Асоціація братів-мусульман: від аль-Банни до аз-Завахірі

Нинішня система міжнародних відносин має, в основному, світський характер. Про­те релігійні погляди того чи іншого народу відіграють певну (іноді — істотну) роль як у внутрішньополітичному житті окремих країн, так і у розвитку міждержавних зв'язків. Багато фактів свідчать про те, що за останні десятиліття XX століття в різних країнах світу відчутне посилення релігійності населення й активізація релігійних рухів.

Зростає кількість міжнародних релігій­них організацій і фондів, а також ре­лігійних рухів, орденів, партій і сект, діяльність яких має міжнародний харак­тер. Деякі міжнаціональні й міждержавні конфлікти мають відверто релігійне за­барвлення. Все це дає аналітикам привід зробити висновок, що релігійний фактор стає важливою складовою міжнародного життя.

Що ж до світових релігій сучасності, то нині найбільше говорять і пишуть про іслам — друга за чисельністю послідо­вників (після християнства), що її сповіду­ють, за різними підрахунками, від 1 до 1,5 млрд людей у 127 державах світу. В ук­раїнському суспільстві інтерес до ісламу зумовлений тим, що це релігія значної частини населення України (кількість мусуль­ман на території України, за різними дани­ми, становить більше одного мільйона осіб).

Існує багато ісламістських рухів: від до­сить поміркованих, які хоча й критикують державну владу, але готові йти з нею на компроміс, представлені у владних струк­турах (у парламенті, навіть в уряді), до ек­стремістських, які діють у підпіллі й вико­ристовують методи терору. Низка ісламі­стських організацій має досить складну структуру: в одній і тій самій організації можуть бути підрозділи, що використову­ють мирні, легальні методи роботи, і за­конспіровані структури, що вдаються до терору. Наприклад, єгипетські радикально-терористичні угруповання Аль-Джамаа аль-ісламіяа й Аль-Джихад є структурни­ми підрозділами основної організації ісламістів Єгипту — Асоціації братів-му-сульман. Попри розмаїття методів і про­грам ісламістських рухів, основна мета в них, однак, спільна — відродження ісламсь­кого світопорядку.

Цю статтю присвячено згаданій вище і, мабуть, одній із основних мусульманських організацій — Асоціації братів-мусульман, вчення якої є базою для більшості сучас­них ісламістських екстремістських ор­ганізацій.

На думку ідеологів-ісламістів: «для того щоб дати відсіч впливу західної культури й відродити істинно мусульманську культу­ру» [1, с. 23], в Єгипті у березні 1928 р. створили релігійно-політичну організацію «Асоціація братів-мусульман» (джам'ийат аль-іхван аль-муслмін). Її засновниками були шейх Хассан аль-банна (1906 — 1949 р.) і шість його однодумців: Хафіз Абдуль-Хамід, Ахмад аль-хасарі, Фу'ад Ібрагім, Абдур-Рахман Хасабалла, Ісмаїль аль-'із і Закі аль-магрібі, які «вирішили стати воїнами ісламу, захисниками мусульмансь­кої умми (громади)» [1, с. 66]. І відповідно до рішення Хасану аль-Банни, ця група од­нодумців була названа «братами-мусуль-манами» [1, с. 66–67].

Хассан аль-Банна народився в Єгипті в родини вчителя, закінчив школу дар аль-' улум й одержав диплом учителя. В 1918–1928 рр. він брав активну участь у діяльності суфійських братств, у антико­лоніальному русі в Єгипті. Від заснування асоціації братів-мусульман і до своєї смерті був її верховним наставником (аль-муршід аль-'амм). На формування по­глядів й ідеологічних принципів Хассана аль-Банни великий вплив мали праці Абу Хаміда аль-Газалі, а також вчення мусуль­манських просвітителів й ідей салафітів XIX — початку XX століть (Джамаля ад-Діна аль-Афгані, Мухаммада Абдо, Рашида Ріди, Абдеррахмана аль-Кавакібі).

