головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 12/2005 
Персонал № 12/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Узнай как составить курс стромбафорта и без обмана купить стромбафорт в интернете.
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Українознавство у виданнях і планах Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень імені Іларіона Київського МАУП

Василь ЯРЕМЕНКО,
кандидат філологічних наук, директор Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень МАУП, професор

Цілком зрозуміло, що студенти, які набувають спеціалізації управлінського, суспільно-політич­ного й економічного профілю мають, через пере­вантаженість навчального плану нормативними курсами, дефіцит культурологічних, україноз­навчих знань. Їхній духовний багаж одержано в школі, і ним послуговуються не тільки студенти, а й більшість державних службовців, спеціалістів народного господарства, бізнесу, широкий загал української суспільності.

Державотворча роль здобутків українознавчих наук зростає з року в рік, на жаль, не завдяки дер­жавній владі, а всупереч їй, бо владні структури і чиновники, що їх заповнюють, виявляють диво­вижну запопадливість до всього, з чого можна зба­гатитися, а українознавство — це сфера, в яку треба вкладати значні кошти. Віддача знову ж таки не в грошовому еквіваленті, а у фаховому потенціалі і духовності, за які нічого не купиш і в банк не покладеш. Таких позицій дотримуються “малоліт­ражні” розумово і духовно, численні чиновники та власники грошових мішків. Влада у них і з ними. Ми, здається, щасливо перебороли максима­лістські, по суті нігілістичні розуміння україноз­навства як якоїсь універсальної, інтегративної на­уки, що має ввібрати в себе історичні, філологічні, філософські, правові і т. ін. науки. Спеціаліст-ук-раїнознавець уявлявся декому як швець і жнець, і на дуді грець. Висувався прожект підготувати за кілька років 52 тисячі спеціалістів-українознав-ців, які б мали замінити учителів мови, літерату­ри, географії, історії. Не пояснювалося, щоправда, куди мають податися десятки тисяч діючих учите-лів-фахівців українознавчих дисциплін, — і чи можливо взагалі підготувати нині фахівця-енцик-лопедиста, який би однаково володів знаннями з історії України, історії літератури (яке вже трак­тувалася як «історія художнього українознавства»), філософії, географії тощо. Для прикладу, учитель літератури чи учитель історії, як істинні українознавці ніколи не вибудують такого ряду: «Повість врем'яних літ», «Літопис руський», «Га­лицько-Волинський літопис», бо літопис руський включає в себе «Повість врем'яних літ» і Галиць­ко-Волинський літопис. А українознавець-диле-тант чи недоука-універсал напише. І він так і пише в підручнику «Українознавства» (видання 2005 року).

Але нині, відкинувши дрібниці, можемо конста­тувати, що Інститут українознавства при Мініс­терстві освіти та науки (директор — проф. П. П. Ко-ноненко) забезпечує інтеграцію українознавчих знань через викладачів кафедр українознавства в більшості ВНЗ негуманітарного профілю, в ліцеях і гімназіях України. Це засвідчує і науково-практич­на конференція, організована кафедрою україноз­навства МАУП (завідуючий — проф. П. П. Коно-ненко), — «Українознавство у вищій школі».

Як українознавча інституція 2003 року при МАУП був заснований Інститут культурологічних та етнополітичних досліджень імені Іларіона Київ­ського. Активно діє Український культурно-прос­вітницький центр, який очолює справжній подвиж­ник української культури і української національ­ної ідеї кобзар Василь Нечепа. Такі просвітницькі центри створено по всіх філіях МАУП, а їх в Укра­їні близько 70-ти. Українознавча пропаганда в МАУП ведеться також і монументальними засоба­ми: тут зведено величні пам'ятники князю Святос­лаву Хороброму, князям Володимиру Великому і Ярославу Мудрому, митрополиту Іларіону. В «Ук­раїнському саду» можна побачити пам'ятники Гри­горію Сковороді, Тарасу Шевченко, Лесі Українці, Богдану Хмельницькому, на виході з МАУП прохо­димо повз бюст Вікентія Хвойки і територію Парку Трипільської культури. Підіймаючись від видавни­чого корпусу, кожен подолає «Сходи Української культури», на яких можна ознайомитися із найдав­нішими тризубом і булавою, і з численними віхами національної історії, державності, культури, а зій­шовши на гору, зупинитися біля пам'ятника сту­дентам і викладачам МАУП, учасникам Україн­ської національної революції. Це перший в Україні пам'ятник учасникам подій 2004 року. Де б не був студент на території Академії, він завжди буде або в товаристві Муз, або в полі найвидатніших мислите­лів людства, або серед семи чудес світу, — він прос­то приречений акумулювати українознавчу, куль­турологічну інформацію на кожному кроці, без нав'язливості і зайвих слів.

Але й Слово, рідне українське слово, знайшло не просто захист і прихисток, а необмежені мож­ливості функціонування й розвитку. Торік видав­ництво МАУП видало 350 назв різних книг. Усі вони промовляють і вчать мовою свого народу, а не чужих держав.

Інститут культурологічних та етнополітичних досліджень готує до видання різнопланові твори — наукові, науково-популярні, публіцистично-полі­тологічні, художні (як правило, ті, що досі не ви­давалися). Є в планах Інституту такі фундамен­тальні видання, як «Українські збройні форму­вання 1914–1933 років» професора В. І. Улянича. Це чотири томи по тисяча сторінок кожен. Пер-шоджерельне наукове дослідження, в якому низ­ка проблем розв'язується на основі документів, які вперше надаються у науковий обіг.

Капітальну працю — 7-томний «Некрополь Ук­раїни» Інститут готує спільно з Інститутом архі­вознавства НАН України. Укладач видання — І. В. Дивний завершив роботу над першим томом — некрополь Київської і Полтавської областей і готує другий том — некрополь Волинської облас­ті. Варто зупинитися на цьому виданні. До Всеро­сійської виставки 1913 р. в Києві за розпоряджен­ням російського монарха було видано «Некро­поль Санкт-Петербурга» і «Некрополь Москви». Усвідомлення значущості цих видань підштов­хнуло царя до рішення видати регіональні некро­полі. Священики описали всі поховання коло сво­їх церков: хто похований, роки життя, епітафії — колосальна історична, культурологічна, біогра­фічна інформація буквально перемальована із надгробків, могильних плит, пам'ятників. Перша світова війна і бурхливі події наступних десяти­літь поховали в архівах многоцінні документи. Але вони не пропали. Знищені були церкви, над­гробки і могильні плити пішли на підмурівки пам'ятникам Леніну і Сталіну, але описи похо­вань і могили відомих і славних людей свого часу (бо тільки таких і хоронили за церковною огоро­жею) ніби воскресли і звіщають про те, що зрів­няв із землею комуністичний тоталітарний ре­жим. Та власне серія таких видань і складає біблі­отеку «Джерела до історії тоталітаризму». Вона містила окремі томи архівних документів украї­нознавчого характеру.

Друга збірка, яку готує Центр культурології та літературознавства, так і називається — «Бібліо­тека українознавства». Є намір зробити цю біблі­отеку передплатною. Досі побачили світ п'ять книжок: «Кобзар» Тараса Шевченка (вручався студентам першого курсу разом зі студентським квитком), «Слово про Закон і Благодать» митро­полита Іларіона Київського (мовою оригіналу і в перекладі сучасною), «Повчання» і «Статут» Во­лодимира Мономаха, «Де шукати наших історич­них традицій» та «Дух нашої давнини» Дмитра Донцова. Назву книзі полемічних писань П. Кулі-ша, М. Костомарова та І. Франка дала праця М. Костомарова «Жидотрепание в Южной Руси в нача­ле XVIII века». Ця книга має шалений успіх у чи­тачів.

Видання «Бібліотеки українознавства» мають забезпечити формування національно свідомого українця. Щоб переконатися в цьому, досить поз­найомитися із назвами видань, які вже підготов­лені і передані до видавництва: «Ярослав Муд­рий», «Правда руська» (вперше повністю перекла­дена сучасною мовою, друкується і старос­лов'янський текст), Повість врем'яних літ, Пилип Орлик «Конституція, маніфести, декларації та літературна спадщина», Микола Міхновський «Самостійна Україна» та «Справа української ін­телігенції», Юрій Липа «Всеукраїнська трилогія» («Призначення України», «Розподіл Росії», «Чор­номорська доктрина»), Хв. Вовк «Антропологічні особливості українського народу» та інші праці: В. Щербаківський «Формація української нації», Ю. Липа «Українська раса», В. Петров «Поход­ження українського народу» (три автори в одній книзі); М. Костомаров «Книги буття українсько­го народу» із додатком численних документів, що породили програму Кирило-Мефодіївського братства і програмні документи, що постали після розгрому братства.

Кілька видань покликані до життя ювілеями, хоча зміст їх не має ювілейного характеру. Це дво­томник Василя Симоненка «Спадщина» (до від­значеного вже 70-річчя поета). Книгу «Майстер або Терни і лаври Івана Гончара» підготовлено спільно із працівниками Музею Івана Гончара. 27 січня 2006 року виповнюється 95 років від дня на­родження Івана Макаровича. Я сам як громадя­нин і національно свідома людина формувався і в його домашньому музеї, і в розмовах із Майстром.

Виповнилось 100 років від того дня, коли Кор-нієвський створив сучасну концертну бандуру. Пам'яті славетного майстра і українських кобза­рів присвятили многоцінну книгу «В рокотанні, риданні бандур» Миколи Шудрі і Василя Нечепи. Як пам'ятка історичного значення отримає друге народження праця Д. Дорошенка «Слов'янський світ», яку 1922 року вперше видали у трьох томах в Берліні. Презентація цього видання відбудеться у квітні 2006 року на Міжнародній конференції у МАУП «Індоєвропа: слов'янський світ на початку ХХІ століття». Матеріали конференції відобра­зять ті зміни, що відбулися в слов'янському світі майже за сто років після виходу енциклопедичної праці Д. Дорошенка.

Ці видання з'являться до кінця 2005 року і в першому кварталі 2006 року. Інститут цікавиться думкою читачів про зміст «Бібліотеки україноз­навства» і доцільності зробити її передплатною. Наступні видання, які вже готуються — «Праукраїна і санскрит» Василя Кобилюка, Валерій Шевчук підготував «Малі діаріуші XVII–XVIII століть», Олексій Губко — «Психологічні особли­вості українського народу», вийдуть однотомни­ки літературознавчих праць Андрія Ніловського та Володимира Державина. Це тільки один ас­пект українознавчої праці МАУП і її структурно­го підрозділу Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень.

Президент МАУП Георгій Щокін дав розпоряд­ження готувати «Бібліотеку української героїки» (БУГ). Мета та ж, що й «Бібліотека українознавс­тва», але зміст дещо інший. План-проспект охоп­лює понад 100 художніх творів про національних героїв, про перебіг історичних подій на україн­ській землі, про окремі битви від Київської Русі до Другої світової. Більшість творів була забута, точніше замовчана або й заборонена.

Завдання «Бібліотеки української героїки» — дати високохудожні зразки української літерату­ри на історичну тематику, які б відлучили масо­вого читача від дубового, переважно російсько­мовного чтива, що несе обездуховлення, вихоло­щує національну свідомість, естетичний смак. Ві­римо, що на цю збірку зверне увагу Міністерство освіти і поповнить шкільні і вузівські бібліотеки творами героїки нашої країни. Уже підготовлені Воїнські повісті з Літопису руського, два романи П. Куліша — «Михайло Чарнишенко» та «Чорна рада», два романи Миколи Лазорського —«Патрі­от» (Про Григора Орлика) та «Степова квітка» про Настю Лісовську (Роксолану). Планується, що спочатку до читача надходитиме по одній книзі у місяць, а згодом — по дві.

Треба говорити і про те, що в умовах духовного голодомору будь-яка українознавча інституція зобов'язана викривати організаторів духовного обезкровлення української нації. Інститут допо­магає видавництву МАУП готувати до друку публіцистичні праці, які викривають такі форми расизму, як сіонізм та великодержавний шові­нізм. При пильнішому погляді на речі, ми помі­тимо, що й великодержавний російський шові­нізм не що інше, як сіоністський витвір, засіб по­літичного і економічного тиску. Домагаємося від міжнародної спільноти визнання України як країни із ринковою економікою. Потрібно ще до­битися визнання України окупованою держа­вою. Бо фактично країна, що втратила інформа­ційний, освітній простір є окупованою. У такій і живемо.

МАУП і його структури працюють, щоб не до­пустити зупинення процесу самоідентифікації української нації, яка заявила про себе на Майда­ні торік. Завдання українознавства — поглиблю­вати цей процес і зробити його незворотнім.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту