головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 2/2005 
Персонал № 2/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Реформування пенсійного забезпечення на досвіді Угорщини

Євген РОМАНЕНКО,
докторант Інституту міжнародної економіки та фінансів МАУП

Триває обговорення моделі системи пенсійного страхування, яка функціонує в Україні внаслідок проведення пенсій­ної реформи. Країни колишнього соціа­лістичного табору використовують мо­делі страхової системи пенсійного за­безпечення, які відрізняються від нашої. Аналізуючи ж пенсійну систему, яка сформована в Україні відповідно до ді­ючих з 1 січня 2004 року базових законів, можна стверджувати, що вона частково нагадує угорську (з урахуванням націо­нальної специфіки). Про схожість з угор­ською системою свідчить той факт, що Україна зберігає солідарний компонент (хоча він є істотно меншим, ніж в Угор­щині) та створює обов'язкову накопичу­вальну складову.

Населення Угорщини — 10,1 мільйона осіб і воно поступово зменшується. Працездатних людей 4,5 мільйона, з урахуванням приблизно 15 відсотків офіційно безробітних. На початку 2000 року в Угорщині проживало 3,2 мільйона пенсіонерів або 32 відсотки населення країни (ко­жен третій), зокрема ті, хто пішов на пенсію достроково та мають пільги у зв'язку з інвалідністю. Населення пенсійного віку — в основному жінки похилого віку, які потребують дедалі більше витрат на медичне обслуговуван­ня. Пенсійний вік був низьким: 55 років для жінок та 60 років для чоловіків. Стара система передба­чала виплату пенсії на рівні 40 відсотків середньої заробітної плати.

Пропорція пенсійного та мало­літнього населення до людей пра­цездатного віку висока і зростати­ме в найближчому майбутньому. За нинішніми оцінками, коефіцієнт демографічної залежності системи становив 79 відсотків 2001 року та зросте до 87 відсотків у 2020 році. Внесення змін до пен­сійного забезпечення означає, що сучасне поколін­ня нестиме на собі не лише поточні витрати за пла­нами «негайних виплат», але також і тягар інвести­цій, які необхідні для створення нової системи. З ін­шого боку, набуті права на одержання пенсій за су­часної системи вважаються неокупними капіталов­кладеннями або незареєстрованим державним бор­гом. Тобто державний дефіцит, який специфічно виникає внаслідок оплати цих прав, перетворює уявний борг в реальний.

1998 року Угорщина розпочала радикальну пен­сійну реформу за такими специфічними реформа­торськими принципами:

•     домінуючою залишається система на засадах соціального страхування та солідарності по­колінь, тобто система виплат із поточних надходжень (1-й рі­вень);

•  соціальне страхування допов­нюється механізмом як обов'яз­кових (2-й рівень), так і добро­вільних (3-й рівень) особистих пенсійних заощаджень, які нако­пичуються в приватних непри­буткових пенсійних касах (фон­дах);

•     пенсійний вік поступово зростатиме з 55 та 60 років, відпо­відно для жінок та чоловіків, до 62 років для обох статей до 2008 року;

•    щорічна індексація поточних пенсій проводи­тиметься на основі швейцарської формули, за якою братиметься половина змін в індексі споживчих цін і половина змін у середній заробітній платі в промисловості;

•    розширюватиметься база для оподаткування за­робітної плати з метою залучення всіх доходів аналогічних до заробітної плати;

•    розмір податку на заробітну плату становить 30 відсотків, який розподілятиметься між першим і дру­гим обов'язковими рівнями наступним чином: у

1998-му — 6 відсотків зар­плати перераховувались на індивідуальні ощадні пен­сійні рахунки тих, хто є учасником нової системи; 1999 року перераховува­лись 7 відсотків, а 2000-го цей показник зріс і становив 8 відсотків. Ці внески вира­ховуються із заробітної пла­ти працюючих і не оподат­ковуються. Решта — внески роботодавців (24 відсотки у 1998-му, 23 у 1999-му і 22 відсотки — у 2000 році);

•     оподатковується лише частина заробітної плати, причому податок не пере­вищує 2,5 відсотки серед­ньої зарплатні;

•     нова пенсійна система є обов'язковою для всіх, хто починає працювати. Для вже працюючих вступ до нової системи є добровільним;

•  надаватиметься мінімальна гарантія виплат для осіб, які брали участь у новій системі принаймні 15
років.

Унаслідок виконання цих заходів очікується, що:

•    ці реформи поступово зменшать обсяг солідар­ної пенсійної системи «негайних виплат» (1-й рі­вень), а отже, на перспективу, і державний дефіцит;

•    реформи значною мірою збільшать обсяг внут­рішніх приватних заощаджень;

•    рівень пенсійних пільг буде тісніше пов'язаний із рівнем заробітків, на яких ці пільги ґрунтуються;

•    приватно визначена пенсія (на основі внесків) повинна значно компенсувати скорочення держав­них коштів у пільгові пенсії, які визначає уряд, а от­же, майбутні пенсіонери будуть краще забезпечені;

•    кожен третій, зайнятий добровільно, став чле­ном обов'язкової пенсійної каси 1998 року, а кожен четвертий є учасником добровільної пенсійної каси;

•    середній рівень пенсій не повинен бути нижчим від рівня, який склався до пенсійної реформи, тобто 55–65 відсотків середньої заробітної плати (дохо­ду);

•    система гарантує виплату пенсій особам, які ра­ніше вийшли на пенсію.

Керуючись згаданими принципами, був напрацьо­ваний законодавчий пакет регулювання правових відносин страхування, який містить: Закон 1993 ро­ку «Про каси добровільного взаємного страхуван­ня», Закон 1997 року «Про пенсію за соціальним страхуванням», Закон 1997 року «Про приватну пенсію та про приватні пенсійні каси» та Закон 1997 року «Про осіб, які мають право на соціальне забез­печення та приватну пенсію, а також про внески, які підлягають сплаті для покриття вартості послуг».

Згідно із Законом «Про каси добровільного взаєм­ного страхування», з грудня 1993 року в Угорщині з'явилась можливість створювати добровільні пен­сійні каси. Досвід їх роботи відіграв вирішальну роль при створенні другого рівня пенсійного забез­печення.

Кількість добровільних пенсійних кас і членство в них невпинно зростає. Нині налічується близько 250 таких кас, а кількість членів вже досягла 1 міль­йона осіб, що становить майже четверту частину всіх зайнятих. Лише упродовж 1998 року кількість членів добровільних кас зросла на третину. Завдяки існуванню податкових пільг працедавці підтриму­ють створення пенсійних кас.

Характерні риси добровільної пенсійної системи (3-й рівень).

•   Добровільна пенсійна каса є неприбутковою юридичною особою, яка створюється на приватній
основі.

•    Індивідуальні рахунки вкладників.

•    Операції каси: збір, адміністрування, управлін­ня інвестиціями, виплата пенсій (ануїтету), однора­зові виплати при досягненні пенсійного віку.

•    Призначення дипозитарію є обов'язковим.

•    Регулювання здійснює Державний орган нагля­ду за приватними касами.

Концепція полягає у використанні вже існуючих фінансових інститутів (банків, компаній з управлін­ня активами, брокерів тощо) для заохочення їх до надання послуг пенсійним касам.

Україні, можливо, варто було б скористатися угор­ським досвідом попереднього запровадження недержавного пенсійного забезпечення третього рівня для випробування всього комплексу питань, пов'язаних із накопичувальною пенсійною систе­мою. Тим більше, що в нас уже функціонували схо­жі недержавні пенсійні фонди. Однак для цього пот­рібно створити надійну законодавчу, регулятивну та адміністративну структури цієї системи.

Загальнообов'язкова накопичувальна система

Другим рівнем системи соціального страхування є загальнообов'язкова накопичувальна система (запроваджена з січня 1998 року). Цей другий компо­нент є обов'язковим для осіб, які починають свою трудову діяльність. Особи, які вже працювали до січня 1998-го мають право зробити власний вибір — приєднатись до нової системи або залишитись у ста­рій. При цьому бажаючі перейти до нової системи повинні перебувати в ній не менше 15 років (тобто особи, які народилися після 1951 р.), оскільки саме такий термін необхідний для капіталізації внесків, щоб отримати адекватну пенсію. Таким чином у ста­рій солідарній системі не буде нових членів, і з ча­сом вона зникне. Для тих, хто «постраждав» від того, що не потрапив до нової пенсійної системи, пе­редбачена державна підтримка у вигляді: а) подат­кових пільг у випадку їх залучення до добровільних пенсійних кас (третій рівень), та б) додаткових внес­ків роботодавця у розмірі 6 відсотків зарплати.

Для населення були підготовлені та роздані варіан­ти актуарних розрахунків для прийняття рішення що­до вибору пенсійної системи. У 1998 році 1,3 мільйона осіб, що значно перевищувало прогноз, дали згоду стати членами цих пенсійних кас другого рівня.

Пенсійні каси 2-го рівня схожі до пенсійних кас 3-го рівня, але мають деякі відмінності:

•    кількість членів пенсійної каси 2-го рівня — не менше 2 тис. осіб;

•    надійний керівник та ефективна організаційна структура;

•    законодавством встановлено перелік юридич­них осіб, які можуть засновувати пенсійні каси дру­гого рівня: роботодавці, професійні палати, органі­зації, які представляють інтереси як трудящих, так і працедавців тощо;

•    засновник пенсійної каси може делегувати чле­нів до правління каси;

•    резерв (статутний фонд) для «самостійної» ді­яльності 50 тис. дол. США.

Основне право застрахованих — обирати пенсійну касу, а також вільно переходити з однієї каси до ін­шої, де різні види ануїтетів та пенсій їх більше влаш­товують. Правила надання послуг приватні каси закріплюють у своїх статутах.

Для визначення розміру пенсії застосовується єдиний показник очікуваної тривалості життя при досягненні пенсійного віку для осіб обох статей, що, звичайно, призведе до перерозподілу частини внес­ків чоловіків на користь жінок.

Угорська законодавча структура забезпечує фі­зичне і юридичне розмежування активів учасників і активів засновників пенсійних кас. Структура га­рантує захист внесків та доходів на інвестиції від розкрадання та втрат при банкрутстві. Активи учас­ників повинні зберігатись на окремому банківсько­му рахунку, який не належить компанії з управління активами. Лише банк-депозитарій від імені членів пенсійної каси фізично володіє їхніми активами.

Законодавчі вимоги до інвестиційної діяльності

Активи пенсійної каси повинні інвестуватись вик­лючно в інтересах учасників каси. Основні правила інвестування включають вимоги щодо диверсифіка­ції, співвідношення активів і пасивів, уникнення непотрібної конкуренції. Загальна вимога: інвестуван­ня можна здійснювати тільки на регульованих рин­ках (фондовий ринок, комп'ютерні системи торгівлі цінними паперами), встановлюються окремі обме­ження щодо емітентів та іноземного інвестування.

Встановлений перелік дозволених видів інвестицій. Постанова уряду формує групи інвестиційних еле­ментів, надає максимальні обмеження у вигляді за­гального розміру інвестованих коштів для кожної групи, встановлює правила для оцінки активів і роз­рахунку надходжень від інвестицій. Наприкінці 1998 року інвестиційний портфель обов'язкових пенсійних кас в Угорщині виглядав так:

•    державні цінні папери                                        79%

•    внески на банківських рахунках і готівка        11%

•    акції                                                                             8%

•    облігації                                                                     2%

•      разом                                                                   100%

Тобто інвестиційний портфель є досить консерва­тивним, оскільки, з одного боку, існують законодав­чі вимоги щодо мінімальних гарантій прибутковості активів, а з іншого — нерозвинений фондовий ринок
та все ще високий інвестиційний ризик в Угорщині.

Угорська пенсійна система має низку багатосто­ронніх, головним чином побічних гарантій, які сто­суються правового регулювання питань управління активами пенсійних кас, умов фінансових операцій та суворого державного нагляду. Гарантія мінімаль­ного розміру надходжень є внутрішнім механізмом накопичення і розподілу у випадку зміни надход­жень від інвестиційної діяльності. З боку уряду га­рантії щодо інвестиційної діяльності не надаються. Уряд надає гарантії тільки щодо передбачених зо­бов'язань гарантійного фонду. Очікуваний середній розмір надходжень визначається за еталонним ін­дексом, а також існують очікуваний максимальний і мінімальний розмір надходжень.

Гарантійний фонд — це попередньо створений фонд, до якого пенсійні каси сплачують 0,3–0,5 від­сотки із внесків учасників фонду. Він також задо­вольняє претензії учасника фонду у випадку шах­райства чи некваліфікованих дій керуючих актива­ми.

Що ж до гарантії пенсійних виплат, то мінімаль­ний розмір пенсії для 2-го рівня встановлений тіль­ки для тих, хто перебуватиме у системі щонайменше 15 років. Мінімальна пенсія у такому випадку стано­вить 25 відсотків від солідарної пенсії 1-го рівня учасника фонду.

З 1998-го активи всіх приватних пенсійних кас (як обов'язкових та добровільних) стрімко зроста­ли: з 63,4 мільярдів форинтів у 1 кварталі до 131 мі­льярда форинтів (приблизно 560 мільйонів доларів США) наприкінці 2002 року, тобто удвічі.

Нагляд за діяльністю пенсійних кас. Іще до того, як в Угорщині з'явилися перші пенсійні каси добровільного 3-го рівня, уряд створив у 1993 році орган державного нагляду за діяльністю пенсійних кас. Ним є Державний орган нагляду за пенсійними ка­сами — самостійний адміністративний орган, підпорядкований Міністерству фінансів, так само, як і орган Державного страхового нагляду, але відрізняєть­ся від нього за банківською діяльністю та ринком капіталу, який підпорядкований безпосередньо уря­ду. Орган нагляду за пенсійними касами єдиний як для кас 2-го обов'язкового, так і 3-го добровільного рівнів.

На утримання органу нагляду каси сплачують 0,2 відсотки відрахування з внесків учасників пенсій­них кас.

Структура    органу    нагляду складається з відділів: юридично­го і ліцензування; інспекторського і обліку; нагляду за інвестиціями; системи виплат та актуарного; ко­ординаційного і кадрового; інфор­маційного і архівного.

До пенсійних кас обов'язкового рівня застосовується двоступене­вий порядок ліцензування, а саме: ліцензія на заснування і ліцензія на здійснення діяльності у повно­му обсязі, а також упродовж пів­року вона повинна виконати всі вимоги для їх отримання.

Правові норми до обліку та звіт­ності суворі і передбачають квар­тальну, річну та актуарну (у ви­падку страхової діяльності) звіт­ність пенсійних кас.

Каси зобов'язані надавати ін­формацію для широкого опри­люднення:

•    дата початку роботи каси;

•    імена і посади службових осіб фонду;

•    балансовий звіт фонду;

•    кількість учасників фонду;

•    надходження від внесків та інших джерел;

•    розподіл надходжень між резервними коштами;

•    розмір прибутків, які надає каса;

•    управлінські витрати каси;

•    результати, отримані від інвестиційної діяль­ності;

•    найменування довірителів фонду;

•    штрафи, накладені органом нагляду;

•    регрес Гарантійного фонду;

•    усі інші основні показники, які забезпечують можливість порівняння з роботою інших фондів.

Існують також вимоги щодо правил оприлюднен­ня інформації. Зокрема пенсійні каси повинні публі­кувати спрощений варіант своїх річних звітів, які пройшли аудит. Каси оприлюднюють свої прибутки або збитки від інвестиційної діяльності і показники ефективності здійснених витрат. Результати інвес­тиційної діяльності вимірюються на основі надход­жень з урахуванням ринкової оцінки активів. Каси зобов'язані регулярно інформувати учасників про свою роботу та фінансовий стан, а також стан їх ра­хунків. Щонайменше щороку кожен учасник каси отримує звіт про свій особистий рахунок.

Брошури, буклети і об'яви, які готує каса, не по­винні містити перекручених даних та інформації. Будь-який опис результатів роботи каси повинен включати обачні і професійно обґрунтовані оцінки, особливо коли це стосується очікуваних прибутків. Якщо йдеться про минулі результати діяльності ка­си, тільки дані і факти, вказані в законодавчому акті, можуть бути оприлюдненні. Під час презентації результатів діяльності каси, зміни в офіційному індексі споживчих цін (індекс інфляції) за відповід­ний період також повинні бути вказані.

Потенційні недоліки угорської пенсійної системи:

•      відсутність централізованої автоматизованої системи ведення персоніфікованого обліку внесків і заробітку всіх працівників не сприяє зміцненню фінансової ста­більності системи соціального страхування та має деякі негатив­ні сторони;

•      запровадження обов'язкової накопичувальної системи за раху­нок зменшення надходжень кош­тів до системи соціального страху­вання спричинює великий дефі­цит державних фінансів, що при невмілому регулюванні може спричинити інфляцію та інші негативні наслідки;

•      гарантування мінімальної ставки інвестиційно­го доходу спричиняє зростання адміністративних витрат і не дає жодних переваг учасникам у виборі пенсійних кас;

•      скорочення адміністративних витрат у накопичу­вальній системі тісно пов'язані з правовим регулюванням переходу людей з однієї пенсійної каси в ін­шу, що створює можливість відкритих пенсійних кас.

Література

1.  Bodie, Z. and Merton, R., «International pension swaps», Working Paper no. 02-01, Boston University Scho­ol of Management, Boston (2002).

2.  Lindeman, D., Rutkowski, M. and Sluchynskyy, O. «The evolution of pension systems in Eastern Europe and Central Asia: opportunities, constraints, dilemmas and emerging practices», World Bank, Washington, D.C. 2000.

3.  Palacios, R. and Rocha, R. «The Hungarian pension system in transition», Pension Reform Primer series, Social Protection Discussion Paper no. 9805, World Bank, Was­hington, D.C.1998.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту