Корпорація Citigroup шукає керівника

Найбільшу у світі фінансову групу — американ­ську Citigroup — очікують зміни. Втім, як і будь-яку іншу компанію, де змінюється талановитий топ-менеджер. Оскільки компанія велика, то й зміни будуть значними. Нещодавно президент і головний операційний директор Citigroup — Роберт Уілламстед заявив про своє рішення пі­ти з корпорації. У вересні він передасть свої зобов'язання наступнику, якого поки не знай­дено або ім'я якого широкій громадськості по­ки не розголошується. Свій відхід Роберт Уіл-ламстед пояснює просто: він хоче очолити одну з громадських організацій і відхід для нього є можливістю здійснити свої довгострокові осо­бисті плани. Водночас Роберт Уілламстед піде з ради директорів Citigroup. Хто обійме цю поса­ду — поки також залишається загадкою. Зрозу­міло тільки одне — знайти заміну для такого професійного керівника буде нелегко, оскільки нелегко управляти глобальною компанією, що працює майже в 100 країнах, а її активи ста­новлять 1,2 трлн доларів.

З 2000 по 2003 рік Уілламстед очолював спожив­чі бізнеси Citigroup. До них належать споживчі фі­нанси, емісія кредитних карт, роздрібне банківське обслуговування. Під його керівництвом дохід спо­живчої групи фінансової корпорації зріс з 28 до 41 млрд доларів, а щорічне зростання чистого прибут­ку щорічно становило 23 відсотка. Уілламстед — президент компанії з 2002 року, а титул операцій­ного директора отримав 2003 року, коли глава Ci­tigroup Сенфорд (Сенді) Уейлл заявив про своє звільнення. Крім Роберта Уілламстеда спадкоєм­цем Сенді став Чарльз Прінс — згодом генеральний директор компанії.

Після обійняття посади Прінс й Уілламстед як стимул до роботи отримали кожен понад 300 тис. акцій корпорації. Відповідно до котирувань Нью-йоркської біржі, це еквівалентно 14,27 млн доларів.

2003 року, після того, як стало відомо про намір Уейлла, акції Citigroup впали в ціні на 2,8 відсотки. Аналітики розцінили це як данину поваги талано­витому бізнесмену, який за час свого правління збільшив активи компанії до 1,1 трлн доларів США. 70-літній Уейлл тоді впевнено заявив, що «його розумові здібності не пропадуть ні сьогодні ввечері, ні наступного тижня», і до 2006 року він має намір залишатися головою ради директорів компанії.

Сенді Уейлл став майже легендою через свою зо­середженість на отриманні високих доходів, а його одержимість контролем над витратами дала йому конкурентну перевагу, що уможливило вдало пог­линути Commercial Credit, Travelers і зрештою Citig­roup. Навіть в організаціях, які історично мали ви­сокі витрати (такою була й Citigroup до того, як Уейлл придбав її), він зміг застосувати свій підхід зниження витрат. Але він був зацікавлений не в будь-якому бізнесі. Насправді ж Уейлл націлював­ся на компанії, чиї показники середнього валового прибутку значно перевищували середню по їхній галузі. Це привело його до Commercial Credit, який надавав споживчі позики під дуже високі відсотки тим, хто не міг отримати їх в іншому місці. Зали­шивши осторонь питання про етику роботи з таки­ми позиками, Уейлл усвідомив, що краще станови­ще Commercial Credit на ринку було там, де валовий прибуток був потенційно найвищий. Пристрасть Уейлла до бізнесу з високим валовим прибутком поєднувалася з постійним зниженням витрат — це й стало його формулою успіху.

Завдяки фінансовим і менеджерським талантам Уейлла в 2003 році Citigroup одержала рекордний в історії світової економіки прибуток — 17,85 млрд доларів, що на 17% більше, ніж в 2002 році. Компа­нії вдалося досягти фантастичних показників, на­віть незважаючи на слабку ринкову кон'юнктуру й збитки через банкрутство італійської компанії Parmalat. За словами генерального директора Чарльза Прінса, рекордні показники Citigroup в 2003 році ілюструють «перевагу й силу нашої видатної моде­лі бізнесу. Ми зробили більше, ніж будь-яка інша компанія у світі, для більшого числа клієнтів у більшій кількості місць». Майбутнє компанії керів­ництво Citigroup пов'язує як з розвитком існуючого бізнесу, так і з покупкою інших фірм. За словами фінансового директора Citigroup Тодда Томсона, корпорація «продовжує шукати можливість покуп­ки компаній у сегменті роздрібних банківських послуг у США, Азії і Європі».

Водночас Citigroup зуміла відмовитися від амбі­ційної ідеї «всесвітньої» присутності, тому що в 2002 році мала величезні збитки внаслідок фінансо­вої кризи в Аргентині. Citigroup назвала дев'ять кра­їн, які дають їй чистий доход. Це Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Індія, Німеччина, Великобританія, Поль­ща, Бразилія і Японія. Китай, Росію й країни Цен­тральної Європи Citigroup зарахував до «інвести­ційних ринків». Збитків в Аргентині й Бразилії та­кож зазнали іспанські банки SCH, Santander, BBV й Argentaria, які свого часу продемонстрували успіш­ний приклад консолідації на внутрішньому ринку, здійснивши декілька успішних угод в 1999 році.

Період з 2003 року для Citigroup був багатий і на неприємності, зокрема на скандали, що стосуються репутації банку Citibank, який входить у групу. Як й іншим великим інвестбанкам, Citigroup доводить­ся відповідати по судових позовах інвесторів і кре­диторів Parmalat, Enron, Adelphia й WorldCom.

Так невдало склалося, що Citigroup надавав іта­лійській компанії-виробнику молочної продукції багатомільйонні кредити. Загальний борг Parmalat перед Citigroup становив 689 млн доларів. Citigroup оголосила про списання збитків з боргів Parmalat у розмірі 372 млн доларів до сплати податків (242 млн доларів після оподатковування). Це майже всі незабезпечені кредити, видані італійському молоч­ному гіганту Parmalat.

Окрім того, Citigroup ризикує бути втягненою у справу про махінації засновника й гендиректора Parmalat Калісто Танці. Підконтрольна групі ком­панія Eureka Securitization, що займається сек'юритизацією кредитів, мала ділові відносини з фірма­ми Танці. Усвідомивши, що може стати жертвою скандалу, банк не виключає можливості подати по­зов проти Parmalat.