Моссад причетний до вбивства Джона Кеннеді?
Від часу трагічного пострілу в Далласі 22 листопада 1963 року, внаслідок якого загинув Джон Кеннеді, минуло понад сорок років. Однак правосуддю так і не вдалося переконливо відповісти на запитання: хто ж стояв за спиною його вбивці Лі Харві Освальда? Та й чи міг він самотужки здійснити теракт? Відомо тільки те, що внутрішня і зовнішня політика Джона Кеннеді, який мав намір обмежити прибутки нафтових монополій і розформувати ЦРУ, не подобалася багатьом — і у США, і за межами країни.
Не вдалося також з'ясувати, яку роль у замаху на президента відіграли американські й іноземні спецслужби. Це питання зацікавило й американського дослідника Майкла Пайпера, який опублікував книжку «Страшний суд», де стверджує, що до вбивства Джона Кеннеді причетні ЦРУ США та ізраїльська розвідка Моссаду. Цю книжку, накладом 30 тис. примірників, одразу на вимогу Антидифамаційної ліги зняли з продажу, й ознайомитися з нею дотепер неможливо.
Пайпер в Інтернеті опублікував статтю про свою книжку, в якій зазначає, що Білий дім не завжди був таким поблажливим, як нині, до ядерної програми Ізраїлю. Президент Кеннеді, наприклад, був не в захваті від створення Ізраїлем своєї атомної зброї, до того ж із матеріалів французького ядерного реактора, вкраденого у США. Він вважав, що
Ізраїль може втягнути світ у ядерний конфлікт, наслідки якого виявляться не-передбачуваними.
Публікацію цієї статті в Інтернеті присвятили виходу з в'язниці після 18-річного ув'язнення Мордехая Вануну. (Свого часу він працював над створенням смертоносної зброї в ядерному центрі Ізраїлю в Дімоні і 1986 року нелегально вивіз із країни та передав британській пресі велику кількість фотографій і технічної документації). Доведений факт володіння Ізраїлем ядерною зброєю, зокрема нейтронною бомбою.
Ізраїльський ядерний потенціал налічує нині від 150 до 200 боєприпасів, ракети, здатні вражати цілі Західної Європи.
Після звільнення Вануну з в'язниці ізраїльська влада одразу ж посадила його під домашній арешт, побоюючись, що на волі він становитиме загрозу безпеці Ізраїлю. Адже вчорашній зек заявляв про свої симпатії до арабів і закликав до без'ядерного статусу своєї країни. До того ж, щойно вийшовши з тюремної камери, Вануну зрікся юдаїзму і прийняв християнство. Цей факт особистої біографії дисидента досяг мети, яку він ставив перед собою: міжнародні ЗМІ знову заговорили про ядерну програму Ізраїлю.
Основним мотивом, який пояснює зацікавленість Тель-Авіва в усуненні Джона Кеннеді з поста Президента США, Пайпер називає рішучість колишнього господаря Білого дому будь-якою ціною досягти відмови Ізраїлю від ядерних амбіцій. Згідно з даними американського дослідника, суперечка між США та Ізраїлем з цього питання сягла кульмінації в середині 1963 року.
Тоді ізраїльські спецслужби отримали інформацію, що Джон Кеннеді дав розпорядження американському послу в Тель-Авіві відвідати 16 червня 1963 року президента Ізраїлю Давида Бен-Гуріона і вручити йому особисте послання з категоричною вимогою допустити до ядерного центру в Дімоні американських інспекторів, яким повинні бути надані переконливі докази мирного характеру ізраїльської ядерної програми. Інакше США відмовлять Ізраїлю в покровительстві на міжнародній арені.
Проте 16 червня 1963 року Бен-Гуріон несподівано для всіх подав у відставку. Джон Кеннеді направив його наступникові Леві Ешколю ще жорсткіше звернення. Новий ізраїльський президент розцінив його як «дипломатично некоректне і таке, що зазіхає на державний суверенітет його країни». Кабінет міністрів Ізраїлю, зібравшись на термінову нараду, запропонував організувати у Вашингтоні таємну зустріч делегацій обох країн для обговорення проблеми двосторонніх відносин.
Зустріч відбулася в листопаді того самого року. Проте ні американська, ні ізраїльська делегації так і не порушили теми ядерної програми Тель-Авіва, вирішивши розглянути її пізніше. Однак подальшого розвитку ця проблема в американсько-ізраїльських відносинах так і не мала: 22 листопада того самого року Джона Кеннеді вбили. Новий господар Білого дому Ліндон Джонсон гострої теми вже не торкався. Відтоді, як пише ізраїльська преса, «масовий тиск вашингтонської адміністрації на Тель-Авів, аби ліквідувати ядерну програму, припинився раз і назавжди».
Що ж до Ліндона Джонсона, то, ставши президентом, він одразу ж дав розпорядження ФБР припинити пошук створеної агентурою Моссаду в США компанії NUMEC, яка нелегально переправляла до Ізраїлю близько 280 кг збагаченого урану, викраденого з військових арсеналів США. Пропажу американська комісія з атомної енергії, за рекомендацією Білого дому, списала на «недбалість обліку і зберігання матеріалів, які розщеплюються». Крім того, Джонсон наказав припинити розпочате за президента Кеннеді розслідування діяльності фірми «Перміндекс», створеної Моссадом для прикриття на території США. Вона базувалася в Римі й здійснювала нелегальні поставки до Ізраїлю і звичайних озброєнь, і матеріалів, що розщеплюються. Головним акціонером компанії був директор женевського «Банку де креді інтернешенел», ветеран Моссаду Тібор Розенбаум, а виконавчим директором — канадець Луїс Блумфілд, ключова фігура єврейської діаспори у США й Канаді, представник інтересів клану Бронфманів у владних коридорах Вашингтона.
Пайпер повідомляє, що до ради директорів компанії «Перміндекс» входив і подвійний агент ЦРУ і Моссаду Клей Шоу. Разом з іншими агентами ЦРУ — Девідом Феррі та Гі Беністером — він був серед основних фігур у розслідуванні окружного прокурора Нового Орлеана Джіма Гаррісона, який вивчав обставини вбивства Джона Кеннеді. Усі ці люди згодом постали перед судом за звинуваченням у «змові з метою вбивства президента США».
Майкл Пайпер зазначає: прямим доказом залучення Моссаду до вбивства президента Кеннеді є свідчення Маріти Лоренс — колишньої коханки Фіделя Кастро, яка працювала на ЦРУ. Вона зізналася, що її колишній куратор із ЦРУ Френк Стерджис якось оповів, що брав участь у змові проти Джона Кеннеді. Стерджис під час війни 1948 року був офіцером Армії оборони Ізраїлю. Перебравшись до США, він активно займався створенням антикубинської терористичної організації «Міжнародна антикомуністична бригада» (МАБ) у Маямі. У цьому йому допомагав заступник директора Моссаду Єхуда Сіппер.
У розмові з автором публікації високопоставлений представник МАБ Джеррі Хеммінг зізнався, що співробітники Моссаду в Маямі справді знали про підготовку вбивства Джона Кеннеді ще задовго до теракту, проте безпосередньої участі в замаху не брали. Зрозуміло, ізраїльська розвідка могла б попередити президента США про можливий теракт, але не зробила цього.
1967 року де Голля повідомили, що Ізраїль не тільки викрав з Шербура п'ять ракетних катерів, попри заборону їх вивезення з Франції, а й створив власну ядерну зброю. Це було грубим порушенням договору між Ізраїлем і Францією, яка в 50-ті роки поставила Тель-Авіву ядерний реактор потужністю п'ять мегават для використання в мирних цілях (його і нині експлуатують у ядерному центрі Ізраїлю в Дімоні). Розгніваний президент Франції мав намір розірвати всі зв'язки у військовій галузі з Тель-Авівом.
Щоб переконати де Голля, Моссад передав генералові секретні відомості про підготовку замаху на нього таємною озброєною організацією ОАС за визнання французьким президентом незалежності Алжиру. Тель-Авів не тільки вказав терміни майбутньої акції, а й назвав поіменно всіх змовників. Унаслідок вжитих заходів французька контррозвідка зірвала замах на де Голля. Як стверджує відомий оглядач американської теле-компанії Сі-Бі-Ес Волтер Кронкайт, він не знає «жодної іншої організації, крім Мосса-д у, здатної так ефективно заплутати сліди і так довго тримати в таємниці обставини вбивства Джона Кеннеді».