«2005 рік буде вдалим для нашої християнської країни»

Георгій ЩОКІН

Георгій Васильович ЩОКІН. Президент Міжнародної Кадрової Академії та Міжрегіональної Академії управління персоналом. Заслужений працівник народ­ної освіти України, відмінник освіти Ук­раїни. Має вчені ступені в галузі психології, соціології та ділового адміністрування, по­чесний доктор і професор університетів Азербайджану, Білорусі, Киргизстану, Куби, Молдови, Польщі, США та інших країн. Дійсний і почесний член громадських ака­демій та наукових товариств Англії, Росії, Румунії, України, член редколегій кількох наукових журналів. Автор понад 200 праць (підручники, монографії, навчальні посібни­ки, науково-популярні книги і статті) з пи­тань соціальної філософії, релігієзнавства, соціології, психології, соціального уп­равління та інших наук. Відзначений багать­ма високими вітчизняними та міжнародни­ми нагородами. Міжнародний біографічний центр (Кембридж, Англія) визнав Георгія Щокіна «Видатною людиною ХХ століття» й одним із двох тисяч видатних учених ХХ століття. Американський біографічний інститут (США) назвав його «Людиною року» (1999), а також одним із тисячі найвпливовіших лідерів світу.

— Георгію Васильовичу, дозвольте довідатися про Ваше ставлення до свят, про те, чим Різдво Христо­ве й Новоріччя вирізняються для Вас з-поміж інших свят?

— Свята я, звісно, люблю, як і всі інші люди. Особис­то мені свята ще подобаються тим, що надають додатко­ву можливість поспілкуватися з близькими людьми, а головне — попрацювати над черговою книгою. Наприк­лад, у ці новорічні свята планую розпочати роботу над третім томом «Людства та віри», всі томи якої присвя­чені   ІІІ   тисячоліттю   від   Різдва   Христового   й охоплюють релігійно-етичні системи різних народів людства в їх етнокультурному розвитку.

Новоріччя — це завжди певне підбиття підсумків зробленого, з одного боку, а з іншого — очікування на нові результати та приємні події. Тому Новий рік є світлим, радісним святом, оскільки кожній людині властиво сподіватися на краще. Щодо Різдва Христово­го — то це епохальна, світоглядна подія космічного масштабу, коли сам Живий Бог зійшов на грішну Зем­лю і своїм особистим прикладом вказав шлях до істини та вічного буття. Наша ера — ера Христа, і щорічне свято Його Різдва є постійним нагадуванням усім нам про цю вікопомну подію, завдяки якій саме і стало можли­вим Спасіння для кожного з нас.

— З якими відчуттями згадуєте рік, що минає; на яких подіях у житті Академії та країни хотіли б на­голосити?

— Згадую минулий рік, як і попередні роки, з відчут­тям вдячності. Вдячності за все, що судилося долею, оскільки немає нічого зайвого, і все, що сталося, стає скарбницею життєвого досвіду на майбутнє. Дякувати Богові, що прожили з Його допомогою ще один рік на­шого спільного українського життя в нашому спільно­му українському домі. А що стосується різних подій то їх, як завжди, було багато. Зокрема, 2004 рік для МА-УП став роком, коли контингент студентів перевищив 50-тисячну позначку, і сьогодні наша Академія — най­більший вищий заклад освіти України за всю її історію. Це покладає на нас ще більшу відповідальність за якість освіти, її духовну та професійну складову. Нама­гатимемось бути гідними цієї великої відповідальності перед нашою молоддю.

Найголовнішою подією суспільного життя стала, безпе­речно, Помаранчева революція, в якій МАУП взяла участь від першого до останнього дня. Ці дні й тижні, на мою дум­ку, стали вирішальними для майбутньої історичної долі, тому вони незабутні й іще довго надихатимуть українців нинішніх і наступних поколінь.

— Оптимізм релігія революцій, віра й сподівання мільйонів. Дух та розвиток подій нашої Помаранчевої революції це також засвідчили. А що далі? Час розведе людей з майданів і вулиць, але чи зміниться кардинально життя й менталітет тих, хто ще до­недавна переживав неповторні миттєвості у виру­ючих лавах співвітчизників?

— Наше життя вже зазнало кардинальних змін. Ми всі стали мужнішими, відповідальнішими, впевненіши­ми у власних силах. Народ, який вистояв на майданах і вулицях усієї України в ці тривожні зимові ночі і дні, вже ніколи не терпітиме чужинської криміналізованої влади. Особисто мені приємно, що МАУП кілька років поспіль всією своєю багатогранною діяльністю невтом­но готувала прихід цього переломного історичного часу попри всі перешкоди, репресії та навіть замахи на жит­тя. Варто згадати і про те, що народний Президент Віктор Ющенко пішов в український парламент на чолі «Нашої України» саме з МАУП, де він керував одним із академічних інститутів.

Щодо майбутніх дій, то треба розвивати «помаранче­вий» потенціал, жорсткіше контролювати будь-яку вла­ду на всіх її рівнях, пам'ятати про те, що тільки українсь­кий народ є її джерелом та єдиним легітимним носієм. Українська влада повинна завжди бути саме українсь­кою і за своїм національним складом, і за духом. Тільки здорова, національно свідома та патріотично налаштова­на етнократія здатна працювати на весь український на­род заради добра й справедливості. Саме тому владу в Україні треба вибудовувати і не заспокоюватись, поки вона не стане справді українською.

— Георгію Васильовичу, як нині тим, хто вступає в життя, віднайти «золоту середину» між корисним і приємним, не розпорошити дорогоцінний час на суєтний дріб'язок, не розгубитися серед безлічі доріг, що відкриваються перед сучасною молодою людиною?

— А не треба шукати ніякої «середини», треба жити з повною віддачею: «роби, що повинен, і хай буде, що бу­де», — говорить Л. Толстой. «Серединних», «теплих» (тобто ні гарячих, ні холодних) не любить і Христос, оскільки, вочевидь, така «серединність» веде до невиз­наченості, невиразності, а, звідси — і до непомітності особистості. Справжня ж особистість завжди залишає помітні сліди своєї присутності на білому світі, оскільки кожен з нас приходить у цей світ для служіння Богові та Батьківщині. Таке служіння і робить кожну людину яскравою та помітною. Якими справами служити — підкажуть нам вроджені здібності, отримана освіта, на­бутий життєвий досвід, а як служити — вказує совість. Треба тільки завжди до неї прислухатися.

— Якби Вам зараз довелося розпочинати будувати себе і свою кар'єру, то чи була б така робота сьо­годні легшою, швидшою, успішнішою?

— Важко сказати. Я переконаний, що кожна людина з'являється саме в той час, коли їй і належить з'явитися. МАУП закладалася ідейно, концептуально, наприкінці 80-х років минулого століття, тобто ще в тоталітарні ча­си. Це була, за А. Тойнбі, певна «відповідь» на «покли­ки» майбутнього. Нове завжди зароджується в надрах старого як його історичне заперечення і потребує певно­го складу людей для свого втілення у суспільне життя. Тому реалізована особистість, на мій погляд, є такою особистістю, яка віднайшла і втілила свою соціальну функцію, заради якої, можливо, вона і з'явилася на цей світ.

— У книжках, газетно-журнальних статтях та публічних виступах, Георгію Васильовичу, Ви обстоюєте патріотизм, український вибір співвітчиз­ників. І водночас є люди, схильні наголошувати, що любов до істини вища, ніж любов до Вітчизни. Чи правомірно, на Ваш погляд, зіставляти ці поняття?

— Так, я переконаний, що шлях кожного народу, кож­ної національної держави до незалежного, свідомо обра­ного соціального майбутнього торується жертовним патріотизмом, тобто здоровим, усвідомленим націо­налізмом, який опирається на безкорисливу, безмежну любов до своєї Вітчизни та на шану до інших народів. Логічним втіленням такого світлоносного націоналізму (який, до речі, абсолютно не стосується нацизму, шовінізму чи расизму) є етнократія, тобто влада національної еліти на всіх рівнях управління суспільством — від села до держави, — побудованої на лю­бові до Бога та Батьківщини.

Тому любов до Вітчизни — це і є любов до Істини, єдиним і повним володарем якої є тільки Бог, який заповів любити своїх батьків та своїх близьких, тобто свою Батьківщину як велику родину. Той, хто не лю­бить своїх батьків, свою Вітчизну, своїх співвітчиз­ників, той, на мою думку, не спроможний полюбити і Бога, оскільки Любов, як і Істина, може бути тільки повною.

— Яким бачиться Вам 2005 рік для Академії, для країни?

— 2004 рік — це, так званий, «шістковий» рік, тобто рік, сума цифр якого складає шістку» (2+0+0+4=6). Це, як правило, дуже важкі роки: наприклад такі, як 1914 (початок Першої світової війни), 1941 (початок Великої Вітчизняної війни) тощо. 2005 рік — це вже рік «сімки», а «сімка» — святе число: 7 християнських соборів, 7 таїнств, 7 Дарів Святого Духа. Тому, гадаю, 2005 рік бу­де вдалим для нашої християнської країни, для її роз­витку та національного піднесення. А буде добре Ук­раїні — буде добре і МАУП, і кожному з нас.

З Новим роком Вас та Різдвом Христовим!