Не виходячи за межі суннітського ісламу, Хассан аль-Банна розвинув ідею панісламізму аль-Афгани й Ріди, в основі якого — вчення про те, що іслам забезпечує наднаціональну й надкласову спільність його прихильників. Панісламісти прагнули пристосувати свою ідеологію до завдань антиколоніальної боротьби. Однак про­повідь об'єднання на основі ісламу неми­нуче суперечить ідеології буржуазного націоналізму націй Сходу, що формували­ся з ідеями патріотичної єдності населення окремих держав. У результаті панісламізм на початку ХХ століття поступово втрачає антиколоніальну спрямованість, його ви­користовують переважно в реакційних цілях як знаряддя агресивної політики ту­рецького султана, а потім і младотурків.

Водночас Хассан аль-Банна розробив концепції мусульманської держави й джи­хаду. На його думку, ідеальним державним устроєм є той, що був за пророка Мухамме­да й перших (праведних) халіфів. У ньому важливе місце посідає ідея халіфату як форми міжнародного устрою мусульмансь­кого світу. Зазначимо, що ісламська кон­цепція світового порядку виходить із поділу народонаселення світу на дві групи: мусульманська громада — «умма» і решта людей. «Дар аль-Іслам» (світ ісламу) — країни, у яких діє ісламська форма правління. Захист світу ісламу є священ­ним обов'язком кожного мусульманина. «Дар аль-харб» (світ війни) — держави, що оголосили війну мусульманам, а також держави, які можуть стати джерелом будь-якої загрози для світу ісламу. «Дар аль-сульх» (світ договору про мир) — держави, у яких влада перебуває в руках неворожих, примиренних правителів (2, 2:190 — 195; 8:57 — 63).

Діяльність асоціації братів-мусульман і Хасана аль-Банни до його смерті в 1949 році можна ділити на три періоди.

Перший період (1928–1939 рр.) характе­ризувався інтенсивною благодійною й просвітницькою роботою для поширення ісламу і його вчення [3, с. 25; 4, с.18]. Проводилися лекції й уроки в мечетях і будин­ках, випускалися газети, журнали й інші видання у вигляді послань (рісала) [4] для поширення не тільки в Єгипті, а й в інших арабських країнах: Алжирі, Ємені, Сирії, на Аравійському півострові. Також члени асоціації активно проводили в Каїрі семінари й науково-практичні конфе­ренції.

Другий період (1939–1945 рр.) ознаме­нувався інтенсивною організаційною ро­ботою зі створення осередків асоціації. Ха-сан аль-Банни використав зручний момент зайнятості єгипетського уряду й англійського колоніалізму Другою світо­вою війною, створив організаційні осеред­ки асоціації братів-мусульман. Вона мала складну й розгалужену структуру, що включала воєнізовані формування. Також у цей період було створено закордонні філії асоціації в більшості арабських і му­сульманських країн. У красномовних лис­тах до народу Хасан аль-Банни закликає до відродження мусульманської духовної культури, мусульманського способу життя, вважаючи, що лише іслам може врятувати не тільки мусульманський, а й увесь світ [4, с.11–79].

Третій період (1945–1949 рр.) — один із найважчих в історії асоціації братів-му-сульман. Для нього характерно, що члени асоціації переходять до антиурядових й ан­тиколоніальних дій, тому уряд вживає про­ти них репресивні заходи.

Так, після Другої світової війни в 1945 р. асоціація «вимагала від єгипетського уря­ду скасування англо-єгипетського догово­ру 1936 року» [5, с. 28–29] — про дружбу й союз із Англією терміном на 20 років. Згідно із договором припинялася військо­ва окупація Єгипту, а Англія мала право тримати війська в районі Суецького кана­лу. У разі війни єгипетські порти, аеродро­ми й засоби зв'язку переходили в розпоря­дження англійського військового команду­вання. Єгипет був зобов'язаний радитися з урядом Англії у питаннях зовнішньої політики. Офіс англійського військового комісара в країні перетворено на британсь­ке посольство. За договором було узаконе­но необмежену еміграцію єгиптян до Суда­ну і право Єгипту використовувати свої війська на території Судану. Крім того, пе­редбачалося скасування в найближчому майбутньому встановленого ще за часів ос­манського  панування  в  Єгипті  режиму капітуляцій (нерівноправних договорів), що надавав іноземцям низку пільг і привілеїв, а також змішаних міжнародних судів для того, щоб іноземці й іноземні компанії підкорялися єгипетському зако­нодавству, особливо у сфері податкової й фінансової політики.

Зазначимо, що після Другої світової війни асоціація перетворилася на потужну опозицію офіційній владі. До 1946 р., за да­ними асоціації, вона мала понад 5 тис. відділень і налічувала понад 500 тис. членів, та ще більшу кількість прихиль­ників. Цього ж року члени асоціації ор­ганізували масові мітинги й демонстрації, внаслідок чого «їхній головний центр (штаб) у Каїрі було блоковано єгипетсь­кою владою, і багато членів асоціації було арештовано» [5, с. 43–44]. Поступово все­редині організації, під впливом урядових репресій, виділяється екстремістське кри­ло. Наприкінці 40-х років асоціація братів-мусульман перетворюється на екст­ремістську організацію, що використовує в боротьбі терористичні методи.

У лютому 1949 р., невдовзі після вбивст­ва членами асоціації братів-мусульман прем'єр-міністра Єгипту Махмуда Нук-раші, її лідера — Хасана аль-Банни — убили агенти єгипетської таємної поліції, а члени асоціації зазнали репресій [6, с. 32– 33].

Час правління Хасана аль-Банни для асоціації — найплідніший в її історії, адже цей лідер зміг створити всі необхідні ор­ганізаційні структури асоціації, а також на­лагодити зв'язок з масами через «захист інтересів народу й надання громадянам ма­теріальних безкоштовних послуг у різних соціально-економічних сферах» [7, с. 34; 8, с. 63]. Ісламську діяльність він вважав найважливішою. На його думку, лише че­рез засвоєння народом ісламських ціннос­тей відбудеться відродження країн ісламу.

Однак, незважаючи на його велику роль у створенні й організації асоціації братів-му-сульман, можна перелічити й слабкі риси його особистості, які, на думку деяких дослідників [9, с. 43; 10, с. 67], такі:

•  Слабкість контролю над воєнізовани­ми формуваннями. Після здійснення декількох терористичних актів стало зро­зуміло, що в асоціації існує два крила: помірковане — представником якого був сам засновник асоціації Хасан аль-Банни, і радикали — уособлювані угрупованнями, що   згодом   сформувалися   («джихад»   й «джама'а ісламійя»).

•  Хасан аль-Банни не приділяв належної уваги підготовці керівних кадрів, які могли б продовжувати його справу й так зберегти єдність асоціації, її поміркований дух і ми­ролюбний характер.

•  Відсутність плюралізму думок щодо інших опозиційних партій і рухів. Варто зазначити, що ця особливість характерна для більшості керівників сучасних екст­ремістських організацій [4, с. 9].

Після смерті Хасана аль-Банни в асоціації братів-мусульман відбувся роз­кол, виділилися угруповання, на базі яких згодом виникли самостійні організації й рухи в різних країнах Ближнього й Серед­нього Сходу. Їх сукупність називають «асоціацією братів-мусульман» або просто «рухом братів-мусульман».

Період з 1949–1970 рр. був важким в історії асоціації братів-мусульман. Він оз­наменувався нерішучістю й зародженням нових ідейних шкіл. Серед них — школа Саїйда Кутуба (ідеолог екстремістського крила) і інші відгалуження, що вийшли за межі навчання засновника асоціації.

В еволюції вчення Саїйда Кутуба можна виділити два періоди: перший — соціаль­ний, коли висувалися економічні проблеми суспільства й ісламська альтернатива їх вирішення. Другий — ідеологічний, коли формувалися основні принципи нової політики асоціації братів-мусульман і її ставлення не тільки до офіційної влади, а й до інших опозиційних угруповань.

Тоді ж з'явилися праці Саїйда Кутуба («Аль-мстакбал ліхаза ад-дін») — («Май­бутнє для цієї релігії»), («Ма'алем фі ат-тарік») — («Знаки на шляху») та інші ро­боти. У першій роботі він критикує наявні соціальні системи [11, с. 30–36] і вважає, що порятунок людства можливий тільки в ісламі [11, с. 53–61]. Особливо відзначимо другу роботу, у якій проаналізовано суспільство, соціальні відносини і новий мусульманський світовий порядок. Автор дійшов висновку про те, що причина зла й несправедливості в суспільстві в тому, що людина зазіхнула на Божу владу, і як у першій книзі, він підкреслює, що лише іслам може врятувати людину й скерувати її на правильний шлях, на Божий шлях [12, с. 29–42].

Розмірковуючи про значення нового ісламського руху (тобто асоціації братів-мусульман) і його ролі в майбутніх суспільних змінах Саїйд Кутуб уважав, що один з основних його обов'язків — це по­вернення суспільства до Божественного рабства на основі мусульманської суспільно-релігійної системи шаріату [13, с. 11–19]. Він був противником теорії націоналізму, у своїх роботах доводив, що цілі ісламу й націоналізму діаметрально протилежні, тому що остаточна мета ісла­му — побудова всесвітньої держави, у якій немає відмінностей між расами, націями й класами, а тому іслам не може прийняти націоналізму, що прагне створити національну державу. За Саїйдом Кутубом, уся концепція націоналізму ірраціональна, тому що вона руйнує зв'язки між людськи­ми істотами. А іслам, навпаки, вважає всю планету місцеперебуванням людства, тобто знищує усі штучні перепони між людьми.

Говорячи про джихад (священна війна) Саїйд Кутуб, на відміну від інших керівників асоціації, вважав, що «визна­чальними рисами джихаду є його позачасо­вий і наднаціональний характер, він не мо­же бути обмежений ні якимось конкретно-історичним періодом, ні національними чи географічними кордонами, а також — ак­тивність і наступальність внаслідок універ­сальності ісламу як релігії Бога, призначе­ної для всього світу» [12, с. 29–42].

Щодо партійної й організаційної роботи асоціації, то Саїйд Кутуб пропонує новий напрям діяльності асоціації й запроваджує поняття «аль-'узла» (самота, відокремлен­ня, або відсторонення), тобто мусуль­манський рух має відсторонитися від суспільства в період свого утворення для того, щоб уникати негативних впливів. Ця думка суперечить вченню засновника Ха-сана аль-Банни, і тому не всі діячі асоціації братів-мусульман її підтримують [8, с. 57]. Унаслідок цього рух розділився на против­ників і прихильників цієї позиції, і згодом сформувалися радикальні угруповання — «Єгипетський джихад», рух «Такфір і хіджра» («Обвинувачення в невір'ї й відхід») тощо.

Ці угруповання використали екстремізм як метод опору і не визнавали (і не визна­ють) жодних наявних громадських по­рядків, закликають до «відродження» ко­лишнього мусульманського досвіду. У 50-х роках члени асоціації здійснюють серію вбивств політиків. 1954 р. — замах на пре­зидента Єгипту Насера, після чого асоціацію розгромили (відбуваються арешти, страти). Центр їхньої роботи пе­реміщується з Єгипту до Саудівської Аравії. Там утворився новий альянс разом із ваххабітами — не лише проти Єгипту, а й проти комуністичної загрози. Активно ви­користовують «нафтові гроші».

Задля справедливості варто сказати, що, з одного боку, екстремістські ідеї Саїйда Кутуба підтримали деякі члени асоціації братів-мусульман, а з іншого — репресивні методи, що їх здійснила влада в арабо-му-сульманських країнах, сприяли формуван­ню ісламських екстремістських груп. Спо­чатку в асоціації виникли дві воєнізовані екстремістські організації. Одна стояла на позиції Саїйда Кутуба, а інша мала са-лафітськую тенденцію й спрямованість на чолі із Салехом Серрійа, що його згодом стратили.

Салех Серрійа вважав, що він заклав фундамент організації, яка нині відома за назвою («Аль-джихад аль-місрі») — (Єги­петський джихад). У своїй основній роботі («Рісалат аль-іман») — (Трактат про віру) він сформулював своє вчення, що ґрун­тується на таких тезах: роз'яснення му­сульманської віри й необхідність її суворо­го дотримання; заперечення сучасних світських суспільно-політичних систем і партій; вороже ставлення до Заходу і його «фаустівської культури» [8, с. 61–63].

Із другої половини 1960-х, у зв'язку зі зміною внутрішньополітичної обстановки, асоціація братів-мусульман віднов­люється. На початку 1970-х брати-мусуль-мани переживають ренесанс діяльності. Політика режиму президента Анвара Сада-та (1970–1981) щодо асоціації відзначала­ся більшим лібералізмом. Це пояснювало­ся насамперед прагненням влади викорис­тати ісламістів як противагу впливу лівих сил у країні. Проте асоціація могла діяти винятково як релігійна структура й не мала права виставляти своїх кандидатів на вибо­рах. Її легалізували в декількох арабських і мусульманських країнах. Особливо поси­люється її діяльність у Сирії. Виникли різні організації й групи в асоціації, які діяли під різними назвами: «Аль-джихад», «Аль-джихад аль-ісламі» (Ісламський джихад), «ат-Такфир ва-ль-хиджра» (Зви­нувачення в невір'ї й відхід), «Аль-джамаат аль-ісламія» (Мусульманські групи), «Танзім» (Організація) та ін. Однак 1981 р. після вбивства президента Єгипту Анвара

Садата й провалу у захопленні влади, більшість керівників асоціації братів-му-сульман арештували й ув'язнили. Між ни­ми з'явилися розбіжності й знову виникли дві потужні групи, що діють і нині: одна — «Аль-джамаа аль-Ісламія» (Мусуль­манські групи), керівником якої став шейх Омар Абдуль-Рахман, а інша — «Танзім аль-джихад» (Організація джихад) на чолі з Айманом аз-Завахірі — права рука Усами бен Ладена.

Айман аз-Завахірі народився 1951 р. у Каїрі в родині лікарів. Ще за часів єги­петського президента Насера 15-літнього Аймана заарештували як члена асоціації братів-мусульман, однак незабаром випу­щено на волю за відсутністю складу злочи­ну. 1974 р. здобув диплом магістра хірургії. Автор декількох праць з історії, теорії й практики ісламських рухів. У 70-их роках він став одним із лідерів єгипетського уг­руповання «Аль-Джихад аль-ісламія». Учасник організації вбивства президента Анвара Садата, ветеран Афганської війни й організатор низки терористичних дій. У Єгипті його заочно присуджено до страти.

Щодо організації «Аль-джамаат аль-ісламія», то 1997 р. під час суду над керівниками організації останні поширили заяву, у якій закликали своїх прихильників відмовитися від насильства й 28 березня 1999 р. всі керівники організації оголосили про відмову від екстремізму як способу ро­боти [14, с. 9–17]. Однак єгипетський уряд уважав, що цей заклик є тимчасовою так­тикою для збирання сил.

Отже, більшість нинішніх ісламістських екстремістських організацій виникли на основі навчання асоціації братів–мусуль-ман. Їхнє виникнення й активізація пов'язана з такими факторами:

1.  Неурегульовані постколоніальні тери­торіальні конфлікти: палестинська пробле­ма, проблема Кашміру тощо.

2.  Збройне вторгнення низки держав у зо­ну поширення ісламу. Організатори цього вторгнення відомі. Це Великобританія: Декларація Бальфура 1917 р. й наступні події у Палестині. Це вторгнення Радянсь­кого Союзу в Афганістан. Це Сполучені Штати Америки, що зіштовхнули Іран і Ірак (1980–1988 рр.), а згодом очолили операцію «Буря в пустелі» (1991 р.) і оку­пували Афганістан (2002 р.) і Ірак (2003 р.). Це Ізраїль, екстремістська позиція якого стосовно палестинської держави зі столицею в Єрусалимі породжує екстремізм ісламістських організацій.