головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 6/2005 
Персонал № 6/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Изучаю пакет документов для оформления путевки на ибицу.
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Георгій ЩОКІН:
«Cлужитимемо Богові й Україні!»

У травні ми відзначили 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Коли Ви вперше усвідомили слово «перемога», що воно означа­ло для Вас тоді й означає тепер?

—Я народився через дев'ять років після перемож­ного травня 1945 року, і мій батько Василь Щокін пройшов ту страшну війну від 22 червня 1941 року і до самого її завершення. Його було нагороджено орденом Вітчизняної війни, медалями «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда» та ін. Однак розповідати про війну не любив, бо вважав, що тоді зіткнулися дві дуже схожі злочинно-політичні системи. На думку батька, рядового солдата тієї крива­вої війни, було б правильним, щоб у цьому смер­тельному двобої зійшлися Сталін і Гітлер, не втягуючи замість себе чужі для них народи (Гітлер, як відомо, був єврейсько-австрійського походження, справжнє прізвище Сталіна — Джугашвілі сучасні дослідники розшифровують як «син єврея»). Саме величезним невдоволенням населення радянською владою мій батько пояснював поразки перших двох років війни. Лише коли всім стали відомі звірства німецько-фашистських загарбників на окупованих територіях, і прийшло усвідомлення того, що Друга світова війна для слов'янських народів і Велика, і Вітчизняна. Не знаю, може, хто і вмирав із заклика­ми «За Сталіна!», але, наскільки я пам'ятаю роз­повіді свого батька, люди помирали за свою, а не сталінську Вітчизну.

Тому мені, наприклад, зрозуміло, що вояки Ук­раїнської повстанської армії, які воювали проти гітлерівців і радянської армії, вважаючи її сталінською, теж боронили свою Батьківщину і поклали за неї свої життя. Люди хотіли бачити країну вільною і від Гітлера, і від Сталіна, і від інших політичних бандитів, захищаючи її зі зброєю в руках. То хіба можна сьогодні не визна­ти їхнього героїзму, їхнього щирого служіння своїй Вітчизні і своєму народові? Ні, для них, як і для мого батька, це була війна Вітчизняна.

Як політика входила у Ваше життя? Чи вважаєте себе публічним політиком? Чи не відчуваєте внутрішнього дискомфорту між ученим і політиком?

— Раніше мені не могло і привидітися в страш­ному сні, що я займатимуся політикою. Усвідом­лення цієї необхідності прийшло поступово, коли упродовж більш як десяти років нашої держав­ності бачив, що влада стає дедалі неукраїнською, ненажерливою, аморальною. До того ж зі ство­реної мною МАУП щороку в це спаплюжене не­українське життя виходить кілька тисяч випуск­ників, яким треба допомогти відновлювати ук­раїнську Україну. А додайте сюди дітей-сиріт, інвалідів, пенсіонерів, викинутих владою наприз­воляще, жалюгідний стан науки, культури, освіти, що є основою національної духовності, єврейсь­ко-олігархічне засилля, яке призвело у мирні часи до нових мільйонних втрат українського наро­ду… Тому й довелося зайнятися політикою, яку вкрай необхідно перетворити на українську.

Що ж стосується публічності, то вона, на мою думку, не може співіснувати з наукою, оскільки остання потребує творчої самотності, певної «кабінетності» й багатогодинної напруженої праці. Це, так би мовити, солодка каторга кожного науковця. Публічність, навпаки, потребує час­то «пережовування» того, що вже відбулося, а та­кож участі у різноманітних телешоу, де заправля­ють неукраїнці на кшталт Піховшека, Борсюка, Джангірова, Кисельова та ін. Можливо, публіч­ність і потрібна сучасним політикам, оскільки це трохи вгамовує їхнє відчуття власної меншовар­тості, але до ефективного державного управління, чим і повинна займатися політика за визначен­ням, це майже не має стосунку. Наприклад, давньо-східні мудреці вважали, що найуспішнішим пра­вителем є той, про кого його підлеглі знають тіль­ки те, що він справді існує.

— Чого найбільше, на Ваш погляд, не виста­чає нині вітчизняним політикам? Що послаб­лює імідж нашої країни на міжнародній арені?

— Політика — це передусім знання того, яким саме чином відбувається розвиток суспільства. Знаючи це, неважко вживати й відповідні заходів. Тому наука і політика в сучасному світі — взаємо­пов'язані види діяльності. Нинішній світ — на по­розі грандіозних змін, суть яких в епохальному переході від панування матеріальних цінностей до духовних, де головне місце належатиме куль­турі, науці й освіті. Тому прихід науковців і освітян у політику цілком закономірний.

Сучасним вітчизняним політикам, як на мене, не вистачає саме світоглядної освіченості. Вони часто не розуміють, що відбувається у нинішньо­му світі, внаслідок яких універсальних законів ру­хається вперед суспільство, що треба робити за цих «переломних» умов. Це по-перше. По-друге, бракує моральності — основи і стрижня від­повідальності, яка і робить людину політиком, тобто державним і громадським діячем. По-третє, бракує сміливості чесно і прямо вказувати на речі.

А це шкідливо для державотворчої нації, це приз­водить до капітуляції перед чужинцями, штрей­кбрехерства та поступового зрадництва національ­них інтересів. Ус е це спрацьовує проти іміджу не тільки нашої (а не «цієї», як полюбляє говорити нинішній Президент) країни, а й самих політиків, багатьох з яких люди вважають бездуховними, не­порядними боягузами, які власний комфорт став­лять вище від народного благополуччя.

— Створення УКП — факт, безумовно, небу­денний. Прокоментуйте стисло, чим відрізня­тимуться українські «торі» від відомих уже в історії англійських, німецьких, французьких, румунських та інших консерваторів?

—  Українські консерватори відрізняються відусіх інших саме тим, що вони українські. Консер­ватизм — передусім захист свого рідного, націо­нального, неповторного, що становить основу ду­ховного життя народу, основу основ його культу­ри. Якщо це відібрати у нації — вона духовно заги­не. Кодом усього національного, головною умо­вою, без якої неможливе національне буття, є рідна мова. Збереження та всебічний розвиток мови — запорука збереження та всебічного розвитку нації. Тому боротьба української титульної нації за дер­жавну українську мову повинна бути постійною, наполегливою і безстрашною, оскільки це бороть­ба за саме існування українців на Божому світі.

Мова відродить національну свідомість, свідомість — духовність, а остання зробить українську націюнепереможною. Тоді й влада в Україні буде ук­раїнською, і працюватиме вона на Україну, і ми всі пишатимемося такою владою.

—        Ви часто й гостро критикували попередню владу. З Ваших публікацій у пресі очевидно: чи­мало з того, що чинить нинішня влада, для Вас неприйнятне. Якою, на Ваш погляд, має бути по-справжньому конструктивна опозиція?

— Коли «Український вибір», створений нами, рішуче і безкомпромісно підтримав на президент­ських перегонах кандидата від опозиції Віктора Ющенка, ми цілком усвідомлювали, що це тільки перехід до української влади і відхід від єврейсь-ко-кучмівської. Ми, як і інші українці, бачили найближче оточення пана Ющенка і розуміли, що воно нічого спільного з українським вибором не має. Ось скажіть мені: чим суттєво відрізняється Порошенко від Медведчука, Зінченко від Суркіса, Безсмертний від Табачника, Червоненко від Звягільського, Зварич від Лавриновича, Гурвіц від Боделана? Або які проукраїнські пора­ди можуть надати новопризначені президентські радники на кшталт Нємцова, Пасхавера, Черно-вецького, Кантора, якщо вони через одного є гро­мадянами Ізраїлю? Знаєте, що кажуть сьогодні люди? Про те, що єврейським злочинцям потрібно було два роки, щоб обсісти Кучму, і менш як два місяці, аби обсісти Ющенка.

Ворон ворону, як відомо, око не виклює. Нині, наприклад, здійняли рейвах — мовляв, не може­мо притягти за масштабне пограбування ук­раїнського народу Бакая, який переховується в Росії. Та поруч з вами ходять вулицями і Кучма, і Медведчук, які саме керували тим «невлови­мим» Бакаєм. Те саме стосується і Пінчука, і Ах-метова, і Суркіса й багатьох інших. А як вам повідомлення ТВЦ від 15 травня про затриман­ня міністра Червоненка у його службовому кабінеті співробітниками СБУ під час отриман­ня ним хабара у три млн доларів? І що сталося? Та нічого: Червоненко, завдячуючи заступництву Порошенка та Ющенка, й надалі працює міністром, а заступника голови СБУ Скибинецького, який керу­вав операцією із затриман­ня хабарника Червоненка, звільнено з усіх його посад. Наразі Червоненко є заступником у «єврейських справах» відомого шизоф­реніка і злочинця Рабино-вича, а своїм радником призначив не менш відомо­го у кримінальних колах ділка — Пресмана. «Нашо-українець» і ізраїльський лобіст Гурвіц, який щойно став мером Одеси, взяв собі заступником «авторитета» Ваху (Убірія), пов'язаного з міжнародним злочинцем Могилевичем. Тобто маємо нині справу з кла­сичною єврейською мафією!

Невже ж про це не відомо Президентові Ющен­ку? Та ні, очевидно, відомо. Бо інакше він не захи­щав би спійманого на брехні і лобіюванні ко­мерційних інтересів своєї дружини недовченого міністра юстиції Зварича. Щоб міністерством юс­тиції керував не юрист, та ще й схильна до шах­райства людина — такої ганьби державна влада ще не бачила!

З огляду на викладене, Українська Консерватив­на партія не може вважати нинішнє президентське оточення проукраїнським, скоріше навпаки — це зловісна «п'ята колона», яка вкотре намагається зрадити національні інтереси. Тому позиція нашої партії в цьому питанні чітка — безкомпромісна бо­ротьба доти, доки в Україні запанує українська на­родна влада, здатна припинити чужинсько-зрад­ницький вплив на українські справи.

На перші кроки УКП уже зважають навіть державні чиновники, у неї з'являється дедалі більше симпатиків. Однак і недругів вистачає. Не випадково дехто з них звертається до Мін'юсту з вимогою скасувати реєстрацію Ук­раїнської Консервативної партії...

— Звертаються до Мін'юсту такі ж брехуни, як і керівник цього відомства. Це виключно єврейські расисти та нацисти, яким кортить остаточно захо­пити владу в християнській Україні. Суміш єврейських нацистських, кримінальних і шах­райських ділків — оце і вся «опозиція» українсь­ким консерваторам. Цих негідників і моральних виродків традиційно підтримують сіоністські США та расистський Ізраїль — оплот сучасного фашизму,  на  що  вказує  багато  дослідників.

Людство вже переживало таке, коли нацизм став державною ідеологією гітлерівської Німеччини, її посольства легітимно діяли в усіх країнах, а керівники інших держав запопадливо бігали пе­ред єврейсько-австрійським маніяком Гітлером, доки той не знищив близько 70 млн (!) людей. Нині відбувається те саме: сіонізм як форму єврейського расизму в Ізраїлі схвалено як дер­жавну ідеологію; цей ідеологічний зловісний не­потріб поширюється світом через ізраїльські по­сольства та єврейсько-злочинні організації, а но­вий маніяк Шарон відкрито заявляє про свою го­товність розпочати вже Третю світову війну.

—       Розкажіть про молодіжне крило УКП, проте, яке місце має зайняти молодь у розбудові партії?

—  Молодь — це завжди майбутнє, тому їй приділяється особлива увага. Зрештою, усе, що ми робимо, ми робимо для них — наших наступ­
ників, а потім вони вже робитимуть все від них за­лежне для своїх наступників. Так і відбувається живий зв'язок поколінь, які становлять єдиний національний організм. Ми намагаємося вихову­вати українську молодь у великій пошані до своїх славетних пращурів, національних традицій, високодуховної української культури й народної мо­ралі. І це, на мою думку, вдається. Відроджується
духовність, національна свідомість, гордість за свій народ і відповідальність за його майбутнє. Сприяє цьому повернення славетних козацьких традицій, поширення молодіжного самоврядуван­ня, різноманітні культурно-просвітницькі заходи та спортивні змагання. У нас зростає дуже талано­вита, патріотична, духовно і фізично розвинута молодь, яка житиме і діятиме після нас на благо своєї України. Я пишаюся українською молоддю і вірю, що вона зробить більше і краще за наше по­коління, оскільки більшу частину свого життя житиме в незалежній Українській державі.

Ваш прогноз на найближчі роки. Чого чека­ти в економічному і культурному житті? Яким може бути перегрупування політичних сил з огляду на парламентські вибори-2006 і вибори до місцевих рад?

— Прогноз — це передусім вияв тенденцій світо­вого та національного розвитку, на аналізі яких і бу­дуються ті чи інші передбачення. Світова тенденція полягає в тому, що ідеології соціалізму та лібе­ралізму поступово сходять з історичної сцени, а замість них на планеті посилюється патріотизм, що уособлюється завжди в ідеології національного кон­серватизму. Дуже прогнозованим є близький крах США — штучної наддержави тоталітарно-лібераль­ного штибу, яка повторить історію СРСР — такої ж штучної тоталітарно-соціалістичної імперії.

У Європі домінування романо-германського світу з часом поступиться слов'янському, який найбільше відповідає умовам і вимогам духовної доби у розвитку людства. Серед домінуючого слов'янського етносу одне з провідних місць по­сяде Україна — оплот і батьківщина не тільки слов'янського, а й усього індоєвропейського родо­воду. Однак усе це буде, якщо українці запрова­дять на своїх теренах етнократію, тобто переваж­но українську владу, яка проводитиме політику етноцентризму, суть якої полягає в абсолютній пріоритетності національних інтересів. А для цьо­го необхідно відновити етносоціальну структуру, нашу «соціальну піраміду», щоб її верхні рівні займали не чужинські зрадники та злочинці, як нині, а українські патріоти. Ось тоді ми і зможемо сказати, що наше майбутнє — у наших руках. То­му голосувати на парламентських виборах треба тільки за українські патріотичні партії консерва­тивного спрямування. Почнемо встановлення ук­раїнської влади з українського парламенту!

Як би Ви підсумували сьогоднішню розмову?

— Коротко: служитимемо Богові й Україні!



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту