Незалежність України і ЗМІ

Написати цю статтю мене спонукав матеріал у газеті «Уря­довий кур'єр» Андрія Масальського, керівника управління зв'язків із громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів України, під амбіційною назвою «Від інфор­маційних бараків до вільних ЗМІ. Експерти України і США пропонують новій владі замість тоталітарного спадку роз­будувати громадянське суспільство». Як фахівець у галузі інформаційних технологій, академік Міжнародної академії інформатизації при ООН, я був глибоко вражений безапеляційним тоном статті, але на це можна було б і не звертати уваги, якби автор не пропону­вав нам розбудовувати інформаційний простір за рецеп­тами Сполучених Штатів Америки і під керівництвом експертів зі США. Чому?

Для романтиків-керівників наведу цитату з редакційної статті газети «Нью-Йорк Таймс» (28. 03. 1999): «Для того, щоб глобалізація розширила своє охоплення, Америка не повин­на боятися діяти як супердержава, якою вона є. Невидима ру­ка ринку не зможе ніколи функціонувати без прихованого кулака. Макдональдс не може квітнути без МакДоннела Дуг­ласа, конструктора літака Ф-15. А прихований кулак, що га­рантує міцний мир для технологій Силіконової Долини, — це збройні сили США: ВПС, ВМС і морська піхота». Для тих, хто ще й до нині вірить в те, що «ринок — це свобода», прий­шов час розставання з останніми ілюзіями.

Варто звернути увагу на активність американського керівництва у забезпеченні домінуючих позицій у світі, що досягла небувалого рівня. Про це свідчать, з одного боку, військові операції в різних частинах світу, а з іншого — нейт­ральна реакція світової спільноти на події, що відбуваються. При цьому відносини Америки з Україною й іншими євро­пейськими країнами будуються на стратегії непрямих дій, го­ловною серед яких є інформаційно-психологічна складова, чи точніше, інформаційна війна.

Експерти у сфері ЗМІ констатують, що в провідних амери­канських мас-медіа відбувся різкий зсув у бік прямого маніпулювання суспільною свідомістю. При цьому, викорис­товуючи свідоме викривлення і навіть просто надмірне спро­щення реальної картини, світовому співтовариству нав'язується, як правило, однобока інтерпретація соціально-політичних процесів, економічних реалій, подається оцінка подій прямо протилежна стихійному ставленню до них насе­лення.

Основною ідеєю при цьому є впевненість, що американсь­ка модель розвитку, спосіб життя є еталонними, а будь-які альтернативи цій моделі «загрожують зруйнувати новий світовий порядок», отже, боротьбу з ними варто вести усіма доступними засобами, зокрема і за допомогою «томагавків». Для посилення ефекту від інформаційно-психологічного впливу спеціалісти США намагаються максимально збільшити кількість каналів впливу, залучаючи літера­туру, кіно, комп'ютерні технології тощо. У резуль­таті таких дій одне й те саме повідомлення, відповідно оформлене, потрапляє в масову свідомість різними каналами.

Нині українці звільняються від історичних міфів і починають усвідомлювати своє істинне місце у складному сучасному світі. Якщо держава хоче зберегти свій народ і зміцнити свою неза­лежність, побудувати демократичне суспільство, то необхідно усвідомити, що політична свобода не можлива без свободи засобів масової інфор­мації. Демократизація держави і зростання ос­віченості суспільства передбачають особливе зна­чення мас-медіа, під впливом яких формуються суспільна думка й державна інформаційна полі­тика.

Уважний читач преси, глядач телебачення і слу­хач радіо мимоволі зверне увагу на незаперечний факт, що, незважаючи на безліч думок і розмаїття інформації в засобах масової інформації, все ж існує певна направленість. Відсутність видимої цензури не заважає латентним керівникам конт­ролювати інформаційний простір. Дивно, але те саме відбувається не тільки в нашій молодій дер­жаві, а й в індустрії ЗМІ і розваг «демократично­го» Заходу і, особливо, у Сполучених Штатах Америки.

Контроль за основними джерелами масової інформації практично монолітний. Але оскільки плюралізм думок усе ж таки існує, більшість лю­дей не усвідомлює, що нею маніпулюють. Усі підконтрольні теле- і радіостанції, газети, журна­ли, книги і фільми мовлять одним і тим самим голосом, підтримуючи та підспівуючи один од­ному. Попри видиме розмаїття, розголос відсутній — як немає і доступних масовому спо­живачу альтернативних джерел фактів і ідей, які могли б дати можливість сформувати думку, протилежну до позиції господарів інфор­маційного ринку.

Споживачу пропонують одне бачення світу — світу, в якому кожен голос в унісон з іншими стве­рджує про відсутність дискримінації за расовими ознаками, про «святу правду» єврейського Голо-косту про антисемітизм в усіх країнах світу, про моральність усіх видів сексуальної орієнтації, про переваги «плюралістичного», космополітичного суспільства порівняно з однорідним націоналіс­тичним суспільством.

Такий погляд на світ розробили господарі мас-медіа для досягнення власних цілей, і тиск на спо­живача — щоб примусити його прийняти цей пог­ляд — воістину жахливий. Люди підганяють свої думки під цю позицію, голосують відповідно до неї й будують своє життя так, щоб воно перебува­ло з нею у повній гармонії.

Суспільству потрібні установи, які б сприяли вільному обміну інформацією, навіяли б почуття відповідальності на всіх членів суспільства — від читачів до журналістів, парламентарів, політиків. Нині громадяни повинні навчитися нелегкому мистецтву взаємодії у демократичному суспільстві, поважати думки інших, вміти вільно обмінюватись ідеями та поглядами.

Свобода й незалежність засобів масової інфор­мації передбачає три основні чинники: контроль за засобами масової інформації; вмілі організа­тори, які забезпечують функціонування мас-медіа в ринкових умовах; професіоналізм і відповідальність журналістів.

Розвиток ЗМІ у кожній країні світу тісно переп­летений з політичною, економічною і культурною історією. Мас-медіа завжди вважали і вважати­муть найдієвішим інструментом політичного впливу. Не випадково засоби масової інформації називають «четвертою владою», поряд із парламе­нтською, виконавчою і юридичною. Дійсно, у сучас­ному суспільстві мас-медіа виконують дуже важ­ливу функцію: інформуючи широку гро­мадськість, вони дають змогу розуміти і контро­лювати діяльність органів законодавчої і вико­навчої влади. Глибокі дослідження, аналітична інформація й детальні коментарі на політичні, економічні та культурні теми формують погляди і переконання широких верств населення. Засоби масової інформації несуть велику відповідаль­ність за долю нації, за долю всіх людей сучасного суспільства.

Нині ми дедалі частіше доходимо висновку, що минула соціалістична система була страшною, але ще страшнішими виявилися її наслідки — пригнічена воля до життя, соціальна апатія, зневіра у власних силах і надія, що хтось прийде і врятує нас. Необхідно подолати роками вбитий у нашу свідомість страх перед цензурою, отримати свободу духу і зробити інформацію головною діючою силою соціального прогресу.

Нові можливості відкриваються перед ЗМІ у зв'язку з глобалізацією. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології радикально змінюють місцеві, національні і глобальні соціально-еко­номічні і політичні інститути. Мас-медіа форму­ють свідомість і волю суспільства. Це виявляєть­ся в усіх сферах діяльності держави. Вони забез­печують суспільну підтримку політики без якої ЗМІ не можуть бути ефективними. Фактично засоби масової інформації стали частиною ме­ханізму функціонування державної влади.

Українські мас-медіа перебувають поза контро­лем, який існує відносно інших органів держави, і не несуть належної відповідальності. Ця «четвер­та влада» перебуває в приватних руках з усіма наслідками, які звідси випливають. У цьому ос­новне протиріччя сучасного демократичного суспільства і держави.

При реальній владі, ЗМІ практично не несуть відповідальності за підбір інформації. Керуючись насамперед фінансовими критеріями, ЗМІ зосе­реджують увагу на конфліктах, а не на суті спра­ви. Увага громадян відволікається від реальних проблем. Ідеться по суті про своєрідний інфор­маційний опій. У результаті як зовнішня, так і внутрішня політика держави постають перед чи­тачем у спотвореному вигляді чи взагалі прихо­вані від нього.

Навіть, якщо ЗМІ намагаються подати серйоз­ний політичний аналіз, його рівень досить часто низький.

У нас, власне, вже давно оприділили два підхо­ди, два стилі в журналістиці. Один можна назвати репортажно-фейлетонним, інший — аналітичним, проблемним. Справа не в тому що жанри репор­тажу, фейлетону погані, другосортні, а проблемна стаття хороша вже через специфіку жанру. Політичний фейлетон — тонкий, іронічний — справа хороша. Але це велика рідкість серед на­ших журналістів. Можна назвати буквально два-три прізвища журналістів-міжнародників, що во­лодіють цим жанром. Проте багато імітаторів, що виробляють сіру «фейлетонну продукцію», яку легко розпізнати за примітивізмом і поверхневим володінням темою, навіть коли йдеться про важ­ливі справи.

І ще один безпомилковий індикатор — вто­ринність інформації, суджень, коли журналісти, як правило, не утруднюють себе збиранням і аналізом інформації, а задовольняються тим, що беруть її з різних джерел — з Інтернету, телеграф­них агентств, газет, телебачення. При цьому пов­торюють помилки, що інколи трапляються нав­мисне. Перемішавши чужу інформацію з критич­ним, гамірним «гарніром», вважають своє завдан­ня виконаним. Якщо викреслити з такого тексту цитати західних і російських газет, залишиться 10-15 відсотків авторського тексту.

Що ж ми маємо у підсумку? Хочуть того чи не хочуть журналісти, а залишається заохочення до інформаційної залежності. Цим користуються до­сить часто аналітичні центри, що відстоюють інтереси різноманітних транснаціональних ком­паній. Нині ми маємо журналістів так званого «спритного» стилю, які взяли за взірець не кращі репортажі західних журналістів, які отримували гроші за те, що критикували радянський спосіб життя. Проте таких журналістів на Заході стає де­далі менше, а більше з'являється таких, що постійно втягують нас у «психологічну війну».

Процеси маніпулювання суспільною та індиві­дуальною свідомістю за допомогою ЗМІ за ос­танні роки поширились. Удосконалюється їхня технологія. Дедалі частіше використовуються ме­тоди інформаційно-психологічної агресії, акцен­тованого впливу інформації, а також різні спосо­би подачі неповної чи викривленої інформації. Так звана четверта влада, отримавши можливість вільно, на повний голос говорити, не виявляє потрібної громадянської і професійної відпові­дальності за свою діяльність в умовах системної кризи в суспільстві. Всі спроби контролю за діяльністю ЗМІ одразу ж розцінюються як замах на свободу слова, принципи демократії, права лю­дини. Під цим прикриттям відбуваються масові зловживання свободою інформації задля чиїхось інтересів. Причому ці зловживання систематичні і планомірні. У суспільній думці поглиблюється розуміння того, що в умовах зростання соціально-економічної і духовної кризи в неупорядкованій, на перший погляд, діяльності мас-медіа під ло­зунгом плюралізму думок та ідеологій відбуваєть­ся небезпечний процес руйнування національної свідомості й самосвідомості, морального розкла­ду, примітивізація і спотворення людської свідо­мості та ставлення до життя, «дебілізація» знач­ної частини населення країни.

Прийшов час сказати своє слово вченим: соціологам, психологам, медикам і іншим спеціалістам, які також висловлюють стурбованість через перекоси й недоліки в діяльності ЗМІ.

При обговоренні цього питання важливо зро­зуміти, що, крім екології зовнішнього середови­ща, існує екологія духовна, екологія внутрішньо­го світу людей, екологія культури. Тільки у спри­ятливому, добродійному, благородному духовно-інтелектуальному середовищі суспільства мож­ливий повноцінний, гармонійний духовний та ро­зумовий розвиток і життєдіяльність людини.

Із повною відповідальністю можна заявити, що стан справ у сфері духовної екології в Україні значно гірший ніж у галузі екології зовнішнього середовища, про що ведуть мову частіше, ніж про духовну екологію. Упродовж останніх років чітко простежується тенденція духовної, моральної й інтелектуальної деградації значної частини насе­лення, насамперед молоді, під впливом безконт­рольної діяльності ЗМІ.

Цей процес особливо яскраво виявляється у ма­совій культурі. Ця сфера суспільної свідомості ак­тивно й цілеспрямовано американізується, і так само активно витісняється національна культура, мистецтво і традиції.

На кіноекранах, телеекранах триває засилля американських примітивних бойовиків, еротич­них фільмів, фільмів-жахів, що згубно впливають на незрілу, слабку свідомість молоді, яка втратила нині позитивні орієнтири в житті. У західній кіно-і відеопродукції, розрахованій на молодь, широко і вміло пропагується культ сили, насильства, гро­шей, наживи, «красивого життя», що досягаються неправедними способами. Відверто культивується цинізм і жорстокість через показ і смакування де­талями вбивств, фізичних і моральних знущань над людьми. Кіногероями виставляють злочинців, вбивць, психопатів, повій, махінаторів і авантю­ристів. Наприклад, упродовж тільки одного тижня канали телебачення демонстрували фільми: «Сек­рет диявола», «Переможи диявола», «Мамочка — маніяк-убивця», «Обійняті жахом», «Пропащий ідол», «Кров і пісок»...

Телебачення і преса широко подають подробиці різних кримінальних подій, карних злочинів із вбивствами, пограбуваннями, насильством. Так ЗМІ ніби привчають підлітків та юнаків до мерзот життя, роблячи їх звичними, не даючи їм належ­ної оцінки і пояснень.

До цього додається непристойний гумор і доб­родушно-поблажливі коментарі. Під впливом систематичної і багатої на кримінальні теми інформації у молоді формується стійке уявлення, що вбивства, пограбування, насильство — неми­нучі і невід'ємні супутники демократичного суспільства і з цим необхідно примиритися. Наслідки такого процесу можна бачити на «прикладі» Німеччини, де учень розстріляв своїх учителів і вбив поліцейського, тому що його не атестували з математики. Нині урядові структури Німеччини ратують за обмеження показу жорстокості на екранах телевізорів і комп'ютерів. Розвиток нігілізму і цинізму, зростання злочинності серед підлітків у розвине­них країнах Заходу — прямий наслідок постмодерністських концепцій.

ЗМІ пропагують еротику і секс, беручи активну участь у «сексуальній рево­люції». Тотальна еротизація і сексуалізація українського суспільства відбу­ваються всупереч національним тра­диціям і християнським канонам. Більшість ЗМІ заохочують сексуальне розкріпачення, спрощення стосунків між чоловіком і жінкою. Так знищується і висміюється природне почуття сором'яз­ливості в інтимних стосунках, особливо з боку жінки. Масоване впровадження мо­ралі вседозволеності, її систематичний вплив через засоби масової інформації на молодь затіняють і пригнічують уяв­лення про високу мораль, чистоту людських стосунків, заглушують і стри­мують формування духовних і інтелек­туальних потреб. Як наслідок — дефор­мація духовного й інтелектуального роз­витку особистості. Ще страшнішим ре­зультатом є ріст проституції, кількості зґвалтувань і інших злочинів на сексу­альному ґрунті, фізичний і моральний занепад дітей, підлітків, юнаків, поши­рення венеричних захворювань, СНІДу.

Важливим інструментом прямого й побічного прищеплення, кодування й програмування свідомості, яким послу­говуються ЗМІ, є масова реклама, за до­помогою якої у свідомість і підсвідомість людей настійливо й систематично впро­ваджуються різноманітні «цінності» і уявлення, формуються настанови й по­ведінка широких верств населення. За допомогою масової реклами, насамперед телереклами, послідовно формується споживацька психологія, психологія ре­човизму. Телереклама і радіореклама пе­реключає увагу людей на потреби й цінності нижчого рівня й значення, відволікаючи від високих та значимих потреб і цінностей, насамперед духовних та інтелектуальних.

Агресивна, нахабна, часто цинічна і до­сить вульгарна реклама (жіночих гігієнічних прокладок, засобів від пітливості, безпеч­ного сексу тощо), викликає у багатьох почуття огиди, обурення, псує настрій. Реклама дорогих ювелірних виробів, предметів розкоші, вишука­них продуктів і страв спричиняє у людей, які жи­вуть на межі чи за межею бідності, почуття обра­зи і скривдження, оскільки вона призначена для «нових українців».

У зв'язку з цим варто підкреслити, що у кожної людини є явна чи прихована потреба в повазі до своєї особи, є почуття власної гідності. Реклама, розрахована на багатих людей, дає всім іншим зрозуміти, нагадати, що вони є людьми другосорт­ними. Звідси й почуття приниженості, спричине­не рекламою.

Масована реклама, що повторюється щодня декілька разів є психологічним насильством над людиною. Вона формує примусовий, часто агре­сивний вплив на свідомість і підсвідомість, що може негативно впливати на загальне самопочут­тя й стан психічного здоров'я. Особливо шкідли­вий вплив телереклами тоді, коли вона втручаєть­ся у свідомість людей під час показу цікавого фільму чи серйозної передачі, порушуючи цілісний потік переживань, руйнуючи його, роз­биваючи зосереджену увагу. Якщо це повторюєть­ся часто, в людини розладнується нервова систе­ма і психічне здоров'я. Такий прийом використо­вували вчені-фізіологи для вивчення експери­ментальних неврозів у собак, без застосування те­лебачення, а використовуючи методи впливу, що призводили до негативних змін у нервовій сис­темі тварин.

Досить сумним є той факт, що заради ко­мерційної вигоди вузької групи людей свідомість мільйонів людей щоденно засмічується всякою маячнею, яку рекламує телебачення. Людська свідомість — це найвище творіння природи й суспільства — досить крихка й уразлива. Немає нічого більш високого й витонченого. Проте вона не цінується й не оберігається. З нею поводяться недбало, мало того — її насилують і катують за до­помогою ЗМІ.

Страшним за своїми наслідками є прямий і опо­середкований вклад ЗМІ в рекламу алкогольних напоїв і тютюнових виробів, пропаганду традицій застілля. Найчастіше ЗМІ сприяють розвитку і стимулюванню потреби в алкоголі й палінні.

Нині епідемія п'янства охопила не тільки пра­цездатних чоловіків, а й жінок і підлітків. Це призводить до враження генофонду нації, фізич­ного й духовного виродження, зростання кіль­кості вбивств і самогубств, катастроф, нещасних випадків, криміналізації суспільства.

За останні роки численні ЗМІ займаються ак­тивним впровадженням у масову свідомість міфічних і містичних ідей, окультних учень. Пропа­гуються і підтримуються псевдонаука, антинаука, поряд із демонстративним ігноруванням, замов­чуванням думок і позицій справжніх учених, яким засоби масової інформації дедалі менше на­дають можливість висловитися з актуальних пи­тань сучасної науки і практики.

Телебачення, радіо, газети й журнали часто повідомляють про надприродні явища: невідомі літаючі об'єкти, інопланетяни, космічна енергія, віщуни, ясновидці. Все це негативно впливає на людей.

Підвищенню рівня навіювання, недовіри, пси­хоемоційної нестійкості і стурбованості людей сприяють популяризація через ЗМІ сатанізму, оргій, показ по телебаченню західних фільмів жахів (трилерів), широкий продаж відповідної літератури у книжкових магазинах.

Негативний вплив на особистість робить брех­лива пропаганда ЗМІ астрології, яку трактують то як давню науку, то як гру чи розвагу. Псевдонау­кові побудови і масові щонедільні прогнози й ре­комендації, а частіше настанови, роблять багатьох, особливо недовірливих і тих, які легко зазнають впливу, слухняними виконавцями волі і фантазії дипломованих астрологів, які знижують здатність людей до прийняття самостійних рішень і дій, знижують активність і ініціативу особистості, зменшують її здатність переборювати труднощі й перепони на життєвому шляху. У людей, які повірили брехливим прогнозам, поступово фор­мується почуття залежності від псевдоастрологів, виникає бажання підкоритися їм, обмежуючи особисті інтереси, наміри.

Цьому сприяє паралельний процес витіснення за допомогою ЗМІ з суспільної свідомості науко­вого світогляду, який дедалі частіше замінюється релігійним. Престиж науки й учених знижується. Відроджуються не тільки добрі, а й недобрі тра­диції минулого в духовному житті людей. При аналізі найсуттєвіших глобальних змін в галузі суспільної, соціальної психології за останні роки стає очевидним, що під гамір розмов і обіцянок в Україні замість духовного й інтелектуального прогресу відбувається духовна й інтелектуальна регресія.

Наведені дані свідчать про необхідність прий­няття невідкладних заходів на захист духовного, морального й інтелектуального здоров'я нації від руйнівної дії багатьох ЗМІ. Необхідно зупинити зловживання свободою інформації, що наносить шкоду духовному і психічному здоров'ю населен­ня, насамперед молоді, припинити практику по­дання такої масової інформації, яка чинить згуб­ний вплив на свідомість і особистість, яка привчає до мерзот життя, сприяє цинічному і байдужому ставленню до злочинів, до людяності, пригнічує духовність.

Для цього необхідно розробити й прийняти за­кони про охорону духовного й інтелектуального здоров'я і про інформаційно-психологічну безпе­ку населення. Передусім необхідно прийняти поправки до Закону про засоби масової інфор­мації, які б підсилювали відповідальність за зав­дання шкоди духовному й розумовому розвитку й здоров'ю молоді.

Як ми повинні діяти? Безумовно, справжня бо­ротьба ідей, аргументована критика, захист на­ших ідеалів і цінностей. Для цього необхідно мати власну світоглядну доктрину, ідеологію і, від­повідно, державну інформаційну політику.

Засобами масової інформації не можуть во­лодіти громадяни іноземних країн. Так, у державі Ізраїль це питання вирішене на законодавчому рівні, де інформаційну політику в країні форму­ють відповідні державні структури й аналітичні центри, що здійснюють моніторинг ЗМІ.

А хто формуватиме її в нашій країні? Відповідь така: Державний комітет телебачення і радіомов­лення України. Але хто саме? Голова, його заступ­ники, відділи чи управління, хто? Ось тут, як-то кажуть і «собака зарита». Немає в Україні нині структури, що формує таку політику. Структура комітету постійно змінюється, а кількість співробітників скорочується. Потрібно не скоро­чувати, а збільшувати кількість співробітників Державного комітету телебачення і радіомовлен­ня України, створити в його структурі потужний науково-аналітичний центр для моніторингу ЗМІ і впливу на державному рівні на якість формуван­ня інформаційного простору держави.

А хто ж формує інформаційну політику, нап­риклад, у Сполучених Штатах Америки?

У США є безліч відкритих організацій, що ак­тивно впливають на світову політику. Ці ор­ганізації фінансуються з різних фондів, звільне­них від сплати податків. Але більшість амери­канських дослідників вважає, що основною при­чиною відсутності змін у житті суспільства при зміні адміністрації Америки є Рада міжнародних відносин (РМВ), створена 21 липня 1921 року в Нью-Йорку. Незважаючи на те, що нині ця ор­ганізація налічує понад 2 тис. членів, які предс­тавляють урядову, фінансову, ділову і політичну еліту США, американський народ не дуже оз­найомлений про її діяльність. Головною причи­ною цього є друга стаття статуту РМВ, що вима­гає секретності зборів членів і змісту прийнятих рішень. Порушення цієї статті автоматично вик­лючає винуватця з членів Ради. РМВ заснувала група інтелектуалів, які відчували необхідність у світовому уряді й розуміли, що американський народ не готовий до його прийняття. Після того, як Лігу Націй не вдалося затвердити в Сенаті, бу­ло створено Раду міжнародних відносин з метою показати діяльність світового уряду, як бажаного для вирішення світових проблем.

Серед засновників багато тих, які були присутні при підписанні Версальського договору після закінчення Першої світової війни: полковник Ед-вард Манделл Хауз, помічник американського президента Вудро Вільсона (1912–1920); Уолтер Ліппман, у майбутньому оглядач «Ліберал Істеблішмент»; Джон Фостер Даллес, державний секретар, а згодом міністр іноземних справ при президенті Ейзенхауері; Аллен Даллес, засновник Центрального розвідувального управління (ЦРУ) і його директор у 1953–1961 роках.

Фінансували створення Ради міжнародних відносин Джон П. Морган, Джон. Д. Рокфеллер, Бернард Барух, Пол Варбург, Отто Канн, Якоб Шіфф та ін. Цікавий факт, що майже всі ці особи фінансували російську революцію.

«Ленін отримував допомогу від тих, які, здава­лося, більше ніж інші щось втрачали в ко­муністичній Росії, — від найбагатших американсь­ких «капіталістів, — пише Ральф Епперсон у книзі «Невидима рука. Погляд на історію, як на змову». — Організації Моргана і Рокфеллера та­кож внесли свій вклад у цю справу готівкою, як зро­бив Якоб Шіфф-старший, партнер банку «Кун, Лоеб енд компані», який дав Леніну 20 млн доларів. Шіфф був партнером Пола Варбурга, голови Фе­деральної резервної системи (ФРС) й учасником зустрічі на Джекілл-Айленді, де підписано зако­нопроект про створення ФРС. На додаток до до­помоги від американців, насамперед від банківсь­ких кіл, Ленін також отримав, за словами О. Ке-ренського, 40 млн марок золотом (5 млн доларів) від банків Німеччини» [1].

Яка ж була мета створення Ради міжнародних відносин? На це питання дає відповідь документ, надрукований у журналі «Форін ефейс» 25 листо­пада 1959 року, «Нарис № 7». У цьому матеріалі йдеться про РМВ, яка ратує за «створення нового світового порядку, який сприятиме прагненню до миру в усьому світі й суспільним економічним змінам... Світовий порядок включає також держа­ви, що називають себе соціалістичними (ко­муністичним)» [2]. Словосполучення «новий світовий порядок» є лозунгом світового уряду.

Колишній член РМВ, контр-адмірал Честер Уорд розповів американському народу про наміри цієї організації таке: «Наймогутніша кліка в цих елітарних групах має одну спільну мету: примусити США відмовитися від суверенітету й національної незалежності. Інша кліка міжнарод­них членів РМВ — це міжнародні банкіри з Уолл-Стріту та їх основні агенти. Вони бажають, щоб світова банківська монополія, на­решті, здійснювала контроль над світовим урядом. Вони, вірогідно, прагнутимуть, щоб це була всемогутня Ор­ганізація Об'єднаних Націй; але вони також готуються мати справу зі світовим уря­дом» [3].

Честер Уорд розповів аме­риканцям, що їх повністю ви­користовують як чинник, що впливає на «підтримку роз­зброєння і нівелювання суве­ренітету й національної неза­лежності США в могутньому світовому уряді» [4].

Тепер зрозуміло, чому більшість засновників РМВ, наприклад, Уолтер Ліппман, Аллен Даллес, також брали участь у написанні статуту Ліги Націй, яка, за їх прогно­зами, повинна була стати світовим урядом, заради яко­го, як вважає багато дослід­ників, й велася Перша світова війна [1].

Рада міжнародних відносин була також добре представле­на при формуванні іншого майбутнього світового уряду — Організації Об'єднаних Націй (1945 р.) після того, як Ліга Націй зазнала поразки при створенні світового уряду. Фактично 47 членів РМВ були членами делегації США, включаючи Джона Фостера Даллеса, Нельсона Рокфеллера і першого голову ООН Алгера Хісса.

Від дня заснування Ради міжнародних відно­син її члени посіли відповідальні урядові посади в США. Так, наприклад, із 18 державних казна-чеїв від 1921 року 12 були членами РМВ; 12 із 16 міністрів закордонних справ — члени Ради; де­партамент оборони, створений 1947 р., мав 15 секретарів, 9 з яких — члени РМВ; центральне розвідувальне управління, також утворене 1947 року мало 12 директорів, 8 з них входили до складу Ради; 6 із 7 ректорів військової академії у Вест-Пойнті були членами РМВ; усі верховні го­ловнокомандуючі союзників у Європі, кожен по­сол США в НАТО — члени РМВ. Ще чотири ключові посади в кожній адміністрації США (де­мократичній чи республіканській) займалися членами РМВ. Це радник із національної безпеки, міністр закордонних справ, міністр оборони і державний казначей.

Проте головне, що кожен (і демократичний, і республіканський) кандидат у президенти США, починаючи від 1952 року і до нині був членом Ра­ди міжнародних відносин, а Джеральд Мак-Го-верн і Джиммі Картер стали членами РМВ пізніше. Джеральд Форд не був членом РМВ, але належав до клубу Більдербергерів, що тісно пов'язаний з РМВ. І тільки Рональд Рейган не був членом РМВ, але його віце-президент Джордж Буш був членом РМВ, Трьохсторонньої комісії, а також членом одного із найвпливовіших таємних товариств «Череп і кості». Остання організація створена приблизно в 1820–1830-х роках; її риту­ал тісно пов'язаний із баварськими ілюмінатами.

Така ситуація дає підстави вважати, що Амери­кою управляє «єдина політична партія» — Рада міжнародних відносин.

А що ж із засобами масової інформації, запитає прискіпливий читач?

Дійсно, ЗМІ в Америці, а також у Західній Європі певною мірою типові. Складається вра­ження, що ними керують з єдиного центру, коли це стосується принципових питань. Згадайте си­туацію з приходом до влади в Австрії партії пра­вих на чолі з Йорком Хайдером, коли майже всі ЗМІ звинуватили його в неонацизмі та анти­семітизмі.

Як свідчить коментар конгресмена Оскара Кал-лоуея, в протоколі Конгресу, контроль над засоба­ми масової інформації США розпочався ще в 1915 році: «У березні 1915 р. група Дж. П. Моргана зібрала 12 високопоставлених осіб з газетного світу й найняла їх, щоб відібрати найбільш впли­вові газети в США й достатню їх кількість для за­безпечення загального контролю за політикою що­денної преси США. Ці 12 осіб відібрали 179 газет, а потім розпочали процес ліквідації, щоб залишити тільки газети, необхідні для контролю. Вони вва­жали за необхідне купити право контролю над 25 найбільшими газетами. У кожну з цих газет був направлений редактор, щоб належно проводити контроль й редагувати інформацію про військові питання, фінансову політику та інші проблеми зовнішньої і внутрішньої політики, що їх контро­лери вважали життєво важливими» [6].

Давно розпочатий контроль групи Моргана над газетами триває і нині, і його механізм полягає в тому, що більша частина засобів масової інфор­мації або належить РМВ, або на основних посадах в газетах працюють люди, яких наймають члени РМВ. Наприклад, у телевізійних мережах Сі-Бі-Ес, Ен-Бі-Сі, Ар-Сі-Ей Корп. і Ей-Бі-Сі працюють на головних посадах відповідно 12, 8, 7 і 5 членів Ради міжнародних відносин; у радіомережі Ас-сошіейтед пресс — 5; у газетах «Нью-Йорк Таймс» і «Вашінгтон Пост» — 8 і 3; у журналах «Тайм» і «Н'юсуік» — 8 і 3. Можна навести ще безліч прик­ладів, коли важливі посади на телебаченні, у радіомережах, газетах та журналах обіймають члени РМВ. Багато редакторів і видавців амери­канських журналів і газет учились у двох найп-рестижніших школах журналістики — Ко­лумбійському й Гарвардському університетах, президенти яких були членами Ради міжнарод­них відносин, їх функції — стежити за тим, щоб студенти вивчали те, що РМВ пропонує їм вивча­ти і щоб вони надалі могли інформувати через свої ЗМІ американську громадськість так, як вигідно цій структурі.

Проблема засилля в ЗМІ іноземного капіталу актуальна для всього світу, за винятком двох країн — США і Японії. Мета законів Америки — обмежити владу власників джерел поширення інформації. У США претенденти на ліцензії на радіо й телебачення не можуть їх отримати, якщо в компанії понад 25 відсотків акцій належать не американському капіталу. А філії таких станцій не можуть працювати, якщо понад 20 відсотків капіталу — іноземні гроші.

Такою є ситуація в адміністрації США і серед керівників ЗМІ. Їх «господар» найчастіше — Рада міжнародних відносин.

Нині проблема регулювання діяльності ЗМІ і підвищення їх відповідальності досить активно дискутується в багатьох країнах СНД. При цьо­му вказується на обмежені можливості тра­диційних державно-правових засобів у цій сфері. ЗМІ відіграють настільки важливу роль, що їх не можна ставити під контроль державних органів, але не можна також залишати в руках приватного капіталу. Дехто бачить вирішення цієї проблеми в заснуванні спеціального органу до якого входитимуть громадяни, відомі висо­кою культурою, які користуються повагою, ма­ють велику громадську довіру й високі моральні якості. Такий орган і міг би здійснювати конт­роль за мас-медіа. Реалізувати цю ідею складно. У більшості країн СНД значна частина населен­ня виступає за державний контроль ЗМІ. Але головною перешкодою є те, що потужні сили зацікавлені у збереженні існуючого становища, яке вигідне як політикам, так і крупному капіта­лу. Мас-медіа здатні забезпечити перемогу політика, навіть якщо його попередні рейтинги не давали надії на успіх. Щодо капіталу, то він за допомогою ЗМІ, що перебувають у його руках, забезпечує перемогу на виборах відповідних політиків.

У нових умовах ЗМІ повинні вирішувати ви­нятково важливі завдання. Це передусім сто­сується основної проблеми демократії — грома­дяни повинні мати не тільки права, а й реальні можливості їх реалізувати. Звідси завдання ЗМІ — забезпечити відповідний рівень про­світи і політичної культури широких верств населення.

В умовах глобалізації життєво важливе значен­ня має утвердження культури миру, яка включає загальнолюдську мораль і правосвідомість, тобто уявлення про справедливий, гуманний світоустрій. Люди повинні усвідомлювати: те спільне, що їх об'єднує, значно вагоміше ніж те, що їх роз'єднує. Необхідно усвідомлювати єдність долі людства. Виживання людства залежить від інтер­націоналізації відповідної моралі і права. В їх ос­нову має бути закладена концепція спільної відповідальності за долю цивілізації нині і в май­бутньому. Вона повинна пронизувати законодав­ство окремих держав і міжнародне право. Інтере­си людства вимагають утвердження спільних цінностей, цілей, ідеалів, уявлень про майбутнє.