Чи прискорить інвестиційні процеси вихід іноземних банків на фінансовий ринок України?
Серед основних проблем, які гальмують інвестиційні процеси в економіці України — дефіцит фінансових ресурсів. У сучасних умовах забезпечити вкладання інвестицій неможливо лише через бюджетну систему й іноземні вкладення. Так, у першому кварталі 2005 року інвестиції в структурі ВВП за категоріями кінцевого використання впали до 12-від-соткового рівня, а прямі іноземні інвестиції на одиницю ВВП у першому півріччі скоротилися більш як удвічі порівняно з тим самим періодом 2004 року [13]. За липень 2005 року їх рівень знизився, порівняно з аналогічним періодом 2004 року, на 14,4% [12].
Очевидно, у найближчому майбутньому, з огляду на подальше фіскальне розширення і масові соціальні виплати, ситуація тільки погіршуватиметься. Оптимістичний прогноз — це 15–17-відсотковий рівень на кінець 2005 року.
12–15% частка інвестицій у ВВП є недостатньою. Досвід країн, що розвиваються та трансформуються, засвідчує: лише 22–23-відсотковий рівень може підтримувати відносно високий рівень розвитку (а в азіатських «тигрів» інвестиції в період зростання перевищували 30% ВВП). Мінімально прийнятним може вважатися рівень у 18–19% (до якого наша країна підійшла останніми роками), проте він означає лише можливість підтримки основних виробничих та інфраструк-турних фондів, а не швидкий ріст, відновлення і розвиток [13].
Актуальність прискорення інвестиційних процесів сприятиме важливим змінам:
Навіть така болюча для будь-якої країни проблема, а для України нині це особливо актуально, як зростання інфляції, теж залежить від інтенсивності інвестиційних процесів. Бо інвестиційні вкладення впливають на макрое-кономічний рівень і призводять до зменшення цін за такою схемою:
Отже, стабілізація економіки України передбачає, крім іншого, інтенсифікацію її інвестиційних процесів. Інструментами такої інтенсифікації є фінансові посередники — банки, інвестиційні фонди, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, кредитні спілки, лізингові і факторингові компанії.
На жаль, сьогодні на теренах України лише банки є більш-менш розвинений сектор фінансових посередників. Мета пропонованої статті: оцінити можливості і результати виходу іноземних банків на фінансовий ринок країни для підтримки інвестування економіки, конкуренції з вітчизняними банками, а також таких негативних тенденцій, як можливість послаблення і навіть втрати вітчизняної банківської системи.
Станом на червень 2005 року банківська система нашої країни складалася з Національного банку України (НБУ) та 181 комерційного банку. Банків з іноземним капіталом небагато — 19, зі 100-відсотковим іноземним капіталом — 7 [11]. У 2005 році відкрито ще один — Міжнародний іпотечний банк, про який мова буде далі.
Незважаючи на велику кількість банків, активи їх мізерні. У першій десятці українських банків — такі, активи яких навіть не сягають 10 млн дол. США (табл. 1). Висновок може бути один: українська банківська система не є кредитоспроможним фінансовим сектором, який міг би надати кошти в належному обсязі реальному сектору економіки.
Капітал українських банків еквівалентний 3,5 млрд дол. США, тобто становить лише 5,6% від ВВП: прибуток за 2004 рік був еквівалентним 238 млн дол. США, активи становили 134,5 млрд грн, або 40,3% від ВВП [10]. Якщо порівнювати вітчизняну банківську систему із системами іноземних країн, то в Німеччині частка банківських активів у їх ВВП становить 200%, у Великобританії — 130%, Східній Європі — 80–90% [3].
Ці дані свідчать про те, що українська банківська система у своєму розвитку ще значно відстає від систем інших європейських країн. Прив'язувати цей факт лише до політики попередньої влади, безумовно, некоректно. Однак так само неправомірно не помічати і наведеної статистики. За попередні роки в Україні не створено достатньої законодавчої бази діяльності фінансового ринку, а отже, привабливого інвестиційного клімату; джерела надходження ресурсів до банків недостатньо стабільні; низькі доходи переважної більшості населення не дають можливості робити заощадження-депо-зити в банках; багатії воліють вкладати гроші в нерухомість як найбільш безпечне збереження коштів або, через криміналізацію українського суспільства, — в банки за кордоном.
Таблиця 1
Група найбільших банків за величиною активів на 1 січня 2005 року (дані НБУ)
|
№ |
Назва банку |
Активи (тис. грн.) |
|
1 |
Приватбанк |
14 713 569 |
|
2 |
Аваль |
11 859 442 |
|
3 |
Промінвестбанк |
10 602 718 |
|
4 |
Укрсоцбанк |
7 068 331 |
|
5 |
УкрСиббанк |
5 680 780 |
|
6 |
Укрексімбанк |
5 296 448 |
|
7 |
Ощадбанк |
5 071 054 |
|
8 |
Райффайзенбанк Україна |
4 407 290 |
|
9 |
Надра |
3 888 480 |
|
10 |
Брокбізнесбанк |
2 768 759 |
Зрозуміло, що пошук адекватних підходів до вирішення порушеної проблеми безпосередньо пов'язаний із питанням про додаткові джерела надходжень коштів у країну. Ту т треба порівняти можливості вітчизняних інвесторів та ризики, які можуть супроводжувати залучення іноземного капіталу. Нестача у вітчизняних підприємств і фізичних осіб належного обсягу фінансових ресурсів для інвестування у банківські установи може зникнути за умови стабілізації економіки. Причини такої стабілізації можуть бути різні: від правових до суто організаційних, але не можна відкидати цей оптимістичний варіант.
В умовах світової глобалізації економіки поглинання іноземним капіталом українських банків вельми ймовірне. Цю проблему слід ретельно проаналізувати передусім із позиції безпеки для фінансової системи країни в умовах нестабільності економіки, причому необхідно налагодити належний контроль національними органами регулювання за діяльністю такої важливої галузі економіки, як банківська сфера.
Показовим є досвід Мексики. Там у 80-х роках провадили жорстку регламентацію діяльності іноземних банків, а 1990 року взято курс на лібералізацію фінансової сфери у зв'язку з вступом до СОТ, що спричинило прихід іноземних кредитних установ і рекапіталізацію місцевих банків. 1998 року було відмінено практично всі обмеження на участь іноземних банків у капіталі національних кредитних організацій. У результаті частка активів нерезидентів у сумарних активах банківської системи Мексики зросла з 20% у 1998 році до 70–80% у 2002-му. Причому, більша частина цих активів виявилася під контролем усього двох банків: HSBC і Citigroup! Прихід західних банківських груп призвів до скорочення кредитування економіки цієї країни. Наприклад, якщо 1996 року на такі цілі припадало 65% вкладень банків, то 2002 року цей показник знизився до 40% [5].
Нині банки з іноземним капіталом в Україні становлять близько 5% від загальної кількості. Частка іноземного капіталу в статутному капіталі усіх банків системи на 1 січня 2005 року дорівнювала лише 9,6% [3]. Тобто у «чистому» вигляді питома вага іноземного капіталу в Україні була незначною.
Але 2005 рік можна вважати роком активізації іноземних банків. Розглянемо основні події, які це підтверджують.
На вітчизняному ринку кредитування житла на початку 2005 року з'явився перший спеціалізований банк — ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк» зі 100-відсотковим іноземним капіталом. Його засновником став фонд Western NIS Еnter-prise Fund (приватна американська корпорація, яка управляє 150 млн дол., що належать уряду США). На відміну від інших банків, МІБ надаватиме виключно іпотечні кредити на придбання житла і кредити під заставу нерухомості, а також на ремонт і поліпшення вже наявного житла. Тобто банк не буде обслуговувати інвестиційні, тим більше, інноваційні процеси в Україні, а буде просто заробляти гроші на нашому ринку. Отже, поки вітчизняні банки тільки планують зайнятися іпотекою, на фінансовому ринку вже з'явився потужний конкурент.
Звичайно, певна стабілізація грошових потоків відбудеться, тобто інвестиційні процеси будуть підтримані непрямими способами позитивно, крім капіталу інвестованого фондом Western NIS Enterprise Fund, Міжнародний іпотечний банк уклав угоду з Американською корпорацією з підтримки зарубіжних інвестицій (ОРІС) на отримання кредиту в сумі 30 млн дол. США. Це перший кредит, наданий ОРІС для української компанії [4].
У серпні 2005 року австрійська група Raiffeisen International купила банк «Аваль». Для остаточного завершення справи необхідна згода Антимонопольного комітету, але фахівці вважають, що це вже вирішено.
Отже, найбільш резонансна угода в історії українського банківського ринку створила банк-гігант, активи якого тепер становлять 11,5% від загальної суми активів усіх банків. За сумою активів він виходить на перше місце серед фінансових установ України, обігнавши «Приват-банк», за обсягами депозитів населення — на друге [2]. Загальновідомо, що збільшення активів розширює можливості банку щодо інвестиційної діяльності. Отже, найкрупнішим банком України буде банк з іноземним капіталом. Це ще раз підтверджує думку про певну небезпеку для національної банківської системи.
Через зміну власника банку страждає економіка України — «Райффайзен» одразу відмовив у наданні кредитів сільськогосподарським підприємцям у тих обсягах, які надавав «Аваль».
У липні 2005 року стало відомо, що австрійський Erste Bank, консолідовані активи якого 2004 року становили 33,4 млрд євро, «висловив готовність до обговорення імовірності» купівлі Ощадбанку. За повідомленням прес-служби Президента України, В. А. Ющенко під час візиту до Австрії обговорював таку можливість із представниками австрійського банку [8]. Наразі, за словами нового керівника цієї установи Олександра Морозова, — «приватизація Ощадбанку — як мінімум не справа найближчої перспективи» [9].
Але сама можливість продажу «найбільш народного» банку непокоїть. Для Ощадбанку не діють ті самі нормативи, що й для всіх інших комерційних банків. Відповідно до статті 57-ї Закону України «Про банки і банківську діяльність», держава гарантує всі вклади населення в ньому, тобто нині банк дає гарантію на всі 5 млрд грн вкладів, які розміщено на його депозитах.
У вересні 2005 року банківські лави поповнилися трьома новими установами. Нацбанк зареєстрував Банк інвестицій і заощаджень, а Анти-монопольний комітет України дав дозвіл на створення ЗАТ «Комерційний банк «Союз» (статутний фонд — 22 млн грн) і ЗАТ «Номос-Банк» (10 млн євро). Засновниками КБ «Союз» є вітчизняні структури, а ЗАТ «Номос-Банк» — росіяни (банк «Новая Москва» і ЗАТ «Совфин-траст»). Отже, у банківській системі з'явилося, як мінімум, два банки з іноземним капіталом.
У вересні остаточно з'ясувалося, що ще кілька банків ведуть переговори про продаж, причому серед перших тут представники першої двадцятки — Укрсоцбанк і УкрСиббанк. За прогнозами, найбільші шанси купити Укрсоц-банк має російський Альфа-банк, УкрСиб-банк — французький Societe Generale [7].
Із вищесказаного можна зробити такі висновки:
• експансія іноземного банківського капіталу в Україні посилюється;
• банки з іноземним капіталом приходять на наш фінансовий ринок, поглинаючи національні банки;
• банки з іноземним капіталом не спрямовані на інвестування економіки, — вони захоплюють ті сегменти фінансових послуг (наприклад, іпотечні кредити), які ще не засвоїли національні банки.
Ці висновки суголосні позиції відомого українського вченого-економіста, професора Михайла Савлука. На його думку, така трансформація української банківської системи матиме негативні наслідки для розвитку реального сектора економіки на середньо- та довгострокову перспективу, національної грошово-кредитної, фіскально-бюджетної та інвестиційної політики країни, адже у кредитуванні реального сектора української економіки іноземні банки віддаватимуть перевагу галузям і виробництвам, де високі прибутки, низький ризик і розвиток яких не створює конкурентної загрози для іноземних підприємств. Стратегічні для економічної безпеки країни підприємств, у яких невисока кредитоспроможність, або не кредитуватимуть взагалі, або ж вони отримуватимуть кредити на жорсткіших умовах порівняно з тими, на яких надавали кошти українські банки. Отже, орієнтовані на експорт велетні металургійної, хімічної, машинобудівної промисловості з національним капіталом можуть опинитися у складній фінансовій ситуації. Така політика прискорюватиме перетворення національної економіки на сировинний і екологічно шкідливий для України придаток економіки інших держав [6].
Слід визнати, що питання допуску банків-не-резидентів на вітчизняний ринок повинно стати об'єктом серйозного фахового вивчення, тим більше, що 6 липня 2005 року Верховна Рада у першому читанні затвердила законодавчу ініціативу Національного банку України «Про внесення змін до Закону України “Про банки і банківську діяльність” (щодо філій іноземних банків)» (реєстраційний № 7274). До остаточного прийняття цієї постанови необхідно розробити комплекс обмежень, яких слід суворо дотримуватись у процесі залучення іноземного капіталу в банківську систему країни.
Показовим є те, що перевага іноземного банку в тому, чим завжди характерний імпорт із розвинених країн — дешевизна товару (в цьому випадку — послуги). Це пояснюється тим, що західні банки звикли працювати з невеликою відсотковою маржею (різницею між вартістю кредитів і депозитів). Нині в українських банках вона відповідає рівню маржі банків Східної Європи — 5% (маржа німецьких банків — менше 1%, американських — близько 3,5%) [8]. За низьких обсягів активів наших банків, про що йшла мова вище, така маржа робить для них бізнес на середньому рівні прибутковості по країні, тобто не дуже вигідним. Іноземний банк із більшими активами така маржа задовольняє. Невелике підвищення ставок для депозитів і відповідне зниження кредитних ставок за умови невеликої маржі може знищити вітчизняну банківську систему, за законами конкуренції, за якихось два–три роки. Але якщо розглядати це питання з позиції позичальників, то вони можуть тільки вітати такі відсоткові ставки й успішно вирішувати проблеми інвестування.
Не можна також не враховувати таких переваг іноземних банків, як новітні технології ведення банківського бізнесу, нові послуги та продукти, найновіше програмне забезпечення. Звичайно, за законами конкуренції все це «підтягувало» б вітчизняні банки до підвищення рівня обслуговування власної клієнтури.
Отже, вищий законодавчий орган України дійшов висновку, що у будь-якому разі без використання капіталів іноземних банків інвестиційні процеси в нашій країні будуть штучно гальмуватися. Вельми дискусійне питання про допуск на вітчизняний ринок зарубіжних банківських установ найближчим часом, мабуть, буде вирішене позитивно і надалі (з урахуванням тенденцій глобалізації економічних процесів) нерезидентам за будь-яких умов будуть надані ширші можливості інвестувати кошти у вітчизняну банківську систему.
Серед найбільших міжнародних банків, які освоюють ринки Центральної і Східної Європи, є Commerzbank, Raiffeisen, Creditanstalt, Citigroup, SEB, ING, KBC, PKO BP S. A., UniCredit, Societe Generale, Calyon Bank, Erste Bank тa Inte-sa BCI. Практично всі зазначені банківські групи або вже представлені в Україні, або висловили готовність до освоєння нашого ринку [8].
Отже, банківська система України нині чекає на зміни у своїй структурі — припливу іноземного капіталу не уникнути. Але, на наш погляд, не слід іти шляхом східноєвропейських країн, які практично повністю втратили свої національні банки, інтегруючись у європейську спільноту.
Щоб запобігти втраті національної банківської системи, залучення іноземного банківського капіталу слід спрямувати на прискорення інвестиційних процесів. Це має бути основним критерієм допуску іноземних банків на наш фінансовий ринок. Отже, якщо за допомогою правових обмежень усунути банки, які воліють лише заробляти гроші й вивозити їх за кордон, квотування іноземного банківського капіталу для запобігання небезпеки його монополізації на фінансовому ринку України буде не потрібне. Отже, важливо законодавчо оформити такі положення:
• визначення обмежень у структурі кредитного портфеля іноземних банків на користь довгострокових інвестицій;
• забезпечення банками належного рівня прозорості процесів інвестування;
• введення тимчасових адміністративно-правових регуляторів щодо спрямування кредитів іноземних банків у інвестиційне русло, а не на торговельно-закупівельні операції;
• введення пільг щодо переливу банківського капіталу зі сфери обігу у сферу довгострокового інвестування.
Література
1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ.
2. Головин В. Авалю откроют глаза // Бізнес. — 2005. — № 35 (29.08.05).
3. Дзюблюк О. Проблеми забезпечення ефективного функціонування банківської системи в перехідній економіці // Вісник НБУ. — 2005. — № 3.
4. Патрікац Л. Нові іпотечні технології — у новому банку // Вісник НБУ. — 2005. — № 3.
5. Плисецкий Д. Е. Финансовая глобализация и национальная экономическая безопасность // Финансы и кредит. — 2004. — № 4 (142).
6. Савлук М. Банківська система — барометр економіки // Урядовий кур'єр. — 2005. — № 212 (08.11.05 р.).
7. Святненко А. Банки у вересні // Дзеркало тижня. — 2005. — № 567 (08.10.05 р.)
8. Святненко А. Денаціоналізація банківської системи // Дзеркало тижня. — 2005. — № 557 (30.07.05 р.)
9. Сколотяний Ю. Приватизація Ощадбанку — як мінімум не справа найближчої перспективи // Дзеркало тижня. — 2005. — № 562 (03.09.05 р.)
10. Сугоняко О. Асоціація українських банків: 15 років діяльності // Вісник НБУ. — 2005. — № 5.
11. Фабер С., Карчева Г. Фінансовий стан та основні проблеми в діяльності банків у 2004 році // Вісник НБУ. — 2005. — № 3.
12. Шангіна Л. Повідомлення про стан розрахунків за кредитом // Дзеркало тижня. — 2005. — № 561 (27.08.05 р.)
13. Юрчишин В. Про що ми не почули в промові Президента // Дзеркало тижня. — 2005. — № 561 (27.08.05 р.)