Сіонські протоколи: джерела і документи

До 100-річчя виходу в світ сенсаційної істо­ричної пам’ятки французької дослідниці Леслі Фрай, видавництво МАУП видало кни­гу, у якій узагальнюється іудейсько-тал-мудська думка від виникнення Талмуду і ра­сової доктрини іудаїзму до створення сучас­них іудомасонських і сіоністських організацій світового панування. Також порушується про­блема авторства скандально і всесвітньовідомих «Сіонських протоколів». Редакція пропонує увазі читачів передмову і кілька розділів книги.

Повне видання: Сіонські протоколи: джерела і документи: Іст. пам’ятка. — К.: МАУП, 2005. — 232 с. (Б-ка журн. «ПЕРСОНАЛ») можна замо­вити і придбати через Відділ реалізації дру­кованої продукції МАУП, тел.: 490-95-17; 490-95-18.

Шановний читачу! Ви тримаєте в руках унікальну та поза сумнівом сенсаційну істо­ричну пам’ятку, присвячену проблемі ав­торства скандально і всесвітньовідомих «Сіонських протоколів» (або «Протоколів сіонських мудреців»). Пам’ятка належить перу французької дослідниці Леслі Фрай, чиє життя овіяне ореолом таємничості. До 1921 р. Фрай проживала у Франції, а потім переїхала до США, де певний час співпра­цювала з відомим американським підпри­ємцем Г. Фордом (автором книги «Міжна­родне єврейство»).

У 1921 р. Фрай опублікувала у французь­кому журналі «Ла В’єй Франс» статтю про виникнення «Сіонських протоколів», в якій стверджувала, що їх автором є Ахад Гаам (Ашер Гінцберг) — хасидський єврей, який народився 1856 р. в м. Сквира Київської губернії. 1922 р. в Німеччині оголосили сен­саційне звинувачення відомим німецьким монархістом графом Ревентловим на адре­су єврейського письменника Гінцберга, який виступав під псевдонімом Ахад Гаам (Ахад Хам). Ревентлов, розвінчуючи Гінцберга-Хама, назвав його учасником таємних нарад єврейських заколотників та одним із співавторів «Сіонських прото­колів». За повідомленнями німецьких га­зет, Гінцберг погрожував притягнути графа до суду за наклеп, з цього приводу готував­ся грандіозний процес за участю най-відоміших представників німецького єврейства. Проте в останній момент єврейський письменник і затятий сіоніст А. Гінцберг забрав свій позов, оскільки довідався, що у звинуваченнях Ревентлов опирався на статтю французької дос­лідниці Л. Фрай «Ахад Хам і сіонізм».

Питанню авторства та виникнення «Сіонських протоколів» присвячена фун­даментальна праця російського дослідника, доктора наук О. Платонова «Загадка Сион­ских протоколов». Історія появи цих «про­токолів» у Росії огорнута глибокою таємницею і повна суперечливих версій. Це пояснюється зловісним характером доку­мента, і люди, яким вдалося запопасти йо­го, небезпідставно боялися не тільки за своє життя, а й за долю своїх близьких (до речі, вже за часів єврейсько-більшовицької влади, згідно з декретом Раднаркому 1918 р., за зберігання та розповсюдження «Сіонсь-ких протоколів» передбачалася смертна ка­ра без суду та слідства).

Першим «Сіонські протоколи» в Росії опублікував Ф. П. Степанов у 1895–1897 рр., який, за його свідченням, отримав рукопис від чернського (Тульської губернії) повіто­вого предводителя дворянства О. М. Су-хотіна. Останньому дала їх одна знайома дама (прізвище її він не назвав), яка про­живала в Парижі і, у свою чергу, знайшла цей рукопис у свого приятеля (очевидно, з євреїв), таємно переклала і привезла в Росію. 1903 р. «Сіонські протоколи» вихо­дять в Росії масовим накладом у газеті «Знамя» (видавець П. Крушеван), а найав­торитетнішим їх видавцем стає С. Нілус: «Великое в малом, или Антихрист как близкая политическая возможность: Запи­ски православного». — 2-ге вид. — Царське Село, 1905; «Близ есть, при дверех: о том, чему не желают верить и что так близко». — Троїце-Сергієва лавра, 1917.

У 1919 р. «Сіонські протоколи» набули значного поширення в Західній Європі та Америці, і в 20-х роках ХХ ст. їх перекладе­но на основні мови світу. З 1920 р. юдейські організації Європи та Америки розпочина­ють широку кампанію з дискредитації «Сіонських протоколів». Восени 1921 р. у газеті «Таймс» з’явилася стаття, в якій стверджувалось, що «Сіонські протоколи» є плагіатом книги Моріса Жолі (французь­кого адвоката єврейського походження, який був помітним членом масонського ор­дену розенкрейцерів) — «Діалог в пеклі між Макіавеллі та Монтеск’є» (1864). Але, на думку О. Платонова, як і багатьох інших дослідників, і «Сіонські протоколи», і «Діалог» Жолі спиралися на спільне пер­шоджерело, яке до того ж лягло в основу й інших юдейсько-масонських документів (наприклад, ілюмінатів А. Вейсгаупта, кар­бонаріїв, альянсу міжнародних братів, ро­зенкрейцерів та ін.).

На початку 30-х років ХХ ст. міжнародні юдейські організації, насамперед масонська «Бнай Бріт» та сіоністи, проводять низку нарад з метою формування спеціальної гру­пи єврейських діячів для заборони розпов­сюдження «Сіонських протоколів». У 1933 р. єврейські адвокати подали позов до суду м. Берна (Швейцарія) з вимогою кримінально­го переслідування за розповсюдження «Сіонських протоколів». Головою суду в процесі над «Сіонськими протоколами» був призначений суддя Мейєр, який не прихову­вав своїх симпатій до євреїв. Юдейські банкіри надали єврейським організаторам Бернського процесу значні суми грошей на оплату адвокатів, експертів, свідків та преси. Суддя Мейєр цілком погодився з фаль­сифікованою версією юдейських організацій про те, що «Сіонські протоколи» нібито були виготовлені в надрах російської поліції, і в порушення всіх процесуальних норм виніс юридично безглуздий вирок, за яким прису­джували штраф за розповсюдження «Сіонських протоколів» як аморальної літе­ратури (тобто прирівняв їх до порнографії).

Захисники «Сіонських протоколів» по­дали касаційну скаргу до Верховного суду Берна з вимогою переглянути вирок Мейєра. Цю скаргу розглянули 1937 р. під головуванням судді Пітера. У заключному документі Верховного суду Берна зазнача­лося, що питання про «Сіонські протоко­ли» має розглядатися не юридично, а на­уково, не в суді, а на вченій раді.

Загалом належність «Сіонських прото­колів» юдейсько-масонським колам опосе­редковано підтверджується низкою різно­манітних документів, першим і найго­ловнішим з-поміж яких є Талмуд. На думку О. Платонова, закони Талмуда (системати­зовані у збірнику «Шулхан-Арух») можна коротко сформулювати так:

1. Усі, крім євреїв, є неповноцінними істотами, подібними до тварин, з якими можна поводитись як заманеться.

2. Поняття «мораль» неприйнятне до неєвреїв, яких можна безжалісно експлуа­тувати, обдурювати, обирати, переслідува­ти, дискримінувати, грабувати, ґвалтувати і навіть убивати.

3. Майно неєвреїв є потенційною власністю євреїв.

4. Євреї — вищі істоти, їм належить майбутнє, сам «Бог» «надає їм право» пану­вати над людством.

5.  Усі, хто не визнає «право» євреїв па­нувати над світом, мають бути знищені («100 законів із Талмуда»).

Збереглися до наших днів і інші доку­менти, зокрема середньовічне листування французьких євреїв із сатрапами та раби-нами Константинополя, в якому юдейські керівники давали інструкції своїм соп-лемінникам, як поводитися з християнами.

Таємні єврейські організації проводили регулярні зібрання, де розробляли стра­тегію і тактику досягнення юдейсько-тал­мудичних цілей. Наприклад, у середині ХІХ ст. таких зібрань відбулося не менше п’яти біля могили відомого кабаліста Сіме-она-Бен-Ієгуди у Празі. У 60-х роках до­повідь одного з керівників Синедріону, ра-бина з Франкфурта (ім’я якого утаємничу­валось) стала відома громадськості. Її приніс німецькому письменнику Дж. Ред-кліфу знайомий єврей, який посварився з юдейською верхівкою і захотів їй помсти-тися. Публікація цього документа набула світового резонансу (див. Додаток 4).

1860 р. таємна юдейська влада легалізує частину своїх підпільних структур і ство­рює міжнародний єврейський орган — Всесвітній єврейський союз, про який зга­дує і Л. Фрай. Збереглася відозва «До євреїв всього світу», підписана одним із співзасновників Всесвітнього єврейського союзу, впливовим масоном Адольфом Крем’є (1796–1880).

1865 р. у департамент поліції Російської імперії надійшла таємна записка «Таємниці єврейства», в якій невідомий автор розкривав основні етапи історії залаштун­кової єврейської влади, аналізував головні форми юдейської конспірації, а також про­понував конкретні методи боротьби з нею. У записці особливо підкреслювався нероз­ривний зв’язок між єврейством і масонст­вом.

Невідоме нам першоджерело закладене в основі не тільки «Сіонських протоколів» і «Діалогу» Жолі, а й документів таємних масонських  і  революційних  організацій ХVIII–ХIХ стотіть. Першою на це зверну­ла увагу ще 1921 р. англійський історик, доктор Неста Вебстер [1]. Найбільше збігаються «Сіонські протоколи» з доку­ментами таємного ордену ілюмінатів, за­сновник якого єврей Адам Вейсгаупт про­пагував юдейські ідеї особливих прав «об­раної меншини». Декларуючи вищі мо­ральні принципи і самовдосконалення, ілюмінати скоювали найстрашніші злочи­ни і готували революції в Німеччині та Франції. Схематично цілі ілюмінатів Н. Вебстер викладає як знищення:

1.   Монархії та всіх форм уряду.

2.   Приватної власності.

3.   Права наслідування.

4.   Патріотизму.

5.   Сім’ї (тобто шлюбу і традиційної мо­ралі з одночасним громадським вихован­ням дітей).

6.   Релігії.

Події початку ХХ ст. не тільки підтвер­дили передбачення «Сіонських прото­колів», а й дали поштовх до виникнення і розповсюдження нових таємних юдейсько-масонських документів. Одним з них є «Таємниці політики», який отримали «не­гласним шляхом» і являв собою примірник рукописної брошури 1902 р., де зібрані про­мови одного з французьких керівників юдейського народу.

Ідеї «Сіонських протоколів» були дуже популярні серед єврейських більшовиків та у вищому командуванні Червоної армії, яке складалося переважно з євреїв. У грудні 1919 р. під час боїв на естонському кордоні загинув батальйонний комісар 11-го стрілецького полку Червоної армії Зундер. У його речах знайшли документ єврейсь­кою мовою з грифом «таємно». Після пере­кладу він з’явився у багатьох закордонних виданнях. У тому ж 1919 р. під час боїв в Україні до рук представників Білої армії потрапила копія документа, який згодом отримав назву «Доповідь товариша Рап­попорта».

Зневажений і знехтуваний ворогами, під страхом смерті, принижень і усіляких на­сильств народ Ізраїлю проте не знищений. Якщо він розсіяний по всій землі, то, отже, уся земля і має належати йому.

Наші вчені впродовж сотні років з непо­хитною невтомністю ведуть священну бо­ротьбу; наш народ безустанно піднімається після падіння. Могутність його зростає і поширюється. Hам належить той бог зем­ний, якого з відразою і скорботою відлив нам бог у пустелі ... той золотий ідол, перед яким всі схиляються і якого всі дуже люб­лять. Коли ж земне золото стане винятково нашим надбанням, влада перейде в наші руки, і тоді виповниться обіцяне Авраму.

...Золото! Воно вседержавність на землі, воно — сила, радість, винагорода. Ось таємниця кабали... ось найголовніша наука про дух, що керує світом... от уся май­бутність!

Вісімнадцять століть належали нашим ворогам, але наступні вже належатимуть нам!

Справедливо можемо пишатися, що те, до чого прагнемо, вже дуже близько і наше майбуття забезпечене...

Оскільки, на щастя, минули ті чорні і сумні дні, коли євреїв переслідували... Прогрес цивілізації у християнських наро­дах служить нам найкращим захисним щи­том і ні в чому не заважає нашим уст­ремлінням.

Розглянемо, лишень, і розберемо уважно матеріальні достатки, якими може розпо­ряджатися єврейське покоління. У Па­рижі, Лондоні, Відні, Гамбурзі, Неаполі, Римі, у всіх Ротшильдів і в багатьох інших великих містах Європи євреї володіють кількома мільярдами франків; попри те, у будь-якій більш-менш значній місцевості є також євреї, які тримають у своїх руках оборот, гроші, промисли, торгівлю і земле­робство місцевості і прилеглих околиць.

Нині пануючі царі, королі і князі забор­гували по вуха на утримання величезних армій. Біржа регулює ці борги; якщо ж ми заволодіємо біржею, то значно наблизимо­ся до влади в державі. Тому треба полегши­ти позики уряду, щоб усе міцніше і міцніше тримати його у своїх руках. За капітали, які ми даємо, потрібно, наскільки це мож­ливо,   брати   в   заклад   залізниці,   адміністрацію, податки, ліси, фабрики й усілякі ренти.

Землеволодіння залишається завжди, так би мовити, залізним довговічним надбан­ням у кожній країні. Звідси випливає, що необхідно, наскільки можливо, набувати поземельну власність, і чим більше зуміємо вплинути на розподіл великих маєтків, тим легше вони потраплять до на­ших рук.

Під приводом полегшення бідних про­шарків увесь тягар державних і мирських податків потрібно звалити на хліборобів. Як тільки володітимемо землею, уся праця християнських робітників дасть нам не­звичайні прибутки.

Праця була і є рабом спекуляції; проте експлуатація праці і зумовлений цим вплив є слугами розуму... Хто ж може запе­речувати, що євреї не мають розуму, сприт­ності і хитрості?

Haш народ гордий, схильний до нестрим­ної пихи і любить розкіш. Де світло — там і тінь; не без підстав Бог обдарував нас, свій обраний народ, жвавістю розуму, хитрістю лисиці, соколиним поглядом, пам'яттю со­баки, працьовитістю мурахи, об'єднанням у товаристві і солідарністю бобра. Ми були у Вавилонському полоні і все-таки стали тепер могутніми. Наш храм упав, але ми звели тисячі інших храмів. Тисячу вісімсот років ми були в рабстві, а сьогодні ми пере­росли головою всі ті народи, які ставилися до нас з презирством.

Кажуть, що безліч євреїв хрестяться. Це зовсім не шкодить нашій справі. Хрещені будуть нашими пособниками і щаблями, по яких ми вступимо на нововідкриті шляхи, ще не відомі нам нині, оскільки ті, які щой­но хрестилися, завжди нас тримаються і, незважаючи на зовнішнє хрещення, їхній дух і напрям думок залишаються все-таки назавжди єврейськими.

Hacтане час — через сто років, не більше, — коли євреї переходитимуть у христи­янську віру, а християни прагнутимуть стати євреями, і тоді Ізраїль відштовхне їх з презирством.

Природним ворогом євреїв є Христи­янська Церква, тому ми повинні всіма си­лами намагатися впроваджувати в неї вільнодумство, скептицизм, невір'я, роз­кол; повинні збуджувати усякі сварки і чвари між різними християнськими секта­ми. У логічній послідовності почнемо зі священиків, оголосимо їм відкриту війну, оточуючи їх підозрами і глузуваннями, старанно слідкуючи за ними і розголошую­чи скандали їх приватного життя.

Найбільшим ворогом Церкви завжди бу­ла освіта, що випливає з поширення на­родних училищ; ми повинні намагатися чинити вплив на молодь. Прогрес цивілізації спричиняє зрівняння прав усіх релігій, а цього, зрозуміло, достатньо для того, щоб викреслити духовні науки з про­грами християнських училищ. Євреї ж зуміють посісти вчительські кафедри в усіх християнських училищах і виховних закладах.

Звідси випливає, що релігійне виховання обмежиться домашнім колом, а оскільки у більшості християнських сімейств на це не вистачатиме часу, то, природно, релігійний дух поступово занепадатиме і зрештою зовсім зникне. Позбавлення Церкви позе­мельної власності призведе до того, що за короткий термін ці володіння, приналежні урядам, за позики перейдуть до наших рук, у чому ми не перестанемо, звичайно, відмовляти. Усі ці обставини сукупно по­служать на нашу користь і для збільшення могутності, якої прагнемо.

Усяка торгівля, поєднана зі спекуляцією і пов'язаними з нею вигодами, не повинна виходити з наших рук, бо це, так би мови­ти, вроджене право євpeїв. Насамперед ми повинні опанувати торгівлею алкоголем, олією, хлібом і вовною, а тоді в наших ру­ках буде вже і землеробство, і все сільське господарство. Ми зуміємо доставити хліб завжди й усім, проте якби виникли серед народу будь-які невдоволення, зумовлені дорожнечею і спричиненою цим убогістю, ми дуже легко можемо звалити провину за те на уряди і збудити будь-яке безладдя, тому що кожна революція, кожне по­трясіння сприяють збільшенню нашого капіталу і наближають нас до одного разу визначеної мети.

Всілякі урядові посади мають бути нам доступні, і тільки-но їх отримаємо, спритність і запопадливість єврейських факторів різних класів і видів допоможуть нам проникнути туди, де дійсно зосеред­жені вплив і справжня могутність. Зро­зуміло, що йдеться тільки про такі посади, які неподільні з почестями, владою, привілеями і пов'язаним з цим прибут­ком, оскільки ті обов'язки, для виконання яких необхідні знання і праця, і які до­ставляють  помірну  винагороду,  можуть залишатися християнам. Законознавство для нас дуже важливе. Адвокатура — це великий крок уперед, тому що ця спеціальність, яка веде до найвищих щаблів службової кар'єри, найбільше поєднується з хитрістю і спритністю, що навіювались нам з малолітства і вважали­ся достоїнством, і які можуть нам дуже до­помогти в досягненні влади і впливу сто­совно наших природних, смертельних во­рогів... християн.

І чому євреї не могли б бути міністрами народної освіти, коли стільки разів уже обіймали пост міністрів державного май­на? Євреї повинні скрізь однаково стати законодавцями, щоб знищити права гоїв (невірних грішників), які шкодять синам Ізраїлю. Ми ж зі свого боку залишаємося вірними навіки законам, які заповіли нам наші батьки, тобто зберігаємо невблаганну ненависть до ворогів і противників Ізраїлю... до християн.

Утім, ми тепер більше не вимагаємо за­конів для нашого захисту, тому що вони з так званим прогресом цивілізації надані вже майже в усій Європі. Цієї ж миті треба намагатися одержати ще такі права, які бу­ли б корисними виключно для нашого на­роду, так, наприклад, милостивий закон про банкрутство, затверджений з гуман­ною метою, зробився б у наших руках справжньою золотою рудою, багатшою за невичерпні копальні Каліфорнії.

Євреї мають очолити всі спекулятивні товариства, не ризикуючи, проте, ніякою небезпекою, зумовленою порушенням за­конів країни, які вони завдяки своїй спритності повинні мистецьки обходити. Для цього їм варто займатися лише таки­ми науками, які органічні з вродженими євреям хитрістю і спритністю і які з цієї причини можуть бути більш для них ко­рисними. Євреям найзручніше обирати своєю спеціальністю юриспруденцію, ме­дицину, музику і різні економічні науки, тому що ці спеціальності неподільно пов'язані зі спекуляцією. Що стосується мистецтв, то євреї завжди знайдуть різні способи для належного прийому дебю­тантові, хоча б він був і надто посереднім; вони зуміють оточити його значною мірою ореолом примарної слави і заохо­чення.

А з наук — медицина і політична еко­номія — приналежні нашому племені. Лікарю  завжди  доступні  найзаповітніші сімейні таємниці... В його руках — життя наших ворогів. Про юриспруденцію вже йшлося... За допомогою політичної еко­номії дуже легко викликати сумбур у го­лові непосвячених і видати біле за чорне, а чорне за біле.