головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 6/2006 
Персонал № 6/2006
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Буддистська медитація і православний ісіхазм у світлі вчення про страждання

Максим МЕЛІНТІ,
викладач Кишинівської Духовної Семінарії, магістр історичних наук

Страждання — це реальність, присутність якої не можна не помітити і не обговорювати. Існування страждань у нашому житті є універсальним чинником, чий зміст і призначення століттями намагалися визначити багато філософів і мислителів, представивши більш-менш задовільні відповіді, спробувавши навіть знайти якісь методи з усунення страждань із життя людства.

І якщо великі філософи і мислителі, такі як Платон, Аристотель, Плотін, а пізніше — Паскаль, Шо-пенгауер і Достоєвський, торкалися у своїх працях цієї проблеми, то не можемо не відзначити те, як релігії світу пояснюють існування страждань на Землі. Постараємося далі розглянути теорію і трактування про страждання в буддизмі у світлі вчення Православної Церкви.


Буддизм, джерела і початок учення про страждання

Будда, засновник буддизму, зробив зі страждань точку опори, навколо якої розвернув своє вчення. Будучи людиною, схильною до міркувань, Сіддхартха Гаутама втомився від дозвільного життя і звернувся до релігії. У віці 29 років він побачив чотири знамення, які визначили його долю. Уперше в житті він побачив старість (старого), потім хворобу (людину, виснажену хворобою), смерть (мертве тіло) і щиру безтурботність (бродячого нужденного ченця). Насправді побачені Сіддхар-тхою люди були богами, які прийняли такий вигляд для того, щоб допомогти Сід-дхартхі стати Буддою (Просвітленим). Сіддхартха був спочатку засмучений, але незабаром зрозумів, що три перші знамення вказують на постійну присутність страждання у світі. Страждання здалося йому тим страшніше, що, відповідно до вірувань того часу, людина після смерті була приречена на все нові народження. Отже, стражданню не було кінця, воно було вічним. У четвертому знаменні, у безтурботній внутрішній радості нужденного ченця, прозрів свою майбутню долю. І у віці тридцяти п'яти років Сіддхартха сів під великим деревом «бо» (рід смоківниці) поблизу містечка Гайя в східній Індії і дав обітницю, що не зрушиться з місця, доки не розв'яже загадку страждання. Сорок дев'ять днів він сидів під деревом. День за днем Сіддхартха протистояв різноманітним спокусам із боку бога демонів Мара. Мара напустив на Гаутаму, який займався медитацією, смерч, повінь і землетрус. Він велів своїм донькам — Бажанню, Насолоді і Пристрасті — спокусити Гаутаму еротичними танцями. Зрештою, Мара і його демони пішли, і зранку на 49-й день Сіддхартха Гаутама пізнав істину, розв'язав загадку страждання і зрозумів, що має робити людина для його подолання. Цілком просвітлений, він досяг граничної відчуженості від світу (нірвани), яка, відповідно до його висновку, дає припинення страждань.

Відповідно до вчення Будди, все існуюче у світі ідентично стражданню, просочене до коренів муками та стражданнями. Будда абсолютно впевнений, що страждання в житті людини набагато перевищують число радостей і веселощів. Із цієї причини, йому (тобто людині) краще було б зовсім не народжуватися.

Базова концепція Будди про буття і життя була систематизована в збірник про чотири «шляхетні істини» (ariya-saccа), що пояснюють значення страждань (dukkha), історію появи страждань (samudayа), як позбутися від цих страждань (nirodhа) і шлях, що веде до порятунку (maggа) [7, с. 216].

I. Шляхетна істина про страждання. Страждання властиве самому життю, воно полягає в народженні, старості, численних хворобах і смерті, у з'єднанні з неприємним, у роз'єднанні з приємним; у недосягненні бажаного, коротше кажучи, в усьому, що зв'язано з існуванням.


II. Шляхетна істина про причину страждання. Причиною страждання є жагуче бажання, що призведе до нового народження та супроводжується радістю і захватом, радістю від задоволень, що відшукуються тут і там. Це спрага похоті, спрага існування і неіснування.

III. Шляхетна істина про припинення страждання. Припинення страждань — це припинення бажань через відмову від них, поступове звільнення від їхньої влади.

IV. Шляхетна істина про шлях, що веде до припинення страждання. Шлях до припинення страждань — восьмеричний шлях правильності, а саме: правильний погляд, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні старання, правильний склад розуму, правильна зосередженість.

Просування цим шляхом веде до зникнення бажань і звільнення від страждань.

Гіркота страждань, викликана недовговічністю речей, що заповнюється вірою в реінкарнацію. Природно, мова йде про можливе переживання тих же життєвих моментів: смерть батьків, рідних, друзів, хвороба близьких, втрата близьких і майна. Усе ж таки, це не засмучує нічим послідовників Будди, основною метою яких є абсолютне звільнення від тлінного і повсякденного життя. Шлях, зазначений Буддою, приводить до звільнення від оковів циклу реін-карнації.

Християнська концепція про страждання

Християни бачать джерела страждань в особистій волі людини. Зловживання волею, усвідомлене порушення божественної заповіді і неслухняність (Буття 3), призвело до того, що перші люди — Адам і Єва були вигнані з Раю, гріх увійшов у світ і як наслідок гріха — смерть (Рим. 5, 12). Це те, що в християнському вченні називається первородним гріхом. Через непослух Єва і всі матері будуть народжувати дітей у болі. Тобто ми ясно бачимо, що початок страждань — у нашій неслухняності і непокорі волі Всевишнього.

Однак окрім негативної сторони страждань, Священне Писання нам оповідає і про позитивний зміст страждань. Так, історія праведного Іова показує, що страждання можуть бути так само божественним методом для того, щоб перевірити стійкість духу і непохитну віру.

Духівники останніх сторіч стверджували, що якщо вони не хворіли, то Господь нібито забував про їхнє існування, і лише коли вони страждали якоюсь тілесною недугою, підносили хвалу Богу, за те, що Господь випробує їхню віру. Отже, страждання можна назвати розрадою. Це знак присутності Бога в житті людини. «Твій жезл і Твій ціпок — вони заспокоюють мене» (Пс. 22, 4).

Отець Віорел Сава, професор літургіки Ясського богословського факультету каже, що страждання — це стража або огородження проти гріха. Християнин радується страждати тут, на землі, у цьому житті, щоб перебувати у вічному блаженстві і радості в Царстві Божому [10].

У тому, що страждає і мучиться, сяє слава Господня. Коли апостоли побачили сліпого від народження, вони в здивуванні запитали Спасителя, «хто згрішив, він або батьки його, що народився сліпим? Ісус відповідав: не згрішив ні він, ні батьки його, але це для того, щоб на ньому з'явилися справи Божі» (Ін. 9, 2–3).

Так само, страждання і муки з'являються як мала участь у хресних муках Христа. І Син Божий страждає за людство, понад те, Христос порівнює себе з тим, хто перетерплює муки: «Тому що Я жадав, і ви дали Мені їсти; жадав, і ви напоїли Мене...» (Мф. 25, 34–36). Звідси і прагнення перших християн під час гонінь страждати і віддати своє життя за Христа, щоб заповнити частку страждань і мук, що Ісус перетерпів на Голгофськ-му хресті.

Після перерахованого вище можна сказати, що страждання відкриваються нам як можливість зустрітися з Богом. Через страждання Господь перетинається з нашими життєвими шляхами і бажаннями, що суперечать Божественній волі. В інших випадках, Господь приходить у наше життя через хворобу, смерть і старість, щоб затвердити нас у вірі і терпінні. Тобто страждання можна назвати способом зустрічі з Богом, Той Який зціляє наші недуги — хвороби душі і тіла.

Схожість і відмінність

З останніх тверджень ми з'ясували, що в християнстві страждання мають позитивний характер і посилаються Богом для того, щоб перевірити нашу віру, стійкість духу, терпіння; щоб направити нас на шлях істинний; щоб виявити Свою славу і великі справи. Це суперечить ученню Будди, що хвороба, старість і смерть — є символами страждань, джерелами страждань називаючи бажання, потреби і похоті, і способом позбутися від страждань є припинення бажань через відмову від них, поступове звільнення від їхньої влади.

Людське тіло, у буддистському вченні, є джерелом страждань. У християнстві ж тіло, з учення апостола Павла, вважається Храмом, у якому живе Дух Святий, який вважається безцінним і основним ідеалом християн.

У буддизмі людина знаходить порятунок і блаженство без зовнішньої допомоги, божественного втручання, досягши граничної відчуженості від світу (нірвани), що, відповідно до вчення Будди дає тимчасове забуття й абсолютне припинення страждань. Кожен буддист сам приходить до досконалості й очищення, за допомогою відчуження і заперечення.

У християнстві, навпаки, без Бога немає порятунку. Лише життя з Богом, приводить християн до вічного блаженства в Його Небесному Царстві. Тільки живучи відповідно до Священного Писання, вчення Святих Отців, виконуючи і дотримуючись заповідей і канонів Церкви, віруючі християни знаходять світ у душі і спокій духу.

Але якщо говорити про можливу відмову від турбот і проблем мирських, то варто нагадати, що схоже на те, що ми спостерігаємо в східних релігіях, є і в православному вченні. Це вчення має ім'я «ісіхазм». Але в жодному випадку не можна змішувати дві різні ідеї релігійних учень, називаючи ісіхазм «християнською йогою». У першому (у буддизмі) медитація приводить до відмови всього тлінного і тимчасового з метою знаходження вічного спокою. У православ'ї ісіхазм є ступінню до обожнювання, возз'єднання з Божественним началом, із Богом і ніяк без Нього. Ті, хто присвячував себе абсолютній самоті, спокою, внутрішньому духовному зосередженню, безперестанній молитві, називався ісіхаст. Такого роду подвиги приводили в особливий стан, пов'язаний з нез'ясованим блаженством, баченням якогось небесного світла, нетутешнього, нествореного, подібного світла, що опромінив Спасителя Христа під час Його перетворення на горі Фавор.

У висновку варто відзначити, що буддистська практика медитації приводить її послідовників до припинення страждань, відчуженості від світу цього (нірвана) і знаходження тимчасового спокою і блаженства. Православне вчення про ісіхазм відкриває один із «методів», слідувати якому, на відміну від першого прикладу, не може всякий віруючий, а лише той, хто має тверду та непохитну віру і тільки з дозволу духовного наставника. Самовільна практика ісіхазму, без духовної підготовки може привести до так званої «духовної принадності». «Якщо людська безрелігійність, або малорелігійність, виражається в маловір'ї і безтурботності, — говорив Митрополит Антоній (Храповицький), — то неогородженою від духовних недуг буває і благочестива людина, якщо не має мудрого керівника — пастиря, або в особі духовного письменника. Недуга ця називається принадністю, або духовним самообдуренням, під яким розуміється мнима близькість до Бога або взагалі до чогось Божественного і надприродного. Такому самообдуренню піддаються іноді і старанні подвижники в обителях і ще частіше, звичайно, ревні до зовнішніх подвигів миряни. Перевершуючи своїх знаних подвигами посту і молитви, вони вже вважають себе глядачами Божественних видінь, або, принаймні, благодатних сновидінь; у всіх випадках свого життя вони бачать особливі, навмисні вказівки Божі або Ангела Хоронителя, а потім вже уявляють себе особливими обранцями Божими і не-зрідка намагаються пророкувати майбутнє. Святі отці ні проти чого не озброюються так гаряче, як саме проти цієї недуги — духовної принадності» [3].

Література

1.  Кураев Андрей. Диакон. Сатанизм для интеллигенции. — М.: Отчий дом, 1997.

2.  Преосв. Гервасий (Малинин). Смысл и значение страданий в буддизме и христианстве // Православный собеседник. — 1916. — Май-июнь.

3.  Митрополит Антоний (Храповицкий). Исповедь. — М.: Даниловский Благовестник, 1996.

4.  Экземплярский В. И. Тайна страданий и христианство. — СПб.: САТИСЪ, 1996.

5.  Belu I., Dr. Problema durerii in buddism si cretinism // Candela. — 1930. — Nr. 4–6.

6.  Coman loan. Buddism si crestinism // Raze de lumi-na. — 1930. — Nr. 2.

7.  Eliade Mircea. Istoria credintelor si ideilor religioase. — Bucuresti: HUMANITAS, 1999.

8.  Gaina Vasile. Buddismul si crestinismul. — Cernauti, 1906.

9.  Prescure Vasile, Arhim. Prof. Concepjia budista des-pre suferinja in lumina invataturii crestine // Mitropolia Ar-dealului. — 1985. — Nr. 5–6.

10. Sava Viorel, Pr. Prof. Dr. Suferina crestinului — participare la suferina lui Hristos // Candela Moldovei. — 1999. — N r. 2.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту