головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 12/2005 
Персонал № 12/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
растворитель
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Прискорення й оптимізація адаптації до управлінської діяльності активними груповими методами

Алла КУШНІР,
ст. викладач Українського гуманітарного інституту, смт. Буча Київської обл.

Методи психологічної ко­рекції різноманітних умінь і навичок, які використову­ють у малих групах, нині ду­же ефективні. За деякими даними, їх результативність становить 70–90 %. У нашо­му формуючому експери­менті ми також скористали­ся активними груповими методами, описаними в цій статті.

Головна мета досліджен­ня — уточнення ефектив­ності основних і допоміж­них методів групової психо­корекції, аналіз впливу вербального і невер­бального компонентів діяльності психолога, який веде групу, на учасників корекційного процесу.

Процедурні аспекти психокорекційного процесу нині — предмет досліджень багатьох вітчизняних і іноземних психологів. Значний внесок у дослідження різних форм тренінго-вих занять внесли В. Ю. Большаков, І. В. Вач-ков, О. О. Вербицький, Т. Високінська-Гонсер, Г. О. Ковальов, О. В. Коротаєва, Х. Міккін, Л. А. Петровська, Т. С. Яценко та інші [2, с. 215]. За кордоном ці ж проблеми досліджу­вали Ф. Перлз, І. Ялом, К. Рудестам, К. Род­жерс, А. Маслоу, Д. Кіппер [2, с. 216].

У працях згаданих психологів проаналізова­ні найрізноманітніші аспекти психокорекційного процесу, проте не вдалося віднайти дос­лідження про те, як впливає психокорекцій-ний тренінг на прискорення та оптимізацію адаптації керівників-початківців до управлін­ської діяльності.

Для прискорення і оптимізації процесу адап­тації до управлінської діяльності ми також ви­користали активні групові методи, зокрема групову дискусію, розігрування рольових си­туацій, психогімнастику і проективний малю­нок.

Групова дискусія — провідний метод, що ви­конує основну психокорекційну функцію. Ро­зігрування рольових ситуацій, психогімнасти-ка і проективний малюнок — допоміжні техні­ки для реалізації функції особистісної діагнос­тики, хоча елементи цих технік ми використо­вували також у процесі групової дискусії, особливо у розігруванні рольових ситуацій і психогімнастиці.

Ми трактуємо спонтанну групову дискусію як провідну форму групової психокорекції [10, с. 69], оскільки саме тут реалізовуються основні завдання прискорення й оптимізації адаптаційного процесу керівників-початків-ців. Традиційно групову дискусію вважають вербальним методом, оскільки тут основним засобом взаємодії є вербальна комунікація, а в центрі аналізу — вербальний матеріал.

Врахування і аналіз невербальної поведін­ки, невербальної взаємодії в процесі групової дискусії, безумовно, дає змогу повніше розк­рити зміст тієї чи іншої комунікації. Останнім часом дедалі більше посилюється тенденція до використання різних невербальних прийомів у груповій дискусії, що істотно збагачує мето­дичний арсенал групової психокорекції, роз­ширює і поліпшує якість зворотного зв'язку завдяки включенню невербального матеріалу. Усе це певною мірою виводить групову диску­сію за межі вербального «розмовного» методу. З іншого боку, використання невербальних прийомів не виключає необхідності вербаль­ної взаємодії, наприклад, опис невербального матеріалу, емоційних станів, обмін думками.

Очевидно, розмежування вербальних і не-вербальних методів групової психокорекції є значною мірою умовним і має право на існу­вання лише з погляду переважного типу вихід­них комунікацій. Що ж стосується зіставлення «раціонального» й «емоційного», то воно виз­начається насамперед теоретичною орієнтаці­єю. Основні завдання групової корекції поля­гають насамперед у перебудові системи відно­син керівників-початківців, корекції їх неадек­ватних поведінкових і емоційних стереотипів. Очевидно, вирішення цих проблем передбачає залучення когнітивних і афективних процесів, здійснення як пізнавальної, так і емоційної ко­рекції. Тому, на наш погляд, вербальний метод спрямований не тільки на усвідомлення, так само як невербальний — лише на безпосереднє емоційне переживання [7, с. 217].

В експерименті ми використали три основні орієнтації групової дискусії: біографічну, тема­тичну та інтеракційну, хоча найбільш результа­тивною виявилась інтеракційна. Саме інтерак-ційна спрямованість і визначає специфіку гру­пової психокорекції, забезпечуючи реалізацію одного з найважливіших факторів корекційної дії в межах цього методу — зворотного зв'язку, хоча ігнорування біографічної орієнтації знач­ною мірою обмежує корекційний потенціал групової взаємодії. Зміст зворотного зв'язку стає для учасника тренінгової групи достовір­нішим, якщо є можливість порівняти цю інфор­мацію з минулим життєвим досвідом (у нашому випадку — це досвід управлінської діяльності).

При цьому процес усвідомлення ефективні­ший, якщо безпосереднє емоційне переживан­ня і нову інформацію може доповнити аналіз власних переживань, власної поведінки, ха­рактерних установок і стосунків у реальному житті. Наш досвід переконує, що спонтанне звернення до біографічного матеріалу на осно­ві аналізу групової взаємодії було найбільш ефективним.

У процесі експерименту ми навмисне зазда­легідь не планували зміст групової дискусії.

Він визначався насамперед актуальною ситуа­цією в групі. Проте вважаємо за доцільне виді­лити опорні пункти групової дискусії, пов'яза­ні переважно з фазами розвитку групи. Основ­ні змістовні моменти групової дискусії такі:

1)    знайомство членів групи;

2)    обговорення сподівань учасників психо-корекційного процесу;

3)    переживання й обговорення групової нап­руги, пов'язаної з неузгодженістю сподівань учасників і реальністю;

4)    розкриття проблем, пов'язаних із самос­тійністю, відповідальністю й активністю;

5)    формування адекватного ставлення до
прорахунків у своїй управлінській діяльності;

6)    домінування інтеракційної проблематики, аналіз групової динаміки з переходом до проб­лем членів групи — власне «робоча» фаза гру­пової психокорекції, коли вирішується її ос­новне завдання: корекція відносин, неадекват­них емоційних реакцій і форм поведінки, зак­ріплення і генералізація досягнень;

7)    обговорення підсумків психокорекційно-го процесу.

Безумовно, це лише умовна схема, що не ві­дображає всієї складності групового процесу. Аналіз групової взаємодії, розкриття пережи­вань учасників групи дуже важливі від самого початку роботи тренінгової групи.

Засоби впливу, використовувані ведучим групи — психологом, можна поділити на вер­бальні і невербальні. Перші — це структуру-вання перебігу занять; збір інформації; інтерп­ретація; переконання і його корекція; надання інформації; постановка визначених завдань.

Існує думка, що основне завдання психоло­га, який веде тренінговий процес — пояснення й інтерпретація, що він повинен їх здійснюва­ти сам, оскільки бачить і розуміє те, що відбу­вається краще і глибше, ніж члени групи. Вва­жаємо, що така інтерпретація ролі психолога виправдана лише в надзвичайно обмежених ситуаціях, найчастіше у роботі із групою про­фесіоналів.

Спільно вироблене рішення має значно біль­шу цінність для групи в цілому і для кожного конкретного індивіда тому, що крім змістовно­го аспекту, тут важливе підвищення згуртова­ності і самостійності групи. У її учасників ви­никає переконання, що вони самі здатні багато зрозуміти. Задоволення приносить також відчуття можливості допомогти один одному. Усе це сприяє підвищенню самовпевненості, само­оцінки й емоційного самосприйняття.

Невербальні засоби впливу психолога — це міміка і жестикуляція. Відомо, що людина загалом не дуже вдало контролює «мову тіла». Це також стосується психолога. Він повинен вміти контролювати свою невербальну пове­дінку, оскільки далеко не завжди її можна ви­користовувати свідомо і цілеспрямовано.

Застосування допоміжних технік у процесі тренінгу можна розглядати у двох аспектах:

1)    використання групової дискусії разом із іншими факторами групової психокорекції, поєднання вербальних і невербальних занять, залежно від фази розвитку групи й актуальної ситуації в ній (наприклад, розігрування рольо­вих ситуацій, психогімнастика, проективний малюнок);

2)    використання різноманітних допоміжних технік і прийомів у процесі групової дискусії.

На початковому етапі з-поміж вправ підго­товчої частини можуть бути використані впра­ви, спрямовані на розвиток уваги (гімнастика з «запізнюванням», «передача ритму по колу», «передача руху по колу», «дзеркало» та ін.); вправи, спрямовані на зняття напруги, створе­ні з найпростіших рухових завдань (рухливі ігри тощо); вправи, спрямовані на зменшення емоційної дистанції між учасниками групи, які посилюють безпосередній контакт і парну взаємодію («зустріч на вузькому мосту»; зав­дання сісти на стілець, зайнятий іншою люди­ною; заспокоїти скривдженого; виразити доти­ком почуття до іншого, своє ставлення до ньо­го; «передача почуття по колу» та ін.); вправи, пов'язані з тренуванням розуміння невербаль-ної поведінки інших і тренуванням здатності виражати свої почуття за допомогою невер-бальної поведінки («розмова через скло», зоб­раження і розпізнавання різних емоційних станів, «жива скульптура» тощо) [10, с. 222].

Звичайно, усі зазначені вправи мають також інше навантаження, складніший інформатив­ний план, демонструючи визначені установки і способи поведінки, властиві як конкретному індивіду, так і групі в цілому.

Необхідно пам'ятати, що використання на початку роботи групи великої кількості допо­міжних прийомів може мати і негативні нас­лідки. Ми помітили, що незбалансоване, над­мірне захоплення допоміжними прийомами в цей період може дещо послабити групову ди­наміку, неконструктивно зняти, а точніше, пригнітити групову напругу, пов'язану з ха­рактерними для цього періоду груповими про­цесами, успішне подолання яких часто визна­чає подальшу «долю» групи. При застосуванні допоміжних технік передбачено, що початкову ініціативу бере на себе психолог, формулюючи відповідну інструкцію, яка може справдити очікування учасників групи щодо активності психолога і його одноосібної відповідальності за все, що відбувається. Тому, незважаючи на безсумнівну цінність допоміжних прийомів, вони не повинні пригнічувати спонтанну ак­тивність учасників групи і призводити до до­мінування тематичної орієнтації над інтерак-ційною.

Практично, в будь-якій ситуації, коли учас­никам важко говорити про свої почуття і пере­живання, може бути використаний прийом не­вербального вираження почуттів за допомо­гою дотику чи пантоміми. Можна запропону­вати учасникам групи виразити свої почуття до якогось одного члена групи або комусь од­ному виразити свої почуття до всіх інших.

Використання різних допоміжних технік дає змогу звернути увагу групи та окремих її учас­ників на характерні риси і способи поведінки, розкрити існуючі в групі відносини і зробити їх більш наочними, пожвавити процес інтерак-ції (наприклад, за допомогою завдання, що ви­магає спільної узгодженої діяльності), дати додатковий матеріал для аналізу проблем гру­пи в цілому і кожного її учасника зокрема.

Підсумуємо. Найефективнішими методами прискорення та оптимізації адаптації керівни-ка-початківця до управлінської діяльності є активні групові методи, насамперед спонтанна групова дискусія та розігрування проблемних ситуацій.

Література

1.  Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. — М.: Наука, 1982.

2.  Вачков И. В. Основы технологии группового тре­нинга. — Психотехники. — М.: Ось, 2000.

3.  Обозов Н. Н. Психология межличностных отноше­ний. — К.: Лыбидь, 1990.

4.  Петровская Л. А. Компетентность в общении. Со­циально-психологический тренинг. — М.: Изд-во МГУ, 1989.

5.  Психогимнастика в тренинге / Под ред. Н. Ю. Хрящевой. — СПб.: Речь, 2002.

6. Радугин А. А. Основы менеджмента. — М.: Центр, 1997.

7.    Рудестам К. Групповая психотерапия. — СПб.: Изд. дом «Питер», 2001.

8.    Сидоренко Е. В. Психодраматический и неди­рективный подход в групповой работе с людьми. Ме­тодические рекомендации. — СПб, 1992.

9. Тарасов В. К. Персонал-технология: отбор и под­готовка менеджеров. — Л., 1989.

10. Яценко Т. С. Психологічні основи групової психо­корекції. — К.: Либідь, 1996.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту