![]() ![]() |
|
![]() |
РУБРИКИ |
№ 2/2005 | |
архів номерів
![]() |
Інтернаціоналізм як фактор впливу в процесі історичної еволюції системи політичних цінностей Російської держави (початок)Ігор МОРГУНОВ, політолог (Москва) Важливим виявом впливу на російську державу ззовні, зокрема з Західної Європи, було проведення Петром I реформ, що у цілому можна охарактеризувати як введення на Русі західних принципів функціонування суспільства і системи цінностей [1, c. 51]. Цей період мав важливе значення для подальшого розвитку російської держави. Сам Петро I під час навчання в Голландії вступив у масонську ложу [2, c. 49] — інтернаціональна течія, що ставить перед собою глобальні цілі зламування національних кордонів і створення єдиної світової масонської держави [3, c. 90]. Безумовно, з глобальної точки зору об'єднання людства являє собою найбільше благо. Але таке об'єднання можливе тільки на принципах співробітництва і взаємоповаги народів, на принципах дійсної реалізації законів людської етики і гармонії. Причому споконвічні ідеї масонства носять саме такий характер. Як це завжди буває, втілення великої ідеї на практиці залежить від тих, хто її реалізує, і їхніх етичних принципів. Досвід, винесений з новітньої історії, свідчить про те, що ідеї масонства реалізувалися на практиці несправедливим, а часом просто злочинним шляхом. Отут ми теж говоримо про об'єднання людства, але тільки на принципах скорення і поневолення одних народів іншими, а це вже зовсім інше. Ю. Козенков, наприклад, пише, що глобальна задача деяких масонських організацій новітнього часу — зламати національну основу більшості країн світу не шляхом воєн і фізичного знищення, а шляхом штучної асиміляції корінних, державоутворюючих народів [4, c. 42]. Така асиміляція має бути спрямована на ослаблення генетичних коренів нації, на ослаблення і навіть втравлювання історичної пам'яті народів, на усунення національних особливостей, характерів, менталітету, що робить їх пластичним матеріалом для імплантації певних якостей і життєвих установок з метою перетворення в слухняну і керовану масу в руках тих, хто намірився скорити людство [4, c. 43]. Саме після петровських реформ у Росії з'явилася стійка тенденція орієнтації на Захід у багатьох аспектах соціального життя, у тому числі й у галузі суспільно-політичних навчань. Така орієнтація стала ґрунтом для наступних «хвиль» ідеологічного впливу на Росію. А як можна домогтися впливу, а потім і влади? У першу чергу за допомогою впровадження «зручної» ідеології. Адже ще Гегель сказав: «Ідеї правлять світом». У пет-ровські часи при значному посиленні російської держави, рості її впливу на міжнародній арені реформи мали дуже негативний ефект і на національну самосвідомість росіян, і на російську державу в цілому. Християнство за попередні сім століть свого існування в Росії привело до того, що дохристиянська історія російського народу і держави була забута. Пізніше, німецькі історики, запрошені для написання історії Росії, — Міллер, Шлецер, Байер — закріпили це «обрізання» в офіційних версіях національної історії [5, c. 19]. Після встановлення і закріплення петровськими реформами тенденції орієнтуватися на Захід у свідомості народу виник своєрідний колективний комплекс неповноцінності, коли почали вважати, що всьому гарному ми навчилися у західних народів — більш древніх і більш мудрих. І закріплення такого колективного архетипу неповноцінності в народі стало бомбою уповільненої дії для російської держави. Починаючи з XVIII століття Росія стало «полігоном» для перевірки різних теорій та ідеологій, що приходять із Заходу. Найвпливовішою, як виявилося згодом, ідеологією, що носить яскраво виражений інтернаціональний характер, була ідеологія комунізму. За 74 роки радянської влади в масовій свідомості народу були укорінені цінності інтернаціонального характеру. Відповідно до багатьох досліджень, корені виникнення комунізму йдуть у минуле набагато глибше від часу виникнення офіційних джерел свого виникнення: діалектики Гегеля, матеріалізму Фейєрбаха й утопічного соціалізму Сен-Сімона, Оуена і Фур'є. Наприклад, відомо, що основні положення для свого «Комуністичного маніфесту» засновник комунізму Карл Маркс запозичив з книги Теодора Дезамі «Кодекс спільності» [6, c. 164]. Сам же Дезамі переписав основні ідеї своєї книги в древніх ессеїв. І Теодор Дезамі, і Карл Маркс називали ессеїв першими комуністами [6]. Як же інтернаціональні особливості ідеології комунізму проявлялися в процесі розвитку системи політичних цінностей у російському суспільстві? У контексті ідеї «світової революції», революція в Росії споконвічно розглядалася як джерело для «світової революційної пожежі», що має послужити створенню світової соціалістичної наддержави. В. І. Ленін говорив про світову революцію стосовно Росії: «Мова йде про державотворення. Відтепер Росія буде першою державою зі здійсненим соціалістичним ладом... А ви знизуєте плечима! Ну отож, дивуйтеся ще більше! Справа не в Росії, на неї, добродії, мені наплювати, це тільки етап, через який ми проходимо до світової революції» [7, c. 178]. Поняття про світову революцію — це встановлення диктатури і терору. От що казав Л. Троцький про методи проведення революції [8, c. 55]: «Ми повинні перетворити її (тобто Росію) у пустелю, населену білими неграми, яким ми дамо таку тиранію, яка не снилася ніколи найстрашнішим деспотам Сходу. Різниця лише в тому, що тиранія ця буде не праворуч, а ліворуч, і не біла, а червона, тому що ми проллємо такі потоки крові, перед якими здригнуться і зблякнуть усі людські втрати капіталістичних воєн. Найбільші банкіри через океан будуть працювати в найтіснішому контакті з нами. Якщо ми виграємо революцію, розчавимо Росію, то на похоронних уламках її зміцнимо владу сіонізму і станемо такою силою, перед якою увесь світ опуститься на коліна. Ми покажемо, що таке справжня влада. Шляхом терору, кривавих лазень ми доведемо російську інтелігенцію до повного отупіння». З цього висловлення одного з головних «практиків» комунізму видно, що привселюдно проголошувалися «світлі ідеали», але однією з основних цілей було встановлення світового панування, що співзвучно реальним цілям масонства — також інтернаціональної ідеології. Збіг цілей комунізму і масонства підтверджується фактами і є ще одною рисою, що характеризує комуністичну ідеологію. Відомо, що Карл Маркс написав «Маніфест комуністичної партії», будучи членом масонського ордена Іллюмінатів [2, c. 124], за завданням Правової Ліги — інтернаціональної організації цього ордена [9, c. 63]. Орден Іллюмінатів був утворений у 1776 році баварцем Адамом Вейсгауптом. Головною метою ордена стало здійснення світової революції. «В'яжіть руки тим, хто опирається, знищуйте, душіть зло в корені. Давіть усіх, кого ви не зуміли переконати» — повчав Вейсгаупт [10, c. 119]. Як пише Ю. Козенков [2, c. 44], багато символів, вирази, характер спілкування в діяльності більшовиків від рівня піонерії до Політбюро узяті з арсеналу масонів. Наприклад, звертання «товариш» — відповідає одній зі ступенів у масонській ложі. Піонерський девіз — «будь готов» — це масонський девіз. А знамениті слова Маркса, які стали гаслом будівельника комунізму, — «воля, рівність, братерство» — є девізом масонської ложі «Великий Схід Франції», утвореної в 1773 році. Більш того, п'ятикутна зірка Соломона і масонства прикрашала радянське життя всюди. Історія масонства — це історія боротьби з релігією і церквою. Атеїзм — одна з основних ідеологічних догм масонства. І згодом — комунізму. Майже усі філо-софи-революціонери останніх двох століть, що є натхненниками європейських революцій, були масонами: Вольтер, Дідро, Монтеск'є, Руссо і багато інших [2, c. 45–50]. Чого вони хотіли? Через національні революції, руйнування монархій та історично сформованих держав — до революції інтернаціональної. По суті, джерела комуністичної ідеології лежать у масонстві. Ідея світової революції для насильницького завоювання влади пролетаріатом корениться в ідеї створення будь-якими, навіть кривавими методами, світової масонської наддержави. У даному дослідженні не ставиться мета докладного аналізу джерел європейських революцій і діяльності масонських організацій. Варто лише згадати кілька показових фактів. Т. Дічев і Н. Ніколов пишуть, що найактивнішу роль у підготовці Французької революції зіграв масонський орден Іллюмінатів, заснований у 1776 році [9]. Головною метою ордена було здійснення всесвітньої революції. Одним із методів їхньої діяльності було оточення сильних світу цього своїми людьми, що направляють їх справи за бажанням ордена. У його планах було також повне знищення церкви і релігії, родини, моральності, власності, держави. За спиною ордена стояли фінанси Ротшильда, який до 1780 року встановив повний контроль над англійськими банками. Саме в цей час Ротшильд зробив цинічну заяву: «Мене не цікавить, хто здійснює політику даної держави. Дайте мені можливість керувати грошовою системою, і я буду керувати політикою» [9, c. 16]. Вільям Пітт, у той час прем'єр-міністр Англії, відкрито назвав суму, отриману їм на революцію у Франції, — 24 мільйона фунтів стерлінгів. А лорд Мансфілд, виступаючи в палаті лордів, сказав, що «гроші, отримані на розпалення революції у Франції, були гарним вкладенням капіталу» [11, c. 203]. Знаменитий штурм Бастилії 14 липня 1789 року став прототипом штурму Зимового палацу в Росії в 1917 році. П. Ланін наводить наступні дані: з восьмисоттисячного населення Парижа в «штурмі» Бастилії брало участь всього 800 чоловік, яким платили по 12 франків у день. Балтійським матросам у Росії в 1917 році платили по червінцю. Без усякого штурму, коли спустили звідний міст, юрба, очолювана масоном Моретоном де Шабрільяном і іншими, ввірвалася у в'язницю, вбивши чотирьох офіцерів і більшість солдатів-інвалідів. Узяття Бастилії стало сигналом до добре підготовленого загального заколоту. До цього часу число членів масонських лож у Франції перевалило за 700 тисяч; більшість цих людей не розуміли, кому і чому вони служать. Після звергнення Людовика ХVІ почався період нещадного терору, знищення всіх незадоволених революцією. Ідеологом і практиком терору виступив масон Дантон. Тоді ж був впроваджений винахід масона Гільотена — гільйотина — як гуманний і швидкий засіб для здійснення страт ворогів. Дійсна сутність того, що відбувалося народу була невідома. Вже через тиждень після «штурму» Бастилії масон маркіз Лафайєт, герой американської і французької революцій, з подивом відзначив: «Невидима рука керує народом. Чим ближче розглядаєш акторів і зброю цієї катастрофи, тим більше знаходиш в усьому потайливого і таємного» [11, c. 203]. Як пише Ю. Козенков [2, c. 56], пожежа європейських потрясінь 1848 року була дуже ретельно спланована і скоординована. Одночасно спалахнули революції в Іспанії, Португалії, Італії, Франції, усіх Німецьких державах, Австрії й Угорщині. Криваві потрясіння від цієї революції пронеслися по всій Європі. Росія була єдиною на континенті країною, яку ці потрясіння обійшли завдяки твердому правлінню Миколи I. Така синхронність дій у той час, коли були відсутні міжнародні засоби зв'язку, транспорту, інформації, у віддалених одна від одної державах на цілому континенті, однозначно говорила про наявність центрального керівництва. Революцію 1848 року у Франції також фінансувала родина Ротшильдів. А майбутній прем'єр-міністр Англії Дизраелі, досить обізнаний політик, ще за два роки до цих подій, у 1846 році, писав, що могутня революція, підготовлювана в той час у Німеччині, розвивалася цілком під керівництвом масонів [11, c. 252]. Відомо також, що, ставши до влади, Ленін швидко налагоджує зв'язки з закордонними масонськими ложами і виділяє значні суми на ремонт головного масонського храму ордена «Великий Схід Франції» на вулиці Каде в Парижі. Це було в 1919 році, коли в багатьох містах Росії люди вмирали з голоду прямо на вулицях [3, c. 282]. Колишній президент СРСР, лідер нинішньої Соціал-демократичної партії Росії М. С. Горбачов, будучи керівником країни, легалізував ряд масонських організацій, у тому числі і найбільший масонський орден «Бнай Бріт» [12], який зіграв особливу роль з денаціоналізації фінансово-економічних структур США в першій половині ХХ століття. Говорячи про інтернаціональні тенденції комунізму, потрібно відзначити, що одним із його основних постулатів є твердження про те, що весь історичний процес — це боротьба класів, а національна і державна єдність народу не грає значної ролі. Саме класова боротьба стає й обґрунтуванням положення про необхідність установлення диктатури пролетаріату для розгортання «світової революції». Диктатура пролетаріату — це основний принцип більшовиків у боротьбі за владу. На ньому ґрунтувалися усі форми приниження, придушення і знищення нашого народу. Пролетар, за словником В. Даля, це: « бо-биль бездомок, або безземельний, безпритульний захребетник» [13, c. 493]. Диктатура — це « необмежена, не стиснута ніякими законами влада, що спирається на силу» [Там само]. Тобто диктатура пролетаріату — це нічим не обмежена, не стиснута ніякими законами влада безземельних, бездомних захребетників. Першим ідею диктатури пролетаріату сформулював вождь плебейського крила Великої Французької революції Гракх Бабеф. Карл Маркс філософськи обґрунтував неминучість і необхідність винищувального характеру пролетарської соціалістичної революції [14, c. 187]. Він, зокрема, писав: «Тільки при такому порядку речей, коли не буде більше класів і класового антагонізму, соціальні еволюції перестануть бути політичними революціями. А доти напередодні кожної перебудови суспільства останнім словом соціальної науки завжди буде.... кривава боротьба або небуття. Така невблаганна постановка питання» [15, c. 117]. Енгельс з цього приводу писав: «Революція це, безсумнівно, найавторитетніша річ, яка тільки можлива. Революція — це акт, у якому частина населення нав'язує свою волю іншій частині за допомогою рушниць, багнетів і гармат, тобто засобами надзвичайно авторитарними. І якщо партія, яка перемогла не хоче втратити плоди своїх зусиль, вона має утримувати своє панування за допомогою страху, який викликає у реакціонерів її зброя» [16, c. 305]. Багато хто вважає, начебто Леніну першому прийшла ідея про те, що революційний терор може стати наймогутнішою зброєю для зміцнення диктатури пролетаріату який переміг. Але така ідея зустрічається ще у Маркса: «Скоротити, спростити і концентрувати кровожерливу агонію старого суспільства і криваві муки пологів нового суспільства може тільки один спосіб — революційний тероризм» [17, c. 494]. Звідси, а також з релігійних основ деяких співзвучних релігійних доктрин йдуть корені нелюдського терору більшовиків проти народів Росії. Причому важливо відзначити: цей терор то загасав, то розпалювався з новою силою з 1917 по 1952 рік. Надалі цей терор перейде з області фізичної в область духовну. Спочатку Ленін і Троцький, а потім їхні послідовники на практиці реалізували теорію Маркса і Енгельса про перманентність революції. «Зробити революцію безперервною доти, доки усі більш-менш імущі класи не будуть усунуті від панування, доки пролетаріат не завоює державної влади, доки асоціація пролетарів не тільки в одній країні, але і в усіх пануючих країнах світу не розів'ється настільки, що конкуренція між пролетарями в цих країнах припиниться і що вирішальні продуктивні сили будуть сконцентровані в руках пролетарів» [18, c. 261]. Цікаво і показово також ставлення засновників комуністичної ідеології до нації. К. Маркс писав у своєму «Маніфесті Комуністичної партії»: «Буржуазія шляхом експлуатації всесвітнього ринку зробила виробництво і споживання всіх країн космополітичним. Вона вирвала з-під ніг промисловості національний ґрунт. Споконвічні національні галузі промисловості знищені і продовжують знищуватися з кожним днем. На зміну старої, місцевої і національної замкнутості й існуванню за рахунок продуктів власного виробництва приходить усебічний зв'язок і всебічна залежність націй одна від одної». І засновники комунізму, і керівники комуністичної революції в Росії шляхом реалізації перманентної світової революції вирішили протиставити буржуазному космополітизму — космополітизм пролетарський. «Пролетарі всіх країн — єднайтеся!» — причому, як бачимо з коментарів, для насильницького завоювання влади і боротьби з усіма іншими суспільними класами. В. І. Сигів, наводячи постулат з Маніфесту, дає на нього відповідь Г. Форда, видатного американського підприємця і промисловця: «Зовнішня торгівля приводить до багатьох оман. Варто побажати, щоб кожна нація навчилася, наскільки можливо, сама задовольняти свої потреби. Замість того, щоб прагнути встановити залежність інших націй від продукту нашої промисловості, нам варто було б бажати, щоб кожна нація створила власну промисловість... Людська раса не буде вічно складатися з визискувачів і експлуатованих. Це становище буде зберігатися доти, доки ми не станемо одночасно продавцями і покупцями, що підтримують цю рівновагу не заради прибутку, а заради взаємних послуг» [19]. По суті, у цьому вислові Г. Форд каже про необхідність дотримуватися етичних принципів у стосунках між націями і про необхідність їхнього економічного співробітництва, причому на основі процвітання кожної. На жаль, ці мудрі слова свого співвітчизника мало хто сьогодні пам'ятає в Сполучених Штатах, які демонструють саме протилежні принципи в міжнародних взаєминах, спрямовані на те, щоб поставити в максимальну політичну, економічну і фінансову залежність інші держави і народи світу. І принципи демократії, що проголошуються при цьому і які настійно рекомендуються і впроваджуються в інших державах, це лише ширма для здійснення власної глобальної політики. Закінчення в наступному номері Література 1. Политическая теория и политическая практика. — М., 1994. — С. 51. 2. Козенков Ю. Завоеватели. Голгофа России. — М., 2001. — С. 49. 3. Платонов О. Терновый венец России (тайная история масонства). — М., 1996. — С. 90. 4. Козенков Ю. Спасёт ли Путин Россию? — М., 2001. — С. 42 5. Островский Н. Святые рабы. — М., 2001. — С. 19 (Ломоносова за критику цих істориків виганяли із Академії). 6. Истархов В. Удар русских богов. — М., 2001. — С. 164. 7. Авторханов А. Ленин в судьбах России // Новый мир. — 1991. — № 1. — С. 178. 8. Кузьмич А. Международные игры и тайна России. Молодая гвардия. — М., 1991. — С. 55. 9. Дичев Т., Николов Н. Зловещий заговор. — Ургенч, 1992. — С. 63. 10. Башилов Б. История русского масонства. Русло-Община. — М., 1992. — С. 119. 11. Ланин П. Тайные пружины истории//Молодая гвардия. — 1991. — № 8. — С. 203. 12. У Бнай Брит под колпаком // Правда. — 1993. — 31 июля . 13. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. — M.: Русский язык, 1980. — С. 493. 14. Новый мир. — 1990. — № 4. — С. 187. 15. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 6. — С. 117. 16. Там же. Т. 18. — С. 305. 17. Там же. Т. 5. — С. 494. 18. Там же. Т. 7. — С. 261. 19. Сигов В. И. Маркс и Форд: поучительные сравнения // Дуэль. — 1997. — № 6. |
передплатний індекс 09881 | про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту |