головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 7/2005 
Персонал № 7/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Купить smart cover Киев цены, описания, характеристики
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Казахстан: «демократія обіднього столу» як черговий щабель політичної еволюції?

Рустем ДЖАНГУЖИН,
доктор філософських наук

До підсумків парламентських виборів — прогнозні оцінки

19 вересня 2004 року Казахстан обрав новий склад нижньої палати парламенту — мажилісу. І хоча остаточна конфігурація нового складу парламенту сформувалася відносно недавно — навесні 2005 року, персональні характеристики його членів уможливлюють цілком репрезентативні висновки про його майбутню діяльність, зокрема й тенденції казахстанської політики в середньостро-ковій перспективі в цілому.

Принаймні, з погляду типології політичних тенденцій.

Отже, на 77 мандатів (десять з них визначаються в результаті суперництва 12 політичних партій і блоків, 67 — за одномандатними округами) претендували більше ніж півтисячі кандидатів.

Що стосується конкуруючих партій, то пропрезиде-нтських з них — п'ять, включаючи блок АІСТ (Аграрно-індустріальний союз трудящих); опозиційних — чотири: Демвибір Казахстан (ДВК)* і Компартія (КПК), (які склали право-лівий блок), Комуністична народна партія (КНПК) — клон КПК, який з'явився у квітні цього року; а також партія «Ак жол» («Світлий шлях»), яка представляє інтереси помірної опозиції.

Варто також враховувати імперативну обставину, що пряму рецепцію західної моделі демократії країнами Азії вважають неефективною, якщо не хибною. Саме це дає змогу оцінювати минулі вибори позитивно. Зазначимо, що Казахстан нині — особливий феномен транзитної країни, яка прискорено прилучається до західних моделей державного, політико-правового й соціально-економічного розвитку. Причому процеси трансформації відбуваються з ініціативи зверху, хоча це й не зовсім відповідає демократичним ідеалам.

Як і очікувалося, за результатами голосування, партія дочки президента — Дариги Назарбаєвої «Асар» стала другою після відверто «президентської» партії «Отан». Сама Дарига Нурсултанівна позиціює цю політичну структуру як партію лівоцентристську, покликану, за її словами, «допомогти президенту Назарбаєву здійснити його стратегічні завдання». На думку Дариги Назарбаєвої, в оточенні президента занадто багато тих, хто перешкоджає реалізації курсу її батька. «Я й моя партія будемо бити акимів (глав обласних адміністрацій. — Авт.) по п'ятах, але не праворуч і не ліворуч, — заявила вона. — У мене немає ніякого резону сподобатися якомусь начальнику, дай Боже здоров'я моєму батькові! Я взяла на себе високу відповідальність, думаю, вийде».

При 42% в «Отан», «Асар» має 20% голосів виборців (інші дві, які пройшли в мажиліс, партії —«Ак жол» з 16% і блок АІСТ з 8%). Оскільки дві останні партії не позиціонують себе як опонентів президента, «назар-баєвська більшість» представляє понад 60% усього складу нового парламенту. Цілком закономірно, що частина одномандатників — «самовисуванців», потрапивши в парламент завдяки патронажу з боку керівників обласних центрів, негайно заявили про своє бажання стати членами однієї із пропрезидентських фракцій.

У контексті згаданого виникає питання, чи потребував сам президент зі своїм більш ніж високим рейтингом популярності в країні (перевищує рейтинг Путіна в Росії) надійної парламентської більшості? Зрозуміло, мати настільки значну більшість у парламенті для На-зарбаєва надзвичайно важливо. І все-ж головне — навіть не в самих результатах виборів, а в тому, що вони стали каталізатором підтримки курсу президента з розвитку Казахстану у форматі його політичної стратегії на 2006 рік, коли буде обиратися (переобиратися на черговий строк) глава держави.

Що ж стосується позитивного для влади країни результату голосування, то він дає президенту можливість перейти до наступного політичного експерименту — формування уряду на основі парламентської більшості. Незважаючи на те, що опозиція сигналізує про численні зловживання адміністративним ресурсом, серйозних порушень, здатних істотно вплинути на результати виборів, за словами міжнародних спостерігачів (особливо російських), не було виявлено.

Проте один із лідерів «Ак жол» — міністр інформації Казахстану Алтинбек Сарсенбаєв, у знак протесту проти фальсифікації результатів виборів подав у відставку. Через короткий час пішов у відставку і спікер парламенту — Жармахан Туякбай, заодно покинувши пров-ладну партію «Отан», у передвиборних списках якої він проходив під № 1.

Подібні «відкриті виклики влади» стали для останньої форс-мажорною обставиною, на яку вона не зуміла відреагувати адекватними для колишніх часів репресивними мірами. Це, на нашу думку, створює додаткову інтригу для наступного розвитку подій. Зазначимо, що пафос критики Сарсенбаєва й Туякбая спрямований вже проти системи, проти Назарбаєва й найбільш одіозних персон владного істеблішменту. Раніше у фокусі уваги критиків був Нуртай Абикаєв, екс-глава Апарату президента, пізніше — діючий керівник цієї структури Імангалі Тасмагамбєтова і соратники.

У своїх заявах для ЗМІ опозиціонери назвали минулі вибори сфальсифікованими і нелегітимними.

При всьому співчутті до тез опозиції, для нинішньої ситуації Казахстану вони передчасні, а значить, і неконструктивні. Тому можуть дати певним міжнародним силам, які скептично ставляться до політичних процесів цієї країни об'єктивний привід не визнавати вибори демократичними, легітимними, такими, якими (хоча б зовні й формально) хотіла б їх бачити влада. А це поставить її в дуже складну ситуацію й погіршить інвестиційний рейтинг країни.

На нашу думку, сценарій модернізації соціально-політичної конструкції Казахстану, пропонований опозицією, поки ще гіпотетичний. Він не може бути реалізований, тому що теперішня генерація опозиціонерів перебуває на ювенальній стадії розвитку і не акумулювала достатніх матеріальних ресурсів і переконливих політичних аргументів, щоб створити достатню соціальну базу для конкуренції з владою.

Тим часом у парламенті останнього скликання склалася цікава (хоча й змодельована владою) диспозиція: три партії, з них дві пропрезидентські й одна помірковано опозиційна, і два блоки — один опозиційний, інший — пропрезидентський.

Очевидно, що новий склад парламенту, за своїм станом сил, буде значно відрізнятися від колишніх. Головним чином тим, що у ньому діятимуть партійні фракції, одну з яких буде представляти дочка президента — Да-рига Назарбаєва, а іншу — лідери «Ак жол», які назвали себе опозицією, і радикальний блок «ДВК і КПК».

Новий фігурант публічної політики доводитиме громадськості Казахстану й політичній еліті, що в парламенті вона є самодостатньою й самостійною політичною фігурою і здатна визначати парламентську, внутріпартійну, фракційну політику, виходячи винятково з власних пріоритетів. Проте є всі підстави прогнозувати, що Даризі Назарбаєвій буде відведена роль редуктора, що блокує можливі радикальні дії опозиціонерів, особливо тих, хто виступатиме за обмеження президентської влади.

Можливі розбіжності між фракціями можуть виникнути за двома напрямками. Насамперед — подальші політичні реформи. Поява блоку «ДВК і КПК» у парламенті може призвести до реанімації питання про введення виборності глав обласних адміністрацій акимів, прийняття більш ліберального закону про ЗМІ, зміни закону про політичні партії й інших результатів, що сприяють розвитку демократії.

Очевидно, що представники «Ак жол» і блоку «ДВК і КПК» зроблять ставку на лібералізацію економічних реформ. Швидше за все, «Ак жол» лобіюватиме закони, що стосуються нового формату перерозподілу фінансових потоків у нафтову та інші надприбуткові галузі національної економіки, домагатися для себе отримання різних преференцій, намагатися проникнути в обмежене коло національних рантьє. Що стосується блоку «ДВК і КПК», то вони будуть грати на полі лібералізації соціальних умов існування й захисту малозабезпечених верств населення. Цілком припустимо, що в питаннях політичних реформ, інтереси партії «Ак жол» і фракції блоку «ДВК і КПК» зовні збігатимуться. Хоча, навіть об'єднавшись, вони не володітимуть достатніми ресурсами для суперництва із владною більшістю.

У будь-якому разі опозиційні сили в парламенті опинилися в меншості, парламент для них — це не більше ніж відкрита трибуна, що дає можливість привселюдно показати себе, істотно не впливаючи на прийняття рішень.

Що стосується зовнішньої політики, то й тут серйозних змін не передбачається. Внутрішньополітичні групи цілком влаштовує, що Казахстан не має серйозних проблем і конфліктів як з пострадянськими країнами й сусідами із Центральноазіатського регіону, так і з великими геополітичними гравцями — Китаєм, Росією й США. Новації очікуються щодо внутрішньополітичного розвитку країни.

Назарбаєв розуміє, що в Казахстані з нагромадженням національного капіталу буде розвиватися партійна система, зросте й політична активність населення. Через об'єктивні протиріччя, що загострюються, пріоритетним завданням для президента є збереження контролю над ситуацією. Не виключено, що в деяких напрямках він піде на певні поступки, зокрема у тому, що стосується політичних й адміністративних реформ. Але в цьому не заслуга опозиції, а тиск на Назарбаєва з боку міжнародних інститутів.

Не слід забувати і те, що Казахстан має намір стати головою ОБСЄ в 2009 році (відповідна заявка подана ще 2003 року). Для Назарбаєва це надзвичайно важливо, оскільки Казахстан отримує гарний шанс стати чи не першою пострадянською державою, яка домоглася настільки високої ролі в згаданій структурі. Для цього необхідно мати об'єктивні свідчення про те, що політична ситуація в країні розвивається відповідно до міжнародних норм.

Підсумовуючи парламентські вибори, можна стверджувати, що влада вдало інсценувала демократичні процедури компанії і може розраховувати на позитивні оцінки з боку міжнародних інститутів. З іншого боку, ресурси опозиції виявилися недостатніми, щоб змінити баланс розміщення політичних сил на свою користь. Що б не казали представники опозиції, нині залишається незаперечним фактом те, що «демократія обіднього столу», «керована демократія» ілюструють об'єктивну реальність транзитного етапу казахстанського суспільства.

Але все ж таки, незважаючи на перераховані витрати й оцінюючи ситуацію стратегічно, варто визнати, що вона не настільки погана, як заявляють опоненти влади. За великим рахунком, і виходячи з понять «реальної політики», беззастережна перемога влади на минулих парламентських виборах є для Казахстану поки єдиносправедливою моделлю політико-правового устрою. Хоча б з тієї причини, що влада надійно блокує соціально-політичні кризи, що призводять до дестабілізації цивільного миру в країні. Це дає реальним і потенційним інвесторам підстави розраховувати, що бізнес тут досить стійкий і перспективний.

Зміна президента — інститут «спадкоємця» як «конституційний вибір»

У контексті ротації персонального президентського складу, що почалася на пострадянському просторі, існує ймовірність того, що Нурсултан Назарбаєв, один із ветеранів-політиків у СНД, можливо, незабаром оголосить про майбутні президентські вибори й назве свого спадкоємця (або спадкоємицю). В умовах, коли навіть посол США в Астані Джон Ордвей не посоромився заявити, що на майбутніх президентських виборах у Казахстані можливий «український сценарій», Назарбаєв, звичайно, буде шукати шляхи забезпечення наступності свого курсу. І тим більше — недопущення переділу власності, яка за роки його правління дісталася найближчим рідним, зятям (у Назарбаєва три дочки), а також наближеним зі старшого жузу (родового об'єднання) казахського етносу. Спостерігачі пророкують у нові президенти Казахстана старшу дочку Нурсултана Назарбаєва — Даригу. Серед інших претендентів називають міністра закордонних справ Касим-жомарта Токаєва — фігуру, здатну виконати роль «технічного президента» при Сім'ї. Відзначають можливість приходу його до влади за сценарієм, що мав місце в 1999 році при зміні керівництва в Росії.

Так само, як Україна в європейській частині пострадянського простору, Казахстан є своєрідним гео-політичним центром притягання в азіатській частині, тому саме тут можливий новий основний конфлікт інтересів Росії й Заходу. «Поразка» Росії в Україні диктує необхідність завчасного пророблення всіх питань і побудови комплексної системи превентивних мір. Якщо Кремль не матиме чіткої стратегії зовнішньої політики в кожній з ключових держав СНД, це буде означати кінець впливу Росії на всьому пострадянському просторі. Як вважає політичний експерт російського журналу «Профіль»: «Потрібно осмислити українські уроки і врахувати їх при формуванні нової стратегії в СНД. Щодо Казахстану — потрібна корекція всієї політики крізь призму реальної внутріказахської ситуації».

Казахська модель — це моноцентрична політична система, вибудувана навколо сильної президентської вертикалі. У цей час «губернаторів»-акимів призначає президент. Основні фінансові потоки країни розподіляє центр. Абсолютну більшість місцевих представницьких органів контролюють пропрезидентські партії. Усе це дає змогу за рахунок так званого адміністративного ресурсу контролювати всі основні внутрішньополітичні процеси. Моноцентричність системи концентрує політичну волю влади, — звідси можливість цілеспрямовано проводити реформи, зокрема непопулярні, що свідчить про міцність системи.

Традиційна політико-правова свідомість казахів стала структуроутворюючим фактором стійкості режиму Назарбаєва. Незважаючи на сильний вплив відцентрових тенденцій традиційного розподілу за територіально-родовою ознакою (жузи), у суспільстві спостерігається інерційна тяга до етатизму. Патримоніальна свідомість казахів практично не приймає ослаблення центральної влади. Звичайний казах лібералізацію асоціює з загрозою незалежності. Причому основна лінія політичних зіткнень аж ніяк не збігається з кордонами територій проживання жузів або з розподілом на «російську північ» й «казахський південь».

Експерти вважають, що при рецепції українського сценарію в Казахстані, засобів і ресурсів для виведення прихильників опозиції на вулиці Астани буде потрібно на порядок більше, ніж у Києві. Однак ці події створили нове проблемне поле, у якому опозиція знайшла надію, а влада — попередження.

Як превентивні міри — режим Назарбаєва почав форсувати роботи для зміцнення своєї соціальної бази, на весь голос заявляється про ріст середнього рівня зарплати, проведення житлово-комунальної й земельної реформ, звучать обіцянки підвищити пенсії й інвестувати гроші в депресивні регіони, у розвиток сільського господарства, освіту, охорону здоров'я, житлове будівництво. Найцікавіше при цьому, що згадане ґрунтується на цілком реальних ресурсах, якими влада готова поділитися з суспільством. Із цієї причини, на відміну від України, у Казахстані переважають позитивні суспільні очікування, що дає підстави прогнозувати подальше зміцнення правлячого режиму.

Внутрішньополітичні вектори

1.  Еліти. У Казахстані вони повинні узгоджувати реалізацію своїх інтересів з групою, яка контролює центральну вертикаль на чолі з Назарбаєвим. Попри величезну територію, глибоку сегрегацію населення за етнічними і регіонально-родовими ознаками, президент і його регіональні ставленики зберігають функції політичного арбітра...

Отже, можна підсумувати, що баланс еліт у Казахстані цілком стійкий, і Нурсултан Назарбаєв має часовий резерв для успішного вирішення періодичних міжелітних конфліктів.

2.  Опозиція. Незважаючи на очевидні внутрішні проблеми, офіційна Астана вміло управляє політичними процесами й постійно переграє опозицію. Багато в чому це пов'язано з особистістю досвідченого президента Назарбаєва, чия політична інтуїція допомогла підібрати стратегічно мислячих людей, непомітних у публічному житті, які при цьому оперативно й гнучко реагують на нові проблеми. При всій авторитарності позиції влади, вона діє неагресивно, віддаючи перевагу консенсусним рішенням й ліберальному стилю. Правлячий режим зумів сформувати політичний ландшафт так, що в Казахстані немає реальної альтернативи правлячому президенту. Сучасний Казахстан немає також сильної опозиції, сильних опозиційних ЗМІ, здатних впливати на масову свідомість, як, наприклад, в Україні або Грузії. Що ж стосується еліти, то вона, піддавшись паніці, пов'язаній з революціями за українсько-грузинськими сценаріями, замість того, щоб розколотися, зненацька об'єдналася навколо глави держави й відійшла від чварів і скандалів.

3. Операція «спадкоємець» як дихотомія розвитку політичного процесу. Згідно політичної ситуації, що зосереджується на керівництві країни, багато що буде залежати від того, яку позицію займе нинішній президент країни у питанні про свого спадкоємця.

Після низки превентивних акцій влади, спрямованих проти опозиції, її роль істотно послабшала. Що ж стосується тих або інших представників господарської та управлінської номенклатури, які мають фінансові й адміністративні важелі впливу на ситуацію, то це люди, так чи інакше пов'язані з існуючим режимом або особисто з його главою.

Остання обставина є визначальною для припущень щодо планів казахстанського президента. Перший варіант дій, швидше за все, буде пов'язаний із його спробами вдатися до «азіатсько-білоруського» варіанту, продовживши строк своїх владних повноважень за допомогою референдуму або змін у конституції. У цьому випадку для Астани вже не буде важлива реакція міжнародного співтовариства, й особливо Заходу, який дедалі настороженіше ставиться до Назарбаєва, особливо через хвилю корупційних і фінансових скандалів. Другий варіант — це призначення спадкоємця в особі представника назарбаєвського клану (або родини).

На сучасному етапі трансформації влади від того, як і кому вона буде передана, залежить розвиток суспільства, економіки й всієї системи міжнародних відносин країни.

Зрозуміло, описані сценарії вимагають серйозного політико-технологічного пророблення й часу, якого в президента Казахстану мало. Питання в тому, чи погодиться казахстанський виборець з таким вибором, чи ця одна з найбільших держав СНД піде іншим шляхом? Для цього Казахстан має розвивати якісно іншу політичну культуру, яка відрізняється від існуючих нині в країнах СНД. Такий процес проходить не через «революцію зверху», а внаслідок суспільно-політичного розвитку упродовж довгих років, в умовах «керованої демократії», до якої дедалі більше схиляються багато керівників країн пострадянського простору. Багато що залежить, нарешті, і від міжнародних умов, здатних серйозно впливати на внутрішньополітичну ситуацію в країні. Тим часом, привести у дію механізм успадкування влади отримали новий імпульс 2002 року. Почасти — у зв'язку із триваючим у Нью-Йорку розслідуванням справи про незаконні винагороди високопоставлених казахстанських чиновників при укладенні нафтових угод між урядом і західними концернами, що може привести до непередбачених результатів. Причому як позитивних, так і негативних для діючої влади.

В останні місяці помітно посилився політичний статус лідера партії «Асар» (у списку цієї партії 77 тис. чоловік) Дариги Назарбаєвої. Саме їй аналітики пророкують президентство. Її партія визначає свою ідеологію як політичний центризм, в основі якого — прагнення до діалогу, толерантність, політична помірність, реалізм і прагматизм.

З огляду на те, що Дарига займає пост голови правління медіа-групи «Хабар», формування партії «Асар» підсилює її позиції як імовірної спадкоємиці. Її перемога на виборах буде сенсацією для країн СНД, у новітній історії яких жінка ще не була главою держави. Чи впорається Дарига з цією ношею — питання особливе. Є ймовірність, що Кремль підтримає саме її кандидатуру. Не випадково, що серед членів офіційної казахстанської делегації, які прибули в січні 2005 року в Москву, ім'я дочки Назарбаєва було вписане під другим номером. Питання про те, коли саме відбудеться передача влади, залишається відкритим. Сама Назар-баєва розсудливо припинила спекуляції щодо своєї участі в президентських виборах 2006 року: «Найближчі 10 років політичні суперники Нурсултана На-зарбаєва можуть відпочивати», — передала її слова російська щоденна «Незалежна газета» (12.09.2003 р.).

Вперше вона заявила про себе як практикуючий політик, коли кілька років тому спробувала створити клуб президентських дочок. Приблизно тоді її батько заявив, що в крісло президента цілком може сісти й жінка. За даними російського журналу «Новий час», представники президента зондували в деяких східних столицях ідею можливості спадкоємної передачі влади в Казахстані.

Після цього Дарига Назарбаєва успішно провела два Євразійських медіа-форуми, реформувала інформаційну службу республіки в напрямку більш твердої централізації. Через неї формується концептуальний модуль всіх новин, на який орієнтуються інші медіа-групи. Дарига ґрунтовно закріпилася на верху рейтингу популярних політиків Казахстану, чому сприяли й економічні успіхи республіки. Назарбаєва посідає важливе, якщо не ключове місце у структурі управління держави. Вона, разом зі своїм чоловіком Рахатом Алієвим, є успішним і заможним бізнесменом на медіальному ринку країни. За різними оцінками, створені нею структури контролюють від 60 до 80% всіх ЗМІ. За бажанням Назарбаєвої Казахстан може стати другою після Азербайджану країною зі «спадкоємним» президентством у СНД.

Однак при всій зовнішній ідилії, що панує в найближчому оточенні Н. Назарбаєва, дедалі частіше починають виявлятися наростаючі непримиренні протиріччя між двома основними фігурантами майбутніх політичних баталій за владу — між Даригою і її чоловіком — Рахатом Алієвим і другим зятем президента, чоловіком середньої дочки Дінари — Тімуром Кулібаєвим. Можна прогнозувати, що найближчим часом політичний простір Казахстану розділиться на два непримиренних табори

— прихильників Дариги-Рахата й прихильників Т. Кулібаєва, фінансово-економічні протиріччя (і, відповідно, взаємні претензії) яких об'єктивно наростають.

В економічний портфель групи Тімура Кулібаєва входять компанії «Казахойл», «Казтрансойл», група компаній «Акцепт»

—  «Акцепт-пейдж», «Акцепт-термінал», «Інформіка», низка торговельних підприємств й об'єктів спиртової й винного рілчаної промисловості, Народний ощадний банк РК, ЗАТ «Казтрансойл». Щодо «особового складу» групи, то туди входять Нурлан Каппаров (екс-президент ЗАТ «Казахойл»), Карим Масимов (голова НСБК), Улан Ксембаєв (президент фірми «Акцепт»). До них були близькі прем’єр-міністр РК Нурлан Балгімбаєв, а також багато облас них керівників. Група контролює газету «Караван», низка регіональних видань, телеканал КТК. Характер власності припускає «м’яке» проникнення у фінансово-економічну інфраструктуру країни.

Сам Тімур Кулібаєв представляє фінансово-промислові групи, що сформувалися в результаті приватизації за «сімейним» типом. Він не тільки політично найвпливовіша особа в Казахстані після свого тестя, а й власник значного капіталу. Завдяки неагресивній поведінці в бізнесі, середній зять Нурсултана Назарбаєва має непогану репутацію серед бізнес-еліти країни і може стати для них найбільш бажаною фігурою в майбутньому.

Свої політичні погляди Т. Кулібаєв ретельно камуфлює. З одного боку, представники його групи розуміють, що консервація авторитарного режиму може надалі стати перешкодою для розвитку їхнього капіталу, з іншого — вони хотіли б використати час, поки на «троні» сидить Н. Назарбаєв, щоб закумуфлювати джерела формування цього капіталу. Звідси — зацікавленість у президентстві Нурсултана Назарбаєва як гаранта результатів приватизації, хоча у них є зв'язки з усіма політичними силами, як пропрезидентськими, так і антипрезидентськими, що допоможе зберегтися в майбутньому.

Цілком імовірно, Кулібаєв розраховує, що на ключовому посту президентський термінатор Імангалі Тасмагамбєтов (який до того ж непримиренний ворог Рахата Алієва) буде лояльнішим до нього, ніж відомий своєю особистою відданістю главі держави Нуртай Абикаєв. Якщо останнього витиснуть із найближчого оточення президента, то президент фактично опиниться в оточенні ставлеників свого середнього зятя. Нагадаємо, що другий ключовий пост — посада першого помічника президента — вже зайнятий креатурою Кулібаєва — Карімом Масімовим.

Виходячи з кадрової ротації, можна прогнозувати, що в результаті політичних колізій баланс політичних сил у країні й у Сім’ї буде мінятися на користь Тімура Кулібаєва настільки, що Даризі Назарбаєвій і Рахату Алієву знадобляться союзники в особі, наприклад, лідера групи «євразійців» Олександра Машкевича. Але якщо середньому зятю вдасться поставити акимами областей ще трьох-чотирьох своїх людей, то і Євразійська група не допоможе. А це може відбутися найближчим часом.

Останнім часом група Кулібаєва намагається збільшити медіа-групу за допомогою створення спільного проекту з російською компанією НТВ, однак зустрічає твердий опір з боку політичних конкурентів.

Можна припустити, що вже в найближчій перспективі партія «Ак жол» інтегрується з групою Т. Кулібаєва, додавши їй необхідну політичну імпозантність і вагу. Якщо додати до цього підтримку групи з боку клану жителів півдня (давній конкурент Н. На-зарбаєва й батько Тімура — Аскар Кулібаєв) і екс-спікера парламенту — нинішнього опозиціонера Ж. Туяк-баєва, — розміщення сил на користь групи толерантного Т. Кулібаєва значно краще, у порівнянні з малопопулярною серед казахстанської еліти групою Д. Назарбаєвої — Р. Алієва.

Що ж стосується середньострокової перспективи, то політичне структурування в Казахстані відбудеться за двома основними полюсами — група Т. Кулібаєва й група Д. Назарбаєвої — Рахата Алієва. Для діючого президента ця ситуація найоптимальніша — вона акумулює негативну політичну енергію казахстанського соціуму й політикуму в зону ескалації «воєнних дій», які застосовуватимуть один проти одного протиборчі табори, залишаючи за ним право залишатися «мудрим і справедливим арбітром».

Якщо ж зазирнути далі, можна спрогнозувати, що шанси на перемогу у групи Т. Кулібаєва значно вищі, ніж у супротивників.

* Побоюючись активізаціі діяльності ДВК, влада Казахстану вдалася до репресивних дій — заборона діяльності цієї партії. Тобто вилучення ДВК з правового поля. Що, за попередніми прогнозами, каталізує радикалізацію та впровадження більш жорсткої політичної діяльності цієї партії.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту