Проблеми розвитку великих корпоративних структур в економіці України

Реформування української економіки на інноваційних засадах, що є неодмінною умовою зростання її конкурентоспроможності, передбачає оновлення організаційних структур відповідно до сучасних світових тенденцій розвитку економіки з урахуванням особливостей ринкових перетворень у нашій країні. Зміни, що відбулись у суспільно-економічній системі за останні роки, спричинили істотні перетворення в організації господарської діяльності та появу нових організаційних структур. Водночас масового цілеспрямованого руху до прогресивних організаційних формувань поки що не спостерігається. Це зумовлено низкою причин, зокрема відсутністю чіткої моделі організаційного устрою майбутньої економіки і відповідної державної політики, спрямованої на її впровадження.

Важливою рисою сучасної ринкової економіки є організаційне різноманіття, зумовлене новими інформаційними та технологічними можливостями, що відкриваються світовою глобалізацією. Із загальнотеоретичної точки зору випливає, що не існує жодних форм організації господарської діяльності або структур власності, які б мали абсолютні переваги над усіма іншими. Залежно від конкретних умов кожна з них може бути ефективнішою від інших. У ринковій економіці будь-яка організаційна форма господарювання може знайти свою нішу, де її переваги будуть більш значущими порівняно з недоліками і де вона матиме найкращі результати порівняно з альтернативними організаційними формами господарювання. Саме цим і пояснюється велике різноманіття форм економічної діяльності.

Але така ситуація не є характерною для перехідних економік. Формування структур власності та відповідних організаційних форм господарювання не було результатом еволюційного процесу і ринкового відбору з позицій ефективності. Навпаки, їх поява зумовлена специфікою приватизаційних процесів, які відбувались у рамках ринкових трансформацій, не завжди пов'язаних із суспільними інтересами і економічною доцільністю. Причому ігнорували відсутність належного інс-титуціонального забезпечення, норм права і організаційних правил. Не було враховано конкретних національно-історичних особливостей та менталітету населення. Внаслідок цього поряд з ефективними організаційними формами господарювання утворились неефективні організаційні структури в економіці.

Раптова зміна соціально-економічного устрою без створення відповідної системи інституціо-нальних засад ускладнила розвиток позитивних економічних процесів і спричинила необґрунто-ване руйнування багатьох ланок суспільного відтворення. Пристосування підприємств до ринку не супроводжувалось удосконаленням їх організаційної структури та відповідним розвитком коопераційних зв'язків. Розвал великих виробничих і науково-технічних комплексів, зумовлений помилками у здійсненні демонополізації та приватизації, супроводжувався утворенням слабких господарських суб'єктів.

В економічній літературі, зокрема вітчизняній, обґрунтовано і багатоаспектно розглянуто процеси функціонування великих корпоративних структур. Значний внесок у формування сучасного розуміння розвитку корпоративних структур зробили такі вітчизняні вчені, як С. Білоусова, П. Буряк, М. Деркач, А. Козаченко, А. Костін, М. Крупка, Г. Паламарчук, О. Паламарчук, Л. Руденко, О. Шевчук та ін. Але недостатньо було висвітлено питання про формування великих корпоративних структур та їх значення в економіці держави та регіону.

Розглянемо засади формування корпоративних структур та з'ясуємо їх вплив на результати діяльності економіки України.

Вихідною позицією трансформування організаційних структур в економіці України має стати її інтеграція в європейську та світову економічні системи, яка супроводжуватиметься посиленням конкуренції вітчизняних та іноземних компаній. У сучасній світовій економіці висока конкурентоспроможність товару є запорукою успіху компанії. У зв'язку з цим компанії витрачають великі кошти на науково-дослідницькі та конструкторські розробки з метою завоювання свого місця на світових ринках [4].

Для забезпечення захисту національних інтересів в умовах посилення глобальної конкуренції необхідно створити конкурентоспроможні на світових ринках модернізовані формування вітчизняних товаровиробників. Особливо важливим є інтеграційне трансформування організаційної будови української економіки, спрямоване на посилення взаємодії її суб'єктів та на об'єднання їх ресурсів. Це відповідає прогресивним тенденціям організаційного розвитку світової економіки, які орієнтуються на нові принципи менеджменту, що передбачають посилення уваги до взаємозв'язку внутрішніх процесів у господарській організації зі змінами у зовнішньому середовищі [2]. Конкурентоспроможність фірми почали безпосередньо пов'язувати з її належністю до тієї чи іншої системи взаємодії підприємств. Якщо раніше ефективність окремої господарської організації визначалася через співвідношення її затрат і результатів, то тепер основним фактором впливу на цю ефективність є взаємодія фірми з контрагентами, тобто інтегрування.

Поширення інтеграційних процесів передбачає насамперед посилення технологічних і відтворю-вальних взаємозв'язків щодо випуску кінцевої продукції, об'єднання підприємств з однаковою цілеспрямованістю та створення на цій основі ефективних організаційних структур інтегрованого типу. В умовах перехідної економіки інтеграційна компонента має враховуватися під час реструктуризації окремих підприємств. У свою чергу, об'єднання підприємств має прискорити їх адаптацію до вимог ринку, дасть змогу уникнути прорахунків в умовах ускладнення виробничої та комерційної діяльності, поліпшити ресурсне забезпечення для структурної перебудови виробництва та його технічного переоснащення, а також одержати від інтеграційної взаємодії синергічний ефект, тобто зростання ефективності діяльності внаслідок з'єднання, інтеграції, злиття окремих частин в єдину систему [6].

За оцінками Світового банку на декілька основних українських великих корпоративних структур припадає до 80% експорту 100 найбільших українських компаній-експортерів. Економічне зростання в Україні значною мірою було зосереджене саме у великих корпоративних структурах, які мали можливість «обійти» формальні інститути «завдяки зв'язкам власності, особливим відносинам з органами державної влади, прямому тиску на суди та інші регуляторні інституції». Експерти банку вважають, що така модель «економіки інсайдерів», сформована великими корпоративними структурами, може стати перешкодою для подальшого розвитку України. За своєю природою ця модель не сумісна з чесною конкуренцією, сприяє «непрозорості» та корупції, відштовхує іноземних інвесторів, перешкоджає адаптації української економіки до ринкових умов та ускладнює процеси її інтеграції у світову економіку. Фонд державного майна України посилив боротьбу з порушниками економічної діяльності на приватизованих підприємствах. У 2005 р. було подано 380 судових позовів до приватизованих підприємств, що не виконували прийнятих інвестиційних зобов'язань, з яких уже 87 підприємств повернено до державної власності [14].

Таким чином, невідкладним є питання реформування існуючих корпоративних структур на засадах верховенства права, законності та «прозорості», яке передбачає прийняття відповідних прогресивних законопроектів (зокрема, щодо корпоративного управління та надання інформації). Необхідно перейти від аморфних утворень типу конгломератів (об'єднання підприємств, не пов'язаних між собою виробничими зв'язками) до більш однорідних структур з чіткими організаційно-правовими обмеженнями.

У розвинених країнах в останні десятиліття почали поширюватися нові процеси, зворотні диверсифікації та пов'язані з розформуванням конгломератів, звільненням компаній від непрофільних виробництв і концентрацією зусиль на основних видах діяльності.

Багатогалузеві та багатопрофільні компанії не тільки втрачають рейтинг, а й опиняються поза списком провідних компаній світу [3]. На світових ринках з початку 90-х років XX ст. поступово стали домінувати компанії, орієнтовані на стратегію досягнення ефекту економії за рахунок використання своїх ключових ресурсів. При цьому в рамках спеціалізованого розвитку відбувається таке зростання фінансової ефективності, що компенсує одночасне збільшення трансакційних витрат [5].

Отже, одним із напрямів модернізації організаційних структур в економіці України має стати політика формування в інтегрованих компаніях таких стратегій, що передбачають поглиблення спеціалізації виробництва та виокремлення профільного бізнесу.

Розглянувши теоретичне питання функціонування великих корпоративних структур і проаналізувавши їх практичну діяльність, зазначимо наступне.

Формування ринкових відносин в Україні, яке нині просувається досить швидкими темпами, вимагає від кожного підприємства, особливо від промислового, неймовірно великих зусиль менеджменту і маркетингу, а тому вони потребують підтримки на відповідному рівні у зв'язку зі швидкозмінними умовами. Прикладом відповідності ринковим вимогам у питаннях менеджменту і маркетингу можуть бути виробничі комплекси ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», «Група «НОРД», «Група «Азовмаш» та ін. Проте таких підприємств у Донецькому регіоні і в Україні небагато.

В особливо складній економічній ситуації перебуває сьогодні одна із стратегічно важливих галузей України — вугільна промисловість. Переважна більшість шахт, які перетворені в державні відкриті акціонерні товариства (ДВАТ), є збитковими.

Фахівці вважають, що головною причиною кризи у вуглевидобувній галузі є значне зношення основних засобів у вугільних шахтах. Розглянемо це на конкретних прикладах. Так, на ДВАТ ДП «Шахта «Піонер» зношення основних засобів складає 9,9 %, тобто шахта майже нова, але в 2002 р. збитки становили 2,3 млн грн. На ДП «Шахта «Центральна» зношення основних засобів становить 67,9%. Вона також є збитковою (10 млн грн). На ДВАТ «Шахта «Жданівська» і ДВАТ ДП «Шахта «Алмазна» зношення основних засобів становить відповідно 4,9 і 21,8 %, а прибуток сягає відповідно 12 млн і 4,8 млн грн [9].

Отже, для більшості підприємств вугледобувного комплексу зношення основних засобів не є основним чинником їх збитковості. Серед вирішальних причин їх неефективної роботи є те, що маркетинг на збиткових шахтах не відповідає сучасним ринковим вимогам. До того ж роботу маркетингових служб виконують посередники. Саме через посередницькі структури відбувається відтік досить великої частини знову створеної вартості, крім цього, тут починається тінізація, тобто приховування прибутків від держави. Зазначимо, що до державних підприємств, або підприємств з державною часткою власності, «прилипли» підприємливі ділки, які відривають ласий шматок прибутку в якості посередників. Отаке переплетення промислово-посередницьких структур деколи настільки значне, що навіть державна влада не може їх зруйнувати.

Як зазначає газета «Бизнес/Финансы», особливо шкодять посередники вугільній промисловості. Так, вони заробляють на перепродажу вугілля 5–8% з кожної тонни [8], що становить 400–680 млн грн за рік. Інший приклад: ДХК «Артемвугіл-ля» при собівартості збагаченого вугілля близько 260 грн за тонну продає його за 226 грн через посередницькі фірми «Енерго», «Європа» [10]. Ще один приклад: Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча використовує кокс, вироблений на ВАТ «Авдєєвський коксохімзавод», але постачальником цього коксу є посередницька фірма [11].

Звичайно, правоохоронні органи ведуть боротьбу з незаконною підприємницькою діяльністю. Так, у Донецькій області за 2003 р. вони виявили 813 злочинів у паливно-енергетичному комплексі, з яких 373 злочини було здійснено на шахтах за участю посередницьких структур і посадовців [12].

До того ж подрібнення в ході приватизації під приводом створення конкуренції великих виробничих комплексів не дає бажаних результатів: у розривах ланцюжків одразу створюються фір-ми-посередники. Якщо розглядати вертикально-інтегрований виробничий комплекс як систему, то фірма-посередник є саме тим елементом, через який відбувається відтік частини знову створеної вартості. Цей процес можна подати класичною схемою:

              г1
Г — Т — Г1 ,

де Г — гроші; Т — товар; Г1 — збільшена спочатку авансована вартість; г1 — частина знову створеної вартості, відтік якої відбувається через посередників. Окрім цього, як пише голова Рахункової палати України В. Симоненко, багато монополій перебувають у плаванні під гаслом пошуку ефективного власника. І поки його немає, від них відокремлюються виробництва, які потім доводять до банкрутства, щоб вигідно «приватизувати». Тобто відбувається розкрадання того, що створювалося багатьма поколіннями [1].

Якщо подивитися на подрібнення виробничих комплексів з іншого боку, то можна вважати, що це крок до дрібнотоварного виробництва [8]. Світова практика свідчить, що щорічно у розвинених країнах і таких, що розвиваються, стає все більше великих виробничих комплексів, компаній, транснаціональних корпорацій [13]. Характерною особливістю нинішніх великих виробничих комплексів, компаній і корпорацій є те, що вони перестали бути монополіями в колишньому розумінні. Вони вже не монополізують виробництво якогось товару, оскільки це неможливо зробити в умовах світового ринку. Як правило, в галузі діють декілька виробничих комплексів (корпорацій), що конкурують між собою. Вони мають замкнутий (або близький до замкнутого) цикл виробництва. Це виключає можливість впровадження посередницьких структур, а значить, можна мінімізувати витрати виробництва і знову створену вартість спрямувати на розширене відтворення. А це дає можливість поповнювати держбюджет за рахунок податкових надходжень, виплачувати підвищену заробітну платню на таких підприємствах, відкривати нові робочі місця та ін. От чому в розвинених країнах світу великі виробничі комплекси (корпорації) перебувають під захистом держави [7].