головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 5/2005 
Персонал № 5/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Політична структуризація українського суспільства (моніторинг політичних партій і блоків станом на квітень 2005 р.)

Микола ГОЛОВАТИЙ

      Важливою і невід'ємною умовою стабілізації і успішного функціонування будь-якого суспільства є його ідеологічна структуризація. Досягається вона через поширення ідеології, з якою більшість громадян ідентифікують свої політичні інтереси. Безідеологічних суспільств об'єктивно не існує. Ідеологічна боротьба — закономірне соціальне явище. Ідеології презентують відповідні політичні партії, громадські об'єднання, рухи й організації, у яких громадяни реалізують свої інтереси, запити і потреби, підтримують чи не підтримують формальну владу та її структури. Найдієвішим засобом перетворення волі індивідів на колективну волю, забезпечення участі громадян у формуванні політики держави є саме політичні партії, кожна з яких має власні ідеологічні засади, систему норм і цінностей, соціальну базу, зорієнтовану і розраховану на конкретні соціальні групи.

      У сучасній Україні, станом на початок квітня 2005 року, офіційно було зареєстровано понад 130 політичних партій, які охоплюють увесь спектр ідеологій, однак по-різному їх сповідують, відображають і реалізують, мають далеко не однаковий статус, авторитет, рівень впливу на процеси структуризації українського суспільства, на громадян загалом. Окремі з них взагалі не мають суспільного значення, вони утворені під певні особистості і практично нічого для вирішення суспільних проблем не роблять, лише дезінформують громадян. Мало того, партії суттєво відволікають увагу суспільства від тих політичних сил, які потенційно могли б зорганізувати більшість громадян і вплинути на соціально-економічні, політичні та суспільні зміни, зменшують авторитет і популярність таких структур.


 

КпаспФікаиія попітпчнпх ідеологій з огляду на сучасний суспільний розвиток України

Універсальної класифікації існуючих ідеологій немає, їх спектр вчені подають по-різному, але найчастіше так:

1.      Комунізм, соціал-демократія, лібералізм, консер
ватизм, націоналізм, фашизм (Ф. Кирилюк, М. Голо
ватий та ін.).

2.  Марксизм, соціал-демократія, лібералізм, кон
серватизм, тоталітаризм (К. Гаджієв та ін.).

3. Лібералізм, консерватизм, соціалізм, анархізм (Г.
Щокін та ін.).

Останній поділ ідеологій найвірогідніший і оптимально точний, оскільки:


а)  соціалізм і комунізм (вища стадія соціалізму)
фактично є тотожними ідеологіями;

б)  тоталітаризм і фашизм (як крайня стадія тоталітаризму) також є фактично тотожними.

      Існує думка, що реально конкуруючими у сучасному світі є всього три ідеології: лібералізм, консерватизм, соціал-демократія. Оскільки в українському суспільстві соціал-демократична і соціалістична ідеології за суттю і характером прояву радикально різняться (у всякому випадку на рівні гасел цих політичних сил), принагідно все ж брати до уваги чо-тирьохступеневий ідеологічний спектр: лібералізм, консерватизм, соціалізм, анархізм.

      Із зазначених основних ідеологій свою історичну утопічність і багато в чому антигуманізм, антинародний характер підтвердив соціалізм. Крах так званої соціалістичної системи (СРСР, країни Європи, Азії, Центральної Америки) підтвердив утопічність соціалістичної ідеї, а світова економічна криза (найперше у Європі) — утопічність лібералізму.

      Щодо комунізму, то ця ідеологія багато в чому подібна до ліберальної. Обидві проголошують такі основні цінності: демократія, права людини, правова держава та ринкова економіка, однак забезпечити реалізацію таких цінностей практично неспроможні, оскільки не можуть усунути безліч соціальних конфліктів, протиріч, до виникнення яких вони причетні.

      Специфіка ідеологічної структуризації українського суспільства в тому, що у результаті впливу тоталітарного минулого, прискореної трансформації політичної системи, тривалої відсутності в країні справжнього політичного плюралізму, трансформуються і самі ідеології. Жодна з чотирьох зазначених вище ідеологій не є і не може бути «чистою», однозначно окресленою. Так, традиційні ліберальна чи консервативна доктрини нині мають помітні відгалуження у формі «неолібералізму», «неоконсерватизму». Отже, трансформаційні процеси однаково стосуються як держав, так і ідеологій, на яких вони базуються.

      Описаний стан справ характерний насамперед для політичних партій, справжнє «обличчя» яких в Україні встановити найчастіше надзвичайно важко.

      Утворені і використані під час недавніх (2004-2005 pp.) президентських виборів політичні блоки «Наша Україна» і «За єдину Україну» також неможливо навіть відносно ідентифікувати за будь-якою ідеологією, хоча були спроби «Нашу Україну» зіставити з лібералізмом, а «За єдину Україну» — з класичним консерватизмом. У програмах партій, які утворили згадані блоки, зазначаються цінності багатьох і найчастіше досить протирічних ідеологій.

      Для визначення тієї ідеології, яка об'єктивно може стати базисом соціальних інтересів більшості українства, потрібно бодай коректно вказати на основні засади провідних ідеологій взагалі. Вони такі:

соціалізм:

—       диктатура влади (демократичний центризм);

—    ліквідація   власності,   соціальна   рівність
(зрівнялівка);

—       атеїзм, колективізм, інтернаціоналізм.

      Іншим (типу «соціалізму з людським обличчям») соціалізм бути не може, а партії, які його сповідують, закликаючи до практичного влаштування такого способу життя, лукаво пропонують народам шлях «в нікуди».

лібералізм:

— меркантилізм, прагматизм (орієнтація на ма
теріальні цінності);


—орієнтація на вищий і середній класи;

—антиклерикалізм;

—індивідуалізм і космополітизм.

      В умовах низького економічного рівня розвитку України лібералізм є дещо привабливим для певної кількості населення, однак, із зростанням рівня виробництва, поглибленням соціального розшарування суспільства, спричинить глибокі кризові явища (насамперед духовного характеру), притаманні більшості нинішніх європейських країн.

анархізм:

—відсутність влади (державної);

—опора на люмпенізовані верстви і декласовані
елементи;

—розподіл власності (до її повного заперечення);

—індивідуалізм, войовничий атеїзм.

      Світ практично не знає суспільств, де анархізм був би по-справжньому домінуючою (панівною) ідеологією. В Україні також немає політичних партій, які б однозначно закликали розбудовувати суспільство на засадах анархізму, хоча елементи цієї ідеології окремі політичні партії, безумовно, мають.

консерватизм:

—  розбудова суспільства на традиційних (для
корінного етносу) засадах і цінностях;

—ринкова економіка;

—духовність, релігійність, народна єдність.

      Для соціально-політичної стабілізації сучасного українського суспільства доцільною є ідеологія українського національного консерватизму. Комуністична ідеологія спрямована насамперед на політичну сферу суспільства, ліберальна — на економічну, а відтак основною сферою життєдіяльності людства в майбутньому постає саме духовна сфера, найважливіша для національного консерватизму.

Політична ідентичність партій і блоків Україна

      Суть політичної партії, блоку визначають назва, зміст програмних документів (програми, статути, відозви), характер практичної діяльності.

      Ідеологічна ознака партії виявляється насамперед у її назві. Якщо йти за такою логікою, то в сучасній Україні маємо:

лібералізм:

—Ліберальна партія України;

—Ліберально-демократична партія України;

—Ліберальна партія України (оновлена);

—Ліберально-демократична партія України «За
хищена особистість. Приватне — понад усе!»;

соціалізм:

—       Соціалістична партія України;


 

—       Прогресивна соціалістична партія України;

фашизм:

—       (за назвою немає);

анархізм:

—       (за назвою немає);

консерватизм:

—Українська Національна Консервативна партія;

—соціал-демократія:

—Соціал-демократична партія України;

—Соціал-демократична партія України (об'єдна
на);

—Українська соціал-демократична партія;

комунізм:

— Комуністична партія України;

— Комуністична партія (трудящих);

— Комуністична партія України (оновлена);

— Комуністична партія робітників і селян.


      Зазначимо, що і за програмними засадами, і за змістом конкретної діяльності українські політичні партії здебільшого не відповідають ідеологічному наповненню. Практично усі політичні партії України — за демократію, гуманізм, єдність українського суспільства, економічний розвиток соціуму, відповідний соціальний захист громадян і особливо соціальні гарантії для груп ризику, пенсіонерів, інвалідів тощо. При цьому існують принципово інші метаморфози, які, окрім плутанини, при визначенні суті політичних партій нічого не дають.

      Значна частина політичних партій в Україні «експлуатує» ідеологію християнства (православ'я), інших релігій, що, однак, нічого для врегулювання міжконфесійних відносин не дає, а скоріше спричиняє міжконфесійне неузгодження.

— Християнсько-демократична партія України;

— Християнсько-ліберальна партія України;

— Партія Християнсько-Демократичний Союз;

— Республіканська християнська партія;

— Українська політична партія «Християнський рух»;

— Соціально-християнська партія;

— Партія мусульман України.

      Деякі політичні партії означені за професійними ознаками громадян, різновидом і сферою діяльності людей, інтереси яких вони намагаються відстоювати:

— Українська селянська демократична партія;

— Селянська партія України;

— Українська партія Справедливості — Союз ветанів, інвалідів, чорнобильців, афганців;

— Партія вільних селян і підприємців України;

— Партія «Жінки України»;

— Всеукраїнська партія трудящих;

— Молодіжна партія України;


— Партія промисловців і підприємців України;

— Комуністична партія робітників і селян.

      Маємо в Україні політичні партії, які нібито обстоюють інтереси окремих національностей і національних меншин:

— Партія мусульман України;

— Політична партія «КМКС» Партія угорців України;

— Демократична партія угорців України.

      Низка політичних партій обіцяють захистити тих, хто, на їх думку, найбільше потерпає від соціальних проблем і незгод:

— Партія реабілітації народу України;

— Партія захисту пенсіонерів України;

— Партія пенсіонерів України;

— Народна партія вкладників та соціального захисту;

— Партія захисту знедоленого народу України;

— Політична партія «Партія за військових».

      Є партії, які вважають за потрібне об'єднати народи і країни у всілякі союзи, або повернутися до колишніх славних історичних державоутворень:

— Партія «Русько-Український Союз» (Русь);

— Всеукраїнське політичне об'єднання «Єдина Родина»;

—  Політична партія «Слов'янський народно-патріотичний союз» (СНПС).

      З-поміж більше ста тридцяти політичних партій України значна частина є, образно кажучи, звичайним безликим, ідеологічним, соціальним чи якимось іншим спрямуванням. Програмні засади таких партій мало кому відомі:

— Конституційно-демократична партія;

— Партія вільних селян і підприємців України;

— Слов'янська партія;

— Партія реабілітації народу України;

— Партія національно-економічного розвитку України;

— Всеукраїнська партія трудящих;

— Партія захисників Вітчизни;

— Партія регіонів;

— Патріотична партія України;

— Політична партія «Молода Україна»;

— Партія приватної власності;

— Всеукраїнська партія «Нова сила»;

— Партія Соціального Захисту;

— Всеукраїнська партія Миру і Єдності;

— Партія «Прагматичний вибір»;

— Партія захисту знедоленого народу;

— Партія розбудови, правозахисту недержавних організацій України «Партія правозахисту»;

— Українська партія честі, боротьби з корупцією та організованою злочинністю;

— Політична партія «Совість України».

11 політичних партій було зареєстровано Міністерством юстиції України 25 березня 2005 року, майже за добу до того часу, коли, відповідно до закону, партії ще мають право брати участь у виборах до Верховної Ради України 2006 року. З-поміж цих партій (судячи тільки з назви) лише одна має чітке ідеологічне підґрунтя — Українська Консервативна партія (голова Георгій Щокін), інші за своєю назвою, програмними засадами взагалі неможливо ідентифікувати із будь-якою ідеологією: наприклад, Політична партія «Майбутня Україна» (Олександр Чубатенко), Політична партія «Україна Соборна» (Тетяна Яхеєва), Політична партія «Інформаційна Україна» (Сергій Іщенко), Політична партія «Совість України» (Хачатур Хачатурян), Політична партія «Справедлива Україна» (Анатолій Пєхотін) та ін.

      Об'єктивно більшість із зазначених політичних партій уже на перших виборах в Україні постануть насамперед перед проблемою формування власних регіональних структур, розбудови партійної вертикалі, а тому серйозно враховувати їх «амбіції» на виборах 2006 року навряд чи є підстави. Мабуть, вони шукатимуть блоків, йтимуть під патронат «розкручених» політичних партій. Виняток може становити лише Українська Консервативна партія (Георгій Щокін), яка має великі можливості для самостійного зростання і ствердження.

      Не мають чітко визначеного політичного обличчя, як уже зазначалося, і дві найрейтинговіші нині політичні партії України: Народний Союз «Наша Україна» (В. Ющенко) і «Партія регіонів» (В. Януко-вич).

      Перша («Наша Україна») є правоцентристською партією з помітною ознакою юдео-ліберальної партії (головним чином за складом її лідерів, еліти і соціально-економічними засадами).

      Друга («Партія регіонів») — є фактично ліберально-радикальною, претендуючи на лідера (за окремими заявами) консультативної опозиції. Створення останнім часом цих двох партій, а точніше блоків політичних партій і об'єднань — пропрезидентського (Народний Союз «Наша Україна») і антипрезидентсь-кого (на базі «Партії регіонів»), свідчить, підкреслимо, про появу фактично позаідеологічних, ідейно безликих утворень, які ставлять за мету утримати або завоювати політичну владу і нічого, крім розвалу або послаблення партій національної орієнтації, практично не дадуть.

      Третя за рейтингом політична партія Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (Ю. Тимошенко) до кінця березня 2005 року була самостійною, не входячи у відкриті блоки з іншими партіями і маючи досить чіткі можливості стати основою (лідером) справжнього пра-воцентристського консервативного блоку. Після зарахування до цього об'єднання партії «Яблуко», прогнозувати подальший його розвиток досить складно.

      Мало що може дати і чисто формальний аналіз, зіставлення програм, програмних засад політичних партій, оскільки у сучасному українському суспільстві багато партій вписують у свої програми не те, що в ідеалі віддзеркалює суть конкретної ідеології, а те, що видається найкращим на догоду громаді, суспільству.

      У цьому випадку найоб'єктивнішим буде, зважаючи на традиційну чотиризначну класифікацію ідеологій, спробувати дослідити, як усі вони представлені в Україні і які суспільні інтереси виражають.

      Традиційно-ідеологічними, судячи з політичних програм, в Україні нині є комуністи і соціал-демократи. Інші політичні партії настільки нечітко формулюють свої ідеологічні засади, що їх не можна зарахувати ані до ліберальної, ані до консервативної, ані до іншої ідеології.

      Три ідеології в Україні (комуністи, соціал-демократи, соціалісти) найпомітніше намагаються представити власні програми, як відображення не просто окремих політичних інтересів тих чи інших верств, а як загальносуспільний інтерес. Зазначені політичні партії наголошують, що їх стратегічні інтереси повністю збігаються, хоча рейтинги цих партій, результати всенародних голосувань на виборах депутатського корпусу цього абсолютно не підтверджують.

Перспектива політичних партій

на парламентських виборах в Україні

2006 року (прогностика)

      Описана нижче перспектива політичних партій в Україні за рік перед виборами мало в чому зміниться. Уже нині є можливість більш-менш чітко окреслити її майбутні події.

1.Гіпотетично (коли б вибори були на початку вітня 2005 року, фактично за рік до виборів у Вер
ховну Раду України) трьохвідсотковий рубіж могли б, відповідно до даних соціологічних опитувань, по
долати лише 10 політичних партій України із 130 зареєстрованих: Народний союз «Наша Україна»
(32,4%), «Партія регіонів» (11,6%), Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (10,3%), Партія промис
ловців і підприємців України (5,1%), Соціалістична партія України (4,7%), Народна партія України
(3,5%), Прогресивна соціалістична партія України (3,7%),   Народно-демократична  партія   України
(2,9%), Народний Рух України (2,7%). Неважко передбачити, що з цих 10 політичних партій як мінімум
п'яти останнім, щоб гарантувати собі певну кількість місць у майбутньому парламенті України, доведеться блокуватися насамперед із тими п'ятьма партіями, які посідають вищі щаблі загальноукраїнського рейтингу.

2.   За умови великого спектру політичних партій в Україні (понад 130) варто говорити не стільки про
більш-менш чіткі політичні орієнтири українських громадян, скільки про наявність в українському
суспільстві відповідних груп за політичними інтере сами, які загалом зіставляються з чотирма основними ціннісними комплексами, що, відповідно, визначають і презентують комуністичну, соціал-демократичну ліберальну і консервативну ідеологічні програми.

Окремо наголосимо на правоцентристському консервативному блоці.

Правоцентристський консервативний блок вкрай необхідний для суспільно-політичного розвитку України в умовах, коли існує:

а)  розпорошення сил національно-демократичної орієнтації та спрямування;

б)  посилення впливу юдео-ліберальних сил на суспільство;

в)     потреба  реальної  підтримки  національно зорієнтованої позиції прем'єра Ю. В. Тимошенко;

г)  необхідність об'єднання і посилення впливу на процеси державотворення з боку національно-демок
ратичних, патріотично зорієнтованих сил українства, яке визнає основні засади прагматичного національ
ного консерватизму.

3. Оскільки політичне блокування на виборах 2006 року цілком реальне, то політичні партії, сили групуватимуться навколо трьох блоків:

а) пропрезидентського (Народний Союз «Наша Україна» — В. Ющенко);

б)   антипрезидентського (опозиційного) («Партія регіонів» — В. Янукович);

в)  проурядового (Ю. Тимошенко).

      В останньому блоці ми поки не називаємо базою Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» Ю. Тимошенко за двох обставин.

      Перша: таке об'єднання за відповідних суспільно-політичних умов (скажімо, принципові розходження з блоком В. Ющенко), може йти на вибори одно-осібно.

      Друга: при утворенні четвертого політичного блоку — правоцентриського консервативного, блок Ю. Тимошенко може увійти до останнього або ж його очолити. У політичній конфігурації України на майбутніх парламентських виборах помітною силою може стати саме правоцентриський консервативний блок.

      Зазначимо при цьому, що багато політичних партій, навіть далеких від національного консерватизму, у своїх програмних засадах та особливо у практичній діяльності роблять вигідний для українського соціуму і для власного авторитету партій наголос на таких цінностях консерватизму: мова, культура, сім'я, приватна власність тощо. За таких обставин важливо дати змогу громадянам чітко з'ясувати, які саме політичні партії дійсно можна вважати партіями консервативного спрямування і характеру.

      Правоцентристський консервативний блок в Україні потенційно можуть утворити такі політичні партії: Народний Рух України (Б. Тарасюк), Українська республіканська партія «Собор» (А. Матвієнко), Українська народна партія (Ю. Костенко), Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (Ю. Тимошенко), Всеукраїнське об'єднання «Свобода» (О. Тягнибок), Українська консервативна партія (Г. Щокін).

      До правоцентриського консервативного політичного блоку, за відповідних умов, могли б увійти також: Політична партія «Організація Українських Націоналістів» ОУН (Р. Козак), Народний Рух України за єдність (Б. Бойко) та Народна партія України (В. Литвин).

      Якщо перші шість політичних партій і об'єднань могли б утворити національно свідомий правоцентриський консервативний політичний блок, то з приєднанням до нього трьох останніх політичних партій ішлося б уже про існування Коаліції національно-свідомих патріотичних сил.

      Підставою для такого прогнозу є те, що з-поміж українських партій саме перелічені, нехай і різною мірою, орієнтуються на цінності духовного життя, ет-ноцентризм і етнократію. Ідеологія консервативних партій базується на національних цінностях і інтересах.

      Формування правоконсервативного блоку політичних партій спричинене величезною необхідністю утримати владу на обраному народом українському шляху, захистити національні інтереси українства в усьому світі, розбудувати українську національну державу, котра посіла б гідне місце серед інших держав у світі.

Література

I  Амелин В. Н. Социология политики. — М.: МГУ, 1992.

2.Бебик В. М. Політичний маркетинг і менеджмент. — К.: МАУГМ996.

3.Бебик В. М. Менеджмент виборчої компанії: ресурси,  технології,   маркетинг:   Навчально-методичний
посібник. — К.: МАУП, 2001

4.Боднар А. ОсновьІ политологии (наука й политика). — К., 1991

5.Гаджиев К. С. Введение в политическую науку. — М.: Логос, 2000.

6.Головатий М. Ф. Мистецтво політичної діяльності. — К.: МАУП, 2002.

7.Головатий М. Ф. Соціологія політики. — К.: МАУП, 2003.

8.Жан Бодеун. Вступ до політології. — К.: Основи, 1995.

9.Пахарев А. Д. Политическоелидерство й лидерьі. — К.: ЗнаниеУкраиньІ, 2001

10.   Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф. М. Рудача. — К.: Парлам. вид-во, 2002.

II   Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / В. Полохало ( керівник авторського колективу) — К., 1995.

12. Щекин Г. В. Социальная теория й кадровая политика. — К.: МАУП, 2000.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту