головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 9/2006 
Персонал № 9/2006
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Стратегічна спрямованість розвитку системи освіти в контексті трансформації українського суспільства

Геннадій ДМИТРЕНКО, Світлана МУДРАЯ

Нині система освіти не є «тягловим конем» трансформаційних процесів в Україні, мало того, вона стала заручником цих процесів. Основна причина, на погляд авторів, полягає у відсутності реальної стратегії розвитку освіти на сучасному етапі. Метою статті є висвітлення нових підходів до формування стратегії розвитку освіти (як за-садничого складника культурної сфери організації суспільства) з позиції теорії ант-ропосоціального управління в умовах, коли офіційно ще не-визначена стратегія трансформації всього українського суспільства.

У науково-концептуальних документах розвитку освіти в Україні [1; 2] задекларовано основні напрями цього розвитку, орієнтовані на формування освіченої, творчої особистості, становлення її морального і фізичного здоров'я та вільний розвиток. Однак на практиці цього не відбувається, скоріше навпаки, триває процес поступової деградації особистості, особливо в моральному і фізичному аспектах.

Зміна ситуації залежить передусім від виявлення основних умов розробки реальної стратегії розвитку національної освіти.

Із позицій антропосоціального управління суспільством таких умов є, як мінімум, три. Перша: треба визначити на теоретико-прикладному рівні загальну стратегію трансформації українського суспільства в громадянське, тобто відповісти на запитання, у чому суть громадянського суспільства.

Друга: слід висвітлити підходи до стратегічної спрямованості розвитку системи освіти через чітке визначення її цінного кінцевого продукту.

Третє: потрібно показати технологію досягнення цього цінного кінцевого продукту системи освіти на основі формування механізму стратегічного (цільового) управління.

Відповідь на перше запитання вже наведена в науковій літературі [3; 4; 5]. Коротко ця суть зведена до того, що йдеться про суспільство, яке сприяє самореалізації людини в межах загальнолюдських цінностей і національних традицій.

Розглядаючи другу умову з позицій формування такого суспільства треба чітко визначити зміст цінного кінцевого продукту освіти. Це визначення починається з виявлення «споживачів» людини як біосоціальної істоти. На рис. 1 висвітлена тріада таких «споживачів», до яких належить соціум (від сім'ї та вулиці до колективу, де навчається чи працює людина), роботодавець (держава чи приватна особи), власне «ЕГО». Ці споживачі мають вимоги до людини, яким вона повинна відповідати в межах громадянського суспільства.

Після цього можна починати формування механізму стратегічного (цільового) управління освітою на основі кваліметричних вимірювань рівня досягнення таких цілей, як складників цінного кінцевого продукту.

Формування механізму стратегічного управління освітою: виявлення стратегічних цілей системи освіти на основі кваліметрії

Специфіка цілей полягає в тому, що вони завжди конкретні та вимірні (в протилежному випадку вони втрачають зміст через неможливість відслідкувати ступінь їх досягнення і налагодження чіткого зворотного зв'язку в системі управління). Тому труднощі з їх формулюванням завжди існували не лише в системі освіти, а й загалом у системі державного управління*. Якщо досягнення цілей не можна виміряти (відобразити в конкретних показниках), тоді це вже не цілі, а завдання. У цьому випадку мудро вчинили укладачі-розробники Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), назвавши в 1994 році її стратегічними завданнями «формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини» [1, с. 6].

Ще 1996 року з'явились перші публікації [7; 8] (а згодом [9; 10; 11; 12] та ін.) про кваліметричні вимірювання рівня освіченості тих, хто навчається, а також рівень їх творчості, моральності, фізичного розвитку та здоров'я. Після появи квалі-метричних підходів (кваліметрія — галузь знань про методи кількісної оцінки якісних явищ, яка виникла на початку ХХ століття для вимірювання кількісною мірою якості продукції) зазначені стратегічні завдання вже можна зараховувати до розряду стратегічних цілей. Наприклад, уже можна сформулювати їх як підвищення рівня освіченості (загальної та професійної) тих, хто навчається, підвищення рівня їх творчого, морального, фізичного розвитку та здоров'я. Такі цілі характеризують параметри гармонійно розвиненої особистості, до яких так безуспішно прагнула система освіти за часів радянської влади (і цінний кінцевий продукт, який нині виявив себе повною мірою в системі влади).

Оскільки цей рівень вимірюється за допомогою кваліметричних моделей, то досягнення або не-досягнення цілей стає процесом, за яким спостерігають, і може бути реальним фактом результативної діяльності персоналу як безпосередньо закладів освіти (починаючи від дошкільних закладів і закінчуючи ВНЗ), так і органів державного управління цією засадничою сферою життєдіяльності суспільства. У такій ситуації виникає можливість спостерігати відхилення від цілей та відповідно реагувати за зворотним зв'язком за допомогою свідомого усунення цих відхилень.

Отже, по суті вище вже сформульована перша група стратегічних цілей для формування гармонійно розвиненої особистості людини, яка навчається. Вона корисна суспільству в особі двох споживачів: навколишнього соціуму та роботодавця.

Для кожного з двох суспільних «споживачів» пріоритет мають визначені параметри гармонійно розвиненої особистості. Скажімо, якщо для навколишнього соціуму на перше місце необхідно поставити моральність, то для роботодавця тепер головне мати професійно підготовленого освіченого співробітника (менеджера, інженера, юриста, економіста, робітника). Утім, на багатьох японських фірмах вже сьогодні на роботу швидше приймуть людину моральну, але недостатньо компетентну, ніж великого професіонала з недостатнім рівнем морального розвитку.

Пануюча тепер в українському суспільстві аморальність, що характеризується безсоромним збагаченням одних коштом інших, зухвалим нехтуванням влади тощо, має глибоке коріння. Вони походять із неповаги до чужої праці і, відповідно, до людей, які працюють [13].

Проблему моральності, основа якої полягає у недостачі поваги до людей та природи, потрібно вирішувати в системі освіти через відслідковування ступеня досягнення відповідної цілі за допомогою вимірювання рівня морального розвитку дітей дошкільного віку, школярів-початківців, а потім тих, хто навчається в середній та старшій школі, студентів.

Своєрідність кваліметричного показника рівня морального розвитку (а також творчого і фізичного розвитку і здоров'я) полягає у тому, що він має подвійний рейтинговий характер: абсолютно порівнюваний як з ідеалом (нормою), так і з параметрами інших учнів. Так можна виявити відхилення в динаміці від норми і порівняння з показниками інших учасників рейтингового ряду.

Подібна своєрідність кваліметричного показника дає змогу використовувати його як потужний мотиватор активізації процесу самовдосконалення учня, пробуджуючи внутрішню змагальність для досягнення планки-норми і з іншими, що зумовлене прагненням бути не гіршим від інших (соціальний закон поведінки людини в соціумі, вперше відкритий Ш. Фур'є).

Найвищі результати з використанням такого мотиватора можуть бути отримані під час реалізації цілей підвищення рівня морального і фізичного розвитку учнів та студентів (це надзвичайно важливо в умовах слабкого здоров'я нації) через залучення їх до процесу самовдосконалення на основі змагальності. За умови введення певних зовнішніх стимулів, мотивуючий вплив змагальності можна суттєво посилити.

Друга група стратегічний цілей пов'язана зі сприянням самореалізації людини не лише безпосередньо в системі освіти, а й упродовж усього її життя. Ключ до такої самореалізації — у пізнанні людиною самої себе, імпульс до цього можуть надати сім'я та система освіти. Іншими словами, йдеться про стратегічні цілі, які можуть задовольнити ще одну важливу суспільну потребу — потребу кожної людини в реалізації свого «ЕГО». Це винятково важливо для системи відносин, характерних для громадянського суспільства. Проте на цей фактор у діючій технократичній системі державного управління нині не звертають уваги. Водночас саме система освіти може надати первісний імпульс для самопізнання людиною свого «ЕГО» (спочатку через зовнішні спостереження, а потім — залучення особи, яка навчається, до процесу самопізнання).

Кваліметричні оцінки характерних рис особистості, за якими спостерігають, а також психомоторних якостей, здібностей, прагнення до самопізнання дають змогу кількісно визначити ступінь їх наявності (через відповідні прояви) у кожного, хто навчається, починаючи вже з дошкільного віку. Сучасна психологічна наука підтверджує факт можливого раннього прояву певних характерних рис (зокрема лідерства та організаційних здібностей у процесі певних дитячих ігор). До речі, під час постановки стратегічних цілей, пов'язаних із необхідністю спостереження у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку ступеня наявності тих чи інших характерних рис особистості або здібностей, сама індустрія розробки дитячих ігор дає потужний імпульс творчого розвитку.

На рис. 2 представлено дві групи стратегічних цілей системи освіти, які необхідно чітко виділяти саме в контексті формування громадянського суспільства. Їх досягнення можна виміряти за допомогою кваліметричного інструментарію.

Основні засоби досягнення стратегічних цілей системи освіти

Основними засобами, що забезпечують досягнення стратегічних цілей, є два види основних ресурсів: економічні та людські (зараз термін «людські ресурси» замінюють терміном «людський потенціал»). До економічних ресурсів належать, насамперед, фінансові, матеріально-технічні і паливно-енергетичні, без яких не можуть функціонувати установи і заклади освіти, і які в технократичній системі управління вважають вирішальними.

Із позицій антропосоці-ального управління громадянським суспільством первинним ресурсом вважають людину, яка забезпечує виготовлення кінцевого продукту, в нашому випадку, гармонійно розвиненої особистості, адекватної громадянському суспільству (тобто індивіда, який самореалі-зується впродовж усього свого життя у всій квадрі сфер власної життєдіяльності — в сім'ї, в трудовій діяльності, в системі освіти, на місці проживання та відпочинку).

Нині очевидний дефіцит економічних засобів, який відчуває система освіти (особливо на дошкільному та шкільному рівнях), затьмарив і відсунув на другий план ресурси людські. Цей дефіцит змусив комерціалізувати всю діяльність закладів освіти (і займатися, зокрема, поборами з батьків), а найбільш активну частину вчительсько-виховательського корпусу примусив шукати роботу в іншій сфері. Усе це не могло не позначитися на різкому погіршенні загалом якості цінного кінцевого продукту. Особливо виразне масове небажання учнів та студентів вчитися та невміння це робити.

На цей факт суттєво вплинули зовнішні умови функціонування системи освіти, включаючи той самий дефіцит економічних ресурсів. Але є ще одна обставина, вже внутрішнього характеру, про яку слід пам'ятати — це якість кадрового потенціалу дошкільних закладів освіти та початкових шкіл. Тут особливо важлива роль учителя початкової школи, який активно розвиває первинні задатки учнів до пізнання. Навчити дітей учитися та прищепити їм основи моральної поведінки (безумовно, спільно з батьками) — обов'язкова функція вчителя початкової школи.

Суттєвим ресурсом досягнення стратегічних цілей системи освіти є організація доцільної трудової діяльності всього персоналу: від органів управління до закладів освіти.

Третій елемент стратегічного блоку управління системою освіти (місія — стратегічні цілі — засоби досягнення стратегічних цілей) такий (рис. 3).

У межах формування громадянського суспільства в Україні слід звернути увагу на організацію доцільної трудової діяльності персоналу в системі освіти, маючи на увазі те, що економічні ресурси завжди можна «здобути» за допомогою відповідної політичної волі пануючої влади (наприклад, за допомогою створення спеціального «прозорого» освітнього фонду з цілеспрямованим перерахунком туди фінансових засобів від податків на «багатих», тобто податку на нерухомість і автомобілі, вартістю, що перевищує 30 тис. дол. США, відповідно збудованих та придбаних після 1991 року. Очевидно, такий закон оподаткування «пройде» в парламент як найбільш моральний з усіх прийнятих дотепер законів.

Визначальний шлях реалізації стратегії досягнення мети системи освіти

Припустимо, що завтра або найближчим часом, система освіти отримає необхідний максимум засобів для свого функціонування (включно із підвищенням зарплати педагогічним працівникам дошкільної та шкільної освіти в середньому в три (!) рази). Виникає запитання: наскільки підвищиться ефективність її функціонування з позиції отримання цінного кінцевого продукту? І чи підвищиться взагалі, якщо всі категорії працівників просто трудяться і трудяться, і не бачать кінцевої мети, а тому нерідко бездарно розтрачують свою конкретну та абстрактну (інтелект, час, нерви) працю на ниві освіти.

Вирішення проблеми організації доцільної діяльності персоналу органів управління і закладів освіти є визначальним способом досягнення стратегічних цілей усієї системи освіти на етапі формування громадянського суспільства. Для того, щоб організувати доцільну трудову діяльність будь-якого працівника, необхідно домогтися, щоб його конкретна праця була завжди корисною, а абстрактна — раціональною. Корисність конкретної праці визначається задоволенням будь-якої потреби, що має суспільний характер. Нескладно зробити висновок: якщо кожен працівник прагнутиме досягнення мети (цінного кінцевого продукту), тоді його конкретна праця буде корисною.

Відповідно абстрактна праця такого працівника буде раціональною в тому випадку (тобто працівник не буде перенапружувати свій інтелект, психіку та витрачати зайвий час), якщо він перебуває на «своєму місці» і мотивований робити свою роботу якнайкраще. Іншими словами, якщо він відповідає за своєю професійною підготовкою, своїми діловими та особистими якостями обійманій посаді та глибоко зацікавлений у досягненні високих результатів. Для цього потрібен механізм цільового управління через послідовне формування відповідної управлінської культури.

Необхідно змінити діючу культуру адміністративного управління на цільову адаптивну управлінську культуру, що базується на послідовній реалізації квадри засадничих принципів за допомогою відповідного методичного інструментарію. Цю квадру становлять принципи цілеспрямування; зворотного зв'язку за результатами діяльності; цілеорієнтовної мотивації трудової діяльності; адекватності кожного працівника обійманій посаді.

Під час переходу до культури цільового управління принцип цілеспрямування має виняткове значення. Спробуємо розглянути його реалізацію на прикладі базового ступеня системи освіти — дошкільної та початкової школи. Пропонуємо вимірювати рівень освіченості (знань), рівень творчого, морального та фізичного розвитку дитини під час вступу її в дитячий садок. Технологічно це здійснюється через відповідне тестування, крім оцінки рівня морального розвитку. Остання формується на основі інформації від батьків, які спостерігають за поведінкою своєї дитини у ставленні до себе та інших дорослих, дітей, природи.

Крім того, батьки можуть надати першу інформацію про ті характерні риси та здібності своєї дитини, які вони помітили. Усю надану інформацію записують у картці особистості дитини.

Упродовж перебування в дитячому садку ведуть систематичне спостереження динаміки параметрів гармонійного розвитку особистості кожної дитини і виявлення її характерних рис (Хр) та здібностей (Зд). Припустимо, що початкова квалімет-рична оцінка рівня освіченості (знань) дитини (Зн) становила — 0,65; оцінка рівня творчого розвитку (Тв) — 0,86; рівень морального розвитку (Мр) — 1,00 (на думку батьків, згідно з оцінкою певних факторів), фізичного розвитку (Фз) — 0,38.

Маючи такі дані про дитину, можна зробити висновки про рівень її розвитку і вживати відповідних корегуючих заходів. Побудова рейтингового ряду для самих дітей цього віку не має якогось мотивуючого значення через неактуальність змагальності, проте вона важлива для батьків.

Припустимо, що після трьох років перебування дитини в дитячому садку під впливом вихователів та батьків параметри гармонійності змінилися в позитивний бік. Наприклад, стали такими: Зн — 0,81; Тв — 0,88; Мр — 0,85; Фз — 0,59. Три параметри мають приріст (∆) відповідно 0,16; 0,02; 0,21, а рівень морального розвитку знизився на величину ∆=0,15. Останнє пов'язане з тим, що батьки, по-перше, могли навмисно завищувати характеристики поведінки своєї дитини, по-друге, дитина в колективі нерідко веде себе інакше, ніж удома.

На рис. 4 представлено модель первинної реалізації принципу цілеспрямування в дошкільних закладах із переходом на ступінь початкової школи (модель вторинної реалізації цього принципу пов'язана з доведенням цілей та мотивацією їх досягнення до кожного працівника дитячого садка).

Отримані дані, які далі контролює початкова школа, свідчать про суттєво ефективну роботу директора дитячого садка як менеджера освіти та вихователя як спеціаліста-професіонала, який працює на «своєму місці».

Стає очевидним, що продовження розпочатого в дитячому садку процесу формування гармонійно розвиненої особистості та виявлення характерних рис особистості і здібностей дітей повинні бути в початковій школі, а потім — у середній і старшій, а також у ВНЗ. Потрібно належно розставляти акценти цільового управління. Якщо на базисному рівні надзвичайно вагомими є цілі підвищення рівня творчого, і особливо морального розвитку дітей, то в ВНЗ мова піде про посилену увагу до засвоєння професійних знань, навичок і вмінь, тобто професійної освіченості.

Характерно, що в межах формування нової управлінської культури — культури управління за цілями та результатами — виникає можливість вирішити глобальну проблему морального і фізичного оздоровлення нації. Мова йде про те, що через вимірювання рівня морального і фізичного розвитку та здоров'я людей спочатку в системі освіти, а потім і в будь-яких трудових колективах (під час підбору й атестації кадрів), стає реальним сформувати в людини мотивацію бути моральною та фізично (психічно) здоровою, використовуючи виникаючу змагальність як основний важіль самовдосконалення.

Трансформація українського суспільства повинна включати реформу системи освіти, яку необхідно переводити на управління за цілями та результатами — досягнення цінного кінцевого продукту — людини як особистості й основної продуктивної сили. Для цього потрібні квалімет-ричні моделі, які називаються факторно-критеріальними, вони дають змогу виміряти рівень досягнення особистості.


* Хіба не цим пояснюється неможливість налагодити відповідальність державних чиновників різних рангів за результати своєї діяльності. Причина цього — у джерелах «непереможної» корупції.

Література

1. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття) — К.: Райдуга, 1994.

2. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. — К.: Шкільний світ, 2001.

3. Гошко А. О., Дмитренко Г. А., Князєв В. М. Контури нового управлінського курсу трансформації України. — К.

4. Дмитренко Г. А. Методологические контуры новой теории формирования гражданского общества в Украине // ПЕРСОНАЛ. — 2001. — № 9. — С. 24–29.

5. Дмитренко Г. Формування соціального (громадянського) суспільства в Україні на основі антропосоціального підходу // Управлінські аспекти соціальної роботи. — К.: МАУП, 2002. — С. 59–78.

6. Форд Генри. Моя жизнь. Мои достижения. — М.: Финансы и статистика, 1989.

7. Дмитренко Г. А. Стратегічний менеджмент: цільове управління освітою на основі кваліметричного підходу: Навч. посібник. — К.: ІЗМН, 1996.

8. Дмитренко Г. А., Олійник В. В., Ануфрієва О. Л. Цільове управління: вимірювання результативності діяльності учнів і педагогів: Навч.-метод. посібник. — К.: УІПКККО, 1996.

9.  Дмитренко Г. А. Стратегический менеджмент в системе образования. — К.: МАУП, 1999.

10.  Дмитренко Г. А., Шарапатова К. А., Максименко Т. М. Мотивация и оценка персонала. — К.: МАУП, 2002. — 248 с.

11.  Ануфрієва О. Л. Оцінювання роботи загальноосвітнього навчального закладу 1-го ступеня за кінцевими результатами: Курс лекцій. — К.: Міленіум, 2003.

12.  Олійник В. В. Методологічні засади цільового управління освітою // Педагогіка і психологія. — 1998. № 4 (21). — С. 111–118.

13.  Соловьев С. М. Чтения и рассказы по истории России. — М.: Правда, 1990.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту