Поле битви — інформаційний простір

У сучасній науковій літературі, публікаціях не бракує досліджень про пере­ваги і досягнення інформаційних технологій, зумовлених і спричинених глобалізаційними процесами. Серед здобутків називають можливість віль­ного доступу до інформації, «кіберизацію» економіки, оновлення умов праці та підвищення її ефективності, розширення і водночас уніфікацію різноманітних (зокрема освітніх) послуг, підвищення загального рівня осві­ченості, демократизацію тощо.

Однак, поряд із безсумнівними можливостями, плюсами і перевагами но­вих технологій, виникають і принципово нові загрози, які вони містять. На них зупинимося детальніше.

Передусім зауважимо «цифрову нерівність», що склалася між державами і подекуди всередині їх. Значною мірою саме вона обумовлює мінуси і негати­ви глобалізаційного інтегрування, загострює пробле­му інформаційної безпеки особистості, суспільства і національних держав.

На часі говорити вже не просто про цифрову, а нову соціальну і економічну нерівність, про подальший розподіл світу на багатих і бідних.

А. Чернов пише: «Прогрес у галузі нових інформа­ційних технологій відкриває величезні можливості для вирішення найрізноманітніших економічних, со­ціальних проблем, однак далеко не все людство сьо­годні може ними скористатися: 4,8 млрд людей з 6 млрд. живуть у злиднях, іще 2 млрд до них приєдна­ється впродовж наступних 50 років… Понад те, без­прецедентне пришвидшення інформаційно-техноло­гічних процесів не лише посилює існуючий розрив між країнами так званого “золотого мільярда” та ін­шим світом, а й щодень його збільшує» [11].

Такої ж думки дотримується і український дослід­ник проблем глобалізації Ю. Павленко. Він зазначає, що суперечності між країнами Заходу та іншими кра­їнами в інформаційно-технологічній сфері значною мірою обумовлені нееквівалентним обміном. Моно­полізувавши контроль за інформацією, Захід забезпе­чив собі панування, поставив інших у залежність від себе. Розрив між країнами стрімко збільшився надто впродовж останнього часу, після розпаду СРСР, коли технологічний розвиток на пострадянському просторі призупинився, а високотехнологічне виробництво опинилося у стані системної деградації.

Перевага країн-лідерів дає їм змогу не лише пріо­ритетно і найуспішніше користуватися перевагами технологій, а й корегувати і дозувати інформацію, що, на думку багатьох, ставить під сумнів об'єктив­ність самої тези про рівність доступу до інформації всіх людей.

Відомий український учений, академік О. Білорус говорить у зв'язку з цим про глобальний егоїзм країн-лідерів як одну з найбільших загроз людству. Страте­гії глобальної експансії, розроблені і реалізовані Захо­дом, є не що інше, як спроби використати глобаліза­цію винятково у своїх інтересах.

Прикладом підгонки законів глобалізації під стра­тегічні інтереси Заходу є, на думку О. Білоруса, такий глобальний проект, як Вашингтонський консенсус, прийнятий у 70-ті роки і реалізований через підкон­трольні США міжнародні фінансові організації. Зав­дяки консенсусу кейнсіанські (соціальні) моделі еко­номічного розвитку замінили монетаристськими, спрямованими на злам національно-державних еко­номічних просторів, на користь глобальних ТНС і го­ловних західних країн [1].

Глобалізація економіки призводить до її потворної монополізації, скорочуючи галузі традиційних економік та гальмуючи процес поширення тих самих сучас­них технологій.

«Глобальна економіка сьогодні — це економіка соці­ального абсурду, — доходить висновку О. Білорус. — Вона породжує небачені додаткові багатства, викорис­товує їх для спекуляцій і, не вміючи чи не бажаючи їх справедливо розподіляти і перерозподіляти, пород­жує глобальну бідність людей світу» [1].

Вістрям глобалізаційних атак є інформаційні техно­логії, завдяки яким і досягаються сучасні геополітичні переваги. Це добре розуміють передові держави. Так, якщо 1980 р. США виділили на придбання та розви­ток інформаційних технологій 8 млрд дол., то через 15 років ця стаття витрат зросла вже втричі. Нині ка­піталовкладення в інформаційні технології вийшли у США на чільне місце серед усіх витрат на озброєння, випередивши при цьому навіть ракетно-ядерні та кос­мічні програми [6].

Гонка інформаційних технологій засвідчує подаль­ше розмежування світу. На переконання Європей­ської комісії, оприлюдненому у доповіді «Життя і ро­бота в європейському інформаційному співтоварис­тві. Люди на першому місці» 1997 р., цей процес набув загрозливого характеру, а нерівність між більш чи менш індустріалізованими регіонами, між людьми старими і молодими, освіченими і менш освіченими, підсилена інформаційно-комунікативними технологі­ями поступово перетворюється на дедалі нездоланні-шу прірву [3].

Стурбованість нерівномірною участю держав в об­міні і користуванні інформацією неодноразово вис­ловлювали поважні міжнародні зібрання та інститу­ції, зокрема ЮНЕСКО, одним із завдань якої є саме розвиток комунікацій. За даними організації, у час, коли обговорюють проблеми справедливого форму­вання глобального інформаційного співтовариства, у 34-х країнах світу ще недавно було відсутнє націо­нальне телебачення, 30 не мали своїх газет, а іще в 30 виходила лише одна газета.

У доповіді ООН від 1999 р. про розвиток людських ресурсів серед іншого зазначалося, що розвинені краї­ни, де проживає п'ята частина населення планети, контролюють 75% телекомунікацій, а частка іншої п'ятої населення — малорозвинених країн — стано­вить лише відсоток телекомунікаційної сфери.

Випукла «цифрова нерівність» і у використанні мож­ливостей Інтернету. Згідно з даними компанії Nua In­ternet Surveys, на початок 2002 р. кількість користувачів мережі налічувала понад 580 млн людей, майже 64 % з них — громадяни США, Канади та європейських країн, 6 % випадало на Латинську Америку, 1% на Африку (у свою чергу 90% з них були громадянами ПАР). Нерів­номірність розвитку комунікацій збільшує розрив між країнами, посилює залежність одних від інших.

Інтернет — поле зіткнень прихильників і противни­ків обмежень, предмет дискусій довкола розумінь свободи слова. Створена свого часу міноборони США як відповідь на загрозу декерування країною у випадку ядерного конфлікту з СРСР, за короткий час мережа обплутала увесь світ, перетворившись на своєрідну ін-формаційноносну систему планети. Темпи розвитку Інтернету вражають. Дослідники підрахували: якщо для досягнення аудиторії 50 млн користувачів радіо знадобилося 30 років, телебаченню — 13, то Інтернету лише чотири роки.

Однак демократичність спілкування у мережі дає змогу не лише реалізовувати право на свободу слова, отримувати інформацію з альтернативних джерел, а й створює ґрунт для найрізноманітніших зловживань, поширення людиноненависницьких, расистських поглядів, дезінформації, порнографії. Такі сайти, за­уважено, здебільшого з'являються на серверах США, звідкіля інформація і доходить до «споживачів» в ін­ших регіонах. Загалом, за оцінками багатьох спостері­гачів, Інтернет у США давно (чи й не апріорі?) перес­тав бути «вільним», перетворившись на частину меді-а-системи, підконтрольної фінансово-політичним гло­бальним структурам. Технічними ресурсами «павути­ни» в Америці управляє потужна приватна корпора­ція ІСАNN, рішення котрої прямо залежні і фактично не чинні без схвалення Білого дому.

Багато країн — мова про десятки — намагаються контролювати комунікації, вводять певні обмеження і відстежують інформацію в Інтернеті.

Стосується це не лише тоталітарних режимів. Так, за повідомленням газети «ПЕРСОНАЛ Плюс», у Франції на чотири місяці тюремного ув'язнення засу­дили єврея Александра Атталі, який у мережі розмі­щував расистські матеріали з образами та погрозами «розбити голови бейсбольними битами» на адресу Ге­нерального секретаря ООН Кофі Анана та мусульман. Суд визнав Атталі винним у розпалюванні расової не­нависті, присудивши йому, окрім ув'язнення, штраф у розмірі 15 тис. євро [2].

Кіберзлочинність часто має суто кримінальний ха­рактер і, за оцінками правоохоронців, уже набула оз­нак організованої. За словами керівника національно­го управління у галузі високих технологій Британії Лена Гіндеса, часто нитки таких злочинів тягнуться до країн Східної Європи та колишнього СРСР. Статисти­ка і справді свідчить про зростання тут правопору­шень. Кількість комп'ютерних злочинів збільшилася у Росії. Як повідомив начальник Головного управління спеціальних технічних заходів МВС РФ Б. Мірошни-ков, кількість злочинів у сфері високих технологій у Росії щороку збільшується майже вдвічі і 2003 р. до­сягла 11 тисяч. Протиправним діям, зазначає він, ха­рактерні висока технологічність і різноманітність. Се­ред найпопулярніших — несанкціоноване проникнен­ня до кредитно-банківської мережі з метою крадіжки грошей, особливо у західні банки, неправочинний дос­туп до Інтернету, «лотерейне» шахрайство, майже втричі збільшилася кількість розголошення комерцій­ної таємниці, злочинів у сфері телекомунікацій, надання послуг зв'язку.

Глобальні інформаційно-комунікаційні мережі самі стають не лише засобом, а й об'єктом нападів. Виго­товлення «електронних черв'яків – вірусів», здатних паралізувати комунікації, перетворилося на своєрід­ний спорт інтелектуалів, де перемога хакерів прино­сить розробникам програм і користувачам мільярдні збитки. Так, лише 2003 року віруси завдали збитків світовому бізнесу на 55 млрд дол., що приблизно вдві­чі більше ніж роком раніше [8]. Причому команди ха-керів багатонаціональні, найвідоміші з них, повідом­ляють ЗМІ, із західних країн: Девід Сміт — америка­нець, Ян де Віт — голландець, Саймон Веллор — з Ве­ликобританії… Проте є у списку і Україна. Так, однією з найрезонансніших за останні роки стала справа тер-нопільця Височанського, якого американці за скоєні кіберзлочини розшукували по всьому світу і таки до­моглися видачі правосуддю США як «одного із найне-безпечніших злочинців».

Несанкціоновані проникнення, намагання паралізу­вати чи принаймні дестабілізувати глобальні мереже­ві комунікації здійснюють також з «ідеологічних» мо­тивів, демонструючи у такий спосіб протест проти не­гативів уніфікації [9].

Існує і проблема захисту в глобальних мережах ін­телектуальної власності, безліцензійного, контрафак­тного використання музичних творів, текстів, винахо­дів. Правники, які зіткнулися з цим, говорять про практичну невразливість порушників авторських прав, їхню недосяжність для національних законо­давств та судових органів.

Контроль інформаційного простору дає технічну змогу контролювати з одного чи кількох центрів при­ватне життя, а отже і втручатися в нього. Шлях у цьо­му напрямі вказали США. Програма під назвою «То­тальна інформаційна свідомість» (пізніше — «Кон­троль за терористами») передбачає створення глобаль­ної бази даних, де накопичуватиметься вся можлива інформація спочатку про американців: розрахунки кредитками, бронювання місць у готелях, медичні ре­цепти, куплені чи взяті у бібліотеці книжки, поїздки, відвідування веб-сторінок. Інший проект, повідомляє преса, передбачає створення технічних пристроїв, які дадуть змогу записувати і передавати електронними каналами все, що людина бачить і чує, які електронні послання пише чи отримує, які дивиться телепередачі, кому телефонує. Уже 2004 р. на реалізацію цієї програ­ми міноборони США виділили майже 10 млн доларів, 2005 р. фінансування збільшать до 25 мільйонів. Так схеми стеження можливі і у глобальному «здоровому» полі. Показово, що керівник програми контролю гро­мадян адмірал Джон Пойндекстер назвав її не мудрую­чи, по-військовому — «міні-війна».

Мало того — американська компанія Cyberlcinetics отримала офіційний дозвіл для експериментів поки що з паралізованими людьми. Їм у мозок вживлюють чіпи, перетворюючи хворих на ланку системи «нерво­вого дистанційного управління», що дає змогу розпіз­навати електричні сигнали мозку, намір здійснити ту чи іншу фізичну дію [10].