Георгій ЩОКІН:
«Cлужитимемо Богові й Україні!»
—У травні ми відзначили 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Коли Ви вперше усвідомили слово «перемога», що воно означало для Вас тоді й означає тепер?
—Я народився через дев'ять років після переможного травня 1945 року, і мій батько Василь Щокін пройшов ту страшну війну від 22 червня 1941 року і до самого її завершення. Його було нагороджено орденом Вітчизняної війни, медалями «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда» та ін. Однак розповідати про війну не любив, бо вважав, що тоді зіткнулися дві дуже схожі злочинно-політичні системи. На думку батька, рядового солдата тієї кривавої війни, було б правильним, щоб у цьому смертельному двобої зійшлися Сталін і Гітлер, не втягуючи замість себе чужі для них народи (Гітлер, як відомо, був єврейсько-австрійського походження, справжнє прізвище Сталіна — Джугашвілі сучасні дослідники розшифровують як «син єврея»). Саме величезним невдоволенням населення радянською владою мій батько пояснював поразки перших двох років війни. Лише коли всім стали відомі звірства німецько-фашистських загарбників на окупованих територіях, і прийшло усвідомлення того, що Друга світова війна для слов'янських народів і Велика, і Вітчизняна. Не знаю, може, хто і вмирав із закликами «За Сталіна!», але, наскільки я пам'ятаю розповіді свого батька, люди помирали за свою, а не сталінську Вітчизну.
Тому мені, наприклад, зрозуміло, що вояки Української повстанської армії, які воювали проти гітлерівців і радянської армії, вважаючи її сталінською, теж боронили свою Батьківщину і поклали за неї свої життя. Люди хотіли бачити країну вільною і від Гітлера, і від Сталіна, і від інших політичних бандитів, захищаючи її зі зброєю в руках. То хіба можна сьогодні не визнати їхнього героїзму, їхнього щирого служіння своїй Вітчизні і своєму народові? Ні, для них, як і для мого батька, це була війна Вітчизняна.
— Як політика входила у Ваше життя? Чи вважаєте себе публічним політиком? Чи не відчуваєте внутрішнього дискомфорту між ученим і політиком?
— Раніше мені не могло і привидітися в страшному сні, що я займатимуся політикою. Усвідомлення цієї необхідності прийшло поступово, коли упродовж більш як десяти років нашої державності бачив, що влада стає дедалі неукраїнською, ненажерливою, аморальною. До того ж зі створеної мною МАУП щороку в це спаплюжене неукраїнське життя виходить кілька тисяч випускників, яким треба допомогти відновлювати українську Україну. А додайте сюди дітей-сиріт, інвалідів, пенсіонерів, викинутих владою напризволяще, жалюгідний стан науки, культури, освіти, що є основою національної духовності, єврейсько-олігархічне засилля, яке призвело у мирні часи до нових мільйонних втрат українського народу… Тому й довелося зайнятися політикою, яку вкрай необхідно перетворити на українську.
Що ж стосується публічності, то вона, на мою думку, не може співіснувати з наукою, оскільки остання потребує творчої самотності, певної «кабінетності» й багатогодинної напруженої праці. Це, так би мовити, солодка каторга кожного науковця. Публічність, навпаки, потребує часто «пережовування» того, що вже відбулося, а також участі у різноманітних телешоу, де заправляють неукраїнці на кшталт Піховшека, Борсюка, Джангірова, Кисельова та ін. Можливо, публічність і потрібна сучасним політикам, оскільки це трохи вгамовує їхнє відчуття власної меншовартості, але до ефективного державного управління, чим і повинна займатися політика за визначенням, це майже не має стосунку. Наприклад, давньо-східні мудреці вважали, що найуспішнішим правителем є той, про кого його підлеглі знають тільки те, що він справді існує.
— Чого найбільше, на Ваш погляд, не вистачає нині вітчизняним політикам? Що послаблює імідж нашої країни на міжнародній арені?
— Політика — це передусім знання того, яким саме чином відбувається розвиток суспільства. Знаючи це, неважко вживати й відповідні заходів. Тому наука і політика в сучасному світі — взаємопов'язані види діяльності. Нинішній світ — на порозі грандіозних змін, суть яких в епохальному переході від панування матеріальних цінностей до духовних, де головне місце належатиме культурі, науці й освіті. Тому прихід науковців і освітян у політику цілком закономірний.
Сучасним вітчизняним політикам, як на мене, не вистачає саме світоглядної освіченості. Вони часто не розуміють, що відбувається у нинішньому світі, внаслідок яких універсальних законів рухається вперед суспільство, що треба робити за цих «переломних» умов. Це по-перше. По-друге, бракує моральності — основи і стрижня відповідальності, яка і робить людину політиком, тобто державним і громадським діячем. По-третє, бракує сміливості чесно і прямо вказувати на речі.
А це шкідливо для державотворчої нації, це призводить до капітуляції перед чужинцями, штрейкбрехерства та поступового зрадництва національних інтересів. Ус е це спрацьовує проти іміджу не тільки нашої (а не «цієї», як полюбляє говорити нинішній Президент) країни, а й самих політиків, багатьох з яких люди вважають бездуховними, непорядними боягузами, які власний комфорт ставлять вище від народного благополуччя.
— Створення УКП — факт, безумовно, небуденний. Прокоментуйте стисло, чим відрізнятимуться українські «торі» від відомих уже в історії англійських, німецьких, французьких, румунських та інших консерваторів?
— Українські консерватори відрізняються відусіх інших саме тим, що вони українські. Консерватизм — передусім захист свого рідного, національного, неповторного, що становить основу духовного життя народу, основу основ його культури. Якщо це відібрати у нації — вона духовно загине. Кодом усього національного, головною умовою, без якої неможливе національне буття, є рідна мова. Збереження та всебічний розвиток мови — запорука збереження та всебічного розвитку нації. Тому боротьба української титульної нації за державну українську мову повинна бути постійною, наполегливою і безстрашною, оскільки це боротьба за саме існування українців на Божому світі.
Мова відродить національну свідомість, свідомість — духовність, а остання зробить українську націюнепереможною. Тоді й влада в Україні буде українською, і працюватиме вона на Україну, і ми всі пишатимемося такою владою.
— Ви часто й гостро критикували попередню владу. З Ваших публікацій у пресі очевидно: чимало з того, що чинить нинішня влада, для Вас неприйнятне. Якою, на Ваш погляд, має бути по-справжньому конструктивна опозиція?
— Коли «Український вибір», створений нами, рішуче і безкомпромісно підтримав на президентських перегонах кандидата від опозиції Віктора Ющенка, ми цілком усвідомлювали, що це тільки перехід до української влади і відхід від єврейсь-ко-кучмівської. Ми, як і інші українці, бачили найближче оточення пана Ющенка і розуміли, що воно нічого спільного з українським вибором не має. Ось скажіть мені: чим суттєво відрізняється Порошенко від Медведчука, Зінченко від Суркіса, Безсмертний від Табачника, Червоненко від Звягільського, Зварич від Лавриновича, Гурвіц від Боделана? Або які проукраїнські поради можуть надати новопризначені президентські радники на кшталт Нємцова, Пасхавера, Черно-вецького, Кантора, якщо вони через одного є громадянами Ізраїлю? Знаєте, що кажуть сьогодні люди? Про те, що єврейським злочинцям потрібно було два роки, щоб обсісти Кучму, і менш як два місяці, аби обсісти Ющенка.
Ворон ворону, як відомо, око не виклює. Нині, наприклад, здійняли рейвах — мовляв, не можемо притягти за масштабне пограбування українського народу Бакая, який переховується в Росії. Та поруч з вами ходять вулицями і Кучма, і Медведчук, які саме керували тим «невловимим» Бакаєм. Те саме стосується і Пінчука, і Ах-метова, і Суркіса й багатьох інших. А як вам повідомлення ТВЦ від 15 травня про затримання міністра Червоненка у його службовому кабінеті співробітниками СБУ під час отримання ним хабара у три млн доларів? І що сталося? Та нічого: Червоненко, завдячуючи заступництву Порошенка та Ющенка, й надалі працює міністром, а заступника голови СБУ Скибинецького, який керував операцією із затримання хабарника Червоненка, звільнено з усіх його посад. Наразі Червоненко є заступником у «єврейських справах» відомого шизофреніка і злочинця Рабино-вича, а своїм радником призначив не менш відомого у кримінальних колах ділка — Пресмана. «Нашо-українець» і ізраїльський лобіст Гурвіц, який щойно став мером Одеси, взяв собі заступником «авторитета» Ваху (Убірія), пов'язаного з міжнародним злочинцем Могилевичем. Тобто маємо нині справу з класичною єврейською мафією!
Невже ж про це не відомо Президентові Ющенку? Та ні, очевидно, відомо. Бо інакше він не захищав би спійманого на брехні і лобіюванні комерційних інтересів своєї дружини недовченого міністра юстиції Зварича. Щоб міністерством юстиції керував не юрист, та ще й схильна до шахрайства людина — такої ганьби державна влада ще не бачила!
З огляду на викладене, Українська Консервативна партія не може вважати нинішнє президентське оточення проукраїнським, скоріше навпаки — це зловісна «п'ята колона», яка вкотре намагається зрадити національні інтереси. Тому позиція нашої партії в цьому питанні чітка — безкомпромісна боротьба доти, доки в Україні запанує українська народна влада, здатна припинити чужинсько-зрадницький вплив на українські справи.
— На перші кроки УКП уже зважають навіть державні чиновники, у неї з'являється дедалі більше симпатиків. Однак і недругів вистачає. Не випадково дехто з них звертається до Мін'юсту з вимогою скасувати реєстрацію Української Консервативної партії...
— Звертаються до Мін'юсту такі ж брехуни, як і керівник цього відомства. Це виключно єврейські расисти та нацисти, яким кортить остаточно захопити владу в християнській Україні. Суміш єврейських нацистських, кримінальних і шахрайських ділків — оце і вся «опозиція» українським консерваторам. Цих негідників і моральних виродків традиційно підтримують сіоністські США та расистський Ізраїль — оплот сучасного фашизму, на що вказує багато дослідників.
Людство вже переживало таке, коли нацизм став державною ідеологією гітлерівської Німеччини, її посольства легітимно діяли в усіх країнах, а керівники інших держав запопадливо бігали перед єврейсько-австрійським маніяком Гітлером, доки той не знищив близько 70 млн (!) людей. Нині відбувається те саме: сіонізм як форму єврейського расизму в Ізраїлі схвалено як державну ідеологію; цей ідеологічний зловісний непотріб поширюється світом через ізраїльські посольства та єврейсько-злочинні організації, а новий маніяк Шарон відкрито заявляє про свою готовність розпочати вже Третю світову війну.
— Розкажіть про молодіжне крило УКП, проте, яке місце має зайняти молодь у розбудові партії?
— Молодь — це завжди майбутнє, тому їй приділяється особлива увага. Зрештою, усе, що ми робимо, ми робимо для них — наших наступ
ників, а потім вони вже робитимуть все від них залежне для своїх наступників. Так і відбувається живий зв'язок поколінь, які становлять єдиний національний організм. Ми намагаємося виховувати українську молодь у великій пошані до своїх славетних пращурів, національних традицій, високодуховної української культури й народної моралі. І це, на мою думку, вдається. Відроджується
духовність, національна свідомість, гордість за свій народ і відповідальність за його майбутнє. Сприяє цьому повернення славетних козацьких традицій, поширення молодіжного самоврядування, різноманітні культурно-просвітницькі заходи та спортивні змагання. У нас зростає дуже талановита, патріотична, духовно і фізично розвинута молодь, яка житиме і діятиме після нас на благо своєї України. Я пишаюся українською молоддю і вірю, що вона зробить більше і краще за наше покоління, оскільки більшу частину свого життя житиме в незалежній Українській державі.
— Ваш прогноз на найближчі роки. Чого чекати в економічному і культурному житті? Яким може бути перегрупування політичних сил з огляду на парламентські вибори-2006 і вибори до місцевих рад?
— Прогноз — це передусім вияв тенденцій світового та національного розвитку, на аналізі яких і будуються ті чи інші передбачення. Світова тенденція полягає в тому, що ідеології соціалізму та лібералізму поступово сходять з історичної сцени, а замість них на планеті посилюється патріотизм, що уособлюється завжди в ідеології національного консерватизму. Дуже прогнозованим є близький крах США — штучної наддержави тоталітарно-ліберального штибу, яка повторить історію СРСР — такої ж штучної тоталітарно-соціалістичної імперії.
У Європі домінування романо-германського світу з часом поступиться слов'янському, який найбільше відповідає умовам і вимогам духовної доби у розвитку людства. Серед домінуючого слов'янського етносу одне з провідних місць посяде Україна — оплот і батьківщина не тільки слов'янського, а й усього індоєвропейського родоводу. Однак усе це буде, якщо українці запровадять на своїх теренах етнократію, тобто переважно українську владу, яка проводитиме політику етноцентризму, суть якої полягає в абсолютній пріоритетності національних інтересів. А для цього необхідно відновити етносоціальну структуру, нашу «соціальну піраміду», щоб її верхні рівні займали не чужинські зрадники та злочинці, як нині, а українські патріоти. Ось тоді ми і зможемо сказати, що наше майбутнє — у наших руках. Тому голосувати на парламентських виборах треба тільки за українські патріотичні партії консервативного спрямування. Почнемо встановлення української влади з українського парламенту!
— Як би Ви підсумували сьогоднішню розмову?
— Коротко: служитимемо Богові й Україні!