Нові акценти зовнішньої політики України: інформаційно-комунікаційний аспект (закінчення)

Залишається тільки констатувати, що в Україні від­сутнє будь-яке законодавство (окрім ніколи не засто­сованого на практиці пункту про заборону іноземного фінансування політичних партій), яке бодай обмежу­вало б іноземне втручання у політичний процес.

Контрольна робота за рік

На початку року основою зовнішньополітичної ді­яльності України було визначено європейську та єв­роатлантичну інтеграцію згідно із документом «Пріо­ритетні завдання Міністерства закордонних справ Ук­раїни на 2005 р.» [12]. На своїй першій прес-конфе­ренції для засобів масової інформації міністр закор­донних справ Борис Тарасюк, оголосивши «формулу нового Тарасюка», заявив: «В основі наших дій будуть лише національні інтереси. Наша політика буде ні “прозахідною”, ні “просхідною”, а «проукраїнською». Перш за все це будуть інтереси українського громадя­нина, його бажання жити в спокійному і доброзичли­вому навколишньому середовищі. У нас є конкретні завдання, які полягають в наступному.

По-перше. Необхідно втілити в життя цілісну кон­цепцію добросусідства. Насамперед, йдеться про Ро­сійську Федерацію* (...) Безперечно, не можу не згада­ти і про взаємини стратегічного партнерства з Варша­вою. Унікальний приклад співробітництва має бути переведений і на інші сусідні з Україною держави. Це Угорщина, Словаччина, Білорусь, Туреччина, Руму­нія, Молдова.

По-друге. Пріоритетним завданням буде європей­ська та євроатлантична інтеграція. Ми будемо відхо­дити від декларативності і переходитимемо до конс­труктивних заходів задля того, щоб наші партнери пе­ресвідчувалися в тому, що постала нова Україна, пос­тав новий партнер.

По-третє. Ми проводитимемо активну регіональну політику, використовуючи вигідне геополітичне, стра­тегічне розташування України. Україна повинна набу­ти статусу регіонального лідера внаслідок проведення такої регіональної політики.

По-четверте. Робитимемо все для того, щоб віднови­ти стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами Америки і систематизувати відносини з цією провід­ною країною світу. Діалог між Україною та США ма­тиме особливе значення для України.

По-п'яте. Продовжуватиметься активна міжнародна діяльність в рамках ООН, ОБСЄ, Ради Європи. Ми братимемо активну участь в подоланні та боротьбі з глобальними викликами, врегулюванні заморожених конфліктів. Особливий наголос буде зроблено на врегулюванні придністровської проблеми в Республіці Молдова.

Ми зацікавлені в розвитку економічних, політичних взаємин з країнами віддалених регіонів Азії, Африки та Латинської Америки» [12].

Оглянемо, як реалізовувалися поставлені завдання.

Білорусь

Спільна заява під назвою «Порядок денний нового століття для українсько-американського стратегічно­го партнерства», підписана президентами В. Ющен­ком та Дж. Бушом у квітні ц. р., в якій було зазначено: «Ми підтверджуємо свою відданість у спільній роботі (...) із підтримки просування свободи в таких країнах, як Білорусь...», істотно погіршила політичні відноси­ни між двома країнами. Пізніше ще один конфлікт ви­ник через участь членів до того невідомої організації під назвою «Національний альянс», серед яких був і депутат Луцької міськради, у несанкціонованому мі­тингу в Мінську 26 квітня. Мінськ не взяв до уваги настійливі прохання української сторони відпустити затриманих, і вони відбули повний строк призначено­го судом адміністративного арешту. Такі дії міністр за­кордонних справ Борис Тарасюк пояснив особливим ставленням Мінська до Києва через згадану заяву Ющенка-Буша. МЗС Білорусі у відповідь відкинуло такі звинувачення.

Але вже в вересні ц. р. політичні контакти обох кра­їн помітно активізувалися і потеплішали. Резонансну заяву тоді зробив новопризначений секретар Ради на­ціональної безпеки і оборони Анатолій Кінах, який сказав, що Україна буде протидіяти спробам міжнарод­ної ізоляції Білорусі. Це сталося якраз тоді, коли ЄС зайняв позицію Польщі у конфлікті з Білоруссю через ситуацію в «Спілці поляків Білорусі» і оголосив низку заяв із засудженням дій Мінська. Показово, що заяву А. Кінаха ніхто не дезавуював, отож, можна припусти­ти, вона була погоджена. Пізніше міністр закордонних справ Білорусі Сергій Мартинов відвідав із візитом Київ, під час якого його український колега Б. Тара-сюк запропонував «дружнє посередництво» у відноси­нах із Варшавою та ЄС. На це С. Мартинов відповів, що його країні жодне посередництво не потрібне, на­віть від «братньої України». У жовтні прем'єр-міністр Юрій Єхануров відвідав Мінськ із візитом, напередод­ні якого із офіційного вебсайту МЗС Білорусі у довід­ці про двосторонні відносини зникла ремарка про вчи­нені Києвом «антибілоруські демарші». Під час зустрі­чі Ю. Єханурова із президентом Олександром Лука­шенком, останній висловив задоволення розвитком економічних відносин і зростанням товарообігу. Біло­руська сторона при цьому зазначала, що білоруський експорт в Україну зростає, як і зростає позитивне для Білорусі сальдо в торгівлі з Україною. Неприємний інцидент стався наприкінці жовтня під час візиту Ю. Єханурова до США. Відповідаючи на запитання про ситуацію в Білорусі, Ю. Єхануров назвав білорусь­кого президента «великим пропагандистом» і висло­вився на кшталт, що «розуміє, чому німецькі жінки в 30-х роках хотіли дитину від Гітлера». МЗС Білорусі зажадало роз'яснень. Міністр закордонних справ Укра­їни Борис Тарасюк спробував перекласти провину на журналістів, які буцімто неправильно передали вис­ловлювання Ю. Єханурова. Після того останній зус­трівся із послом Білорусі в Україні.

Молдова

Як обіцяв на початку року міністр Б. Тарасюк, у но­вій зовнішній політиці України «особливий наголос буде зроблено на врегулюванні придністровської проблеми в Республіці Молдова» [12]. Пізніше прези­дент В. Ющенко висунув план врегулювання, який був позитивно сприйнятий Кишиневом як «найреа­лістичніший», як заявив президент Молдови Владімір Воронін. На запитання «5 каналу» про стан справ дов­кола врегулювання ситуації у Придністров'ї Воронін сказав наступне: «З планом добре, без плану було по­гано».

Втім, багатосторонні переговори упродовж року від­бувалися надзвичайно складно і якихось практичних результатів не дали.

Грузія

Зустрічі президента В. Ющенка із грузинським ко­легою М. Саакашвілі були найчастотнішими у 2005 році. Обидва лідери не тільки проводили час за сто­лом переговорів, а й разом відпочивали. Такі часті контакти спричинили чимало іронічних коментарів у пресі щодо практичних результатів цих зустрічей. Влітку під час перебування В. Ющенка в грузинсько­му Боржомі президенти оголосили намір створити «співдружність демократій Балто-чорноморсько-кас-пійського регіону — Спільноту демократичного вибо­ру». Згідно із заявою, мета нової організації полягає у «перетворенні цієї співдружності на потужний інстру­мент для звільнення нашого регіону від усіх розпо­дільчих ліній, що залишилися, порушень прав люди­ни, від будь-якого духу конфронтацій, від замороже­них конфліктів». На думку президентів, це «дозво­лить започаткувати нову еру демократії, безпеки, ста­більності та миру в усій Європі, від Атлантики до Кас­пійського моря». Ющенко і Саакашвілі закликали до участі у Спільноті всіх лідерів регіону і запросили їх на саміт в Україні. У ролі спостерігачів на саміт запро­сили представників Європейського союзу, Сполуче­них Штатів Америки та Російської Федерації. Згодом цю ідею вони обговорювали вже в кримському «Арте­ку» разом із президентами Литви та Польщі. Росія то­ді повідомила, що на цю зустріч запрошували і росій­ського президента Владіміра Путіна, але він буцімто не скористався цим запрошенням через заплановану зустріч із королем Йорданії Абдулою.

Азербайджан

Серйозної шкоди зазнали і відносини із Азербай­джаном, проголошеним стратегічним партнером Ук­раїни. У травні 2005 р. відбувся візит міністра закор­донних справ Б. Тарасюка до Баку. Візит президента В. Ющенка до цієї країни узгодили на листопад. Але низка скандалів серйозно затьмарила двосторонні від­носини. У жовтні влада Азербайджану депортувала позаштатного радника міністра, виконавчого директо­ра «Інституту євроатлантичної інтеграції» (який зас­нував Б. Тарасюк) і члена керівництва партії «Пора» Сергія Євтушенка, який їхав туди на запрошення опо­зиційного політичного блоку напередодні гострих парламентських виборів у цій країні. Міністр Б. Тара-сюк на запитання журналістів обмежився словами, що мав із цього приводу телефонну розмову із азербай­джанським колегою. Пізніше до Сімферополя авіа-рейсом із Лондона прибув колишній спікер азербай­джанського парламенту Расул Гулієв, оголошений у розшук владою країни за звинуваченнями у крадіжці великих державних коштів. В аеропорту Р. Гулієва бу­ло заарештовано, оскільки Баку подав на нього в роз­шук через Інтерпол. Сам Гулієв давав пресі плутані ві­домості про мету свого приїзду: спочатку він говорив, що прямує до Баку, щоб узяти участь у виборах, а піз­ніше пояснював, що прибув на запрошення партії «Народний союз «Наша Україна», з яким його партія уклала угоду про співробітництво. Місцевий суд ухва­лив звільнити Гулієва з-під варти, і він одразу вилетів до Лондона. Офіційний Баку різко відреагував на це рішення. Посол країни Талят Алієв передав МЗС Ук­раїни ноту протесту. Пізніше в телефонній розмові із В. Ющенком невдоволення невидачею Гулієва висло­вив уже президент Ільхам Алієв. Уже в день голосу­вання на парламентських виборах в Азербайджані — 6 листопада — до країни не впустили «як небажаних осіб» керівників «Пори» Євгена Золотарьова та Сер­гія Тарана (останній іще має титули керівника «Між­народного інституту демократії»* та «Інституту масо­вої інформації»). Обоє заявили, що є спостерігачами на вибори на запрошення опозиції, водночас, поясню­вали, що приїхали як журналісти, оскільки не встигли оформити документи офіційних спостерігачів.

Погіршення відносин Києва і Баку може негативно вплинути на плани українського керівництва здійсни­ти диверсифікацію імпорту енергоносіїв через азер­байджанську нафту. Таке погіршення може також зашкодити реалізації регіонального проекту ГУАМ, який хоч і далі перебуває в аморфному стані (у липні грузинський президент М. Саакашвілі оголошував, що «об'єднання ГУАМ може поповнитися новими країна­ми» [13], але нічого подібного сталося), проте є дуже важливим для транспортування азербайджанської нафти.

Казахстан

Особливі надії в планах українського керівництва здійснити диверсифікацію імпорту енергоносіїв покла­дали на Казахстан. Після візиту президента В. Ющенка до цієї країни було оголошено, що імпорт казахської нафти стане альтернативою імпорту російської. Однак ця заява стала і останньою — про найменшу реалізацію цього проекту більше не повідомлялось.

У жовтні із Казахстану депортували колишнього ак­тивіста «Пори» Олександра Солонтая, який поясню­вав, що приїхав до країни із метою налагодити моніто­ринг голосування на майбутніх президентських вибо­рах. Речник МЗС України відмовився коментувати цю подію.

Туркменістан

Чи не найгучнішим скандалом у двосторонніх від­носинах відзначилися упродовж року відносини Киє­ва та Ашгабада. Ще на початку року офіційний Київ намагався незґрабно улестити Ашгабад. Президент В. Ющенко надіслав вітання Туркменбаші із нагоди його річниці перебування на посаді, відзначивши всі його чесноти у зміцненні авторитету країни у світі. У травні В. Ющенко нагородив посмертно українським орденом батька Туркменбаші, який загинув у боях на Кавказі у 1942 р. (цей указ не був оприлюднений на офіційному вебсайті України, про його існування ста­ло відомо із туркменських ЗМІ). Але вже в травні пре­зидент Туркменістану Сапармурат Ніязов у телефон­ній розмові із президентом України висловив невдо­волення високими цінами на товари, якими Україна розраховується за туркменський газ. Згідно із домов­леностями, українська сторона за одну половину всьо­го обсягу газових поставок із Туркменістану розрахо­вується валютою. Інша половина українських плате­жів — поставки товарів та обладнання. Тоді Віктор Ющенко пообіцяв Сапармурату Ніязову вирішити це питання.

Але пізніше Туркменбаші оголосив, що Україна не сплатила за газ понад півмільярда доларів і вдався до різких висловів на місцевому телебаченню, яке широко цитували мас-медіа, на кшталт: «Україна краде газ», «ви нас красиво дурите» тощо. Масла у вогонь додали і слова керівника «Нафтобаз України» Олек­сія Івченка, який після переговорів в Ашгабаді повідо­мив, що буцімто пояснив туркменському лідеру, що підлеглі неправильно інформували його про цифри українського боргу. У туркменських ЗМІ з'явилися повідомлення, що як оплату українська сторона пос­тавила за завищеною ціною старі пофарбовані тепло­вози. Туркменістан зажадав відмови від бартеру і пе­реходу на оплату лише валютою. Мало того, майбутні поставки газу Ашгабад поставив у пряму залежність від позиції Росії, підписавши з нею угоду про продаж власного газу на 25 років уперед. Для налагодження ситуації наприкінці жовтня до Ашгабаду прибув прем'єр Ю. Єхануров (поширилися чутки, що В. Ів-ченка туркменська сторона побажала не бачити за сто­лом переговорів). Місцевій пресі Єхануров розповів, що «вражений побаченим в Ашгабаді» і висловив улесливі компліменти на адресу Туркменбаші.

Колишній перший заступник міністра закордонних справ України Олександр Чалий так охарактеризував дії української сторони: «Сьогоднішня газова дипло­матія України нікчемна» [10].

Росія

Вичерпно перебіг українсько-російських відносин змалював політичний оглядач Вадим Карасьов: «В України немає сьогодні дипломатії на російському напрямку. З боку Росії є легкий газовий шантаж, злов­тіха, [спроби] шляхом підняття цін на газ зробити ук­раїнську економіку не конкурентноздатною» [10].

Упродовж року осердям двосторонніх відносин за­лишався лобійований Росією проект Єдиного еконо­мічного простору (ЄЕП).

Ще перебуваючи в опозиції, «помаранчеві» активно засуджували саму ідею і навіть влаштували кампанію збору підписів проти ЄЕП. Тоді ще депутат, Борис Та-расюк так висловлювався про цей проект: «Очевидно, що зона вільної торгівлі — це той манівець, яким прик­ривається справжня сутність цієї угоди. (...) Практика і підрахунки експертів свідчать про те, що в такому ра­зі Росія буде мати від 70 до 80% голосів. Отже, Украї­на буде на пташиних, згаданих Президентом, правах, чи в ролі горобця, чи в ролі синиці, це вже не має зна­чення (...) Хотів би сказати, що підписавши цю угоду і в разі проведення її ратифікації і набрання чинності, тим самим буде зроблено історичну помилку. І відпо­відальність за здійснення цієї історичної помилки ля­гає на нинішнього президента і на нинішній уряд. Я думаю, що вони нестимуть відповідальність перед ук­раїнським народом і перед українською історією» [14].

У червні ц. р. Віктор Ющенко підписав указ, за яким Україна братиме участь у формуванні Єдиного економічного простору, зазначивши, що основною ме­тою участі України в такому об'єднанні з Росією, Білоруссю та Казахстаном є формування зони вільної торгівлі.

Пізніше міністру закордонних справ Борису Тарасюку довелося спростовувати російським ЗМІ інфор­мацію щодо висловлювань Ющенка про можливість створення наднаціонального органу в межах ЄЕП:

«Вопрос: Что имел в виду президент Виктор Ющен­ко, когда говорил, что в рамках ЕЭП со временем мо­жет быть создан наднациональный орган?

Тарасюк: Это высказывание было или ошибочно приписано президенту, или искажено. Виктор Ющен­ко неизменно подчеркивал, что Украина готова сот­рудничать в рамках ЕЭП в той мере, в какой это не противоречит стратегическому курсу на членство в ЕС и ВТО. Президент и правительство никогда не от­рицали возможности создания зоны свободной тор­говли в рамках ЕЭП. Наднациональный орган в том виде, в котором он заложен в соглашении о ЕЭП, неп­риемлем для нас, поскольку предполагает неравноп­равные отношения между странами — членами орга­низации. Кроме того, наднациональный орган вмеши­вается в распределение конституционных полномо­чий между разными ветвями украинской власти» [13].

Все ж, у Секретаріаті Президента (часів О. Зінчен-ка) заявляли, що наднаціональний орган не є загрозою національному суверенітету України [16].

Європейський Союз

Наприкінці року Україна отримала сигнали із Брюсселя, що їй нададуть статус країни із ринковою економікою на саміті у грудні. До того Київ, всупереч сподіванням, не отримав цього статусу в червні, хоча перед тим урядовці робили самовпевнені заяви. У квітні перший і останній віце-прем'єр із європейської інтеграції Олег Рибачук заявляв: «Статус ринкової економіки практично у нас в кишені» [17]. Перебува­ючи на цій посаді, пан Рибачук відзначався, м'яко ка­жучи, неординарними заявами на кшталт: «Якщо ра­ніше найбільшими пріоритетами цього року я називав вступ до СОТ і отримання статусу ринкової економі­ки, то тепер — проведення «Євробачення» [18]. Саме під пана Рибачука планували створити і Міністерство європейської інтеграції та зовнішньоекономічних зв'язків. Про це президент Ющенко оголошував учас­никам т. зв. «міні-Давосу»: «Ми працюємо над ство­ренням спеціальної державної інституції, яка має ста­ти контактною адресою і лоцманом для інвесторів». Але цей проект так і не було реалізовано.

Згодом міністр закордонних справ Борис Тарасюк визнав, що ЄС не вбачає в Україні свого потенційного члена.

Українське керівництво упродовж року декларува­ло метою також вступ України до НАТО, називаючи дату 2008 рік. При тому, що згідно із опитуваннями, більшість українців і далі проти вступу до цієї струк­тури. «Повністю не згодні» із вступом до Північно-атлантичного альянсу понад 40 відсотків опитаних. «Швидше не згодні» вступати до НАТО іще 15 відсот­ків. А за повний вступ до цієї військово-політичної ор­ганізації був лише кожен десятий українець, — з'ясу­валося за результатами травневого дослідження Цен­тру імені Разумкова та Київського міжнародного інс­титуту соціології. У березні президент Ющенко пообі­цяв винести питання про вступ України до НАТО і Європейського Союзу на референдум.

Євроінтеграційний романтизм українського керів­ництва спробував розвіяти президент Чеської респуб­ліки Вацлав Клаус. Під час візиту до Києва він висло­вив готовність поділитися із Україною чеським досві­дом переговорів про вступ до ЄС і відверто закликав не тішити себе ілюзіями.

Кавалерійська атака на СОТ

Вступити до Всесвітньої торговельної організації (СОТ) до кінця року — таке завдання поставив прези­дент Ющенко в середині жовтня. Віктор Ющенко по­обіцяв, що після вступу України до СОТ очікують що­річного зростання добробуту громадян на 3%, росту ВВП — 1,9%, не менше 50% росту обсягів іноземних інвестицій, щорічного збільшення експорту — 10%.

Але генеральний директор СОТ Паскаль Ламі зая­вив, що Україна не має шансів вступити до кінця цьо­го року. «Існує довга черга країн, які прагнуть вступи­ти до СОТ. Але Росія та Україна не зможуть заверши­ти всі переговори з приводу вступу до кінця цього ро­ку. Доведеться ще трохи почекати», — сказав Ламі. А на грудневій конференції міністрів СОТ у Гонконгу до світової організації увійде лише одна країна — Саудів­ська Аравія.

У відповідь заступник міністра закордонних справ України Антон Бутейко назвав висловлювання Ламі «безвідповідальними» і навіть порадив тому читати кодекс поведінки міжнародного службовця.

У міністерстві економіки доповіли, що згідно з та­рифними вимогами, Україна вже на 80 відсотків гото­ва до вступу у СОТ. Згодом цю цифру зменшили до 65 відсотків.

Україна повинна захистити свій агропромисловий комплекс, інакше в разі вступу до СОТ вона втратить до 40 відсотків АПК, — оголосив секретар Ради нац-безпеки і оборони Анатолій Кінах. Із ним солідаризу-вавався міністр аграрної політики Олександр Бара-нівський, який заявив, що Україна не готова стати час­тиною СОТ, доки не захистить власні ринки, а переду­сім — агропромисловий комплекс. За його словами, такої самої думки й нинішній міністр економіки Арсе-ній Яценюк [19].

А прем'єр-міністр Юрій Єхануров під час візиту до США, де в порядку денному переговорів теж було пи­тання СОТ, заявив, що Київ має вступити до СОТ обов'язково раніше ніж Москва. В іншому випадку Москва чинитиме перешкоди вступу України. На це одразу відреагувало російське МЗС: «В Москве обра­тили внимание на сообщения СМИ об этих высказы­ваниях. Они вызвали у российской стороны большое недоумение. Для нас абсолютно неприемлем такой подход(…) Убеждены, что синхронизация и координа­ция позиций наших государств при присоединении к ВТО пойдут на пользу и России, и Украине (...) Если, однако, случится, что Россия раньше Украины станет членом ВТО, то мы не только не будем чинить каких-либо препятствий Украине, а напротив, будем всячес­ки содействовать ее скорейшему вступлению в эту ор­ганизацию на устраивающих Киев условиях. В Мос­кве рассчитывают, что именно такой линии придер­живается и украинская сторона. Надеемся получить соответствующие разъяснения на этот счет» [20].

Лукаві цифри

Ще у червні міністр закордонних справ Борис Тара-сюк рапортував закордонній аудиторії: «Поточний прогноз зростання валового внутрішнього продукту від 6 до 8 відсотків і далі значно вищий, ніж середні по­казники по Європейському Союзу. Непрямий пози­тивний вплив Помаранчевої революції на українську економіку позначився на зростанні загального торго­вельного обороту від початку 2005 року (на 15% зріс експорт та на 20% — імпорт із позитивним сальдо для України). Те ж саме і з іноземними інвестиціями, які нині ставновлять майже 9 млрд доларів»*.

А вже у вересні президент Ющенко картав відправ­лений у відставку уряд за те, що тепми росту ВВП у серпні місяці становили мінус 1,6%. Скоротилися ін­вестиції і зменшився імпорт. Пізніше в Лондоні Ющенко оголосив, що для української економіки «настав час стабілізації». І пообіцяв там, що в най­ближчі два місяці будуть відновлені темпи зростання ВВП.

Невтішні висновки

На початку року уряд проголошував такі зовніш­ньополітичні цілі (за ступенем амбітності проголоше­них намірів):

1)  набуття статусу регіонального лідера;

2)  інтеграція в європейські та євроатлантичні струк­тури;

3)  стратегічне партнерство із США як із «провідною державою»;

4)  стратегічне партнерство з Польщею та підвищен­ня до такого рівня відносин із іншими країнами-сусі-дами;

5)  концепція добросусідства з Російською Федера­цією.

Водночас українське керівництво оголосило ідею «відносин у трикутнику Європейський Союз — Україна — Російська Федерація» із умовою, що цей «три­кутник віднині стане рівностороннім», оскільки «Україна — не полігон геополітичних змагань між ЄС, США та Росією»*.

Як бачимо, жодне із поставлених завдань не викона­но. Провалилися ейфорійні проекти швидкої євроін-теграції. Економічна складова зовнішньої політики взагалі була залишена поза увагою. Проголошені на серпневій нараді в МЗС тези про те, що «сприяння швидкому економічному розвитку, розширенню еко­номічної присутності України на ринках ЄС, сусідніх держав, інших країн та регіонів є наступним нашим головним завданням» [21], залишилися суто деклара­тивними. Спроби стати локомотивом «просування де­мократії» опинилися в лещатах політики «подвійних стандартів».

Чи здатне керівництво держави виправити помил­ки? Питання наразі риторичне.

* На початку року, за повідомленням прес-служби «Пори», один із її лідерів Владислав Каськів (він же і радник президента В. Ющенка) під час зустрічі із президентом США Дж. Бушем у Братиславі обговорював із ним створення «Міжнародного інституту демократії». Отож, є підстави вважати, що це «американський продукт».

*Із виступу Міністра закордонних справ України Б. Тарасюка «Помаранчева революція: 6 місяців потому» на 22 міжнародному семінарі з питань глобальної безпеки, 11 червня 2005 року, м. Шантії (Франція).

* Виступ Б. Тарасюка на конференції «Україна, Росія, Європейський Союз: виклики та можливості для нових відносин», 10 лютого 2005 р. —Київ, www.mfa.gov.ua.

Література

1. www.pravda.com.ua, 11.03.05

2. www.pravda.com.ua, 16.10.05

3. ЛІГАБізнесІнформ, 05.07.05

4. www.pravda.com.ua, 06.07.05

5.    Цит. за: http://www.vaadua.org/News/03-05/01.htm#01

6. Цит. по: Игорь Чемерис. Российский олигарх пос­тупил на службу к Ющенко. — Главред. — 2005. — 29 квітня.

7. http://www.jn.com.ua/Interview/mashkevich_808.html

8. JTA. — 2005. — 24 жовтня.

9.  Цит. за: http://www.pravda.com.ua/news/2005/9/19/33617.htm

10.  Цит. за інтрент-виданням «Обозреватель». — 2005. — 28 жовтня

11.     http://www.pravda.com.ua/news/2005/9/19/33617.htm

12. El Codigo Chavez: Descifrando Intervension de los Stados Unidos en Venezuela, Politica: Editorial de Cienci-as Sociales, La Habana, 2005.

13. www.5tv.com.ua

14. Громадське радіо. — 2003.

15. Время новостей. — 2005. — 15 червня.

16. 5-ий канал. — 2005. — 17 червня.

17. УНІАН. — 2005. — 21 квітня.

18. Цит. за інтернет-виданням «Українська правда». — 2005. — 16 лютого.

19. 5-ий канал. — 2005. — 24 жовтня.

20. Цит. за: www.mid.ru

21. Цит. за: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publicati-on/content/4104.htm