Духовно-екологічні аспекти формування соціальної й економічної сфери громадянського суспільства

В умовах глибоких соціальних і економічних перетворень в українському й у світовому співтоваристві, пов'язаних із процесами глобалізації соціального й економічного розвит­ку, формування і реалізації стратегічних шляхів переходу до безпечного, стабільного розвитку відносин між людиною, суспільством і природним середовищем, особливо важли­вими стають питання духовного потенціалу суспільного розвитку, насамперед інституту громадянського суспільства і менеджера як основного учасника процесів економічних перетворень у ньому.

Формування та реалізація духовного потенціалу громадя­нина суспільства і його економічно активної частини — ме­неджерів, їх життєвих установок і сенсо-життєвих цінностей у соціальній і економічній сферах є нині найбільш актуаль­ною та пріоритетною проблемою менеджменту серед усього комплексу завдань, пов'язаних із формуванням економічно­го інституту громадянського суспільства. Оскільки саме ду­ховний потенціал і особливості його реалізації визначають інтелектуальну, соціальну, економічну, технологічну, еколо­гічну і навіть політичну спрямованість життя суспільства, його економічну безпеку і соціальну стабільність.

Це підтверджують події 11 вересня 2001 року в Сполуче­них Штатах Америки і постійні терористичні акти, і воєнні операції в країнах Близького Сходу, політична напруже­ність в Афганістані, Індії, Пакистані, Чечні, війна в Іраку як принципи «нових» економічних відносин у світі.

Тому серед правових, соціальних, політичних, економіч­них, екологічних і багатьох інших факторів формування та реалізації громадянського суспільства необхідно виділити як пріоритетний саме духовний фактор формування громадянського суспільства, детермінанту його економіч­ного розвитку.

Духовний фактор його формування і реалізації може бути внутрішнім фактором, що визначає міру стабільності еконо­мічних і соціальних відносин між людиною і суспільством, соціальними групами і суспільством, суспільством і природ­ним середовищем, а також зовнішнім фактором, що визна­чає міру стабільності економічних і соціальних відносин між громадянським співтовариствами і соціальними групами, їх­німи лідерами, світовим громадянським співтовариством і природним середовищем як базисом його існування та роз­витку, а загалом — баланс інтересів різних соціальних груп у навколишньому середовищі.

Цим проблемам присвячені роботи видатних економістів, починаючи від А. Сміта, який порушив проблему виснажен­ня непоновних природних ресурсів, М. І. Туган-Барановського, який розглядав етичні основи господарського життя і багато інших. Нині цю проблему розглядають у контексті мобілізаційної моделі розвитку української еконо­міки (Н. Татаренко [1]), забезпечення економічної безпеки суспільства (А. Соснін і П. Пригунов [2]), як основну проблему ринкового реформування пострадянської економіки (В. Відяпін, А. Добри-нін, Г. Журавльова, Л. Тарасевич [3]), як рушійну силу соціально-економічного прогресу в суспільс­тві (С. Мочерний, В. Симоненко, В. Секретарюк, А Устенко [4]), а загалом, з огляду на багатогран­ність проблеми, її варто розглядати як проблему духовно-екологічного менеджменту для забезпе­чення безпечного, стабільного розвитку.

Видатний дослідник сучасної екологічної науки М. Ф. Реймерс саме у зв'язку з формуванням ду­ховного потенціалу суспільства, що існує для ста­більного, безпечного розвитку кожного його гро­мадянина, формування і реалізації світогляду, ду­ховного потенціалу громадянина суспільства опи­сує «екологію духу» як науку про екологію духов­ного потенціалу людини й інформаційного середо­вища суспільного економічного розвитку. Особис­тість і суспільство він розглядає у середовищі ши­рокого руху думки і духу [5, с. 10–12, 19–20, 300–302].

Метою цього дослідження є розгляд інституцій моралі і моральності, їх екології у контексті теорії економіки [6, с. 25], у детермінації соціального й економічного розвитку, цілої низки нових проблем, які особливо загострилися в період перехідної еко­номіки.

Екологія передбачає певну спрямованість думки і духу в процесах соціального розвитку щодо природ­них закономірностей розвитку природного середо­вища людини та суспільства як складових і системно невід'ємних частин природного середовища. Така спрямованість у соціальному й економічному житті суспільства залежно від характеру діяльності менед­жера може мати або природостворюючий, або природоруйнівний характер розвитку і, відповідно, буде інформаційно відповідати цим природним закономірностям або порушувати їх, тобто мати екологічно оптимальну або екологічно неоптимальну форму.

Відповідно духовний потенціал суспільства і йо­го громадянина в їх соціальному й економічному розвитку інформаційно буде орієнтований щодо природних закономірностей розвитку людини, сус­пільства і природного середовища. «Природні за­кономірності розвитку» у контексті безпечного стабільного розвитку — це закономірності розвит­ку, які забезпечують насамперед соціально, еконо­мічно й екологічно безпечний, стабільний, розум­ний розвиток і збереження локальних і глобальних процесів життя в біосфері, включаючи збереження біосферної біологічної розмаїтості. Тому духовний потенціал соціального й економічного розвитку громадянського суспільства (і менеджерів як його найбільш економічно активної частини) як такого, що існує і розвивається задля інтересів своїх гро­мадян. Охорона природного середовища — основна умова економічного існування та здорового (ду­ховного і соціального) розвитку своїх громадян, буде мати або природостворюючу, або природоруй-нівну спрямованість щодо кожного громадянина, середовища його проживання, а також щодо інших держав і співтовариств планети, біосфери загалом. Це визначається мірою співучасті у відтворенні життєвого потенціалу природного середовища і кожного громадянина.

Особливо актуальна ця проблема для соціальної й економічної сфери розвитку суспільства, де пост­радянські інформаційні духовно-екологічні пріо­ритети і домінанти розвитку, м'яко кажучи, часто не відповідають стратегії безпечного розвитку сус­пільства. Все ж саме цим повинні керуватися ме­неджери, організовуючи економічну діяльність.

В. Волошин зазначає, що пострадянська, суто еко­номічна переоцінка всіх цінностей, утвердження нігі­лізму, особливо в економічній сфері, як форми теоре­тично-практичного ставлення до дійсності, мораль­но травмують людину, спотворюючи її внутрішній, духовний світ і відповідно створюючи несприятливі умови формування і реалізації духовного потенціалу громадян. У таких умовах створити високоефектив­ну економіку проблематично [7, с. 126].

Характерною рисою сучасної духовної ситуації в економіці є глибока криза, особистісний і суспіль­ний песимізм та безнадія. Людина — економічний громадянин суспільства — з болем усвідомлює да­ремність і безглуздість зусиль, прикладених заради творення суспільства. Критерієм «творчої» діяль­ності громадянина, соціальної та економічної «ефек­тивності» його життєдіяльності є високий рівень індивідуального матеріального благополуччя, яке ніколи не буває доступним для всіх і досягнене че­рез ігнорування суспільного благополуччя, а також вихолощення природи, і особливо внутрішнього природного, духовного середовища суспільства. Триває розбазарювання у величезних масштабах ін­телектуального, технічного, технологічного, при­родно-ресурсного і сировинного потенціалів сус­пільного розвитку з метою швидкої і безвідпові­дальної наживи. Це характерні риси державного ре­гулювання та менеджерської бізнес-діяльності в су­часній Україні, які вимагають зміни духовно-еколо­гічних пріоритетів діяльності.

Нинішні духовно-екологічні пріоритети управ­ління спричиняють розчарування та почуття соро­му громадян за себе і за суспільство, його «нові» со­ціальні й економічні орієнтири. Звичайна «еконо­мічна людина» усвідомлює, що немає нічого спіль­ного, упорядкованого, коштовного, однакового для усіх, що мобілізує всі ресурси суспільного розвит­ку, весь творчий потенціал суспільства, несе високу творчу духовність. Стає чужим світ, з яким завжди почував себе єдиним цілим, який будував своєю творчою працею, пишався ним, орієнтував себе і своє майбутнє покоління на його духовні і матері­альні цінності. Значна частина суспільства дійсно втрачає зміст економічного життя і не вбачає у ньо­му екологічної цінності і доцільності. Це описує Л. Шестов: «Надія загинула назавжди, а життя є і багато життя попереду. Померти не можна, хоча б і хотів» [8, с. 71]. Важливим завданням духовності, громадянського духовного потенціалу, за справедливим зауваженням В. Волошина, є повернути на­дію, радість життя, здатність почувати прекрасне і робити прекрасне — відчувати себе справжнім і ак­тивно діючим громадянином суспільства. Для цьо­го потрібні чітко визначені пріоритети творчого розвитку.

Сучасна економічна людина духовно дезорієнто­вана в економічній і природній ситуації, не знає, на якій духовній основі будувати нове суспільне сере­довище. Нині громадянин суспільства не знає, у що вірити, які економічні та духовні цінності справжні. Страх і самотність паралізують волю, і тоді, щоб вирватися з замкнутого кола ринкових проблем пе­рехідного періоду, людина зазнає спокуси тотальної безконтрольності, аморальності, деструктивності, може повірити в неістину [7, с. 128].

У пострадянські країни проникають релігійні групи меркантильної, економічної спрямованості, для яких основне — матеріальне благополуччя, здо­буте через обман членів своїх груп, вимагання їх­нього майна. Це і «Велике біле братство», і «Аум Сенріке», і «Свідки Єгови».

Тут виявляється помічений В. Волошиним еко­номічний феномен пострадянської сучасності — прагнення людини відгородити свій розум від не­обхідності постійної духовно-економічної, духов­но-екологічної роботи, без якої не може бути справжнього творчого громадянина суспільства. Розмивається основний релігійний духовно-мо­ральний простір суспільної економічної діяльності, що тривалий час формувався як реалізація істо­рично сформованого канонічного Православного економічного ідеалу ставлення до дійсності, сфор­мованого зокрема на дослідженнях В. Попова, і менталітет економічної діяльності української на­ції [9, с. 11–12]. Народ, який втратив віру, втрачає і свою економічну життєздатність, і всякі міркуван­ня про те, що всі конфесії мають рівне право на Іс­тину, об'єктивно знецінюють усю тисячолітню іс­торію і українського, і російського народу (чий іде­ал закладено в основі радянської економічної ідеоло­гії. — Прим. авт.), який зі століття в століття нама­гався реалізувати у своєму економічному житті са­ме православний морально-релігійний, духовний ідеал [10, с. 67]. Про релігійні рухи, які привносять у соціально-економічний розвиток елемент сус­пільної духовної деструктивності, у Євангелії ска­зано: «Стережіться фальшивих пророків, що при­ходять до вас в одежі овечій, а всередині хижі вов­ки» (Мт. 7:15). Тут закорінені також джерела май­бутнього тероризму заради матеріальної наживи, що виявляється в поділі сфер економічного впливу між різними мафіозними угрупованнями, у прис­воєнні певними бізнес-лідерами значної частини суспільного надбання під прикриттям гасел пере­будови.

Щоб зрозуміти складний світ історично сформо­ваних економічної і екологічної цінностей, потрібні чималі духовні зусилля творчості і нестандартні для традиційної економіки ноосферні підходи. Паную­чий утилітаризм і гонитва за матеріальними блага­ми будь-якою ціною фактично оманливо полегшу­ють становище. Навіщо міркувати над екологією, духовністю і тим, що не дає відразу практичної ко­ристі, хоча принципово важливо для безпечного, стабільного розвитку, збереження життя людини, суспільства, природи. Економічна бездумність особ­ливо небезпечна для духовності менеджера в сфері бізнесу. Сьогоднішня людина, за правдивим висло­вом М. Хайдеггера, рятується втечею від мислення, а ми підкреслимо — від розумного духовно-еколо­гічного, продуктивного, еколого-економічного мис­лення. Зведення сенсу життя лише до ідеї матеріаль­ного благополуччя, за умови відсутності соціальної справедливості як основної духовної цінності в сус­пільстві, бездумної, руйнівної експлуатації природ­них ресурсів спричиняє спотворення духовно-еко­логічного пріоритету, визначеного еталону і стан­дарту суспільної значимості громадянина і грома­дянського суспільства. Формується відповідна шкала духовно-економічних цінностей, у якій пос­тупово стирається грань між добром і злом у здо­бутті цінностей, грань, яку канонічне Православ'я визначає як грань між високодуховним Творчим сві­том Бога-Творця і низькодуховним, нищівним сві­том сатани-руйнівника і відповідним духовно орієн­тованим громадянським служінням людини.

Традиційні етичні норми або інституції в соціаль­ній і економічній сфері розвитку ідеологія нового бізнесу представляє як щось старомодне і марне [3, с. 127]. А примітивний прагматизм як інститу­ція за допомогою демагогії здобуває ореол суспіль­ної святості.

Згасають суспільний дух, його екологія, а з ними і прагнення суспільства до ноосфери, екологічно оп­тимального способу життя в широкому сенсі цього слова — як гармонії інтересів людини, суспільства, природи — повноправних громадян планети. Розви­вається моральне боягузтво, згасає любов до істини і відвага думки (М. Бердяєв). Це проявляється в екологічно неоптимальній для життя і діяльності людини, суспільства і природного середовища, фор­мі виробництва і споживання низькопробної захід­ної масової культури, у якій переважає занепадниць­кий «біологічний фактор» і вже немає нічого для рі­шучого повороту життя в економіці до ноосфери.

Сучасний розвиток засобів масової інформації приховує велику небезпеку для духовного світу людини. Споживчий кошик духовної поживи для розуму стає щоразу біднішим і «НИЗЬКОКАЛО­РІЙНИМ». За В. Волошиним, потік економічно бездарної кінопродукції, цинічної та одурюючої економічної реклами, скандальних економічних викриттів, що руйнують свідомість, лженовинки те­лебачення, відео, радіо та преси, що перешкоджають критичному сприйняттю і осмисленню дійсності, як соціальної, так і економічної. Найважливіша, со­ціально й економічно трудоактивна, молода части­на суспільства, менеджери, які завжди були пер­спективою суспільства, нездатні зрозуміти не тіль­ки громадськість, а й формування економіки, сер­йозну літературу, музику, релігію, живопис, еколо­гію і науку, тому що відсутня необхідна духовно-економічна і духовно-соціальна практика, немає економічної мотивації для розумової віддачі. Відпа­дає потреба міркувати над справжніми духовно-економічними цінностями, які можна ігнорувати, плануючи економічний ріст, одержуючи щоденну дозу низькодуховного економічного наркотику, який однак забезпечує економічний і соціальний прибуток певним групам «крутого» бізнесу, створю­ється негативний ідеал бізнесу. Богом, за словами Л. Хромова [11], стає сама економічна людина у сво­їх егоїстичних економічних потребах. А надлишкова пропозиція тривіальних продуктів фантазії впро­ваджує дурну і фальшиву схему, що загрожує вирод­женням естетичного почуття і смаку (І. Хейзінга).

У такому духовному середовищі формується майбутній менеджер, керівник, для якого єдиною реальною метою існування стає отримання «круто­го» прибутку, а ніяк не досягнення економічно, со­ціально й екологічно безпечного, стабільного роз­витку людини, суспільства в гармонії з навколиш­ньою і внутрішньою природою. Орієнтиром є над-багатство менеджерів найбільших американських корпорацій, ідеалом — ті 358 мільярдерів, які воло­діють таким самим багатством, як 2,5 млрд, тобто половина населення Землі. Маємо пропорцію найбідніших і найбагатших — 1:74. Бідні стають ще біднішими, а багаті — багатшими [12]. Крім того, з дестабілізації соціальної та економічної сфер сус­пільного розвитку, неконтрольованого розбазарю­вання природних багатств, зокрема, з комерціаліза­ції безцінних ресурсів мінеральних вод України, стимулювання їх надпродажу планують прибутки і надприбутки, які, однак, не розподіляють порівну на всіх, від президента до жебрака (як у Фінляндії). Поява меркантильної, обмеженої, стандартної, за словами Г. Маркузе, одномірної людини-громадя-нина шкідлива для суспільства, суперечить його економічній безпеці, стабільному розвитку. Звідси і специфічне ставлення до релігії, що стає елемен­том моди, атрибутом «прискорення» соціальних і економічних реформ через лібералізацію ставлен­ня до різних релігійних угруповань, включаючи те­рористичні, з метою одержання потенційних ін­вестицій в економіку. Релігія стає засобом завою­вання політичного й економічного авторитету та процвітання. Проте в основі релігії — не мерканти­лізм, а пережита в особистому досвіді зустріч з Бо­жеством (С. Булгаков) — з Божественною Істиною, одкровенням або відкриттям для себе особисто ре­альності й обов'язковості цієї істини для нашого економічно безпечного, стабільного земного вижи­вання, існування та розвитку. Шлях до цієї зустрічі, за В. Волошиним, через цілком реальні духовні му­ки, помилки й осяяння істиною. Оскільки віра (чи­тай: довіра до Істини) не може з'явитися раптом, її не можна зовнішньо оформити. Здатність лицемірити таємно — прямий шлях до перетворення в «економічно розумного» хижака.