головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 3/2007 
Персонал № 3/2007
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Релігія та ідеологія в глобальному світі

Сергій ЛОКШИН,
Інститут прогресу і розвитку суспільства (Донецьк)

У зовнішній політиці України європейські, західні устремління, вступ до Євросоюзу названо пріоритетним завданням стратегічного розвитку нашої країни. Це означає, що, по-перше, найближчим часом Україна буде дедалі інтенсивніше входити у світові, зокрема європейські, інтеграційні процеси. По-друге, що Україна чітко позиціонує себе на світовій політичній арені як національна держава, що належить до європейської культури й цивілізації.

Бути частиною так званого «світового співтовариства» — перспектива, що багатьма бачиться майже ідеальною. Але не слід забувати, що інтеграція спричинить істотні зміни в національній культурі. Адже з розширенням зумовленої розвитком технологій економічної взаємодії, що формуватиме економіко-політичну доктрину держави, — трансформація культури, як свідчить світовий досвід, є неминуча. Добре це чи погано — оцінити об'єктивно майже неможливо. Та все ж давати раду конкретним наслідкам цих процесів нам чи нашим дітям все ж доведеться. Та сьогодні нам необхідно зрозуміти, яке місце посідають релігії й ідеології в глобалізаційних процесах. Ту т особливо цікавими є ті моделі, що мають ідейну, соціальну й релігійну складові. Адже коли ідеологія має фундамент, опертий на найбільшу релігію світу, тоді питання як національного розвитку, так і глобальної взаємодії культур розглядаються лише в релігійному контексті. Розуміння цього відкриває перед такими ідеологіями, як християнська демократія, зовсім нові ресурси в суспільстві.

«Великі релігії — це основи, на яких будуються великі цивілізації», — говорив Кристофер Даусон. Дійсно, релігія в сьогоднішньому світі — одна з центральних, ба навіть — найголовніша сила, що мотивує й мобілізує людей. Про це згадує Самюель Хантингтон, автор книги «Зіткнення цивілізацій». У цій роботі він відкриває досить цікавий погляд на світові релігії та їх взаємодію. Так, він зазначає, що найбільш значущі релігії сучасного світу, а це християнство, іслам, індуїзм і конфуціанство, пов'язані з постанням основних цивілізацій. Зауважмо, визначення «цивілізації» у Хантингтона відрізняється від тоффлерівського. Цивілізація в Хантингтона — це найвища форма культурної цілісності і найширший рівень культурної ідентифікації, зумовлені не тільки спільними елементами, такими, як мова, релігія, соціальні інститути, а й суб'єктивною самоідентифікацією людей. «Цивілізації — це найбільші «ми», усередині яких кожний почуває себе в культурному плані як вдома і відрізняє себе від інших, «них», — говорить Хантингтон. Відзначимо, що така формула самоідентифікації є найбільш характерною і для взаємин вірного зі своєю релігійною громадою. Зауважмо, що всі головні світові релігії постали в незахідних цивілізаціях, і здебільшого раніше, ніж західна цивілізація. У міру того, як світ змінюється внаслідок глобалізації, на місце давніших форм взаємин приходять нові форми культурної ідентифікації, серед яких виділяються релігійні. Внутрішньоцивілізаційне зіткнення політичних ідей, породжене Заходом, зараз витісняється міжцивілізаційним зіткненням культур та ідеологій. Тезу про те, що з крахом радянського комунізму і демонтажем двополярної системи світу прогрес людства став більш передбачуваним і керованим, Хантингтон називає дурістю. Міфом є й те, що існують тенденції до утворення «світового співтовариства», у якому різні цивілізації, культури й релігії, з одного боку, і західний лібералізм, з другого, взаємно адаптуються. Насправді фундаментальні принципи поділу людства — етнічний, релігійний і цивілізаційний — й далі є причиною конфліктів. Створена в рамках соціології теорія глобалізації формулює таку тезу: у дедалі більше глобалізо-ваному світі, для якого характерним є ступінь усвідомленої взаємної (цивілізаційної, суспільної тощо), загострюється цивілізаційна, суспільна й етнічна самосвідомість. Глобальне релігійне відродження, повернення до святинь, є відповіддю на тенденцію сприйняття світу як єдиного цілого.

У чому ж сила релігій, і чому вона має настільки важливе значення для культур, особливо в сучасному світі високих інформаційних технологій, завдяки розвиткові яких кількість точок дотику між різними культурами спрямовується до нескінченності, незалежно від того, як далеко в географічному чи цивілізаційному плані не перебували б ці культури одна щодо одної.

«Поширення грамотності й особливий вплив сучасних засобів комунікації привели до безпрецедентного зростання рівня політичного мислення широких мас, зробивши їх незрівнянно сприйнятливішими до емоційного потенціалу націоналізму, соціального радикалізму й релігійного фундаменталізму. Привабливість цих ідеологій підтримується зміцнілим усвідомленням розходжень у матеріальному добробуті, що викликає цілком зрозумілі почуття заздрості, обурення й ворожості. Ще більше згадане посилює втішливе для самолюбства і формульоване в культурно-релігійних поняттях презирство до того, що йменується гедонізмом привілейованої частини людства». Це цитата з книги Збігнева Бжезинського «Вибір. Світове панування чи глобальне лідерство», якого аж ніяк не запідозриш у симпатіях до самоусвідомлених націй (окрім, зрозуміло, однієї).

Цілком очевидно, що в сучасному світі дедалі більша група тих, що програли від глобалізації, не уловлюється мережею політичного сприйняття. І слід визнати, що головним каталізатором політичного шумування у світі є, зважаючи на все, релігія.

Тут доречно дати визначення. Цікаве визначення дає в книзі «Інтерпретація культур» Кліф-форд Гирц. Отже, релігія — це система символів, спрямована на створення сильних, наскрізних і тривалих настроїв і мотивацій шляхом формулювання концепцій загального порядку існування і оточення цих концепцій такою аурою реальності, що ці настрої і мотивації здаються єдино реальними.

Виходячи з цього, нам необхідно зрозуміти, як релігійна практика забезпечує індивіда зокрема і суспільство в цілому певним набором ідей і понять, необхідних для творення системи світогляду, розуміння розумного, доцільного, гуманного і морального. І як це виявляється в людському досвіді, поведінці, соціально-структурних процесах, зокрема і планетарному масштабі.

Але висновок простий: розуміння моралі й доцільності в релігійному контексті знаходить своє місце в концепції справедливості, тобто такого ідеального розуміння світоустрою, у якому один індивід (або група) не може мати певних привілеїв поза відповідністю базовим умовам, прийнятим іншими індивідами (або групами). Концепція справедливості — це одна з основних догм будь-якої релігії. Божество має шанувальників тільки в тому разі, коли воно відповідає уявленню про справедливість (яке, по суті, саме ж і формує). Справедливість же на рівні суспільства реалізується в правилах і процедурах розподілу певних благ, як духовного, так і матеріального характеру. Однак в останнім твердженні, як зауважуємо, немає нічого релігійного або трансцендентного. Західна демократія у всіх своїх проявах — права людини, соціальні гарантії, рівні можливості, загальне виборче право й т. ін. — декларує саме принцип справедливого розподілу благ і прав у суспільстві. Та й узагалі, Римське право — це, по суті, легітимізовані державою у вигляді закону суспільні (масові) уявлення про справедливість.

Пояснюється це тим, що закладена в християнському вчeнні концепція абсолютної цінності людського життя упродовж історичної еволюції зазнала трансформації, набувши подекуди форми культу індивідуалізму. «Однією з найбільш важливих християнських умовностей є погляд на людину, як на щось, що я назвав «вміщеним у шкіру еґо», — пише психолог Алан Уотте, — «окрема душа і її тілесна оболонка разом створюють особистість, що унікальна і в остаточному підсумку коштовна з погляду Бога. Цей погляд є, без сумніву, історичною основою західного індивідуалізму...»

Процес цієї трансформації цінностей у західній культурі складний, багатогранний і заслуговує окремого дослідження. Але якщо коротко, то відправним пунктом цього процесу є виникнення марксизму. У другій половині XIX століття, у зв'язку зі зростанням темпів науково-технічного розвитку, загострилися соціальні протиріччя в західному суспільстві. Звичайно, це був тимчасовий етап, пов'язаний з адаптацією суспільства до нових економічних умов. За часом це збіглося з розвитком модного тоді вчення Дарвіна про походження видів і еволюції людини. Завдяки цим двом факторам цінності західної цивілізації були не те, щоб демонтовані, але стали описуватися в термінах нової соціальної формації. У принципі, цим було покладено початок для переведення каркаса західної культури з релігійної площини в суспільно-політичну. Історія показала, що це зробило культуру уразливою і позначило тенденцію до занепаду.

У XX столітті неомарксисти Грамші, Лукач, Фромм, Адорно, Райх, Хоркхаймер, Маркузе підвели теоретичну базу під нову культурну модель, позначивши нові критерії для всіх сфер людського життя: родини, виховання дітей, трудової етики, освіти, політики і т. ін. У цій моделі всі цінності західної культури трактувалися з позицій лібералізму, де прояв релігійних принципів вважається ознакою невластивого західній культурі екстремізму.

Саме на таких вихідних позиціях базується нині західна цивілізація. З одного боку, надпотужний науковий, технологічний, військовий потенціал, спроможний як і раніше контролювати міжнародну політику і керувати всіма глобальними процесами. З другого боку — руйнування основ культури, міграція, соціальне шумування робить перспективу самого терміна «західна культура» досить туманною.

Схід, зокрема, ісламська цивілізація, поряд зі слабким економічним і політичним міжнародним впливом демонструє експансію своєї релігії, зокрема в межах історичного ареалу західної культури, на тлі демографічного зростання і володіння серйозними природними і людськими ресурсами. Як слушно зауважив радник Р. Рейгана Патрік Б'юкенен у своїй книзі «Смерть Заходу»: «...ісламський світ зберіг щось, утрачене Заходом, а саме — бажання мати дітей і служити своїй цивілізації, культурі, родині й вірі. Майже неможливо відшукати нині європейську державу, населення якої б не вимирало, і майже неможливо знайти ісламську країну, населення якої б не зростало з кожним днем. Так, Захід довідався багато такого, про що не відомо ісламові, однак іслам пам'ятає те, про що Захід забув: Немає іншого світу, окрім створеного вірою».

Безсумнівно, таке співвідношення сил не надає жодній зі сторін вирішального пріоритету, робить непередбачуваними подальші сценарії глобального розвитку.

Якщо в трьох категоріях охарактеризувати згадані культури, то Заходу властиві сильна економіка, слабкі ресурси, культура в стагнації; Сходові — слабка економіка, сильні ресурси, культура на підйомі. Така диспозиція ставить суперників у відносно рівні умови.

Тому прогнозувати різні варіанти завершення глобального конфлікту — передчасно. Можливо, за допомогою військово-економічних інструментів Заходові, зокрема США, удасться встановити тотальний політико-економічний контроль над ключовими, культурот-ворчими державами третього світу. Але можливо, використовуючи непопулярні, з погляду західної культури, методи, такі, як скоординована міграція, створення сторонніх для західної культури інститутів (релігійних громад, фундаменталіс-тичних політичних партій і суспільних рухів, етнічне лобі в уряді тощо) у зонах проживання великої кількості представників не західних національностей, популяризацію цінностей незахідних культур. Причому, останнє реалізується не тільки як створення в суспільній свідомості привабливого образу, певної культури чи релігії, а й протилежними, екстримістськими методами, включаючи міжнародний тероризм. Оскільки фактор гуманізму й толерантності, протиставлю-ваний цим процесам, майже у всіх незахідних культурах абсолютно не авторитетний, то стримувальним його назвати не можна — він не допоможе в протидії ісламської експансії. Але у світлі викладеної вище теорії впливу релігії на культурну модель суспільства можна висловити припущення, що західна цивілізація ще має схований потенціал самозбереження. Реалізувати цей потенціал можна через зміцнення морально-етичної основи західної культури за допомогою посилення впливу базової релігії — християнства. Коли релігія сильна, тобто більшість населення активно її сповідує, а саме — є і носіями і засобами комунікації для поширення, а в повсякденному житті норми поведінки, спосіб мислення і дії, суспільна, трудова, сімейна етика, — всебічно інспіровані доктринами цієї релігії, тоді і культура має імунітет проти внутрішнього контрвпливу і розпаду. Такий релігійно детермінований культурний імунітет здійснюється на всіх рівнях організації суспільства — від етнічної і національної самосвідомості до стратегічної державної міжнародної політики.

Якщо соціологи, політологи, державні діячі та інші теоретики й актори глобальних процесів, а головне — партії, носії відповідних ідеологій, усвідомлюють потенціал, що міститься в цій теорії, то можна буде створити спеціальні умови і механізми утвердження в суспільній свідомості (насамперед західного обивателя) ідеологічних, моральних і етичних конструктів, базованих на принципах християнства. Технологіями для здійснення цього завдання сучасна соціологія давно володіє. Основна проблема — це переступити через психологічний бар'єр, де апріорі вважається, що для того, щоб політикові, суспільному лідерові бути сьогодні популярним, йому неодмінно слід сповідувати ідеали гуманізму, людинолюбства і терпимості у всіх виявах. Це добре звучить з погляду знову ж західного обивателя, але це тупикова колія. І ми не пішли від основної теми до деталей (такої політики). Культурний популізм діє сьогодні й у міжнародній діяльності. Його ми, як резюме, і називаємо одним з основних винуватців наявних проблем у глобалізації. А реконструкцію фундаменталістичних християнських принципів західної культури — пріоритетним соціальним і політичним завданням західної цивілізації.

У середині травня 2005 року по ісламських країнах прокотилася хвиля заворушень, спровокованих антиамериканськими настроями. Причиною була стаття в Newsweek, де серед матеріалів про погане поводження з ув'язненими на військовій базі в Гуантанамо автор описав, як американські військові кидали Коран в унітаз, щоб змусити говорити в'язнів-мусульман. Після публікації Схід буквально вибухнув від обурення. Демонстрації прокотилися від Пакистану до Індонезії, у результаті 17 чоловік загинули і 120 було поранено. Лідери ісламських країн, Ліга арабських держав зажадали від США провести розслідування і покарати винних. До речі, інформацію сам головний редактор щотижневика визнав недостовірною.

Але що ж привело Схід у рух? Зауважмо, що це не була якась економічна санкція або воєнна операція. Навіть сам факт знущання над ув'язненими не викликав резонансу. Справжній конфлікт загострився через факт, що було вчинено наругу над священною книгою мусульман. Така несуттєва, з погляду західного економіста чи політика, подія, мала вплив на міжнародну політику, порівнюваний, скажімо, з несанкціонованою інтервенцією США до ісламської країни. Цей яскравий приклад ілюструє нам, що насправді основним чинником глобальної політики є культурно-релігійний фактор.

А що б відбулося, якби в пресі з'явилася інформація про наругу над Біблією — священною книгою християн? Візит американського лідера до якоїсь країни третього світу або коливання валютного курсу на Нью-йоркській біржі стали б важливішими новинами. І в цьому полягає не тільки основна розбіжність у світосприйнятті західної людини і мусульманина, а й сутність конфлікту цивілізацій узагалі.

Ідеологія завжди посідала і має посідати важливе місце у світогляді людини. Історія свідчить, що ідеологія є продуктом, покликаним задовольнити визначену потребу людини у формуванні соціальних орієнтирів. У свою чергу, таку потребу і її сутність визначає конкретний історичний етап. Класовий поділ зумовлює популярність комунізму і соціалізму, залежність держави від інших — розвиток націоналістичних ідеологій. На тлі руйнування двополярного світу і формування нової конфігурації світового політикуму затребувана була соціал-демократія. Сьогодні найбільш потенційною ідеологією, яка, однак, ще не реалізувала свій потенціал, у світлі викладених міркувань може стати, наприклад, християнська демократія. Тому що саме вона або аналогічні їй (якщо такі є) можуть стати головним інструментом у збереженні і зміцненні нашої історичної, культурної і національної самосвідомості.

Деякі автори стверджують, що мораль у пост-індустріальній державі — це легітимізація її права на насильство в міжнародному масштабі. Але за цією думкою проглядають ті ж ліберальні мотиви, про які ми писали вище. Гадаю, що політична діяльність держави, яка має у своїй основі християнську мораль, — це послідовна політика, що базується на перевіреній часом концепції справедливості. Чи спричиниться реалізація такої політики до зникнення глобальних проблем людства? Швидше за все, ні. Але до стабілізації міжнародної обстановки — напевно. А ще — до трансформації процесів глобалізації від військово-терористичного протистояння до концептуального міжцивілізаційного діалогу, що має на меті створення комфортних умов існування й розвитку кожному регіонові (кожній людині, зокрема). Але це вже майже ідеальна картина.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту