Захист прав палестинського народу
директор Книжкової палати України, професор
Передмова до події
Завжди в усі часи були люди, які намагалися докопатися до правди. Усі останні роки представники Української Консервативної партії намагаються встановити істину, яку в наш час найбільше переслідують. Із цією метою делегація УКП й здійснила поїздку до Тегерана, столиці Ісламської Республіки Іран, де 14-16 квітня 2006 року проходила Міжнародна конференція, присвячена проблемі Палестини і захисту прав палестинського народу. На конференцію приїхали представники 68 країн світу, серед яких були вісімнадцять голів парламентів, а також заступники голів парламентів, політики, науковці з п'яти континентів. У річницю пророка Магомета в Тегерані 14 квітня 2006 року, о шістнадцятій годині відбулося відкриття конференції, що ознаменувала новий етап епохи ісламського пробудження, у центрі якого стоїть пробудження народу Палестини. Воно фактично означає новий етап боротьби палестинського народу проти окупації їхньої території сіоністами, яких підтримують американські екстремісти. Ознайомитись із ісламським світом, із ситуацією в Палестині, з народом і політичними діячами Ірану, країни, яка стала фактичним лідером ісламських народів — і було основною метою поїздки українських консерваторів.
Ситуація навколо Ірану
Агресивна американська політика набридла багатьом країнам світу. За агресивністю Джордж Буш не має рівних у світі. Сьогодні спалюють американські прапори на всій планеті: Ірак, Іран, Корея, Пакистан, Сирія, Афганістан, Куба, Лівія... Не задавили ще всіх американські «демократи», не перетворили на рабів.
Усі країни земної кулі, які не поділяють погляди США на світовий порядок, які відкидають західну матеріалістичну цивілізацію як єдину для всіх народів світу і намагаються самі визначати свій життєвий шлях, Америка зараховує до країн «осі зла». За її планами, усі ці країни слід «демократизувати». Для цього США проводять революції «кедрові», «оранжеві», «пурпурні», «революції троянд» тощо. 2002 року Іран потрапив у цю компанію. Янкі сплять і бачать, щоб у всіх країнах існували ліберальний режим і уряд, для якого американські інтереси були важливішими за інтереси власного народу. Американські яструби розпалюють чергову істерію навколо Ісламської Республіки Іран. Президент США Джордж Буш пригрозив Іранові застосуванням «будь-яких заходів» у тому разі, якщо ця країна не відмовиться від своїх програм з переробки збагаченого урану. На початку цього року міністр оборони США Дональд Рамсфелд заявив, що не виключає застосування зброї, якщо Іран не зупинить свою ядерну програму. Американці заявляють, що Іран намагається створити ядерну зброю.
Проте, вони як завжди намагаються все поставити з ніг на голову. Маючи ядерну зброю, саме США несуть смертельну загрозу людству, оскільки вони зовсім не рахуються з міжнародними організаціями, не зважають на міжнародні домовленості й резолюції. Буш і його команда неодноразово погрожували застосуванням ядерної зброї проти Північної Кореї та Ірану. Але чому Іран не може проводити ядерні дослідження? Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, що його підписав Ірак, дозволяє реалізовувати ядерні програми, займатися збагаченням урану, тому що це пов'язано не з військовими, а з енергетичними програмами країни. Енергетична програма Ірану не має жодного стосунку до американських національних інтересів. Крім того, незалежна група експертів Міжнародного агентства з ядерної енергетики (МАГАТЕ), за даними газети «Вашингтон Пост», у серпні 2005 року дійшла висновку, що Іран не намагався створити атомну бомбу.
Ірану складно доводити свою правоту, бо світова спільнота перебуває у фінансовій, політичній та військовій залежності від США. Західні країни багаті тільки тому, що довгий час жили за рахунок східних. США, Велика Британія, Франція і Німеччина експлуатували народи Азії, Африки й Латинської Америки.
Із багатими тяжко домовлятися. Вони «демократизують» бідні країни, забирають природні реурси, залишаючи половину населення планети голодною та злиденною. Усе це робиться під фальшивими лозунгами «демократичних» перетворень і «захисту прав людини». Український народ випробував на власній долі всі принади «американських реформ, яким немає альтернативи».
Тому держсекретар США Кондоліза Райс заявляє, що Америка здійснюватиме «заступництво» над усіма «демократичними» рухами на Близькому Сході, бо для них «прагнення до демократії — понад усе». США не спиняться ні перед чим, сказала вона, навіть якщо «демократизатори» дестабілізуватимуть ситуацію всередині країни і спричинять громадянську війну. У структурі інформаційно-психологічних війн це має назву «керованого хаосу».
Ніхто не сумнівається, що американці, нащадки колонізаторів, будуть застосовувати зброю, чи підкупи і шантаж для насадження «демократії» американського типу. Іран звинувачують у тому, що він має намір виготовити ядерну зброю, підтримує «терористичні» організації «Хезболла» і «Хамас», погрожує знищенням Ізраїлю, а головне — консолідує ісламські народи на боротьбу проти поневолення.
Амбіції США сьогодні є необмеженими, а зовнішня політика стає все більш авантюрною й агресивною. Міжнародні організації — ООН, МВФ, СОТ, НАТО та інші стали їхніми політичними інструментами в реалізації планів світового панування, які понад 200 років виношують закулісні правителі. Тому й існують подвійні стандарти. Агресивна політика Ізраїля до своїх сусідів добре відома. Незаконно маючи ядерну зброю, Ізраїль весь час погрожує Ірану нанести удар по його об'єктах і залучає США до своїх військових планів. Світ пам'ятає досить добре, як Ізраїль зруйнував ядерний центр Озірак під Багдадом у 1981 році. Хтось тоді згадав про те, що це агресія? Чому ядерні об'єкти Ізраїлю не охоплено заходами міжнародного контролю? Тим більше, що ці об'єкти не слугують мирним цілям... Чому МАГАТЕ, Рада Безпеки ООН не роблять спроб перетворення Близького й Середнього Сходу в зону вільну від ядерної зброї? Для цього потрібно лише, щоб Ізраїль позбувся ядерної зброї. Цій та іншим країнам світу відповідний приклад показала Україна.
Ще в березні 1998 року на 25-й сесії міністрів закордонних справ ісламських держав було прийнято Звернення до Ради Безпеки ООН із вимогою змусити Ізраїль відмовитися від ядерної зброї та надати повний звіт про її запаси Раді Безпеки. Ну й що з цього вийшло? Нічого!? Бо як у Америці, так і в ООН діють подвійні стандарти. Все це призводить до подальшого нагнітання напруги в цьому регіоні. Тільки наявністю подвійних стандартів можна пояснити різкість виступів президента Ірану Ах-маді Неджада на конференції в Тегерані «Світ без сіонізму», який пообіцяв «стерти Ізраїль із географічних карт».
Ідеологія антиамериканізму
У світі дедалі помітнішим стає поділ людей на два класи: клас багатіїв чи «золотий мільярд» і клас бідних — усі інші. Послідовними захисниками «золотого мільярда» виступають Сполучені Штати, які заохочують псев-доеліту «демократизованих» ними країн до необмеженого збагачення, обіцяючи за зраду інтересів свого народу вступ до класу багатіїв. Однак усе більше народів, добре розуміючи цю ситуацію, намагаються об'єднатися під ідеологією антиамериканізму на боротьбу проти експансії США, Ізраїлю й Великої Британії. Ці три країни є виразниками інтересів світового уряду, який намагається побудувати новий світовий порядок, у якому будуть пани і раби, патриції і плебеї. Середнього класу не буде. Для боротьби з неорасистами потрібні країни-лідери. Ісламський світ сьогодні такого лідера має — Ісламську Республіку Іран. Чи з'явиться такий лідер у слов'янському світі?
Міжнародна конференція в Тегерані «AL-QUDS (Єрусалим) і захист прав палестинського народу)
Усі засідання учасників конференції відбувалися в найкращому залі Тегерану, розрахованому на майже дві тисячі місць. Конференцію було чудово організовано, усі її учасники жили в п'ятизіркових готелях. До місця проведення засідань можна було приїхати автобусом, мікроавтобусом чи легковим автомобілем у будь-який час. Доповіді транслювалися вісьмома мовами, в тому числі англійською та російською. Під час конференції працювала виставка плакатів на тему боротьби палестинського народу за своє визволення від сіоністських окупантів.
Конференція розпочалася вступним словом Верховного лідера Ісламської Республіки Іран аятоли Саїда Алі Хаменеї, який на початку доповіді сказав: «В ім'я Аллаха, добродійного і милосердного. Вся слава належить Аллаху, Господу Світів, і нехай Його Мир і благословення будуть для Верховного Посланника, Надійного Пророка, і його чистої Сім'ї, обраних заповітів.
Шановні гості — науковці, мислителі, державні діячі і хоробрі охоронці ідеологічних меж ісламу, воїни на фронтах — я вітаю всіх вас! Ви зібралися, щоб обговорити і поміркувати над проблемами окупації Палестини і священного міста Єрусалима — найбільшої катастрофи, яка трапилася з мусульманами в сучасній історії внаслідок колоніальних змов. Збіг цієї сесії з роковинами дня народження великого Посланника, нехай благословення Аллаха і Мир будуть на ньому і його Сім'ї, і проведенням цього зібрання у рік, названий на честь його благословенного імені іранським народом, повинен надихнути нас відвагою, солідарністю та рішучістю, оновленим довір'ям в Божественну обіцянку, провіщання Божої волі, смиренням перед Божественним милосердям і допомогою.
Нинішня ера — це ера Мусульманського пробудження, де Палестина є справжнім ядром. Протягом майже 60-ти літ із часу окупації Палестини, пригноблена палестинська нація пройшла через періоди важких випробувань та зазнала різних скорбот, починаючи з нерівного і відчайдушного опору, закінчуючи бездомністю і вигнанням, розоренням будинків і вітчизни, різанини близьких, зверненнями до міжнародних органів, безплідною політичною торгівлею в ході переговорів з окупантами за посередництвом саме тих сил, на яких лежить головна провина за те, що відбувається і які є відповідальними за продовження цього!
Результат цього історичного досвіду мав остаточно пробудити гордість молодої генерації мужніх і просвітлених людей, які відкрили вулкан Інтифади...».
Подальший свій виступ духовний лідер Ірану присвятив різним аспектам боротьби палестинського народу проти сіоністів, закликав ісламський світ підтримати народ Палестини, рішуче виступив проти сил зла.
«Сили ж віроломства, зіштовхнувшись із неодноразовими відступами і втративши марні надії більш ранніх років, діють нерішуче і неорганізовано, невпевнено і незграбно. Сполучені Штати, їх головний прихильник, зіткнулися з проблемами, які не здатні розрішити, зростанням ненависті народів регіону або навіть цілого світу. Терени від Нілу до Євфрату огороджено задля безпеки стінами, які узурпатор зводить довкола, не знаючи ніяких інших засобів, які можна протиставити зростанню активності палестинської нації, крім танків, бомб, в'язниць і бульдозерів. Ті ж засоби, що використовувалися протягом багатьох десятиріч, перетворили палестинську націю в загартовану сталь. Більше того, їхнім результататом буде ні що інше, як іще більші загартування і стійкість...».
Схоже, що в ісламському світі Іран стає лідером боротьби проти західної матеріалістичної цивілізації, проти американського лібералізму, який усе більше скочується на узбіччя і є майже недієздатним в ісламському світі. Ліберальна демократія, як у недалекому минулому і комунізм, не відіграє сьогодні ніякої ролі в житті ісламських народів.
«Брати й Сестри! — продовжив аятола Хаменеї. -Сьогодні палестинський народ перебуває в центрі складного і тривалого газавату. Цю боротьбу не обмежено Палестиною. Швидше, вона є помітною частиною широкого фронту боротьби ісламського світу проти агресивних імперіалістів, які несуть смерть і чинять мародерство.
Мусульманський світ пробудився, і по всьому ісламському світі гасло Мусульманського правління на чільному місці серед молоді, інтелігенції і студентства. Мусульманський Іран, який розробив і впровадив ідею заснованої на релігії демократії, продовжує свій поступ і зростає в силі. Істинний іслам, висунутий імамом Хомейні як вчення, очищене від синкретизму, фанатизму і мракобісся, вийшло за політичні межі в багатьох країнах і пустило коріння в Мусульманському світі, на схід і на захід.
Отрута Західної ліберальної демократії, яку американська пропаганда лукаво пробувала видати за ліки, вразила тіло і дух мусульман. Ірак, Афганістан і Ліван, «Гуантанамо», «Абу Грейб» та інші секретні темниці, а понад усе міста Гази і Західного берега, розтлумачили нашим народам значення Західних визначень свободи і права людини, так бездумно і нахабно проповідуваних режимом Сполучених Штатів.
Сьогодні Західна ліберальна демократія є значною мірою дискредитована і викривлена в ісламському світі — як соціалізм і комунізм колишнього Східного блоку. Ісламські народи намагаються отримати свободу, гідність, прогрес і честь завдяки ісламу. Ісламським народам набридло перебувати під двохсотрічним домінуванням іноземних колоніальних влад, вони ситі бідністю, приниженням і нав'язаною відсталістю.
Ми маємо право і здатність відповісти на приниження і пиху гегемонійної влади. Це істинні почування наших націй, саме цієї генерації мусульманського світу від Східної Азії до серця Африки. Це — боротьба комплексна, різноманітна, тяжка і тривала. Не буде перебільшенням сказати, що Палестина — це символ і прапор цієї боротьби...».
Більшість промовців відзначали, що ісламський народ не бажає більше терпіти понад 200 років західного пригнічення. Це досить довгий термін джихаду. США, Захід і сіоністи намагаються стерти Палестину з карти світу, знищити чи витіснити палестинський народ із його території. Сіоністський світ із його грошима і військовою силою, за активної підтримки США, принижує іслам. Обрання палестинським народом лідерів руху «Хамас» до складу парламенту Палестини засвідчило, що народ обрав шлях джихаду.
Такий вибір уніс нервовість у стан сіоністів, які намагаються примусити палестинців скласти зброю, сісти за стіл переговорів і визнати державу Ізраїль. Але лідери ісламського світу вважають, що визнавши державу Ізраїль, вони повинні визнати, що Палестина не належить мусульманам, що жертви боротьби проти гнобителів були даремними, якщо Палестина підніме білий прапор. Сьогодні ізраїльський сіоністський режим, відзначали доповідачі, за підтримки світових сил зла, чинить насильство над палестинцями, руйнує їхні будинки і ферми, будує роз'єднувальні загорожі, застосовує тортури, тримаючи в своїх тюрмах понад дев’ять тисяч палестинців.
Із виступів більшості учасників конференції, представників ісламського народу стало зрозуміло, що Іран і більшість ісламських країн не підуть на поступки під американським тиском, не збочать із обраного курсу. Бо «з'явилися групи джихаду, в Палестині і Лівані, з вірою в іслам, становлячи нове покоління істинних і непохитних бійців. Значення газавату і мучеництва відроджуються, і істинна сила, нація, яка непохитна в дусі стійкості і жертовності, відновлює місце в політичних важелях Палестини і регіону. Благородна кров молоді, яка шукає мучеництва, і наявність безстрашних воїнів у боротьбі — роблять недійсними всі розрахунки мирських матеріалістів і гедоністів, відкриваючи нову сферу, де кров перемагає меч», — сказав аятола Хаменеї.
Прогнози
Іран не піде на поступки. Не виключено, що США прийме рішення про початок військових дій проти Ірану. Їх не зупинить той факт, що вони принесли смерть і руїну народам Іраку, Афганістану, Югославії... Але американці навчились воювати чужими руками, руками своїх неоколоніальних правителів. В Іраку воювали й воюють англійці й італійці, українці й литовці, поляки й естонці, латиші й румуни... В Ірані вони також мають намір воювати чужими руками.
Але новим колонізаторам слід пам'ятати, що Іран це не Ірак. За Іраном стоїть не тільки ісламський світ, а й сучасна армія з потужними ракетними установками, здатними знищити всі нафтогазові заводи та комунікації країн Перської затоки. До зони враження балістичних ракет потрапляє вся територія Ізраїля. Після перших нападів на свою територію Іран може заблокувати Орзмузську протоку і завдати руйнівних ударів по території Ізраїля. Тегеран здатен активізувати допомогу силам опору в Іраку, розширити співробітництво з радикальними мусульманськими угрупуваннями і рухами. Експорт нафти і газу з регіону буде повністю припинено. Унаслідок цього ціни на нафту піднімуться до 150 доларів за барель. Якщо врахувати, що для багатьох країн ціна 100 доларів за барель уже непідйомна, то можна легко уявити, що економіку більшості країн чекає справжній колапс.
Чи цього хочуть народи світу? Чи не пора дати відсіч американським «демократизаторам»?
Іран — розміщується у близькосхідному регіоні, в Західній Азії. Офіційна назва з 1.04.1979 року — Ісламська Республіка Іран (до 1935 року — Персія). Столиця — місто Тегеран. Довжина сухопутних кордонів — 5440 кілометрів. На півночі межує з Вірменією (35 км), Азербайджаном (611 км) та Туркменистаном (992 км); на сході — з Афганістаном (936 км) та Пакистаном (909 км); на заході — з Іраком (1458 км) та Туреччиною (499 км). Загальна довжина кордонів 5440 кілометрів. На півночі омивається Каспійським морем (740 км), а на півдні — Перською та Оманською затоками. Берегова лінія дорівнює 2440 кілометрів.
•Територія. Площа країни становить 1648195 км2. (18-те місце в світі, приблизно втричі більша за Францію). Рельєф місцевості — на околицях схили та гори, у центрі країни — висока котловина з пустелями та горами, уздовж обох узбереж невеликі низини з горами.
•Населення. Населення Ірану становить 72,5 млн осіб. За чисельністю населення країна посідає 17-те місце в світі. Щільність населення 39,8 осіб/км2. Прогноз чисельності (за даними ООН): 2025 рік — 94 463 тисячі осіб; 2050 рік — 114 947 тисяч осіб. На даний час основу населення Ірану становлять перси (51%) й азербайджанці (24%). Серед національних меншин виділяються гілаки та мазендеранці (8%), курди (7%), араби (3%), лури (2%), белуджі (2%), туркмени (1%) та решта національностей (1%). Арабське населення домінує на південному сході країни. У деяких містах є невеликі єврейські общини, у північно-західних регіонах — незначні ассирійські та вірменські общини.
•Державний устрій. Протягом трьох тисяч років (аж до 1979 року) на чолі Ірану перебували самодержавні правителі. 1906 року, після прийняття першої конституції, країна стала парламентською монархією. Революція 1979 поклала край трьохтисячолітньому монархічному ладу. У новій державі об'єдналися елементи республіканського правління (президент і всенародно обраний парламент) і теократичні риси, які витікають з нового тлумачення ісламських принципів. Верховним главою Ірану є релігійний лідер, який здійснює контроль за тим, щоб політичні і правові структури відповідали принципам шаріату (ісламського права).
•Національне свято — День Ісламської Республіки, 1 квітня (1979 р.). Конституцію прийнято 2–3 грудня 1979 року: переглянуто 1989 року на користь розширення повноважень президента та скасування посади прем'єр-міністра.
•Виборче право — з 15 років, загальне.
•Мова. Офіційна мова Ірану — перська (фарсі). Вона є рідною лише для половини жителів країни. На мовах іранської групи, близьких до перської, говорить близько 20% населення. Найбільшу частину становлять етнічні курди, яких налічується більше 4 млн осіб. Вони спілкуються різними діалектами курдської мови. Понад 1 млн мешканців, які належать до племен бахтіярів і споріднених із ними лурів (включаючи значні племінні групи масасані та кухгілує), розмовляють лурськими діалектами. До іранської групи належать також гілянська і татська мови, діалект харзані, що поширені в північних районах; хазарейська, афганська (пушту) й таджицька мови — на сході країни, белуджська — на південному сході. Четверта частина населення говорить мовами тюркської групи (азербайджанці, туркмени, турки). Арабською мовою володіють близько 1% населення.
•Релігія. Основною релігією Ірану є іслам (більше 98% населення). 95% вірних — шиїти. Шиїтські секти — імаміти, ісмаїліти та алі-ілахи (ахл-і хакк). 4% вірних — суніти, у т. ч. половина курдів. Серед християн є представники вірмено-григоріанської, несторіанської (ассирійці), римокатолицької, англіканської та різних протестантських церков. Існує також незначна кількість послідовників бехаїзму, іудаїзму та зороастризму.
•Історична довідка. У 614 році Магомет, ставши пророком, об'єднав арабські племена, які ворогували й утворив могутню державу. Пророк закликав правителів семи наймогутніших і цивілізованих країн того часу до ісламу. Іаздергірд ІІІ (останній монарх сасанідської династії Ірану), розлютившись, розірвав послання Пророка. Проте після смерті Пророка іслам поширився і в Ірані. Cасанідська династія, що правила протягом чотирьох століть, стала слабкою, тому що не мала підтримки народу. Воїнам ісламу вдалося легко перемогти іранське військо, взявши в 637 році Ктесифон, а в 642 підкорити Нахаванд, цим самим, обірвавши плеяду іранських шахів на тисячу років. Народ Ірану з готовністю прийняв учення ісламу, яке стало важливим стимулом для духовного відродження країни.
Специфічним для мусульманства є наявність шаріату (араб. — належний шлях) — зведення юридичних та релігійних норм, які склалися в період феодалізму і ґрунтуються на Корані та Суні. Шаріат регулює релігійну, суспільну, правову, сімейну, побутову та інші сторони життя мусульман. Він містить норми державного, спадкоємного, кримінального, сімейного права, приписи про хадж і газават (священна релігійна війна проти іновірців), про молитву, піст тощо.
Дві головні течії ісламу — сунізм, якого дотримуються більшість мусульман, і шиїзм (від араб. «шиа Алі» — партія Алі).
Шиїтський напрямок ісламу пов'язаний з Хавзою, об'єднанням шиїтських релігійних навчальних закладів. Центр знаходиться у місті Кум. Ці навчальні заклади часто слугують своєрідним прикриттям для екстремістської діяльності шиїтських релігійних груп.
Найбільш важливим місцем суспільного вираження мусульманської віри є мечеті. Мечеті не обмежується тільки релігійною функцією, вони відіграють активну роль у веденні агітаційно-пропагандистської діяльності.
Соціально-політична обстановка в Ірані формується під впливом постійного протистояння між реформаторськими силами, які намагаються впровадити у повсякденне життя світські ідеї, і консервативними поглядами духовенства, в основі яких закладено дотримання шаріату.
Минулі парламентські вибори засвідчили, що духовні лідери Ірану, очолювані аятолою Алі Хаменеї, фактично здійснили державний переворот, заборонивши балотуватись чотирьом тисячам кандидатів, яких «...офіційно усунули під приводом їх байдужого ставлення до ісламу», але в дійсності це стало наслідком їх підтримки небезпечних демократичних ідей колишнього президента М. Хатамі.
Іранські духовні лідери, які мають необмежену владу, фактично намагаються відмежувати виборців від голосування.
Тимчасові успіхи реформаторів у парламентських та президентських виборах не здатні переконати духовних лідерів Ірану передати світським політикам якісь елементи влади, вплинути на аятолу Алі Хаменеї. Він залишається «підзвітним лише Аллаху і асамблеї кліриків, підбір яких здійснює сам».
За останні чотири роки парламент було істотно послаблено радикалами-консерваторами. Депутати-реформато-ри, яких називають «економічними злочинцями», «іноземними лакеями» та «порушниками суспільної моралі», не здатні ефективно впливати на законодавчий процес, вони вдаються тільки до критики консерваторів щодо їх зловживання владою. Заміна президента Хатамі іншим лідером мала на меті те, щоб виборна і релігійна влада Ірану «говорили в унісон».
Значний міжнародний резонанс викликає реалізація керівництвом країни національної ядерної програми, яка використовується як вагомий політичний важіль іранської влади (див.: сайт www.iranatom.ru, рос., англ.)
Президент Ісламської Республіки Іран, доктор Махмуд Ахмаді Неджад
Народився в 1956 році в місті Гармсар у сім'ї коваля. Серед сімох дітей у сім'ї Махмуд Ахмаді Неджад був четвертим. Коли йому виповнився рік, сім'я переїхала з Гармсара, до Тегерана.
Середню освіту Махмуд отримав у тегеранських школах, у тому числі в школі Сааді.
1975 рік - студент Індустріального університету, за фахом «Інженер з упорядкування».
1986 року Махмуда Неджада було прийнято на посаду старшого наукового фахівця того ж університету, а в 1989 році він стає членом вченої ради факультету впорядкування Індустріального університету.
У 1997 році Махмуд Ахмаді Неджад отримав ступінь доктора за фахом «Дорожній рух і транспорт».
Махмуд Ахмаді Неджад зайнявся політичною діяльністю в студентські роки, ще до перемоги Ісламської революції. Він відвідував релігійні і політичні збори, брав участь у написанні та розповсюдженні листівок із закликами вступати до лав борців за перемогу революції. Після перемоги Ісламської революції став одним із засновників Ісламської спілки студентів.
Із серпня 1979 року доктор Ахмаді Неджад - представник Індустріального університету на форумах, які проводилися з участю імама Хомейні.
Із початком ірано-іракської війни Махмуд Неджад перебував у західних районах країни і до 1985 року брав участь в операціях підтримки в регіоні.
У 1986 році він добровільно вступив до лав спеціальної бригади Корпусу охоронців Ісламської революції (КОІР). Проходив службу в частинах бойового інженерного забезпечення 6-ї спеціальної дивізії КОІР і в оперативному штабі західних провінцій.
У кінці 1980-х д-р Ахмаді Неджад протягом чотирьох років був заступником голови адміністрації, а потім і головою адміністрації шахрестану Маку і Хой, протягом двох років -радником губернатора провінції Курдистан.
1993 року, коли д-р Ахмаді Неджад був радником із питань культури міністра культури і вищої освіти, його призначають першим губернатором новоствореної провінції Ардебіль. У жовтні 1997 року закінчився термін його перебування на посту губернатора провінції Ардебіль.
Із травня 2003 року відповідно до рішення міської Ісламської ради Тегерана д-ра Ахмаді Неджада обирають мером столиці. У 2005 році Ахмаді Неджад став Президентом Ісламської Республіки Іран.
Верховний аятола Хадж Саїд Алі Хусейні ХАМЕНЕЇ
Лідер Ісламської революції в Ірані
Має наукові та релігійні праці з питань історії та літератури. Займається викладацькою діяльністю у вищих релігійних закладах. Аятола Хаменеї народився у 1939 році в релігійній сім'ї у священному місті Мешхед. Його батько був відомим, релігійним діячем у місті, дід - знаменитим релігійним діячем із Азербайджану. Із п'яти років навчався у початковій, школі, потім в ісламській школі Дарут Талім Діянаті. Після її закінчення продовжив навчання у середній школі, яку закінчив через два роки. Через п'ять із половиною років закінчив семінарію Сотух. Із 1955 року брав участь у революційній діяльності проти режиму Пехлеві, яка закінчилася перемогою Ісламської революції. Протягом життя неодноразово зазнавав арештів, перебував у вигнанні. У 1957 році у м. Ен-Неджеф відвідував лекції аятоли аль-Хакіма, аль-Хої і Шахруді. Займав різні посади - член революційної асамблеї, представник революційної асамблеї у міністерстві оборони, міністр оборони, імам Тегерана, голова асамблеї протягом двох періодів. Після смерті лідера Хомейні обраний лідером країни.