Звернення до Президента, Верховної Ради та Уряду України про нагальну потребу відновлення історичної справедливості щодо рідної віри

Передмова: Чому ми до Вас звертаємося

Повідомляємо Вам, що поруч із уже тра­диційною християнською релігією, в Україні існує ще більш давня Рідна Віра наших Предків. Релігійний центр Об’єднання Рідно-вірів України як традиційна українська кон­фесія, офіційно зареєстрована в Державному комітеті у справах релігій, продовжує багаті духовні традиції власної етнічної релігії, що бере витоки від культури Трипілля, Скіфії та Київської Русі, є її спадкоємцем і правонас­тупником.

У своїй Присязі українському народові (інавгураційній промові) Ви обіцяли, що кож­на конфесія України матиме змогу молитися в своєму Храмі. Можливості мати свій храм ми безрезультатно добиваємось ось уже понад де­сять років, але від кучмівської влади ми не от­римували жодної писемної відповіді на свої клопотання. Після Жовтогарячої Революції ми з надією подали на Ваше ім’я клопотання щодо виділення Рідній Вірі ділянки землі під будівництво Храму Рідних Богів на Замковій горі (традиційно та історично язичницькій Святині). Цей лист був прийнятий Вашою Адміністрацією за № 443/168 7-01 від 26.01.2005 року. Але ми у відповідь отримали лише ефемерну записку від Державного уп­равління екології та природних ресурсів у м. Києві (№ 06-610/146 від 26.04.05 за підпи­сом С. Соколової) з переліком 16-ти доку­ментів, які нібито треба представити тільки для того, щоб це питання могло бути коли-небудь розглянуте. Згодом нам надійшла відповідь від київського міського голови (за підписом   В. Ялового   №   225-КР-399   від 4.05.05 р.), в якій категорично сказано: «Вва­жаємо за недоцільне розміщення Храму Рідних Богів на Замковій горі».

Такі необдумані рішення державних чинов­ників дискредитують Ваші, пане Президенте, добрі наміри і обіцянки та змушують нас по­яснити Вам ситуацію докладніше.

Дискредитація Рідної Віри християнською церквою

Православна церква в Україні впродовж цілого тисячоліття постійно боролася з язич­ництвом (Рідною Вірою) у всіх її проявах. Держава і досі не визнає нашу релігію за тра­диційну, а УПЦ, УГКЦ та РПЦ, як правило, вважають релігійні об’єднання язичницького напряму «єретицькими сектами», віра яких є «смертельним гріхом». Хоча, насправді сек­тою, в науковому розумінні, є течії, які відко­лолися від основної релігії.

Наша Рідна Віра споконвічно була самодо­статньою природною етнічною релігією. Ми знаємо, що в священних писаннях християн, юдеїв, мусульман є заклики до пограбування і навіть убивства язичників і будь-яких інако­мислячих, знищення їхніх священних місць. Слідуючи цим книгам, церковні батюшки ого­лошують язичників ворогами Бога і ук­раїнської держави, розпалюють ворожнечу в ставленні до нас з боку суспільства і держав­них органів. Нашому українському суспіль­ству не подається в повному обсязі інфор­мація про існування конфесії Рідної Віри, нас не запрошують ні на які міжконфесійні діало­ги. Натомість поширюються наклепи на Рідну Віру (наприклад, виступ на 5-му каналі Дмитра Степовика, що нібито «язичники прино­сять людські пожертви», те саме стосується деяких газет і виступів представників церкви на радіо «Ера», Третьому каналі «Духовного відродження» та інших ЗМІ). Все це формує громадську думку про язичників, яка не відповідає дійсності і суперечить реальним фактам. Отже, у суспільстві склалися стерео­типи, сформовані тривалим наклепом та релігійною нетерпимістю до язичників із боку церковних священнослужителів.

Церква поширює думку, що язичництво по­мерло, що воно згубне для душі, що треба відцуратися спілкування з язичниками. Про­те ми живі і зберігаємо стародавній світогляд, традиції і вірування, духовну культуру нашо­го народу. Досі державні діячі часом просто не знають про те, що багато людей в Україні є сповідниками споконвічної Предківської Рідної Віри. Ми — такі ж громадяни України, як і всі інші, і держава зобов’язана захищати наші права нарівні з правами християн, юдеїв, мусульман, буддистів та інших. «...»

Рідна Віра — як єдина альтернатива світовому глобалізму

У всьому світі нині чисельність язичників становить близько мільярда осіб, вони про­довжують свої традиції в Індії, Китаї, Японії, країнах Америки, Південно-Східної Азії та Африки. Хай не дивує Вас той факт, що нині на противагу глобальному нашестю універ­салізму, в усіх країнах світу виникають течії за відродження етнічної Рідної Віри. У 1998 році створено Світовий Конгрес Етнічних Релігій (WСЕR), з‘їзди якого відбуваються щороку в усіх країнах, де відроджується язичницька віра. Вони вже відбувалися в Литві (кілька разів), Німеччині, Греції, Бельгії, наступного року планується з‘їзд в Індії. Нещодавно язичницькі національно-природні вірування були офіційно на державному рівні визнані в Ісландії та Литві, автономних республіках Росії (Марі-Ел, Чувашії). Язичництво — це природна етнічна релігія, завдяки якій багато народів світу зберігають свою національну са­мосвідомість.

Конфесії Рідної Віри вже діють у сусідніх із нами країнах Росії, Польщі, Болгарії, Словач­чині, Сербії та ін. Слов’янські народи, близькі за походженням, мовою та типом культури, об’єднують зусилля в боротьбі за свої релігійні права. Перше Родове Слов’янське Віче відбулося в Києві у 2003 році і ця тра­диція продовжується — щороку з‘їзди слов’ян-рідновірів   відбуваються   в   різних слов’янських країнах. Язичники-рідновіри вже виробили низку документів, спрямова­них на порозуміння з урядами своїх держав та конфесіями світових релігій. До цих доку­ментів належать: Декларації Світового Кон­гресу Етнічних Релігій (Литва-1998 та ін.), Ухвали Родового Слов’янського Віча (Україна-2003, Білорусь-2004, Росія-2005), Бітцевське і Коломенське звернення (Росія-2002) та ін.

Ми — Рідновіри України, зберігаємо старо­давні вірування, культуру, родові звичаї і ви­сокий дух наших Предків, не зважаючи на ти­сячолітні переслідування з боку держави і світових релігій. Ми бачимо і шануємо в При­роді Божественну сутність у всьому її роз­маїтті, ми віримо, що Життя, Розум, Дух, Мо­ральність, дані людству в багатоманітних формах, які названі рідними іменами наших Богів: Сварога, Перуна, Світовида, Велеса, Лади, Мокоші, Долі, Стрибога, Білобога і Чорнобога, Марени, Ярила і Леля та багатьох інших, що є різними іпостасями Всесвіту. Сліди нашої традиції знаходимо: у пам’ятках Кам’яної Могили, скіфських курганах, капи­щах острова Хортиці та гори Богит (Тер­нопільщина), на Житомирщині й Полтавщині (Голунь), Вінниччині (Бушівське святилище) і в горах Карпатах; у писемних текстах — ста­родавніх літописах, Велесовій Книзі, «Слові о полку Ігоревім»; в усній традиції, фольклор­них скарбах народної пісні та казки — все це цілеспрямовано знищувалося церквою за сприяння та потурання князів, які зрадили стародавню віру і звичаї Предків. Основою нашого світогляду є триєдність: Рідна Зем­ля — Рідна Мова — Рідна Віра. Ця тріада слушно може стати наріжним каменем національної ідеології кожної поважної дер­жави!

Про нагальну необхідність відновлення історичної справедливості щодо Рідної Віри

Нині українська держава визнала факт політичних репресій у радянський період і факт переслідувань за релігійними мотива­ми до і після революції 1917 року відносно християнської автокефальної церкви, ісла­му, юдаїзму та інших конфесій. Держава виз­нала необхідним в ім’я історичної справед­ливості компенсувати завдані людям і релігійним організаціям збитки. Так, євреям повернуто десятки синагог, татарам дозволе­но будівництво сотень мечетей по всій тери­торії України.

То чому ж для Рідної Віри в Україні не знайшлося достойного місця для будівництва хоча б одного Храму Рідних Богів? У той час, коли будують тисячі християнських церков (причому часто за державний кошт), відкри­вають синагоги і мечеті, наш Уряд байдужий до автентичних українських конфесій? Чому Президент України віддає на поталу бездуш­ним бізнесменам Хортицькі святині, де й до­нині зберігаються язичницькі капища і жер­товники, де прийняв свій останній бій наш славетний князь Святослав Хоробрий — князь-язичник. який не зрадив Віру Предків, де й досі витає волелюбний дух наших козаць­ких Предків? Чому Президент віддав ос­танній наш притулок у Києві (півострів із ду­бовим гаєм на Верблюжій затоці), де ми моли­лися до Рідних Богів, чужинським бізнесме­нам для побудови гольф-клубу та інших, ча­сом непристойних розваг? Чому досі в регіонах України чиняться законодавчі пере­шкоди в реєстрації наших громад, чому досі ми позбавлені можливості облаштовувати свої культові місця і здійснювати обряди за древніми звичаями наших Предків?

Якщо всі ці запитання досі лишаються без відповіді, то висновки зробити не важко. Нижче падати немає куди. Духовне і мораль­не зубожіння українського суспільства — наслідок здійснення глобального плану, запу­щеного в дію світовими космополітичними релігіями. Зрада минулого, забуття корінної віри своїх давніх Предків, спотворення історії — причини сучасної трагедії України, її розпаду на сотні ворогуючих партій, політич­них і релігійних угрупувань.

Тисячолітнім переслідуванням, дискримі­нації, війні проти Рідної Віри повинен бути покладений край. Настав час відновити істо­ричну справедливість щодо репресованого ук­раїнського язичництва (автентичної віри слов’янських народів), яке зазнало найбіль­ших збитків від тисячолітньої державної та церковної політики. Держава повинна повер­нути священні місця язичникам, зробити їх доступними для відвідування і проведення там обрядових дій, віддати ці священні місця під захист Рідної Віри.

Наші вимоги до Президента як гаранта Конституції України такі:

Ми подаємо клопотання щодо здійснення

історичної реабілітації етнічних праукраїнських конфесій Рідної Віри (язичництва,

РУНвіри, РВРПВ), визнання їх тра­диційною релігією України, надання рівних прав згідно нині діючої Конституції України, а також, ураховуючи духовно-моральні та ма­теріальні збитки, завдані державою та панівною церквою, — надання пільг та ма­теріальної допомоги на побудову храмів Рідної Віри та духовних навчальних закладів. Ми також вважаємо за необхідне добивати­ся наступних змін у державній політиці нашої країни відносно релігій, зокрема Рідної Віри.

1.   Держава повинна визнати і привселюдно засудити факт багатовікових гонінь і дис­кримінації рідновірів, прихильників усіх національно-природних вірувань народів Ук­раїни, і насамперед, українців як титульної нації України.

2.   Держава також повинна визнати велику роль Рідної Віри як традиційної віри, в збере­женні духовних надбань наших Предків і дер­жавності України, її непересічне значення як основи морально-звичаєвої системи ук­раїнського народу і основного чинника його національної самосвідомості та самобутності.

3.   Як компенсацію за зруйновані священні місця, за переслідування і загибель багатьох язичників, за релігійну дискримінацію нині сущих рідновірів, держава повинна створити рівні правові умови для рідновірських громад, виділити рідновірам необхідні для релігійних обрядів природні місця та приміщення без будь-якої орендної платні, на підставі права кожного громадянина користуватися загально-національним надбанням, надати роботу і компенсувати моральні збитки дискримінова­ним рідновірам.

4.   Держава повинна відмовитися від насад­ження в систему освіти релігійних курсів, що мають тенденцію до духовної монополії, спо­творення історії, агресії і дискримінації, за­побігти насильницькому релігійному навчан­ню і його нав’язуванню, надати рівний доступ до інформації про всі релігійні конфесії сту­дентам і школярам, військовослужбовцям та іншим категоріям населення, забезпечити па­ритетне поширення різних релігійних по­глядів через державні ЗМІ. Щоб запобігти по­ширенню релігійного екстремізму, держава може і повинна зобов’язати навчальні духовні установи різних конфесій увести світські релігієзнавчі курси, спрямовані на виховання віротерпимості і світоглядної різноманітності.

5.   Держава не повинна допускати до роз­повсюдження релігійними організаціями ста­родавньої літератури, яка суперечить законо­давчим нормам сучасних суспільств, без спеціальних історико-релігієзнавчих комен­тарів. Такими вважаємо окремі книги Біблії та Тори, де містяться заклики до вбивств навіть жінок, неповнолітніх і грудних дітей, дис­кримінації інакомислячих, зокрема власних дітей батьками і навпаки, заклики до знищен­ня або осквернення святих місць, гаїв і язич­ницьких храмів.

6.  Вважаємо за доцільне здійснення неупередженої релігієзнавчої експертизи цих книг, які досі визнаються «святим письмом».

Коментарі до їхніх «святих книг» повинні роз’яснювати історичний контекст і неприпу­стимість сприйняття цих текстів як морально-релігійного розпорядження, як божественної вимоги до віруючих у сучасних умовах. Кон­фесії, які не приймуть цієї законної вимоги, не повинні одержувати права на ведення релігійної діяльності в Україні.

7.  У плані державної реабілітації тра­диційної конфесій Рідної Віри та як компен­сацію за завдані впродовж століть збитки: на­дати за державний кошт приміщення для Ук­раїнської Духовної Академії Рідновірів (ство­
реної та офіційно зареєстрованої в Держком-релігій України) для навчання священнослу­жителів Рідної Віри; виділити ділянку землі та надати  фінансову підтримку для  будівництва Храму Рідних Богів в одному з історич­но належних язичникам Святих місць м. Києва (наприклад, Замкова гора, Дитинець, Старо-київська гора та ін.).

Такою ми хочемо і сподіваємося бачити державну політику у сфері релігій і свободи совісті в Україні та реальні дії Уряду щодо відновлення історичної справедливості. Відмова державних органів від конструктив­ного розгляду цих пропозицій буде нами роз­глядатися як продовження політики дис­кримінації Рідної Віри та її діячів, утиски сво­боди совісті і клерикалізації України.

Ми відаємо, що настане час, коли світ з усією ясністю усвідомить, що переслідування рідновірів і язичництва в Україні, як і в інших країнах світу — це історична трагедія світово­го масштабу.

Ми, Рідновіри України, поки що становля­чи релігійну меншину, боротимемося за відновлення історичної справедливості щодо народних вірувань в ім’я продовження Рідної Традиції, во славу Рідної Землі, з пам’яттю про наших безвинно загиблих Волхвів!

Слава Рідним Богам! Слава нашим Пред­кам! Слава Україні!

Координатор Родового Слов’янського Віча,
Голова Об’єднання Рідновірів України,
Верховна Волхвиня України
Зореслава (Галина Лозко)

Перший заступник Голови Віча Українських Рідновірів
Будимир (Ярослав Бабич)

Координатор громад ОСІДУ РУНвіри
Мирослав (Михайло Марченко)

ПІДПИСНИЙ ЛИСТ

до «Заяви про нагальну потребу відновлення
історичної справедливості щодо Рідної Віри»

Висловлюємо сподівання, що всі порядні люди, незалежно від свого віросповідання і світо­гляду, зрозуміють нас і підтримають нашу «Заяву про нагальну потребу відновлення історич­ної справедливості щодо Рідної Віри» своїми підписами, або висловлять свою думку щодо згаданих проблем і пропозицій своїми власними зверненнями до Президента України.

Усіх людей доброї волі, всіх, кому дороге право на свободу совісті, закликаємо підтримати нас у цьому!

№ п/п	Прізвище, ім’я, по батькові	Адреса	Підпис
1
2
3
4