Картина перспективного польсько-українського співробітництва і роль у його реалізації взаємодії в галузі освіти*

Войцех ПОМИКАЛО

Джерела польсько-українського ізоляціонізму і роль освіти в його подоланні

Характерно, що на північноамериканській землі було встановлене плідне співробітниц­тво між провідним українським ВНЗ (у якому в 2005 році навчається уже понад 50 тисяч сту­дентів) і новаторським польським ВНЗ, який унікально використовує в процесі освіти влас­не цифрове телебачення, навчає близько 10 тисяч студентів. Це певною мірою символічно й характерно. Народи, які живуть і працюють поряд, відділені один від одного лише кордо­ном, дотепер не тільки не підтримують розви­нених зв'язків (економічних, науково-техніч­них, культурних й особливо освітніх), а й дуже часто їхнє знайомство відбувається випадково і майже екзотично. Але в цій ситуації згадану зустріч, яка призвела до встановлення зв'язків між українським і польським ВНЗ, ми не вва­жаємо випадковим явищем.

Україна була упродовж сотень років тери­торією польської експансії — військової, еко­номічної, політичної і культурної. Після за­войовування поляками українських земель, там виникали польські магнатські латифун­дії. Експансія спричиняла сильний опір ук­раїнської сторони. Встановлюваний у ре­зультаті завоювань майновий й етнічний ста­тус цих земель провокував бунти — нерідко драматичні й криваві. Тому польсько-україн­ські відносини упродовж століть буяли кон­фліктами, які переважали над співробітниц­твом і часто мали гострий, глибокий харак­тер. Після перемоги в Росії більшовизму, у боротьбі з ним проростали пагони польсько-українського співробітництва (найчастіше під гаслом прометеїзму), але вони залишали­ся в тіні конфліктів. У міжвоєнний період (1918– 1939) Польща панувала над частиною української території і намагалася насаджу­вати на ній різні різновиди колоніалізму (аг­ресивного чи ліберального), що теж не спри­яло зміцненню добрих відносин між нашими народами.

Друга світова війна стала своєрідним апо­геєм цих конфліктів, як наслідок — взаємні вбивства і навіть різанина. Післявоєнний час, коли вся Україна була інкорпорована до скла­ду СРСР як одна з радянських республік, а Польща була країною з обмеженим суверені­тетом у радянській сфері впливу, теж не був сприятливий для взаємного співробітництва. І лише як суверенні держави Польща й Укра­їна нещодавно, наприкінці XX століття, коли звільнилися з-під російського панування, почали переборювати погану спадщину мину­лого у взаємних відносинах. Однак необхід­но зазначити     з обмеженими результатами.

Про це було більше прекрасних заяв і планів, ніж конкретних дій. Взаємні упередження часто переважали над примиренням. Коли кілька років тому в 60-у річницю відомого во­линського кровопролиття, телебачення ЕДУ-САТ організувало, разом із приватною укра­їнською телевізійною станцією СТБ, телеміст за участю першого Президента України Лео­ніда Кравчука і маршала Сенату РП Лонгіна Пастусяка, а також істориків і вчених наших ВНЗ, можна було помітити, як важко відбу­вається польсько-український діалог. І тільки Помаранчева революція, яка відбулася в Україні, і польська допомога в її реалізації, здавалося б, стали початком нової ери в польсько-українських відносинах. Однак варто визнати, що польській національній традиції властиве розтрачання військових або інших перемог у наступні після цих подій епохи.

Так було вже після відомої Грюнвальдської битви 1410 року. Таке можливе і нині, якщо не пам'ятати про ту користь, яку може дати обом нашим народам перемога Помаранчевої революції в Україні. Це — реальна загроза для обох сторін, яка випливає хоча б з того, що на наші відносини лягає тягарем не тільки важ­ка спадщина минулого, а й те, що в наших країнах, поряд із прихильниками плідного співробітництва, діють — причому діють енергійно, хоча не завжди відкрито — сили,^: які не зацікавлені у тісних економічних, полі­тичних, культурних і особливо освітніх зв'яз­ків між нашими народами.

Підкреслюючи значення польсько-україн­ського співробітництва в нинішній обстанов­ці в Європі й світі, яке є необхідною умовою національного благополуччя наших народів, я хотів би звернути увагу на особливе зна­чення співробітництва наших країн у галузі освіти. Тому вважаю за необхідне представи­ти загальний підсумок співробітництва в га­лузі освіти, реалізованого на основі угоди, укладеної в Університеті Джорджія у другій половині дев'яностих років між ВСЕШ і МАУП.

Завдяки підтримці професора Георгія Що-кіна, вона принесла вагомі результати, хоча не всі можливості й програми ми могли вико­ристати й реалізувати. Презентація цього досвіду є важливою основою побудови спів­робітництва між нашими ВНЗ у найближчі. десятиліття.

Успіхи, досвід і перешкоди у розвитку польсько-українського співробітництва у сфері освіти на прикладі досвіду МАУП і ВСЕШ

Основою співробітництва став протокол, підписаний Урядом Республіки Польща й Урядом України від 18 травня 1992 року про тимчасове врегулювання взаємного визнан­ня еквівалентності документів про закінчен­ня середніх шкіл, середніх профучилищ і ви­щих шкіл, а також документів про присвоєн­ня наукових ступенів і звань. Цей протокол покликався на так звану Празьку конвенцію, що регулювала ці питання вже з 7 червня '1972 року, але в Польщі вона була опубліко­вана в Законодавчому віснику («Дзенник Ус­тав») 19 лютого 1975 року

Згадані правові урегулювання свідчили, що українські дипломи в Польщі і польські дип­ломи в Україні визнаються автоматично, без їх нострифікації і верифікації, — зрозуміло, за умови, що ВНЗ країн, які видають такі до­кументи, мають всі повноваження щодо цьо­го. Насамперед ми проконсультувалися щодо цього питання у Бюро з визнання освіти й міжнародного обміну Міністерства освіти, яке справедливо попереджало нас, щоб перш ніж взятися до реалізації співробітництва з будь-яким українським ВНЗ, необхідно пе­ревірити, чи пройшов цей український ВНЗ процес державної акредитації, чи здобув пра­во звертатися до Міністерства освіти й науки України із заявою про видачу дипломів дер­жавного рівня (тому що на відміну від Поль­щі, дипломи державного рівня про закінчен­ня вищої школи в Україні видає не ВНЗ, у якому студент здобув вищу освіту, а Мініс­терство освіти й науки на підставі заяви ВНЗ, який пройшов відповідну державну ак­редитацію).

Встановивши, що Міжрегіональна Акаде­мія управління персоналом пройшла всі щаб­лі такої державної акредитації, ми взялися до реалізації угоди. Для цього створили спільну програмну комісію, яка провела порівняль­ний аналіз документів, що регулюють нав­чальний процес як на економічному, так і пе­дагогічному факультетах ВСЕШ, щоб встано­вити програмні розбіжності між МАУП і ВСЕШ на ліценціатському щаблі (бакалавра-ті). У результаті в програму додаткового нав­чання для польських студентів на ступінь ма­гістра були включені предмети, відсутні в програмі ліценціатського навчання у ВСЕШ. Найбільше змінились програми трирічних педагогічних курсів ВСЕШ, які, відповідно, до встановлених принципів співробітництва, мали лягти в основу навчання на четвертому й п'ятому курсах, але вже не педагогічних, а психологічних курсів у МАУП. Педагогічне навчання на перших трьох курсах ВСЕШ до­сить схоже до психологічних курсів у МАУП, однак є розбіжності. Тому для трирічних пе­дагогічних курсів у ВСЕШ були впроваджені істотні зміни в навчальні програми. Завдяки цим операціям, польські студенти, закінчив­ши трирічне педагогічне навчання у ВСЕШ, отримували можливість почати навчання від­разу на четвертому курсі факультету психо­логії в МАУП.

Поряд із програмною підготовкою розпо­чата організаційна підготовка до реалізації такого навчання. Щоб полегшити це завдан­ня, до його здійснення взявся Фонд Іннова­ція, який разом із МАУП створив спеціальне бюро з організації такого навчання, що має характер екстерн-заочного, й використовує світовий досвід у галузі дистанційного нав­чання. Згадане бюро — не вища школа, не фі­лія, не іногороднє відділення українського ВНЗ. Це техніко-організаційна установа, що полегшує українським вченим контакт на території Польщі з польськими студентами МАУП.

Сформована велика група українських вчених для роботи у педагогіко-психологіч-ному і економічному напрямках підготовки за спеціальністю «управління». Ці вчені ве­ли більшу частину занять для польських студентів. Так само працювали за уповнова­женням українського ВНЗ польські вчені. Багато іспитів, які складали польські сту­денти, приймали українські вчені, а частину іспитів — польські. Дипломний іспит на здо­буття магістерського ступеню приймала ко­місія, створена відповідно до українського законодавства Міністром освіти й науки Ук­раїни, і яка складалася з учених обох країн.

Важливо, що в навчальну програму для польських студентів впроваджені предмети, які дають знання про українську культуру, а також початковий курс української мови.

Зміст навчання і новітня система дистан­ційної освіти, реалізована в навчанні поль­ських студентів у МАУП, цілком відповідали українським освітнім стандартам і були гар­монізовані з автономними рішеннями, застосовуваними в навчанні іноземних студентів у цьому ВНЗ. Вони відповідали світовим тен­денціям, що забезпечують різноманітні спо­соби здобуття вищої освіти не тільки у своїй країні, а й на території іншої країни.

У межах співробітництва між МАУП і ВСЕШ також запровадили Загальноукраїн­ську студентську олімпіаду з польської мови й культури. Уже відбулося чотири таких олімпіади. Міністр освіти й науки України призначив головою журі цих олімпіад тодіш­нього ректора ВСЕШ Войцеха Помикало. Додамо, що через опір адміністративних фак­торів, ВСЕШ тільки з 2005/2006 навчального року організує Загальпольську студентську олімпіаду з української мови й культури.

Польсько-українське співробітництво, яке успішно розвивається, від початку не давало спокою супротивникам. Вони не могли при­миритися з фактом, що польських студентів успішно навчають видатні українські вчені. Поряд із відвертими антиукраїнськими орі­єнтаціями, що виявилися в негативному ставленні до цього навчання, істотну роль відігра­ли також монополістичні тенденції і корпораційні інтереси деяких професійних груп в Польщі. Наприклад, деякі польські психоло­гічні кола хотіли не тільки взяти під свій пов­ний контроль навчання психологів, а й мати вирішальний вплив на допуск спеціалістів до роботи. В результаті, коли польські студенти після декількох років інтенсивного навчання раділи здобуттю українських дипломів, на них як грім з ясного неба обрушилося рішен­ня міністра національної освіти й спорту Христини Либацької, за яким їхні дипломи не визнавалися рівноцінними до польських магістерських.

Це стосувалося як магістерських дипломів у галузі психології, так і дипломів у галузі уп­равління й економіки. Для обґрунтування відмови визнати дипломи висунули аргу­мент, що польські студенти під час засвоєння знань і їхньої верифікації перебували на тери­торії Польщі. Докоряли також тим, що укра­їнський ВНЗ через дистанційне навчання на­че організував у Польщі власний ВНЗ, філію чи іногородній факультет. Висували також багато інших звинувачень, при цьому Вищій суспільно-економічній школі у Варшаві при­писували провини за діяльність МАУП у Польщі, до яких ВСЕШ була не причетна. Організаційно-технічну допомогу україн­ському ВНЗ надавав тільки Фонд Інновація, який хоча і був засновником ВСЕШ, однак, щодо неї залишався самостійною юридичною особою.

Студенти, засмучені з приводу такого рі­шення, оскаржили його в Головному адмі­ністративному суді у Варшаві. 3 січня 2003 року цей суд скасував рішення міністра освіти. Здавалося б, що це остаточно розв'яже проблему й польські студенти в МАУП бу­дуть задоволені здобутою освітою й підтвер­дженням того, що їх дипломи є дійсними. Однак виявилося, що така переконаність була позбавлена підстав. Генеральний прокурор РП (а точніше уповноважений зас­тупник Генерального прокурора Ришард Стефаньський), під впливом міністра націо­нальної освіти й спорту Христини Либаць-' кої, яка не примирилася з рішенням Голов­ного Адміністративного суду, звернувся до Верховного суду із поданням про особливу ревізію рішення ГАС.

Варто зазначити, що в Польщі особливу ре­візію проводять тоді, коли рішення судів є шкідливими для інтересів держави й народу, загрожують національній безпеці й можуть принести відчутні негативні результати. Вер­ховний суд почекав певний час, і коли набув чинності закон, що виключав з юрисдикції Верховного суду рішення Головного адмініс­тративного суду, ухвалив 7 січня 2004 року закрити справу. Але цим справа не вирішува­лася остаточно.

26 лютого 2004 року Міністерство юстиції — Польська прокуратура — звернулося в Го­ловний адміністративний суд із касаційною скаргою, вимагаючи скасування попередньо­го рішення того ж суду в справі про визнання. правоти студентів. На підставі касаційної скарги Головний адміністративний суд вдру­ге розглянув справу й рішенням від 23 квітня' 2004 р. визнав, що рацію мала міністр Хрис­тина Либацька. Однак і цим справа не закін­чилася, тому що Головний адміністративний суд рекомендував Воєводському адміністра­тивному суду у Варшаві переглянути справу. 5 жовтня 2004 року він визнав, що студенти, які є випускниками МАУП, мають отримати довідки про еквівалентність їхніх магістер­ських дипломів до польських.

Завдяки цьому справа була завершена, і практично дипломи 500 польських студен­тів, які закінчили МАУП, були визнані екві­валентними до польських. Ми, зі своєї сто­рони, готуємо до друку видання, в якому бу­де відображена майбутня доля випускників МАУП у Польщі. Це підтвердить цінність їх української освіти.

Суперечка про еквівалентність дипломів, наукових ступенів і звань

Суперечка про еквівалентність магістер­ських дипломів — це лише невеликий епізод, серед великих польсько-українських  проблем. Однак вона характерна і важлива. Супе­речка виявила проблеми, пов'язані із співро­бітництвом наших держав у галузі освіти, ста­ла стимулом для формування польською сто­роною основної позиції у цій проблемі. Тут важливі два моменти.

Назустріч освітнім потребам України й Польщі

Помаранчева революція створила шанси для виходу із взаємної ізоляції, у якій, через історичні причини, перебували наші народи. Однак необхідно пам'ятати, що використання цих шансів залежить від багатьох факторів. Із матеріалів, підготовлених Фондом Інновація, випливає, що навчання польських студентів (після якого вони стали українськими магіс­трами), виявилося досить якісним. Воно сприяло підвищенню кар'єри, а також мож­ливості здобути вчений ступінь кандидата на­ук. Це заперечує припущення, які часто були фактичною основою для оскарження україн­ських дипломів.

Керівництво Фонду Інновація, засновника Вищої суспільно-економічної школи у Вар­шаві й першого польського сателітарного те­лебачення ЕДУСАТ, пропонує широку прог­раму співробітництва між польськими й ук­раїнськими партнерами.

По-перше. Ми пропонуємо організувати, починаючи вже з 2005/2006 навчального року, спільне ліценціатське навчання за напрямка­ми «економіка» й «педагогіка». Це також стосується додаткових магістерських курсів зазначених напрямків. ВСЕШ повинна най­ближчим часом отримати права на їх реаліза­цію.

Ми вжили заходів із метою створення у ВСЕШ напрямку «прикладна інформатика», яку ми теж пропонуємо реалізувати спільно.

Але в нинішньому правовому становищі ми не можемо організувати українські магістер­ські курси, що завершуються винятково укра­їнським дипломом, тому що відповідно до польсько-української угоди в сфері освіти від 11 квітня 2005 року, такі дипломи могли б мати обмежене значення і цінність для поляків, — вони вимагали б досить складної польської нострифікації. Однак немає жодних правових перешкод, щоб українські і польські студенти проходили ліценціатське навчання (бакалав-рат) у системі спільної освіти.

Таке навчання — за нашою пропозицією — реалізувалося б на основі спільно опрацьова­них навчальних планів і програм. Виникала б необхідність, щоб до кінця навчального року й у вересні 2005 року спільні програмні комі­сії ВСЕШ й українського ВНЗ розробили й затвердили спільний навчальний план і прог­раму навчання. Результати їх роботи затвер­дили б президенти (а можливо — ректори) вузів, які їх реалізовуватимуть. Обов'язком комісій була б також розробка переліку тем, які в межах окремих предметів готуватимуть­ся й викладатимуться польськими або укра­їнськими професорами і з якими матимуть можливість ознайомитися як польські, так і українські студенти. У програми такого нав­чання варто запровадити в українському вузі предмет, який знайомить із польською куль­турою, а в польському вузі — з українською. Пропонується також організувати для сту­дентів такої системи навчання початковий курс української мови для поляків і польської мови — для українців.

Фонд Інновація готовий організувати за спільні кошти в українських ВНЗ телевізійну студію, з якої українські професори могли б викладати частину лекцій для польських сту­дентів. Ми намагатимемося полегшити укра­їнським студентам прийом польських прог­рам у межах цих лекцій, які будуть важливою складовою спільного навчання. Польська сто­рона взяла б на себе обов'язок забезпечувати синхронний переклад українською мовою лекцій, трансльованих на Україну. Так само має вчинити український ВНЗ, який запро­ваджує таку спільну програму навчання.' Спільні програмні комісії обох вузів визначи­ли б принципи дії комісій із дипломного іспи­ту які складалися б із професорів обох націо­нальних ВНЗ. Олімпіаду з польської мови й польської культури в Україні й олімпіаду з української мови й української культури в Польщі ВНЗ проводили б у тісному співро­бітництві.

У результаті того, що студенти україн­ського й польського ВНЗ реалізували б спільний, єдиний навчальний план і програ­му, у них була б можливість ознайомитися із частиною лекцій професорів із закордонно-. го ВНЗ, який є партнером вітчизняного. Ми вважаємо, що рівень освіти і її якість у ВНЗ має рости. Обидва вузи після закінчення навчання видавали б дипломи як для своїх студентів, так і для студентів закордонного ВНЗ. Ми пропонуємо, щоб українські й польські студенти, які бажають здобути такі подвійні дипломи, вносили підвищену пла­ту за навчання, яка призначалася б на спла­ту послуг ВНЗ — закордонного реалізатора навчального процесу. Це стосується україн­ських студентів, які навчаються в польсько­му ВНЗ, і польських студентів, які здобува­ють освіту в українському ВНЗ. Не вдаю­чись у подробиці цієї пропозиції, зазначимо, що таке масове міжнародне навчання, із використанням сателітарного освітнього телебачення ЕДУСАТ, могло б мати більше значення для систематичного взаємного ознайомлення і зближення наших народів, ніж будь-які голослівні декларації політи­ків.

По-друге, ми пропонуємо, щоб на базі ВСЕШ і телебачення ЕДУСАТ, при взаємодії німецької організації TECHNISCHE AKADE-MIE WUPPERTAL і, можливо, Міжнародного центру фінансово-економічного співробіт­ництва в Москві, організувати Міжнародний центр навчання бізнесменів. Фонд Інновація провів переговори з TECHNISCHE AKADE-MIE WUPPERTAL і почав також переговори з Міжнародним центром фінансово-економіч­ного співробітництва в Москві. Згадані ні­мецька й російська установи мають великий досвід у навчанні власних бізнесменів. Ні­мецька — має власний вищий професійний заклад (важлива складова його освітньої структури) і проводить навчання не лише в головному центрі, який розташований у Вуп-перталі й Котбусі, а й у філіалах місцевих центрах, яких у цієї академії близько 25 філій. Вони з'єднані із головним центром за допо­могою Інтернету що дає можливість вико­ристовувати відповідні технології для широ­кого навчання за участю провідних спеціаліс­тів. У випадку російського Центру навчальна база розташована у Москві і має понад 30 центрів на всій території Російської Федера­ції. У цих місцевих центрах лекції, які переда­ють із Московського центру, приймають за допомогою сателітарних інтернет-технологій.

Реалізоване таким чином навчання бізнес­менів охоплює всі проблеми, які цікавлять це середовище, особливо податкові, право­ві, митні питання та багато інших.

Ми пропонуємо розширити цю систему навчання не тільки на ВНЗ у Києві, але також на місцеві центри. У нас є готова концепція побудови такої навчальної мережі в Німеччи­ні, Україні й Польщі (можливо, й у Росії). У результаті навчання бізнесменів буде здій­снюватися не тільки всередині країни, але й набуде міжнародного характеру. Фонд Інно­вація готовий взяти на себе організацію тех­нічної підсобної бази такої установи, яка б да­ла можливість не тільки навчати бізнесменів в українських, німецьких, російських і польських центрах, а й при домінуючій ролі голов­ного національного центру цієї країни ство­рити навчальну мережу, що охоплює числен­ні регіони. Її суть — не лише у навчанні діло­вих людей, а і розширення можливостей для їх співробітництва, наприклад, взаємодії польського, українського й російського бізне­су з німецьким. Виникла б можливість, щоб кожна із країн у межах цієї системи звернула­ся з відповідними офертами до іноземних ді­лових кіл.

Участь у відповідних конференціях і нара­дах було б платним. Російський і німецький досвід свідчать, що це могли б бути значні су­ми. Якщо президенти українських ВНЗ заці­кавляться такою темою, то ми зможемо в ко­роткий термін організувати у Варшаві міжна­родну нараду з цієї теми, підписати відповід­ні договори, а також приступити до їхньої ре­алізації. Я гадаю, що це підвищило б статус наших ВНЗ, зміцнило їхні зв'язки з економіч­ним життям власної країни і поєднало з євро­пейським економічним простором.

Заради спільних інтересів

На початку своєї доповіді я звернув увагу на символічний характер того факту, що близьке й плідне, хоча й непросте, співробіт­ництво між МАУП і ВСЕШ почалося з пер­шого контакту на території Сполучених Шта­тів Північної Америки. Я намагався стисло представити причини, які призвели до того, що, хоча між Україною й Польщею існує спільний кордон, все ще існує ізоляція й не­достатнє співробітництво, між іншим, у всіх галузях. Я торкнувся також питання про те, яке величезне значення для подолання взаєм­ної недоброзичливості й упереджень може мати освіта і як важко торує собі шлях справ­ді плідне польсько-українське співробітниц­тво у сфері освіти.

Вважаю, що настав час, коли вчені повинні активніше брати участь у діях на користь створення нової картини українсько-поль­ського й польсько-українського співробіт­ництва.

Це важливо ще й тому, що довготривалий ізоляціонізм відверто шкодить нашим націо­нальним інтересам. І тому я вважаю, що пот­рібно провести масштабний діалог на тему нового характеру польсько-українських зв'язків, які за найближчі десятиліття ми по­винні сформувати разом задля наших спіль­них інтересів.

Зрозуміло, що такі пропозиції спричинять суперечки; іноді їх можуть вважати нереаль­ними, утопічними й навіть шкідливими. Од­нак у нинішній історичній ситуації варто над ними замислитися. Пропоную розглянути із цією метою питання, про які у нас немає тра­диції не тільки говорити, а й думати, пропози­ції, які частково мають майже єретичний ха­рактер. Отже, що змінилося б у наших краї­нах, Європі та світі, якби Польща й Україна створили міждержавну конфедерацію? Що трапилося б, якби наші держави й народи ви­рішили піти шляхом, який веде до спільної економіки, спільного законодавства й спіль­них освітніх систем, зберігаючи, зрозуміло, суверенітет власних держав — суб'єктів зга­даної конфедерації.

Внаслідок таких рішень польсько-україн­ська конфедерація стала б третьою краї­ною сучасної Європи за своїм значенням і роллю. Це була б країна, яка посіла вищу позицію в Європі, ніж багато інших країн, які відігравали дотепер вагомішу роль, ніж наші країни, діючи самостійно. У нас разом було б близько 70 млн громадян. Об'єдна­ний економічний потенціал обох країн був би більшим, ніж сума додана механічно. До того ж наші економічні потенціали значно доповнювалися б взаємно. Із погляду інте­лектуального потенціалу (науковотехніч-ного і гуманітарного), це ще вигідніше, і га­рантує вищу позицію в Європі й світі, ніж нині. Нові конфігурації сучасного світу, а також європейські, відверто схиляють нас до цього. Фактором, який мав би бути для нас важливим стимулом щодо цього, є деда­лі більше німецько-російське зближення, істотний розвиток якого може стати загро­зою для інтересів як Польщі, так і України. Втім уже нині Україна відчуває це після Помаранчевої революції, коли, зокрема, ре­зультатом цього зближення є відтерміну­вання перспективи вступу її в Євросоюз. Конфедерація з Польщею могла б бути неп­рямим способом для реалізації європей­ської орієнтації сучасної України — попе­реднім кроком на цьому шляху, але важли­вим і значимим. Плани Помаранчевої революції на цьому шляху були б повністю реа­лізовані.

Висуваючи таку концепцію, навіть ідею, ве­лику мрію, я цікавився питанням, чи реальна ця картина з точки зору приналежності Поль­щі до Євросоюзу й у зв'язку із цим її обмеже­ної самостійності в постановці й розвитку та­ких принципових проблем, як створення кон­федерації. Так вдало склалося, що декількома місяцями раніше я брав участь у бесіді екс­пертів, які міркували на тему: чи може Поль­ща, перебуваючи у Євросоюзі, одночасно вступити до міжнародної структури, відомої під назвою NAFTA, — наднаціональної органі­зації, що об'єднує американські країни. З екс­пертизи правових положень ЄС випливало, що немає жодних правових перешкод, щоб Польща могла одночасно належати до ЄС і NAFTA. Якщо це правда, то тим більше Поль­ща може створювати міждержавні структури, які підсилюють вплив однієї країни-члена ЄС на інші — які не є членами ЄС, без обов'язку виконання Євросоюзом відповідних зо­бов'язань.

Учені тим відрізняються від політиків, що їхнім покликанням є мислити не в межах року, двох років, а на перспективу десяти­літь. Їхнє бачення майбутнього повинне ці­кавити політиків, заохочувати їх до тракту­вання поточних питань у контексті довгос­трокових рішень. Загальною вадою сучасної політики є її короткозорість і короткостро-ковість. Приступаючи до польсько-україн­ського співробітництва в галузі освіти, захи­щаючи його результати як від людей не доб­рої волі, так і від звичайних консерваторів, від осіб, які керуються схемами й стереоти­пами, я хотів би, щоб ми розглядали наші пропозиції від початку на перспективу дов­гострокового співробітництва наших наро­дів. Наша конференція повинна мати саме такий характер. Ми реалізуємо у Варшаві лише початок нашого важливого співробіт­ництва. І я пропоную, щоб наступна конфе­ренція відбулася через рік у Києві, а через два роки — знову у Варшаві. Тому що на цій конференції ми зробимо лише перший крок в оцінюванні сучасного становища з погля­ду місця Польщі й України в Європі, що змінюється, і глобальному світі, а також ролі освіти в цих змінах. Цей крок не може бути достатнім. Згадані питання потрібно постій­но аналізувати й робити відповідні виснов­ки з нових ситуацій. А динаміка досліджува­них змін дійсно значна, причому вона пос­тійно прискорюється.

* Доповідь, підготовлена для польсько-української конференції у Варшаві (17.05.2005 р.) на тему: «Польща й Україна в Європі, що об'єднується, і глобальному світі». Публікуєть­ся зі скороченнями.