Ринковий вибір та антиринкова свідомість: світоглядні аспекти економічної модернізації
кандидат філософських наук, завідувач кафедри суспільних наук Львівського банківського інституту Національного банку України, доцент
Обравши шлях ринкової трансформації, Україна повинна знайти для себе відповіді на питання, що стосуються не лише економічних закономірностей подальшого розвитку, а й світоглядних питань: місця і самопочуття людини у системі ринкових відносин. Унаслідок відомих причин нашу країну можна зарахувати до так званих «країн пізнього розвитку», які пізнають ази ринкового мислення значно пізніше від інших народів (із запізненням на століття). Нині в Україні потреба в усвідомленому і, сказати б, тверезому ставленні до ринкових відносин і, зокрема, до грошей особливо нагальна. По-перше, весь соціальний досвід пострадянських років пронизаний для української людини гострими проблемами, пов'язаними, власне, з грошима: втрата заощаджень, катастрофічна інфляція першої половини дев'яностих років, масове зубожіння, фантастичне розбухання тіньових та кримінальних капіталів, які з ніг на голову поставили все у донедавна такому стабільному порядкові життя, шахрайства «фінансових пірамід». По-друге, радянську економіку було організовано за адміністративно-командною моделлю, гроші в ній не виконували повноцінно своїх економічних функцій, стосунки між державою і громадянином було побудовано за принципом «патрон-клієнт». Одержуючи, по суті, не так заробітну плату, як «жалованье», людина не мала реального досвіду заробляння і менеджменту грошей. Невміння заробляти гроші в поєднанні зі спокусами, створеними раптовим багатством «нових українців», призводять до розповсюдження тіньових та кримінальних схем добування грошей. По-третє, у радянській системі державний патерналізм ідеологічно доповнювався стереотипом, згідно з яким гроші — пережиток минулого, соціальне зло, якого треба позбутися в «світлому майбутньому». Крім того, Україна не мала й історичного досвіду схожого до протестантського, який протягом століть учив європейців та американців, що заробляння грошей — це справа моральна, угодна Богові. Унаслідок цього всього сучасна українська людина схильна почувати себе беззахисною жертвою всевладдя грошей. У громадській думці існує негативне ставлення не лише до грошей самих по собі, а й до багатих людей, до тих, хто працює з грішми, до фінансової діяльності — як до шахраїв і шахрайства. Поки ці стереотипи мають достатню силу у масовій свідомості, просування до цивілізованої ринкової економіки наштовхуватиметься на внутрішній опір як в економічній, так і в соціальній сфері. Є сумнівною і не матиме достатньої громадянської підтримки і стратегічна мета нашої держави: побудова ринкової соціально спрямованої економіки. Україна буде як і нині країною з визнаною світом ринковою економікою, але водночас країною зі значною мірою анти-ринковою свідомістю громадян.
Економічний зміст альтернатив, які тепер є предметом політичної боротьби, це соціальний вибір між двома моделями: цивілізованою ринковою економікою, яка спирається на правову державу, та квазіринковою олігархічно-клановою системою, що підминає під себе і корумпує державну владу в усіх її відгалуженнях, спричиняючи набуття ринково-грошовими відносинами рис загрозливої соціальної стихії. Проте ці альтернативи, окрім економічного, мають також світоглядний аспект — це вибір людиною моделі свого життєвого світу. На жаль, на тлі цих світоглядно-філософських питань, для гуманітарного знання соціальна природа грошей здебільшого залишається своєрідною «нічийною територією». Філософи вважають гроші категорією економічної науки і обмежуються щодо їх соціальної ролі загальними моралізаторськими міркуваннями, представники ж економічних галузей знань — детерміновані межами своїх фахових компетенцій. На цьому тлі великий інтерес і змістом, і оригінальністю вибору предмету дослідження являє собою монографія А. А. Ма-заракі та В. В. Ільїна «Философия денег» [1]. Проте соці-окультурна сутність грошей потребує дальшого дослідження в багатьох аспектах.
На нашу думку, в основі філософського осмислення ролі грошей у житті сучасної України має бути закладене розуміння того, що гроші — не демонічна нездоланна сила, а інструмент господарської діяльності, який люди винайшли так само, як знаряддя праці, мову, писемність, зброю тощо. Та разом із тим не можна не бачити в соціальному феномені грошей дуже серйозний виклик. Він полягає в тому, що гроші — це справді дуже ефективний інструмент, і до його використання треба бути готовими не лише технічно, а й морально, як, наприклад, до використання ядерної енергії або набутків генної інженерії. І соціальна дія цього інструмента залежить від людей, від того, як люди хочуть і можуть використати їхню справді могутню силу. Не гроші псують людей, а люди застосовують їх відповідно до своєї природи.
Щоби зрозуміти себе, свою природу, ми повинні знову-таки краще зрозуміти природу грошей, бо сучасна цивілізована людина значною мірою є такою, якою її зробили вони, гроші, що є «матрицею» не лише економічної, але й соціальної реальності. Ключове слово для розуміння коду цієї «матриці» — раціональність. Зазвичай джерелом раціоналізації нашого життєвого світу вважають сцієнтист-ське, науково-технічне мислення. Одна з найважливіших тез цієї статті полягає в тому, що серед джерел інструментальної раціональності, яка загрожує базовим цінностям нашого буття, поряд зі сцієнтистською свідомістю, а може й перед нею, треба поставити свідомість монетаристську. Експансія монетаристської раціональності спотворює життєву реальність, елімінуючи з неї все, що не узгоджується з правилами купівлі-продажу.
Взаємодія між монетарними кодами та базовими вартостями людського буття специфічна тим, що гроші являють собою своєрідний ціннісний феномен, здатний виступати еквівалентом інших вартостей не лише в предметних взаєминах людей, але і в системі цінностей особистості. Як кожна вартість, гроші виконують при цьому нормативну роль, скеровуючи поведінку людини за певними стереотипами. Вони виникли як механізм досягнення консенсусу через збалансування позицій у господарських стосунках людей. У реальних господарських взаємодіях грошові стосунки були переплетені з нормативними контекстами життєвого світу, і це відповідно виявлялося у теоретичних поглядах на природу грошей: учення про економіку розвивалося як частина філософії моралі. У модерну добу відбулося розмежування, з одного боку, монетарних кодів соціальної системи, з іншого — нормативних контекстів життєвого світу. Паралельно відбувалося взаємне віддалення філософії як знання про екзистенційні цінності та економічної теорії (політичної економії), вільної від нормативних вимог.
У наш час можна констатувати завершення цього процесу і певні імпульси до руху в зворотному напрямі: у тих галузях знань, які традиційно мають своїм предметом грошові відносини, намітилася тенденція до усвідомлення евристичної та світоглядної обмеженості чисто прагматичних підходів до потреб людини та мотивації її діяльності. Дослідження функціонування грошей починають охоплювати цінність людської особистості, благо, права і свободи людини. У фінансовій науці сучасного Заходу, поряд із «чистою» теорією державних фінансів, з'являються «фінансова аксіологія», «фінансова антропологія», «економічна антропологія», «економічна аксіологія». Проте критерії морально-етичних, аксіологічних, психологічних чинників економічних, і, зокрема, фінансових дій людей закладені поза межами економічної науки — у сфері компетенції філософії, політології, соціології. Тому для сучасного економічного мислення, попри спроби узгодити принципи морального та економічного вибору, залишається чинним переконання в тому, що економічна ефективність та морально-етичні засади людського життя взаємно виключають одне одного. Прагнення до економічної ефективності, реалізоване на таких засадах, може стати реальною загрозою «розмивання» моральних норм інструментальною раціональністю економічних механізмів, які формуються в процесі ринкової трансформації України.
Разом із тим і в західноєвропейському суспільстві руйнування традиційних соціальних і духовних структур ставить перед філософією питання: у чому людина має знайти опору в світі, в якому поставлено під сумнів фундаментальні моральні цінності, дискредитовано науково обґрунтоване ставлення до світу, а раціональні моделі поведінки загрожують втратою «всього святого»? Пошуки такої опори стимулювали німецькомовну філософію комунікації, зокрема спроби Е. Гуссерля розв'язати проблему «інтерсуб'єктивності», філософію комунікації К. Ясперса, а також «феноменологію симпатії» М. Шеллера, «діалогі-ку» М. Бубера, практичну комунікативну філософію К.-О. Апеля та Ю. Габермаса, праці X. Ортеги-і-Гассета, Г. Марселя, М. Хайдеггера.
Надії на подолання постіндустріальної техніко-еконо-мічної цілераціональності, яка, руйнуючи ціннісно-нормативні основи людської діяльності, обмежує обрій життєвого світу моделлю «людини економічної», тепер все частіше пов'язують з «етикою відповідальності», що її прагне обґрунтувати комунікативна філософія. Комунікативна філософія у певному сенсі являє собою зустрічний рух щодо зусиль економічного знання поєднати економічну раціональність з етичними імперативами. У зв'язку з проблемою «кризи розуму» комунікативна парадигма намагається протистояти руйнуванню останнього: якраз на тлі саморуйнування розуму стає актуальним і можливим розгортання трансцендентально-прагматичної програми відновлення раціоналістичної філософії на нових, відмінних від традиційного спрощено раціоналістичного підґрунтя засадах. Спробою реалізації цієї мети стала комунікативна філософія К.-О. Апеля. Він однозначно визначає кризову ситуацію, в якій перебуває сучасне людство: етична проблема. Необхідність організувати відповідальність людства за наслідки своїх колективних дій у планетарному масштабі, означає, по суті, потребу в макроетиці. Розглядаючи сучасну ситуацію людства у світлі ситуації людини загалом, Апель вбачає корені етичної проблеми, що постала у ХХ столітті, у найширшому історичному контексті — в цивілізаційному стрибку «від опіки інстинктів до керування розумом» [2, с. 231–232]. Він виділяє дві вирішальні віхи в цьому процесі: винахід, по-перше, знарядь праці, і, по-друге, зброї. Ці два винаходи, на думку К.-О. Апеля, були причиною того, що людина скасувала відповідність між «світом видимим» та «світом витвореним» її власною діяльністю, тому наслідки людських дій виходять поза межі можливостей контролю засобами, що мають чуттєво-емоційну природу [2, с. 232]. «Homo fa-ber» вийшов за рамки інстинктивних обмежень — його вторгнення у природу і людські стосунки вже за міфологічної доби призводило до наслідків, які зробили необхідними виникнення морального сумління й покаяння. Це першопочатки розходження між мораллю та інструментальною раціональністю, та водночас і їх взаємопокладан-ня. Звідси К.-О. Апель одразу, у тому ж абзаці і навіть у тому ж реченні, переходить до доби «осьового часу»* [3], до виникнення етики в сенсі світових релігій та філософії. Він зазначає, що прірва між «світом створеним» (людиною) та чуттєво-емоційним «світом видимим» досягла нового рівня. На нашу думку, цей новий рівень було зумовлено, власне, третім винаходом, що кардинально змінив стосунки між людьми — появою монетних грошей і розвитком ринкової системи господарювання, завдяки тому, що в Лідії, на території теперішньої Туреччини (лише один раз в історії) було винайдено монетні гроші, і на їх основі у Давній Греції розвинулося ринкове господарство. Саме ринково-грошові відносини витворили комунікативну спільноту, яка відрізнялася від попередніх тим, що, по-перше, її учасники мали рівний статус, що не був обтя-жений обмеженнями кровноспоріднених субординацій, і, по-друге, вона не була замкнена стосовно до соціального середовища рамками роду, будь-хто міг увійти в мережу її суб'єкт-суб'єктних зв'язків. Увесь подальший хід європейської історії — це історія «колонізації» життєвого світу раціональністю, яка елімінує з повсякденного життя морально-практичні елементи, замінюючи їх функціями й імперативами систем господарства і влади. При цьому економічна й адміністративна раціональність проникає до тих сфер життя, у яких соціальна інтеграція й ідентичність споконвічно спиралися на культурні цінності та виховання, на нормативні зразки поведінки, освячені культурною та релігійною традицією. Унаслідок цього формується «одновимірність думки й поведінки» людини (Г. Мар-кузе) — новий, найбільш небезпечний вид тоталітаризму, коли тоталітарним стає сам виробничий механізм. У цьому новому тоталітаризмі гроші постають як чуттєво-наочне вираження «одновимірності», універсальний посередник, що пов'язує людину з усіма формами споживання, які є, по суті, формами соціального контролю над нею.
Можна по-різному оцінювати реальні можливості комунікативної етики подолати наступ інструментальної раціональності. Так, Л. Ситниченко вважає, що «за межами такого, переважно мовно-комунікативного, підходу залишається... той факт, що протидіяти всепоглинаючій раціоналізації життєвого світу може не стільки усвідомлення та обговорення всіма індивідами цієї небезпеки, скільки внутрішній опір подібній раціоналізації самого світу особливого безпосереднього повсякденного співбуття» [4, с. 28]. Проте досвід, здобутий Україною за останні роки, показав: внутрішній опір інструментальній раціональності, яка підривала основи моральних цінностей нашого суспільства, ще з радянських часів процвітав «на кухнях», але реальною силою став лише в комунікативних практиках майданів, і лише тоді, коли комунікативна спільнота громадянського дискурсу за своїми масштабами досягла критичної маси. Не зайвим буде й зауваження, що події Майдану і численні «постмайданні» процеси мають в основному мовно-комунікативний характер народного віча, де вже не в абстрактній теорії, а в реальному політичному дискурсі цілого народу витворюється деліберативно-де-мократичним шляхом загальноприйнятне розуміння таких базових цінностей, як справедливість, свобода, відповідальність тощо. Дуже важливим моментом, який зумовив успішність цієї масової комунікації, є саме інтеракція людей, які в такий спосіб здобувають почуття ідентичності, причетності до нації, що надає «внутрішньому опору» ефект резонансу. Серед багатьох нових явищ нашого життя, що народилися в цих процесах, можна завважити і нетипове ставлення до грошей, яке набуло масового характеру на Майдані та в Народному домі. Із небаченою легкістю люди жертвували значні суми, з повною довірою, навіть не ставлячи питання про те, як їх обліковують, добровільно та охоче ділилися всім, що мали, з незнайомими людьми.
Хоча важелі державної політики у сфері реформування української економіки переважають своїм впливом дію регіональних соціокультурних чинників, але у сфері ідеології наочно простежується виразна відмінність у готовності до сприйняття сучасних цивілізованих форм ринкової економіки. Населення західного регіону України, історично орієнтованого на Європу в силу багатовікової включеності в її життя у складі низки історичних європейських державних утворень, тяжіє до цінностей ліберальної економіки та демократії, тоді як жителі східного регіону, що пройшов аналогічний історичний період у складі Російської імперії, ставиться до них недовірливо, а часом і з певною агресивністю. Вирішальну роль при цьому відіграють ціннісні орієнтації не в соціально-економічній сфері, а в домені культурній самоідентифікації, у першому випадку, як самодостатньої європейської нації, а, в другому, як частини великої Російської держави з її вибором особливого євразійського шляху. Це не лише виявилося під час Помаранчевої революції, а й призвело до реального протистояння між східним та південним, з одного боку, та центральним і західним регіонами України, з другого. Як відзначає С.Таран, у сучасній Україні відбувається одночасне формування двох різних типів політики: коли на заході та в центрі популярні партії, що тримаються на харизмі своїх лідерів і почасти на ідеології, то на сході та півдні домінує патронаж-політика, в основі якої принцип «я тобі — гроші, ти мені — голоси» [5]. Розглядаючи під таким кутом зору перспективи формування цивілізованого сприйняття грошей у системі ціннісних орієнтацій сучасних українців, потрібно усвідомити, що завдання й роль політичної еліти, щиро зацікавленої в реформах, полягає в розвиткові тих культурних засад, які є національним підґрунтям для економічної модернізації. Необхідний також розвиток структур громадянського суспільства, яке є історично вистражданим феноменом, що створює умови, за яких ринкові механізми не підпорядковують собі екзистенційні основи людського буття, а, не змінюючи своєї природи, можуть бути органічно вписані в соціальні контексти.
Двісті сорок років тому Г. Сковорода написав, звертаючись до «молодого шляхетства»: «Золотом можеш купити село, річ трудну, як і потрібну, а щастя як необхідна необхідність задарма всюди і завжди дарується. Повітря й сонце завжди з тобою, всюди і задарма» [6, с. 53]. Ось у чому побачив суть український філософ: не «не купиш», а «задарма дарується». Таке бачення відкриває вихід з «ігрового поля» монетаристської раціональності, на якому чинними є лише правила купівлі-продажу, в інший життєвий простір, керований «серцем». Колонізація життєвого світу владними й монетаристськими кодами, хоча й маргіна-лізувала екзистенційні цінності життєвого світу, проте ані не знищила їх, ані не звузила їх спектр. Вони й далі зберігають цілковиту значущість у діапазоні альтернатив, серед яких людина чинить свій вибір, реалізуючи свободу волі. Який саме вибір буде зроблено, на користь яких можливостей — залежить від людини, а не від грошей самих по собі.
При цьому, на нашу думку, не варто ставити перед людиною вимогу вибирати поміж базовими цінностями нашого буття і меркантильним розрахунком за принципом «або — або». Життя людини розгортається у двох площинах, які диктують їй дві різні системи норм поведінки. Їх не можна поєднати простим зведенням однієї до іншої, хоча такі спроби трапляться. Одні вважають, що розв'язувати проблему треба, починаючи з матеріального добробуту, який за принципом «невидимої руки» вирішить проблеми збереження культури, духовного життя, національних цінностей. Такі сподівання в українській соціальній реальності періоду перших років незалежності підштовхнули до «дикого ринку», який щодо життєсвітового ладу виявився руйнівною, а зовсім не креативною силою. Усі негативні наслідки ставки на всемогутність «невидимої руки» ринку завдали удару не лише по реформаторському економічному курсові, але також, а можливо і в першу чергу, по цінностях національного суверенітету й ідентичності.
Інші, сповідуючи протилежний підхід — «наша єдина криза — це криза духовності», по суті роблять ставку на те, що у виборі за принципом «або — або» морально зріла людина обов'язково віддасть перевагу духовним потребам за рахунок матеріальних. Наскільки реалістичними є такі сподівання, можна судити, спостерігаючи за долею «помаранчевої команди» та її союзників на всіх її рівнях (аж до сільської ради). Багато хто з цих людей, явивши нації справжні взірці моральної висоти, не витримав саме випробовування владою та грошима. Можливо, найбільш поширеною ілюзією наших днів є думка, що помилкою «помаранчевих» була ставка на «не тих» людей, що тягне за собою бурхливі колізії персональних симпатій та антипатій. На нашу думку, поділ на «тих» і «не тих», високоморальних та не гідних довіри неминуче призводитиме до тих самих результатів, звичайно, не на рівні моральної оцінки конкретних осіб, а на рівні соціальних результатів їх діяльності.
Потрібне усвідомлення того, що інструментальні схеми монетаристської свідомості не є чимось випадковим, чужорідним у мотиваційній сфері людини, вони зумовлені довготривалим процесом історичного розвитку, природою сучасного соціуму, потребами повсякденного життя. Комунікативна система грошових взаємин має винятково високу здатність до саморегуляції, самозбереження і саморозвитку, тому вона працює ефективно скрізь, куди цим взаєминам вдалося проникнути. Людина завжди житиме у світі, в якому гроші будуть відігравати велику, й імовірно все зростаючу роль. Вона завжди повинна буде заробляти гроші, користуватися ними, і при цьому завжди вона буде в небезпеці потрапити від них у залежність. Людина не може ухилитися від цієї відповідальності — відмінити грошові відносини у суспільному житті або відмовитися від них у житті особистому. Але вона може ціною значних і постійних зусиль приборкати цю стихію, збалансувати породжені нею небезпеки, як вона робить це стосовно природних стихій або інструментальної раціональності науково-технічного розуму.
«Людина економічна», яка керується у своїй поведінці лише меркантильним обрахунком прибутків та збитків — не щойно досягнутий на початок ХХІ століття стан, а той історичний тип, який на цей час вичерпав себе. Сучасне мислення орієнтується на людину більш високого типу, в якої над структурами цілераціональності розбудована розвинена ціннісно-раціональна сфера, заснована на моделях ставлення до світу, закладених усім розвитком культури. Однак при цьому не ставиться завдання демонтувати роль грошових механізмів там, де вони є незамінним інструментом для забезпечення гідного людського буття. Справжнє питання в тому, які вищі життєві орієнтири і за допомогою яких соціальних механізмів може «добудувати» над прагматичними орієнтаціями людини сучасна цивілізація, а також як мають бути поєднані культурні засади буття людини й інструментарій ринкової організації економічного життя.
* Осьовий час, за К. Ясперсом — період між 800 та 200 роками до н. е., коли у Давній Греції, Індії та Китаї незалежно одна від одної, майже водночас протягом небагатьох століть виникла нова культурна реальність, зміст якої — раціональне усвідомлення людиною буття в цілому, самої себе, своїх меж.
Література
1. Мазараки А. А., Ильин В. В. Философия денег. — К.: Киевский нац. торг.-экон. ун-т, 2004.
2. Апель К.-О. Ситуація людини як етична проблема // Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія. — К.: Лібра, 1999. — С. 231–254.
3. Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М.: Изд-во полит. лит., 1991.
4. Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. — К.: Либідь, 1996.
5. Таран С. Схід — Захід: одним хліба, іншим — видовищ // Дзеркало тижня. — 2005. — 12–18 березня. — № 9 (537).
6. Сковорода Г. Вхідні двері до християнського доб-рочестя // Григорій Сковорода. Пізнай в собі людину / Переклад М. Кашуби. — Львів: Світ, 1995.