головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 4/2006 
Персонал № 4/2006
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
По спецобуви вот нужный вам сайт посмотрите в Одэкс. . фторопласт стержни
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







«Лідер повинен відчувати пульс роботи колективу»

Віталій ГАЙЧЕНКО:

Віталій Гайченко

Народився 26 листопада 1946 року в м. Васильків Київської області. Закінчив біологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Працював молодшим науковим співробітником Інституту зоології. 1977 року захистив кандидатську дисертацію. Був ученим секретарем відділення загальної біології АН УРСР, а впродовж 1984-1999 рр. завідувач відділу Інституту зоології. 1996 року захистив докторську дисертацію в галузі біологічних наук. Від 1999 року професор кафедри психології МАУП, потім заступник, а згодом і генеральний директор Українсько-Китайського науково-методичного інституту міжнародної освіти та проблем управління імені Конфуція; директор Інституту соціальних наук імені Гейдара Алієва; від липня 2005-го віце-президент з науково-дослідної роботи. Ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 2000 року нагороджений премією імені І. Шмальгаузена НАН України за вивчення впливу Чорнобильської катастрофи на тваринний світ.

Завдання кожного вищого навчального закладу полягає не просто в наданні своїм студентам професійних знань і навичок, а й у вихованні справжньої інтелектуальної еліти нації. Як їх виховують у Міжрегіональній Академії управління персоналом, яким має бути лідер — розповідає віце-президент МАУП з науково-дослідної роботи Віталій Гайченко.

Віталію Андрійовичу, розкажіть про свою роботу на посаді віце-президента з науково-дослідної роботи МАУП.

По-перше, це координація наукової роботи всіх філій та інститутів. Творчість тут проявляється у визначенні напрямів діяльності. Ми організовуємо для студентів усілякі конкурси, олімпіади. Крім того, проводимо наукові конференції, на які наші студенти поки що, на жаль, не дуже люблять ходити. Як на мене, саме тут, на зібранні однодумців, можна поспілкуватися, отримати нову інформацію, обмінятися думками. Ще стародавні греки казали, що коли поділишся своєю думкою, то вона примножується.

Наступна конференція, яка відбудеться на початку квітня у кіноконцертному залі, вже є четвертою в межах нашого величезного проекту «Православні духовні цінності», основна мета якого — показати роль цих цінностей у житті суспільства, як вони змінювалися. Ця конференція буде присвячена православним цінностям в умовах глобалізації. На нашу думку, цей процес є негативним, адже пропонує на перше місце матеріальне начало. До початку конференції ми підіб'ємо підсумки Всеукраїнського студентського конкурсу «Православні духовні цінності: крок у майбутнє». На конференції виступатимуть священнослужителі, філософи, історики, політологи і троє студентів-пере-можців. За матеріалами конференції видамо збірник доповідей.

Цього року щомісяця, крім літніх місяців, відбуватимуться такі заходи. Дуже інтенсивно працюють у такому напрямку всі наші філії, особливо цікаво проводить роботу в сфері розвитку наукових досліджень студентів Красно-донська філія. Ми прагнемо вже зі студентської лави залучати молоді таланти прикладом показувати своїм підлеглим, як треба працювати.

Які негативні риси Ви виділили б у лідера?

Теоретично їх може бути багато. Деякі уявляють себе істиною в останній інстанції. Це дуже негативна риса. Людина завжди повинна мати сумніви стосовно своєї ролі в суспільстві. По-друге, для лідера неприпустимий командний стиль управління. У колективі, де зусилля всіх працівників спрямовані на досягнення спільного результату, не годиться наказувати. Проте це не означає, що керівник не повинен бути вимогливим.Працівник повинен мати простір для осмисленнясвоєї роботи, творчо підходити до виконання своїх професійних обов'язків. А наказ означає робити тільки так, як наказав керівник.

То як Вам вдається підтримувати дисципліну в колективі?

А в цьому немає потреби. Усі зайняті роботою, пошуком. Я даю завдання зробити певну роботу за певний проміжок часу — оце і є дисципліна в моєму колективі. Я суворо прискіпуюся, коли не зроблено вчасно, коли «шкандибає»стилістика чи грамотність документа, дратує механічне виконання людьми своїх обов'язків. Кожен має замислитись, як і для чого він виконуєпевну справу. Не люблю, коли мені кажуть: «А Витак сказали зробити». А навіщо тоді співробітнику голова? Переконаний, якщо в людини більшетрьох-чотирьох негативних рис, вона не є лідером. Тоді в колективі виникає неформальнийлідер.

А лідер повинен відчувати пульс роботи колективу. Обов'язково має бути психологом, не забувати, що кожна людина — це мікрокосм, тому треба навіть перейматися проблемами колег. Вважаю, мені це вдається. Хоча конфліктні ситуації іноді бувають. Я намагаюся вирішувати їх без залучення адміністративних методів керівництва. Зізнаюся, що в крайньому разі таки вдаюся й до них.

Яким треба бути, щоб досягти успіхів у кар'єрі науковця?

По-перше, ніколи не ставити собі це за мету.Такій людині буде важко працювати. Наведу приклад із власного досвіду. Коли почав вивчати вплив Чорнобильської катастрофи на тваринний світ, а це був 1986 рік, мене всі запитували: «Чомути туди поліз?» — «Цікаво!» — відповідав я. Людина повинна бути зацікавленою в тому що вонаробить, бути фанатом у хорошому розумінні цього слова. Якщо робота перестає цікавити, значить,треба змінювати професію.

Щоб досягти успіху, треба багато читати — і не лише підручники. Треба бути всебічно розвиненою людиною, вміти спілкуватися.  Студентом я боявся бовкнути якусь дурницю, а потім зрозумів, що не буває дурних запитань — бувають дурні відповіді. В університеті мене вчили: науковець повинен уміти розмовляти з будь-ким на будь-яку тему а про науку розповісти так, щоб співрозмовник зрозумів суть проблеми. Уміти шукати щось нове, писати про свої дослідження всім зрозумілою мовою, працювати, працювати і працювати — ось шлях до визнання.

Яку перемогу (досягнення чи успіх) у своєму житті Ви вважаєте найвизначнішою?

Мабуть, ще все попереду. У житті було так багато подій, що навіть не можу визначити, яка зних найграндіозніша. Проте найчастіше згадуюсвоє весілля, а також часи, коли працював в Чорнобильській зоні, перші лекції в нашій Академії,де кожному дають можливість проявити себе.Можливо, це ностальгічні нотки...

Чи «ламало» Вас коли-небудь життя? Втрачали віру в себе?

Без цього просто не буває. Я був у розпачі, коли через суб'єктивний фактор із боку однієї з моїх опонентів довелося знімати захист кандидатської дисертації. Відчував досаду. Та я все ж таки довів,що правий, і через півроку одностайно захистився. Часто буває так, що нічого не виходить. Алетакі випадки не викликали у мене відчуття зневіри. Це хвилинний розпач. Тоді я беру будь-яку художню книжку і читаю або роблю вигляд, що читаю, бо подумки обмірковую проблему.Спілкування з книгою заспокоює.

А скільки Вам сторінок треба прочитати для заспокоєння?

Я можу читати цілу ніч. А вранці встаю з готовим рішенням проблеми і дивуюся, чому я нездогадався про це вчора.

Що б Ви порадили молодим і завзятим, які прагнуть стати лідерами?

Це найскладніше запитання. Треба все робити для того, щоб тебе оцінило оточення, щоб тобідовіряли. Це перший щабель. А потім — самовдосконалення, адже запорука успіху — професіоналізм.

Звідки черпаєте енергію, щоб керувати всіма численними напрямами? Адже це потребує не лише фізичних, а й моральної сили.

Важко сказати. Просто в мене є ця енергія. Звісно, втомлююся. Але вихідних вистачає для відновлення. Просто я змінюю сферу діяльності. От, наприклад, у суботу я прошу дружину піти з кухні і куховарю. Це і є джерело енергії. Моя коронна страва — борщ.

До чого прямуєте нині?

—   Моя мета незмінна — бути корисним суспільству.

Розмову вела
Ірина ГОЛІНЬКО



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту