РУБРИКИ

№ 9/2006

архів номерів

рік:	2008 2007 2006 2005
	2004 2003 2002

Тенденції та перспективи розвитку світової економіки: регіональний аспект

Наталія РЄЗНІКОВА,
кандидат економічних наук, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Сучасний період світового економічного розвитку під впливом явищ глобалізації та ін теграції характеризується фундаментальними змінами. Інтеграційні процеси між країнами призвели до зняття існуючих бар'єрів для входження на національні ринки капіталу іно земних фінансових інституцій, підвищення мобільності капіталу на фоні дерегулювання та лібералізації міжнародної торгівлі, а поси лення взаємозалежності світу стало проявом його існуючої цілісності.

Дослідженню природи, проявів глобалізації й прогнозів її розвитку була присвячена особ лива увага відомих західних учених-економістів, серед яких М. Бордо, А. Веласко, Р. Глік, Г. Гортон, Д. Даймонд, Р. Дорнбуш, П. Кругман, М. Обстфельд, К. Рейнхарт, Р. Рігобон та інші. У роботах С. Стренджа, П. Евенса, Ф. Черні, Л. Вейса, П. Катценштайна досліджено форму вання глобального економічного, правового та політичного простору і становлення нового світогосподарського порядку з позицій сило вих відносин і міждержавних конфліктів. Про те як у іноземній, так і у вітчизняній економіч ній літературі немає одностайності в оцінюван ні процесу глобалізації, яка одночасно є джере лом непередбаченості, нестійкості міжнарод них ринків капіталу, а також запорукою між державної диверсифікації та підвищених тем пів зростання.

Високотехнологічні деструкції віртуальної економіки як прояв міждержавної взаємоза лежності не лише економіко-політичного, а й позаекономічного характеру, що супроводжу ються ігноруванням багатьох цивілізаційних імперативів, створюють глобальні проблеми та реальні загрози світовій фінансовій системі.

Науковці сьогодення роблять далекоглядні висновки про неминуче відмирання національ них держав. Так, наприклад, Р. О. Брайєн під креслює залежність майбутнього будь-якої на ції від її причетності до так званого «глобаль ного інтегрального», порівнюючи наближення до останнього із так званим символічним кін цем географії [1, с. 5]. Проте це твердження є достатньо непереконливим. Стихійні процеси глобалізації не перетворюють економіку в ін тегральне ціле, а навпаки, посилюють її дис пропорції, що проявляються у зростанні кон трасту між високорозвинутим центром (де проживає менше 1/6 населення) і периферією, яка зосереджує основну частину населення планети.

Архітектоніка світової економіки, що форму ється, є вкрай нестабіль ною і характеризується великими потрясіннями не лише для країн пери ферії, а й для центру, ос кільки світова валютно-фінансова сфера пере творилася у єдину сис тему, і обвал якоїсь її ланки тяжко відобража ється на інших [2, с. 12], особливо, в умовах кар коломного розширення ринкових відносин дер жавами Центральної, Південно-Східної Євро пи та країнами СНД роль цієї суто економіч ної сфери світогоспо-дарського життя незмір но посилюється.

Глобалізація виправ довує неоднорідні про цеси, що відбуваються у світі. Найрадикальніші прогнози пророкують зміни найширшого мас штабу — від встанов лення американської суспільної моделі в усьому світі до початку ери Китаю. Окрім того, фінансова криза в Пів денно-Східній Азії на голосила на небезпеці широких узагальнень. Виявилось, що попри достатню інтегрова ність одного з фінансово-економічних полюсів у світі — Азіатсько-тихоокеанського регіону до світових економічних процесів, вплив азій ської кризи на різні країни глобалізованої еко номіки мав подекуди взаємовиключний харак тер. Відтік капіталів, що лише за два місяці піс ля кризи сягнув 230 млрд дол., більшою мірою був спрямований до США [3, с. 239]. Сприй няття зростаючої небезпеки нестабільності не залежно від глибини її проявів — чи то у вигля ді валютної, банківської, подвійної, фінансової чи системної кризи — як неминучої ціни глоба лізації, спонукає до пошуків оптимальних спо собів вирішення накопичених суперечностей.

Трансформаційні процеси у світовому еко номічному просторі перейшли в якісно новий вимір: із стану коливного спокою, врівноваже ності до нового витка спіралі з коливними різ ко амплітудними рухами та синтетично-синергічним середовищем [4, с. 8]. На думку К. Ру дого, специфіка фінансових криз ХХІ століття здебільшого пояснюватиметься позицією США як одного зі світових лідерів. Серед фун даментальних зрушень на світогосподарській арені відомий дослідник Е. Кочетов вирізняє новітню структуру суспільного розподілу пра ці з виникненням його нових форм, що відріз няються за змістом від міжнародного, міждер жавного розподілу праці, формування нових суб'єктів світогосподарського діалогу, які реа лізують власні інтереси не в економічних, а на міжнародних межах [5, с. 114]. Ці процеси та інші зміни висувають на передній план проб лему перегляду системи поглядів на мапу сві ту — від її політичної домінанти до власне гео-економічної, що принципово стане основою для усвідомлення фундаментальної бази, яка з метою реалізації стратегічного оперування на світовій арені актуалізуватиме нанесення еко номічних кордонів на світовій політичній кар ті. Американські науковці М. Столь і Г. Тарч, зокрема, ще в 1982 р. у дослідженні «Глобаль на політична економія 1980-х років», яке було теоретичним обґрунтуванням необхідності пе реходу до формування і реалізації нової гло бальної концепції для збереження за Сполуче ними Штатами Америки позицій світового лі дера, зазначали: «Попри зменшення значення США у світовій економіці через припинення існування економічного порядку, зафіксовано го Бреттон-Вудською системою, проте, з ура хуванням тісної взаємопов'язаності політики та економіки, а отже, взаємовпливовості зов нішньої та внутрішньої політик держав та ін ших неурядових гравців у вигляді корпорацій, банків, міжнародних інституцій, США в змозі впливати на вирішальні економічні процеси за допомогою гегемоністської політики з боку найвпливовіших ТНК». Отже, можна ствер джувати, що об'єктивність процесу глобаліза ції не залишає сумнівів не лише з причини від дзеркалення об'єктивних можливостей і пот реб більш високої, інтенсивної стадії розвитку міжнародного розподілу праці, а й з погляду концентрації і вираження її системних харак теристик — зовнішньої експансії і потреб роз ширення через залучення до своєї орбіти і пог линання інших господарських систем, освоєн ня нових територій і ресурсів, адже лише в ца рині міжнародних відносин найширше роз криваються потенційні можливості і функції самого капіталу.

Все ж побудова нової фінансової архітекту ри вимагає вирішення трьох основних проб лем: вибору валютного режиму, запобігання фінансовим кризам із застосуванням системи попереджуючих індикаторів та інституційної реформи. Окрім того, у межах цієї нової сис теми необхідно визначити локомотив майбут нього фінансового розвитку світового співто вариства. У дослідженнях західних учених Г. Камінскі, К. Рейнхарт, М. Дулі, С. Едвардса порушено питання пошуку оптимального ва лютного курсу та однозначних рекомендацій щодо пріоритетності того чи іншого механіз му курсоутворення. Аналізуючи історію фі нансових потрясінь та, зокрема, валютних криз, учені припустили, що використання в ролі валютного режиму жорсткої фіксації — офіційної доларизації або валютного управ ління — здатне скоротити до мінімуму враз ливість країни перед проявами нестабільнос ті. Приводом для подібних висновків став рет роспективний аналіз розгортання криз у пері од від золотомонетного стандарту до постя-майської системи. Так, в еру золотомонетного стандарту центральний банк міг маніпулюва ти лише ліквідністю, забезпеченою золотими резервами, що спричинило необхідність ба лансування між банківською та валютною кризою, залежно від обраного рішення нової дилеми: дотримуватись інтервенцій, скорочу ючи банківську паніку, але при цьому зменшу ючи рівень своїх резервів, або підтримувати обмінний курс своєї валюти в установлених межах. У розвинених країнах валютна криза була короткостроковою і розгорталась або па ралельно з банківською кризою, або була її безпосереднім наслідком. У країнах, що роз вивались, валютні потрясіння, ініційовані спекулянтами, відбувались частіше і мали більш згубний характер. У свою чергу, за зо-лотодевізного стандарту, валютна криза зали шалась частиною загальних шоків або подвій них криз, не будучи основним джерелом фі нансової нестабільності. Проте, як влучно заз начає вчений К. Рудий, саме за Бреттон-Вуд-ської системи валютні курси вперше стали са модостатньою проблемою, яка, у свою чергу, спричинила нестабільність на позичковому та фондовому ринках [3, с. 176]. Валютні парите ти виявились об'єктом спекулятивних атак через неузгодженість внутрішніх та зовнішніх цілей політики держав, що, як наслідок, спро вокувало девальвацію та/або призводило до необхідності отримання зовнішніх позик. Ос таннє сприяло розвитку міжнародного ринку капіталів, який надалі став підґрунтям для зародження зовнішніх валютних шоків. Таким чином, серед особливостей валютних криз у період функціонування Бреттон-Вудської системи, на нашу думку, слід назвати саме не узгодженість цілей макроекономічної політи ки із зобов'язанням підтримувати зафіксова ний валютний курс та вплив стану конкурен тоспроможності на коливання реального ва лютного курсу, а отже, на необхідність коригу вання номінального паритету. За Ямайської системи через зняття валютних обмежень та зростання мобільності капіталу місцем зарод ження валютних криз став міжнародний ри нок, проте основну роль відігравали боргові кризи. Тобто запровадження плаваючих за мість фіксованих валютних курсів у більшос ті країн не забезпечило їхньої стабільності, попри масштабні витрати на валютну інтер венцію. На практиці такий режим виявився неспроможним забезпечити вирівнювання платіжних балансів, тримати під контролем переміщення «гарячих» грошей, валютну спе куляцію та вирішувати проблеми безробіття. Американські вчені Б. Айхенгрін, Р. Соло мон та П. Гарбер вбачають у теперішній міжна родній валютно-фінансовій системі риси Бреттон-Вудської, аргументуючи цю тезу тим фактом, що нині, як і 40 років тому, сві това система складається з центру, що, маючи надзвичайний привілей у вигля ді спроможності випускати валюту зі статусом резервної, продовжує «жить не по средствам» (рос.) та периферії, яка проводить свою зовнішньоеконо мічну діяльність, виходячи з реалій розвитку центру, а політика зростання якої через її експортну орієнтацію ви магає підтримки недооціненого курсу національної валюти, наслідком чого стає накопичення низькодоходних міжнародних резервів, емітованих і деномінованих у валюті країни-центру. У 60-х роках минулого століття центром були Сполучені Штати Америки, Євро па та Японія ділили між собою право на зиватись периферією, а більшість країн, що розвиваються, лише частково були інтегровані до системи міжнародних світогосподарських зв'язків. На сучасному ж етапі розвитку в цілому та його еконо мічній домінанті зокрема, коли перегля дається політика зростання, організації управління, механізмів функціонуван ня, існування та співіснування, зміню ються назви країн, що звуться перифері єю — ними стають групи країн Азії та Латинської Америки з ринками, що народжу ються, проте США як країна-центр продовжує користуватись своїми привілеями. Основна різниця полягає у виникненні третього блоку — Європи, яка, попри зміни у впливовості, можливостях та потенціалі розвитку, проте, за відсутності статусу країни-емітента основної резервної валюти, не може, на відміну від США, користуватись своїм становищем, а от же, перебуває під певним тиском. Зазначена позиція дає змогу прогнозувати майбутнє співвідношення сил на світовій фінансовій арені. Мова йде про те, що нинішня система міжнародних угод, попри її дотримання, базу ється на великій кількості припущень та не відповідностей узятим зобов'язанням, особли ве місце серед яких посідає специфічність еко номічної ситуації в США, які в найближчі ро ки ризикують побити рекорд торговельного дефіциту 2004 р., коли той становив близько 620 млрд дол. (5,3% ВВП) та дефіциту поточ ного балансу — 660–670 млрд дол. (5,7% ВВП) [6]. Виникає припущення, що США можуть і надалі збільшувати дефіцит поточного балан су через здатність економік країн Азії та Ла тинської Америки акумулювати долари. Від повідно, поки немає необхідності у регулюванні платіжного балансу, немає й ризику офіцій ного знецінення долара. Проте різка позиція Народного банку Китаю щодо ревальвації юаня на 2% зі встановленою на рівні +/– 0,3% межею щоденного коливання та відміна десятирічної прив'язки до долара на користь режиму керо ваного плавання з прив'язкою до кошика ва лют здатні відновити довгострокову тенден цію зниження долара і позначатись на еконо мічному становищі США.

Загалом зростання світової економіки у 2005 р. помітно сповільнилось, знизившись до рівня 3,2%, який у 2004 р. становив 3,8% (див. рис. 1).

Зазначене сповільнення мало повсюдний ха рактер і спостерігалось майже у всіх регіонах світу, що пояснюється цілою низкою причин, серед яких зростання цін на нафту, обмежені можливості ресурсопостачальних галузей, а та кож жорстка монетарна політика в США та ін ших високорозвинених країнах. В останніх по казник економічного розвитку у 2005 р. стано вив 2,5% проти 3,1% у 2004 році.

Рівні промислового виробництва та торгових потоків відрізнялись невисокими показника ми. Так, наприклад, зростання промислового виробництва впало з 5,2% у 2004 р. до 1,5% в середині 2005 р. (див. рис. 2). У США в 2005 р. темпи економічного росту не перевищили 3,5% порівняно з 4,2% за результатами 2004 року. Та ке зменшення темпів зростання було спричи нене низьким рівнем довгострокових відсотко вих ставок, які стимулювали внутрішній по пит, та девальвацією американського долара, яка була проведена у кілька етапів і сприяла покращенню позицій експортоорієнтованих галузей унаслідок підвищення їх конкурентос проможності.

В європейських країнах також спостеріга лось значне уповільнення темпів росту до 1,2% на рік (в Єврозоні цей показник становив 1,1%), що пояснювалось слабкою забезпеченіс тю нафтовими ресурсами, а отже, реакцією на стрімке підвищення цін на продукти нафтопе реробки та гнучкістю напрямів макроеконо-мічної політики. В Японії, за оцінками експер тів Світового банку, ріст ВВП становив 2,3%. Зростання внутрішнього попиту та рівнів до ходів населення, спричинене ефектом звужен ня ринку праці та зменшенням промислової реструктуризації, компенсували сповільнення попиту на імпорт з боку Китаю. Надалі очіку ється, що підвищення цін на нафту, що відбу лось у 2005 р., відобразиться у зниженні на 0,25% темпів світового економічного зростан ня у 2006 році. У США зростання, імовірно, ут римається на рівні 2005 р., а негативні ефекти очікуваних курсових коливань та подальшого подорожчання нафти будуть частково компен совані черговим сплеском обсягів експорту та ростом обсягів державного фінансування, спрямованих на подолання згубних наслідків, спричинених ураганами у 2005 році. В Європі, попри дію чинника високих цін на нафту, прог нозується зростання економічної активності як реакція на встановлений низький рівень відсоткових ставок, високе накопичення інвес тицій та нівелювання негативних ефектів ре вальвації євро. Щодо Японії, є очікування, що негативний ефект від зростання цін на нафту буде компенсований через посилення внутріш нього попиту та проведення адекватної макро-економічної політики.

Попри уповільнення темпів зростання майже на 1% в економіках країн, що розвиваються, у 2005 р. спостерігалась стійка тенденція до еко номічного зростання на рівні 5,9%. Особливої уваги заслуговують Китай та Індія, де розвиток промислового виробництва зріс на 9% і 7% від повідно. Уповільнення економічного зростан ня з 5,5% до 4,3% було зафіксоване й у країнах-імпортерах нафти (не враховуючи Китаю та Ін дії). Натомість у країнах-експортерах нафти, попри стабільний ріст доходів, темп економіч ного розвитку таки сповільнився з 6,6% до 5,7%, що пояснюється скороченням нафтових запасів. Експерти Світового банку передбача ють, що високий рівень цін на нафту, підви щення відсоткових ставок та посилення інфля ційних тенденцій обмежать темпи зростання країн, що розвиваються, як у 2006 р., так і в 2007 р., проте в глобальному вимірі, країни з низьким та середнім рівнями доходів розвива тимуться темпами, значно вищими порівняно з розвиненими країнами впродовж найближчих двох років (див. табл.). Як слушно зазначає професор З. Луцишин, у процесі глобальної системної еволюції в усіх країнах проявився широкий спектр стійких тенденцій. Відбува ється «самоорганізація» економічної системи, де перебудова чи рекомбінація притаманних їй організаційних чи інституційних форм поєдну ється зі створенням абсолютно нових. Форму ється новий каркас світової системи і політики, який характеризується певними зрушеннями: стирається грань між внутрішнім і зовнішнім середовищем діяльності, між внутрішньою і зовнішньою політикою; причому стрімко наби рає сили економізація політики, а геоекономічний простір стає основним.

Вкотре була підтверджена теза про існуючі диспропорції світового розвитку і передусім нерівномірність розвитку центру та периферії, що проявляються у найбільш чутливій сфері — сфері кредиту і фінансів. У свою чергу цивілі-заційні аспекти фінансової глобалізації харак теризуються низкою напрямів, які дають змогу як поєднати національні особливості окремих країн та стерти бар'єри між ними, так і навпа ки, підкреслити саме національну самобутність окремих країн та регіонів. Усе це характе ризується використанням єдиних фінансових інструментів для уніфікації економічного роз витку, формування світових фінансових цен трів у процесі цивілізаційного розвитку та можливостями масштабних дій, спрямованих на підрив стабільності фінансової системи як форми цивілізаційної протидії.

Виходячи з вищевикладеного можна ствер джувати, що на нинішньому етапі цивіліза-ційного розвитку необхідними стають сучас ні, новітні підходи до вивчення та усвідом лення процесів розвитку і функціонування світового економічного простору, теперішніх парадигм світової економіки та її тенденцій у третьому тисячолітті.

Таблиця

Перспективи розвитку світової економіки в регіональному вимірі

Країна / регіон	2004	2005	2006	2007
Індустріальні країни	3¹/4	2³/4	2¹/2	2¹/4
США	4¹/4	3¹/2	3	2¹/2
Канада	3	3	2³/4	2¹/2
Японія	2¹/4	2³/4	2³/4	2
Західна Європа		1¹/2	2	2
Велика Британія	3¹/4	2¹/4	2¹/4	2¹/4
Єврозона	1³/4	1¹/2	1³/4	1³/4
Німеччина	1	1¹/2	1³/4	1¹/2
Франція	2	1¹/2	1³/4	1³/4
Італія	1	0	³/4	1
Іспанія	3	3¹/2	3	2³/4
Інші країни Єврозони	2³/4	2¹/4	2¹/4	2¹/2
Країни, що розвиваються	7¹/2	6¹/2	6	5³/4
Азія	8¹/4	7³/4	7¹/4	6¹/2
Китай	10	10	9	8¹/2
Індія	7¹/2	7¹/2	7	6¹/2
Інші азійські країни	6	5	4¹/2	4¹/4
Латинська Америка	5¹/2	4¹/4	4	3³/4
Аргентина	9	9	6¹/2	4
Бразилія	5	2¹/2	3¹/2	4
Мексика	4¹/2	3	3	2³/4
Інші країни Латинської Америки	7¹/4	6	5	4
Країни ЦСЄ	6¹/2	5	5	4¹/2
Країни СНД	8¹/2	6³/4	6¹/2	6
Росія	7¹/2	6¹/2	6	5¹/2
Країни Середнього Сходу	5¹/2	5¹/2	5	4¹/2
Африка	5¹/2	5	4¹/2	4¹/4

Джерело: M. Mussa. Global Economic Prospects 2006/2007: Continued Solid Growth in 2006, Rsing Risks for Inflation, Financial Markets, and Growth for 2007 // Presentation at the ninth semiannual meeting on Global on Global Economic Prospects. — Washington DC, April 11, 2006.

Література

1. O'Brien R. Global Financial Integration. The End of Geography. — L., 1992. — P. 5.

2. Иванов Н. Глобализация и проблемы оптимальной стратегии развития // Мировая экономика и междуна родные отношения. — 2000. — № 2. — С. 15–19; № 3. — С. 12–18.

3. Рудый К. В. Финансовые кризисы: теория, история, политика / К. В. Рудый. — М.: Новое знание, 2003.

4. Луцишин З. О. Трансформація сітової фінансової системи в умовах глобалізації. — К.: Видавничий центр «ДрУк», 2002.

5. Кочетов Э. Г. Геоэкономика (Освоение мирового экономического пространства): Учебник. — М.: Изд-во БЕК, 2002.

6. Perspectives economiques mondiales // OCDE (Or ganisation de cooperation et de developpement eco-nomiques). — #75. — 2005. — Paris.

7. Financement du developpement dans le monde. — Washington: Banque mondiale, 2005.

передплатний індекс 09881

про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту