головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 6/2006 
Персонал № 6/2006
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Застосування інформаційно-психологічних прийомів задля відстоювання інтересів держави

Валентин ЛИСЕНКО,
політолог

Той, хто вміє вести війну,
скоряє чужу армію, не стинаючись;
бере чужі фортеці, не беручи їх в облогу …
Сунь-Цзи

Становлення інформаційного суспільства, світові геополітичні перетворення і загальна глобалізація, криза національних держав і деполітизація глобального світу, маніпуляції з системами знаків, образів, смислів для вирішення тих чи інших політичних і соціальних завдань, можливості прихованого впливу на підсвідомість окремо взятого індивідуума і масштабного маніпулювання суспільною свідомістю ставлять питання щодо з'ясування ролі засобів масової комунікації в сучасному суспільстві, визнання нової форми протистояння і протидій — неконвенціональних інформаційно-психологічних війн.

Економічна, політична, інформаційна незалежність відповідає інтересам будь-якої держави. Саме вони зумовлюють свободу й розвиток особистості, суспільства й держави в цілому та забезпечують їх життєздатність. Інтенсивний розвиток новітніх технологій у сфері комунікацій, глобальні інтеграційні процеси, становлення інформаційного суспільства спонукають приділити якнайпильнішу увагу можливостям впливу на індивідуальну й масову свідомість, питанням інформаційної безпеки, у т. ч. в межах теоретико-практичних засад ведення інформаційно-психологічних операцій для досягнення політичних, економічних та інших переваг над супротивником чи як особливої форми війни у геополітичному просторі сучасного світу.

Застосування інформаційно-психологічних прийомів задля відстоювання особистих інтересів, збереження власних ресурсів чи здобуття додаткових у протиборстві з протилежною стороною, відомі людству з незапам'ятних часів. Історію людства можна розглядати й через призму інформаційно-психологічних війн (ІПВ). Показово, що, незважаючи на об'єктивно наявні процеси, які можна кваліфікувати у такий спосіб, і досі немає чіткої дефініції відповідного поняття. Це спричинено традиційним сприйняттям концепту «війна»; відносною короткочасністю періоду визнання інформаційно-психологічних операцій особливим видом військових дій та впровадження системних наукових розробок (трохи більшим від 50 років); диспутом серед дослідників щодо розрізнення понять «інформаційна війна», «інформаційно-психологічна війна» і «психологічна війна», визначенням пріоритетності чи то інформаційного, чи то психологічного компонентів у згаданому феномені. І справді, ці поняття поєднує те, що вони стосуються впливу на інформаційно-комунікативний простір суспільства чи відповідної спільноти (які зазнають насильницького викривлення), на людську психіку, яка зазнає змін відповідно до цілей протиборчих сторін у перерозподілі ресурсів. Тож вважаємо за можливе ототожнювати ці понятття, водночас чітко розрізняючи технічний бік, тобто виокремлюючи інформаційно-комунікативні канали і засоби поширення інформації, і та інформаційно-психологічна дія, яка є на меті, і стає визначальною у сутичці. Також слід відзначити, що в інформаційно-психологічній війні і сам інформаційний простір, і засоби впливу на нього (як технічні, так і суто інформаційно-психологічні: геополітичні, політичні, соціально-економічні, ідеологічні, релігійні доктрини) є ресурсом. Безпосередні ж військові сутички сьогодні виступають лише елементом інформаційно-психологічних війн, щось на зразок архаїчного «великого кийка».

Стрімкий розвиток засобів масової комунікації не міг не спричинити серед політиків і військових, науковців та інших фахівців багатьох напрямків хвилю інтересу до можливостей масштабного психологічного впливу на опонентів, тож спецслужби, перегорнувши нову сторінку в своїй діяльності, започаткували цілий теоретико-практичний напрям, що зумовив перехід від розуміння ІПВ як окремого виду спецоперацій та додатково-допоміжного засобу традиційного ведення, так би мовити, класичних війн, до війни нового типу — інформаційно-психологічної. Інформаційно-психологічна війна, нарешті, набула загального визнання.

Розробки у сфері психологічного впливу, здійснювані під контролем і за безпосередньою участю спецслужб провадилися ще з кінця XІХ — початку ХХ сторіччя, їх активно використовували під час Першої світової війни як коаліційні англо-франко-російські війська, так і Німеччина. У контексті їх подальшого здійснення слід згадати праці В. М. Бехтєрєва за темами «Колективно-рефлекторне навіювання», «Колективна рефлексологія», «Навіювання і його роль в суспільному житті», «Навіювання і натовп» — у СРСР, щодо Німеччини — геббельсівську пропаганду; щодо США — зацікавлення директора створеного у 1941 році Управління стратегічних досліджень США (попередника Центрального розвідувального управління) генерал-майора У. Донована спеціальними методами впливу на людську психіку. Одним із перших його кроків був запит до доктора У. Лангера про складання психологічного портрету Адольфа Гітлера, щоб з'ясувати, чим керується фюрер у прийнятті своїх рішень. Портрет фюрера невдовзі було «зверстано», було підготовлено й супроводжувальну записку. У. Лангер пізніше пишався, що його передбачення справдилися. Зокрема, прогнозувалося таке: «З кожною поразкою Німеччини фюрер все більше впадатиме в психічний розлад, на цьому ґрунті він скоріше може скоїти самогубство, аніж прийняти милість переможця і здатися в полон» [1, с. 163].

Шеф УСД Донован і далі стимулював активні дослідження всіх можливих варіантів впливу на мозок людини задля підкорення останньої волі того, хто його здійснює. Донован віддав наказ розробити спеціальні тести, які б могли використовуватися для визначення характеристик особистості людини. Саме за цим наказом працював Г. Мюррей, відомий розробник проективної методики — тематичної апперцепції тесту (ТАТ). Методику Мюррея ЦРУ вдосконалило, проте невдовзі підібрало докторові заміну — молодого, перспективного психолога з Охла-хоми Дж. Гіттинберга, якому було поставлено завдання щодо створення «поліграфа» — детектора брехні. Сьогодні підходи, визначені Мюрреєм та його колегами й послідовниками, із відповідними доопрацюваннями активно використовують фахівці з визначення психологічного профілю особистості за відео- й аудіоматеріалами для прогнозу поведінки індивідуума в тій чи іншій ситуації. Керівники держав і державних установ, публічні політики, національна еліта опинилися під пильним оком певних фахівців спецслужб розвинутих країн, які вбачають у отриманій у згаданий спосіб інформації важливий ресурс впливу на внутрішню та зовнішню політику відповідних держав. Із часом розробки щодо дистанційної ідентифікації психологічних та психофізіологічних особливостей індивідуума перекочували в передвиборчі війни та корпоративні бізнес-протистояння, а «поліграф» у різних модифікаціях став атрибутом визначення лояльності співробітників як окремих комерційних структур, так і засобом тиску у «люстраційних іграх».

На початку 1950-х років, у розпал «холодної війни» в США було створено структуру, основним завданням якої була розробка методів ведення «психологічних війн». У рамках концепції останніх (сам термін «психологічна війна» вперше ввів у науковий обіг у 1920 році британський історик Дж. Фуллер, який аналізував період Першої світової війни) тут почали розроблятися теоретичні засади впливу на психологію людини, масову свідомість (безпосередньо на людину, соціальні групи та соціум у цілому) і проходити апробацію практичні методики в ході проведення різноманітних «психологічних операцій» [16, с. 65–66]. Ус і дослідження відбувалися під контролем секретних спецслужб і військових, і були глибоко засекречені. До розробок у цій сфері було залучено наукові й спеціалізовані структури (науково-дослідні), в т. ч. академічні інститути, університети, коледжі, лікарні та різноманітні лабораторії. Аналогічні роботи велися в колишньому СРСР, Великій Британії, ФРН, Франції та інших країнах. Використовувалися психотропні апарати, різноманітні види психологічного впливу, в першу чергу, гіпноз, психо-хірургічні методи. Активно розроблялися методи впливу ЗМІ на масову аудиторію. Проводилися дослідження в сфері психотропної зброї й так званого енергоінформаційного обміну. Чимало є відомостей (часом дуже суперечливих) про спроби встановлення телепатичного зв'язку і проведення сеансів телепатії — передачі інформації від індуктора до реципієнта. Це, зокрема, американські дослідження, здійснювані серед африканських аборигенів, досліди на атомному підводному човні «Наутилус» і космічному кораблі «Аполлон»; радянські — в середовищі північних народів, дослідження науковців під керівництвом академіка В. П. Казначеєва, зокрема, «Полярный круг» [14, с. 189], вивчення особливих здібностей академіками Ю. Б. Кобзаревим та Ю. В. Гуля-євим [17, с. 195]. Уявити масштаб робіт можна з цифр. Так, до теми «промивання мозків», що її досліджували в США, було залучено щонайменше 185 учених і близько 80 установ: в'язниць, лікарень, фармацевтичних компаній і 44 медичні коледжі та університети [18, с. 29]. Добре знайомий кожному читачеві, проведений у колишньому СРСР наприкінці 80-х років ХХ століття широкомасштабний експеримент, чи то за недбальства влади (у це нескладно повірити) та наявності «поінформованих», чи то за прямої ініціації тих самих зацікавлених «поінформованих», телевізійних сеансів масового навіювання за участю А. Кашпіровського.

У 1976 році вперше застосовується термін «інформаційна війна». Із 1994 року у США проводять офіційні наукові конференції з проблем інформаційних війн за участю провідних представників військово-політичного керівництва держави. Із цією метою там уже створено центр інформаційної стратегії і політики, завданням якого є вивчення можливостей використання інформаційних технологій у військових конфліктах ХХІ сторіччя. Нині посади офіцерів, які займаються питаннями інформаційного протиборства, введено в армії, на флоті та у військово-повітряних силах США. У липні 1995 року Національний університет оборони у Вашингтоні здійснив випуск першої групи спеціалістів у галузі інформаційної війни. Наприкінці 1998 року Об'єднаний комітет начальників штабів збройних сил США ухвалив документ «Доктрина проведення інформаційних операцій» (Joint document of information operation) [10, с. 185–187]. Це і є концепція інформаційно-психологічної війни. До її елементів американські фахівці зараховують: здобування розвідувальної інформації, дезінформування, психологічні операції, фізичне руйнування інформаційних ресурсів супротивника (у тому числі з використанням електромагнітного впливу), напади (фізичні, електронні) на його інформаційну структуру, зараження комп'ютерними вірусами його обчислювальних мереж, проникнення до інформаційних мереж тощо, а також відповідні заходи протидії, захисту власних інформаційних ресурсів [16, с. 64]. Тим самим, ризик дезорганізації суспільства через штучно створений інформаційно-організаційний керований хаос, через надлишок чи дефіцит інформації, дезінформацію, підвищення рівня загальної керованості великих соціальних груп — у межах досяжного.

Сучасність переконує: класична парадигма війни застаріла, потрібно рахуватися з реаліями постбіпо-лярного світу, розвитком сучасних технологій, і зважати на те, що нагальною є потреба неоінституціо-нального трактування інформаційної безпеки в загальній структурі національної безпеки. Концепт інформаційно-психологічної війни виходить за межі традиційної військової парадигми. Безумовно, феномен ІПВ є дуже складним. Спостерігається і певна диверсифікація згаданого соціального явища. Він немов тінь, обриси якої постійно змінюються. Крім того, відчувається й необхідність еволюції уявлень про інформаційно-психологічну війну. Поки що не існує єдиного, всіма визнаного визначення даного явища. На погляд автора, інформаційно-психологічне протиборство слід тлумачити у вузькому і широкому сенсі.

У вузькому — розглядати в сфері військового протиборства як інформаційно-технічні й інформаційно-психологічні складові комплексу ІПВ і збройного протистояння, що передують військовій дії та супроводжують її, у повсякденній практиці — як окремі інформаційно-психологічні заходи корпоративної конкуренції. У широкому — ІПВ — політичний конфлікт у сфері геополітичного протиборства між державами, головною ознакою якого виступає насильницький вплив на супротивника.

Багатооб'єктність і багатоаспектність, масштабність покриття (ураження), що поєднана з чітко визначеною спрямованістю і вибірковістю, невичерпаність інформаційних ресурсів за їх безперервного поповнення, миттєвість здолання великих відстаней, цілеспрямоване використання ресурсів супротивника — основні відмінності інформаційно-психологічних війн від будь-яких інших.

Отже, бачимо багаторівневу мережеву агресивну структуру, «... перехрещення централізації, децентралізації і транснаціоналізації» [4], що її являє собою якісно різноманітна за засобами і змістом інформаційно-психологічна війна. Інформаційно-психологічна війна — війна, яка не потребує легітимації та відповідає найкращим прикладам анонімності. Прихованість і потайливість — іманентна характеристика такої війни у мирний час. Звідси — складність не тільки в упередженні та протидії її проявам, а й у визначенні малих інформаційно-психологічних впливів, акторів протистояння у війні, і зокрема самого супротивника чи супротивників. До того ж, зазвичай наявними є неузгодженість у діях декількох зовнішніх сил — учасників ІПВ, різновекторність і нашарованість впливів, що теж ускладнює детермінацію інформаційно-психологічних атак. Ус е це поряд із універсальністю, відносно низькою вартістю за значного ефекту, сприяють тому, що інформаційно-психологічні війни стають найпоширенішим засобом, застосовуваним у внутрішній та зовнішній політиці.

Окрім латентності, головними ознаки ІПВ є насильницьке викривлення інформаційного простору об'єкту впливу; використання психофізіології людини для досягнення мети інформаційно-психологічного впливу.

Відповідно інформаційно-психологічну війну можна визначити як ресурсоекономний спосіб відстоювання особистих інтересів шляхом насильницького викривлення інформаційного простору з метою перерозподілу ролей, місця і функцій суб'єктів інформаційного простору задля досягнення переваг у політичній, соціальній, економічній, культурній, релігійній та інших сферах. ІПВ здійснюється у вигляді спеціальних інформаційно-психологічних операцій із застосуванням інформаційної зброї.

Інформаційно-психологічні операції (ІПО) — сукупність узгоджених за метою, завданням, часом, об'єктами форм, методів і засобів інформаційно-психологічних впливів на структуру і процес прийняття рішень.

Завданням ІПО є видозмінення чи загальний зрив процесу інформаційного забезпечення супротивника, у якому особливе місце займають розвідувальні операції, збір, обробка і видача інформації особам, які виробляють та приймають рішення з оперативних, тактичних чи стратегічних завдань, у режимі реального часу, а також заходи щодо захисту своїх інформаційних, інформаційно-технічних та інформаційно-психологічних ресурсів. Загалом ІПО можуть бути спрямовані на сповільнення ускладнення або унеможливлення прийняття супротивником правильного рішення чи на прийняття заданого рішення, вигідного атакуючій стороні.

ІПО можуть бути спрямовані проти населення загалом чи окремих соціальних прошарків і груп; політичної, фінансово-економічної, наукової, культурної еліти; політичних чи військових лідерів; релігійних діячів; проти осіб, відповідальних за прийняття тих чи інших суспільно значимих рішень тощо. Відповідно особлива увага надається складанню соціопси-хологічних і психологічних профілів цільових аудиторій впливу і окремих фізичних осіб — об'єктів потенційного нападу. Активно використовують дані соціологічних опитувань, статистичні дані, вивчають менталітет, виявляють панівні стереотипи, традиції і забобони. Щодо осіб, відповідальних за прийняття рішень, збирають біографічні дані, здійснюють біографічний аналіз; застосовують психовізу-альні методи діагностики, знання з психосоматики, формують психологічні портрети; вивчають їхні схильності, уподобання і звички; визначають модель поведінки і спосіб прийняття рішень; вивчають оточення й особливості міжособистісних стосунків, — як підсумок складають досьє.

ІПО, як елемент ІПВ, можуть становити складову військових операцій і традиційної війни в цілому, передувати їм і супроводжувати їх. При цьому ІПО набувають, як правило, внутрішнього та зовнішнього напрямів, націленості на власну армію і населення та армію супротивника і його населення, населення сусідніх країн і міжнародну спільноту загалом. Водночас спеціальні військові операції можуть виступати як складова інформаційно-психологічної війни.

Під інформаційно-психологічною зброєю (ІПЗ) слід розуміти сукупність спеціальних засобів і технологій, застосовуваних для насильницького викривлення інформаційно-психологічного простору супротивника, і спрямованих на ураження індивідуальної і масової свідомості. Принципово головною мішенню інформаційно-психологічної війни виступає людський розум (будуть то технічні чи технологічні аспекти).

Інформаційно-психологічну зброю може бути спрямовано на придушення, знищення, дезорганізацію, дезорієнтацію, дезінформацію, дезаптацію об'єкта впливу, вона спроможна порушити психічне здоров'я, спонукати до спонтанних, немотивованих, агресивних (автоагресивних чи антисоціальних) дій, спричинити тимчасові чи незворотні зміни та самознищення, підкорити свідомість особистості і скерувати її.

ІПЗ за формою впливу (умовно) можна розподілити на:

•    Засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), тобто радіоелектронну розвідку (РЕР), радіоелектронний захист (РЕЗ) та радіоелектронне придушення (РЕП). Являють собою пасивні та активні технічні засоби, що працюють у діапазоні електромагнітних хвиль від частки мікрометра до десятків тисяч кілометрів; радіоелектронні засоби інформаційного захисту і спостереження різноманітних об'єктів. Виконують завдання з виявлення та розпізнання, радіо-протидії системам супротивника, радіоелектронної постановки радіоперешкод, створення об'єктів-невидимок і удаваних цілей із керованими радіолокаційними образами. Викривають, розпізнають та придушують радіоелектронні засоби супротивника.

•    Програмно-комп'ютерні технології. Певні технічні засоби, алгоритми чи загальні технології, дія яких спрямована на ураження комп'ютеризованих систем державного і військового управління супротивника, керування енергосистемами, транспортом, загальною інфраструктурою життєзабезпечення за допомогою ініціалізації та активацію в інформаційних системах супротивника спеціальних руйнівних програмних засобів (програмно-апаратних закладок, комп'ютерних вірусів, системних «хробаків», інших шкідливих і руйнуючих програм), знищення об'єктів збору, доставки, обробки, накопичення й збереження інформації, руйнування інформаційних масивів тощо.

•    Психотронні засоби, які внаслідок дії відповідного випромінювання призводять до порушення психічного чи психофізіологічного стану, впливають на загальне сприйняття реальності, створюють неможливості адекватного реагування на ситуацію.

•    Психотропні засоби, які через вплив біологічних чи хімічних реагентів впливають на психосоматику, змінюють загальний психофізіологічний стан особистості, погіршують самопочуття і розумові здібності людини, викликають депресію чи панічний страх, галюцинації тощо.

•    Навіювання, гіпноз, НЛП (нейролінгвістичне програмування), інші техніки сугестивного впливу. Базуються на експлуатуванні особливості людської психіки піддаватися навіюванню й програмуванню. Передбачають директивність, тобто категоричність, обов'язковість виконання наказу — у разі навіювання наяву, і неусвідомлене беззастережне виконання — під час гіпнотичного впливу. НЛП — застосовує методики розщеплення свідомості, дисоціацію, збентеження та інше для позасвідомого введення в індивідуальну та масову свідомість певної інформації. Побудова асоціативних зв'язків та програмування через «якоріння», використання метафор та інших методів, які є мовою несвідомого.

•    Лінгвістичні методи і засоби. Передбачають цілеспрямоване застосування певних мовних особливостей, спеціальних зворотів, термінології; семантично однозначно невизначеної інформації тощо.

•    Символьно-семантичний апарат впливу, зокрема, віртуальний символізм, передбачає використання наявних і штучно сформованих символів, що здатні активувати, перш за все підсвідомо, у суб'єкта певні смисли.

•    Чутки, плітки. Важливою є природність виникнення й поширення чуток та пліток, які за певних обставин у відповідному середовищі можуть бути не тільки скеровувані, а й штучно поширювані, модифіковані, в т. ч. у форматі тривалості та ступені впливу (уразливості).

•    Анекдоти, приказки, прислів'я, що створювані штучно, аби «вражати» суспільну свідомість через формування певних конвенцій, які виступають підґрунтям для соціальних та культурних стереотипів і осідають у підвалинах суспільної свідомості.

•    Технології створення натовпу і керування ним. Передбачають експлуатування здатності людей утворювати різноманітні види натовпу. Використовують психологічні особливості поведінки людей у натовпі, властиві їм емоційність і збудливість, взаємо-спрямовану заразливість, зростання фактору навіювання, категоричність сприйняття, деперсоналізацію і безвідповідальність, і самого натовпу, якому властива стихійність поряд з одночасною готовністю до негайної дії, схильністю до масової істерії і паніки, масової міграції, лжепатріотичного угару, винятковою можливістю до скеровування.

•    Загальну систему обмеженого доступу до інформації, що передбачає примусове відчуження певної категорії інформації з мотивів державної та громадської необхідності, які характеризують її важливість, порядок доступу до неї та ступінь захисту уповноваженими на те органами. Його сутність полягає у встановленні обмежень доступу, зокрема, до державної таємниці — під відповідними грифами: «державна таємниця», «особливої важливості», «цілком таємно», «таємно»; щодо інформації з обмеженим доступом — конфіденційності.

•    Криптографію, тобто шифрування та дешифрування.

•    Технології заданого інформування і дезінформації. Сукупність маніпулятивних дій з інформацією для досягнення переваги над об'єктом впливу, як-от: дозоване цілеспрямоване інформування, ініціалізація умисних витоків інформації, навмисне введення опонента в оману тощо. Дезінформація, як правило, подається в достовірному контексті, семантично різноплановому; має певну ешелонованість, тобто глибину наповненості, що сприяє підвищенню вірогідності.

•    Цензуру, що являє собою систему нагляду за видавництвом та ЗМІ, передбачає загальне керування інформаційним простором із боку суб'єкта, який наділений владним ресурсом.

•    Пропагандистську діяльність, націлену на формування певного світосприйняття, морально-етичних норм, створення міфів та ідеалів наслідування через аудіо- і відеопродукцію, посібники і підручники, словники й енциклопедії тощо.

•    Засоби масової інформації.

Зрозуміло, що зазначені форми впливу лише до певної міри можна визнавати як самостійні, оскільки переважно вони є взаємозалежні і на практиці спостерігається їх перехрещення, взаємопроникнення і взаємодоповнення. Виокремити можна хіба що засоби РЕБ та програмно-комп'ютерні технології, згідно їх безпосереднього впливу на технічну складову ергатичних систем, тобто технічні, технологічні, фінансові, військові, організаційні, керівні та інші комплекси держави. Слід окремо згадати також технології психотронні та технології психотропні через винятковість їх впливу, водночас зазначивши, що розробки в сфері частотного кодування мозку, різноманітних пристроїв, хімічних і біологічних засобів, що спроможні негативно впливати на людину (призводячи до психічних, психофізіологічних чи психологічних порушень, нездатності до адекватних дій, викликаючи афект, фрустрацію, запаморочення, апатію, непоборний страх тощо), аж ніяк не можна порівняти з можливостями системи формальних комунікацій (мас-медіа, агітаційно-пропагандистські засоби) і різноманітних засобів неформальної комунікації (у першу чергу, чуток і пліток, анекдотів та приказок). Проте найбільш дієвими й ефективними є власне засоби масової комунікації. Масова свідомість завжди в очікуванні підказки [12, с. 42], роль головного підкажчика ж перебирають на себе ЗМК. Модифікації суспільної свідомості через ЗМК набувають найактивнішого поширення [докладніше див. 7].

Інформаційно-психологічна війна — це гра тіней, де мас-медіа займають особливе місце. Сьогодні суспільство та особистість за умов наростання пресингу глобальних інформаційних мереж стають предметом перетворень та маніпуляцій. Створюються принципово нові мас-медіа — «полімедіа», які поєднують різноманітні ЗМК в єдиний інформаційний ресурс, коли одна й та ж інформація у різному вигляді і за різних умов подається в онлайн-режимі в Інтернеті на вебсайті та в анонсах на телеканалі, в короткому повідомленні на розважальному музикальному радіоканалі, у ТВ-новинах, у вигляді статті в газеті та аналітичного огляду спеціалізованого журналу, що загалом надає більшої можливості впливу на масову свідомість, її модифікації. Дійсність, на жаль, демонструє, що не існує незалежних мас-медіа та незаангажованих журналістів. Найпотужніші медіа-імперії за різноманітних обставин об'єктивно змушені ставати на бік тієї чи іншої сили. Несвідомо чи навмисно вони відстоюють чиїсь інтереси.

Важливою щодо нових способів впливу на масову аудиторію є тенденція, яка все ширше використовується на телебаченні й радіо і визначається в жанрово-стилістичних перетвореннях — поєднання но-винного і розважального жанрів. Таке новоутворення набуло назви інфотейнмент (від англ. infotainment, тобто information + entertainment = інформація + розваги). Особливістю інфотейнменту є те, що через поєднання різних жанрів передачі набувають більшої привабливості для пересічного глядача, слухача, тим самим створюючи умови для повсякчасного розширення аудиторії. Крім того, згадане поєднання сприяє зняттю критичності в оцінці інформаційного ряду споживачем інформації, внаслідок чого маніпулятивний вплив на аудиторію виявляється значно ефективнішим. Управління семіотикою і семантикою смислів і образів, активне застосування методів психолінгвістики, коли за спеціальним добором слів і словосполучень, фонетичних рядів, кольору і розміру різноманітних шрифтів формуються чи виявляються й спрямовано використовуються певні асоціації, а то й афективні сліди — повсякденна практика ЗМІ.

У житті ми маємо справу не стільки з реальними об'єктами, скільки з інформацією про них, формами, паттернами, процесами [5, с. 23]. Проникаючи до нашої свідомості і володарюючи нею через особисте несвідоме, що вміщує фундаментальне — колективне — несвідоме, використовуючи нашу схильність до узагальнення, спираючись на нашу конформність, мас-медіа навіюють, прищеплюють і втілюють у масову свідомість певну псевдореальність. Інформаційно-психологічна війна вирішує питання задання певної віртуальної реальності, яка передує новій реальності, що приходить на зміну старій. Створивши віртуальний вимір, ЗМІ залишається задати лише предметно-смислові відповідності, що визначають результат осмислення масової свідомості. Мас-медіа створюють соціальну реальність, вони ж формують хронологію дійсності. Все це робить ЗМІ незамінною зброєю в інформаційно-психологічних війнах.

Сьогоднішнє суспільство — це суспільство натовпу і загального усереднення, де піддаються стандартизації культурні зразки і впроваджуються спрощені прототипи, які пропонується наслідувати, суспільство стереотипів і тиражування, панівної сугестивності іміджів, віртуальних образів і віртуалізованих символів, суспільство панування електронних ЗМІ і вдосконалених друкованих мас-медіа, що є передумовою, основою і об'єктом маніпуляцій; де технологічні здобутки і наукові знання — знаряддя досягнення мети. Мас-медіа впроваджують у масову свідомість світоглядно орієнтовані оцінки явищ і фактів, диктують прочитання реальності і, як генератор імпульсів, формують свій простір, нав'язуючи масовій свідомості «єдино правильне» рішення. Створені ЗМІ віртуальні символи конституюються, починають існувати самі по собі, набувають предметності. Досить згадати такі їх приклади, як «Холодна війна», «Буря в пустелі», «Аль-Каїда» тощо.

Сугестивність ЗМІ — поза сумнівом. Гіпнотичний ефект традиційних мас-медіа та Інтернет-медіа підвищує гіпнабельність аудиторії, що сприяє уразливості індивідуальної та суспільної свідомості. Дискурси, що їх задають мас-медіа, вифоровують процес мислення окремих індивідів, які виступають первинним елементом суспільної свідомості, у загальний. У свою чергу, дискурсивні послідовності думок окремих індивідів у площині обмежень з відповідності і несуперечливості властивим загалові подають у формі соціально-організованого мислення, формуючи масову людину чи людину натовпу [детальніше див. 3]. Гіпнабельність аудиторії та сугестивність ЗМІ — саме вони використовуються в ІПВ. У масовій свідомості спостерігається ефект синестезії (посилення однієї домінанти за рахунок інших), що перетворює біоенергетичний потенціал колективного свідомого і несвідомого у необхідний для атакуючої сторони спосіб мислення й дію.

Інформаційно-психологічна війна між політичними супротивниками є реальністю нашого часу. Вона властива не тільки зовнішньополітичній сфері, її, як зазначалося вище, активно використовують у внутрішньополітичній діяльності. Саме мас-медіа допомагають формулювати, обстоювати правила й ідеологічні настанови, що лежать у їх основі, адже їхні унікальні можливості й привабливий зміст роблять їх найефективнішими. Мас-медіа перетинають не тільки географічні кордони, а й межі класів, культур, поширюючи розваги та інформацію, які прищеплюють чи оновлюють одні погляди, й виключають інші, і прив'язують ідеологічні модуляції до джерел влади. Мас-медіа допомагають творити і регулювати соціальну реальність, структуруючи найзагальніший досвід своєї аудиторії [6, с. 88–89]. ЗМІ задається дискурсивна віртуальна реальність, що формує соціальну дійсність, яка вигідна правлячим елітам. Політичний дискурс обумовлює загальний дискурс у засобах масової інформації, перш за все, в новинах, де активно використовуються евфемізми та інші лексичні засоби. Це, у свою чергу, впливає на аналітику та відбивається у неформальній комунікації, спостерігається загальна стереотипізація. Досить згадати ефект «залізної завіси» чи Німеччину часів геббель-ської пропаганди.

Мас-медіа — головне знаряддя в пропагандистських війнах. Масові заходи, особливості створення натовпу та керування ним передбачають певні передумови, де визначальне місце нині також надається ЗМІ. Мас-медіа стимулюють короткочасні шаблони поведінки і довготривалі конвенції, що впливають на суспільство [6, с. 88]. Сформувавши свою аудиторію, ЗМК задають основи світогляду і світосприйняття у своїх споживачів, визначають хід їх думок і спонукають до дії, здатні в будь-який час перетворити її з нематеріального натовпу в матеріальний (за визначенням С. Московичі, розподіливши натовп на матеріальний і нематеріальний — публіку, тобто глядачів, читачів, слухачів), із пасивної в юрбу активну, до того ж, не тільки прямим закликом до дії, а й за допомогою складновловимих, опосередкованих ефектів [детальніше див. 7]. Людина маси позбувається своєї індивідуальності, знеособлюється, критичність мислення знижується, усвідомлення регресує, втрачається індивідуальна відповідальність, набуває місця імпульсивність, латентна чи відкрита агресія. «Заразливість» емоцій і думок натовпу не залежить від інтелектуального розвитку, культурного чи соціального рівня її членів, їх статусо-рольових відмінностей, юрба усереднюється. У натовпі індивід втрачає, завдяки дії навіювання, значну частку критичності, при ослабленні та притупленні моральних складових, за підвищення вразливості і гідній подиву навіюваності [2, с. 76]. Коли наявні маси, то завдання політики їх зорганізувати. Привести їх у рух можуть дві речі: пристрасть та вірування [9, с. 60]. Приматом тут було і є знання психології людини в масі чи масової людини, природи колективної поведінки. Той, хто контролює це знання й уміло використовує його, отримує у своє розпорядження потужний інструмент володарювання та впливу, і стає творцем історії.

Найефективнішим знаряддям впливу у просторі неформальної комунікації на суспільну свідомість, на думку фахівців з інформаційно-психологічних операцій, є анекдоти, прислів'я й приказки, що споріднені певним механізмом організації, поширення і впливу, мають довготривале життя через свою емоційну виразність, образність, яскравість; чутки, що домінують у теорії і практиці ведення інформаційно-психологічних війн у площині неформальної комунікації. Чутки можуть різнитися за змістом, за типом ініціалізації, походженням (можуть виступати актуалізацією певних очікувань, первинного штучного створення, мати вторинну основу й активуватися через непряму дію), за рівнем достовірності інформації і співвідношення до реальності, за емоційною насиченістю, за механізмом поширення і стійкістю. Певна річ, їх використовують у ситуації невизначеності чи в ситуації, коли декларована мета, норми, цінності суперечать дійсності, висвітлення ситуації мас-медіа не відповідає очікуванням аудиторії або згадане не є зрозумілим їй, не збігається з її відчуттям реалій [детально див. 8]. Чутки сприяють узгодженню індивідуальної свідомості з масовою, слугують засобом адаптації колективної свідомості до реальних чи удаваних загроз спільноті, суспільству в цілому. Важливо зазначити, що на відміну від анекдотів, приказок, чутки належать принципово до усної комунікації через неможливість адекватно їх графічно зафіксувати на письмі. Чутки доповнюють чи підмінюють офіційні джерела інформації. Проте вони можуть з'явитися на шпальтах газет, у радіо- та телеефірі, у мережі Internet, але це не основний канал їх поширення. Відповідно канали поширення чуток і анекдотів різні. Різна і тривалість їх існування.

Американські фахівці у сфері психологічної війни підкреслюють такі характеристики чуток (Abner A. N. Psywarriors. Psychological warfare during the Korean war. — Shippensburg, 2001. — P. 51):

•    вони повинні бути логічними і достовірними;

•    вони повинні будуватися довкола ситуації чи персони, які добре відомі;

•    ефект чуток зростає за умов їх важливості для безпеки слухача, його теперішнього стану і поглядів на майбутнє;

•    вони мають сприяти особистому рішенню зробити що-небудь чи ментально підготувати до майбутньої дії;

•    поклик повинен бути емоційним і прагматичним;

вони повинні бути простими, аби їх можна було легко перекладати; їх можливо звести до ключової фрази, яку було б легко розповсюджувати [13, с. 321–322].

Цікавість до анекдота міститься в його відмітнос-тях серед засобів неформальної комунікації, як-от: наповненості «енергетичним зарядом» темолептич-ної спрямованості, яскравій забарвленості та особливій лексично-семантичній побудові. За визначенням анекдот повинен буди виключно незнайомим. На відміну від чуток, він не передбачає обговорення, а його семіотична і семантична побудова не можуть бути змінені. Відповідна ж дотепність і влучність анекдота забезпечує йому тривале побутування.

Особливе місце в неформальній комунікації займають певні мовленнєві формули, якими є фразеологізми. Фразеологізми, поділяють на фразеологічні зрощення або ідіоми (від гр. idioma — самобутній зворот, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення та фразеологічні вислови — прислів'я й приказки, афоризми). Прислів'ям і приказкам, афоризмам через їх стислу змістовність, емоційну виразність та образність притаманні відтворюваність та стійкість.

Звідси і зацікавленість до прислів'я і приказки, як засобу модифікації суспільної свідомості. Виникаючи як відгук на потреби суспільства, прислів'я та приказки оформлюють суспільну думку і формують відповідні стереотипи. Крилаті фрази, засвоєні з фольклорних, літературних джерел, а також афористичні вислови відомих політиків, філософів, письменників, влучні фрази героїв художніх творів, фільмів, театральних вистав тощо стають важливим експресивним засобом мови. Фразеологізми передаються з вуст в уста, стаючи віддзеркаленням, з одного боку, менталітету певної суспільної спільноти, з іншого — ситуації в суспільстві.

Російська дослідниця Л. І. Ростовцева звертає увагу на те, що межа між прислів'ями й приказками вельми рухома; додав одне слово — і приказка перетворилася на прислів'я, відняв — навпаки, прислів'я перетворилося на приказку [15, с. 91]. Повертаючись до феномену анекдота, слід зазначити, що зазвичай найбільш цікаві з них здобувають друге життя у вигляді приказок. Ті й інші можуть бути створені штучно і «вражати» суспільну свідомість, впроваджувати певні конвенції, які виступають підґрунтям для формування соціальних та культурних стереотипів та осідають у підвалинах суспільної свідомості. Характерною ознакою багатьох анекдотів є дискурсивні характеристики стереотипів, які можуть бути навмисно створювані і час від часу підкріплюваними. Слід згадати анекдоти радянських часів, що визначали роль героїв за національно-етнічною ознакою, тим самим забивався клин у декларовану єдність народів колишнього СРСР.

Різноманітність за формою впливу увиразнює можливості та ступінь вибірковості інформаційно-психологічної зброї щодо певних особистостей, вимагає формування принципу комплексності й інтеграції різновидів ІПЗ під час планування й ведення інформаційно-психологічних війн. Отже, постає питання формалізації самого процесу, де визначальним стає чітке окреслення, опис, об'єкта впливу, дистан-ціювання в часі послідовності інформаційно-психологічних операцій. Відповідно ІПВ — це цілеспрямовані, системні, за часом узгоджені удари на всьому просторі — у зоні формальної та неформальної комунікації. Мішенню стають самоідентифікація особистості, її соціальна й рольова ідентифікація, які задають загальну інтенціональність окремої особистості і суспільства в цілому; самоусвідомлення як усвідомлення особистістю власної самобутності, поряд із самобутністю спільноти в соціумі, чиє відображення маємо в культурних традиціях, віруваннях, менталітеті, зазначені в мові; базові цінності людини, що лежать в основі її оцінок і суджень. Підхід є зрозумілим: знаючи головні характеристики відповідної спільноти — від віково-демографічних і до соціоекономічних, визначивши панівні пси-хотипи, розуміючи менталітет, на базі певних технологій можна активно впливати на цільову групу, модифікувати суспільну свідомість і формувати громадську думку, і, відповідно до мети, провокувати, спонукати, підбурювати до певних дій, дезорієнтувати і дезінтегрувати як окремі соціальні групи, так і цілі народи, породжувати «суїцидальну пасіонар-ність мас» [11, с. 60].

Спеціалісти у сфері інформаційно-психологічної війни розглядають супротивника як систему. При цьому ІПВ — безперервна черга ІПО, які щоразу виводять систему (супротивника) в точку біфуркації, коли непрогнозованість усередині системи протиставляється заданості ззовні.

Інформаційно-психологічна війна націлена на порушення наявного порядку і створення хаосу, прискорення біфуркаційного процесу у заданому напрямку для формування певного постбіфуркаційного процесу. Незважаючи на величезну кількість скеровувальних параметрів явних і неактуалізованих, різної нашарованості, глибини і тривалої прихованості, випадкових перемінних, певна формалізація процесу дозволяє через спрямовані інформаційно-психологічні впливи наділяти об'єкт впливу іншим змістом, значенням, пов'язуючи в єдине ціле різноманітні явища.

Синергетичний підхід, що використовується в цих війнах, передбачає необов'язковість домінування в його традиційному розумінні. Можливості всебічного панування через цілковите володарювання досягаються з'ясуванням структурних елементів загальної системи простору ІПВ — у політичному, економічному, фінансовому, соціальному, військовому та інших вимірах, її підсистем на всіх рівнях, де головним завданням постає викриття точок активного впливу (в управлінні — точок прийняття рішень) у зоні біфуркації, відносно незначним «натиском» на які можна змінити загальну систему, тобто конфігурацію об'єкта впливу. Здійснюється вимушений вибір однієї з цілого «віяла» тенденцій, породжуються зовсім інші закономірності розвитку, соціокультурне відтворювання збіднюється чи взагалі знищується.

У той самий час потрібно розуміти те, що ступивши на шлях ІПВ, цілеспрямована управлінська дія і результат, на який розраховує та отримує в площині своїх намірів суб'єкт дії, створюють когорту побічних результатів, що продовжують життя відповідно до власної логіки. Із часом вони створюють кумулятивний ефект, що вимагає наступного управлінського рішення. Звідси випливає, що ІПВ — це безперервний процес, який сам набуває якостей неврівноваженості, нелінійності, стохастичності і незворотності. Відповідно одним із головних завдань, що вирішується в ІПВ, є реалізація наукової функції передбачення.

Науково-технічна революція, нові інформаційні технології, глобальні інтеграційні процеси спричинилися до формування глобального інформаційного співтовариства, у якому інформація стала головним чинником керування сучасним світом й основним інструментом влади. Створюється нове інституціональне середовище, зазнають докорінних змін фундаментальні політичні, правові, економічні, соціальні й культурні правила, норми суспільного проживання.

Глобальна дійсність вельми складна, нестабільна й до того ж нелінійна. Сьогодні навряд чи можна назвати державу, виокремлену із загального інформаційно-комунікативного простору, незалежну від загальних інформаційних потоків. Життєдіяльність суспільного організму нині цілком визначається рівнем розвитку, якістю функціонування й безпекою інформаційного середовища [16, с. 68]. Багаторівневий і багатошаровий комунікативний простір будь-якої держави — немов відкрита система, що перебуває в стані нестійкої рівноваги і може, за певних умов, навіть через слабкі чи надслабкі впливи опинитися у ролі керованої. Очевидність зростання впливу ЗМК на динаміку соціальних і комунікаційних процесів усього світового співтовариства свідчить про необхідність створення ефективної системи керування інформаційним простором і структурою інформаційної безпеки, як із боку держави, так і легітимних наддержавних інститутів, суспільства в цілому. Незважаючи на значну кількість законодавчих та підзаконних актів, в Україні сьогодні очевидною є невизначеність структури державної інформаційної політики, зокрема не з'ясовано як внутрішні, так і зовнішні складові останньої, немає чіткого розуміння самої інформаційно-психологічної безпеки як одного з головних елементів національної безпеки. Час ставить питання перед політичною елітою України щодо визнання інформаційно-психологічної експансії проти країни. З одного боку, спостерігається «вестернізація» медіа-простору, з іншого — панування російських мас-медіа. І, якщо володарювання в українському медіа-просторі російськомовних друкованих видань, теле- і радіопродукції склалося історично і доволі часто обговорюється, то прищеплення масової культури Заходу, у першу чергу, американської масової культури, яке також є штучним, залишається поза прискіпливою увагою аналітиків. Як правило, замовчується чи відкидається проблема, яка полягає в тому, що Україна стала ареною зіткнення культур і боротьби за домінування над її територією та виступає у ролі «буферної зони». Такий стан призводить до руйнування психічної основи буття української нації, титульного етносу і повної підпорядкованості національної свідомості примхам долі в протистоянні колишніх супротивників у «холодній війні». За таких умов особливого значення набувають мова, національно-культурні цінності. Саме мова стає тепер одним із каменів спотикання, коли проросійські сили в Україні штучно роздмухують протистояння Сходу і Заходу, спекулюють на ідея набуття російською мовою статусу другої державної. Причина зрозуміла — Росія боїться втрати можливості ментально-мовного впливу на Україну, оскільки саме мова задає семантичну інтерпретацію й концептуальне визначення почутого (побаченого), формує основи верифікації. Слід також зазначити, що Україна є державою поліетнічною і мультикультурною. Відповідно існує потреба врахування цих особливостей. Проблема етнонаціональної безпеки, яка полягає у можливості виникнення етнонаціональних конфліктів безпосередньо пов'язана, як вже зазначалось, із позицією політичної еліти та загальнодержавною політикою в сфері інформації.

Геополітична конкуренція в умовах інформаційного суспільства зумовлює необхідність перегляду пріоритетів і акцентів організації системи національної безпеки, нового погляду й якнайпильнішої уваги до проблем інформаційно-психологічної війни, розуміння форм і методів інформаційно-психологічного впливу.

Вимоги часу — інший, неоінституціональний, підхід до інформаційно-психологічної безпеки як окремої інституції в структурі національної безпеки, де визначне місце відводиться створенню системи управління інформаційним простором, здатної протистояти викликам глобалізації й інформатизації та відстоювати національні інтереси в інформаційно-психологічному протистоянні (у межах попереджувальних дій), системи виявлення внутрішніх і зовнішніх інформаційно-психологічних загроз суспільству та управління ними.

Тож, перш за все, необхідна ініціалізація державного замовлення на дослідження в сфері ведення інформаційно-психологічної війни.

Наступний крок — з'ясування й упорядкування уявлень про наявний стан речей та вироблення нових, відповідних до сучасних потреб, підходів. Визначальним тут є не тільки світовий передовий досвід, а й урахування соціокультурних норм, традицій і умовностей, існуючих ідейноморальних настанов, де особливе місце відводиться індивідуальній та масовій самоідентифікації, менталітету, релігійним особливостям тощо, відображення їх у законодавстві.

Звідси потребують чіткого визначення поняття інформаційного простору, питання створення загальнодержавної інформаційної інфраструктури, відповідних організаційних структур, що формуватимуть систему збереження, обробки та поширення інформації, відповідатимуть за розробку, впровадження та супровід новітніх інформаційних технологій, здійснюватимуть контроль загальнонаціонального інформаційного простору і моніторинг інформаційно-психологічного впливу інформаційних ресурсів на теренах України, їх правового забезпечення. Особливе місце тут займають управління національним комунікативним простором і законодавче закріплення за ЗМІ провідного ресурсу державного управління як основного інструмента застосування механізму протидій широкомасштабним інформаційно-психологічним атакам і повзучій інформаційній експансії.

Є потреба у створенні спеціальних підрозділів із проблем інформаційно-психологічної війни, що стоятимуть на захисті державних інтересів, психологічного захисту національної еліти і населення країни. Основним їхнім завданням буде виявлення і кваліфікація інформаційно-психологічних впливів, визначення ступеня загроз, створення системи попередження й застосування протидій спеціальним інформаційним операціям проти держави, суспільства, певних соціальних груп чи особистостей, розробки механізмів ліквідації наслідків та відновлення на випадок уражень під час інформаційно-психологічних атак. А також створення відповідних структурних підрозділів у МО, спецслужбах і формування певних знань з інформаційної безпеки на всіх рівнях у державних органах управління, місцевих структурах влади, серед фахівців правоохоронних органів. Структура інформаційної безпеки повинна відповідати таким сучасним викликам, як тероризм і політичний екстремізм, стояти на захисті індивідуума, суспільства, держави.

І, нарешті, визнання принципово іншого дискурсивного конституювання інформаційно-психологічної війни як серед політичної еліти, так і на загальнодержавному рівні, створення відповідної структури дозволять активно відстоювати національні інтереси в регіоні та у світі в цілому.

Література

1. Бостан С. К. Форма правління сучасної держави: Асеевский А. И. ЦРУ: шпионаж, терроризм, зловещие планы. — 2-е изд., доп. — М.: Политиздат, 1988. — 271 с.

2. Бехтерев В. М. Коллективная рефлексология. — П., 1921. — С. 76.

3. Бродская О., Лысенко В. Человек массы или массовый человек? // ПЕРСОНАЛ. — 2004. — № 3. — С. 56–61.

4. Вендт А. Четыре социологии международных отношений // Международные отношения: Социологические подходы. — М., 1998.

5. Данченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія. — К.: Либідь, 2001. — 334 с.

6. Лалл Дж. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід / Пер. з англ. — К.: К. І. С., 2002. — 264 с.

7. Лысенко В. В. СМИ и общественное мнение: технологии манипулирования // ПЕРСОНАЛ. — 2004. — № 9. — С. 14–21.

8. Лисенко В. В. Чутки — активний засіб модифікації суспільної свідомості // Політичний менеджмент. — 2004. — № 6 (9). — С. 96–102.

9. Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс / Пер. с фр. — М.: Центр психологии и психотерапии, 1998. — 480 с.

10. Панарин И. Н. Технология информационной войны — М.: КСП+, 2003. — 320 с.

11. Пригожин А. И. Особенности четвертой мировой войны // ВМУ. Сер. 18. Социология и политология. — 2004. — № 3. — С. 54–63.

12. Почепцов Г. Г. Информация и дезинформация. — К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. — 256 с.

13. Почепцов Г. Г. Информационно-политические технологии. — М.: Центр, 2003, — 384 с.

14. Прокофьев В. Ф. Информационное единство мира / Геополитика и безопасность. — М.: АРБИЗО, 1996. — № 4. — С. 186–189.

15. Ростовцева Л. И. Поведение потребителей в пословицах и поговорках // Социол. исслед. — М.: Наука, 2004. — № 4 (240). — С. 90–93.

16. Требін М. Інформаційне суспільство. Війни нової епохи // Віче. — 2002. — № 4 (121). — С. 64–68.

17. Хазен А. М. О возможном и невозможном в науке, или где границы моделирования интеллекта. — М.: Наука. Гл . ред. физ.-мат. лит., 1988. — 384 с. (Проблемы науки и технического прогресса).

18. Чавкин С. Похитители разума. Психохирургия и контроль над деятельностью мозга // Пер с англ. С. Пономаренко, И. Гавриленко / Под общ. ред. и с пред. д. ю. н. И. Б. Михайловской. — М.: Прогресс, 1982. — 240 с.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту