головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 7/2005 
Персонал № 7/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







«Я ніколи не вбирався в чужі одежі, а з Богом і вірою у власні сили творив і творю свою долю...»

Василь Шевченко

Шевченко Василь Григорович народився 18 вересня 1960 року в селі Софійка Богуславського району Київської області, укра­їнець.

Після закінчення середньої школи працю­вав муляром у «Київміськбуді-4». Закін­чив Київський державний університет ім. Тараса Шевченка (спеціальність «біо­фізика»), а також Інститут права Міжрегі­ональної Академії управління персона­лом (кваліфікація — юрист). Атестований як фахівець з питань торгівлі цінними па­перами та спеціаліст з управління актива­ми інвестиційних фондів та інвестиційних компаній (Атестаційна комісія Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, АДС «Український міжна­родний культурний центр»). З 1983 року — молодший науковий співро­бітник Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова АН УРСР. У 1987 році обраний голо­вою оргкомітету Молодіжного житлово­го комплексу «Академічний» АН УРСР. З 1997 року — ди­ректор з питань фінансів та адміністрації Міжнародного інституту менеджменту (МІМ-Київ). З 1999 року працю­вав директором видавничого дому «Юридична книга». Один із розробників Закону України «Про державну під­тримку книговидавничої справи в Україні», який був по­даний до парламенту як законопроект Кабінету Міністрів України. Брав активну участь у процесі погодження, розгляду, змін до нього та прийняття Верховною Радою зазна­ченого законопроекту.

Із жовтня 2002 року — радник Голови Державного коміте­ту телебачення і радіомовлення України з питань видав­ничої справи та забезпечення законопроектної діяльності комітету на громадських засадах.

7 червня 2004 року призначений першим заступником Го­лови Державного комітету телебачення і радіомовлення України у зв'язках з Верховною Радою України. Василь Шевченко веде активну громадську діяльність. З 2000 року — член Української асоціації видавців та книго-розповсюджувачів, а з 2003 року — її віце-президент. Та­кож він є членом Ради Спілки юристів України. Одружений. Разом з дружиною, Людмилою Володимирів­ною, виховує доньку Олександру.

Він одразу викликає симпатію — цей кароокий, упевнений у собі чорнявець з типово українською зовнішністю й козацькими вуса­ми, з усмішкою щирою й довірли­вою. А вже невдовзі після зна­йомства ловиш себе на думці, як навдивовижу звучить із Василе-вих уст стисла історія його життя, починаючи від самих витоків.

Й одразу мовить Василь Григо­рович про рідну Софійку, де одра­зу за городами плинула в мальов­ничих берегах Рось, — свою «ма­лу вітчизну» на Богуславщині, незабутній куточок раю на землі. Школу Василь Шевченко за­кінчив без жодної четвірки, а зо­лоту медаль за успіхи в навчанні не одержав тільки тому, що зробив дві помилки на письмово­му екзамені з мови. Хтось би розгубився, спантеличився, зне­вірився у власних силах, збився на манівці. Тільки не він, звиклий самостійно долати труднощі і в спорті, де тоді досяг неабияких успіхів, і в багатьох інших неоднозначних ситуа­ціях, які вибудовувало життя. І таки навчився сам створюва­ти обставини, сприятливі для того, щоб утвердитися в тій чи іншій справі.

Як і чимало його ровесників, мріяв бути льотчиком-космонавтом, пізніше, втім, зрозумів, що не всі мрії в житті здійсню­ються. Та в цьому драми теж не вгледів, усвідомивши, що на світі чимало земних, але не менш захоплюючих справ, ніж космос. Вступив на біологічний факультет Київського універ­ситету. І те, що — не з першої спроби, — теж його не знітило, не розчарувало у виборі, не зменшило інтересу до життя. На­бував, як тоді казали, робітничого стажу на будовах Києва, і тепер з гордістю говорить, що такі відомі в столиці споруди, як готель «Мир» чи музей Великої Вітчизняної війни, і він теж будував. Це й, напевно, допомогло стати одним із лідерів кооперативного руху, коли той тількино зароджувався.

Втім, це буде потім, а до цього він закінчив біофак університету, за роз­поділом працював в Інституті кібернетики, досліджуючи тему, пов'язану з тим же космосом, закінчував канди­датську, для захисту якої напрацював усе необхідне.

А до всього в Карпатах, у Славському, щороку організовував і прово­див школу з математичного моделювання. Сюди з'їжджалися кращі академічні сили в біофізиці — академіки й професори, справжні наукові світила з усього то­дішнього Союзу. У вільний час солідна професура каталася на гірських лижах, а вечорами неформально спілкувалася за склянкою чаю; дискусії тут відбувалися воістину гарячі, чи­мало наукових знахідок, а напевне й відкриттів зродили. Ту т Василь Шевченко сповна виявив наукові й організаторські здібності, притаманні йому ще зі школи. Так тривало кілька років. І раптом…

Втім, він усе тоді зважив: був уже одружений, однак власного житла не мав і невідомо коли мав би, заробітна плата наукового співробітника дава­ла змогу ледве зводити кінці з кінця­ми. Одне слово, реалії життя запро­понували свій вибір, і Василь, зва­живши всі «за» і «проти», прийняв його.

Молодіжний житловий кооператив, — це був натоді чи не єдиний шанс мати йому і таким, як він, власну квартиру в сто­лиці. І він узявся організовувати нову справу, яку успішно за­вершив, хоча скептиків мав чимало: як це кандидати наук клас­тимуть цеглу? Але ж клали, підтверджуючи ту давню народну істину, що не святі горшки ліплять.

Вісім років пішло на МЖК. Здобув чи втратив він, одійшовши свого часу від занять наукою, невідомо. Проте живе тепер у трикімнатній квартирі в центрі Києва, яку збудував своїми ру­ками.

Мав тоді лише двадцять сім років за плечима і кількатисячний колек­тив, який довірив йому свої долі. МЖК став водночас і точкою відліку для страхового бізнесу, котрий, відповідно, природно перейшов у біз­нес юридичний, а затим — і в книго­видавничий. Зазначимо, що й тут Шевченко довів свою спро­можність — організував в 1999 році разом з колегами, зокре­ма Миколою Оніщуком, видавничий дім «Юридична книга», й вивів його на одне з чільних місць серед інших підприємств галузі.

Досягати поставленої мети стало стрижнем харктеру Васи­ля Шевченка. Невипадково саме йому доручили вести періо­дичну пресу й книговидавництво в Державному комітеті з ра­діомовлення і телебачення. Людині, яка в кожній справі виявляє макси­мум ініціативи й самостійності і може сказати: «З Божою та людською допомогою, а головне — з вірою у власні си­ли творив і творю я свою долю».

Лише рік Василь Шевченко на цій відповідальній державній посаді. Має чимало задумів, кожен із яких звик неодмінно реалізовувати. Звісно, це зовсім не означає, що він досяг усьо­го, чого хотів. Є логіка його поступу, і кожна наступна життєва сходинка щоразу природно випливає з попе­редньої. І бажаючи йому, щоб так тривало й надалі, спитали про те, чому саме Академію обрав він для здобуття другої ви­щої освіти.

Сталося це, коли відчув у цьому потребу — вступ до МАУП ніби плавно перетікав із його попереднього досвіду, з того, чим щоденно опікувався до приходу в Академію. Юридичний світ йому близький, серед юристів було і є чи­мало друзів. Ще в МЖК йому доводилося оформляти юри­дично багато документів. Працював у юридичній фірмі, став членом Спілки юристів, хоча формально від­повідної освіти не мав. Тож було не­обхідно систематизувати практичні знання. Перебравши кілька вузів, включаючи й Київський національ­ний університет, зупинив свою увагу на Академії, бо вважає, що це справді кращий недержавний вищий навчальний заклад країни. Про це переконливо свід­чили рейтинги вузів, і сам він невдовзі пересвідчився, що тут дають глибоку й ґрунтовну освіту.

— Навчався заочно, що само по собі досить складно, зважаю­чи на основну роботу, напружену й понаднормову. Але навчався охоче. До того ж у нас була доволі дружна група, і мені жаль, що не поталанило бути з нею, коли цього року всі збиралися разом. Бо зустріч однокурсників збіглася в часі з моєю поїздкою на Єв­ропейський видавничий форум. Сподіваюсь, що такі збори — по­чаток гарної традиції, і мені ще пощас­тить бувати на них... Для тих, хто навчається в МАУП, є ґрунтовна ос­вітня база, прекрасно й те, зокрема — це в мені говорить фахівець — що Ака­демія має потужне видавництво, яке забезпечує студентів необхідною нав­чальною літературою. І ще на одному принагідно хотів би наголосити. МАУП — не тільки висока якість освітніх послуг, про що я пересвідчився особисто, це також і неповторна аура академічного містечка, якась дивовиж­на культурна оаза, де віє національний дух, де в «Саду України» вбираєш пахощі рідної землі. У добрий час і зі світлими наміра­ми задумав і втілив у життя це незвичайне містечко Георгій Васильович Щокін. Цей його стиль, вплив неординарної особис­тості відчуваєш на кожному клаптику «МАУПівської» тери­торії...

Вів розмову Олександр КАВУНЕНКО



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту