РУБРИКИ |
|
№ 11/2005 | |
архів номерів
|
Гроші без процентів і інфляції (продовження)Маргріт КЕННЕДІ УРЯДИ, ПОЛІТИКИ, ВЛАСНИКИ БАНКІВ І ЕКОНОМІСТИУ більшості країн монополією на друк грошей володіє центральний уряд. Тому офіційний іспит нової грошової системи, якщо сюди включається і готівка, повинен ухвалити і підтримати уряд. Очевидно, спроба введення безпроцентних грошей має колосальне політичне значення. Вона вимагає від представників правлячої верхівки мужності визнати той факт, що вони так довго терпіли цю несправедливу систему. З іншої сторони, для більшості людей дійсно дуже важко зрозуміти, чому гроші краще обкласти «платою», ніж допускати оплату відсотків. Це так само важко зрозуміти, як те, що Сонце не обертається навколо Землі, а Земля — навколо Сонця. Ми розуміємо, що це так, але нам дуже важко це собі уявити. Нині уряди, політики, банки й економічна система відповідальні за виникнення більшості проблем, спричинених основними вадами грошової системи. Їхні відповідні дії — боротьба з наслідками і половинчаті рішення, наприклад, часткове звільнення від боргів, конверсія боргів, тимчасові безповоротні позички з метою зниження соціальної напруги.
Під час передвиборних кампаній регулярно звучать обіцянки боротися з інфляцією, поліпшувати соціальні інститути і підтримувати заходи для поліпшення екологічної ситуації. В умовах сучасної грошової системи здійснити все це в комплексі неможливо. Насправді всі ведуть боротьбу «спиною до стіни». Замість поліпшення — ситуація погіршується при наближенні до ділянки прискореного росту кривої експотенційного росту. Замість поліпшення соціальної й економічної ситуації, бюджетні витрати на ці цілі насамперед потрапляють під скорочення. І консервативні, і прогресивно налаштовані політики практично мають дуже невеликі можливості для проведення дієвих реформ у межах існуючої системи. Клаус фон Донан'ї — німецький політик, який не тільки знає про це, а й намагається здійснити зміну грошової політики. Він упродовж багатьох років є бургомістром Гамбурга. У своїй заяві від 23 лютого 1983 р. він підкреслив: «Якщо ми допустимо подальше збільшення суспільної заборгованості в межах країни, регіонів і громад, як це відбувається нині, то навіть при подальшому зниженні процентних ставок «ми не тільки упустимо можливість маневру для здійснення додаткових заходів, а й взагалі втратимо здатність проводити колишню політику /.../ Збільшення обсягу фінансування бюджетних кредитів насамперед призводить до виникнення двох проблем: з однієї сторони — бюджетна заборгованість у майбутньому за відсотками і платежами, з іншої — небажані наслідки перерозподілу грошей, що неодмінно відбуватиметься на користь власників грошових капіталів». Фон Донан'ї пропонує емісійному банкові надавати федеральним органам і землям кредити без відсотків і платежів для здійснення соціальних і екологічних проектів, щоб уникнути економічно безглуздої і неприйнятної бюджетної заборгованості в майбутньому. На рис. 8 показано, наскільки тісно в межах широко розгалуженої і диверсифікованої економіки кожна галузь діяльності пов'язана із суміжними. Скорочення в одній із них неминуче спричиняють зміни в системі як у єдиному цілому. Якщо відбувається ріст державної заборгованості або підвищення процентних ставок, то відбувається приплив грошей до тих, чиє майно вкладене у гроші. Водночас трудова частина населення втрачає гроші, необхідні для задоволення потреб. Насамперед це впливає на ринок робочої сили, податкові надходження й екологію. Держава з високим рівнем заборгованості, із компенсацією зниження доходів неминуче стикнеться з продовженням «ланцюжка проблем». Система нейтральних грошей, навпаки, могла б забезпечити зниження рівня державної заборгованості, протидіяти подальшій концентрації грошей унаслідок дії процентного механізму і забезпечити стабільний обмін товарами і послугами на вільному ринку. Якщо ситуація у високорозвинених країнах нам здається важкою, то поглянемо на країни третього світу, які найбільше страждають від роботи сучасної грошової системи. З однієї сторони — банки Німеччини і США збільшують резервні фонди, готуючись до фінансового банкрутства своїх боржників у країнах, що розвиваються, з іншої — саме промислово розвинені країни здійснюють імпорт капіталу з країн, що розвиваються, а не навпаки. Для погашення старих кредитів надаються нові кредити, і це лише затягує і підсилює міжнародну кризу заборгованості. Необхідність негайної зміни цієї тенденції недвозначно сформульована у звіті Всесвітньої комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку під заголовком «Наше спільне майбутнє». У ньому підтверджується той факт, що кризові явища в економіці й екології з їхньою удаваною взаємною незалежністю насправді тісно пов'язані. «Екологія й економіка дедалі сильніше переплітаються на місцевому, регіональному, національному і глобальному рівні в єдину причинно-наслідкову систему... Борги, що неможливо виплатити, змушують африканські країни, чиї експортні надходження залежать від продажу сировини, по-хи-жацьки використовувати земельні угіддя, які зазнають ерозії і перетворюються на пустелі. Основи економіки в інших регіонах світу, що розвиваються, зазнають тих самих хвороб як унаслідок прийняття помилкових рішень на місцевому рівні, так і в результаті функціонування механізму міжнародної економічної системи. Через «латиноамериканську боргову кризу» природні багатства цього регіону використовуються не з метою його розвитку, а для погашення зобов'язань перед іноземними кредиторами. Такий підхід до проблеми заборгованості недалекоглядний з погляду економіки, політики й екології. Населення відносно бідних країн змушене миритися зі зростаючою убогістю, тоді коли експорт ресурсів, що виснажуються, зростає. Нерівність, яка посилюється, є найзначнішою «екологічною проблемою» Землі. Водночас — це найзначніша «проблема розвитку» [20]. Як вважає Альфред Херрхаузен, який був до 1989 р. членом правління і спікером Німецького банку, «структура і масштаби проблеми виходять за межі традиційного технічного рішення проблеми» [21]. Ті, які відповідають за нинішню грошову систему, знають, що це не може довго тривати, однак вони або не мають альтернативи, або нічого не хочуть про неї знати. Фахівці в галузі банківської справи, з якими я розмовляла, визнавали, що раніше нічого не чули про існування альтернативи сучасній грошовій системі. Після того, як я викладала її суть, нерідко висловлювали побоювання, що гласне обговорення цієї проблеми може бути небезпечним для їхньої подальшої діяльності. Рис. 9 пояснює острах подальшого обговорення цієї проблеми банкірами. У період з 1950 по 1985 р. валовий національний продукт зріс у ФРН у 18 разів, заборгованість — у 51, а обсяг банківських операцій — у 83 рази. Це означає, що банки отримали безглуздо велику частину національного багатства. От результат угод із коливними процентними ставками, а також зростанням обсягів спекуляції грішми і валютою, що спричинила стрімке зростання плати брокерам. Доки банки не враховуватимуть у своїх планах перспективи довгострокового розвитку, вони не будуть зацікавлені у відкритій дискусії про способи функціонування процентної системи. Нині вони намагаються завуалювати проблему. На рис. 10 представлені приклади звичної дезорієн-туючої реклами, яка публікується у газетах і журналах усього світу. Гроші повинні «рости», «збільшуватися», «примножуватися» — так запевняють нас банки. Ще частіше вони намагаються захопити людей уявленнями про те, що гроші можуть на них «працювати». Але хто бачив коли-небудь, щоб гроші працювали? Роботу завжди виконує людина — або самотужки, або використовуючи машини. Така реклама приховує той факт, що кожна марка або долар, одержані з банківських вкладів, спочатку були зароблені однією людиною, щоб потім перейти у власність іншої, у якої грошей більше, ніж потрібно. Іншими словами: люди, які продають свою робочу силу, стають тим бідніші, чим швидше збільшуються доходи від грошових рахунків. У цьому і полягає вся таємниця «працюючих» грошей, а банки дуже ретельно намагаються запобігти розглядові порушеної проблеми. Накопичений мною досвід свідчить, що бояться цих дискусій саме ті, хто має відповідні знання, які дають змогу зрозуміти цю проблему і побачити можливість її вирішення, тобто економісти багатьох країн світу, які побоюються отримати ярлик «радикалів». А вони могли б підтримати ідею безпроцентних грошей (латинською мовою — радікс), спробувати звернутися до фактичних коренів однієї з насущних проблем світової економіки. Натомість Гезеля і його концепцію «природного економічного устрою» розглядають в економічних науках тільки як одну з багатьох невдалих в історичному масштабі спроб реформування. Однак деякі видатні особистості нашого сторіччя, наприклад, Альберт Ейнштейн, Джон Мейнард Кейнс і Езра Паунд зрозуміли значення пропозицій Гезеля для реформування грошової системи. Кейнс ще в 1936 р. висловив думку, що «майбутнє більше навчиться від Гезе-ля, ніж від Маркса» [22]. Але це майбутнє ще не почалося. Хоча фахівці банківської справи й економісти не повинні бути занадто далекоглядними, щоб зрозуміти, що плата за користування в межах нової грошової системи дасть змогу їм вирішити основну дилему, з якою вони не можуть упоратися вже не один десяток років. Фахівець з історії економіки Джон Л. Кінг пише про значення роботи економістів: «Перемелювання цифр і комп'ютерних формул виявилися усього лише порожніми іграми і, отже, всі економічні прогнози цілком неправильні» [23]. За моїми спостереженнями, економісти — на відміну від більшості інженерів — не розуміють реальної вибухонебезпечності експонентного росту. Здається, вони наївно вірять у те, що дедалі складніші економічні моделі і розрахунки здатні запобігти небезпеці. Учені, які зрозуміли небезпеку (серед них Батра і Кінг) в основному намагаються дати поради, як врятуватися від наслідків майбутнього великого краху. Альтернативи сучасній системі вони не пропонують. Ті уряди, що позитивно поставляться до ідеї реформи безпроцентних грошей у найближчому майбутньому встануть на шлях соціальної рівності, екологічного виживання і видужання від грошових хвороб, що десятиліттями отруювали т. зв. «економіки вільного ринку». БАГАТІЧи ненайскладніше питання людей, які зрозуміли принцип дії механізму перерозподілу в межах нинішньої грошової системи, таке: чи допустять ті 10% населення, що мають нині вигоду від дії традиційного механізму і володіють важелями влади, реформу грошової системи, після якої вони не будуть більше мати можливості отримувати доходи, не працюючи? Історична відповідь така: звичайно, ні. Доти, доки вони не будуть примушені до цього тими, хто платив дотепер, вони не будуть рубати гілку, на якій сидять. Відповідь в умовах нового сторіччя може бути така: звичайно, так — якщо ті, хто нині має вигоду, зрозуміють, що гілка, на якій вони сидять, росте на хворому дереві, і є здорове альтернативне дерево, що, ймовірно, не має причини загнивати. Почуття здорового самозбереження примусить їх змінити дерево. Остання відповідь означає соціальну еволюцію — шлях «м'якого» розвитку, перший — соціальну революцію, тобто «твердий» шлях. Шлях еволюційного розвитку уможливить багатим зберегти свої гроші, які до цього моменту вони наживали на системі відсотків. Революційний шлях розвитку неминуче призведе до відчутних втрат. «М'який» шлях означає, що багатим не пред'являть звинувачення в одержанні прибутку за відсотками, тому що їхні дії будуть вважатися цілком правомірними доти, доки не введуть нову грошову систему. «Твердий» шлях, шлях революції, може бути дуже хворобливим. Шлях еволюції означає, що більше не буде прибутку без праці, проте гроші будуть стабільні, ціни низькі, податки, можливо, знизяться. Шлях революції означає ріст непевності, нестабільність, ріст інфляції, цін і податків, що ми щодня бачимо, стежачи за розвитком подій у країнах третього світу. Накопичений мною досвід спілкування з людьми, які належать до категорії останніх 10%, свідчить, що вони не розуміють механізму функціонування процентної системи і не знають про існування практичної альтернативи. За незначним винятком, вони б вибрали стабільність, а не більше грошей, тому що зазвичай вони мають досить засобів, щоб забезпечити себе і своїх спадкоємців на кілька поколінь вперед. Є і друге питання: що відбудеться, якщо ці люди переведуть свої капітали в інші країни, де зможуть і далі отримувати відсотки, замість того, щоб залишити їх на своїх рахунках, де вони хоча і збережуть свою цінність, але не будуть приносити доходів? Відповідь: після введення реформи вони швидко робитимуть навпаки, оскільки різниці у виграші тим, що можна заробити в інших країнах, за винятком інфляції й у своїй країні внаслідок підвищення вартості нових грошей, не підданих інфляції, не буде. Небезпека, можливо, полягає в іншому, а саме в тому, що країна, яка зважилася на проведення реформи, стане «супершвейцарією» зі стабільною валютою в умовах економічного буму, що посилюється. У минулому вкладники капіталів якийсь час навіть платили за те, що мали право зберігати гроші у швейцарських банках на безпроцентних рахунках. На противагу цьому політика виплати високих відсотків, що проводилася в США на початку правління Рейгана, спричинила такий надпри-ток грошей з усіх кінців світу, що виконати зобов'язання іноземним кредиторам можна було б тільки через збільшення інфляції і різке знецінення грошей (девальвацію). При розмірі процентної ставки 15%, що було звичайним явищем на початку етапу високих відсотків, США вже через п'ять років довелося б виплатити суму приблизно вдвічі більшу, ніж було отримано від іноземних інвесторів. При нинішній вартості долара це ніколи не вдалося б зробити. Наступним наслідком цієї політики стало б перетворення США за вісім років у країну з найбільшою у світі заборгованістю. У світі відбувається циркуляція величезної суми спекулятивних грошей (за оцінками, близько 500 млрд доларів) від одного фінансового центру до іншого в пошуках їхнього прибуткового вкладу. Це переконує, що наша проблема не в нестачі грошей, а у відсутності можливості здійснення «розумної» інвестиційної політики сучасної грошової системи. Введення безпроцентних грошей в одному регіоні або одній країні переконало б, як швидко можна здійснювати соціальні й екологічні проекти, що нині перебувають «поза грою». Тут, імовірно, будуть міститися надлишкові грошові кошти з країни і з-за кордону, тому що замість відсотків можна отримувати прибуток, який не з'їдає інфляція. Тому для багатих людей значно вигідніше підтримати своєчасне проведення грошової реформи, що призведе до стабільності системи, ніж піддаватися ризику невідворотного краху внаслідок росту нестабільності сучасної системи. Третє запитання стосується тих, хто живе завдяки своєму капіталу, але занадто старий, щоб працювати. Що ж станеться з ними у випадку скасування відсотків? Можна довести, що ті, хто може нині жити за свої відсотки, зможе прожити за свої заощадження і після введення безпроцентних грошей. Ті, хто має 1 млн марок, уже входить у число найбагатших 10% населення. Однак деякі представники цієї групи отримують з відсотків значно більше 1 млн марок. Відповідно до офіційних джерел [24], щоденний дохід найбагатшої жінки світу — англійської королеви — становив у 1985 р. близько 700 тис. фунтів (близько 2 млн марок ФРН). Найбагатша людина світу, султан Брунею, майно якого оцінюють у 25 млрд доларів, щогодини отримує доходи з відсотків і дивідендів у розмірі чверті мільйона доларів. Такі фірми, як «Сіменс», «Даймлер-Бенц» і «Крупп», німецька преса називає банками з виробничими фасадами, тому що вони отримують значно більше від грошових вкладів, ніж від виробництва. Хоча ні англійська королева, ні такі фірми, як «Сіменс», «Даймлер-Бенц» або «Дженерал моторс», офіційно не мають функції влади, їхня грошова власність фактично має повноваження неофіційної влади. Скандали з виплатами провідними фірмами засобів політичним партіям у Західній Німеччині, США й інших країнах Заходу доводять, що всі демократії в небезпеці, якщо описаний механізм перерозподілу грошей і надалі діятиме вільно. Хоча ми думаємо, що живемо при демократії, згодом виявиться, що це в кращому випадку олігархія, а в гіршому — фашистський режим, тому що гроші в руках дедалі меншої кількості людей не можуть контролюватися політично. У середньовіччя люди вважали, що вони погано живуть через те, що зобов'язані виплачувати десятину, тобто десяту частину доходів або виробів феодалу. Нині більше ніж третина від кожного долара, марки або крони потрапляє в кишені капіталовласників, а те, що економічне становище більшості людей краще, пояснюється здійсненням промислової революції і підвищенням рівня автоматизації економіки. Тільки розуміння механізму перерозподілу в межах грошової системи дає змогу усвідомити, чому нам усе ще доводиться боротися з економічними труднощами. Виникає питання: чи готові ми, зрештою, зрозуміти небезпеку суспільної нерівності, спричинену дією сучасної грошової системи, і змінити її, або ми будемо чекати всесвітньої екологічної й економічної катастрофи, виникнення воєн або революцій. Малоймовірно, що окремо взяті або невеликі групи зможуть змінити грошову систему. Ми повинні спробувати поширювати інформацію серед населення й об'єднати тих, хто розуміє суть необхідних змін, з тими, хто має необхідну владу для проведення політичних змін. При цьому необхідно пам'ятати:
БІДНІКожен середньостатистичний німецький сімейний бюджет мав у 1986 р. суму, яка становила 90 тис. марок. Це було б прекрасним доказом нашого добробуту, якщо було б розподілене порівняно рівномірно. Гірка правда ж полягає в тому, що, як показує рис. 11, одна частина населення володіє лише 4% усього багатства, а інша — 96%. При цьому багатство 10% населення безупинно росте завдяки всім іншим. Це, наприклад, пояснює, чому родини, які належать до нижнього прошарку середнього класу ФРН, дедалі частіше змушені вдаватися до допомоги установ добродійності. Безробіття і бідність зростають, хоча була створена розгалужена «соціальна мережа» для їхнього подолання. Найважливіший фактор перерозподілу багатства — це відсотки за гроші, які щодня переводять 1100 млн марок від тих, хто працює, до тих, хто володіє капіталом. Хоча всі уряди соціальної орієнтації намагаються усунути виникаючу при цьому нерівновагу через оподатковування, це ніде не призвело навіть до відносного балансу. Витрати на зростаючий апарат соціальної бюрократії виражаються у формі зростаючих податків. При цьому рідко враховують втрати часу, зусиль і приниження, яких зазнали люди через бюрократичну машину. Абсурдність грошової системи полягає у тому, що спершу відбирає у людини її справедливу частку, щоб потім повернути частину цих грошей. Це украй неефективно у формі виплат у системі добродійності, майже ніколи її не досліджували експерти, не була предметом широкого обговорення. Поки ті 80% населення, що постійно за усіх платять, не зрозуміють, як це відбувається, чи можна чекати змін? Яскравий приклад того, що відсотки гальмують економічний розвиток, показаний на рис. 12. Порівняння процентних ставок, що підвищуються, з кількістю банкрутств, яка зростає у торгівлі і промисловості, а також збільшення кількості безробітних однозначно підтверджує авангардну функцію, — тобто значення відсотків в економічному житті і є переконливим аргументом на користь введення безпроцентних грошей. Ця статистика не враховує додаткові втрати від алкоголізму, руйнування родин, росту злочинності. І це теж можна ефективно знизити при здійсненні грошової реформи. Дилема країн третього світу (рис. 13) демонструє нам нашу власну ситуацію, як через збільшувальне скло. Це карикатура того, що відбувається в індустріалізованих країнах і спричинене тими ж структурними вадами грошової системи. На відміну від розвинених країн, що у цілому на системі виграють, слаборозвинені країни зазнають збитків. Щодня ми одержуємо 200 млн доларів — відсотки з країн третього світу. Це вдвічі більше, ніж «допомога», яку ми їм надаємо. 1986 р. близько третини загальної заборгованості країн третього світу, яка становила 1000 млрд доларів, пішло на покриття відсотків за раніше отримані кредити. Немає жодної надії на те, що країни, які розвиваються, зможуть вийти з ситуації без великої кризи або глибоких політичних потрясінь. Якщо війна означає голод, смерть, соціальну і людську убогість, то «третя світова воїна» йде вже на повний хід. Ця війна не була оголошена офіційно. Це війна, зброя якої — лихварські відсотки, маніпуляція цінами, нечесні умови угод. Це війна, що заганяє людей у безробіття, хвороби і злочинність. Доки ми можемо це терпіти? Вернер Розенбергер говорить про «систему корупції» — тісно з'єднані корумповані володарі (Мобуто, Маркоє, Нор'єга, Чаушеску, Хонеккер) у країнах третього світу і соціалістичних країнах, які мають величезні суми на безпечних закордонних рахунках, із власниками великих капіталів у всіх країнах, що одержують без усяких зусиль мільйони на відсотках. Розенбергер пише: «Найстрашнішим у цій ситуації є, на мою думку, некорумповані володарі. Їх, як свідчить історія останніх років, рано або пізно скинуть. Дійсно жахливим є той факт, що ті, хто приходить їм на зміну, тобто нові володарі, багато говорять про реформи, але не мають придатних для цього моделей економічних реформ». Кількість тих, які страждають від нинішньої системи, становить понад три чверті від усього населення Землі. Ситуація в країнах третього світу могла б докорінно змінитися, якщо б їхні борги частково або цілком списали країни-кредитори і банки. Цього, як відомо, вимагають прогресивні представники церкви, економісти і банкіри. Це частково втілюється в життя. Однак, якщо не буде усунута основна вада системи грошового обігу, — неминуче виникне нова криза. Тому так важливо поширити ідею про нову грошову систему серед тих, хто її потребує: у бідних і в країнах, що розвиваються. ЦЕРКВА І НОВІ ДУХОВНІ ГРУПИІсторичний досвід свідчить, що релігійні лідери різних часів (як от Мойсей, Аристотель, Ісус, Магомет, Лютер, Цвінглі і Ганді) намагалися усунути соціальну несправедливість, спричинену постійним стягуванням відсотків, радили як це зробити або об'являли заборону на одержання відсотків. Вони зрозуміли суть проблеми. Так, у книзі Мойсея сказано: якщо даєш у борг гроші своєму братові, бідняку, ніколи не вчиняй з ним, як лихвар. Тобі не дозволено обкладати його відсотками. Аристотель пише у своїй «Політиці»: «Лихваря ненавидять справедливо, тому що гроші в нього самі стали джерелом доходу, а не використовуються для того, для чого були винайдені. Тому що виникли вони для обміну товарів, а відсотки роблять із грошей ще більше грошей. Звідси і їхня назва (породжені). А породжені схожі на батька. Але відсотки — це гроші від грошей, тому вони найгірші з усіх занять». Якщо перевести дослівно текст грецького оригіналу, то в Євангелії від Луки читаємо: І в борг давайте, не очікуючи нічого, а Нікейський собор 325 р. заборонив усім духовним особам стягувати відсотки. Покарання за невиконання заборони — негайне позбавлення сану. У 1139 році Другий Латеранський собор ухвалив: «Хто бере відсотки, має бути відлучений від церкви. Його приймуть знову після найсуворішого покаяння і з найбільшою обережністю. Того, хто бере відсотки і не встав перед смертю на Шлях істини, не можна ховати за християнським звичаєм». Мартін Лютер (1483–1546) багато разів гаряче викривав лихварів: «І тому лихвар і скнара — це справді не люди; він і грішить не по-людськи. Він перевертень, гірший всіх тиранів, убивць і грабіжників, майже така ж скверна, як сам диявол. Сидить він не як ворог, а як друг і співгромадянин, під захистом і заступництвом громади, але огидніший він, ніж будь-який ворог і убивця-палій. Якщо колесують і обезглавлюють вуличних грабіжників, убивць і злочинців, — потрібно спочатку колесувати і катувати всіх лихварів, виганяти, проклинати й обезглавлювати всіх скнар». Реформатор Ульріх Цвінглі (1484–1531) пішов шляхом секуляризації ще далі. З однієї сторони, він оголосив відсотки безбожними й антихрис-тиянськими, з іншої — визнав за державою право визначати відсоткову ставку. Хоча усі вони знали корені проблеми, проте не запропонували жодного практично прийнятного рішення для забезпечення грошового обігу; тобто основна вада системи залишилася недоторканною. Заборони, що накладалися на відсотки римськими папами в часи європейського Середньовіччя, згідно з якими християни, які брали відсотки, відлучалися від церкви, перемістили увесь тягар проблеми на євреїв, які мали право брати відсотки з людей іншого віросповідання і відтоді щоразу частіше ставали провідними банкірами світу. Ще зі Старого Завіту єврейські громади знали про те, що відсотки при тривалому впливі руйнують будь-який соціальний організм. Тому віддавна визнали «Святий рік» — прощення усіх відсотків і боргів. Це відбувалося приблизно раз у сім років. Отже, була можливість обмежувати шкоду, яку завдавали відсотки, однак знайти довгострокове рішення так і не вдалося. Керуюча верхівка католицької церкви в Латинській Америці орієнтована на капіталістичну модель Заходу, а звичайні священики на місцях налаштовані скоріше прокомуністично. Система безвідсоткових грошей могла б дати історичний шанс на рішення, що не є ні капіталістичним, ні комуністичним, а значно ширше від обох. Воно забезпечило б справедливість надійніше, ніж будь-яка програма допомоги; воно дало б змогу провадити стабільне господарювання і стало б істотною підтримкою зусиллям церкви для підтримки миру в усьому світі. Нині церква дедалі частіше закликає до пожертвувань, щоб пом'якшити наслідки процесу перерозподілу в межах грошової системи і найгос-тріші проблеми, що виникають як у промислово розвинених, так і в країнах, що розвиваються. Однак усе це лише спроба лікування проявів хвороби, яка не торкається вад системи грошового обігу. Власне кажучи, уся сума пожертвувань, які накопичують усі організації з надання допомоги в промислово розвинених країнах, становить саме 1% від тих відсотків, що виплачують країни, що розвиваються, багатому Заходу. Що потрібно нині — це поширення інформації і відкрита дискусія про результати існуючої грошової системи і про рішення проблеми через грошову реформу. Заборона на відсотки діє й у мусульманських країнах. Там за кредит не платять, — замість цього банк, що дає гроші, має долю у справі, а згодом — в одержуваних прибутках. У деяких випадках це краще, в інших — гірше, ніж одержання відсотків, однак нічого не змінює в практиці одержання доходів завдяки іншим. Духовні знання, що поширюються в багатьох країнах світу, вказують на глибинні зміни, що відбуваються у свідомості зростаючої кількості людей. Їхня робота для внутрішньої перебудови закладає фундамент для зовнішніх змін, при цьому мирна трансформація грошової системи є найважливішим аспектом проблеми. Саме тому велика відповідальність усіх тих, які прагнуть до гуманних цілей, у чіткому усвідомленні практичних можливостей від проведення грошової реформи. ТОРГІВЛЯ І ПРОМИСЛОВІСТЬЦіни на товари і послуги в масштабах без-відсоткової і безінфляційної економіки регулювалися б так само, як і нині у капіталістичних країнах — попитом та пропозицією. Що змінилося б, — зникла б деформація «вільного ринку», спричинена дією відсотків. У середньому кожне робоче місце в промисловості Західної Німеччини несе борговий тягар у розмірі 70–80 тис. марок. Це означає, що 23% від середньої вартості робочої сили виплачується тільки за відсотками [25]. Що це таке, показано на рис. 15. До відсотків на взятий у кредит капітал згодом додаються відсотки на власний капітал фірми. І той, і інший орієнтовані на процентну ставку грошового ринку. Тут і прихована причина того, що борги зростають удвічі-утричі швидше, ніж продуктивність економіки країни. Постійно погіршуються умови для тих, хто хоче заснувати справу, а також для трудового населення. Нині ми стали свідками посилення концентрації у всіх сферах промисловості. Дрібні підприємства і промислові фірми перекуповуються більшими, а вони, зокрема, ще більшими, і зрештою в так званій «вільній ринковій економіці» майже кожен працює на багатонаціональні концерни. Ця тенденція розвитку одержала імпульс від ідеї великого серійного виробництва, автоматизації, оскільки концерни мали надлишки грошей, отримані на грошовому ринку. «Сіменс» і «Даймлер-Бенц» у Німеччині заробили, наприклад, більше грошей на грошовому ринку, ніж у промисловому секторі. Якщо ж дрібні і середні фірми хочуть розширюватися, то, як правило, вони повинні брати кредити й обтяжуватися відсотками. Вони не можуть заробити ні на серійному виробництві, ні на грошовому ринку. Наша економіка залежить від капіталу. З цього приводу дуже влучно зауважив західнонімецький промисловець Шляйєр: «Капіталу потрібно служити!» Нова грошова система, нейтральні гроші забезпечують таке становище, при якому капітал служитиме потребам економіки. Якщо він прагнутиме уникати втрат, то повинен пропонувати сам себе. Іншими словами, він служитиме нам! Продовження. Початок у № 9–10 за 2005 р. (Закінчення в наступному номері) Література 20. UN World Commission on Environment and Development, op.cit. — Р. 294 21. Spiegel Interview, op. cit. — Р. 59 22. John Maynard Keynes, The General Theory of Employment, Interest and Money, London, 1936, (reprinted 1967). — Р. 355 23. John L. King, po. cit. — Р. 162 24. Aachener Nachrichten, 29.5.85 25. Weltwirtschaftswoche. — 1984. — Nr. 4. — Р. 23. |
передплатний індекс 09881 | про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту |