головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 9/2006 
Персонал № 9/2006
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Деякі аспекти навчання та вивчення іноземних мов у світлі Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти

Людмила ЛЮЛЬКА,
доктор філософії в галузі соціології, доцент кафедри теорії та практики перекладу, заст. зав. кафедри іноземних мов Українсько-Південно-Африканського інституту політичного лідерства та лінгвістики ім. Нельсона Мандели МАУП

Знання, у тому числі і в галузі іноземної мови, формуються під впливом оточення, в основному як результат соціальної взаємодії. Основну роль у цьому процесі виконує взаємодія викладачів та тих, хто навчається. Вона реалізується на основі виконання певних навчальних завдань. Результативність їх виконання залежить від сприйняття тими, хто навчається, важливості цих завдань.

Студентові належить центральне місце в навчальному процесі. Навчання мови повинне переростати в освіту особистості. Для цього необхідно навчати вчитися, організовувати навчання в інтересах її розвитку. Тільки за таких умов забезпечується досягнення високих результатів безпосередньо у здобутті іншомовних знань, навичок та умінь. Для досягнення цього викладачам слід зосередити свою діяльність перш за все на формуванні світогляду, поглядів на навколишній світ та своє місце у ньому.

Виявлено дев'ять факторів, які сприяють успішному навчанню: «ясність презентації нового матеріалу; ентузіазм викладача; різноманітність діяльності у ході занять; поведінка, орієнтована на досягнення; прийнятний навчальний матеріал; визнання та стимуляція поглядів тих, хто навчається; відсутність критицизму; використання направляючих коментарів; керівництво відповідями тих, хто навчається» [7, с. 47].

Рівень навчання іноземним мовам великою мірою залежить від якостей того, хто навчає. Викладач є посередником між студентами і навчальним матеріалом у процесі навчання. Він відбирає й реалізує стимули, скеровує реакції студентів на них. Для ефективного виконання такої ролі йому слід бути готовим до виконання функцій порадника, помічника, консультанта, комунікатора, партнера в спільному вирішенні навчальних проблем і завдань. Успішному виконанню зазначених функцій сприяє наявність у викладача таких якостей, як схильність до лідерства, готовність надати допомогу студентові, дружелюбність, здатність розуміти учнів, уміння активізувати в них почуття відповідальності, створити умови для вільної навчальної діяльності, готовність до змін, незадоволення досягнутими результатами і постійне прагнення досягати більшого.

Дії викладача в аудиторії, характер його взаємодії зі студентами відображають його погляди на навчання, світ, на себе, його ставлення до навчального предмета й до студентів. У поглядах і поведінці викладача відображаються сутність, основні якості його особистості. Педагогічні погляди викладача дієвіші, ніж відповідні організаційні заходи, програми, підручники. Тому викладачеві важливо знати систему своїх поглядів, переконань, розуміти свої педагогічні дії, відповідність їх життєвим інтересам учнів, прагнути відповідності дій своїм переконанням та принципам.

Викладач має бути «практиком, здатним до рефлексії», критично аналізувати свою практичну діяльність, удосконалювати погляди. Йому слід піддавати свої погляди перевірці на основі аналізу своєї діяльності, досвіду інших викладачів. У цьому — одне з головних джерел руху вперед, професійного вдосконалення.

Дуже важливо мати чіткі цілі. Одна з них — допомогти своїм студентам стати ефективними та самостійними у навчанні та житті. Тож треба шукати шляхів формування у тих, хто навчається, здатності управляти своїм навчанням, помічати позитивні зміни, які відбуваються з ними. Сприяти студентам у формуванні навчальної стратегії, виборі цілей, стилю життя й роботи; допомагати у розвитку самосвідомості, почуття відповідальності за свої дії (особливе значення при цьому має вивчення сильних і слабких рис студентів).

Основна увага в навчанні повинна приділятися формуванню не стільки знань, скільки переконань, поглядів. Від них залежать усі результати навчальної роботи, у тому числі і знання, навички та вміння. Кожному студентові притаманна індивідуальність, яка проявляється у способах роботи (навчання) та її результатах.

Дослідник Ройвен Фойерстайн виявив 12 якостей, наявність та формування яких забезпечує успішне оволодіння іноземною мовою.

1. Розуміння важливості навчальних завдань для себе і свого майбутнього.

2. Оволодіння стратегією подальшого самонавчання. Так, при вивченні певного лексичного матеріалу необхідно засвоїти способи самостійної роботи по оволодінню іншими лексичними елементами.

3. Бажання працювати над розв'язанням навчальних завдань.

4. Почуття компетентності, здатності вирішувати поставлені завдання. Важливо формувати позитивний «Я-образ», упевненість у своїх силах, створювати в аудиторії відповідну атмосферу, підтримувати студентів. Для цього слід перш за все розвивати їх компетентність, забезпечувати успішне оволодіння мовою.

5. Здатність до контролю та управління своєю поведінкою і діяльністю. Необхідно навчити студентів діяти продумано, послідовно, системно, формувати самостійність у роботі над мовою.

6. Уміння ставити реальні цілі, планувати шляхи їх досягнення. Багато у формуванні цієї якості залежить і від викладача, його пояснень, особистого прикладу цілеспрямованої роботи у досягненні поставлених цілей.

7. Потреба й здатність іти назустріч викликам життя, навчання, відповідати на них. Учитель може допомогти в пошуку й вирішенні таких завдань, зорієнтувати студента на подолання відповідних труднощів.

8. Усвідомлення необхідності та наявності змін у своїх якостях, рівні підготовки. Важливо сприяти такому розвиткові, оцінювати його, сприяти активізації самовпливу студента, пам'ятаючи про те, що розвиток — це основне завдання освіти.

9. Упевненість у здатності до позитивних змін, до успішного вирішення проблем. Викладач впливає на розвиток цієї якості переконанням, індивідуалізацією завдань, особистим прикладом.

10. Готовність і здатність до участі в спільній роботі. Формуванню цього сприяє широке застосування комунікативного підходу при навчанні іноземній мові.

11. Індивідуальність студента. Викладач покликаний підтримувати прояви індивідуальності студента при вирішенні навчальних завдань.

Почуття приналежності до групи, групової роботи. Слід всіляко підтримувати прагнення до активної спільної роботи студентів [6, с.117].

Завдання стали центральним педагогічним інструментом у навчанні мовам. Мовна (мовленнєва) система студента розвивається на основі навчальної комунікації, яка базується на вирішенні завдань, навчальних проблем. Учитель відбирає, ставить завдання, скеровує процес їх вирішення відповідно до своїх поглядів. Спосіб презентації завдань рішуче впливає на характер їх обговорення та вирішення.

Найдієвішою для оволодіння іноземною мовою є групова, кооперована організація навчання, для якої характерні взаємозалежність і підтримка студентів. Кооперований характер навчальної діяльності групи підвищує її результативність. За такої організації роботи студентам притаманні важливі позитивні особливості: почуття групової приналежності, атмосфера взаємної довіри, співпереживання, розуміння й підтримки; узгодженість дій; упевнене самопочуття та поведінка членів групи, їх об'єднання і співпраця при виконанні завдань. Створюються сприятливі умови для здійснення комунікативної організації оволодіння мовою. Вони дозволяють засвоювати іноземну мову та стратегію, техніку навчальної роботи на основі подолання помилок і невдач. Навчальна робота в групах розвиває у молодих людей упевненість у собі, супроводжується позитивним емоційним настроєм студентів, взаємною підтримкою й довірою, так необхідними для іншомовної комунікації.

Деякі науковці вважають, що «... людські здібності сприйняття та засвоєння інформації досить могутні для того, щоб людина, сприймаючи зрозуміле для неї мовне середовище, набувала здібностей як рецептивної, так і продуктивної діяльності» [7, с. 33]. Вони дотримуються думки, що «... процес “оволодіння” непідвладний спостереженню, і може бути наочно показаний і полегшений свідомими діями, залежними від методів викладання або способів вивчення» [7, с. 34]. Найважливішою метою є створення викладачем якомога багатшого мовного та мовленнєвого середовища, у якому процес оволодіння іноземною мовою відбуватиметься без формального навчання.

Інші науковці вважають, крім «занурення» того, хто вивчає мову, у більш-менш зрозуміле йому іншомовне середовище, головною опорою під час оволодіння іноземною мовою, необхідною умовою для розвитку мовленнєвих умінь є активна участь в інтерактивному спілкуванні. Їхні опоненти розглядають когнітивну діяльність як достатню для того, щоб студенти, які вивчили певні граматичні правила і мають певний лексичний запас, були здатні розуміти й використовувати мову, зважаючи на попередній досвід і кмітливість, без жодної потреби повторення. Проте, зважаючи на ці крайнощі, більшість студентів і викладачів-практиків, як і автори педагогічних посібників обирають еклектичні методики.

Вони твердять, що ті, хто вивчає мову, не завжди сприймають те, чого їх вчать викладачі, і що їм потрібне змістовне («поживне»), контекстуалізо-ване та виразне, зрозуміле мовне середовище, так само як ситуації використання мови інтерактивним способом. Деякі науковці теж вважають, що процес навчання полегшується саме в штучних умовах класної кімнати комбінацією свідомого вивчення з прийомами, що дозволяють зменшити роль довільної уваги на елементарному рівні фізичних навичок усного та писемного мовлення, вивільняючи таким чином розумові здібності для комунікативних стратегій вищого рівня. Ще існує думка, що цієї мети можна досягти за допомогою систематичних вправ. Є й інші погляди, які враховують вік, характер і походження тих, хто вивчає мову та ін. чинники.

Рекомендації Ради Європи забезпечують створення спільної основи для розробки навчальних планів із мовної підготовки; типових програм, підручників тощо у Європі. Вони визначають, чого мають навчитися ті, хто оволодіває мовою, щоби користуватися нею для спілкування, які знання і вміння потрібно розвивати, щоб діяти ефективно. Включається і культурний контекст, у якому існує мова. Рекомендації також окреслюють і рівні володіння мовленням, які дозволяють виміряти успіхи тих, хто навчається, на кожному ступені навчання або впродовж усього життя [1, с. 1].

Саме ті, хто опановує мову, мають розвивати компетенції та стратегії (особливо якщо вони не робили цього раніше) і виконувати завдання, здійснювати види діяльності й операції, необхідні для активної участі в актах спілкування. Проте тих, хто навчається активно, виявляючи ініціативу при плануванні, структуруванні та виконанні власних навчальних дій, є надто мало. Більшість послуговується реактивним способом, діючи згідно з інструкціями та здійснюючи види діяльності, які їм пропонують викладачі й автори підручників. Разом із тим, коли кероване навчання зупиняється, подальший процес оволодіння мовою повинен здійснюватись автономно (самостійно). Самостійне вивчення може бути полегшене та заохочуване в разі, коли «вміння вчитися» розглядається як невід'ємна складова мовного навчання. Отже ті, хто вивчає мову, все більше й більше усвідомлюють власний спосіб вивчення, варіанти для вибору, які їм пропонуються, і той спосіб, що їм підходить найкраще.

Згідно із Загальноєвропейськими Рекомендаціями з мовної освіти, навчання (очікуване або таке, яке вимагається) за допомогою завдань і видів діяльності може відбуватись таким чином:

а)  проста участь у спонтанних видах діяльності;

б)  проста участь у видах діяльності, спланованих із урахуванням типу діяльності, цілей, допоміжних засобів, продуктів діяльності, ролей та дій учасників тощо;

в)  участь не просто у виконанні завдання, а й у його підготовці, аналізі й оцінюванні;

г)  експліцитне усвідомлення цілей, природи й структури завдань, очікувань (сподівань) щодо ролей учасників тощо.

Слід ураховувати відповідні функції (ролі) викладачів, тих, хто вивчає мову, допоміжних засобів. Можна узгодити погляди на різні пропорції розподілу навчального часу:

а)  викладачем для викладу та пояснення в режимі фронтальної роботи;

б)   для серії запитань / відповідей у режимі фронтальної роботи (які відрізняються від контрольного опитування, що йде після презентації);

в)  для групової або парної роботи;

г)  для індивідуальної роботи.

Викладачі повинні усвідомлювати, що їхня поведінка, яка відбиває звички та здібності, є важливою складовою навчального середовища (середовища, в якому відбувається оволодіння мовою). Вони грають роль, яку їхнім учням належить імітувати в майбутньому використанні мови та їх майбутній практиці викладання. Параметри, властиві професії викладача, включають:

•   здатність викладати;

•    здатність «тримати клас» (організаторські здібності);

•    здатність проводити дослідження та аналізувати власний досвід;

•    стилі викладання;

•    розуміння суті оцінювання та здатність здійснювати його;

•    соціокультурні знання та здатність їх викладати;

•    міжкультурні здібності та навички;

•    критичні знання та аналіз літератури, а також здатність викладати її;

•    здатність індивідуалізувати навчання в групах, де знаходяться учні з різними здібностями та стилем навчання.

Під час групової або парної роботи викладач може:

а)  задовольнятись наглядом або забезпеченням дисципліни;

б) циркулювати (переходити від одних до інших), щоб допомогти у виконанні завдання;

в)  бути доступним для допомоги в індивідуальній роботі;

г)  взяти на себе роль помічника та організатора, сприймати зауваження учнів щодо їх навчання та реагувати на них: координувати їх діяльність, а не лише радити та контролювати.

Від тих, хто вивчає мову, можна очікувати або вимагати:

а)   щоб вони виконували всі розпорядження викладачів і тільки їх, у наказному або дисциплінарному порядку, і брали слово лише тоді, коли їх викликають;

б)   щоб вони брали активну участь у процесі навчання, взаємодіяли з викладачем та іншими учнями / студентами з метою узгодження цілей та методів, і щоб вони залучались до дій, оцінювання та взаємонавчання для постійного просування в напрямі до більшої самостійності;

в)  щоб вони працювали в автономному режимі з використанням матеріалів для самостійної роботи та самооцінювання.

Можна використовувати технічні засоби (аудіо-та відеокасети, комп'ютери тощо) у різний спосіб:

а)  зовсім не застосовувати;

б) для демонстрації, повторення тощо в режимі фронтальної роботи;

в)  для самокерованого індивідуального вивчення мови;

г)  як основу для групової роботи (дискусій, переговорів, ігор та змагань і т. д.);

д)   в міжнародній інформатизованій шкільній мережі, відкритій для шкіл, класів та приватних осіб.

Можна розвивати загальні компетенції різними шляхами, наприклад:

а)  розглядати їх як уже існуючі або сформовані раніше (наприклад, при вивченні інших дисциплін на рівні L1) і такі, що є достатніми для рівня L2;

б)  доповнювати їх (розширювати) час від часу в міру необхідності;

в)  відбирати або створювати тексти, які ілюструють нові аспекти та галузі знань;

г)  застосовувати курси навчання або підручники (цивілізація і т. д.) на рівні L2;

д)    вводити міжнародний складовий елемент навчання, що передбачає усвідомлення відповідної частини фонових знань того, хто вивчає мову, та носія мови в плані їх соціокультурного розвитку, досвіду та когнітивних процесів;

е)  застосовувати рольові ігри та стимули;

є) використовувати мовний рівень L2 для викладання інших дисциплін;

ж)  забезпечувати безпосередній (прямий) контакт із носіями мови і роботу з автентичними текстами.

Риси особистості, види мотивації, звички, вірування і т. д. того, хто вивчає мову, можуть:

а)  не враховуватись як такі, що стосуються лише того, хто вивчає мову;

б)  враховуватись при плануванні та організації ходу навчального процесу;

в)  розглядатись як цілі певної навчальної програми.

Спілкування пронизує все людське існування. Різні види компетенцій взаємодіють комплексно у процесі розвитку кожної окремої особистості. Як соціальний агент, кожен індивід налагоджує стосунки з різноманітними взаємопроникаючими соціальними групами, що й визначає особистість. У межах міжкультурного підходу саме це є головною метою навчання мови: сприяти розвитку цілісної особистості того, хто вивчає мову, та його самоусвідомлення шляхом збагачення досвіду, розуміння відмінностей між іншими мовами та культурами.

Література

1. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / Наук. ред. укр. вид. доктор пед. наук, проф. С. Ю. Ніколаєва. — К.: Ленвіт, 2003. — 273 с.

2. Лантух Н. А., Нагаев В. М. О способах формирования коммуникативной компетенции в профессиональной сфере деятельности // Филологические студии.— 2001. — № 2. — С. 94–99.

3. Мильтруд Р. П. Коммуникативность языка и обучение разговорной грамматике // Иностранные языки в школе. — 2002. — № 2. — С. 15–21.

4. Современные концептуальные принципы коммуникативного обучения иностранным языкам // Иностранные языки в школе. — 2002. — № 4. — С. 9–15.

5. Marion Williams, Robert L. Burden. Psychology for Language Teachers: a Social Constructivist Approach. — Cambridge: Cambridge University Press. — 1997. — 240 p.

6. Modern Languages: Learning, Teaching, Asses sment. A Common European Framework of Reference /
Council of Europe Educational Commitee. — Strasburg, 1998. — 224 p.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту