Євреї і шляхта
Про автора Ім'я Станіслава Сташиця мало знайоме нашому читачеві. Проте Сташиць був великим громадським діячем, який відіграв значну роль у бурхливу, багату подіями епоху історії Польщі. Він був видатним науковцем, і йому належить почесне місце в історії польської науки. З особливою силою думки й прагнення Сташиця, його суспільні ідеали, його сміливі вимоги, а разом із тим і його коливання, і компромісні пропозиції проявилися в публіцистиці. Написані з великою суспільною, патріотичною пристрастю, публіцистичні твори Сташиця відтворюють епоху, а також образ одного з найбільш передових її діячів. Барвиста і своєрідна публіцистика Сташиця ввійшла до культурної спадщини, якою справедливо пишається польський народ. І хоча нас відокремлює вже двісті років від часу народження автора «Застережень Польщі», його творчість не випадково викликає жвавий інтерес польських читачів, про що свідчать і численні перевидання його творів і низка робіт, присвячених Сташицю істориками, літературознавцями, філософами.
Де б не виникли землеробський стан і стан міський, першими зі всіх ледарів розоряються євреї. Євреї — це п'явки хлібороба, ніхто з них не сприяє збільшенню урожаїв країни; цей сорт людей, не рахуючи невеликої кількості ремісників, не допомагає відновленню і переробці таких урожаїв. Усі вони живуть коштом інших станів, які працюють. Їхнє споживання приносить країні ті ж наслідки, які виникли б, якби ці хліб, полотнина і сукна, які споживають євреї, були винищені жучком або спалені вогнем.
Євреї — це літня і зимова сарана нашої країни. Обидві ці різновиди створінь прискорюють оборот грошей, полегшують обмін багатств, розоряють роботящих людей, винищують родючі поля, наповняють села убогістю і заражають повітря гнилизною. Єврейство збіднює наші села і наповняє сморідом міста.
Хай навіть хліборобський стан доможеться в Польщі правосуддя, а міський стан — свободи і безпеки, все одно хліборобству і містам важко буде піднятися, поки в руках євреїв залишатиметься шинкарство, поки євреї в містах являтимуть собою особливий стан, незалежний від міської влади, але який має свою владу, своїх власних суддів, тобто матимуть в місті ніби особливе місто**; наш селянин доти лишень через силу вибиратиметься зі
своєї убогості і звільнятиметься від пороку пияцтва, доки єврейське плем'я, усією своєю релігією і вихованням, володітиме цією отрутою, за допомогою якої, якщо захоче, може безкарно морочити голову декільком мільйонам людей і, позбавивши їх на кілька годин свідомості, мати у своєму розпорядженні майно хлібороба, як йому заманеться.
Євреї, останній набрід, одурманений численними обрядами своєї релігії, і до одних лише хтивостей пристосованими, які настільки сильні в людині, більш схильній до придбання звичок, ніж до міркування, дотепер носять у собі дух ледарства і блукань перших своїх предків, пастухів. Єврейський орден, так само як колись орден наших тамплієрів, хрестоносців і т. д., нізащо не хотів працювати, а тільки мандрувати, бродяжити, молитися і грабувати чужі землі.
Статут єврейського ордену не готує людей до старанної і настільки необхідної нині суспільству праці. Тому серед працьовитих народів єврейське плем'я ніде не може утриматися. Лише за поганої влади, лише в тих країнах, де ледарі мають захист і утримують беззаконну першість, тільки там євреї гніздяться і множаться. Усюди за феодальної влади існувало єврейське гніздо, там євреї ставали посередниками між паном і його підданими. Вони були зручним і згідливим зі шляхетською справедливістю знаряддям жадібності шляхтича, якого релігія утримувала від явного грабунку.
Те, чого пан не міг вирвати у своїх кріпаків без обтяження совісті, то він зі спокійною совістю виривав у них за допомогою єврейського обману.
Кожен польський шляхтич безперестану повторює, що польський селянин занадто дурний, непрацьовитий, ледачий, тому йому неможливо давати ані правосуддя, ані свободи.
І жоден шляхтич не почуває або не хоче чути, що він сам тому причина; що польський селянин така ж людина, як і німецький селянин, селянин через кордон від нас у Сілезії, Пруссії, Саксонії. Чому ж той освічений, працьовитий і корисний країні? Причина не в природі польського селянина, а у сваволі шляхти, яка панує в Польщі. Селянин наш не зміниться, поки не зміниться шляхта.
Шляхтич скаржиться, що польський селянин — страшний п'яниця, а тим часом усякий шляхтич відкриває у своєму селі і містечку по п'ять, або шість шинків, наставляє сільця для уловлення цього селянина. У цих корчмах він саджає євреїв, підбираючи найпролазливіших із них, які йому більше заплатять, тобто які вміють обманювати і споювати селян. Неощадливий поміщик! Не на пияцтві, не на пограбуванні свого кріпака засновуй зростання своїх баришів! Бо цей обман, це обдирання селянина євреями до останнього гроша руйнує його господарство; так, замість збагачення, воно розоряє країну і готує твою загибель. Кожен злотий, на який єврей підвищує тобі плату за право шинкувати, — це злотий, за допомогою якого він робить тебе біднішим.
І це так. Крім повної безпорадності нашого селянина перед свавіллям шляхти, євреї — це друга велика причина його лінощів, дурості, пияцтва й убогості. Селяни змушені вдягати і годувати декілька сот тисяч єврейства. Це зле плем'я, виманивши в селянина останній окраєць хліба, краде його гроші, позбавляє його здатності добувати собі їжу, здоров'я, навіть самого розуму.
Євреї, яких уряд Єгипту колись примушував до праці, утекли, обікравши країну, вважали за краще бездіяльними бурлаками тинятися по пустелях. Звичай цього народу, його спосіб життя і мораль суперечать нужденній релігії. Він читає у своїх книгах, що за образи, що їх завдали люди інших релігій, дозволяється, позичивши в них різний посуд і срібло, забрати це все і втікати. Натомість, наша релігія в будь-якому разі обман і шахрайство забороняє. Вона вчить, що ніколи не можна самому стягати за свої образи. Тобто єврей зі своєю мораллю завжди буде небезпечний і фальшивим і за будь-якого шахрайства легко заспокоїть свою совість, назвавши крадіжку винагородою за свої образи.
Хлібороб у Польщі, країні північній, до деякої міри має потребу в гарячливих напоях. Усі напої, а особливо горілка, найбільше Польщі природна, мають ту страшну властивість, що на кілька годин позбавляють людину свідомості, розуму й пам'яті.
Надати євреям можливість розпоряджатися настільки страшним за своїми наслідками напоєм — означає довіряти надбання нашого хлібороба людям, позбавленим віри, озлобленим на християн, дати їм у руки знаряддя, за допомогою якого вони можуть безкарно користуватися майном хлібороба.
Єврейство прекрасно знає, наскільки вигідним може бути для них володіння таким напоєм, наскільки це відповідає їх напрямку думок, і тому ніколи не домагається права продавати пиво, тому що пиво, не позбавляє людину свідомості, не полегшує можливості знедолити її.
У такій холодній країні, як Польща, не можна забороняти гарячливі напої, але добрий уряд неодмінно зробить висновок, що торгівля горілкою аж ніяк не має бути єврейською справою. Нехай євреї одержать від влади рівну з кожним мешканцем країни можливість заробляти, крім продажу горілки, яку аби поліпшити в країні стан землеробства слід суворо заборонити по всій Польщі, по всіх містах і селах.
Із усіх мешканців Польщі, підлеглих самовладній шляхті, найбільші права і свободи вона надає євреям. Хліборобу-християнину вона дотепер не бажає забезпечити справедливості, навпаки, й дотепер повторює такі дикі слова: тоді-от, мовляв, шляхтич і стане рабом, коли хліборобу буде дано правосуддя. Але те, що йому доводиться ставати перед судом разом із євреєм, аж ніяк не ображає забобонів шляхтича, який не розмірковує.
Ані лютеранам, ані кальвіністам, ані грекам, ані вірменам, нікому, де б хто з них не перебував, не дозволяється мати особливих законів, установ, суддів, усюди вони мусять коритися владі і законам міста. А євреї, де б вони не перебували, мають свої особливі закони, особливі установи і суддів.
Ця сваволя і сприяла тому, що шляхта, яка завжди керується лише особистими вигодами і сповнена грубих забобонів щодо своєї волі, ніколи не здатна зректися цих особистих інтересів заради блага всієї країни, одну половину найбагатших своїх міст уже запрягла в ярмо іноземних деспотів, інші ж наповнює єврейським плем'ям. Ця сваволя і сприяла тому, що ще не погублена безладдям частина польської нації вже значною мірою перетворюється на єврейську націю. Одну частину поляків пригнічено приватним поневоленням, іншу майже у всіх королівських маєтках принижують пожадливі старости більше, ніж євреї. Тому в польській нації немає того діяльного духу що ми бачимо в чужих краях. Немає в наших містах іншого публічного життя, окрім єврейського. Городянин байдужий до всіх іноземних насильств і образ, заподіюваних депутатам і єпископам, тому що недальновидна шляхетська влада відняла в нього всяку прихильність до батьківщини.
Запевняю, що якби міста нарівні зі шляхтою вирішували долю країни, якби вони на сеймі 1768 року мали своїх депутатів, ніколи б іноземці так не знахабніли і ніколи б їм не вдалося захопити в центрі Варшави найперших сенаторів і неквапно, спокійно відвезти їх із Польщі, везучи їх через настільки численні міста. Збігшись в одну годину кілька десятків тисяч народу який любить батьківщину розірвали б цих насильників на шматки, тиран же Репнін ще раніше змушений був би втекти.
Якби наша безрозсудна шляхта не відмовила містам у правах громадянства в часи Зигмунда Августа, якби міста брали участь у законодавстві, як це було за Казимира Великого, так само як і за короля Олександра, то не було б видно цих зарослих землею бруківок, які нині в кожному містечку тягнуться далеко в поля, наші міста були б великими, велелюдними, багатими, а отже, якщо в інших країнах містам вдається самим виганяти і придушувати солдат своїх тиранів, то, звичайно, ніколи б не сталося і настільки розбійницького розділу нашої країни, тому що кожне місто було б готовим військом для захисту нашої країни.
Нехай же відтепер шляхта намагається помножити польську націю, а не націю єврейську. Нехай євреї не знаходять заступників у воєводах, у віце-воєводах, у старостах і т. д. Та нехай вони так само, як лютерани, кальвіністи і т. п., мешкаючи в містах, підкоряються міським законам, владі і суддям. Ніякої кагальної влади вони мати не повинні, крім одного рабина для відправлення релігійних обрядів.
Отже, неодмінно потрібні два закони відносно євреїв, щоб вони не шкодили відродженню землеробства і росту міст.
Перший: щоби жоден єврей у Польщі не торгував горілкою.
Другий: щоб євреї в містах, так само як і мешканці інших віросповідань, підпорядковувалися магістрату й іншій владі міста, без права мати ані особливих посадових осіб, ані громади, особливого начальства або кагалу. Далі, для повного викорінювання в них станового і замкнено-общинного духу, слід доручити виховання їх Освітній комісії, що призначила б їм учителів, склала моральні приписи й інші підручники.
Для того щоб відучити євреїв від бездіяльного життя, законом буде запропоновано, що жоден єврей, доки не візьметься за обробіток землі або не навчиться ремесла, не може женитися***; нарешті, через те, що євреї вже не говорять давньоєврейською мовою, не знають рідної мови, своєї первинної релігійної мови, а відправляють обряди зіпсованою німецькою мовою, отже раз будучи вигнаними з Німеччини, вони ввалилися до Польщу і єдино Польщею існують, нехай відтепер говорять польською мовою, нехай цією польською мовою отримують виховання і нею відправляють свої релігійні обряди і проповідують своє вчення.
* Станислав Сташиц. Избранное. — М., 1957. — С. 314–320.
** Єврейські громади в польських містах мали особливе самоврядування (кагал), у віданні якого знаходилися питання релігії, школа, адміністрація і суд зі справ єврейського населення.
*** Євреї, крім м'якості стосовно себе законів, знаходять додатковий засіб до свого розмноження в країні ще у своїй нечистоті, у тій боязкості, марності, що породжує в цих людях погане виховання. Євреї в містах не настільки обтяжені щодо солдатського постою. Орди єврейської бідноти, які виганяються через кордони, спокійно вступають до Польщі, без жодних перешкод з боку наших солдатів. Але якщо на кордоні покажеться якийсь мужик або міщанин з-за кордону, то негайно неосвічений шляхтич-кавалерист, який не розуміє блага країни ловить його і записує в солдати. Я застерігаю стани, які сеймують, що закон, який стосується закордонних прибульців не виконується, внаслідок чого країна зазнає безмірних збитків. Перебуваючи часто у прикордонні, я бачу, що за всякого рекрутського набору за кордоном молодь тисячами бігла б до Польщі. Але оскільки на кордонах підстерігає національна кавалерія, народ за кордоном уже так наляканий, що, хоч його насильно беруть у рекрути, боїться бігти до Польщі. Потрібно у найсуворіший спосіб покарати «товариство» («товаришами» у польській феодальній армії називалися рядові зі шляхтичів), яке не кориться настільки мудрому і настільки корисному для нас закону. Чому це в Польщі солдати не мусять коритися закону, коли за кордоном навіть зараз, під час війни кожен якнайточніше його дотримується і люд, який іде з Польщі, не піддають ніяким нападам? (Прим. автора.)