Гроші без відсотків й інфляції (початок)

Маргріт КЕННЕДІ

Як створити засіб обміну, який буде корисний для кожного*

Д-р Маргріт Кеннеді народилася 1939 року в Хемниці; 1959 — закінчила середню шко­лу в Касселі; вивчала архітектуру, закінчила вище технічне училище в Дармштадті 1966 року з присвоєнням звання дипломованого інженера; працювала архітектором, фахівцем із міського планування й екології в Німеччині, Нігерії, Шотландії й США; у 1972 — стала магістром з міського й регіонального планування, а в 1979 — доктором філософії зі суспільних і міжнародних проблем, обидві дисертації захищено в Піц-бургському університеті, США; з 1972 року — здійснила дослідницькі проекти з будівництва шкільних споруд для Інституту країн (Берлін), Організації економічного співробітництва й розвитку і ЮНЕСКО в 15 державах Європи, Північної й Південної Америки; у 1979–1984 роках — керівництво науково-дослідною секцією з екології й енергетики в межах Міжнародної будівельної виставки; у 1984–1985 роках — запро­шена на посаду професора з міській екології у вищих навчальних закладах Касселя; з 1985 року — планування й здійснення модельного проекту «Пермакультура» в м. Штаєрберзі й реконструкції селища навколо фабрики з виробництва боєприпасів часів третього рейху для духовно-екологічної комуни. Численні публікації, лекції й семіна­ри на теми: школи як центри громадського життя, жінки й архітектура, екологія міста, пермакультура, екологія й економіка, зокрема «Екомісто». — Т. 1 — 2, вид. ФішерАль-тернатив, 1984.

Автор про себе

Що спонукало архітектора, фахівця із планування міст й еколога зі ступенем доктора суспільних і міжнародних проблем до того, щоб написати книгу про гроші? Для того, щоб відповісти на це запитання, я маю повернутися до періоду 1979–1984 роках, коли була керівником науково-дослідної секції з екології й енергетики на Міжнародній будівельній виставці (МБВ) у Західному Берліні, що відбулася 1987 року. Завдяки виставці ми вперше отримали можливість планувати й здійснювати широкомасштабні екологічні проекти у міському середовищі. Ці роботи викликали великий інтерес у країні й за кордоном, за ба­гатьма було зроблено доповіді для громадськості й фахівців, однак викликали вони також постійний скепсис. Найчастіше використовувався такий аргумент: все це дуже красиво й важливо, але неекономічно або не може бути оплачено. Із цього моменту можливість зас­тосувати наші ідеї на практиці стала професійним інтересом, а для мене — питанням вижи­вання. Уже в 1979–1980 роках завдяки необхідній інформації нам стало зрозуміло, що біологічні основи життя в місті: повітря, вода, ґрунт, енергія, продукти харчування наража­ються на найбільшу небезпеку. Це означало, що якщо економічно ми не зможемо поліпши­ти й зберегти їх, то занапастимо самих себе через певний час. Питання економіки, однак, ставало дедалі вирішальнішим. Я знайшла у світі надзвичайно багато людей, які мали доб­ру волю і хороші ідеї. Усі екологічні проблеми технічно були розв'язуваними, але не виста­чало й не вистачає, як і раніше, економічних і політичних передумов їх використання на ши­рокій основі, тобто — грошей. Я розуміла, що боротьба за гроші для здійснення екологічних заходів і проектів буде боротьбою на кілька фронтів: по-перше, ми перебували в стадії впровадження й переходу, які завжди пов'язані з підвищеними затратами. По-друге, дов­гострокові народногосподарські перспективи усе ще не були підставою для фінансових інструкцій, будівельних законоположень чи вибору будматеріалів і технологій. По-третє, повітря, воду й ґрунт, як і раніше, забруднювали майже безкоштовно, хоча нові законо­давчі засади із охорони або оподатковування вже були в роботі. Проте один із фронтів бо­ротьби, ймовірно, найважливіший, залишався прихованим для мене до 1983 року, а саме: грошотворча сила грошей або той факт, що будь-який екологічний захід має вимірювати­ся відсотками, які можна одержати за свої гроші на ринку капіталів. Після того, як я зро­зуміла ще й різні моделі росту в природі й грошовому обігу й причини патологічного при­мусового економічного росту, мене охопила лють. Я зрозуміла, що 40 років життя я прожи­ла, не розуміючи основної передумови свого повсякденного існування: функцію грошей. Я почала більше читати літератури з цієї проблеми, дискутувати про це, а потім і писати, то­му що майже завжди стикалася серед друзів, знайомих, колег і фахівців з однаковим неро­зумінням. Страх перед тим, що ми або щонайпізніше — наші діти, станемо свідками найстрашнішої економічної або екологічної катастрофи новітньої історії, не покидав мене. До нині я не можу зрозуміти, чому економісти не наберуться мужності, щоби сказати нам правду про нашу грошову систему. Минуло чотири роки, перш ніж я зрозуміла, що гроші, розглянуті в такому аспекті, як у цій книжці, є швидше суспільною й міжнародною пробле­мою, ніж власне економічною. Оскільки я захистила дисертацію в цій галузі знань, то поча­ла працювати над книжкою з економіки, хоч сама не економіст. Книжку присвячено го­ловній одиниці виміру когорти економістів — грошам. Моя мета — вступ до цієї проблеми зробити цікавим і легко зрозумілим, таким, що спонукав би якнайбільше людей довідати­ся більше про приховані причини, проблеми й можливості змін. Так і з'явилася ця книжка.

ПЕРЕДМОВА

Книжка, яку ти тримаєш у руках, переверне твою свідомість. Ідеї, підняті у ній, не нові. Сильвіо Гезель, німецький економіст, сформулював їх уже понад сто років тому.

Нині час для широкої дискусії у всіх домівках і установах.

Питання грошей і нашого ставлення до них стосується всіх. Світ, збудований на жадібності й лихварстві, недовговічний. Співробітництво, а не конкуренція, має бути девізом людства, як­що людство хоче вижити.

Для росіян до початку 90-х років поняття відсотків не було таким гострим і актуальним, як, наприклад, для людей у країнах третього світу. Але нині вони теж познайомилися із цим ме­ханізмом перерозподілу багатств. Відсотки на банківські кредити тут давно перевищили 100%-ий рівень. У деяких країнах світу люди, які усвідомили стан речей, намагаються скинути із себе лихварське ярмо. Вони організовуються в суспільства, товариства, на зразок ощадних кас, де можна робити внески й брати позики без відсотків, а також поширювати інформацію про згуб­ний вплив відсоткової системи на суспільство.

Завдяки такій організації у Швеції ми змогли видати цю книжку. Шведська організація на­зивається ЗРК (Земля, Робота, Капітал — три основні фактори національної економіки) — громада за безпроцентну економіку. Лілія Кальмер — член ЗРК — брала участь у перекладі й підготовці книжки до друку.

Вісінгсе, Швеція, травень 1993 року.

ВСТУП

Гроші є тією мірою, яка виражає більшість економічних концепцій. Економісти послугову­ються ними так само, як комерсанти кілограмами, а архітектори метрами. Однак рідко аналізу­ють принцип їх функціонування або роблять спроби з'ясувати, чому, на відміну від метра або кілограма, вони не є постійною одиницею виміру, але змінюють тепер уже майже щодня свою вартість.

У цій книжці розглянуто принцип функціонування грошей. У ній з'ясовані причини постійного коливання одного з найважливіших еквівалентів нашого життя й пояснено, чому гроші не тільки «рухають світом» (mony makes the world go round), але знову й знову виклика­ють руйнівні кризи. Вона показує, як колосальні борги країн третього світу, безробіття й заб­руднення навколишнього середовища, виробництво озброєнь і будівництво атомних електрос­танцій пов'язані з механізмом, що забезпечує обіг грошей: відсотки й складні відсотки. Відсот­ки на позичку є, за словами американського фахівця з історії економіки Джона Л. Кінга, «не­видимою машиною руйнування» у так званій вільній ринковій економіці.

Замінити цей механізм, що забезпечує обіг грошей, на розумніший, не так складно, як може видатися на перший погляд. Незважаючи на те, що пропоноване в цій книжці рішення відоме деяким фахівцям уже з початку цього століття, перевірка рішення стала нині більш насущною, ніж коли-небудь через те, що проблеми у сфері грошової системи накопичуються за останні роки в усьому світі з величезною швидкістю. У наш час кожен знає, що країни третього світу ніколи не зможуть розплатитися з боргами, що стан найбідніших верств населення у високо-розвинених країнах світу постійно погіршується, а боротьба з наслідками тільки погіршує ста­новище. Провідні спеціалісти у сфері банківської справи вимагають проведення фундамен­тальних змін. Про це й розповідає ця книжка.

У завдання праці входить не пошук чиїхось помилок, а правильна постановка проблеми й водночас показ можливості змін, які відомі лише деяким експертам. Порушена тема, однак, надто важлива, щоб віддавати її на вирішення лише «експертам» і бути впевненими, що вона буде широко обговорена й зрозуміла багатьом. Тому особливість цієї книжки в тому, щоб представити цю проблему якомога простіше: так, щоб кожен, хто має справу із грішми, зро­зумів, що поставлено на карту. Ще дві її особливості полягають у тому, що на відміну від інших книжок, написаних раніше й присвячених тій самій тематиці, у ній показано, як пропонований перехід до нової грошової системи принесе в цей особливий момент вигоду для всіх і які дії ко­жен може здійснити сам, щоб сприяти необхідним змінам.

ГЛАВА 1. ЧОТИРИ ОСНОВНІ ПОМИЛКИ ЩОДО ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Щодня практично кожна людина на нашій планеті користується грішми. Більшість за­робляє гроші своєю працею й витрачає їх на ті товари, яких потребує. Але далеко не всі чітко уявляють собі, як функціонують гроші і який прямий або непрямий їх вплив на наше життя. Спочатку ми розглянемо позитивну сторону цього феномену: гроші надзвичайно полегшують обмін товарів і послуг у суспільстві, заснованому на поділі праці, що й робить їх одним з найгеніальніших вина­ходів людства. Якби ви, наприклад, жили в селі, де панує натуральний продуктообмін, і створили б витвір мистецтва, то змогли б обміняти його тільки на труни й незабаром перестали б займатися мистецтвом. Отже, гроші уможливлюють спеціалізацію і є у та­кий спосіб основою нашої цивілізації.

Проблема в тому, що гроші існують не тіль­ки для обміну товарів і послуг. Вони можуть і гальмувати його, якщо накопичуються в тих, у кого грошей більше, ніж їм потрібно, й не надходять в обіг. Отже, створюється своєрідний приватний «митний пункт», на якому ті, у кого грошей менше, ніж їм не­обхідно, платять мито тим, у кого їх більше, ніж потрібно. Хіба це чесно? У жодному разі. Фактично нашу сучасну грошову систему, як я продемонструю згодом, можна назвати без­законною для всіх демократичних націй.

Для того, щоб пояснити це, необхідно розгля­нути чотири помилки щодо функції грошей. Звичайно ж, насправді їх значно більше. Наші уявлення про гроші є досить точним відобра­женням світу в нас самих, і ці образи так само різноманітні, як і самі люди на нашій планеті. Проте розглянуті нижче чотири помилки є ос­новними перешкодами для розуміння конструктивних вад сучасної грошової систе­ми. Все ж вони дуже важливі для розуміння тих можливостей, які відкриваються для нової гро­шової системи.

ПОМИЛКА № 1:

ІСНУЄ ЛИШЕ ОДИН РІЗНОВИД РОСТУ

Ми схильні думати, що існує лише один різновид росту, саме той, який ми знаємо із власного досвіду. Поряд із ним, однак, існують й інші, нам вони відомі менше.

Рис. 1. Крива «а» показує у спрощеній формі динаміку росту в природі, якій підвладний і наш організм, і рослини, і тварини. На ранній стадії життя ми ростемо досить швидко, потім повільніше, а після 21 року, зазвичай, ріст при­пиняється. Із цього моменту, найтривалішого періоду нашого життя, у нас відбуваються вже не «кількісні», а «якісні» зміни, тому я хочу позначити цю криву як криву «якісного» зрос­тання. Але крім неї, як видно з рис. 1, існують і дві інші, зовсім різні криві зростання.

Крива «б» ілюструє механічне або «лінійне» зростання, тобто чим більше верстатів, тим більше товарів, чим більше вугілля, тим більше електроенергії тощо. Для нашого аналізу вона має менше значення.

Важливе, однак, розуміння кривої «в», для так званого експонентного зростання, яку мож­на назвати прямою протилежністю кривій «а». Для кривої «в» зростання спочатку дуже нез­начне, згодом, однак, неухильно збільшується й, нарешті, переходить у майже вертикальне кількісне зростання. У фізичному світі таке, звичайно, відбувається там, де є хвороби або смерть. Наприклад, рак розвивається за сце­нарієм експонентного зростання. Спочатку процес розвивається повільно. З однієї клітини розвиваються дві, з них 4, 8, 16, 32, 64, 128, 256, 612 і т. д., тобто темпи росту постійно приско­рюються, а коли хворобу, нарешті, виявлено, вона вже на такій стадії росту, коли загальмува­ти її розвиток найчастіше вже неможливо. Показове зростання зазвичай завершується смер­тю «гостя» й організму, від якого він залежить. Тому нерозуміння описаного призводить до по­милки щодо функції грошей, що спричиняє важкі наслідки. Через стягнення відсотків і складних відсотків грошові багатства подвою­ються через регулярні проміжки часу, тобто во­ни мають експонентну динаміку зростання, що й пояснює, чому в минулому через регулярні проміжки часу виникали складності із систе­мою грошового обігу, чому виникають вони й зараз. Фактично відсотки на кредити — це рак нашої соціальної структури.

На рис. 2 показано період часу, необхідний для подвоєння розміру вкладеної суми грошей: за справляння 3% річних для цього знадобить­ся 24 роки, за 6% — 12 років, за 12% — 6 років.

Навіть з 1% відсотки й складні відсотки обу­мовлюють експонентну динаміку зростання з подвоєнням через приблизно 70 років.

Ріст нашого власного тіла дав змогу нам поз­найомитися тільки із природною динамікою росту, що у природі припиняється після досяг­нення оптимальної величини (крива «а»).

Тому людям важко зрозуміти всю силу впливу експонентного зростання в грошовій сфері.

Ці складності в розумінні можна проілюстру­вати на прикладі історії, що відбулася з одним перським царем. Він був так захоплений новою грою — шахами, що пообіцяв виконати будь-яке бажання їх винахідника. Розумний математик вирішив дати йому урок. Він попросив поклас­ти на перший квадрат шахового поля одне хлібне зернятко, а на кожен наступний класти у два рази більше, ніж на попередній. Спочатку цар зрадів скромності прохання, але незабаром зрозумів, що у всьому царстві не вистачить зер­на, щоб виконати це «скромне» бажання. У кого є комп'ютер, може полічити необхідну кіль­кість: 440 світових урожаїв зернових за 1982 рік.

Ще одна аналогія так само наочно показує не­можливість тривалого експонентного зростання: якби хто-небудь вклав капітал у розмірі 1 пенні в рік Різдва Христова з 4% річних, то в 1750 році на виручені гроші він зміг би купити золоту кулю вагою із Землю. У 1990 році він мав би вже еквівалент 8190 таких куль. При 5% річних він зміг би купити таку кулю ще в 1403 році, а в 1990 році купівельна спроможність грошей дорівнювала б 2200 млрд куль із золота із вагою Землі [2].

Приклад показує ту різницю, що обумовлена дією 1% річних упродовж тривалого часу. Крім того він доводить, що на тривалу перспективу виплата відсотків як математично, так і практич­но — неможлива. Економічна необхідність і ма­тематична неможливість перебувають тут у не­розв'язному протиріччі. Як такий механізм призводить до акумуляції капіталу в руках де­далі меншої кількості людей (що призводило в минулому до виникнення незліченних міжусо­биць, війн і революцій), показано — у розділі «Помилка № 3». Нині відсотковий механізм є основною причиною необхідності патологічного зростання економіки з усіма відомими наслідка­ми руйнування навколишнього середовища.

Вирішенням проблем, які виникли внаслідок експонентного зростання грошей через відсот­ки, є створення такої грошової системи, що відповідала б кривій динаміки якісного зростан­ня. Це потребуватиме заміни відсотків іншим механізмом забезпечення грошового обігу. У другому розділі описані пов'язані з ним зміни.

ПОМИЛКА № 2:

ВІДСОТКИ МИ СПЛАЧУЄМО ЛИШЕ ТОДІ, КОЛИ БЕРЕМО ГРОШІ ПІД ВІДСОТКИ

Ще однією причиною того, що вплив відсоткового механізму на нашу грошову систему важко зрозуміти, є його часткова за-маскованість. Більшість людей уважає, що вони платять відсотки тільки тоді, коли бе­руть гроші в кредит, і, якщо сплата відсотків небажана, досить просто не брати гроші в кредит.

Рис. 3 показує, що це не так, тому що ціна кожного товару, яку ми сплачуємо, містить у собі процентну частину. Ця частка коливаєть­ся для товарів і послуг, які ми купуємо відповідно до величини витраченого капіталу. Кілька прикладів із повсякденного життя на­очно ілюструють цю різницю. Частка оплати відсотків за кредитами (капітальних витрат) у платі за вивіз сміття становить 12%. Тоді част­ка відсотків відносно невисока, тому що переважними є витрати із заробітної плати. Стано­вище міняється для ціни за питну воду й ка­налізацію, для яких частка витрат оплати відсотків становить уже 38 й 47%. Для плати за користування квартирами соціального жит­лового фонду ця частка становить уже 77%. У середньому частка відсотків або капітальних витрат становить для цін на товари й послуги повсякденного попиту 50%.

Отже, якби ми усунули відсотки й замінили їх на досконаліший механізм, то теоретично більшість із нас стала б як мінімум удвічі багат­шою або ж нам потрібно було б працювати для підтримки нашого теперішнього рівня життя тільки половину робочого часу.

ПОМИЛКА № 3:

СУЧАСНА ГРОШОВА СИСТЕМА ПРАЦЮЄ ДЛЯ ВСІХ ОДНАКОВО

Третю помилку щодо нашої грошової системи можна сформулювати так: оскільки кожен по­винен платити відсотки, коли бере гроші в кре­дит і купує товари й послуги, оскільки кожен отримує відсотки, зберігаючи гроші в банку, су­часна грошова система має на всіх однаковий позитивний (чи негативний) вплив.

Але й це не правильно. Насправді між тими, хто виграє за такою системою, і тими, хто пла­тить, існує величезна різниця. На рис. 4 пода­но зіставлення одержання й сплати відсотків для 10 однакових за чисельністю груп насе­лення ФРН. З'ясовується, що перші 80% на­селення більше сплачують за відсотками, ніж одержують, 10% одержують трохи більше, ніж платять, а останні 10% одержують удвічі біль­ше, ніж сплачують. Це в сукупності і є та час­тина, яку втратили перші 80% населення. Цей факт чудово пояснює суть механізму, можли­во, найважливішого, який дає змогу багатим ставати ще багатшими, а бідним ще бідніши­ми.

Якщо ми пильніше подивимося на останні 10% населення щодо їхніх доходів від відсотків, то знову зіштовхнемося з феноменом показово­го зростання. Для останнього 1% населення стовпчик доходів від відсотків варто збільшити в 10 разів, а для останніх 0,1% — більш ніж у 100 разів.

Відсотки як кошти забезпечення оборот­ності грошей є в межах сучасної грошової системи через прихований перерозподіл гро­шей, що ґрунтується не на трудовій участі, а є результатом того, що хто-небудь може зава­жати розвитку вільного ринкового господар­ства, тобто обміну товарів і послуг через зат­римування засобів обміну, навіть одержати за це винагороду. Отже, за іронією долі відбу­вається відтік грошей від тих, хто має їх мен­ше, ніж йому потрібно, до тих, у кого грошей більше, ніж їм потрібно. Це інша, значно хит­ромудріша й ефективніша форма експлуа­тації, ніж та, котру намагався усунути Маркс. Він, безумовно, мав рацію, вказуючи на на­явність у сфері виробництва джерела «її вар­тості». Розподіл «додаткової вартості», однак, відбувається найчастіше у сфері цирку­ляції грошей. Нині, наприкінці тривалого періоду економічного зростання й відділення грошей від золотого стандарту, це видно знач­но чіткіше, ніж у часи Маркса. Кінець буде характеризуватися тим, що дедалі більші су­ми грошей концентруватимуться в руках меншої кількості індивідуумів і фірм. Із 1980 року прибуток від спекуляції грішми у світо­вому масштабі зріс більш ніж удвічі. В одно­му лише Нью-Йорку щоденна сума обміну валюти збільшилася з 1980 по 1986 рік з 18 до 50 млрд доларів [3]. За оцінками Міжнарод­ного банку реконструкції й розвитку, сума грошових операцій у світовому масштабі в 15–20 разів перевищує ту суму, що практично необхідна для ведення торгівлі, тобто для то­варообміну [4].

Механізм виплати відсотків і складних відсотків не тільки пускає в хід механізм пато­логічного розвитку економіки й грошової маси, а й діє, як пише Дітер Зур, проти законних прав індивідуума в більшості країн [5]. Якщо конс­титуція гарантує однаковий доступ індивіду­умів до всіх державних послуг, а грошову систе­му можна розглядати як стан, коли в межах цієї системи 10% населення постійно одержує біль­ше, ніж платить, за рахунок інших 80% населен­ня, які відповідно менше одержують, ніж пла­тять, є незаконним.

Може скластися враження, що зміна нашої грошової системи слугуватиме інтересам «ли­ше» 80% населення, які в цей час сплачують більше, ніж варто було б, відповідно до їхньої справедливої частки. Однак, як доведено в главі 3, це рішення буде корисним для всіх на тривалу перспективу, навіть для тих, хто має переваги від сучасної хворої системи.

ПОМИЛКА № 4:

ІНФЛЯЦІЯ Є НЕВІД'ЄМНОЮ ЧАСТИНОЮ БУДЬ-ЯКОЇ ВІЛЬНОЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Четверта помилка стосується ролі інфляції в нашій економічній системі. Більшість людей уважає інфляцію майже природною внаслідок того, що у світі немає жодної капіталістичної країни з вільною ринковою економікою без інфляції. Рис. 5, що ілюструє динаміку розвит­ку різних економічних показників у ФРН, дає змогу розпізнати фактор, тісно пов'язаний з інфляцією. Федеральні доходи, валовий національний продукт, а також заробітна пла­та зросли з 1968 по 1982 рік «лише» у три рази (300%), а відсотковий тягар зріс більш ніж в 11 разів (1160%). Тенденція стає зрозумілою — борги й відсотки за кредитами у народному господарстві ростуть швидше, ніж доходи, що рано чи пізно має призвести до колапсу, навіть у високорозвинених країнах. Якщо дитина ви­росте від року до 10 років у три рази, а її ноги виростуть за цей самий час в 11 разів, кожен зрозуміє, що це ненормально. Проблема в то­му, що далеко не всі розпізнали ознаки хворо­би грошової системи й ще менше знають ре­цепт лікування. Адже дотепер нікому не вда­лося створити здорової стійкої грошової сис­теми.

Деякі усвідомлять, що інфляція діє як інша форма оподатковування, застосовуючи яку, уряд має можливість впоратися із найсклад­нішими проблемами заборгованості, яка зростає. Очевидно, необхідний рівень інфляції повинен бути тим вищим, чим біль­шим є розрив між національним доходом і заборгованістю. Уряд може знижувати свою заборгованість, дозволяючи емісійним бан­кам друкувати гроші. На рис. 6 показано втрату вартості німецької марки з 1950 по 1985 рік. Таке знецінювання найболючіше для тих людей, які не змогли вкласти свої прибутки в «інфляційностійку» земельну власність тощо, а не для тих, хто належить до невеликої групи населення з найвищими до­ходами.

Фахівець із історії економіки Джон Л. Кінг проводить паралель між інфляцією й випла­тою відсотків для «кредитної мильної бульки США». У листі від 8 січня 1988 року він пише мені: «Дотепер я задовольнявся тим, що пи­сав про відсотки як про найважливішу при­чину підвищення цін, тому що вони у прихо­ваній формі присутні в цінах на всі речі, які ми купуємо, однак ця думка, хоча й правиль­на, дотепер належно не визнана. 9 більйонів доларів внутрішнього боргу США дають при 10% 900 мільярдів доларів, оплачуваних за рахунок підвищення цін, що точно відповідає 4%-вому підвищенню цін. Це “експерти” на­зивають інфляцією. Я завжди трактував відсотки й складні відсотки як невидиму ма­шину руйнування, що саме зараз працює особливо ретельно. Ми повинні спробувати звільнитися від усього цього безглуздого фінансового божевілля».

За останні 33 роки приватна й суспільна за­боргованість зросла в США на 1000%, при цьо­му більша частина доводиться на приватних позичальників. Уряд використав всі засоби, щоб постійно підстьобувати це зростання: га­рантії при вкладенні відсотків, дотуванння іпо­течних ставок, низькі перші внески під час купівлі нерухомості й товарів народного спо­живання, полегшення умов при наданні кре­дитів, переваги в оподатковуванні, вторинні ринки, страхування платежів і т. д. Внаслідок швидкого економічного зростання, яке є наслідком експонентного росту грошей, соціальні наслідки певний час непомітні. По­рочне коло, що теж крутиться дедалі швидше, називається так: більше інфляції, більше соціальної несправедливості і зростаючий руйнівний вплив на навколишнє середовище. Отже, багато факторів свідчать на користь заміни такого руйнівного фінансового процент­ного механізму на інші засоби забезпечення грошового обігу.

Відсотки, однак, є не єдиним фактором, який спричиняє інфляцію. Виснаження сировин­них ресурсів (як у часи нафтової кризи), не­помірні витрати на озброєння або війни (нап­риклад, у країнах Близького Сходу) можуть також призводити до посилення інфляційних тенденцій. Однак у звичайних умовах при здійсненні емісійним банком розумної політи­ки у грошовій системі, відмова від відсотків як засобу забезпечення обігу грошей призвів би до усунення важливого фактора постійної інфляції.

---

* Переклад Лілії Кальмер. Публікуємо за http://rus-sky.com.

(Продовження у наступному номері)

Література

1. Eckhard Filers (unpublished manuscript) Rastede, 1985.

2. Eilirs, ibid.

3. Spiegel Interview: «Ich sehe die Risiken ganz genau», talking about the dander of a financial crash and the debt-crisis, Spiegel, No. 25, Rudolf Augstein Co, Hamburg, 1987. — Р. 59.

4. Helmut Creutz, Wachstum bis zur Krise, Basis Verlag. — Berlin, 1986. — Р. 8.

5.  Dieter Suhr, Geld ohne Mehrwert, Knapp Veriad,
Frankfurt/Main, 1983.