Іноземне рабство замість всеруського єднання

У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі…

Т. Шевченко

Чи замислювалися наші європеїзатори над тим, що в Західній Європі часу на сільськогосподарські роботи на два місяці більше, ніж у нас [1]. Що саме це забезпечує європейцям, канадцям і американцям кращі, ніж на теренах колишнього Радянського Союзу, умови для життя [2]. А це означає, що будь-які спроби впроваджувати без жодної адаптації до українських умов європейські чи американські технології є звичайнісінькою провокацією, яка врешті-решт спрямована на руйнацію базису нашого існування.

Свого часу Іван Ільїн сказав про Російську імперію — СРСР: «Клімат знає всі коливання від вічної ночі до південної пустелі. Її природа вимагає від нас органічного і господарського пристосування — і до тундри, і до солончаку, і до тайги, до гір, і до океану. Кров і мова, віра і побут, господарський устрій і культурний рівень — диференційовані в Росії до найвищого ступеня. Державна єдність можлива тут лише за наявності сильної і мудрої влади» [3].

В Україні немає тундри, але є натомість болота й піщані ґрунти Полісся, є субтропіки на півдні Криму. Щодо віри, то є греко-католицизм, православ'я, іслам. У культурній сфері — тяжіння Західної України до Європи, а Східної і Півдня до Росії. А це, в ім'я єдності, вимагає сильної й мудрої влади, якої в Україні за роки Незалежності так і не з'явилось.

Навіть за побіжного знайомства з історією Росії помічаємо, що вона стала імперією після Полтавської битви, яка призвела до поглинення Московським царством України. Це «поглинення» обернулося для Росії, за словами М. Трубецького, повною українізацією, яку ототожнюють з європеїзацією [4]. Українську книжну мову, що сьогодні відома як основа російської культури було пересаджено на російський ґрунт [5]. А це, в свою чергу, призвело до формування, по більш як столітнім проміжку часу, єдиного менталітету від Пруту до Тихого океану. І коли об'єктивно поставитись до українських визвольних змагань, за винятком ОУН–УПА, то побачимо, що вони зводились до мовної проблеми. Проголошення в 1991 році Незалежності не вирішило мовної проблеми: до 1991 року в Україні 50% ЗМІ були україномовними. За роки Незалежності частка україномовних ЗМІ скоротилися до 1%. Це можна пояснити двома факторами — відсутністю саме сильної і мудрої влади та тяжінням до Росії: у складі СРСР Україна була найрозвиненішою й чи не найбагатшою його частиною. Розвал СРСР не був цивілізованим: обірвалися економічні зв'язки, які складалися протягом ХVІІ–ХХ століть. За час перебування України в складі Російської імперії — СРСР російські геополітич-ні вектори «Схід–Захід» стали українськими. Після прийняття християнства лише за розквіту Запорізької Січі Україна використовувала свої геополі-тичні вектори «Північ–Південь», що відомі як «шлях із варяг у греки». Після проголошення Незалежності на політичному олімпі України не з'явилося жодного політичного діяча, який би розумів важливість повернення на «шлях із варяг у греки». Та й не було діяча, який би розумів, що в Україні не створюється, а відроджується держава. І відродження передбачає віднаходження державних традицій. Після 1254 року до 1240-го Україна була королівством Галицька Русь [5]. Із 1648 до 1709 і в 1918 році Україна була гетьманатом, тобто теж монархією. За Центральної Ради й Директорії, коли в Україні насаджувались європейські демократія і соціалізм, Україна лише називалась державою. Це слід сказати про СРСР — Росію до 1939 року [6] і після 1991 до В. Путіна. До певної міри можна проводити паралелі між сьогоднішньою Україною і допутінською Росією. І це пов'язано насамперед із тим, що в який раз Україна «підганяється» під Європу: євроцентризм, за словами С. Кара-Мурзи, — едипів комплекс інтелігенції [7], яка сьогодні є елітою на пострадянському просторі. І елітою космополітичною [8].

У цьому контексті цікавими виявляються два твори одного з лідерів т. зв. опозиції — Юлії Тимошенко «Тези про національну зраду» [9] і «Епоха Кучми закінчилась» [10].

У «Тезах...» Ю. Тимошенко виступає проти ратифікації ВР угоди про створення єдиного економічного простору України з Росією, Білорусією і Казахстаном, що нібито стало «здачею державного суверенітету України». За її словами «президентська більшість... спустила залізну запону перед Україною на шляху інтеграції в цивілізоване суспільство», тобто в ЕС і НАТО.

Але «всі гострі кризи в Росії», а отже і в Україні «за останні двісті років зароджувались і визрівали в тій частині суспільства, яка найбільше наближалася до західних ідей і способів мислення» [11]. Захід через інтелігенцію нав'язує Східній Європі, Азії, Африці, Південній Америці свою цивілізацію. «Якщо слов'яни й монголи, — твердять на Заході, — не знали рабства, а в Китаї не було кріпосного права і державної релігії — отже, до цивілізації їм потрапити не вдалось, сьогодні вони мусять проходити спеціальний курс навчання у Заходу» [12].

27 червня цього року на кордоні Чернігівської, Брянської і Гомельської області, тобто на кордоні Білорусі, Росії і України Міжнародний фестиваль, присвячений Дню молоді, зібрав 30 тисяч українців, росіян, білорусів. Відкриваючи фестиваль В. Путін відзначив: «Молоді люди краще, ніж будь-хто розуміють, які висновки несе в собі економічна інтеграція, розширення наших культурних просторів, освіти, науки.., як можна використати цей величезний потенціал, домагатися виконання найсміливіших особистих планів... І доки таке ставлення до нашої співпраці і нашого зближення збережеться у наших молодих людей, то я абсолютно переконаний, ніяким великодержавним шовіністам, ніяким націоналістам не роз'єднати нас» [13].