головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 8/2006 
Персонал № 8/2006
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Смерть Заходу

Патрік Дж. Б'ЮКЕНЕН

Стыдливой Верой сохранишь едва ли
Достоинство незыблемой Морали... [1].
Олександр Поуп

Люди без віри зрештою виявлять,
що їм немає заради чого жити [2].
Томас С. Еліот, 1939 р.

У великій війні 1914–1918 років католицька Франція воювала з католицькою Австрією, а протестантська Німеччина боролася з так само протестантською Англією. Дев'ять мільйонів християн полягли на полях битв, але тільки православну Росію було повалено комуністичною революцією, і це був, радше, сoup d'etat, аніж масове навернення. Грамші стверджував, що дві тисячі років християнства зробили західну людину несприйнятливою до марксизму. Перш ніж Захід може бути завойовано, варто позбавити його віри. Але у який спосіб?

Відповідь Грамші: збиванням на манівці через оволодіння суспільними інститутами. Марксисти мають співпрацювати з прогресивними силами і разом із ними захоплювати ті інститути, що формують душі нового покоління — школи, коледжі, кінематограф, музику, мистецтво, нові мас-медіа, позбавлені цензури, а також радіо і — винайдене вже після смерті Грамші — телебачення. По оволодінню культурними інститутами об'єднані ліві зможуть розпочати дехристиянізацію Заходу. За кілька поколінь цієї мети буде досягнуто, і тоді Захід перестане бути Заходом, він перетвориться на іншу цивілізацію, а за управлінням культурою неминуче піде управління державою.

Але, коли християнство на Заході почало втрачати позиції, відбулася ще одна подія — західна людина стала відмовлятися від продовження роду. Адже кореляція між вірою і великою родиною є абсолютна. Чим більше люди віддані вірі (чи то християнство, мусульманство, чи іудейство), тим вищий у конкретного народу рівень народжуваності. У Нью-Сквер, штат Нью-Йорк, першому ортодоксальному іудейському поселенні Америки, середня родина налічує десятеро дітей [3]. У Костромі, Росія, у Володимира Алексєєва, зразкового батька шістнадцяти дітей, і у його постійно вагітної дружини заповнений іконами будинок. «Ми йшли до цього свідомо, — сказав Алексєєв в інтерв'ю агентству “АП”, — навіть раніше, ніж звернулися до віри» [4]. У баптистському штаті Техас рівень народжуваності серед білих вищий, ніж у представників тієї ж раси в сибаритській Каліфорнії. Там, де панує мирське, населення потроху скорочується і вимирає.

У 1999 році папа Іоанн-Павло ІІ закликав Єпископальний синод прислухатися до биття пульсу віри в Європі. Почуте не дуже обнадіювало.

Секуляризм, повідомляли єпископи, «отруює значну частину європейського населення. Є серйозна загроза дехристиянізації і паганизації Європи» [5]. Менше 10 відсотків молодих людей у Бельгії, Німеччині і Франції регулярно ходять до церкви. Немає жодного великого міста у північно-західній Європі, де хрестили хоча б половину немовлят.

У дослідженні журналу «Ньюсуїк» (1999) ідеться про те, що 39 відсотків французів не дотримуються жодної релігії і що лише 56 відсотків англійців вірять у Бога [6]. В Італії лише 15 відсотків відвідують недільну месу, а в Чехії недільні проповіді збирають заледве 3 відсотки населення країни [7]. Чеський президент Вацлав Гавел заявляв:
«Ми створюємо першу атеїстичну цивілізацію в історії людства. <...> Чи не може природа нинішньої цивілізації — з її короткозорістю, з її випинанням індивідуалізму... з її нескінченною вірою в людську здатність пізнати універсальне розумом, — чи не може сама нинішня цивілізація бути природним результатом того, що, висловлюючись простими і зрозумілими словами, є втратою Божества?» [8; 9].

І чим надійніше ця «атеїстична цивілізація» укріплюється в Європі, тим швидше вимирають народи, які її створювали. Схоже, це непорушна закономірність: позбавте народ віри — і він перестане відтворювати себе, а на території, що звільнилися, прийдуть іноземні солдати або іммігранти. Дехристиянізуючи Америку, культурна революція винайшла контрацептив, так само ефективний, як пігулки доктора Рока. Однак чому нація, настільки «уцерковлена», як американці, і настільки прихильна християнству країна, як Америка 1950-х років, безмовно дозволила позбавити себе віри?

«Америка — християнська країна», — заявив у 1992 році губернатор Міссісіпі Кірк Фордайс [10]. Його відразу ж затаврували як шовініста, оскільки йому належало сказати «іудео-християнська». Однак, як пише Г. Демар у книзі «Християнська історія Америки: нове про відоме», слова губернатора були істиною стосовно перших 250 років американської держави [11].

Перші поселення в Америці заснували протестанти. Іудеї і католики становили тоді меншість. Коли автор цих рядків ходив у 1940-х роках до парафіяльної школи, черниці з гордістю розповідали про те, що один із п'ятдесяти семи чоловік, які підписали Декларацію незалежності, був католиком — Чарльз Керролл із Керроллтона, штат Меріленд.

У першій хартії Віргінії колоністи оголосили своєю метою «поширення Христової віри серед тих, хто живе в мороці невір'я і язичества, хто перебуває в ганебному неуцтві і не осягає істинної природи Божества». Першими чотирма словами Мейфлауерської угоди були: «В ім'я Господа, амінь», а далі говорилося: «милістю Божою... починаючи діяння наші у славу Господа і заради поширення християнської віри». В Основних законах Коннектикуту 1639 року сказано: «Слово Боже вимагає для підтримання миру і єдності серед людей встановити розумне і справедливе правління за Божественними заповідями... щоби зберегти волю і чистоту Євангельського слова Господа нашого Ісуса Христа».

Згадуючи про все це на ранковій молитві під час Міжнародної ради християнських лідерів у 1954 році, голова Верховного суду Ерл Уоррен сказав:

«На мою думку, ніхто не може вивчати історію нашої країни без огляду на те, що з найперших днів перебування на цьому континенті ми керувалися Святим Письмом і надихалися прикладом Спасителя... Звернемося ми до першої хартії Віргінії... чи до хартії Нової Англії... чи до хартії Массачусетс-Бей... чи до Основних законів Коннектикуту — скрізь є та сама теза: Америка — християнська земля, що керується християнськими законами» [12].

Демар своєю книгою лише підтверджує очевидне. За століття до губернатора Фордайса, у 1892 році, Верховний суд США оголосив: «Це християнська країна» [13]. Губернатор Нью-Джерсі Вудро Вiльсон 1911 року сказав: «Америка народилася християнською країною, і завдання її — подавати приклад віри і ревного дотримання заповідей, викладених у Святому Письмі» [14]. У 1931 році суддя Джордж Сазерленд підтвердив рішення Верховного суду 1892 року, назвавши американців християнським народом.

У Пласентія-Бей, де він разом з Уїнстоном Черчіллем укладав Атлантичну хартію, Франклін Делано Рузвельт оголосив, що Америка «ґрунтується на християнських принципах»; під його керуванням хор американських і англійських матросів виконав гімн «Уперед, Христові воїни»[16]. У листі 1947 року до папи Пія ХІІ Гаррі Трумен повторив: «Ми — християнський народ» [17]. У рішенні Верховного суду 1951 року, озвученому суддею Вільямом Дугласом, говориться: «Ми — релігійні люди і вся наша культура базується на пресуппозиції Всевишнього» [18]. Джиммі Картер додав: «На нас лежить величезна відповідальність — ми маємо створити таку форму управління, яка б відповідала волі Божій»[19].

Реакція на слова Фордайса — ворожа, злісна, антагоністична — розповідає нам радше про нашу культурну еліту, ніж про віру Великої мовчазної більшості. Але культурна революція переписує нашу історію і підмінює її фікціями — зокрема такою: Америка ніколи не була християнською країною і лише лицеміри, як-от: губернатор Фордайс можуть стверджувати протилежне. Що ж до твердження президента Картера щодо «відповідальності за створення такої форми управління, яка б відповідала волі Божій», для першої особи країни подібні висловлювання, відповідно до рішення Верховного суду, є заборонені Першою поправкою. Якщо ви хочете у законний спосіб змінити американське суспільство, — говорить рішення суду, ви можете керуватися творами Карла Маркса, Рейчел Карсон, Бетті Фрідан або Ела Гора, але ніяк не «писаниною» Матфея, Марка, Луки чи Іоанна.

Як відбувається дехристиянізація Америки? Тиранічно і за напрочуд слабкого опору людей, чиї предки належать до найбільш запеклих супротивників недемократичного правління.

Півстоліття тому Верховний суд був уражений ідеологічною заразою, за допомогою якої певні «темні сили» намагалися реформувати наше суспільство. Використовуючи один із пунктів Чотирнадцятої поправки, суд підтвердив право федеральної влади накладати на штати всі ті обмеження, які конституція накладає на Конгрес. На той час Десята поправка вже була скасована, і штати стали суб'єктами діяльності Верховного суду.

Перша поправка забороняє Конгресу ухвалювати закони «щодо встановлення релігії» і вимагає поважати «свободу віросповідання», однак Верховний суд використав ці слова для випереджувального удару по християнству. За рішенням суду з публічних і шкільних бібліотек було вилучено всі Біблії, твори отців церкви, хрести, інші християнські символи, скасовано церемонії і церковні свята. Замість історії Адама і Єви з'явилася книжка «У Хізер дві мами». Зникли зображення Христа, який піднімається на небеса; з'явилися малюнки мавп, які перетворюються в Ноmo erectus. Зник Великдень, його замінив День Землі. Згинули біблійні настанови щодо аморальності гомосексуалізму, а прийшли гомосексуалісти, які стали розмірковувати про аморальність гомофобії. Пішли у тінь десять заповідей — з'явилися презервативи.

Це рішення п'ятдесятилітньої давнини спричинило цілу низку тріумфальних перемог культурної революції і нищівних поразок старої Америки. У 1948 році в школах заборонили добровільне вивчення релігії. 1963 року були оголошені неконституційними додаткові заняття з вивчення Біблії. 1980 року — закон штату Кен-туккі, що пропонував повісити тексти десяти заповідей на стінах шкільних класів, був відкинутий законодавчими зборами, оскільки ці заповіді «позбавлені мирського значення». У 1985 році в Алабамі «мить тиші» перед початком шкільних занять визнали такою, що не відповідає конституції. У 1989 — Верховний суд ухвалив прибрати з території Аллеганського окружного суду зображення Різдва. У 1992 році в школах і коледжах заборонили всі молитви. У 2000 році з'явилася заборона на молитви й осінення себе хресним знаменням під час шкільних і студентських спортивних змагань.

Голові Верховного суду Ренквісту, який займав цю посаду протягом тридцяти років, довелося багато чого побачити і почути. Це рішення суду, за його словами, «...дихає ненавистю до всіх проявів релігійності в суспільстві... Ані суть, ані тон постанови суду не відповідають американському духові. Сам Джордж Вашингтон, на прохання Конгресу, що ухвалив Білль про права, оголосив, що «віднині цей день буде днем подяки і молитов у славу Всемогутнього Бога, який обдарував нас своєю невимовною милістю» [20].

Наслідування — найвідвертіша форма лестощів. Відчувши, що на християнство почалося полювання, суди нижчої інстанції почали змагатися один із одним у прагненні перевершити «святістю» Верховний суд. У 1996 році суд Дев'ятого округу ухвалив, що великий хрест на меморіалі на честь полеглих воїнів у Юджині, штат Орегон, суперечить конституції. 1999 року суд Шостого округу ухвалив рішення, що забороняє Клівлендській раді з освіти відкривати свої засідання молитвою — незважаючи на те, що у Конгресі це відбувається щодня. Суд Одинадцятого округу заборонив усі форми звертання до Божества, будь-то молитви, благословення чи божіння, у школах і коледжах.

Із 1959 року штат Огайо мав девізом фразу «З Божою допомогою все можливо» [У російському синодальному перекладі Біблії ця фраза звучить так: «для людей це неможливо, для Бога ж усе є можливим»]*.

Вона відтворювалася на офіційних документах і податкових деклараціях, а також на бронзовій табличці біля входу до законодавчих зборів штату. У 2000 році троє суддів Шостого округу ухвалили прибрати цей девіз. На якій підставі? На тій, що ці слова — з Нового Заповіту; більше того, це слова самого Христа. От якби штат Огайо взяв за девіз слова Ніцше «Бог мертвий» або фразу Достоєвського з «Братів Карамазових» щодо смерті Бога, тоді все було б гаразд.

Рокер Мерілін Менсон якось сказав: «У кожну епоху має бути хоча б один хоробрий, який спробує покінчити з християнством; щоправда, ще нікому це не вдавалося»[21]. Утішайся, Менсоне, Верховний суд тебе почув! У травні 2001 року цей державний орган підтвердив рішення апеляційного суду, що вимагає від мерії міста Елкхарта, штат Індіана, прибрати з галявини перед мерією гранітну стелу з викарбуваними на ній десятьма заповідями. Ця стела простояла перед мерією сорок років. Шістьма голосами проти трьох Верховний суд відмовився вислухати апеляцію міста. Утім, голова суду — дисидент — акцентував увагу своїх колег-суддів на тому, що портрет Мойсея, який несе таблички з текстом десяти заповідей, прикрашає приймальню в будинку Верховного суду[22].

Релігійне суперництво — свідома гра на нічию. Будь-яке досягнення однієї віри є втратою для іншої. Піднесення християнства було визнано Савлом з Тарса, який очолював людей, які забили камінням Стефана-Мученика, смертельною загрозою Єрусалиму. Ісламське завоювання Аравії і Північної Африки стривожило християнську Європу. Реформація і розквіт протестантизму призвели до кризи у Римі. Торжество комунізму ознаменувалося гоніннями на християн. Нарешті, впровадження секуляризму до системи американської шкільної освіти призвело до приголомшливої поразки християнства.

Із дитячого садка і до дванадцятого класу дітям навіюють той світогляд, із яким вони вступлять у доросле життя, і тим самим формують майбутнє нації. Дітей навчають, у що слід вірити, що цінувати, чого дослухатися і як жити. Нині християнство у школах опинилося у становищі бідного родича, якого женуть звідусіль. Чергове торжество революції — наскільки воно буде тривалим?

Перегорнемо «Гуманітарний маніфест» 1973 року. Там містяться всі ті положення, які тепер втовкмачують нашим дітям у школах[23]. «Віра в Бога, який дослухається до молитов... є віра в те, що неможливо довести, пережиток минулого... Традиційна етика не змогла задовольнити сучасні потреби...[24]. Обіцянки посмертного спасіння і вічного прокляття однаково ілюзорні і небезпечні для психіки... [25]. Наука стверджує, що людський рід є результат еволюції природи» [26]. Діти виходять зі шкіл, сповнені подібними ідеями, оскільки вчителі ревно виконують побажання культурної революції і намагаються донести до учнів нову правду з усією її неприкритою мерзенністю, а християнство не пускають навіть на шкільний поріг.

«Секулярні гуманісти» не приховують своєї мети. Маніфест проголошує право кожної людини «на контроль народжуваності, аборт і розлучення» і додає: «Багато різновидів сексуальної поведінки не можуть і не мають вважатися поганими за визначенням»[27]. Свобода передбачає «визнання права кожної людини на гідну смерть, евтаназію і самогубство»[28]. І тепер, коли активісти революції домоглися вигнання християнства із системи шкільної освіти, ці принципи, ці догми викладаються нашим дітям. Отже, хоч Америка і залишається в цілому християнською державою, її суспільні інститути і масова культура вже давно цілком дехристиянізовані.

За дивним збігом обставин «Гуманітарний маніфест» було опубліковано за кілька місяців по тому, як Річард Ніксон і Спіро Агню домоглися перемоги у сорока дев'ятьох штатах над Джорджем Макговерном під час виборчої кампанії 1972 року, яка дістала кодове позначення «три А» — амністії, аборти, наркотики (асid). Незважаючи на поразки лібералів у 1972, 1980, 1984, 1988 і 1944 роках, «Гуманітарний маніфест», який спочатку сприймався як найвиразніший вияв радикалізму, поступово, у міру того як слабшав опір республіканців, став ідеологією Демократичної партії. Утім, одна з його тез — двозначна. Вона говорить, що «відокремлення церкви від держави й ідеології від держави є вимогами, обов'язковими до виконання» [29]. Однак «секулярний гуманізм» сам по собі релігія, релігія американської еліти, насаджувана у суспільстві Верховним судом. Можливо, найбільший успіх цього найбільш грізного суперника християнства полягає у переконанні християн, нібито йдеться не про суперництво, а лише про розумний підхід до ідеології. Християн перемогла войовнича меншість, яка, попри те, що має вірування, чужі американській глибинці, зуміла пробратися до Верховного суду і провести через нього свої побажання. Революцію можна звинуватити у чому завгодно, тільки не в тому, що їй бракує терплячості. Як казав Сервантес, віддамо належне дияволу.

Християни, які вважають, що суд лише встановив рівні правила для всіх релігій, втратили чуття реальності. Суд відібрав у них усе, що вони мали, і передав їхнім суперникам. І втрачене вони не зуміють повернути без боротьби. Джим Нельсон Блек у книзі «Коли вмирають нації» нападає на протестантів:

«Однією з найважливіших причин занепаду американського суспільства у минулому столітті є тенденція, що намітилася серед християн, віддавати територію без бою — в ім'я практичної користі. Особливо цим грішать протестанти, які використовують будь-яку можливість для відступу. Більшість християн уже фактично віддали “арени” політичних і етичних битв, причому віддали добровільно, задовго до появи борців за свободу особистості, страх перед якими жене нас назад до церков» [30].

Можливо, сказано занадто різко, однак християнам потрібний гарний струс, якщо вони не хочуть втратити свою країну. А ще їм потрібні лідери, готові боротися. К. С. Льюїс застерігав щодо пошуку компромісів, називав їх плащем, за яким криється нерішучість і боязкість:

«Нас, християн, примушують до непотрібних поступок перед тими, хто не належить нашій вірі... Ми віддаємо надто багато... настає час, коли нам варто виявити твердість. Ми маємо показати всім, що таке істинний християнин, відданий Ісусу Христу. Ми не можемо мовчати або поступатися всім» [31].

Нині триває дехристиянізація в суспільстві. Святкування Великодня, різдвяні вистави і гімни, християнські книги, фільми, процесії зникнуть не тільки зі шкільних програм, але і з побуту. Адже школи будують навчальний процес, як зручно їм, не прислухаючись до побажань батьків і платників податків; вони орієнтуються на вказівки судів, що поширюють тези Каліфорнійського університету і «Гуманітарний маніфест».

У місті Ріпаблік, штат Міссурі, активісти революції домоглися вилучення з міської печатки фігури риби, «оскільки риба є символом християнства... і більшість людей, які відправляють листи, ототожнюють рибу саме з християнством» [32].

У травні 2001 року два студенти висунули проти Віргінського військового інституту обвинувачення в порушенні конституції — у зв'язку з тим, що перед вечірнім прийомом їжі студентам належало читати молитву.

Усунення Бога з громадського життя Америки відбувалося аж ніяк не демократичним шляхом — навпаки, диктаторським, і наші предки нізащо не стали б цього терпіти. Чому ж нинішні американці допустили подібне — адже більшість схвалює і молитви, і різдвяні гімни, і біблійні читання, і дотримання десяти заповідей? Бо ми живемо під владою суддів, а Конгрес не бажає з ними боротися. Якщо Америка перестане бути християнською країною, це відбудеться тому, що вона перестане бути країною демократичною. Ось він, реальний coup d'etat.

«У нас, сер, править народ», — колись із гордістю заявляли американці. На жаль, це вже не так. В Америці править не більшість, а купка меншості, уявлення якої

про майбутнє держави і нації підтримують п'ять членів Верховного суду — при тому, що їхні імена згадає хіба що кожен десятий американець...

 

Культурна війна

Заперечуючи тезу професора Семюела П. Хантінгто-на про прийдешнє «зіткнення цивілізацій», Джеймс Куртц заявив у книзі «Національні інтереси», що «батареї» Хантінгтона, як сінгапурські гармати, повернені не в тому напрямку:

«Справжнє зіткнення цивілізацій — не сутичка між Заходом і кимсь іншим. Це буде сутичка між Заходом і “Пост-Заходом”, який сформувався у межах західної цивілізації. Зіткнення вже почалося — у мозку західної цивілізації, серед американських інтелектуалів. Так, зіткнення почалося, і сьогодні воно поширюється від мозку по всьому тілу…» [33].

Цілком правильно. Як рак кишечнику, ця загроза Заходу довго таїлася в надрах «цивілізаційного організму», щоби згодом проявитися; західній людині потрібно відповісти на запитання, а чи виживе Захід? Як сказав опосум Пого: «Ми зустріли ворога, і він у нас самих».

Революція поки що перемагає, однак її успіх, як успіхи Дантона чи Робеспьєра, може бути нетривалим. Цивілізація, яку вона створює, довго не втримається. Подібно до героїну, така цивілізація добра в малих дозах, а при передозуванні просто вбиває. Шістсот американців померли від СНІДу 1983 року, коли автор цих рядків намагався привернути увагу Білого дому до кризи в охороні здоров'я статтею «Бідні гомосексуалісти: вони оголосили війну природі, і природа дала їм гідну відсіч» [34]. Відтоді від цього захворювання померли сотні тисяч американців. А ще сотні тисяч з вірусом імунодефіциту в крові живуть тільки завдяки «коктейлям» із ліків.

Сексуальна революція пожирає наших дітей. Статистика абортів, розлучень, спаду народжуваності, неповних родин, самогубств серед підлітків, криміналізації шкіл, наркоманії, педофілії, рукоприкладства в шлюбі, тяжких злочинів, захворюваності раком, позашлюбного співжиття і падіння освіченості свідчить, наскільки глибока криза в суспільстві, ураженому культурною революцією. А порожні дитячі кімнати і повнісінькі приймальні психоаналітиків свідчать про те, що в нас далеко не все гаразд. І, поширюючись, ця зараза тягне в могилу всю нашу цивілізацію.

Чому нова культура і нова цивілізація довго не протримаються?

По-перше, до еліти ними створеної, ставляться з осудом і поваги вона не викликає. Скоріше, навпаки, її зневажають за нетерпимість і аморальність, а також за ставлення до традиційних цінностей. Загальне захоплення, викликане відомим скандалом з містером Клінтоном, пояснюється зневагою суспільства до контркультури, яку містер Клінтон на той час уособлював.

По-друге, ідеологія революції стикається з законами людської природи і Божественними настановами. Іншими словами, нове суспільство будують на піску. Жінки відрізняються від чоловіків, і скільки не стверджуй зворотне, це нічого не змінить. Жінки відрізняються від чоловіків, у них інші соціальні ролі, до виконання яких чоловіки не пристосовані, хоч би що ухвалювали суди. Жінки не можуть провадити чоловічий спосіб життя без катастрофічних наслідків для родини, суспільства і держави.

Гомосексуаліста не перевиховати; скоріше він заразить своїм пороком тих, хто навколо. У той самий спосіб, яким вони себе позиціонують, гомосексуалісти вбивають себе — фізично, морально і духовно. Так твердять Августин, Аквінат, Центр охорони здоров'я Атланти, Тора, Новий Заповіт і Коран. А хто спростує ці авторитети?

Навіть поверховий погляд на сторінку некрологів у будь-якій газеті покаже, що гомосексуалізм і тривале життя несумісні. Як і будь-яке інше суспільство, Америка з'ясувала, що Господь, перш ніж викарбувати Свої заповіді в камені, з обережності прописав їх у людських серцях. Спробуй постати проти Його настанов, збуритися проти них — ти все одно не уникнеш наслідків протиприродного життя.

Ми можемо скільки завгодно переконувати дітей у тому, що гендерні відмінності суть чисто абстрактні поняття, що всі цивілізації, культури, релігії і держави рівноправні. Реальний світ пояснить їм, що їх обманювали. Нехай «сучасний релятивізм стверджує рівноправність усіх культур», — пише Кеннет Міног у журналі «Нью Крайтиріон»:
«...Ніхто, звичайно, навсправжки у це не вірить. На відміну від технологічної сфери моральна нерівноправність культур особливо помітна на прикладі становища жінок. Тільки Захід зумів скасувати рабство. Однак характерною рисою сучасного декору — можливо, породженням горезвісного “тріумфалізму” — є вимога до нас ніде і ні за яких обставин не звеличувати переваги європейської цивілізації, незважаючи на те, що мільйони людей жадають опинитися під її покровом» [35].

Покажіть мені людину, яка б щиро вірила у рівноправність культур і цивілізацій. Хіба послідовники пророка Мухаммеда вважають християнство рівноправною з ісламом релігією? Хіба північноамериканські місіонери, які прагнули донести Христову віру до ірокезів, вірили, що індійські релігії гідні встати нарівні з християнством? Хіба вірили у рівноправність цивілізацій Кортес і Пісарро, які скоряли ацтеків та інків? Хіба всі культури створили однаково великі зразки поезії, прози, живопису, скульптури, музики й архітектури? Невже хтось і справді вірить у це — чи це лише пусті розмови в Метрополітен-музеї і Музеї сучасного мистецтва?

Чи рівноправні нації і держави? Якщо так, чому ж біженці з усього світу стікаються на Захід? Чи рівноправні люди? Так, у Америці рівноправність гарантовано законом. Але уявлення про власну гідність кожної людини і про рівноправність людей виникло не в Китаї, не в Японії, не в Африці і не в Аравії. Воно народилося на Заході. Чи ганебні рабство і рабовласництво? Безумовно; але яка релігія першою заговорила про це і яка нація першою почала викорінювати рабство? Християнство — і англійці.

Згідно з Першою поправкою, люди мають право на свободу віросповідання, однак вищою мірою безглуздо робити з цього висновок, що всі віри і релігії рівноправні. І цивілізації теж не рівноправні. Захід подарував світу найкраще з того, що було коли-небудь сформульоване і придумане. Західна цивілізація і західна культура перевершують усі інші. Демократія одного голосу не є непорушним принципом; це утилітарна ідея. У світовому масштабі вона не спрацює. Американці становлять 4 відсотки світового населення і мають 30 відсотків світової економічної і військової потуги; їм не годиться міркувати про рівноправність націй і держав — як, утім, не годиться і поступатися хоча б дещицею суверенітету на користь чергової Вавилонської вежі на Тертлбей.

Світовий уряд, у якому всі держави і народи матимуть рівне право визначати долю людства, — абсурд. Літаком керує пілот, а не пасажири, а батьки не дають малечі права голосу під час обговорення сімейних проблем. Я закликаю не до зарозумілого поглядання на інших, а до самоповаги і твердості тих, хто наділений повноваженнями ухвалювати відповідні рішення.

У статті «Моління про нетерпимість» (1931) єпископ Фултон Шин описав потребу в «інтелектуальній опорі», яка змушує сучасного священика «кидатися від бика істини до віслюка неуцтва» [36]. До деяких речей, пише Шин [37], люди «моральні» повинні бути нетерпимі:

«Терпимість має стосунок лише до людей, та в жодному разі — до істини... чи до принципів. Щодо останніх, ми маємо бути нетерпимі... Правда є правда, якщо праві всі і неправда є неправда, якщо всі брешуть. І в цей день і час нам потрібна, як помітив містер Честертон, «не церква, яка права, коли правий світ, а церква, яка права, коли світ помиляється» [38].

Революція виявиться недовговічною, оскільки проти неї буде спрямовано той цинізм, який вона сама виховувала в молодих. Її ікони спалять виплекані нею варвари. Критична теорія — гра, в яку можуть грати всі підряд. Політика персонального руйнування, застосована до Джона Тауера і Роберта Борка, нині стала зброєю в арсеналі обох сторін. Поки революція при владі, цинічне гасло шістдесятих: «Не довіряй людям старшим від тридцяти!» може бути з легкістю повернуте проти неї. Без західної культури, цієї імунної системи нашої цивілізації, нова Америка абсолютно беззахисна й вразлива.

Коли німецькі танки стояли під Москвою, Сталін раптом з'ясував: не всі готові вмирати за ідеали більшовизму, зате всі як один готові захищати батьківщину. Патріотизм урятував Росію; на жаль, американський патріотизм підірвали сапери культурної революції. Коли Мадлен Олбрайт, Вільям Коен і Сенді Бергер вирушили в Огайо, розраховуючи домогтися підтримки в питанні поновлення бомбових ударів по Іраку, вони з подивом виявили, що «покоління Ікс» жадає брати участь у клінтоновських війнах не більше, ніж Білл Клінтон і його «покоління Вудстоку» жадали воювати за Ніксона.

«Ну чому ми не можемо ужитися?» — запитував Род-ні Кінг під час заколоту в Лос-Анджелесі, коли поліцейських, які побили його, виправдали в суді. Так, було б просто чудово, якщо б ми порозумілися. Але гірка правда полягає в тому, що порозумітися ми не здатні, тому що загрузли у війні за ідентичність, за розуміння того, хто ми такі, у що віримо і за що боремося. Цей конфлікт не придушити і не викорінити, бо він зачіпає основи людського буття. Ті, хто заперечує, ніби культурна війна за суттю своєю є війною релігійною, не розмірковували на цю тему. Не слід тішитися ілюзіями, ніби в цій ситуації мир є можливий. Революція вмить порушить будь-яке перемир'я оскільки вона прагне до абсолютної влади і до знищення старої Америки.

Консерваторів і традиціоналістів називають расистами, фашистами, фанатиками, екстремістами, гомофобами і нацистами, і лише тому, що саме так сприймає нас революція. Нападки на нашу історію і на наших героїв не припиняються, тому що для культурної революції це спосіб «очистити» Америку від ненависної спадщини.

Погляньте на вимоги, висунені жителям «країни Божої». Американських дітей змушують зростати в культурі, яку їхні батьки вважають занепадницькою, якщо не сказати демонічною. Уряд використовує податки на фінансування того, що ці люди називають убивством ненароджених немовлят. Вони змушені відправляти дітей до шкіл, які погрожують підірвати релігійність молодих. Їм кажуть полишити спроби жити за біблійними законами, бо це сьогодні заборонено конституцією. Така ціна миру в культурній війні, і не дивно, що для мільйонів християн вона занадто висока.

Суспільство, в якому процвітає порнографія, у якому церковники благословляють клуби гомосексуалістів, а християнські символи і свята скасовано через непотрібність, — це зовсім не те суспільство, в якому хочуть жити ці люди. В очах мовчазної більшості уряд втрачає свою легітимність. Ця більшість не вдасться до насильства, оскільки складається з людей, не схильних до насильницьких дій, однак вона починає ставитися до уряду як до стороннього тіла і шукати шляхів звільнення з-під тягаря домінуючої декадентської культури.

У «Віднесених вітром» Ретт Батлер, терпець якого урвався, востаннє залишає Тару. Вражена Скарлетт кричить йому вслід: «Що ж робити мені?» І Ретт відповідає: «Чесно кажучи, люба, мені байдуже» [39].

Нас, американців, все менше і менше турбує, як ідуть справи в наших супротивників у культурній війні. Ми всього лише хочемо звільнитися від пут — і неухильно рухаємося до розриву. Вочевидь, уже незабаром настане час повторити за Дос Пассосом: «Що ж, ми — дві нації» [40].

Кілька років тому один неоконсервативний часопис висловився в тому сенсі, що не можна любити свою країну й одночасно ненавидіти її уряд. Але ж Вашингтон не ненавидів Англію, однак пішов воювати з англійцями, щоб позбавити свою країну від влади парламенту і короля. Роберт Е. Лі не ненавидів державу, за яку боровся в Мексиці; він лише прагнув скинути її уряд. Елліс Рузвельт і Чарльз Ліндберг зневажали Франкліна Делано Рузвельта, але вони любили Америку і не збиралися втягувати її до чергового європейського конфлікту, який, на їхню думку, не стосувався американських інтересів. Людина може любити свою країну і зневажати її уряд на чолі з містером Клінтоном — як, власне, і було з мільйонами американців.

Якщо нинішня Америка вже не та, що колись, то чим ми завдячуємо нашому уряду? Відповідь є в Євангелії від Матфея: «Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве — кесарю, а Боже Богу» (Мф., 22:21) [41]. Традиціоналістам варто взяти на озброєння ставлення до імперії римських християн. Вони зберігали відданість імперії, та відмовлялися приймати її язичеську культуру. Іншими словами, вони відірвалися від колишніх звичаїв і обрядів та створили нову християнську культуру в своїх родинах і своєму середовищі.

Відділення від домінуючої культури може відбуватися різноманітними способами — від відмови дивитися телевізор і ходити в кіно до домашнього навчання, участі в демонстраціях проти абортів і переселення до менш забруднених районів. Так, зокрема, робили меноніти-аміши, ортодоксальні іудеї, мормони, які переселилися до Великого Солоного озера. Католики дев'ятнадцятого століття забирали дітей із публічних шкіл і віддавали їх до шкіл парафіяльних. У 1980-ті роки протестанти та фунда-менталісти стали створювати альтернативні культурні і суспільні інститути — християнські школи, телепередачі, журнали, радіостанції, мережі кабельного мовлення, книгарні і видавництва. Мільйони дітей відвідують тепер католицькі і протестантські школи — і понад мільйон чоловік навчаються вдома. Звертаючись до традиціоналістів-католиків, оглядач журналу «Уон-дерер» Джеймс К. Фітцпатрик писав: «Нам доведеться пристосуватися до стану субкультури й усього, що цей стан несе... Або ж ми маємо укласти перемир'я з новою Америкою, створеною голлівудськими порнографами... Такий варіант є неможливий» [42].

Дорослі можуть відмежуватися від домінуючої культури, купуючи книги, відеокасети і компакт-диски. Місцевий магазин може пропонувати фільми «для дорослих», однак мережа «Блокбастер відео» торгує тільки класикою. Учорашній Голлівуд зовсім не те, що Голлівуд нинішній. Фільми минулого прославляли героїзм, шляхетність і патріотизм. Серед фільмів 2000 року до таких, безумовно, належать «Гладіатор», «Патріот» і «Тринадцятий день». Коли Американський інститут кіно опублікував у 1989 році список найвидатніших американських кінокартин, у верхній половині цього списку виявився лише один фільм, знятий після 1982 року [43].

Що ж до 1950-х років, до яких нині зневажливо ставляться, то їх представлено сімома фільмами: «На набережній», «Ті, що співають під дощем», «Бульвар Сан-сет», «Міст через ріку Квай», «У джазі лише дівчата», «Усе про Єву» і «Африканська королева» [44]. Серед інших фільмів п'ятидесятих, що ввійшли до топ-списку, «Полудень», «Вікно у двір», «Трамвай «Бажання», «Звідси й у вічність», «Бунтар без причини», «Запаморочення», «Американець у Парижі», «Шейн», «Бен Гур», «Велетень», «Місце під сонцем» і «Шукачі» [45].

У 1998 році Бібліотечна рада запропонувала публіці свій список ста кращих романів двадцятого сторіччя. Зрозуміло, у списку були твори представників контркультури; до нього ввійшли чотири романи Конрада, включаючи «Лорда Джима» і «Серце пітьми»; «Скотний двір» і «1984» Оруела, «Чудовий новий світ» Хакслі, «Сліпуча пітьма» Кестлера, «Уся королівська рать» Роберта Пенна Уоррена, «Володар мух» Вільяма Голдінга, «Кіношник» Уолкера Персі і «Кім» Кіплінга [46]. Серед сотні кращих нехудожніх книг двадцятого сторіччя ведуть перед ліві твори, однак знайшлося місце і Т. С. Еліоту, Г. Л. Менкену, Шелбі Футу, Тому Вулфу, Уїнстону Черчіллю, Полю Фасселу й англійському військовому історикові Джону Кігану [47].

Традиціоналістам не буде складно підготувати курс англійської й американської літератури для шкіл і університетів, а також зібрати фільмотеку, які познайомлять молодь із кращими книгами і фільмами, створеними в Америці. Якщо водопровідну воду пити неможливо, купуй джерельну воду в пляшках. Це правило придатне і до забрудненої культури.

Інтернет може поєднувати групи людей зі схожими політичними і релігійними поглядами. Дорослі можуть знайти те, що їм потрібно, у біографіях, історичних творах, політологічних студіях і в новинах, і не тільки в книгах, а й на кабельному телебаченні. Радіостанції здебільшого забиті «мотлохом», але існують християнські і консервативні радіостанції, а також станції, що передають класичну музику і рок сімдесятих — у піку ейсід-року, хард-року, сатанинському року, хіп-хопу і репу.

У дітей — складніше становище. У музиці, яку вони слухають, у фільмах, які вони переглядають, на МТV та на інших телеканалах, у книгах і журналах, які вони читають, тріумфує гедонізм. Від нього ніде не сховатися.

Мабуть, найкраще, що можуть зробити батьки, — це прищеплювати своїм дітям необхідні життєві цінності і молитися, щоб вони такі цінності втілювали в житті, щоб не загрузли в грандіозному болоті американської мас-культури.

* (Мф., 19:26). — Прим. перекл.

 

Література

1. The Oxford Dictionary of Quotations (London: Oxford University Press, second edition, 1966). — Р. 381.

2.    Russell Kirk. Eliot and His Age (Peru, ІІІ: Sugden, 1971). — Р. 390.

3. Lawrence Auster. «Scam Artists or Victims? The Hasi-dic Defendants of New Square» / NewsMax.com, January 31, 2001. — Р. 1.

4. Sarah Karush. «Couple with 16 Kids, and Counting, Defies Russia's Population Trend» / Associated Press, April 28, 2001.

5. Peter Ford. «Churches on Wane in Europe» / Christian Science Monitor, October 25, 1999. — Р. 1.

6. «Has Christianity Lost Its Identity in Europe?» Classical Christian News, October 8, 1999. http:// www.prayerbo-ok.ca/psalm699.htm

7. Ibid.

8.  Nadia Rybarova. «Czech President Vaclav Havel: Man May Have Lost God» / Associated Press, September 4, 1997.

9.  Ibid.

10.  Larry Witham. «'Christian Nation' Now FightingWords; Fordice Fumbles in PC Territory» / Washington Times, November 23,1992. — Р. 1.

11. Gary DeMar. America's Christian History: The UntoldStory (Atlanta: American Vision, 1995). — Рр. 51–58.

12. Іbid. — Р. 1.

13. Там само. — Р. 12.

14. Там само. — Р. 3.

15. Там само. — Р. 11.

16. Там само. — Р. 2.

17. Ibid.

18. Там само. — Р. 11.

19. Там само. — Р. 3.

20. «Excerpts from Supreme Court Opinions on Prayer» / New York Times, June 20, 2000. — Р. 22.

21. Marina Zogbi. «Marilyn Mansоn — a Controversial Conversation with the Irreverent Reverend» / Metal Edge, July 1996. http://www.cfaweb.com/manson/press/me796.htm

22. Charles Lane. «High Court Lets-Ruling on Church, State Stand» / Washington Post, May 30, 2001. — Р. 3.

23. American Humanist Association, Humanist Manifesto II, 1973. http://humanist.net/documents/manifes-to2.html

24. Ibid.

25. Там само.

26. Там само.

27. Там само.

28. Там само.

29. Там само.

30. Jim Nelson Black. When Nations Die (Wheaton, 111.: Tyndale House Publishers, 1994). — Р. xix.

31. C. S. Lewis. God in the Dock: Essays on Theology and Ethics, Walter Hooper, ed. (Grand Rapids, Mich.: William B. Eerdmans Publishing Company, 1972). — Р. 262.

32. «ACLU Asks Judge to Reel in Republic's Fish Symbol» / Associated Press, May 6, 1999.

33. Bishop Norman McFarland. «A July 4 Meditation on the Faith of the Founders: One Nation Under God» / Orange County Register, July 2, 1995. — Р. 1.

34.  Richmond Newspapers, Inc., et al, Appellants v. Commonwealth of Virginia et al, 448 U.S. 555, No. 79–243, Supreme Court of the United States / Concurring Opinion Argued February 19, 1980. Decided July 2, 1980.

35.  J. William J. Brennan, Jr. «To the Text and Teaching Symposium», Georgetown University. — Washington, D. C., October 12, 1985. http://www.politics.pomona.edu/ dml/LabBrennan.htm

36. William J. Quirk and R. Randall Bridwell, Judicial Dictatorship (New Brunswick N. J.: Transaction Publishers, 1995). — Р. xiii.

37. The Gallup Organization, Princeton N. J., Poll taken August 12–13, 1997. http://www.gallup.com/poll/indica-tors/indreligion.asp

38. Christie Storm. «Communities of Faith» / Arkansas Democrat-Gazette, October 30, 1999. — Р. 2.

39. Theodore Caplow, Louis Hicks and Ben J. Watten-berg. The First Measured Century: An Illustrated Guide to Trends in America, 1900–2000 (Washington, D.C.: AEI Press, 2001). — Р. 117.

40. Ibid. — Р. 116.

41. Fulton J. Sheen. «A Plea for Intolerance», 1931.

42. Patricia Rice. «Singing Out: Revisions Steal Poetry, Meaning from Hymns, Professor Says» / St. Louis Post-Dispatch, June 21,1997. — Р. 31.

43. Marjorie Hyer. «Discord on Hymn Changes; United Methodists Aim to Delete Sexism, Racism from Songs» / Washington Post, March 1,1986. — Р. B6.

44. Ibid.

45. John H. Adams. «Inclusive Language for God Is 'Battleground' in PCUSA» / Layman Online, October 24, 2000. http://www.layman.org/layman/news-from-pcusa/inc-lusive-language-is-battleground.htm

46.  «Debating Baptismal Language» / The Christian Century, September 27, 1995. — Р. 880.

47.  Sen. Robert Byrd. «Polytheism in Modem Garb» / Speech to Senate, July 22, 1992. http://www.sena-te.gov/-byrd/speech-polytheism.htm

48.  Richard N. Ostling. «O God Our [Mother and] Father; New Translations Seek to Rid Bible of «Male Bias»» / Time, October 24,1983. — Р. 56.

49.  Michael Nelson. «Language Revision Sings; Methodist Hymnal Shows Amazing Grace in Rooting Out Hints of Sexism, Racism» / Commercial Appeal, September 29, 1991. — Р. 6.

50. «Quotes from Nontheists» http://memberstripod.com/-Rhatheist/quotes.html

51. Patrick J. Buchanan. «Yes, Mario, There Is a Culture War» / Chicago Tribune, September 14,1992. — Р. 17.

52. David A. Noebel. The Legacy of John Lennon: Charming or Harming a Generation? (Nashville, Tenn.: Thomas Nelson, 1982). — Р. 38.

53. Ibid. — Р. 39.

54. «In the Bosom of Jesus: Yo Mama's Last Supper» / Nation, May 28, 2001. — Р. 30.

55. Elizabeth Bumiller. «Affronted by Nude Last Supper, Giuliani Calls for Decency Panel» / New York Times, February 16, 2001. — Р. Al.

56. Michael Janofsky. «Uproar over Virgin Mary in a Two-Piece Swimsuit» / New York Times, March 31, 2001. — Р. 11.

57. Ibid.

58. Там само.

59. Justin Bachman. «Critics Say King Heirs Are Selling Out His Image» / Associated Press, March 30, 2001.

60. James F. Cooper. «The Right Agenda: Recapture the Culture» / American Arts Quarterly, Spring/Summer 1990. — Р. 3.

61. Ibid.

62. Jay Lindsay. «Christian Group Says Tufts Decision to Cut Funding Threatens Religious Freedom» / Associated Press, May 3, 2000.

63.  Charles Socarides. «How America Went Gay» / America, November 18, 1995. — Р. 20.

64.  Ibid.

65.  Там само.

66.  Там само.

67.  Harry V. Jaffa. Homosexuality and Natural Law(Montclair, Cal.: Claremont Institute for the Study of Statesmanship and Political Philosophy, 1990). — Р. 31.

68. Martin Luther King, Jr. «Letter from a Birmingham Ja-il», April 16, 1963. http://www.tcf.ua.edu/courses/Jbut-ler/T112/King-BirminghamJail.htm

69. George Washington. «Farewell Address», Philadelphia, Penn., September 17, 1796. http://www.virgi-nia.edu/gwpapers/fiEireweU/transcript.html

70. David Limbaugh. «On a Mission for Marriage» / Creators Syndicate, September 7, 2000.

71. William J. Bennett. Index of Leading Cultural Indicators (New York: Broadway Boob, 2000). — Р. 48.

72. Caplow et al. — Р. 70.

73. Bennett. — Р. 145.

74. Там само. — Р. 52.

75. Там само. — Р. 69.

76. Там само. — Р. 27.

77. Там само. — Р. 35.

78. Там само. — Рр. 50, 27.

79. Anthony Harrigan. «The New Anti-Civilization» / Chronicles, June 2001. — Р. 44.

80. Jim Nelson Black. When Nations Die (Wheaton, III: Tyndale House Publishers, 1994). — Р. 8.

81. Ruth Gledhill. «Christianity Almost Beaten, Says Car-dinal» / London Times, September 6, 2001.

82. Bruce Frohnen. «T. S. Eliot on the Necessity of Christian Culture» / Witherspoon Lectures, Family Research Council, http://www.frc.org/papers/witherspoon/index.cfm?get=WT01&arc=yes

83. Russell Kirk. Eliot and His Age (New York: Random House, 1971). — Р. 324.

84. Boy Scouts of America. Handbook for Boys (Boysco-uts of America, 1911). — Р. 215.

85. Jeffrie A. Herrman. «BSA Supports Spiritual Direction in Life» / Sun-Sentinel, October 16, 2000. — Р. 25.

86. Boy Scouts of America. «Position Statement on Homosexuality and the BSA», February 15, 1991. http://www. religioustolerance.org/bsa_0.htm

87. Peter Ferrara. «The Battle over the Boy Scouts» / Weekly Standard, June 11, 2001. — Р. 21.

88.  Transcript. «Should the ACLU Defend NAMBLA?» The O'Reilly Factor, January 2, 2001; Bill O'Reilly, «Corrup-ters Setting the Standards» / Washington Times, May 21, 2001. — Р. A16.

89.  Superior Court of New Jersey, Appellate Division, A-2427-95T3 James Dale v. Boy Scouts of America, Argued December 8, 1997, Decided March 2, 1998. http://di-ana.law.yale.edu/Diana/db/4298-36.html

90.  «Spielberg to Quit Boy Scouts Board» / Associated Press, April 17, 2001.

91.  Valerie Richardson. «Democratic Delegates Boo the Boy Scouts of America» / Washington Times, August 18, 2000. — Р. 1.

92.  Nat Hentoff. «Scouts Honor? '60 Minutes' Coverage Biased and Unfair» / Washington Times, April 16, 2001. — Р. A17.

93.  Ibid.

94.  T. S. Eliot. «Notes Towards the Definition of Culture», Christianity and Culture (New York: Harcourt, Brace, 1967). — Р. 200.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту