв особливу роль з денаціоналізації фінансово-еко­номічних структур США в першій половині ХХ століття.

Говорячи про інтернаціональні тенденції ко­мунізму, потрібно відзначити, що одним із його основних постулатів є твердження про те, що весь історичний процес — це боротьба класів, а національна і державна єдність народу не грає значної ролі. Саме класова боротьба стає й обґрунтуванням положення про необхідність ус­тановлення диктатури пролетаріату для розгор­тання «світової революції». Диктатура проле­таріату — це основний принцип більшовиків у бо­ротьбі за владу. На ньому ґрунтувалися усі форми приниження, придушення і знищення нашого на­роду. Пролетар, за словником В. Даля, це: « бо-биль бездомок, або безземельний, безпритульний захребетник» [13, c. 493]. Диктатура — це « необ­межена, не стиснута ніякими законами влада, що спирається на силу» [Там само]. Тобто диктатура пролетаріату — це нічим не обмежена, не стисну­та ніякими законами влада безземельних, бездом­них захребетників.

Першим ідею диктатури пролетаріату сформу­лював вождь плебейського крила Великої Фран­цузької революції Гракх Бабеф. Карл Маркс філо­софськи обґрунтував неминучість і необхідність винищувального характеру пролетарської со­ціалістичної революції [14, c. 187]. Він, зокрема, писав: «Тільки при такому порядку речей, коли не буде більше класів і класового антагонізму, соціальні еволюції перестануть бути політичними революціями. А доти напередодні кожної перебу­дови суспільства останнім словом соціальної нау­ки завжди буде.... кривава боротьба або небуття. Така невблаганна постановка питання» [15, c. 117]. Енгельс з цього приводу писав: «Революція це, безсумнівно, найавторитетніша річ, яка тільки можлива. Революція — це акт, у якому частина на­селення нав'язує свою волю іншій частині за до­помогою рушниць, багнетів і гармат, тобто засоба­ми надзвичайно авторитарними. І якщо партія, яка перемогла не хоче втратити плоди своїх зу­силь, вона має утримувати своє панування за допомогою страху, який викликає у реакціонерів її зброя» [16, c. 305].