Убивця Столипіна
Великі губи, напіввідчинений великий рот, безвільно-втиснене підборіддя і маленькі очі, які наполегливо дивляться крізь скло пенсне без обідків — невиразне і незначне лице молодого чоловіка із запалими грудьми, який міг би бути і страховим агентом, і маленьким чиновником...
Це і є портрет убивці Столипіна — Дмитра Богрова, долучений до книги його брата В. Богрова, яка щойно вийшла в Берліні за новою орфографією у видавництві «Стріла» — «Дмитрий Богров и убийство Столыпина, разоблачение «действительных и мнимых тайн».
Нічого демонічного, нічого лиховісного в лиці вбивці немає, і весь той наліт таємничості, що залишився в пам'яті про Дмитра Богрова, захопленого в театрі з револьвером, який ще димів у руці, — вивітрюється при погляді на його портрет.
В. Богров обіцяє в книжці викрити ті «справжні і уявні таємниці», про які вбивця Столипіна писав із фортеці у передсмертному листі батькам 10 вересня 1911 року, напередодні страти:
«Я знаю, що вас глибоко вразила несподіванка всього того, що сталося, знаю, що ви повинні були розгубитися від раптовості виявлення справжніх і вигаданих таємниць. Остання моя мрія, щоб у вас, милі, залишилася про мене думка як про людину, може, і нещасливу, але чесну».
Брат убивці зайнятий тільки тим, щоб довести, що Дмитро Богров був «чесним», тобто, якщо він і був агентом охранки, то «з ідейних міркувань», а насправді «його спосіб життя» був «відмінним від способу життя посередньої людини», причому він як анархіст-комуніст, нібито «справляв руйнівний вплив на оточення». Такою цитатою з анархічного маніфесту Рамуса В. Богров прикриває Дмитра Богрова, зображуючи його якимось «анархістом-руйнівником», начебто таке позначення привабливіше, ніж просте називання Дмитра Богрова вбивцею.
«Загін жандармів увірвався вночі після замаху на Столипіна в будинок батька, — розповідає В. Богров. — На фразу родички Дмитра Богрова, що батьки його, які перебували тоді за кордоном, будуть страшно вражені звісткою про те, що трапилося, начальник загону заявив: «Дмитро Богров потряс усю Росію, а ви говорите про потрясіння його батьків».
Ці розумні і прості слова поліцейського офіцера пригадуються щоразу, коли читаєш книжку В. Богрова — книжку враженого родича, за будь-яку ціну і попри все, зайнятого тільки підбором доказів, що його брат, хоча і був агентом охранки, проте був «чесним революціонером», який діяв за малопо-важним, утім, принципом, як зазначає сам В. Богров, — «мета виправдує засоби».
Все ж, від таких доказів ні вбивство, ні вбивця не стають привабливішими.
В. Богров не помітив у своєму братові тієї головної риси, на яку вказує співтовариш Дмитра Богрова, анархіст П. Лятковський:
«Дмитро Богров не хотів бути гвинтиком, чорноробом революції, а прагнув здійснення чогось грандіозного через гордощі».
Син київського мільйонера-домовласника, плеканець багатої єврейської родини, «молодий помічник присяжного повіреного», Дмитро Богров, за зауваженням В. Богрова, «користувався в рідному домі перевагами людини, у якої відкриті всі шляхи і можливості, яка не знала відмови в жодному хоча б трохи розумному бажанні».
«Під час своїх частих поїздок за кордон і до Росії, так само як і під час перебування вдома, Дмитро Богров одержував від батька щомісяця допомогу, яка становила від 100 до 150 карбованців, а після закінчення університету в Петербурзі — 75 карбованців на місяць, а Дмитро Богров мав ще і платню за службу секретаря в комітеті з фальсифікації харчових продуктів при міністерстві торгівлі і промисловості — 50 карбованців на місяць, а також заробляв дещо і по судових справах»
Додамо до цього, що ще 100-150 карбованців на місяць Дмитро Богров одержував з 1907 року як агент охоронного відділення. До того ж батько платив йому також за управління будинком у Києві, на Бібіковському бульварі (фотографія цього міщансько-незграбного будинку для чогось наведена в книжці цих «сімейних спогадів»).
Отже, Дмитро Богров ні в чому і ні від кого не мав відмови. Його возять по закордонах, у грудні 1910 року він «відпочиває на Рив'єрі», у серпні 1911 року, за кілька днів до вбивства, він знову «відпочиває» на дачі батьків «Потоки» під Кременчуком.
Він, без сумніву, був розпещений середовищем і життям, для нього «руйнівний анархізм» був, очевидно, тільки снобізмом, забавкою. Він був, мабуть, марнолюбним честолюбцем, який не бажав ні в чому бути «гвинтиком», а думав про себе як про надлюдину, якій все дозволено.
Але Богров, який наслідував «моду» свого, часу: з гімназійної лави «пішов у революцію», йому було призначено стати не звичайним убивцею або злочинцем з «надлюдяності», вбивцею державної людини Росії.
Абсолютно не анархізм, а саме вбивство Столипіна — він був вибраний жертвою — от нав'язлива ідея Дмитра Богрова, і книжка В. Богрова, не помічаючи цього, дає всі підстави для такого висновку.
— Я єврей, — сказав Дмитро Богров під час побачення з соціалістом-революціонером Лазарєвим у 1910 році в Петербурзі. — І дозвольте вам нагадати, що ми дотепер живемо під пануванням чорносотенних вождів. Євреї-ніколи не забудуть Крушеванів, Дубровіних, Пуришкевичів і подібних лиходіїв. Де Гер-ценштейн? А де Іоллос? Де сотні, тисячі роздертих євреїв — чоловіків, жінок і дітей із розпоротими животами, з відрізаними носами і вухами... Ви знаєте, що владним керівником дикої реакції, яка триває, є Столипін. Я приходжу до вас і говорю, що я вирішив усунути його...
У лютому 1911 року вийшов із київської Лук'янівської в'язниці анархіст П. Лят-ковський. Дмитро Богров викликав його до себе і «сам перший заговорив про те, що товариші звинувачують його в цілій низці зрадництв:
— Тільки вбивши Миколу, я буду вважати, що реабілітував себе, — сказав Богров.
— Хто ж з революціонерів не мріє вбити Миколу! — перебив його Лятковський.
— Ні, — продовжував Богров. — Микола — дурниця. Микола — іграшка в руках Столипіна. Адже я — єврей — вбивством Миколи спровокую небувалий єврейський погром. Краще вбити Столипіна...».
У родині Богрова, незважаючи на те, що його батько був навіть «членом київського дворянського клубу», панувала, очевидно, «лівизна» переконань. Батько Богрова «примикав до лівих кадетів», а старший двоюрідний брат Богрова, Сергій, був соціал-демократом. Цей Сергій завжди впливав на Дмитра, і ще в 1909 році «вони вели розмови про те, хто найнебезпечніша і шкідлива людина в Росії, усунення якої було б найдоцільнішим. У цих розмовах вони неодмінно поверталися до імені Столипіна.
Вульгарна оцінка Столипіна як винуватця єврейських погромів, ця вульгарна ненависть до нього і була багаторічною надокучливою думкою Дмитра Богрова.
27 серпня 1911 року Дмитро Богров приходить додому обідати в надзвичайно радісному й жвавому настрої (за свідченням його тітки, М. Богрової). На питання тітки, що спричинило такий гарний настрій, він відповідає, що мав несподіваний успіх: у нього, мовляв, вимальовується така справа, якою він ощасливить світ.
Справа, що вимальовувалася, якою «надлюдина» з Бібіковського бульвару вирішила ощасливити увесь світ, — було убивство Столипіна.
Убивця, який багато років обмірковував свою «помсту за єврейські погроми» і уособлював їхнього винуватця в Столипіні, заради цієї «помсти» йшов на все, — от у кращому випадку портрет Дмитра Богрова, змальований у книжці його брата. Багато чого в ній, утім, тільки опошлює цей неабиякий вигляд убивці, як опошлюють його і вірші Дмитра Богрова до знайомої, теж наведені в книжці:
Твой ласкающий,
Нежно-чарующий взгляд,
Твои дорогие черты,
Воскресили давно позабытые сны,
Развернули широкие крылья мечты...
Очевидно, Дмитро Богров був не більше, ніж гвинтиком революції, якому тільки нещаслива доля Росії допомогла вбити її велику державну людину.
Відомо, що вбивця був анархістом, а водночас агентом охоронного відділення з 1907 року. 1918 року в Москві В. Богров отримав дозвіл на огляд справи Дмитра Богрова, переданої, виявляється, після революції в Московський історичний музей.
Справа ця займає окрему велику шафу й налічує 30 об'ємних томів. В. Богрову вдалося тільки «перегорнути» справу, а от більшовицький дослідник Струмілло справу Богрова, мабуть, «вивчив», і в «Красной летописи» підсумовує, що «Богров — провокатор, який після викриття замість вчинити самогубство вбив Столипіна».
Брат убивці, проте, намагається довести в книжці, що Дмитро Богров був «провокатором без провокації», якому від 1907 до 1911 року охоронне відділення виплачувало гроші, так би мовити, даремно, і якщо кого-небудь і видавав Дмитро Богров, то всі зрадництва були, як от викриття Мер-жеєвської, звинуваченої 1910 року в замаху на життя государя.
Мержеєвська, як розповідає В. Богров, була ненормальною, несамовитою. У видачі цієї хворої «спільної знайомої» брат Дмитра Богрова, як це не дивно, не вбачає нічого підлого і гидкого, переконуючи читача, що Дмитро Богров був упевнений, що Мержеєвській як непідсудній «ніяке покарання не могло загрожувати».
Тим часом Мержеєвська була посаджена у в'язницю і відправлена в Якутську область. Малопереконливі також інші спроби В. Бог-рова звести нанівець агентурну роботу Дмитра Богрова. Все-таки охоронне відділення йому за щось таки платило. Хоча Богрову вдалося використати його для здійснення терористичного акту, проте йому зовсім не спадало на думку, що саме охоронне відділення могло також «використовувати» вбивцю у своїх цілях.
У паризькій газеті «Майбутнє» 31 грудня 1911 року, як розповідає В. Богров, з'явилося таке повідомлення:
«Д. Богров побіг не відразу після пострілу, а ніби чекав чогось, і побіг лише після деякої паузи, що й занапастило його. Тепер незрозуміла пауза прояснилася. Виявляється, що йому обіцяли, що в момент пострілу світло в театрі раптово і випадково згасне, щоб він міг, користуючись темнотою, кинутися непомітно у відомий, залишений без охорони прохід, наприкінці якого були приготовані для нього військовий кашкет і шинель, а надворі чекав напоготові автомобіль.
Але механік-робітник, який стояв біля рубильника не допустив до нього охоронця, незважаючи на пред'явлений “квиток”, — електрика не згасла, і Богров, втративши дорогоцінні секунди на чекання темряви, кинувся бігти, коли публіка вже отямилась від першого потрясіння, тому не зміг врятуватися».
Для В. Богрова «усе це, звичайно, казки». Але О. Гирс, який був київським губернатором у день убивства Столипіна, на зборах, присвячених пам'яті П. А. Столипіна в Парижі підтвердив привселюдно цю ж версію про підготовку втечі Дмитра Богрова.
Порятунок убивці готувало, можливо, саме охоронне відділення.
У Парижі й досі живі-здорові деякі члени Державної думи, у спогадах яких є чимало чітких вказівок на бажання темних сил розправитися зі Столипіним саме в 1911 році, після його реформ західного земства.
Чи не ці темні сили і скерували руку «руйнівника-анархіста» і агента охранки Дмитра Богрова на останню сильну державну людину Росії?
Русские писатели о евреях — М.: Книга. — 2005. — С 176-181.