головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 1/2005 
Персонал № 1/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Слово ученого і подвижника

Олександр НЕЖИВИЙ,
провідний фахівець Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень при МАУП

У серії «Бібліотека українознавства», яку видає Міжрегіональна Академія управління персоналом з'явилася книга митрополита Іларіона «Про За­кон Мойсеєм даний і про Благодать та Істину в Ісусі Христі втілених» (Київ, 2004) у перекладі зі старослов'янської, з упорядкуванням та пе­редмовою професора Василя Яременка. Іларі-он — перший Київський митрополит із русичів-полян, українців Серед­ньовіччя, представник покоління-ровесника християнства в Україні-Русі, тобто першого по­коління, яке засвоїло цю релігію, всотало в себе і в особі цього вченого й діяча долучилося до но­вої віри та виявило її ґрунтовне розуміння, заклавши глибокі під­мурки християнського світогляду в українсько­му народі.

Інтелектуал і подвиж­ник, засновник Києво-Печерської лаври, цита­делі християнства на бе­регах Дніпра, усвідом­лював значення своєї праці для формування вітчизняної еліти: «Бо пи­шемо не до незнаючих, а тим, що предоволі наси­тилися книжними солодощами, не до іновірних ворогів Божих, а саме синам його, не до зайд, але до тих, що успадкують Небесне царство» (с. 37).

Мойсей — за Біблією, пророк, визволитель дав­ніх євреїв із так званого єгипетського полону, який нібито після цілої низки чудес вивів їх із Єгипту, а після сорока років блукань по Сінайській пустелі та важких випробувань привів у Палестину — «обітовану землю». За легендою, Мойсей дав єврейському народові нову політичну організацію, реформував віру, написав так зване «П'ятикниж-жя» — перші п'ять книг Старого Заповіту і приніс від Бога десять заповідей. Історичними досліджен­нями доведена міфічність образу Мойсея та єги­петського полону євреїв, а десять високогуманних заповідей Божих різко дисонують і полярно пози-ціонують із антигуманізмом Другого Закону (Вто-розаконня) загалом. Перший вчений христи­янської доби в Україні-Русі потрактував Закон Мойсея з позицій хрис­тиянського віровчення як «предтечу і слугу Благодаті та Істини», а потім не тільки зіставив, а й протиставив ці дві ре­лігії, випередивши на ба­гато сотень років розви­ток філософської думки в Західній Європі і фак­тично витлумачивши походження християнс­тва як заперечення іуда­їзму. Саме так, без пере­більшення, Іларіонова християнська ідея Бла­годаті відкидає Мойсеїв Закон: «Прожени іу­действо з Законом і роз­сій по країнах, бо що мо­же бути спільного у тіні з істиною, у іудейства з християнством» (с. 49).

Перший митрополит в Україні-Русі утверджує високий гуманізм Хрис­тової віри як передовсім духовну перемогу над своєю «предтечею і слу­гою», протиставляє рабському становищу людини в іудаїзмі вільний дух вільної людини в христи­янстві: «І вже не горбиться людство в Законі, а в Благодаті розпрямлено ходить» (с. 51). По суті Іларіонова концепція благодатної та істинної християнської віри заперечує не що інше, як ле-витсько-фарисейське Другозаконня (Второзакон-ня) з його закляттями та кривавими жертвами: «Іудейство минулося, і Закон відійшов, жертви стали неприйнятними, кіот, скрижалі й жертовник були залишені й відняті» (с. 59). Так украї­нець Середньовіччя підхоплює і несе в прийдешнє стяг духовної боротьби великих біблійних проро­ків Ісаї та Єремії — історичних, а не вигаданих по­борників людяності на Близькому Сході, у Старо­давній Іудеї, і підносить його в українському на­роді на берегах Дніпра-Славутича.

За богословською традицією, Іларіон, очевидно, глибоко продумано, а не випадково не характери­зує вищу духовну суть, якій поклонялися іудеї, — Єгову (Ягве). Все ж однієї згадки про жертви й жертовники досить, аби зрозуміти, що йдеться про тисячолітню боротьбу в Іудеї з жертвоприно­шеннями, і насамперед — з принесенням у жертву Єгові (Ягве) первородних дітей чоловічої статі, що й було головним системоутворюючим чинни­ком стародавнього тоталітаризму, який тримав у рабстві іудейський народ. Такому вигаданому Бо­гові, дипломатично не називаючи його ім'я, він протиставляє істинного благодатного Ісуса Хрис­та: «Спередвіку від Отця народжений, один спів-престольний з Отцем, Єдиносущний, як світло сонця, зійшов на землю, навістив людей своїх, не відлучаючись від Отця, і втілився від Діви чистої, безмужної, й неосквернено ввійшов, як — тільки сам відає, тіло прийняв, вийшов, як і ввійшов. Один сей із Трійці, у двох єствах — Бог і людина: Справжня людина, бо олюднився, і не привидив-ся, але справжній Бог за божественною суттю, а не звичайна людина, що виявляє на землі божествен­не й людське» (с. 63, 65).

Через вісім століть це положення пояснить і розвине Фрідріх Гегель: «Це призначення, що Бог стає людиною для того, щоб смертних дух усвідо­мив Бога в самому смертному, є найважчим мо­ментом у релігії. Відповідно до звичайних уяв­лень, які ми подибуємо особливо у давніх народів, дух, душа вкинута в цей світ як чужорідний їй: пе­ребування в тілі і замикання в індивідуальності є приниженням духу... Христос названий у церкві боголюдиною — це неймовірне поєднання повніс­тю суперечить розсудкові; але в ньому людиною була усвідомлена і стала достовірністю єдність бо­жественної і людської природи, було усвідомлено, що інобуття, або, як це ще називають, смертність, слабкість, ветхість людської природи не несумісна з цією єдністю... Таке те неймовірне, необхідність якого ми бачили... Бог прийняв людський образ. Істина в тому, що є тільки один розум, один дух» (Гегель Ф. Философия религии: В 2-х т. — М.: Мысль, 1977. — Т. 2. — С. 278–279).

Іларіон радо вітає тріумфальне поширення й утвердження християнства у світі: «Не змогли бо (іудеї) тінь Закону утримати, щораз ідолам пок-лоняючись, то як же їм істинної Благодаті науку зберегти? На нове вчення — нові бурдюки, нові народи, і обоє (Закон і Благодать) збережуться. Так воно і є, бо віра благодатна по всій землі по­ширилась і до нашого народу руського дійшла, і озеро Закону пересохло, а євангельське джерело наповнилося і всю землю покрило і до нас розли­лося» (с. 79, 81).

Отже, цю Істину як Благодать майже тисячу ро­ків тому опрацював Іларіон в Києві і, як знаємо, сягнув мудрості у всьому народі, а не лише в сере­довищі інтелектуальної та духовно-політичної еліти, яка формувалася. Духовні гімни україн­ського народу — колядки та щедрівки — фіксують і засвідчують осягнення вищої духовної суті як неперехідної і логічно неперевершеної височини розумового розвитку загалом: «Там Христос ро­дився, з Діви воплотився, там чоловік перед Бо­гом пеленою уповився». Цей рівень розуму й ду­ху нині, очевидно, постає знову тим орієнтиром і рубежем, який доводиться знову долати фахів­цям у духовній царині і широкому загалу постто-талітарного суспільства після системного нищен­ня християнської віри та православної церкви у колишньому СРСР. Відтак видання митрополита Іларіона «Про Закон Мойсеєм даний і про Благо­дать та Істину в Ісусі Христі втілених» має воіс­тину злободенне наукове, суспільно-політичне, історико-культурне значення, оскільки долучає читача до тисячолітньої традиції вітчизняної вче­ності. Сам умонастрій Іларіона, вочевидь, відоб­ражає емоційно піднесений настрій у середовищі духівництва. На часі досліджувати духовну спо­рідненість із християнством тисячолітньої укра­їнсько-руської народної культури на берегах Дніпра.

«Слово про Закон і Благодать і Істину» ще не до кінця вивчено, — зазначає у передмові професор Василь Яременко. — Ми практично не маємо ук­раїнського прочитання пам'ятки, її інтерпретації з методологічних засад, які диктуються визнанням Київської Русі як української держави ХІ–ХV століть... Тому й немає досі об'єктивних наукових досліджень пам'ятки».

Годі й говорити про актуальність таких дослід­жень. Але перший крок до наукового вивчення — широке оприлюднення Іларіонового твору. Інсти­тут культурологічних та етнополітичних дослід­жень імені Іларіона Київського при Міжрегіо­нальній Академії управління персоналом прово­дить вельми масштабну наукову і видавничу ді­яльність. Цього року у «Бібліотеці українознавс­тва» спершу вийшов у світ Шевченків «Кобзар» для студентів академії, а нині підготовлені до пуб­лікації «Повчання Володимира Мономаха», «Руська Правда», «Слов'янський світ» Дмитра Дорошенка, твори Пилипа Орлика та Василя Си-моненка.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту