Гроші без процентів і інфляції (закінчення)

Маргріт КЕННЕДІ

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

У зв'язку з тим, що руйнівність процентної системи є найочевидні­шою в сільськогосподарському секторі, то його працівники є прекрас­ною інформаційною групою для нової грошової реформи.

Сільське господарство — це галузь виробництва, яку на тривалу пер­спективу слід будувати відповідно до вимог екології. Екологічні проце­си розвиваються відповідно до кривої якісного росту (рис. 1а). Водно­час промисловий розвиток має відбуватися відповідно до кривої екс­понентного росту відсотків і складних відсотків (рис. 1в). Але оскільки в природі ріст не може відбуватися так, як ріст капіталу, — неминуче посилення експлуатації природних ресурсів у сільському господарстві, що стало загрозою для виживання людства.

На першій стадії індустріалізації сільського господарства селяни працювали щоразу на могутніших машинах. Власники великих господарств скуповували потім дрібні господарства і збільшували свої угід­дя. Для цієї мети вони одержували додаткові державні субсидії і зни­ження податків, однак змушені були доволі часто брати кредити. Щоб виплачувати їх, необхідно брати від ґрунту, рослин і тварин все можли­ве. Наслідки цієї хижацької експлуатації такі: висихання родючих ґрунтів, їхнє затвердіння й ущільнення; забруднення водних джерел; зникнення до 50% видів рослин і тварин; надвиробництво багатьох продуктів, що спричиняє збільшення дотацій на них з боку держави; швидке зростання обсягів обробництва несмачних і отруйних гібрид­них культур, а також повна залежність від імпорту нафти, використо­вуваної для виробництва палива, добрив, інсектицидів, пестицидів то­що; знищення тропічних лісів з метою отримати сировину для виготов­лення пакувальних матеріалів тривалого транспортування між етапами виробництва, складирування, переробки, прода­жу і споживання.

Хоча відсотки — тільки один фактор, що впливає на ці процеси, введення безпроцентних грошей особливо важливе для виживання основних скла­дових частин сільського господарства. Безпроцен­тні кредити разом із земельною і податковою ре­формою, що зробить отруєння ґрунту і вод дуже до­рогим, дали змогу нарешті провести широкомас­штабний перехід від високоіндустріалізованого сільськогосподарського виробництва до біологічно­го обробітку землі. Якщо здійснюватиметься робо­та для створення нових технологій довгострокового сільськогосподарського виробництва і виведення нових культур, це, можливо, призведе до виникнен­ня нового стилю життя, яке передбачає зближення міста і села, роботи і дозвілля, фізичної і розумової праці, «високих» і «низьких» технологій. Отже, можна забезпечити єдиний розвиток індивідуума, суспільства і сільського господарства.

ЕКОЛОГІЯ НАШОЇ ПЛАНЕТИ І ЛЮДИ МИСТЕЦТВА

Якщо ми вимірюємо наш економічний ріст за збільшенням сукупного національного продукту, то, звичайно, забуваємо про те, що це збільшення щорічно припадає також на щоразу більший його обсяг. Так, ріст на 2–5% нині фактично в чотири ра­зи більший, ніж у 50-ті роки. Легко можна зрозумі­ти, чому промисловці і профспілки регулярно вимагають вживати заходів для його збільшення: на стадії зниження росту виробництва розрив між за­робітком від капіталу і від праці збільшується або ж стає суттєвішим перерозподіл доходів від трудової діяльності до капіталу. Це означає також поглиб­лення соціальних проблем, підвищення економіч­ної і політичної напруженості.

З іншого боку, постійний економічний ріст приз­водить до виснаження природних ресурсів. Тому в межах сучасної системи грошового обігу ми маємо вибір тільки між екологічною й економічною катас­трофою. Водночас концентрація грошей у дедалі меншої кількості людей і великих мультинаціо­нальних концернів призведе до збереження потре­би у великих інвестиціях, наприклад, на будівниц­тво атомних електростанцій, надвеликих гребель (наприклад, як у Бразилії) і виробництві озброєнь.

З економічної точки зору багаторічна суперечлива політика США і європейських країн, які, з одного боку, накопичували щоразу більшу кількість доско­налої зброї, а з іншого — дозволяли експортувати в Росію олію, зерно і технології, була цілком доціль­ною: сектор військового виробництва був тією сфе­рою, де межу насичення можна було необмежено пересувати доти, доки «супротивник» міг випускати озброєння так само швидко й у такій самій кількос­ті. Крім того, прибутки у військовому секторі були значно вищі, ніж у будь-якому секторі цивільної промисловості. Усвідомлення того, що світова війна не може бути виграна в сучасних умовах жодною зі сторін, поступово поширюється тепер на Сході і За­ході. А наступною умовою виживання стане питання екологічно доцільного використання вільних засо­бів. Проникнення банків і мультинаціональних кон­цернів у країни східного блоку після революційних змін осені–зими 1989/90 рр. свідчить, імовірно, що тут був виявлений шанс ще раз відсунути фундамен­тальне рішення соціальних і екологічних проблем Заходу через подальшу економічну експансію.

Доки кожну інвестицію вимірятимуть за дохода­ми від відсотків на ринку грошей, більшість капіта­ловкладень у сфері екології, спрямованих на ство­рення стабільних систем (тобто таких, які припиня­ють ріст після досягнення оптимального рівня), бу­де важко реалізувати в необхідних широких мас­штабах. Нині одержання кредиту для здійснення ін­вестицій в охорону навколишнього середовища зазвичай пов'язано з економічними втратами. Якщо відсотки будуть ліквідовані, капіталовкладення в екологію найчастіше будуть самоокупні, що для більшості людей цілком прийнятно, а прибуток в ін­ших галузях, як і раніше, буде вищим (наприклад, виробництво зброї).

Розглянемо, наприклад, капіталовкладення для створення сонячної батареї, призначеної для нагрі­вання води. Якщо тут очікують мати тільки 2% до­ходу за вкладені гроші, а внески на заощадження в банках дають 7%, то з погляду економіки така інвес­тиція недоцільна. З іншого боку, ця технологія ціл­ком доцільна для зменшення енергетичних витрат і забруднення повітряного басейну на тривалу пер­спективу і для економіки, і для екології. Нейтральні гроші уможливлять цю й інші інвестиції, спрямова­ні на підтримку і поліпшення біологічних умов жит­тя, тому що виділений капітал конкуруватиме тіль­ки з грішми, що мають стабільну вартість. Для бага­тьох людей було б досить, якщо б вони щонайменше не зазнавали втрат, фінансуючи проекти охорони навколишнього середовища і впроваджуючи еколо­гічно чисті технології.

Там, де зникнуть виплати за відсотками, у цілому не буде потрібно отримувати високий прибуток із капіталу. Це зменшить тенденцію до надвиробниц­тва і споживання. Це значить, що промислове ви­робництво легше буде пристосувати до справжніх потреб. Ціни можуть знизитися на 30–50%, тобто на ту частку, що нині становить вартість відсотків. Лю­дям, які заробляють собі на життя не відсотками, а це понад 90% усього населення ФРН, теоретично потрібно буде працювати для підтримки сучасного рівня життя тільки половину або дві третини робо­чого часу.

Як наслідок нової грошової системи, кількісний ріст незабаром перейшов би, ймовірно, у якісний. Якби люди могли вибирати між простим нагромад­женням своїх нових грошей зі стабільною вартістю або вкладенням їх у меблі, порцеляну, скло, вироби художніх промислів або добротно побудований бу­динок зі стабільною вартістю, вони, можливо, часто робили би вибір на користь прикраси свого повсяк­денного життя. Чим більший попит на предмети тривалого користування і твори мистецтва, тим більше їх випускають. Так може повністю змінитися ставлення до культурних цінностей і мистецтва. Мистецтво і культура стануть економічно конку-рентноздатні, як це було за часів брактеатних гро­шей у середньовічній Європі (див. главу 4).

ЖІНКИ І ДІТИ

Чому жінки мають такий малий вплив у світі гро­шей? І біржа, і банки — царство чоловіків, а винят­ки тільки підтверджують правило. Багаторічний досвід у роботі з проектами жінок дає мені підстави стверджувати, що більшість жінок інтуїтивно відчу­вають, що з нинішньою грошовою системою не все гаразд. Однак вони так само, як і чоловіки, не зна­ють, що в ній неправильно або що варто змінити.

Багаторічна боротьба жінок за рівноправність і економічну незалежність розбудила в них почуття обурювання явищами, які спричиняють значну соці­альну несправедливість, наприклад, спекуляція грішми. Більшість жінок з досвіду знає, що хтось зав­жди має працювати на те, що інший отримує без пра­ці. До тієї частини населення, яка володіє лише 4% сукупного суспільного багатства (рис. 11), належить більшість жінок, робота яких (ведення домашнього господарства, виховання дітей) не оплачується.

Від початку розвитку руху за вільну економіку і появи книги Гезеля «Природний економічний поря­док» існує ідея, так само очевидна, як і приведення грошей у відповідність з кривими природного росту, що земля, як повітря і вода, належить усім людям. Однак найчастіше вона соромливо замовчується або відкидається. Це ідея того, що додана вартість, одержувана від використання землі, має належати жінкам і дітям, що є гарантом того, що вона буде іс­нувати далі. Хельмут Кройц розрахував величину можливої частки в перерахуванні на душу і дійшов висновку: «Якщо підсумовувати обидві величини, що вилучаються, а саме збільшення вартості і від­сотки, що нараховуються на вартість землі у ФРН у сумі 60 млрд марок, — у рік на виплати матерям або опікунам надійде сума 120 млрд марок для компен­сації сімейних витрат. Найпростіший спосіб розпо­ділу — за кількістю дітей або підлітків. Якщо при розподілі врахувати всіх дітей, молодших від 18 ро­ків, при однаковій для всіх суми виплати (1970 р. за останнім переписом їх було близько 13,6 млн), у рік на одну дитину було б 8800 марок, а на місяць — 730 марок».

«Компенсація витрат», виплачувана не з податків, а, так би мовити, як аванс за ту роботу, що викону­ється при вихованні дітей (покоління людей, які створюють додану вартість на землю), стане осно­вою емансипації жінок і дітей (чоловікам, які беруть участь у вихованні дітей, зрозуміло, також виплачу­ватиметься компенсацією витрат). Без створення економічної бази свободи не буде. І все ж таки: на­скільки ми зуміли перетворити домашню роботу і виховання дітей в оплачувану працю? Ні на скільки, якщо не зважати на випадки, коли жінка є економ­кою, і якщо вона гине внаслідок нещасного випадку, то чоловік має отримати відшкодування збитків.

Жінки і діти в цілому світі несуть велику частину тягаря у вигляді економічного хаосу і соціальної убогості, які виникають через діючу грошову систе­му і земельне право. Нейтральні гроші, які є в прин­ципі «технічно удосконаленим засобом обміну», і допомога на дітей із коштів земельної ренти можуть докорінно поліпшити становище. Вони знають, що таке експлуатація, тому я очікую, що жінки будуть йти в авангарді за справедливий засіб обміну. Після введення нової системи вони, очевидно, стануть займатися банківськими угодами і питаннями ін­вестицій значно більше, оскільки будуть працювати за правилами життєстверджуючої, а не руйнуючої системи.

Чоловіки віддають перевагу ієрархічній структурі влади, де верхівка — всесильна, а низи — безправні. Той, хто урве шматок від загального пирога, зали­шає менше для інших. Це ситуація з переможцями з однієї сторони і переможеними з іншої.

Жінки уявляють владу, як щось, що володіє мож­ливістю нескінченного приросту. Коли жінка має владу у якійсь групі, то вся група має частину вла­ди. У цій ситуації всі переможці.

Грошова система, яка зростає разом зі збільшен­ням потреби і припиняє рости, якщо потреба задо­волена, створює — майже автоматично — на трива­лу перспективу виграш для всіх. У ситуації кризи (у якій ми нині перебуваємо) це триває недовго.

Жінкам важливо, щоб їхнє життя і життя їхніх ді­тей розвивалося не революційним шляхом, який завжди прирікає людей на страждання, а спокійним шляхом еволюції.

ГЛАВА 4. УРОКИ ІСТОРІЇ

Грошовій системі, яку ми успадкували від наших предків, понад 2 тис. років. Німецьке слово «гроші» (geld) походить від слова «золото» (gold). Золото — метал, майже непридатний ні для чого іншого, крім прикрас і делікатних виробів, стало близько 700 р. до н. е. найкращим засобом обміну в Римській імпе­рії. Спочатку гроші були рівноцінні монетам. Така концепція була включена в Конституцію США. Зо­лоті і срібні монети (або їхнє депоноване покриття) ще до 1934 р. було в США єдиним легальним засо­бом оплати. Багато людей хотіли б повернутися у часи золотого стандарту, тому що наочне сприйнят­тя створює враження більшої надійності, ніж прак­тично необмежене друкування паперових грошей.

Три чверті книги Сільвіо Гезеля «Природний еко­номічний порядок» присвячені питанню золотого стандарту. Книга була випущена 1904 року [26]. На відміну від усіх визнаних учених-економістів Гезель свого часу намагався довести теоретично і з залу­ченням багатьох практичних прикладів, що золотий стандарт не тільки марний, але навіть шкідливий для добре налагодженої грошової системи на базі безпроцентних грошей.

Нині ми вже знаємо, що золотий стандарт не є не­обхідною умовою, і жодна грошова система світу не базується на золотому стандарті. 1930 р. Джон Мей-нард Кейнс, який добре знав роботи Гезеля, допоміг усунути золотий стандарт. Однак він забув висунути іншу необхідну складову частину реформи, а саме за­міну відсотків платою за обіг. У своїй книжці «Струк­тура витрат і ефективності грошей у капіталізмі» Ді-тер Зур демонструє, що Кейнс не продумав все до кін­ця, і також пояснює, чому ця помилка як у минулому, так і в теперішньому провокує найбільші проблеми.

Нижченаведені історичні приклади дають змогу розкрити всю складність глибинного розуміння проблеми грошового обігу.

БРАКТЕАТНІ ГРОШІ В СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ЄВРОПІ

Від XII до XV століття в Європі в обігу були гроші, які називали брактеатами. Їх випускали міста, єпис­копства і деякі феодали. При цьому вони були не тільки для обміну товарів і послуг, а й засобом стягу­вання податків. Тонкі золоті або срібні гроші «знеці­нювалися» один раз у рік, тобто вилучалися з обігу і замінялися знову викарбуваними. При цьому вони девальвували на 25%, цю частину утримували як «збір за карбування» або «податок на карбування».

Ніхто не прагнув мати такі гроші. Замість цього їх вкладали в меблі, добротні будинки, твори мистец­тва і все те, що мало стабільну вартість, яка згодом збільшувалася. У цю епоху виникло багато прекрас­них збутків релігійного і світського мистецтва й ар­хітектури. Ми і нині згадуємо про цей час як про пе­ріод злету європейської культури. Ханс Р. Л. Корсен пише у своїй книзі «Тендітні гроші»: «Оскільки на­копичувати грошові багатства було неможливо, за­мість них були створені реальні багатства» [27]. Ре­місники працювали п'ять днів на тиждень, був вве­дений «п'яний понеділок» (невихід на роботу після свят), рівень життя був високим. Окрім того, війни між різними політичними сферами впливу не вели­ся. Тому в книгах по історії ця епоха висвітлена ду­же слабо. Історія була і залишається майже винят­ково описом воєн і революцій.

Оскільки такі гроші одночасно використовували для стягнення податків, унаслідок чого регулярно втрачалася частина їхньої вартості, популярністю вони не користувалися. Тому наприкінці XV століт­тя ввели так званий «вічний пфеніг», тобто гроші, що не знецінювалися. Знову почали стягуватися від­сотки, і в руках щоразу меншої кількості людей зосе­реджувалися великі багатства, що спричиняло соці­альні й економічні проблеми. Фуггери і Вельзери ставали багатшими, інші дедалі глибше занурювали­ся в боргове болото, від імператора до звичайного се­лянина. Цей приклад з історії вчить нас, що податки варто стягувати не разом з платою за обіг, а окремо.

ВЕЙМАРСЬКА РЕСПУБЛІКА І ЗОЛОТИЙ СТАНДАРТ

У Веймарській республіці (1924–1933), особливо після гіперінфляції 1923 р., у 1924 р. була введена рейхсмарка, що означало повернення до золотого стандарту. Після «чорної п'ятниці» 1929 р. і наступ­ною економічною кризою Рейхсбанк був змушений повернути частину свого золотого резерву, взятого в кредит у США. Оскільки після цього грошова маса, яка перебувала в обігу, не могла більше бути забезпеченою золотом у необхідному обсязі, президент Рейхсбанку Шахт почав поступово скорочувати об­сяг грошей, які перебували в обігу. Дефіцит грошей, спричинений цим, призвів до підвищення процен­тних ставок, за яким пішло зменшення капіталов­кладень з боку підприємців, банкрутство фірм, ріст безробіття, виникло сприятливе середовище для ра­дикалізму, що зрештою привело Гітлера до влади. Так грошова політика стала передумовою перемоги нацистів.

Сільвіо Гезель передбачав такий розвиток подій. Ще в 1918 р., незабаром після закінчення Першої світової війни, коли всі тільки і говорили про мир і виникали численні організації на захист миру, він написав видавцю берлінської газети «Цайтунг ам міттаг» лист: «Незважаючи на те, що народи дають священну клятву затаврувати війну на усі часи, нез­важаючи на заклик мільйонів “Ні — війні!”, усупе­реч усім надіям на краще майбутнє я повинен сказа­ти: якщо нинішня грошова система збереже процентне господарство, то я зважуся стверджувати вже сьогодні, що не мине і 25 років, як ми будемо стояти перед лицем нової, ще більш руйнівної війни. Я ду­же чітко бачу розвиток подій. Сьогоднішній рівень техніки дасть змогу економіці швидко досягти най­вищої продуктивності. Незважаючи на значні втра­ти у війні, буде відбуватися швидке утворення капі­талу, і внаслідок надмірності пропозиції знизять відсотки. Тоді гроші будуть вилучені з обігу. Це призведе до скорочення промислового виробниц­тва, на вулицю будуть викинуті армії безробітних... У незадоволених масах пробудяться дикі, револю­ційні настрої, знову проб'ються отруйні пагони над-націоналізму. Жодна країна не зможе більше зрозу­міти іншу, і фіналом може стати тільки війна» [28]. Найбільшою перешкодою для трансформування грошової системи є той факт, що далеко не всі розу­міють проблему, і ще менше знають, що існує її ви­рішення. Однак після того, як у жовтні 1987 р. на Уолл-стріт зникло 1,5 більйона доларів, більше лю­дей почали прислухатися до таких розмов. Перший крок у напрямку реформ має полягати в тому, щоб одержати докладну інформацію з функціонування відсотків і складних відсотків і навчитися обгово­рювати рішення з усіма наслідками.

ГЛАВА 5. ЯК БУДЬ-ХТО З НАС МОЖЕ БРАТИ УЧАСТЬ У ЗМІНІ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ?

Спочатку спробуйте перевірити, наскільки ви во­лодієте проблематикою у родині і серед друзів. Піс­ля цього можна переходити до бесід з людьми, яких знаєте менше, не соромтеся говорити про це зі службовцем вашого банку, страховим агентом, міс­цевими політиками, журналістами і представника­ми преси. Численні бесіди з банківськими службов­цями й економістами переконали мене в тому, що реальних труднощів не існує, за винятком духовних барикад, споруджених під час виховання й обмеже­ності уявлення про функціонування грошей. Ви по­винні усвідомити, що гроші є однією з основних проблем життя багатьох людей. Вони найглибше пов'язані з уявленнями людей про себе і своє став­лення до навколишнього світу. Щедрість або скна­рість, відкритість або ізоляція, теплота або прохоло­да — усе це відображається у ставленні до грошей. Звичайно, дуже складно аналізувати гроші як такі. Спочатку, однак, ви маєте вміти пояснити, як через відсотки відбувається перерозподіл доходів, і що навіть математично постійне стягування відсотків неможливе. Тільки після цього ви можете говорити про соціальні і політичні наслідки.

Необхідно також зрозуміти, що проблема грошей пов'язана з великою кількістю інших проблем, які не може вирішити автоматично тільки одна рефор­ма. Грошова реформа не забезпечить потреби бідних, старих, хворих та інших соціально слабких. Грошова реформа лише полегшить надання допомо­ги цим групам. Це, однак, не означає, що без спеці­альних програм і значних зусиль можна вирішити соціальні й екологічні проблеми, як в минулому іно­ді стверджували занадто захоплені і наївні прихиль­ники грошової реформи.

Якщо ви стежите за розвитком світових проблем через засоби масової інформації, то щоразу будете переконуватися в необхідності невідкладного здій­снення змін і водночас усвідомите ту відповідаль­ність, яку несе за поширення таких знань кожен, хто знає рішення.

ПІДТРИМКА СПРОБ СТВОРЕННЯ МОДЕЛЕЙ

Серед найважливіших передумов створення без­процентної грошової системи є те, що вона повинна бути випробувана в реальних умовах, а для того, щоб мати уявлення про вплив таких змін, спробу варто провести в досить широкому масштабі.

Бажано, щоб регіони або країни, зацікавлені у проведенні таких акцій, узгодили б забезпечення більшої надійності при виникненні різних соціаль­них, культурних і економічних ситуацій. Райони, де має відбутися експеримент, повинні мати достатні розміри, щоб на їхньому прикладі дати переконливі для цілої країни результати. Крім того, бажаний значний рівень самозабезпечення, щоб значна кіль­кість необхідних для обміну товарів і послуг була в розпорядженні торгівлі і промисловості. З іншого боку, можливе проведення експерименту в регіоні зі слаборозвиненою структурою економіки, де ней­тральні гроші могли б стати стимулом для створен­ня більш різнобічного і стабільного господарства. Ймовірно, остання ситуація навіть більш привабли­ва, тому що люди з гіршим положенням відкриті до змін, особливо якщо є шанс, як це було у випадку з м. Вергль (розділ 2), виграти і нічого не втратити. Для одержання достовірних результатів корисно було б провести кілька експериментів. Ус е різнома­ніття результатів може дати картину того, що дає введення безпроцентних грошей у різних суспіль­них умовах.

ВВЕДЕННЯ МІСЦЕВОГО АБО РЕГІОНАЛЬНОГО ЗАСОБУ ОБМІНУ

Зі всіх експериментів над обміном товарів і пос­луг за допомогою безпроцентних грошей найвідомі-ший — проведений на острові Ванкувер у Канаді Майклом Лінтоном. Система обміну, названа LETS (локальна система праці і торгівлі), працює з орієн­тованими на звичайні долари одиницями обміну, так званими «зеленими доларами». Торговельні партнери самі домовляються про ціну на товари і послуги у зелених або звичайних доларах, а після кожної угоди свої дебети або кредити переводять у централізовану комп'ютерну службу ведення ра­хунків. Спочатку для кожного встановлюється гра­нично допустимий рівень заборгованості, який піз­ніше може бути змінений для того, щоб звести до мі­німуму ризик для обох учасників угоди. Зрозуміло, що система стає тим вигіднішою, чим більше сторін у ній беруть участь. У 1987 р. у Канаді було біля де­сяти систем LETS, ще 10 — в інших країнах світу.

Проблемою в межах такої системи є те, що люди, які мають занадто великі гроші, не прагнуть переда­вати їх у розпорядження іншим, кому, ймовірно, потрібно більше, ніж вони можуть взяти в кредит, цю «надійність обміну». Тобто без стягнення плати за обіг існує тенденція до застою.

У Швейцарії з 30-х років у масштабі всієї країни працює обмінний ринг, названий WIR, з оборотом 1,5 млрд швейцарських франків. Це ще одна вдала спроба безпроцентного обміну товарів і послуг. Ринг працює, як і всі інші, за допомогою централізо­ваної служби ведення рахунків, у межах якої здій­снюється централізований контроль і облік дебетів і кредитів [29]. На комерційній базі в США працю­ють численні обмінні ринги такого типу.

У Данії з 30-х років і у Швеції з 60-х років існує система банків ЗРК (Земля, Робота, Капітал)*. Во­ни пропонують безпроцентні кредити після певного періоду нагромадження. Оскільки не всім одночас­но потрібні кредити, але кожен має нагромадити певну процентну ставку для одержання кредиту, система пропонує можливість координувати нагро­мадження і потреби клієнтів у кредитах так, що всі учасники отримують вигоду від безпроцентної сис­теми.

Різноманітні спроби введення альтернативних грошей політично доцільні для кращого розуміння системи функціонування грошей і цілей, для досяг­нення яких вони створені. Практичний досвід важ­ливий тому, що дає мужність для проведення ре­форм у необхідному більшому масштабі. Однак жо­ден із описаних невеликих експериментів нічого не змінює в тих глобальних світових проблемах, які виникли через дію сучасної грошової системи. Тому не можна забувати нашу мету — досягнення змін на національному і міжнародному рівні в грошовому обігу.

ЗАОХОЧЕННЯ КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ ЕТИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Кожен повинен намагатися вкладати зайві гроші в проекти, що мають етичний характер. Це невід­кладне завдання. Щоразу більше людей усвідомлює соціальний і моральний вплив капіталовкладень етичного характеру. У США ці інвестиції станов­лять уже кілька мільярдів доларів. За словами Хей-зела Хендерсона, «зростає кількість звичайних лю­дей, які почули запах розкладу, що йде від прогни-лої системи на порозі свого будинку, і не можуть да­лі допускати, щоб їхні гроші діяли прямо проти то­го, що вони бажають для себе в житті» [30]. Люди, які роблять капіталовкладення етичного характеру, вибирають можливості вкладення відповідно до ви­мог економіки і соціальної політики. Такі фірми, як, наприклад, «Роберт Шварц» (Нью-Йорк), піонер соціальних інвестицій, насамперед викреслили зі списку своїх потенційних інвестицій фірми вій­ськово-промислового комплексу, а потім ті фірми, які не забезпечували для своїх робітників та служ­бовців нормальних умов праці або забруднювали навколишнє середовище. Вони не вкладали капіта­ли ні в експлуатацію атомних електростанцій, ні в ті фірми, які співпрацювали з репресивними режима­ми, наприклад, південноафриканським [31]. Еколо­гічне мислення не тільки життєво необхідне, а й до­цільне з економічної позиції, особливо внаслідок бездумного розбазарювання ресурсів, яке спричи­няє дедалі більше виснаження ресурсів. Виявилося, що атомна промисловість, яка поглинає мільярди, призначена для усунення наслідків аварій і забруд­нення територій, уже нині вкрай нерентабельна для інвесторів США. Капіталовкладення в галузі аль­тернативних джерел енергії стають, навпаки, вигід­нішими.

Капіталовкладення етичного характеру можуть здійснюватися вже зараз, незалежно від того, буде грошова реформа здійснена раніше чи пізніше. Ет­нічні інвестиції корисні для будь-якої грошової сис­теми.

ГЛАВА 6. ЕВОЛЮЦІЯ ЗАМІСТЬ РЕВОЛЮЦІЇ

Хоча в цій книзі грошова, земельна і податкова ре­форми трактуються як найважливіші аспекти, які зазнають нині глибинної глобальної трансформації, це не означає, що зазначені проблеми важливіші ніж інші.

Спосіб функціонування грошей та їх зв'язок із зе­мельним і податковим правом з погляду наслідків для нашого суспільства, надто часто забувають у дослідженнях про зміну останнього, хоча це цен­тральні аспекти проблеми. Ні експерти, ні дослідни­ки, які вивчають альтернативи існуючій суспільній системі, здається, не приділяють цим найважливі­шим аспектам соціальних і екологічних проблем на­лежного значення. Незважаючи на те, що запропо­новані в цій книзі грошова, земельна і податкова ре­форми є лише невеликою частиною необхідних для виживання на нашій планеті змін, вони вписуються в межі зусиль для поліпшення взаєморозуміння між людиною і природою і між людьми. Якщо ми примиримося з існуванням суспільних структур, які за сво­єю суттю спрямовані проти цих цілей, соціальна справедливість, екологічне виживання і суспільна во­ля перебувають під загрозою. Дуже важлива така думка: щоб об'єднати соціальну справедливість з можливою більшою свободою необхідно припини­ти спекуляцію всіма життєво важливими ресурса­ми. Це не тільки гроші і земля, а й енергія, продукти харчування, вода й інші основні ресурси. Як ми вже переконались у випадку із земельним, грошовим і податковим правом, це можливо без обмеження ін­тересів вільного ринку й ініціативи окремих індиві­дуумів і груп, що є найважливішою передумовою суспільного розвитку. Навпаки, тільки це забезпе­чить суспільний розвиток в умовах свободи для усіх. Спекулянти можуть продовжувати свою діяль­ність там, де це нікому не зашкодить: поштові мар­ки, стародавні меблі, скло, порцеляна, твори мис­тецтва тощо. Є достатньо сфер діяльності, які хоча і важливі, але не є життєво важливими.

Комуністичні експерименти звільнення людини від експлуатації не вдалися, тому що для забезпечен­ня рівноправності були знищені особиста свобода і вільний ринок. З іншого боку, занадто велика роль, що приділяється в капіталістичному суспільстві свободі, ставить під загрозу соціальну справедли­вість, екологічну рівновагу й основні потреби біль­шості людей. Обидві системи, так сказати, не влуча­ють у ціль. В одній рівноправність була вища ніж свобода, в іншій — свобода вища ніж рівноправність. І в тій, і в іншій є доля істини, однак ніхто поки не зміг створити передумови для гідного існування лю­дей, хоча після останніх подій у комуністичних кра­їнах виникає враження, що капіталізм переміг.

Пропоновані реформи дають всі переваги вільно­го ринкового господарства без недоліків сучасного капіталізму. Вони комбінують найкращі сторони ка­піталізму і комунізму і вказують нам «третій шлях», який дасть змогу особистій свободі й індивідуаль­ному росту поєднатися з вільним ринком і соціаль­ною справедливістю на значно вищому рівні. Ре­форми припинять експлуатацію більшості людей грошовою системою, що дає переваги меншості, без введення неефективного планового господарства або всемогутньої бюрократії. Вони можуть створи­ти передумови для виникнення екологічно орієнто­ваного ринкового господарства, у якому товари і послуги будуть вироблятися в оптимальній кіль­кості й асортименті. Якщо у високорозвинених кра­їнах масштаби перерозподілу багатства внаслідок дії грошового і земельного права не такі очевидні через експлуатацію країн, що розвиваються, то ос­танні платять сповна за обидві неправові системи, що були введені колоніальними державами й екс­плуатують їх нині більше, ніж колишні колоніаліс-ти. Хоча населення країн, що розвиваються, страждає від цього значно більше, надія на те, що необхід­ні зміни грошової системи будуть здійснені спочат­ку в країнах третього світу, дуже невелика. Влада там у руках нечисленної політичної еліти, яка нав­ряд чи захоче розстатися з теплими містечками, як­що її не змусять зробити це силою зброї. Зміни мож­ливі скоріше в невеликих демократичних державах Європи, а віднедавна й у східноєвропейських краї­нах, що звільнилися від тоталітарних комуністич­них диктатур. Відносно відкриті для соціальних змін країни Скандинавії, де живе багато заможних і добре освічених людей. НДР, Польща, Угорщина і Чехословаччина шукають нові можливості об'єд­нання вільного ринкового господарства з більшою соціальною справедливістю.

Під час суспільного слухання Всесвітньої комісії ООН 11 грудня 1986 р. у Москві представник Інсти­туту держави і права Академії наук СРСР А. С. Ти­мошенко заявив: «Сьогодні ми не можемо більше підтримувати безпеку однієї держави коштом іншої. Безпека може бути тільки універсальною, однак во­на не може обмежуватися тільки політичними і вій­ськовими аспектами, а повинна охоплювати також екологічні, економічні і соціальні аспекти. Вона по­винна нарешті зробити реальністю мрію всього людства про світ» [32]. Боротьба людства за соціаль­ну й економічну справедливість була довгою і завзя­тою. Виникали різкі протиріччя в політичних погля­дах і релігійних переконаннях. Багато людей попла­тилися за це своїм життям. Нам настійно необхідно навчитися розуміти, що ніхто не може забезпечувати собі безпеку завдяки іншим або навколишньому се­редовищу, від якого ми всі залежимо. Для реалізації цієї ідеї нам необхідно здійснити деякі глибинні змі­ни соціальних умов нашого життя. Відкритим зали­шається питання про те, чи зможемо ми реформува­ти нашу грошову систему, земельне і податкове пра­во до або після наступної великої економічної кризи або екологічної катастрофи. У будь-якому випадку корисно знати, як можна створити засіб обміну, ви­гідний для всіх, і замінити революцію еволюцією.

---

* Закінчення. Початок у № 9–11 за 2005 р.

* У Швеції цей банк називається JAK (Прим. пер.).

Література

26. Gesell, op. cit.

27. Hans R. L.Cohrssen, «Fragile Money» in The New Out-liik, Seht, 1933. — Р. 40.

28. Zeitung am Mettag. — Berlin, 1918.

29. Letter from Hendrec de Ilde, Vancouver Island, Ka-nada to David Weston. — Oxford, UK, 20th of January, 1988.

30. Hazel Henderson, quoted in Jennifer Fletcher, «Eth-cal Investment» in Intemationfk Ltd., Sedney, Australia, 2988. — Р. 33.

31 Robert Schwartz, quoted in ibid. — Р. 39. 32. A. S. Timochenko, quoted in UN World Commission on Environment and Development, op. cit. — Р. 294.