головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 6/2005 
Персонал № 6/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Сутність сучасного тероризму
і його основні характеристики

Ігор ГАРМАШОВ,
аспірант, Адміністрація Державної прикордонної служби України

У XXI ст. тероризм став невід'ємною частиною полі­тичних і економічних про­цесів у світі і значно загрожує громадській і національній безпеці. Поодинокі прояви переросли у масове явище.

Нині тероризм — проблема не лише для країн із політич­ним, національним чи релігійним розладом, — це вже проблема Північної Ірландії та Великої Британії,

Лівії та США, Палестини й Ізраїлю, це проблема всієї світової спільноти. Терористичні акти у США 11 вересня 2001 року кардинально змінили характер загроз міжнародній безпеці у світі. Вони продемонстрували можливість ураження значної кіль­кості людей та об'єктів без застосування тра­диційної зброї: викрадений літак, комп'ютерні мережі, банківська або поштова система, засоби масової інформації, тобто те, що не підходить під визначення «зброя» у загальноприйнятому значенні.

Нині існує понад 100 визначень поняття «теро­ризм», однак жодне з них не підтримане міжна­родною спільнотою як загальновизнане.

Терміни «терор» і «тероризм» історично вжива­ються в декількох аспектах, що відкриває простір для довільного маніпулювання ними. Слово «те­рор», що у перекладі з латинської мови дослівно означає «страх, жах», вперше вжитий у політич­ному лексиконі у Франції жирондинцями та якобінцями, які об'єдналися для підготовки повс­тання й повалення «за допомогою залякування та помилування» кабінету міністрів при королі Людовіку XVI [12].

Першою терористичною групою в історії людства була, певно, секта сікаріїв, яка діяла у Палестині в 66-73 роках. н. е. Назва цієї секти походить від назви улюбленої зброї бойовиків угру­повання, а саме короткого меча (сіки), який легко можна було сховати під одягом. Тактика діяль­ності сікаріїв спрямовувалась головним чином на дії під час масових заходів. Вони вважали, що як­раз натовп є темрявою завдяки своїй щільності, давці і неможливості визначити, хто саме завдав смертельного удару. «Темрява натовпу» була їх улюбленим місцем здійснення терористичних актів. Головними цілями сікаріїв були представ­ники єгипетської і палестинської діаспори, які виступали за налагодження дружніх стосунків із Римською імперією. Уже в ті часи сікарії відрізня­лися релігійним фанатизмом. У муках вони вба­чали радість, вірили в те, що після повалення не­нависного режиму народ звільниться від мук та страждань [8].

У XI ст. Хасаном ас-Сабахом була створена таємна секта ассасинів, назва якої стала си­нонімом підступного вбивства. Вони вбивали кожного, хто був іншого віросповідання або нама­гався протистояти їм. 10 жовтня 1092 р. людина Хасана ас-Сабаха вбила самого візира сельд­жукського султана — Нізам аль-Мулька [12].

Саме ас-Сабах розробив ідеологічні підвалини так званої терористичної «держави», яка не має кордонів, чітко визначеної території. Володіння цієї «держави» складалися з окремих замків-фор-тець, які дуже важко було захопити, а людей підкорити.

Наприкінці XVIII й упродовж двох третин XIX ст. поняття «терор» сприймалося у найширшому значенні неподільно від його етимології (La ter-reur жах). Цим словом називали і відкрито на­сильницьку форму диктатури, і практику однора­зових політичних замахів.

Із появою у XIX ст. опозиційних організацій, які практикували систематичні замахи, поняття «терор» і «тероризм» не поширюється на сферу воєнних дій, а виділяється як характеристики певного виду політичної боротьби. Ці поняття конкретизуються і відокремлюються одне від од­ного. Термін «тероризм» почали вживати на поз­начення політичних вбивств, які практикують опозиційні організації, а поняття «терор» закріпи­лось за репресивними діями держави.

Проаналізуємо, що нині розуміють під понят­тям «тероризм».

Енциклопедичні словники, зокрема і юридичні, визначають у його міжнародному аспекті:

  • тероризм міжнародний — насильницькі акти, вчинені проти окремих громадян чи об'єктів, зок­рема тих, що перебувають під захистом міжнарод­ного права, вбивства глав іноземних держав та урядів (їхніх дипломатичних представників), підривання приміщень посольств і місій, предс­тавництв організацій, штаб-квартир міжнародних організацій, вибухи у громадських місцях, на ву­лицях, аеропортах, вокзалах та ін. [13];
  • тероризм міжнародний сукупність суспіль­но небезпечних у міжнародному масштабі діянь, що тягнуть за собою невиправдану загибель лю­дей, порушують нормальну дипломатичну діяль­ність держав, їхніх представників й утруднюють здійснення міжнародних контактів і зустрічей, а також транспортних зв'язків між державами [14];
  • тероризм — злочинна діяльність, яка вира­жається в залякуванні населення та органів влади з метою досягнення злочинних намірів [10].

Науковці України, зокрема В. Ємельянов, тлу­мачать тероризм як загально небезпечні дії або погроза ними, що вчинюються публічно, посяга­ють на суспільну безпеку і спрямовані на створен­ня в соціальній сфері обстановки страху, непокою, пригніченості з метою прямого або непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення чи відмови від нього в інтересах винних [7].

Відомий фахівець із питань вивчення терориз­му Ю. Антонян вважає, що тероризм це на­сильство, яке містить загрозу іншого, ще більшо­го насильства для того, щоб викликати паніку, зруйнувати або порушити державний чи суспіль­ний порядок, викликати страх, примусити про­тивника прийняти бажане рішення, викликати політичні та інші зміни [1].

С. Зелінський у своїй праці намагається визна­чити сутність сучасного тероризму: «Слід зазна­чити, що за всю історію існування соціального фе­номену тероризму значно змінився його зміст та форми прояву, хоча сутність залишилась тією ж — використання крайнього насильства або погрози насильством для досягнення певних політичних, релігійних чи інших публічних цілей, за наявності основного конструктивного елементу — мотиву злочинного терористичного діяння — залякуван­ня державної влади, суспільства або його частини [6]».

У контексті пошуків визначення тероризму у міжнародному правовому полі 27 січня 1977 р. у Страсбурзі було прийнято Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом.

У цій конвенції було домовлено вважати теро­ристичними актами:

  • правопорушення, що підпадають під дію Кон­венції про боротьбу з незаконними актами, спря­мованими проти безпеки цивільної авіації, підпи­саної у Монреалі 23 вересня 1971 року;
  • серйозні правопорушення із посяганням на життя, фізичну недоторканість або свободу осіб, що мають міжнародний захист, зокрема диплома­тичних агентів;
  • правопорушення із викраденням, захоплен­ням заложників або серйозним незаконним зат­риманням;
  • правопорушення із застосуванням бомби, гра­нати, ракети, автоматичної вогнепальної зброї або листів чи пакетів із закладеним вибуховим прист­роєм, якщо таке застосування створює небезпеку для осіб;
  • замах на реалізацію будь-якого з наведених вище правопорушень або участь як спільника осо­би, яка намагається здійснити таке правопору­шення;
  • правопорушення із застосуванням насильства проти життя, фізичної недоторканості, проти власності, якщо таке діяння створило колективну небезпеку для осіб або свободи особи;
  • замах на здійснення будь-якого із наведених вище правопорушень [4].

Окрім зазначеного, тероризм також трактують як загрозу застосування насильства, яка спричинює почуття страху як у окремих громадян, так і загалом у суспільстві і розрахована на залякуван­ня та породження недовіри до органів державної влади у здатності протидіяти цим злочинним про­явам. Саме таке визначення наведене на Міжна­родній конференції із питань тероризму «Європа-2000», яка відбулася у м. Києві у березні 1996 р. [3].

Як уже зазначалось, сучасний тероризм — дуже складне, структуроване явище, яке відображає інтереси різних суспільно-політичних сил. Це дає змогу по-різному підходити до вироблення універсального визначення тероризму, що серйоз­но перешкоджає пошуку оптимальних заходів протидії та попередження терористичних виявів.

Найуніверсальнішим і найпоширенішим є тлу­мачення американських дослідників В. Маллісо-на і С. Маллісона: тероризм — «це систематичне використання крайнього насильства та погрози насильством для досягнення публічних і політич­них цілей» [17].

Відомий керівник спецслужб ФРН Г. Нолан запропонував таке визначення: «Тероризм не­обхідно розуміти як вид боротьби, що в політичних цілях або з політичних мотивів намагається примусити державні органи або громадян насиль­ством або погрозами до певних дій» [16].

Поширення терористичних виявів та масш­табність їхніх руйнівних наслідків дає підстави деяким дослідникам, зокрема єгипетському політологу М. Сід-Ахмеду, трактувати поняття тероризму значно ширше, ніж було прийнято раніше. На його думку, технологічний розвиток, який досяг небаченого рівня у військовій галузі, призвів до того, що війна в класичному сенсі цьо­го слова стала неможливою, якщо не абсурдною. Оскільки абсурдність війни не означає закінчен­ня конфлікту, боротьба тепер загрожує набути інших форм. Зі специфічної точки зору, тероризм може розглядатися як продовження війни, а не тільки політики, іншими заходами [19].

Дослідник Максиміліан Стрімска визначає сутність сучасного тероризму так: «Сучасний те­роризм можна дефініювати як політично вмотивований та обґрунтований метод використання радикального насильства, головна мета якого — досягнення певного психічного ефекту. Характер­ною рисою сучасного тероризму є комуніка-тивність: поєднання насильницьких вчинків із політичним посланням, при чому це послання мо­же бути, а часто і є, диференційованим із огляду на різні сектори цільової публіки. Його ор­ганічною частиною може бути як інтенсивне заля­кування, тероризування одних, так і підбурюван­ня інших, потенційних спільників і наслідувачів терористів. Від останніх видів тероризму сучас­ний тероризм відрізняється насамперед система­тичним використанням крайнього насильства, яке визначає також характер навмисне виклика­ного психічного ефекту» [11].

Проект Кодексу злочинів проти миру та безпе­ки людства ООН закріплює таке тлумачення те­роризму: «...здійснення, організація, сприяння здійсненню, фінансування або заохочення агента­ми чи представниками однієї держави актів проти іншої держави, або попускання з їхнього боку здійсненню актів, спрямованих проти осіб або майна, і які за своїм характером мають за мету викликати страх у державних діячів, груп осіб або населення в цілому» [9].

Державний департамент США тлумачить сучас­ний тероризм як « ... заздалегідь продумане, політично вмотивоване насильство, що здій­снюється проти невійськових об'єктів певними групами всередині держави або таємними агента­ми якоїсь держави найчастіше з метою ефективно­го впливу на суспільство, який поширюється на громадян або територію двох або більше країн» [2].

У Законі України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.03 р. тероризм трактується як « ... суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомо­му, цілеспрямованому застосуванні насильства із захопленням заручників, підпалами, убивствами, тортурами, залякуваннями населення та органів влади або здійсненням інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погро­зами виконати дії для досягнення злочинних цілей» [5].

Як свідчить аналіз, при дослідженні феномену сучасного тероризму, доцільно зважати на чотири основні характеристики.

По-перше, тероризм — це одна із форм ор­ганізованого насильства.

Він об'єктивно виражається в конкретному своєму прояві — у терористичному акті, який по­лягає у вчиненні певних злочинних діянь, а саме — вибухів, підпалів та інших загально небезпеч­них дій, що реально можуть заподіяти чи за­подіюють шкоду невизначеній кількості осіб і мо­жуть спричинити інші тяжкі наслідки, і так само у погрозі виконати такі дії.

Терористи не завжди мають намір вбити конк­ретну персону — вони прагнуть насиллям дес­табілізувати, залякати суспільство і владу, вбива­ючи пересічних громадян, тих, хто опинився по­ряд із об'єктом терористичного акту.

По-друге, тероризм переслідує політичні цілі і мотиви, це специфічна форма політичного на­сильства. Сучасний тероризм має за мету прове­дення насильницьких акцій аби примусити дер­жавні або інші органи прийняти рішення, яке б за­довольнило вимоги терористів.

Терористи прагнуть насильством дестабілізува­ти, залякати суспільство і владу, вбиваючи пе­ресічних громадян, тих, хто опинився поряд з об'єктом терористичного акту.

Сучасний тероризм поєднує високий рівень політичної мотивації з низьким рівнем участі мас, що відрізняє його від війни, партизанської бо­ротьби, національно-визвольного руху та інших масових політичних явищ.

По-третє, тероризм спрямований проти перева­жаючих за потужністю державних машин.

Феномен сучасного тероризму полягає у тому, що загибель від терористичних актів ні в чому не­винних людей відбувається на очах суперсучасних армій. Сучасні терористи розробляють або вико­ристовують уже існуючі в комунікаційному прос­торі сценарії застосування звичайних, цивільних, порівняно доступних і дешевих технологічних роз­робок, наслідки застосування яких із руйнівною метою можна порівняти з наслідками війни.

Класичні військові схеми за цих умов не спраць­овують, і як результат — колективні системи без­пеки виявляються не адекватними викликам часу та неспроможні активно протидіяти тероризму.


Сучасний тероризм за наявності незначних власних ресурсів здатен насильницькими метода­ми вирішити конфлікт навіть із значно переважа­ючими силами завдяки двом особливостям, які відрізняють його від інших форм збройного вирішення конфлікту, а саме:

  • цілковите ігнорування всіх правил ведення війни, починаючи від означення учасників бойо­вих дій до використання цивільного населення ворога як захисного щита та заручників задля власних інтересів;
  • нещадне використання цивільних ресурсів атакованого противника для досягнення власної мети.

По-четверте, характерним змістом тероризму є свідома спрямованість на чисельні людські жерт­ви, руйнування матеріальних і духовних ціннос­тей, провокація війни, недовіри і ненависті між соціальними, національними і релігійними група­ми, що сприяє виникненню і поглибленню анта­гонізмів у світі.

Останні найсерйозніші і чисельні за кількістю жертв терористичні акти спрямовувались на не-визначену кількість жертв, про що свідчить чіт­кий вибір об'єктів терористичних дій: вибухи в токійському і паризькому метро, вибухи по­сольств США в Кенії та Танзанії, вибухи в Москві і Міжнародному торговельному центрі в Америці.

Значно розширилися дії, які терористи можуть реалізувати проти людства: масові отруєння, радіоактивне зараження, зараження небезпечни­ми хворобами, поширення епідемій та епізоотій тощо. Знаряддями для здійснення терористичних актів можуть бути вибухові пристрої широкого спектра дії, радіоактивні, отруйні та інші небез­печні хімічні речовини, не виключаючи і атомної зброї.

Органічною частиною сучасного тероризму є як інтенсивне залякування, тероризування одних, так і підбурювання інших, потенційних спіль­ників і послідовників терористів. Від попередніх видів тероризму сучасний відрізняється насампе­ред систематичним використанням крайнього на­силля, яке визначає також характер навмисне викликаного психічного ефекту. Логіка політич­ного тероризму — це логіка винятково нищівної психологічної війни [18].

Логіка тероризму містить момент неповаги до усіх конвенцій і у цьому, певним чином, полягає його дієвість. Важлива не так нахабність терорис­тичних нападів, як те, що конкретні терористичні акти пов'язані з прогнозуванням екстремального насилля, не обмеженого жодною складовою час­тиною конвенцій [15].

Таким чином, сутність сучасного тероризму можна тлумачити як насильницьку дію, що дає змогу використовувати інформаційні, фінансові та технологічні ресурси, спрямовується на свідо­ме нехтування людським життям для досягнення основної мети — стати впливовим елементом формування нового світового порядку.

Сучасний тероризм успадкував від історичних попередників усі риси політичного насильства. Він володіє специфічними особливостями і ста­новить новий ступінь розвитку цього явища.

Трактування об'єктивного загальноприйнятого розуміння тероризму потребує врахування складності структури цього феномену, який є єдиним монолітним явищем із чітко визначени­ми межами і є методом політичної боротьби, що використовується різноманітними політичними силами.

Література

1. Антонян Ю. М. Терроризм: Криминологическое и уголовно-правовое исследование. — М., 1998.

2. Доповідь Держдепартаменту США про глобаль­ний тероризм / Вашингтонська папка, 12.07.00.

3. Епур Г. В., Коваленко С. В. Терроризм: знать, чтобы предупредить / Сб. статей. — Луганск, 2000.

4. Європейська конвенція про боротьбу з терориз­мом, 27 січня 1977 р. — Страсбург.

5. Закон України. Про боротьбу з тероризмом // Відо­мості Верховної Ради. — 2003. — № 25. — Ст.180.

6. Зелинський С. А. Політичний тероризм як соціаль­но-правове явище. // Актуальні проблеми держави та права. — Вип. 6. — Ч. ІІ. — Одеса, 1999. — С. 40.

7.  Матеріали VII регіональної науково-практичної конференції. 13–14 лютого 2001 р. — Львів, 2001.

8.  Панарин А. С. Искушение глобализмом. — М.: Рус. нац. фонд, 2000.

9.  Резолюции и решения, принятые Генеральной Ас­самблеей на 53-й сессии ООН. — Т. 1. — Нью-Йорк, 1999.

10. Словарь по уголовному праву / Отв. ред. А. В. На­умов. — М., 1997.

11. Стрімська М. Політичний тероризм: проблеми його визначення // Політологічний часопис. І. — 1994. — №2.

12. Токаревський Г. В. Міжнародний тероризм: сучас­ний стан та перспективи протидії // Стратегічна пано­рама. — 2003. — № 1.

13. Энциклопедический словарь. — М., 1990.

14.   Энциклопедический юридический словарь. — М., 1999.

15.   Bonanate L. Dimensioni del terrorismo politico. Aspetti interni e internazionali, politici e geuridici, F. Angeli, Milano. s. 99–179. 1989.12. Intelligense Newsietter. — 1995. — Nov. 23. — P. 3.

16.  Die Zeit. — 1996 — 12 Dec.

17.  Intelligense Newsietter. — 1995. — Nov. 23.— P. 3.

18.  Wardlaw G. Political Terrorism. Theory, Tactics, and Counter-Measures, Cambridge University Press, Cambridge, 1997.

19.  World Policy Journal. Summer 1998. — Vol. 15.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту