Що робити?

Віталій КОЛІСНИК,
кандидат технічних наук

Причина і корені нашої кризи

Наша системна криза має духовно-світог­лядні, моральні корені. Тобто надто велика част­ка у суспільстві людей, ладних заради вигоди знехтувати мораллю. Такими людьми перепов­нені структури усіх гілок влади — як наслідок тривалого панування Комуністичної партії Ра­дянського Союзу. Щодо суспільної моралі, то радянський соціалістичний устрій ґрунтувався на відданості й любові до керівництва, нехтуючи устоями.

Монополія партійної номенклатури на сус­пільні відносини призвела до її остаточної де­моралізації і втрати компетенції. Це спричини­ло загибель СРСР. (Радянський соціалізм ос­танніх років був зразком тоталітарно-монополістичного державного капіталізму з майже достатнім рівнем соціалізації — це його наукове визначення). І хоча за тих часів далеко не все було погано, результат — відомий і вельми відчутний.

За висловом американського політолога, ра­дянська номенклатура конвертувала владу у власність, яка успадкується дітьми і, заодно, очолила опозицію — самій собі. Після розпаду СРСР влада була опанована тією самою ко­лишньою комуністичною номенклатурою у но­вих іпостасях — владною і наче «опо­зиційною», — з вагомим додатком пов'язаного із нею криміналітету Отже, ситуація стала за багатьма ознаками гіршою за попередню. Чо­му? Бо ще 1905 р. неспростовно доведено, що політико-економічні відносини у суспіль­стві визначаються його моральним стату­сом (зокрема й моральним статусом владної верхівки) [1].

Саме з морального занепаду — політична кри­за, неефективність усіх гілок влади. Політична неспроможність і криміналізація влади призве­ла до знищення потужних виробництв і втечі у «тінь» тих, які залишилися, — до подальшого за­гострення кризи економічної. Звідси й відсутність у держави потрібних грошей. Недос­татньо грошей — недостатньо і виплат, — ось вам і соціальна криза. Тому відбувається вими­рання нашого народу — по 350-400 тисяч що­річно. Якщо чотирнадцять років тому більшість населення, дивлячись на Захід, підтримувала ринкові перетворення, то нині понад чверть ба­жає повернутися у «совєти», ще близько 12 % схильні до капіталізму, а решта не знає, що й ро­бити [2]. А це — очевидний розкол суспільства, який перешкоджає згуртуванню, виходу з політичної кризи, і тим самим із кризи загальної. Таким чином він утворює дуже небезпечну ланку так званого «позитивного» зворотного зв'язку, або замикає собою частини кризової будівлі у хибне коло, що душить і душитиме нас надалі.

Крім того, структура кризи має й інші по­тужні — «позитивні» — зворотні зв'язки або хибні кола:

• не вистачає грошей на національну культуру (а вона є подоланням зла засобами творчості), на
  духовно-моральне і трудове виховання дітей, не­ма морально-політичної волі зупинити потік бруду з екранів та інших ЗМІ, — істотно поси­люється тенденція подальшого зниження духов­ності, моральності суспільства і тим самим пог­либлюється політична криза, збільшуються еко­номічні витрати;
• немає морально-політичної волі для ор­ганізації швидкого, правого і завжди справедли­вого суду — росте недовіра до держави, влади, поглиблюється моральна криза.

Складається враження, що багатоступенева криза із зворотними зв'язками неначе спеціаль­но організована для невідворотного досягнення певних руйнівних цілей. Морально-полiтичний курс, яким нас вела колишня влада, був спрямо­ваний на поглиблення системної кризи з усiма нищівними наслiдками.

Недавня зміна владної верхівки України дає надію на подолання певних складових кризи, але говорити про її усунення ще зарано.

Отже,  головною метою  суспільства має тати подолання загальної кризи, припинен­ня вимирання і вступ на шлях розвитку.

Що робити?

Подолання кризи можливе лише за умови припинення тих самих «позитивних» зворот­них зв'язків, що її підтримують і поглиблюють. Тут насамперед постають такі завдання. У за­гальному плані — духовно-світоглядна пере­орієнтація діяльності влади і суспільства із не­начебто «ринкових відносин» на мораль і мо­ральне справедливе право. Іншими словами: не «ринок попереду моралі», а «мораль попереду ринку».

Якщо більш предметно — необхідно:

• подолати морально-політичний розкол суспільства, його об'єднання навколо суспільно очікуваних ідей та лідерів, які зможуть втілити ці ідеї у життя;
• перетворити «правосуддя» із обслуги «гро­шових мішків», корумпованих владних структур та криміналітету на знаряддя додержання інте­ресів суспільства — знаряддя його розвитку;
• побудувати і впровадити систему виховання підростаючих поколінь у працелюбності, мо­ральності і національній духовності — патріо­тизмі.

Як це зробити?

Подолання розколу: моральна справед­ливість [термін мій. — В. К.] вісь об'єднання суспільства

Найдовше наш народ страждав і продовжує страждати від кривди, неправди і лицемірства. Тому ідея моральної справедливості нині найак­туальніша, і згодом зможе об'єднати суспільство, людей різної віри, мови і навіть політичних пог­лядів.

Принципи моральної справедливості є пер­винним втіленням правових уявлень і волі творчої більшості українського суспільства. Це джерело для створення, зміни і впровад­ження законів. Тому моральна справед-ливість вища від закону.

Мораль — це найважливіша духовна основа будь-якого суспільства. Це уявлення про добро, зло і справедливість, принципи суспільної по­ведінки, які визначають слушність або непри­пустимість тих чи інших вчинків, довіру до інших людей і передбачення їхніх дій. Йдеться про забезпечення діяльності сусільства. Джерелом моральності є культура — подолання зла творчістю [4]. Як свідчить досвід людства, мо­рально відсталі суспільства поступово занепада­ють і неминуче гинуть. Визнані більшістю наро­ду, моральні норми є результатом історичного суспільного досвіду — групового добору і куль­турної еволюції [5]. Отже, мораль — засіб вижи­вання і розвитку суспільств,  який виник як наслідок групового добору і культурної ево­люції. Суспільна мораль поділяється на:

а)  правову, або нормативну, із приписами для виконання. Порушення цих приписів призво­дить до санкцій — від громадського осуду аж до покарання. Наприклад, «не кради»;

б)  духовну, або героїчну, із суто ідеальними приписами. Виконання людиною приписів ду­ховної моралі цілком особиста справа. Наприк­лад: «будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» [6; 7].

Проте духовна мораль є найважливішою, ла­тентною програмою розвитку цивілізації, духовним компасом прог­ресу.

Право — це «обґрунто­ваність, виправданість поведінки особистості у суспільстві, і обґрунто­ваність, виправданість ставлення держави до особистості» [8]. Раніше поняття «право» означа­ло переважно законо­давчі акти та діяльність юристів, що ніяк не уз­годжувалось із мораллю. «Обґрунтованість, вип­равданість» опирається на морально-правові уявлення суспільства, які насправді є легітим­ним джерелом права.

Про зв’язок права і мо­ралі свідчить безліч до­кументів — аж із сивої давнини. Так, наприклад, на кам'яній стелі Законів Хаммурапі із Вавілону (бдизько 1792–1750 рр. до н. е.) вибито: «Для то­го, щоб сильний не кривдив слабкого, щоб сироті і вдові надавала­ся справедливість, я ви­карбував мої доро­гоцінні слова» [9].

У давньому японсько­му зводі законів зазначе­но:

«Призначення і просу­вання чиновників.

Розглядаючи кандида­тури, потрібно передусім враховувати доброчесну поведінку [згідно з іншим законом це — висока мо­ральність, високий моральний дух, справед­ливість і старанність. — В. К.].

За однакової доброчесної поведінки відбира­ти осіб із відмінними здібностями.

При однакових здібностях відбирати осіб більш працелюбних. /…/

Якщо чиновник, перебуваючи на службі до­пускає лестощі й обман, а також пожадливість, то його слід зараховувати до дев'ятого [най­нижчого. — В. К.] розряду» [10]. Нині в Японії цивільним законом послуговуються тільки у крайніх випадках: конфлікти зазвичай улагод­жують за визнаними моральними уявленнями про право і справедливість. Причому існує безліч традиційних кодексів поведінки — «гирі»: батько і син, брати між собою, торговець і клієнт, старший службовець і підпорядкований тощо. В Японії ганебно не виконати будь-який гирі. Взірцем зв’язку права і моралі є судова систе­ма Великої Британії: вироки англійських судів визначаються «за прецедентом» — попе­редніми рішеннями високих судів за подібних обставин [11]. Підставою останніх насамперед були і є морально-правові уявлення суддів.

З іншого боку, у правовій системі континен­тальної Європи зв'язок між правом і мораллю здебільшого опосередкований: система базуєть­ся на нормах давнього Римського права — Дигес-тах Юстиніана (Iustiniani Digesta), які не завжди збігаються із приписами релігії або буденної мо­ралі. Згодом принципи Римського права вико­ристав Наполеон, який створив знамениті Цивільний та Кримінальний кодекси. Вони, у свою чергу, були використані при створенні німецького правового «Уложення» (1898 р.) і до­тепер використовуються як певний європейсь­кий правовий взірець [12].

В Україні найвищу юридичну силу має Конс­титуція. Але, згідно з Конституцією України, «єдиним джерелом влади в Україні є народ», який може «визначати і змінювати консти­туційний лад» (Конституція України. — Стаття 5). Отже, у нас немає формальних перешкод для створення і реалізації права, яке ґрунтується на морально-правових уявленнях конституційної більшості суспільства.

Справедливість

Автор найкращого визначення справедливості Юстиніан: «Це постійна і вічна воля віддавати кожному належне» [13; 14]. (От звідки «Кожно­му — своє» на воротах німецького концент­раційного табору у Бухенвальді часів Другої світової війни).

Щоправда тут незрозуміло, а що ж таке «на­лежне»? А як бути з болючими проблемами сьо­годення? І цілком «законним» привласненням підприємств за незначну частку їхньої вартості і подальшим продажем устаткування на металоб­рухт? Як бути із землями, які пустують? Із жеб­раками і безпритульними дітьми на вулицях міст? Нарешті, з вимиранням українського на­роду?

Ціцерон: «Перше завдання справедливості — не завдавати шкоди, якщо тільки тебе на це не спону­кало протизаконня; друге — користуватися суспільною власністю як суспільною, а приватною — як своєю» [15]. «В історії склалася тверда тен­денція вбачати нерозривний зв'язок між справедливістю і законом: бути справедливим і для окре­мої людини, і для публічної влади означає бути за­конослухняним /.../ Для того, щоб вважатися справедливим, сам закон теж має відповідати пев­ним моральним вимогам» [16]. Тобто покликання на державний закон і мораль. Але на яку саме?

Невизначеність етичної категорії «справед­ливість» потребує її детальнішого розгляду.

Поняття «справедливість» є синонімом до вис­лову «бажаний для когось перебіг подій».

Соціологічно-правовий аналіз принадних ідей «свободи і рівності» як «ідеалів справедливості» свідчить про їх внутрішню суперечність — не­можливість втілення у життя. Наприклад, лібе­рально-індивідуалістичне «суспільство свобо­ди», скажімо, почасти подібне до США, — є сус­пільством безмежної нерівності; комуністичні «суспільства рівності» — на зразок кампучії чер­воних кхмерів чи Радянського союзу часів Сталіна — були суспільствами безмежної сваволі й геноциду. До того ж, у суспільній свідомості уявлення про свободу і сваволю досить часто пе­реплутані...

Усталені цивілізовані суспільства втілювали і втілюють різні форми поміркованого комп­ромісу між свободою і рівністю.

З іншого боку, теперішній лад в Україні має ознаки безмежної свободи узурпації суспільної власності і, відповідно, безмежної нерівності для переважної більшості громадян. Це абсо­лютно не збігається із нормами сучасної циві­лізації. Тут цитую свою відповідь на риторичне запитання колишнього народного депутата Ук­раїни Л. Кучми: «Якої кінцевої форми соціально-політично-економічного устрою прагне Ук­раїна?» [17]. Вона така: нам потрібне суспільс­тво моральної справедливості.

Мета і принципи моральної справедливості Метою стосунків моральної справедливості є:

а)  припинення вимирання українського на­роду;

б)  сталий розвиток суспільства — тобто та­кий, «який задовольняє потреби сьогодення, не жертвуючи при цьому можливістю майбутніх по­колінь задовольняти свої потреби» [18]. Досяг­нення суспільно прийнятних стандартів жит­тя, політичної і економічної міцності України;

в)  виховання майбутніх поколінь порядними, творчими, духовно і фізично здоровими людьми.

Основні принципи моральної справедливості

Принципи моральної справедливості віддзер­калюють правові уявлення українського народу, які склалися упродовж століть і збереглися доте­пер. Сюди можна також додати окремі тези, із позитивного досвіду міжнародного товариства. Йдеться про проблеми власності, влади і прав людини.

Власність і багатство: власність правильна (чесна) і неправильна (ганебна)

Джерелом правильної власності є творча пра­ця самого власника — створення нового про­дукту, нової суспільної цінності. Правильна власність особи — фізичної чи юридичної — створюється лише внаслідок збагачення суспільства або ж законно успадковується.

Тільки суспільно визнана правильна власність є недоторканною.

Власність неправильна — ганебна, якщо:

• переходить від одних осіб до інших всупе­реч волі чи інтересам перших (кримінальне та посередньо кримінальне привласнення);
• виникає внаслідок прямого чи опосередко­ваного збіднення суспільства (протисуспільне привласнення).

Ганебне привласнення призводить до карних або цивільних санкцій за законом.

«Встановлено, що ганебне збагачення може бу­ти стягнуто і від спадкоємця, навіть якщо злочин погашений» [14, с. 80]. За римським правом, санкції за ганебне привласнення не мають терміну давнини за цивільними позовами.

У багатих, відносно врівноважених сус­пільствах Заходу правовим відповідником «га­небної власності» є «брудні гроші» та «їх відми­вання».

Про правильну власність. Павло Чубинський писав: «Малороссы считают единственным ис­точником богатства земледельческий труд: «Як віл та коса, дак і грошей киса», — гласит народ­ная пословица, т. е., имея орудия для земледель­ческого труда и не имея даже своей земли, мож­но достигнуть благосостояния. Подобный взгляд постоянно оправдывается на факте. Труд народ считает вообще единственно справедли­вым способом для приобретения права собственности. Он не признает, например, пра­ва на лес вполне неприкосновенным, потому что на лес не употреблено человеческого труда; вследствие того и порубку чужого, в особеннос­ти казенного леса народ не считает воровством, в полном смысле этого слова, между тем как бортяное дерево признается неприкосновен­ным, потому что на него положен труд» [19]. Означений правовий погляд і нині властивий українському народу.

Принцип обмеження майнової нерівності

Ус і люди різні і працюють неоднаково. Нас­лідком цього є їх майнова нерівність. Але без­межна нерівність у розподілі доходів і приват­ної власності неприпустима. Тому граничну нерівність у розподілі доходів має визначати закон.

За Германом Дейлі (Herman E. Daly, 1938, — професор економіки університету штату Мері-ленд, США. Автор чи співавтор багатьох книг. Серед його нагород — «Альтернативна Но­белівська премія» 1996 р.), зазначений принцип, доволі обґрунтований у Святому Письмі: «Бідності й багатства мені не давай, годуй мене тільки хлібом насущним, щоб я не переситився і не відрікся від Тебе, і не сказав: “Хто Господь?” І щоб я, збіднівши, не став красти і не зневажав ім'я мого Бога» [20]. Цитую: «Сталий розвиток вимагатиме змін у серці, оновлення духу й здо­рової дози каяття. Ус е це релігійні терміни, але це не випадково, тому що зміна фундаменталь­них принципів, за якими ми живемо, — це таке глибоке зрушення, яке є релігійним /…/ Ті, які надають перевагу обґрунтуванню етичних прин­ципів у культурі та історії, знайдуть тлумачення Біблії як основи етичних принципів /…/ Я напо­лягаю, /…/ що існує обмеження загального ма­теріального виробництва, яке може підтримува­ти екосистема, і що було б напевно несправедли­вим, якби 99 % обмеженого загального продукту припадало тільки на одну особу. Тому я дійшов висновку, що, безумовно, повинен бути якийсь максимальний особистий дохід. /…/ Ніхто не агітує за несправедливу, насильницьку рівність. Десятикратний коефіцієнт нерівності був би виправданим як наслідок реальної різниці в зу­силлях і старанності й створив би достатній сти­мул для прояву цих якостей. Консервативний підхід може встановити двадцятикратний ко­ефіцієнт. Але коли коефіцієнт наближається десь до сотні, узи спільноти розриваються /…/

Цей принцип, якби його виклали у формі оди­надцятої заповіді, звучав би так: «Не дозволяй необмеженої нерівності в розподілі приватної власності»./.../ У Збройних силах США, нап­риклад, найоплачуваніший генерал заробляє в десять разів більше, ніж найменш оплачуваний рядовий. /.../ У корпораціях цей діапазон значно більший, і тільки тому, що керівники вищого ешелону можуть самі встановлювати свої власні посадові оклади /.../ Принциповим є перехід від необмеженої до обмеженої нерівності. Точні обмеження є довільними величинами /.../ Отже, найпростіший і найочевидніший інститут обме­ження нерівності є також і найкращим інститутом, а саме: встановлення максимального та мінімального рівнів доходу» [8, с. 239–268].

Японський досвід у питанні рівнів доходу «Японський капіталізм — це капіталізм “із людським обличчям”. Основою досягнутих висо­ких результатів є «людський фактор» /…/ Велике досягнення японського суспільства — відсутність різкого поділу на багатих і бідних. Після відраху­вання податків і внесків зарплата президента ве­ликої компанії тільки втричі перевищує зарплату робітника віком 30 років. Японія — країна, де не так вже багато багачів, проте дуже мало людей, які животіють у злиднях» [21].

Сучасний український досвід у питанні рівнів доходу

«Тем временем, разгорается скандал по поводу размеров пенсии и выходного пособия /.../ экс-министра МВД, генерала Николая Билоконя /.../ Ему была назначена ежемесячная пенсия по выс­луге лет в размере 14336,33 грн, а также выплаче­но одноразовое пособие в сумме 258409,96 гривні.» Є підозра, що «пенсия Билоконю назна­чалась /.../ на основании определенных докумен­тов или распоряжений прежнего Кабмина» [22].

Примітка: 14336,33 грн орієнтовно у 40 разів більше, ніж пенсія звичайному пенсіонеру; а 258409,96 грн — у 800 разів.

Банківська діяльність

Прибутки від банківської діяльності мають цілком належати суспільству. Коментар. «Кесареве — кесареві» [23]. Як зазначав Фредеріко Содді (Frederck Soddy), «панівною пристрастю сучасності є перетворення багатства на борг з ме­тою отримання від нього постійного майбутньо­го доходу — перетворення багатства, яке зникає, на борг, який продовжує існувати, борг, який не псується, нічого не коштує для свого утримання і приносить вічні відсотки /…/ Якщо багатство не може довго зростати за складними відсотка­ми, то й борг не повинен цього робити /…/ Коли банк позичає гроші, він нічого не втрачає /.../ Справжній «кредитор» — це вся спільнота, гро­шові баланси якої з випуском в обіг нових гро­шей втрачають у купівельній спроможності» [18, с. 205–225]. Тобто прибутки банків є водночас різновидом інфляційного податку на суспільство! Подолання Великої кризи у США на початку 30-х років стало можливим лише зав­дяки націоналізації банків президентом Рузвель­том.

Довідка. Кредитні ставки банків: японських — менше 1 %; європейських та Федеральної резерв­ної системи США — 2,0–2,5 %; вітчизняних — 18–25 % [27]. Приватні банки України працюють як надпотужні насоси, що перекачують суспіль­не багатство у свою (приватну) власність. На цілком законних підставах. Але чи є це чесним збагаченням?

Влада і її діяльність. Загальні принципи

Владні інституції відповідальні за благопо­луччя, за сталий розвиток суспільства і додер­жання  його  інтересів.  Зміст  і  тексти  всіх міждержавних угод необхідно довести до зага­лу. Підготовка міждержавних угод має бути аб­солютно прозорою.

У своїй діяльності влада має керуватися та­кою черговістю задоволення потреб у суспільстві — порядком прiоритетiв iнтересiв:

а)  найвищими є загальні iнтереси суспiльства: «Громадянське прозоре українське суспільство понад усе!»;

б)  iнтереси спільноти, громади, колективу;

в)    iнтереси сiм'ї як суспільного джерела відтворення українського народу;

г)  інтереси окремого громадянина України;

д)  iнтереси юридичної особи України;

е)  інтереси держави як владної інституції, що обслуговує суспільство та його складові частини;

ж)   інтереси інших держав та осіб — юридич­них та фізичних.

Загальносуспільними інтересами є: збережен­ня і відтворення чисельностi народу; убезпечен­ня і збереження території; захист природних невідновлюваних ресурсів; захист фізичного і духовного здоров'я народу; захист територіаль­ної і морально-політичної єдностi; його мораль­ний і духовний розвиток українського народу, зокрема позитивних національних ознак; вихо­вання підростаючих поколінь у працелюбності, українській національній моральності, духов­ності, інтелекті, зайнятості населення тощо.

Зазначений порядок пріоритетів не може бути абсолютним: життєві ситуації вимагають і ви­нятків.

Події Помаранчевої революції — за масовості і політичної згуртованості, небаченої на Заході — слід трактувати саме як схильність українського суспільства до безпосередньої демократії на­родного суверенітету, тобто солідаристської соціал-демократичної концепції. Зазначене іс­тотно відрізняє наше суспільство від суспільств Заходу, особливо від яскраво індивідуалістично­го тоталітарно-ліберального, американського.

Окремі принципи діяльності влади

Землі сільськогосподарського призначення, території енергетичних об'єктів, дороги, рекре­ативні території та корисні копалини, зокрема шахти, газові, нафтові і потужні водяні сверд­ловини є загальносуспільним багатством, що вимагає розпорядження і користування ними в інтересах усього суспільства.

Збагачення приватних осіб шляхом видобутку і розпорядження невідновлюваними ресурсами суспільства є, очевидно, морально несправедли­вим.

Моря, річки, великі озера, береги морів, річок і великих озер, ліси, луки і болота є загальносуспільними рекреативними ресурсами незалежно від користувачів і розпорядників за законом. Доступ до них, як правило, вільний, визначає закон.

Цей момент був у Римському праві, а нині чин­ний у Франції: «У силу природного права, зви­чайно, є загальним для усіх таке: повітря, текуча вода і море. Отже, і береги моря /.../ Нікому не забороняється доступ на берег моря /.../ Корис­тування берегами є публічним, про що свідчить право народів, так само, як і користування самою рікою» [14, с. 39–40]. Права і обов'язки людини: загальні принципи «Чого не бажаєш собі, того не роби іншим» (VI–V ст. до н. е.) — найузагальненіший прин­цип правової моралі [28].

Творчi, духовнi цiнностi вищі за матерiальні i владні.

Права людини не вичерпуються законом (Конституція України. — Стаття 22). Причому має бути збережений принцип балансу між права­ми і обов'язками людини. Права й обов'язки лю­дини утворюють єдине ціле: без прав нема обов'язків, без обов'язків немає прав. Кваліфікація протисуспільних діянь та злочинів також не вичерпується законом. Законодавство не в змозі передбачити все різноманіття проти­суспільних діянь. Крім того, «Ніщо /.../ не переш­коджає відданню під суд і покаранню будь-якої особи за будь-яке діяння чи упущення, що на мо­мент вчинення було кримінальним злочином згідно із загальними принципами права, визнани­ми міжнародним товариством» [29]. Сам принцип прецедентного права Великої Британії передбачає покарання за злочинні «новації».

Недоторканні права людини:

а)  головним недоторканним правом людини є право на життя [30];

б)  право на повну вичерпну інформацію щодо об'єктів свого політичного, громадського, еко­номічного чи комерційного вибору. Перелік охоронюваних таємниць фізичних та юридич­них осіб має бути морально обґрунтованим, встановленим законом і доведеним до загалу.

Люди мають чітко знати: кого вони обирають, з ким співпрацюють і що купують. Тут цікавий чилійський досвід: «Я, звернув увагу, що там­тешні «гаїшники» хабарів не беруть /.../ Кожній юридичній і фізичній особі наданий індивідуаль­ний код/.../ На його підставі фіксується будь-яка зроблена суб'єктом фінансова операція, що над­ходить до загальнодержавної бази даних і дос­тупна будь-якій особі. Тому вважається прави­лом доброго тону при діловому знайомстві відра­зу повідомити свій код, і поки ви п'єте каву з по­тенційним партнером, його референт за допомогою комп'ютера з’ясує всю вашу фінансову історію [31];

в) право на контроль за діяльністю виборчих осіб і на їх відкликання.

Це цілком необхідна умова чесних передви­борчих обіцянок. За Конституцією Японії: «Стаття 15. Народ має невід'ємне право обирати публічних осіб і усувати їх від посади» [32].

Інше

Доходи осіб і джерела збагачення мають бу­ти відкриті для суспільства. Власники майна (нерухомість, транспортні засоби тощо) відомі у суспільстві.

Громадяни України мають право утворювати громадські організації з метою контролю за до­держанням у суспільстві моралі, моральної справедливості і законності. Це можуть бути громадські слідчі комісії.

Репутація фізичної, юридичної особи має віддзеркалювати їх справжню суспільну по­зицію. Закон не може захищати репутацію осо­би, яка її втрачає своїми суспільно значущими діями або бездіяльністю. Законний захист ре­путації є захистом від оприлюднення і поши­рення неправдивих тверджень.

В Україні важливі світоглядні ознаки біль­шості суспільства відповідають солідаристській соціал-демократичній теорії організації гро­мадського життя.

Висновки

•     Українське суспільство нагально потребує влади і законів, що відповідають принципам пра­вової моралі.

•     Наступним кроком за Помаранчевою — Укрїнською Національною революцією — має бути звернення суспільства до морального онов­лення і світоглядної єдності: тільки так можливо здолати всеохоплюючу кризу.

•     Моральне оновлення суспільства невідділь­не від створення справді «чистих» політичних партій та реформи виховання підростаючого по­коління.

Література

1. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. — К., 1994.

2.  Українське суспільство 1994–2004. Моніторинг соціальних змін. — К.: Ін-т соціології НАН України, 2004. — С. 224–225.

3.       Колісник В. Антикризова ідеологія // День. — 2001. — 3 липня. — № 114.

4.  Свідзинський А. Культура як феномен самоор­ганізації // Сучасність. — 1992. — № 4. — С. 141–155.

5. Хайек Ф. Происхождение и действие нашей мо­рали: проблема науки // Экономика и организация
промышленного производства (ЭКО). — 1991. — № 12. — С. 177–197.

6. Мт. 5:48.

7. Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. — СПб., 1909. — Т. 1. — С. 49–62.

8. Алексеев С. С. Право и судьба России // Наука и жизнь. — 1999. — № 7. — С. 2–7.

9. Волков И. М. Законы вавилонского царя Хаммура-пи. — М., 1914. — С. 49.

10. Свод законов «Тайхорё». (702–718 гг., I–XV зако­ны). — М., 1985. — С. 123.

11. Рене Д. Основные правовые системы современ­ности. — М., 1988. — www.lib.ru/PRAVO/rene.txt; Рене Д., Жаффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр.(10e ?dition 1992). — М., 1998. — С. 208–265; 366–377.

12. Савельев В. А. Гражданский кодекс Германии. — М., 1994; Германское право. Часть 1. Гражданское уложение. — М., 1996.

13. Енциклопедія політичної думки: Пер. з англ. — К., 2000. — С. 385.

14. Дигесты Юстиниана. — М., 1984.

15. Цицерон Марк Тулий. О старости. О дружбе. Об обязанностях. — М., 1975. — Кн. 1. — С. 63.

16. Енциклопедія політичної думки: Пер. з англ. — К., 2000. — С. 385–387.

17. Кучма Леонід. Україна, якою я її бачу // Голос Ук­раїни. — 1994. — 17 червня. — № 113. — С. 5.

18. Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія ста­лого розвитку: Пер. з англ. (1996). — К., 2002. — С. 2.

19. Чубинский П. П. Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии. — СПб., 1869. — С. 7.

20. Притч. 30:8.

21. Белик Ю. Нам надо повернуться лицом к Востоку // Известия-Украина. — 1998. —- 26 декабря. — № 242. — С. 5). (Ю. Белік — радник Секретаріату російсько-японського комітету з економічного співробітництва).

22. Жабинец М. На повышенном довольствии // Ве­черние вести. — 2005. — 22 февраля. — № 027 (1325). — С. 7.

23. Мт. 22:21.

24. Щокін Р. Оцінка наслідків вступу України до Світо­вої організації торгівлі // ПЕРСОНАЛ Плюс. — 2005. — 7 березня. — № 10. — С. 8.

25.  Сморгунов Л. В. Современная сравнительная политология. — М., 2002. — С. 150–152.

26.  Шморгун О. Стратегія розвитку української еко­номіки: проблема системного моделювання. http://dialogs.org.ua/ru/material/full/2/1478.

27. Шморгун А. А. Этнонациональное развитие человечества и цивилизационный процесс / Цивилизационные модели современности. — К., 2002. — С. 219–257.

28. Антология мировой философии: В 4-х т. — М., 1969. — Т. 1, ч. 1. — С. 190–194.

29. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. — Стаття 15. — П. 2. — Док. ООН А/RES/2200 A (XXI). Ратифицировано Украиной 10 октября 1973 г.

30. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. — Стаття 6.

31. Гуревич А. Формула «чилийского чуда» // Зерка­ло недели. — 1997. — 26 июля. — № 30. — С. 8.

32. Конституція Японії // Державність. — 1992. — № 1. — С. 76, 77.