головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 3/2007 
Персонал № 3/2007
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Проблеми залучення прямих інвестицій транснаціональних корпорацій в економіку України

Маргарита КРАВЧЕНКО,
здобувач кафедри фінансів і статистики МАУП

Для сучасної світової економіки з її процесами глобалізації характерна значна концентрація капіталів, кількісний та якісний ріст транснаціональних корпорацій (ТНК) та фінансових груп, розмитість економічних кордонів країн та прискорене формування єдиного загальносвітового ринку. У контексті цих явищ проблемою глобалізації є наслідки від впливу переміщення капіталу транснаціональними корпораціями у формі прямих інвестицій (ПІІ) у різні країни на економіку цих країн.

Залучення іноземних інвестиційних капіталів в економіку України є важливим джерелом забезпечення інвестиційного розвитку країни. Прямі іноземні інвестиції у виробничий сектор економіки всіх країн, що розвиваються, значно перевищують портфельні інвестиції і потребують особливої уваги та створення сприятливого інвестиційного клімату. У цьому Україна має певні досягнення, що характеризуються обсягом залучених ПІІ, які збільшились за останні п'ять років на 12500,2 млн дол. і на початок 2006 року становили 16375,2 млн дол. Про важливість ПІІ як інвестиційного ресурсу свідчить порівняння їх обсягу з загальним інвестуванням в основний капітал всіх підприємств України, яке за 2001–2005 роки становило близько 39295 млн дол.

Особливістю прямих іноземних інвестицій в економіки всіх країн, а не лише тих країн, що розвиваються, до яких належить і наша країна, є те, що переважний обсяг ПІІ надходить від транснаціональних корпорацій, які реалізують свої стратегічні цілі розвитку через інвестиції в інші країни. Прихід ТНК у певну країну та вихід національних корпорацій на зовнішні товарні і фінансові ринки — це економічне явище, яке має назву «транснаціоналізація» економіки. Воно сприяє інтеграції економіки певної країни у світову економіку, тобто залученню у процес глобалізації. Важливо, що ПІІ є основним способом поширення впливу ТНК на національні економіки, а також є засобом формування самих ТНК і глобальних стратегічних альянсів. А відтак транснаціона-лізація економіки є об'єктивним явищем, до якого кожна країна повинна виробити свою національну політику регулювання інвестиційного клімату на засадах власних національних інтересів.

Нині ТНК контролюють понад 50% світового промислового виробництва, 67% міжнародної торгівлі, понад 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технологій та ноу-хау, майже 90% прямих зарубіжних інвестицій. Майже всю торгівлю сировиною на світових ринках контролюють ТНК, зокрема 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, залізною рудою; 85% — міддю, бокситами; 80% — оловом, чаєм; 75% — натуральним каучуком, сирою нафтою.

Розвиток процесів транснаціоналізації особливо характерний для таких галузевих ринків як ринки харчових продуктів та напоїв, автомобілів, електротехнічних виробів та електроніки, машинобудування, а у сфері послуг — ринків транспортних, банківських, страхових, туристичних та інших послуг. Як свідчить досвід останніх глобальних фінансових криз, інвестиції у виробничий сектор є більш стабільною формою вкладення грошей і ресурсів, ніж банківські позики і портфельні інвестиції.

Для виявлення значення прямих інвестицій транснаціональних корпорацій у інвестиційному розвитку приймаючої країни, слід з'ясувати суть прямих іноземних інвестицій. За класифікацією ООН, прямі іноземні інвестиції (FDI foreign direct investments) — це інвестиції, що включають управлінський контроль над національним господарюючим суб'єктом з боку господарюючого суб'єкта іншої національності. ПІІ передбачають встановлення довгострокових відносин, що свідчать про глибоку зацікавленість інвестора в закордонному суб'єкті, в який вкладено інвестицію. Причому щодо суті вкладення коштів існують два різновиди прямих інвестицій ТНК:

1.   Так звані прямі інвестиції «зеленої зони» (greenfield FDI), що утворюють нові дочірні компанії (філії). Таке поняття як будівництво підприємства «під ключ» загалом, відображає суть такого виду інвестицій. За останні роки він становить менше ніж 20% від всього обсягу прямих іноземних інвестицій. Оплата таких інвестицій здійснюється переважно «живими» грошима.

2. Трансграничні злиття і поглинання (cross-border mergers and acquisitions M&A) — зміна управління активами і діяльністю компанії, що приєднується внаслідок інвестиції. У випадку трансграничного злиття поєднуються активи та операції двох фірм для створення нової компанії. Функції управління активами й операціями передаються від колишньої національної компанії до іншої (закордонної) компанії, причому перша компанія стає дочірньою компанією/філією компанії, що зробила поглинання. Обидві ці компанії можуть бути як приватними, так і державними (приватизацію за участю закордонного інвестора трактують як трансграничне злиття і поглинання). Трансграничні злиття і поглинання становлять понад 80% обсягу ПІІ у світі. Однак існує якісна відмінність між застосуванням цього виду ПІІ країнами-«донорами». Так, практично 100% прямих інвестицій у розвинуті країни здійснюється у формі злиттів і поглинань, водночас для країн, що
розвиваються, і країн з перехідною економікою ця цифра становить не більше 40%, а інші інвестиції — це інвестиції «зеленої зони», тобто будівництво «під ключ». Можна також зазначити, що трансграничні злиття і поглинання (тобто ті, у яких задіяні ТНК) становлять близько 25–30% від усього обсягу злиттів і поглинань у світі як за кількістю угод, так і за вартісним показником.

Починаючи від 90-х років ХХ ст. іноземні інвестиції у формі злиттів і поглинань мають тенденцію до довгострокового стратегічного партнерства і відрізняються від тих, що здійснювалися в 80-х роках, застосуванням фінансових інструментів і схем. Крім залучення «живих» грошей або банківських позик для здійснення таких угод останнім часом почали масово використовувати випуск нових акцій замість тих, що були до злиття, обмін акціями і корпоративні борги, фонди венчурного капіталу.

Для України питання впливу ПІІ на зростання економіки через її транснаціоналізацію є питаннями майбутнього, але входження у СОТ та поширення відкритості економіки є сприятливими характеристиками інвестиційного клімату країни. Станом на 1999 рік (новіших даних немає, що свідчить про недостатній рівень управління процесом взаємодії з іноземними ТНК) в Україні було зафіксовано 7362 філії іноземних ТНК, водночас у світі загалом їх 926948. Тобто на Україну припадає лише 0,8% їх загальної кількості.

Вплив прямих закордонних інвестицій транснаціональних корпорацій на економічний розвиток країни має як позитивні, так і негативні наслідки, але завжди необхідно пам'ятати, що для ТНК розширення корпоративної мережі насамперед є доступом до сировинних і інтелектуальних ресурсів країни-реципієнта та можливістю обійти національний захист внутрішнього ринку.

Позитивні наслідки транснаціоналізації економіки полягають насамперед в отриманні доступу до додаткових джерел фінансового капіталу, нових технологій та потенціалу інновацій, у використанні сучасного організаційно-управлінського досвіду. Збільшення надходження капіталу можливе двома способами. Перший — це ПІІ у формі залучення інвестицій провідних закордонних ТНК, що безпосередньо надходять у філії та дочірні компанії ТНК від іноземного інвестора. Тут провідну роль відіграє сприятливий інвестиційний клімат. Другий спосіб — це доступність для дочірніх компаній та філій ТНК джерел кредитного та інвестиційного капіталу, яким користується сама материнська компанія, що виникає у разі включення філій у міжнародну (глобальну) корпоративну фінансову мережу відповідної ТНК. Доступ до найсучасніших матеріальних ресурсів забезпечується тим, що ТНК мають унікальні можливості у сфері оптимізації власного матеріально-технічного забезпечення. Діючи по всьому світу, вони можуть закуповувати дійсно найкращі та найдешевші компоненти виробництва та види сировини для підвищення рівня конкурентоспроможності. Прихід ТНК в країну означає прихід не тільки її ланок, які є компонентами ТНК, а ще й постачальників деталей, вузлів та послуг виробничого призначення, які діють на основі субпідряду або договорів про кооперацію з ТНК. Тобто обсяг ПІІ в країну збільшується завдяки виробничим зв'язкам самої ТНК.

Особливо важливим для економіки країни-ре-ципієнта є прискорення інноваційного розвитку, а саме приналежність до мереж ТНК дає змогу прискорювати залучення передових технологій, оскільки ТНК не продають свої найновіші, унікальні досягнення, а передають їх переважно в межах внутрішньокорпоративного обігу ресурсів. За таких умов інноваційний розвиток України через використання імпорту високотехноло-гічного обладнання або ж закупівлі ліцензій та ноу-хау може посилюватись результатами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), які надходитимуть у формі інвестицій ТНК.

Позитивний вплив транснаціоналізації на економіку проявляється також у стимулюванні створення і виходу на зовнішній ринок національної високотехнологічної продукції, для якої орієнтиром є продукція іноземних філій вже адаптована до потреб світового ринку.

Сприятливість інвестиційного клімату для транснаціоналізації економіки спричиняє не тільки позитивний приплив капіталу в країну, а й негативні аспекти нестиковки діяльності ТНК з національними інтересами країни-реципієнта. Така ситуація виникає внаслідок того, що в багатьох випадках цілі діяльності ТНК та критерії економічної ефективності, на які вони орієнтуються, не збігаються з цілями та критеріями країн, на території яких розташовані філії ТНК. Останні набувають рис наднаціональних структур, які керуються власними глобальними інтересами. Внаслідок цього достатньо реальною є ситуація, коли інтереси національного економічного розвитку про-тирічать національній економічній безпеці.

Негативний ефект транснаціоналізації економіки спричинений тим, що економічна ефективність ТНК виникає внаслідок інтеграції міжнародного виробництва, в межах якого формується специфічна система поділу праці всередині компаній, коли відповідні ланки мережі ТНК розміщують у тій країні, де вони можуть принести найбільший прибуток з позиції корпорації загалом. Причому, внаслідок розвитку внутрішньокорпо-ративного поділу праці виникає економічна і технологічна залежність окремих компаній всередині ТНК, що означає поступове зростання технологічної залежності країни, де базуються певні компанії, від країни материнської компанії, а самі національні філії підпорядковуються стратегії глобального маркетингу відповідної ТНК.

Тиск інвестицій ТНК на економіку країни-ре-ципієнта проявляється через більшу конкурентоспроможність витрат дочірніх фірм (філіалів) порівняно з національними виробниками. Конкурентні переваги створюються гігантським фінансовим та технологічним потенціалом материнської компанії, яка базується в одній із розвинених країн і конкурує з такими ж велетенськими корпораціями.

Національні виробники програють структурам ТНК у цінах на продукцію або у прибутковості бізнесу внаслідок більшого розміру сукупних витрат виробництва. Такий стан речей пояснюється тим, що бізнес транснаціональних корпорацій в умовах сучасного постіндустріального суспільства («неоекономіки») розділив проблему конкурентності загальних витрат виробничої діяльності на дві частини — проблему зниження трансакційних витрат (витрат на пошук інформації, координацію взаємодії як усередині фірми, так і за її межами, обмін даними, контроль ефективності взаємодії) та проблему зниження традиційних виробничих витрат. Саме всередині ТНК виникло радикальне зменшення трансак-ційних витрат завдяки усуненню географічних, галузевих і корпоративних перешкод до економічної інтеграції. Успіх був підготовлений попереднім періодом бурхливого розвитку комп'ютеризації бізнесу і мережевого програмного забезпечення, лібералізації ринку, підвищенням мобільності капіталу, введенням єдиних стандартів якості, фінансового обліку тощо, визнанням англійської мови як загальновизнаної мови ділового спілкування.

Радикальне зниження трансакційних витрат відкрило значні можливості підвищення продуктивності праці у складних виробничих структурах, якими і є ТНК. Загальне зниження трансак-ційних витрат у ТНК призвело до того, що перемогу в конкурентній боротьбі здобуває той, у кого менші виробничі витрати, а в українських виробників вони вдвічі вищі, ніж у Європі й у 2,5–3 рази вище, ніж у США. Це означає, що українські підприємства найчастіше просто неконкурентоспроможні і державна інвестиційна політика повинна підтримувати створення національних ТНК такими заходами:

•     створення механізму протидії дискримінації національних ТНК на зовнішньому ринку;

•     наближення національного законодавства до міжнародних стандартів;

•     лібералізація переміщення капіталу в формі інвестицій та спрощення порядку репатріації прибутку в країну-донора.

Державне регулювання інвестиційного клімату в Україні стосовно реально існуючої транснаціо-налізації економіки нині схильне до визнання пріоритетним лише позитивні фактори залучення прямих інвестицій ТНК і тому реалізує заходи для підвищення сприятливості інвестиційного клімату. Для України, на наш погляд, доцільною є державна політика використання переваг тран-снаціоналізації економіки із одночасним захистом національного виробника у визначених галузях і створення передумов виходу українських компаній на закордонні ринки. Найважливішим складником цієї політики мають бути конкретні інструменти економічної політики, які не тільки безпосередньо, а й опосередковано впливають на впровадження ефективної національної моделі транснаціоналізації економіки загалом і особливо основних для України ринків Європейського Союзу та Росії. Має бути розглянуто та проаналізовано придатність для умов України практики обмежень на діяльність зарубіжних ТНК, яка може поширюватися на:

•  певні ринки (наприклад, обмеження щодо доступу на ринки телекомунікацій, енергетики, авіаційних та морських перевезень та деякі інші);

•  здійснення певних функціональних операцій, наприклад, запровадження «вхідного» контролю інвестицій, обмежень на вивезення капіталу з країни тощо.

Загалом негативний вплив інвестицій ТНК на економічні процеси в Україні повинен бути нівельований збалансованою системою державного регулювання іноземних інвестицій, яка мусить мати кількісну оцінку економічної безпеки України внаслідок діяльності ТНК щодо співвідношення ввезеного капіталу та репатріації прибутку, інтернаціоналізації галузей тощо. Метою всіх регулюючих заходів прямих інвестицій ТНК є, з одного боку, створення зацікавленості ТНК у створенні структурних ланок в Україні за умови поліпшення галузевої структури економіки, а з другого — недопущення дискримінації національних товаровиробників та порушення рівноваги фондового ринку.

Література

1.  Бондарчук І. В. Особливості інвестиційної стратегії нерезидентів в Україні // Інвестиції: практика та досвід. — 2006. — № 4.

2.  Иноземцев В. Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. — М., 2000.

3.  Солдатенко В. В., Федоренко С. В. Аналіз інвестиційного клімату України // Економіка та держава — 2005. — № 5.

4.  Шнипко О. Транснаціональні корпорації та проблеми транснаціоналізації українського ринку // Економіст — 2005. — № 11.

5.  Якубовський С. О. Вплив прямих закордонних інвестицій транснаціональних корпорацій на світовий економічний розвиток. — Одеса, 1999.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту