Духовний сіонізм у глобальному історичному процесі
директор Книжкової палати України, доктор наук, професор
Термін «сіонізм» уперше публічно застосував Натан Бірнбаум на дискусійному зібранні у Відні 23 січня 1892 року. Однак, як стверджує Вальтер Лакер, автор фундаментального дослідження «Історія сіонізму» (М.: Крон-Пресс, 2000), «…ідея сіонізму народилася раніше, ніж назва цього руху і сам рух». «Цілком зручно вважати, — зауважує він, — що історія сіонізму закінчилася 1948 року». Як відомо, цього року створено державу Ізраїль і багато функцій сіонізму перейшли до неї. Однак усе не так просто.
Ідеологія сіонізму має два напрями: політичний сіонізм і духовний сіонізм. Мета політичного сіонізму, чи сіонізму Герцля, — створення держави, як вважають сіоністи, на «споконвічних єврейських землях». Ось яке визначення сіонізму дає єврейська енциклопедія: «Под сионизмом подразумевают организованное еврейское движение, имеющее целью экономическое и культурное возрождение еврейской народности в Палестине... Первые основатели политического сионизма исходили из антисемитизма, т. е. из отрицательных моментов из еврейской жизни. И Пинскер, и Герцль ссылаются на вечный антисемитизм и невозможность полной ассимиляции, чтобы обосновать сионистский идеал» [1]. Однак зі створенням 1948 року держави Ізраїль ідеологія сіонізму не зникла.
У глобальному історичному процесі першість завжди належала духовному сіонізму, чи то сіонізму Ахад Гаама. У єврейській енциклопедії записано: «Сионизм духовный — доктрина Ахад Гаама, согласно которой Палестина призвана не разрешать социально-экономическую проблему еврейства, а стать для иудаизма духовным центром, который в идее должен объединять рассеянные части нации, вызвать внутреннее возрождение, нравственное очищение и объединение народов в диаспоре» [2].
Псевдонімом Ахад Гаам (у перекладі — «один з народу») прикрився Гінцберг Ушер Ісайович — єврейський публіцист-мислитель, який народився 1856 року в Сквирі Київської губернії в заможній ортодоксально-хасидській сім'ї. Отримавши традиційну релігійну освіту, Ахад Гаам уже в 16 років звертав на себе увагу глибоким знанням Талмуда і равинської писемності, захоплювався філософськими працями іспансько-арабського періоду. Свою літературну діяльність розпочав 1889 року. Цього ж року його прибічники заснували орден «Бней-Моше», члени якого намагалися впроваджувати в життя його ідеї. Він був натхненником та ідейним керівником ордену, що проіснував вісім років. Ахад Гаам написав чимало праць. У праці «Переоцінка цінностей» зазначає: «Миссия еврейского народа заключается в том, чтобы стать “сверхнародом”, “народом пророков”, “воплощающих из рода в род наивысший тип нравственности, быть неизменным носителем наиболее трудных нравственных обязанностей без всякой мысли о том, приносит ли он этим вред или пользу людям, а исключительно во имя существования этого высшего типа”, так как “абсолютная справедливость, как самодовлеющая цель и как степень совершенства человеческого типа, вовсе не обусловлена благом большинства… Мы можем рассматривать абсолютную справедливость как душевное свойство сверхчеловека, не терпящее никаких ограничений во имя блага большинства. Это высшая справедливость прорывается наружу и прокладывает себе дорогу, вовсе не считаясь с ее практическими последствиями, хороши ли они или дурны по отношению к внешнему миру» [3].
Багато дослідників вважають, що програмою духовного сіонізму, опрацьованою Ахад Гаамом, є «Протоколи Сіонських мудреців». Я не вдаватимуся до дискусії про суть сіонізму, що їх провадять між собою сіоністи. Дослідники знають: сіонізм — це ідеологія таємного прагнення талмудичного юдаїзму до світового панування. Це легко з'ясувати з низки праць Ахад Гаама.
Багато геополітиків відкидають теорію існування світової змови. Проте вже ніхто не відкине той факт, що досягнення в галузі дають змогу створювати легкокерованих людей — «біороботів». Зараз ці наукові результати відомі всьому світу. А якщо припустити, що ці знання були відомі в глибоку давнину обмеженому колу людей, які воліли управляти світом? Тому зі значною часткою ймовірності можна говорити про існування світової змови. Що ж до керованості глобального історичного процесу, то це побічно доведено у працях Ральфа Епперсона, Нести Х. Вебстера та інших вчених.
Тобто можна стверджувати, що є ідеологія — духовний сіонізм — і є рушійні сили — «біороботи», — які ведуть невидиму для непосвячених таємну війну за світове панування.
Ще у XVII столітті міжнародна фінансова олігархія, яку уособлюють єврейські лихварі-банкіри, в тісному альянсі із сіоністськими організаціями, які очолює ортодоксальний равинат єврейських діаспор Європи, розпочали широкомасштабні операції за захоплення влади в окремих країнах.
Схема захоплення влади в світі включає два етапи.
На першому етапі в інформаційне середовище поневолюваного суспільства, поза межами контролю свідомості, вноситься інверсія, після чого місцева «еліта» керуватиме державою в чужих інтересах, а місцевий натовп цього не помітить, позаяк для нього існує тільки своя національна правляча «еліта». Такою інверсією на початковому етапі було використано релігію з її ідеєю «рівності» усіх перед єдиним Богом. Ця інверсія дала можливість сформувати суспільство, яке звіряло б свої вчинки з уніфікованими канонами і Богом. Тут ми маємо єдину ідеологічну доктрину для багатьох держав, але народи різні і керуються національними «елітами».
Другий етап включає поступову заміну національної еліти інтернаціональною, яка не має прямих зв'язків зі своїм народом або вони сильно ослаблені. Така еліта — ідеальна для реального об'єднання народів і держав у єдине «суспільство рабів». Цей етап реалізується за допомогою різних політичних партій, створених таким чином, щоб покрити все ідеологічне поле. Я їх поділяю на три основні типи: інтернаціональні (комуністичні, соціалістичні, робітничі), національні (монархічні, націоналістичні, націонал-соціалістичні, консервативні), «болото» (партії без чіткої орієнтації). Фінансуючи ті чи інші партії й виводячи їх на політичну сцену, легко контролювати глобальний історичний процес. Гроші на це отримано шляхом пограбування народів під час революцій, а також за рахунок так званого позичкового процента — фінансового капіталу. Саме такий спосіб добування грошей без матеріального виробництва, так би мовити, з повітря і став характерною рисою для представників світової закуліси.
Отже, є стратегія завоювання світового панування, є ідеологія духовного сіонізму, є програма «Протоколи Сіонських мудреців». Однак хто ж рушійна сила, точніше — матеріальний носій цього плану? За висновками багатьох дослідників, єгипетські жерці для створення перших таких «біоро-ботів» використали первісні єврейські кочові племена. Звісно, експерименти проводили й над іншими племенами. Однак, схоже, не було отримано позитивних результатів. Із цих стародавніх євреїв, ізольованих від інших народів під час «біблійного полону», через тривалий інформаційний вплив вдалося створити перших «біороботів», життя яких будувалося й будується за законами Мойсея. Вважають, що сорокарічний похід (зміна двох поколінь) Синайською пустелею був вершиною операції зомбування колишніх пастухів (наразі інакомислячих вбивали), яке й створило нову суспільну популяцію — «біороботів». Не вдаватимуся в подробиці цього питання — лише зауважу, що роздуми про «біороботів» пов'язані не тільки з частиною єврейського народу, для яких останні ідеї духовного сіонізму є метою існування, а й з представниками інших народів, які піддалися зомбуванню і стали легкокерованими.
Отже, рушійною силою для впровадження в життя планів світової закуліси є «біороботи». Вони завжди (як за командою) виступали зачинателями, авангардом кожного соціального нововведення.
Нідерландська революція 1630 року, англійська революція 1648 року, французька революція 1789 року, хвиля європейських революцій 1848 року і, насамкінець, революція в Російській імперії 1917 року — все це невидима перманентна глобальна війна світової закуліси під ідеологією духовного сіонізму і «біороботів» проти людства.
З другої половини ХІХ століття ці сатанинські сили почали формувати організаційні структури для управління підривною діяльністю в світі. Своїм невидимим павутинням обплутали всі країни світу (за невеликим винятком) і для втілення своєї мети створили тисячі різноманітних організацій — від таємних до легальних, від злочинних до респектабельних. Вони створювалися з метою впливу на світову політику. Призначення одних — оволодіння утаємниченими стародавніми знаннями про містичний стан людської свідомості і його потенційних можливостей осягати невідоме. Інших — примусове вирішення завдання власного збагачення, захоплення чужих земель, підкорення країн і народів. Однак головна їхня мета завжди одна — захоплення влади над країнами і народами.
За останні три століття їм вдалося захопити контроль над більшістю країн світу і закулісно творити історію, латентно керувати ходою світової історії.
«Без перебільшення нині можна ствержувати, — пише російський дослідник Ю. Козенков, — що правителі майже всіх провідних країн, усі ці буші, блери, шредери, оснари, гавели, квасневські та інші анани і солани — це лише маріонетки, які виконують вказівки таємного керівництва тріади світового зла — міжнародної єврейської олігархії, світового сіонізму і світового юдомасонства, які, сформувавши таємний світовий уряд, керують світовими процесами за допомогою могутнього інструментарію в особі Сполучених Штатів Америки (військово-фінансова сила), Ізраїлю (військово-ідеологічна сила) і Англії (мозкового центру управління всією тріадою світового зла)» [4].
Створивши центральний банк Англії, володіючи фінансами країни, творець фінансової імперії Майєр Амшель Ротшильд перетворює Велику Британію на центр формування основних сіоністських та юдомасонських міжнародних організацій, які снують невидиме павутиння змов проти інших народів і країн. Саме тут, у Лондоні, 24 червня 1717 року — в день святого Івана Хрестителя — засновано «Велику ложу Англії» й обрано Великого майстра. До 1890 року вона складалася із сотень малих лож із сотнями тисяч членів. Юдомасонська мафія вийшла з підпілля і поклала початок світовому юдомасонству як єдиній світовій силі, що провадить підривну роботу проти країн і народів в ім'я своїх корисних цілей. Із золотом сіоністів і досвідченими менеджерами з числа масонів у вищих ешелонах влади юдомасонство стало поширюватися в Європі та США. «А доки в Європі, — пише Ю. Козенков, — протягом майже всього XIX ст. текли ріки крові, за океаном, у Сполучених Штатах Америки, не тільки стала на силі, а й вийшла на передові рубежі нова масонська еліта, суцільно запліднена юдейськими догмами про «богооб-раність» й керована міжнародними сіоністськими центрами, що пустили глибоке коріння на благодатній американській землі. Їхніми далекосяжними планами було створення тут нового бастіону для боротьби за світове панування над людством»[5].
За період двох світових війн закулісні правителі США безпрецендентно посилювали військово-економічну могутність Америки, а за допомогою створеної міжнародною фінансовою олігархією Федеральної резервної системи (ФРС) вони захопили у свої руки фінансову владу. З 1913 року центральний приватний банк Америки у вигляді Федеральної резервної системи контролює всю кредитно-фінансову сферу США. ФРС випускає доларові банкноти і дає їх у борг під відсотки американському уряду. Таким чином, єврейські фінансові олігархи стали «невидимим урядом», який диктує народу, еліті і політичній владі США свою волю.
Сучасна Америка перебуває, за виразом історика Чарльза О. Бірда, «у стані вічної війни задля вічного миру». За даними Федерації американських вчених, за період від подій у Косові і, рухаючись назад, до Другої світової війни, США провели кілька сотень війн проти комунізму, тероризму, наркотиків, а інколи й взагалі невідомо проти чого. І завжди вони намагаються вдарити першими. Війни тривають і нині, хоча багато людей і не підозрюють про це.
Третій складник інструмента світового панування — держава Ізраїль, у створенні якої велику роль зіграли Гітлер і Сталін, допомігши становленню ізраїльської державності. Проте незабаром ця країна стає «... не тільки розсадником світового расизму й терору, — пише Ю. Козенков, — а й тихою гаванню для юдейських злочинців усього світу. Євреї, які здійснюють злочини в різних куточках світу, зокрема й у країнах свого постійного проживання, завжди можуть сховатися від справедливого покарання на території Ізраїлю, бо ця держава не видає злочинців правосуддю інших країн, що ставить цю країну поза законом для всього людства» [6].
Згадайте, куди втік «герой» України Юхим Звягільський, який украв у нас з вами 300 мільйонів доларів... Правильно — до Ізраїлю.
Нині людство переживає Четверту світову війну. Вона ведеться й на нашій рідній землі проти українського народу. Скептики завжди піддають це твердження сумніву, запитуючи: «А де ж та зброя, за допомогою якої ведеться Четверта світова війна?»
Розроблена спеціальними науково-аналітичними центрами теорія насильства свідчить про наявність двох видів зброї: інформаційної — зброї найвищого пріоритету і матеріальної — зброї нижчого пріоритету.
Інформаційна зброя
За якістю інформації інформаційну зброю можна класифіковати таким чином:
1. Концептуальна — методична зброя
Це світоглядна, філософська, методологічна інформація, що дає можливість бачити загальний (панорамний) стан речей. Наприклад, сприйняття Всесвіту як процесу триєдності: матерія, інформація та їхні зміни мірою розвитку. Проте філософи поділили Всесвіт на матерію і свідомість, а потім розпочали безкінечну суперечку про те, що первинне — перше чи друге. Може, це випадковість?
А якщо ні, то викривлення на першому рівні призводить до збочень на наступних рівнях і врешті-решт дає можливість світовій закулісі заволодіти життям цілих цивілізацій.
На підґрунті концептуальної доктрини формуються методологічні стереотипи, що забезпечують ефективність концептуальної зброї. Так, стереотипи поведінки живої природи, на основі знань методології, успішно переносяться в соціологію (закон виживання видів, закон зміни видів у процесі виживання, закон автосинхронізації тощо) і використовуються для управління в глобальному історичному процесі. Ці ж стереотипи використовуються соціологією для створення «біороботів». З погляду закону часу, концептуальна зброя формує глобальну політичну спрямованість розвитку народів світу на століття. Створення різноманітних концепцій розвитку відбувається саме тут. На базі методологічних стереотипів створюються теорії, зокрема й релігії. Немає необхідності повторювати, що всі теорії безпосередньо впливають на економіку через біологічне провідне середовище і на людину, виховану на певних теоріях.
2. Хронологічна зброя
Інформація хронологічного плану — це інформація чергування фактів і явищ. За умови володіння методологією, вона дає змогу розглядати всі явища як такі, що входять у глобальний історичний процес, і точно визначити вектор своєї політики (здійснити екстраполяцію).
Російський учений Ю. Кузнєцов визначив, що «глобальний історичний процес — об'єктивний, незалежний від концептуального наукового погляду, процес розвитку в часі і просторі людства. У ньому перебувають не держави, а народи, позаяк держава — це лише тимчасова надбудова над народом (існує, виникає і гине за своїми наперед визначеними законами)» [7].
Якщо на концептуальному рівні відбувається розрив єдності світу (первинність матерії чи свідомості), то це призводить і до двох поглядів безпосередньо на глобальний історичний процес:
• Глобальний історичний процес — об'єктивний процес, що саморегулюється (первинність матерії).
• Глобальний історичний процес — цілеспрямовано керований процес (первинність свідомості).
Представники першого підходу — різні соціологічні концепції, в основі яких матеріалістичні теорії, наприклад, історичний матеріалізм. Другий підхід ґрунтується на релігійних та інших ідеалістичних теоріях, зокрема й на теорії світової змови.
Є й інша, на погляд вчених, найправильніша думка: глобальний історичний процес відбувається цілеспрямовано на великому (сотні й тисячі років) історичному часовому відтинку, і як об'єктивний процес, що саморегулюється в межах невеликого (до сотні років) історичного часового відтинку. Саме час розділяє й об'єднує ці два наукові підходи. Такий методологічний підхід забезпечує правильне пізнання глобального історичного процесу, тобто фактичної історії.
У зв'язаному процесі минуле пояснює сьогочасне, й відповідно — правильне усвідомлення сучасності дає можливість прогнозувати майбутнє. Інверсія на цьому рівні швидко призводить до викривлення майбутнього. Вона може проявлятися і у замовчуванні чи утаємниченні частини інформації, і в перекручуванні історичної інформації.
Так, наприклад, тривалий час замовчувалося існування трипільської цивілізації. Наприкінці ХХ ст. встановлено, що історія українського народу сягає глибокої давнини і пов'язана з арійськими племенами. Встановлено спільне коріння руського й німецького народів, а якби це було відомо світовій спільноті на початку ХХ ст., можливо, й хід історії після 1940 року був би іншим.
Значних перекручувань зазнала історія революційних подій 1917 року та подальшого розвитку Радянського Союзу, ролі Сталіна та інших політичних діячів минулого. Якби ці історичні події висвітлювалися правильно, можливо, й події 90-х років ХХ ст. розвивалися б інакше, зокрема своєчасне розкриття планів світового панування фінансових лихварів, які — і на початку минулого століття, і наприкінці його — грабували й продовжують грабувати український народ.
Проте в соціології важливим є не просто час, а біологічний час — час зміни поколінь людей і передача накопичених знань одного покоління іншому на генетичному рівні. У всій історичній практиці, а ХХ ст. особливо, багато пропагандистсько-ідеологічних трюкацтв, розрахованих на мобілізацію зусиль покоління, що живе за фальшивою ідеологією, впровадженою терором (побудова комунізму, світова революція тощо), з подальшим засудженням цих поглядів під час зміни одного покоління іншим.
Можливим є формування різних етапів за життя кількох поколінь для досягнення кінцевої мети через десятки чи сотні років: перше покоління зорієнтовано на революційну пропаганду, критику національної держави, терор; наступне — здійснює революцію й веде війну на її захист; третє — будує нове суспільство, мета якого «світле майбутнє»; наступні покоління визнають помилки попередніх поколінь і починають їх виправляти під керівництвом, і за рецептами закордонних «учителів», до яких переходить влада, і власність задуреного народу. Тим часом сценарій усіх етапів могла написати «невидима рука» світових лихварів.
Таким чином, будь-яка соціологія, що перебуває на службі у світової закуліси, завжди намагається показати тільки частину історичних фактів минулого, вибудовуючи з них замовні міфи. Головна роль у цих теоріях, безумовно, належить «біоробо-там». Так, радянська наука створювала міфи про «прокляте» минуле (до 1917 року), про «досягнення» сучасності й про «світле» майбутнє, але зовсім не вивчала об'єктивного характеру суспільних процесів минулого, аби дати рекомендації суспільству для забезпечення «світлого» майбутнього. Комуністична теорія фактично перекрутила всю (до 1917 року) історію Російської імперії. І нині відбувається викривлення історії — і минулого, і сучасності. І знову тут як тут «біороботи».
Чому засоби масової дезінформації й сила-силен-на книжок так смакують тему «сталінських репресій», однак жодного слова про розгул у ті роки троцькістських репресій, спрямованих на те, щоб «у найтісніших контактах з найбільшими заокеанськими банкірами роздавити через криваві бойні Росію і на її рештках зміцнити владу сіонізму такою мірою, аби перед нею весь світ впав на коліна»?
3. Фактологічна зброя
Це інформація прикладного характеру, а саме — релігії, ідеології, технології, описова інформація часткових і узагальнених процесів. Саме фактологічною зброєю за допомогою ідеології, релігії, культурної інверсії можна розкласти і підпорядкувати собі противника. Перед цією зброєю усі держави виявилися однаковою мірою беззахисними — багаті й бідні, переможці й переможені.
У створенні різноманітних теорій широко використовуються методологічні підходи, розроблені на перших двох рівнях.
Створення християнства породило «християнський світ», а ісламу — «ісламський світ». Ці два світи об'єднали під своїм прапором величезну кількість народів, але водночас вони й розділили народи на два величезні табори. Саме ці дві концепції в ХІХ–ХХ ст. практично знищили майже всі корінні культури Африки.
Пізніше з'явилися різні світські теорії, з яких найбільшою об'єднавчою силою стала комуністична ідеологія. Саме вона створила «світ соціалізму» і «світ капіталізму», що об'єднали багато країн, але, знову ж таки, поділили людство на два антагоністичні табори. Біля джерел теорії насильства стояв Ф. Енгельс. Його погляди на світ ґрунтувалися на матеріалістичному підході — історичний матеріалізм, який проголошує «теорію класової боротьби» як основного стимулу розвитку людства. За Енгельсом, розвиваються тільки ті суспільства, де є поділ на класи, а як же безкласові суспільства далекого минулого — невже вони не розвивалися?
Нарешті, націоналістичні теорії охопили визначену групу народів, яка з різних причин не змогла розвиватися та існувати. Хоча саме націоналістичні теорії на короткому проміжку глобального історичного процесу виявилися найпродуктивнішими і найжиттєздатнішими. Ці теорії, де не було глибокого наукового аналізу в питаннях розвитку людства, ґрунтувалися на помилкових положеннях, узятих чи то безпосередньо з біології — теорія расової боротьби (абсолютизація теорії виживання видів), чи то з комуністичної ідеології, але без її ядра — класової боротьби (наднаціональний і надкласовий народ).
Вульгаризація просторового чинника й ототожнення його з територією держави призвело до формування наукового обґрунтування захоплення територій, розселення інших народів і провадження політики геноциду проти них задля розширення життєвого простору (Німеччина 1930-х—1940-х років).
Опираючись на фальшиву теорію, радянська наука зазвичай займалася абсолютизацією промислового чинника в економічному розвитку будь-якої країни. На практиці це призводило до заперечення екологічних проблем, приниження ролі сільського господарства (єдиного виробника продуктів харчування) в економічній могутності країни, трактування просторового чинника як географічного. Погляд на географію, зокрема й економічну, без зв'язку з історією й політикою призвело до заперечення геополітики й фрагментарності у розгляді проблем світового розвитку.
У всіх світоглядних системах (релігії, ідеології) йдеться про одне й те саме, але в них використано різну термінологію і детальніше розглянуто різні аспекти життя. Тому доцільним є розгляд різних світоглядних систем у повноті й детальності картини цілісного світу, яка постає перед людиною в результаті освоєння нею нової світоглядної системи.
Яка із світоглядних систем краща? Мабуть, та, на основі якої можна детальніше й глибше прогнозувати розвиток тих чи інших процесів і використовувати прогностичну інформацію на практиці.
Знання видів інформаційної зброї і факту її застосування дає можливість на рівні держави захищати свій інформаційний простір.
Матеріальна зброя
1. Економічна зброя
Вона включає засоби економічної боротьби за дезорганізацію структур противника і наступне поглинання (світові гроші, кредитно-фінансова система з лихварським відсотком, економічна блокада). Історія показала, що цей вид зброї хоч за силою впливу і досить тривалий, однак не призводить до остаточного поневолення. З іншого боку, розвиток певних напрямів у економіці «чужої» держави з метою її виснаження можна інспірувати брехливою теорією. Застосування до багатьох країн світовою закулісою кредитно-фінансової системи, що ґрунтується на позичковому проценті, в принципі не дає змоги цим країнам вийти з боргової кабали. Спроба Румунії закінчилася «демократичною революцією» і вбивством Н. Чаушеску. Згадайте 1950 рік, коли Сталін прийняв рішення про золотий еквівалент для карбованців замість доларів і фунтів стерлінгів. Через три роки Сталіна не стало.
2. Зброя геноциду
Ця зброя діє досить тривалий час. Вона вражає не тільки нинішні, а й майбутні покоління (це ядерна, біологічна, хімічна, генно-етнічна, наркотична зброя тощо). Ядерна зброя — це не тільки враження ядерними вибухами, а й засмічення території противника радіоактивними відходами в результаті інспірованої аварії атомної техніки мирного призначення. Зброя геноциду — це різні хімічні препарати вибіркового враження, наприклад, гербіциди, що їх застосовували американці під час війни у В'єтнамі.
Проти українського народу застосовують такі види геноциду, як: етнічний, алкогольний, наркотичний, інформаційно-економічний. Етнічний геноцид проявляється у вигляді безконтрольних міжетнічних шлюбів, що призводять до появи генетично ослабленого потомства, сексуальних збочень. Багато вчених Заходу займалися вивченням питань міжетнічних шлюбів і дійшли висновку, що в таких шлюбах у більшості дітей спостерігається значне зниження інтелектуальних можливостей порівняно з одним із батьків. Оскільки на Заході генетику визнавали, то вдалося з наукових позицій пояснити це явище: якщо частина знань людини зберігається на генетичному рівні, то діти, народжені у змішаному шлюбі, отримують середню суму батьківських знань, накопичених на цьому рівні. Є й інший негатив — наприклад, високий відсоток смертності тощо. Однак я не зупинятимуся на цьому. Скажу лише, що в селекції запроваджуються найвищі вимоги до елітних виробників потомства. Зупинюся коротко на зброї етнічного геноциду, що її названо сексуальними збоченнями. Дослідження показали, що кількість гомосексуалістів у різних народів сягає 2–4%. Найбільший відсоток їх у країнах Західної Європи, де нема приросту населення. Як стверджують соціологи і психологи, коли гомосексуалістів більш як 5% популяції того чи іншого народу, починаються незворотні процеси, які призводять до поступового зниження його популяції — до 3% щорічно. Усе це чудово розуміли в давнину, коли гомосексуалізм вважали найтяжчим злочином і за нього карали смертю. Пізніше в багатьох країнах, де намагалися будувати незалежне від світової закуліси суспільство, за гомосексуалізм притягали до карної відповідальності. Так, у Німеччині в 1933–1945 роках гомосексуалістів чоловічої статі ув'язнювали в жіночі тюрми, а жінок — у чоловічі, в результаті чого ті поверталися до нормальної сексуальної орієнтації за 1–2 роки. Жорстоко, але, вочевидь, правильно.
Найдавнішою формою геноциду є алкоголь і наркотики. Так, її застосовували в Америці колонізатори для знищення індійців, які тепер живуть у власній країні в резерваціях.
Інформаційно-економічний геноцид із застосуванням телебачення та інших видових засобів передачі інформації полягає у пропаганді «культури» і «цивілізованості життя» кожної сім'ї за певними стандартами, з одного боку, і створенні певних економічних умов, за яких ці стандарти виявляються недосяжними для більшості членів суспільства. У цьому разі перед молодими людьми виникає простий вибір: або життя без сім'ї (вільний секс, культурний відпочинок, вибір будь-яких умов праці, високі прибутки, або створення сім'ї і виховання дітей в нелегких умовах).
І дуже часто люди обирають перший шлях. Тому за умови вмілого використання ЗМІ і створення відповідних соціальних умов, у державі можна досягти вражаючих результатів зниження чисельності населення, руйнуючи цінність сім'ї як основи кожного суспільства. Ця форма геноциду — лише прояв відомого положення «демократичного суспільства» переважання прав людини над правами держави.
Інформаційний геноцид проявляється і в умілому використанні ЗМІ. Впливаючи на психіку, можна псувати настрій і тим самим спричиняти погіршення стану здоров'я людини. Наукові розробки психологів доводять, що людина повинна отримувати 35% позитивних емоцій, 5% — негативних і 60% — нейтральних. Порушення цього співвідношення призводить до хвороби, а то й смерті індивіда. Проведений Книжковою палатою України ім. І. Федорова аналіз 20 українських газет показав, що вся газетна інформація розподіляється таким чином: нейтральна — 53%, негативна — 27%, збалансована — 13%, позитивна — 7%. Такий розподіл інформації викликає у нормальних людей негативні емоції, що руйнують психіку, спричиняють скорочення тривалості життя.
Матеріали про успіхи в українській політичній, економічній, соціальній, культурній, науковій сферах, про загальнолюдські цінності, захист прав людини, свободу особистості не часто з'являються на сторінках газет. Фахівцями досліджено, що це приблизно 7% усієї газетної інформації.
Маючи такі цифри, чи можна говорити про здорове суспільство?
3. Звичайна зброя фізичного враження
Це зброя, яку безпосередньо використовують під час війн.
Виникає запитання: а як закулісним правителям вдається, використовуючи ідеологію духовного сіонізму, керувати такими глобальними процесами? Тривалий час я не міг знайти відповіді на це запитання. Тепер моя відповідь така. Сіоністські організації в кожній країні світу поділяються на три групи: окремі помічники — добровільні помічники Моссаду («сайанім» чи «сайани»), які не отримують грошей за свою роботу, щоб їх прийняли за платних агентів; велике проізраїльське лобі, яке має мобілізувати всю єврейську громаду для виконання завдань Моссаду (це легко зробити, якщо дослухатися до думок лідера єврейської громади України Рабиновича: «Усім зрозуміло, що євреї в діаспорі володіють, так би мовити, подвійним внутрішнім громадянством; вони лояльні до країни, в якій живуть і працюють, наразі їхні серця належать Ізраїлю». (Цит. за кн. Э. Ходос: «Еврейский фашизм или Ха-бад — дорога в ад»); і орден «Бнай Бріт» («Сини Заповіту»), члени якого у дружніх стосунках з неєвреями, а усіх, кого не можуть перетягти на свій бік, затавровують як антисемітів. З такою триступеневою тактикою в усіх країнах сіоністи досягають успіху.
У Четвертій світовій війні світова закуліса приступає до вирішення другого етапу — заміни національних еліт інтернаціональними. На цьому етапі інтернаціональність банків і грошей породила інтернаціональність нових еліт. Проте еліти зі сфери матеріального виробництва, науки й освіти значною мірою національні. Вони фінансували й фінансують націоналістичні партії. Нині у багатьох країнах точиться боротьба між цими елітами. Тож найважливішим питанням в умовах сучасної війни є формування національної закуліси — національної еліти для управління Українською державою.
Ми завжди повинні пам'ятати: Людство — це соціальне життя, де Добро і Зло — його полюси. Суперечності між цими полюсами супроводжуються постійною боротьбою процесів, що становлять основу розвитку. Перемога Зла неможлива — паразитуючи на Добрі, воно загине, якщо знищить свого носія. Тому перемога зла суперечить самій формулі нескінченності Всесвіту.
Примітки
1. Еврейская энциклопедия / Под общей ред. д-ра Кацнельсона. — Издание Общества для Научных Еврейских Изданий и Изд-ва Брокгауз-Ефрон. — СПб. — Т. 14. — С. 330–333.
2. Там само. — С. 347.
3. Там само. —Т. 3.— С. 479–486.
4. Козенков Ю. Необъявленная война. — М.: Фонд национальных перспектив. — 2004. — С. 13–14.
5. Там само. — С. 12.
6. Там само. — С. 20.
7. Кузнецов Ю., Никольский В. Введение в теорию национальной безопасности. — Алма-Ата: Изд-во «Верный». — 1999. — С. 8.