головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 7/2005 
Персонал № 7/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
флисовый плед в клетку.
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Сіонські протоколи: джерела і документи

До 100-річчя виходу в світ сенсаційної істо­ричної пам’ятки французької дослідниці Леслі Фрай, видавництво МАУП видало кни­гу, у якій узагальнюється іудейсько-тал-мудська думка від виникнення Талмуду і ра­сової доктрини іудаїзму до створення сучас­них іудомасонських і сіоністських організацій світового панування. Також порушується про­блема авторства скандально і всесвітньовідомих «Сіонських протоколів». Редакція пропонує увазі читачів передмову і кілька розділів книги.

Повне видання: Сіонські протоколи: джерела і документи: Іст. пам’ятка. К.: МАУП, 2005. 232 с. (Б-ка журн. «ПЕРСОНАЛ») можна замо­вити і придбати через Відділ реалізації дру­кованої продукції МАУП, тел.: 490-95-17; 490-95-18.

Шановний читачу! Ви тримаєте в руках унікальну та поза сумнівом сенсаційну істо­ричну пам’ятку, присвячену проблемі ав­торства скандально і всесвітньовідомих «Сіонських протоколів» (або «Протоколів сіонських мудреців»). Пам’ятка належить перу французької дослідниці Леслі Фрай, чиє життя овіяне ореолом таємничості. До 1921 р. Фрай проживала у Франції, а потім переїхала до США, де певний час співпра­цювала з відомим американським підпри­ємцем Г. Фордом (автором книги «Міжна­родне єврейство»).

У 1921 р. Фрай опублікувала у французь­кому журналі «Ла В’єй Франс» статтю про виникнення «Сіонських протоколів», в якій стверджувала, що їх автором є Ахад Гаам (Ашер Гінцберг) — хасидський єврей, який народився 1856 р. в м. Сквира Київської губернії. 1922 р. в Німеччині оголосили сен­саційне звинувачення відомим німецьким монархістом графом Ревентловим на адре­су єврейського письменника Гінцберга, який виступав під псевдонімом Ахад Гаам (Ахад Хам). Ревентлов, розвінчуючи Гінцберга-Хама, назвав його учасником таємних нарад єврейських заколотників та одним із співавторів «Сіонських прото­колів». За повідомленнями німецьких га­зет, Гінцберг погрожував притягнути графа до суду за наклеп, з цього приводу готував­ся грандіозний процес за участю най-відоміших представників німецького єврейства. Проте в останній момент єврейський письменник і затятий сіоніст А. Гінцберг забрав свій позов, оскільки довідався, що у звинуваченнях Ревентлов опирався на статтю французької дос­лідниці Л. Фрай «Ахад Хам і сіонізм».

Питанню авторства та виникнення «Сіонських протоколів» присвячена фун­даментальна праця російського дослідника, доктора наук О. Платонова «Загадка Сион­ских протоколов». Історія появи цих «про­токолів» у Росії огорнута глибокою таємницею і повна суперечливих версій. Це пояснюється зловісним характером доку­мента, і люди, яким вдалося запопасти йо­го, небезпідставно боялися не тільки за своє життя, а й за долю своїх близьких (до речі, вже за часів єврейсько-більшовицької влади, згідно з декретом Раднаркому 1918 р., за зберігання та розповсюдження «Сіонсь-ких протоколів» передбачалася смертна ка­ра без суду та слідства).

Першим «Сіонські протоколи» в Росії опублікував Ф. П. Степанов у 1895–1897 рр., який, за його свідченням, отримав рукопис від чернського (Тульської губернії) повіто­вого предводителя дворянства О. М. Су-хотіна. Останньому дала їх одна знайома дама (прізвище її він не назвав), яка про­живала в Парижі і, у свою чергу, знайшла цей рукопис у свого приятеля (очевидно, з євреїв), таємно переклала і привезла в Росію. 1903 р. «Сіонські протоколи» вихо­дять в Росії масовим накладом у газеті «Знамя» (видавець П. Крушеван), а найав­торитетнішим їх видавцем стає С. Нілус: «Великое в малом, или Антихрист как близкая политическая возможность: Запи­ски православного». — 2-ге вид. — Царське Село, 1905; «Близ есть, при дверех: о том, чему не желают верить и что так близко». — Троїце-Сергієва лавра, 1917.

У 1919 р. «Сіонські протоколи» набули значного поширення в Західній Європі та Америці, і в 20-х роках ХХ ст. їх перекладе­но на основні мови світу. З 1920 р. юдейські організації Європи та Америки розпочина­ють широку кампанію з дискредитації «Сіонських протоколів». Восени 1921 р. у газеті «Таймс» з’явилася стаття, в якій стверджувалось, що «Сіонські протоколи» є плагіатом книги Моріса Жолі (французь­кого адвоката єврейського походження, який був помітним членом масонського ор­дену розенкрейцерів) — «Діалог в пеклі між Макіавеллі та Монтеск’є» (1864). Але, на думку О. Платонова, як і багатьох інших дослідників, і «Сіонські протоколи», і «Діалог» Жолі спиралися на спільне пер­шоджерело, яке до того ж лягло в основу й інших юдейсько-масонських документів (наприклад, ілюмінатів А. Вейсгаупта, кар­бонаріїв, альянсу міжнародних братів, ро­зенкрейцерів та ін.).

На початку 30-х років ХХ ст. міжнародні юдейські організації, насамперед масонська «Бнай Бріт» та сіоністи, проводять низку нарад з метою формування спеціальної гру­пи єврейських діячів для заборони розпов­сюдження «Сіонських протоколів». У 1933 р. єврейські адвокати подали позов до суду м. Берна (Швейцарія) з вимогою кримінально­го переслідування за розповсюдження «Сіонських протоколів». Головою суду в процесі над «Сіонськими протоколами» був призначений суддя Мейєр, який не прихову­вав своїх симпатій до євреїв. Юдейські банкіри надали єврейським організаторам Бернського процесу значні суми грошей на оплату адвокатів, експертів, свідків та преси. Суддя Мейєр цілком погодився з фаль­сифікованою версією юдейських організацій про те, що «Сіонські протоколи» нібито були виготовлені в надрах російської поліції, і в порушення всіх процесуальних норм виніс юридично безглуздий вирок, за яким прису­джували штраф за розповсюдження «Сіонських протоколів» як аморальної літе­ратури (тобто прирівняв їх до порнографії).

Захисники «Сіонських протоколів» по­дали касаційну скаргу до Верховного суду Берна з вимогою переглянути вирок Мейєра. Цю скаргу розглянули 1937 р. під головуванням судді Пітера. У заключному документі Верховного суду Берна зазнача­лося, що питання про «Сіонські протоко­ли» має розглядатися не юридично, а на­уково, не в суді, а на вченій раді.

Загалом належність «Сіонських прото­колів» юдейсько-масонським колам опосе­редковано підтверджується низкою різно­манітних документів, першим і найго­ловнішим з-поміж яких є Талмуд. На думку О. Платонова, закони Талмуда (системати­зовані у збірнику «Шулхан-Арух») можна коротко сформулювати так:

1. Усі, крім євреїв, є неповноцінними істотами, подібними до тварин, з якими можна поводитись як заманеться.

2. Поняття «мораль» неприйнятне до неєвреїв, яких можна безжалісно експлуа­тувати, обдурювати, обирати, переслідува­ти, дискримінувати, грабувати, ґвалтувати і навіть убивати.

3. Майно неєвреїв є потенційною власністю євреїв.

4. Євреї — вищі істоти, їм належить майбутнє, сам «Бог» «надає їм право» пану­вати над людством.

5.  Усі, хто не визнає «право» євреїв па­нувати над світом, мають бути знищені («100 законів із Талмуда»).

Збереглися до наших днів і інші доку­менти, зокрема середньовічне листування французьких євреїв із сатрапами та раби-нами Константинополя, в якому юдейські керівники давали інструкції своїм соп-лемінникам, як поводитися з християнами.

Таємні єврейські організації проводили регулярні зібрання, де розробляли стра­тегію і тактику досягнення юдейсько-тал­мудичних цілей. Наприклад, у середині ХІХ ст. таких зібрань відбулося не менше п’яти біля могили відомого кабаліста Сіме-она-Бен-Ієгуди у Празі. У 60-х роках до­повідь одного з керівників Синедріону, ра-бина з Франкфурта (ім’я якого утаємничу­валось) стала відома громадськості. Її приніс німецькому письменнику Дж. Ред-кліфу знайомий єврей, який посварився з юдейською верхівкою і захотів їй помсти-тися. Публікація цього документа набула світового резонансу (див. Додаток 4).

1860 р. таємна юдейська влада легалізує частину своїх підпільних структур і ство­рює міжнародний єврейський орган — Всесвітній єврейський союз, про який зга­дує і Л. Фрай. Збереглася відозва «До євреїв всього світу», підписана одним із співзасновників Всесвітнього єврейського союзу, впливовим масоном Адольфом Крем’є (1796–1880).

1865 р. у департамент поліції Російської імперії надійшла таємна записка «Таємниці єврейства», в якій невідомий автор розкривав основні етапи історії залаштун­кової єврейської влади, аналізував головні форми юдейської конспірації, а також про­понував конкретні методи боротьби з нею. У записці особливо підкреслювався нероз­ривний зв’язок між єврейством і масонст­вом.

Невідоме нам першоджерело закладене в основі не тільки «Сіонських протоколів» і «Діалогу» Жолі, а й документів таємних масонських  і  революційних  організацій ХVIII–ХIХ стотіть. Першою на це зверну­ла увагу ще 1921 р. англійський історик, доктор Неста Вебстер [1]. Найбільше збігаються «Сіонські протоколи» з доку­ментами таємного ордену ілюмінатів, за­сновник якого єврей Адам Вейсгаупт про­пагував юдейські ідеї особливих прав «об­раної меншини». Декларуючи вищі мо­ральні принципи і самовдосконалення, ілюмінати скоювали найстрашніші злочи­ни і готували революції в Німеччині та Франції. Схематично цілі ілюмінатів Н. Вебстер викладає як знищення:

1.   Монархії та всіх форм уряду.

2.   Приватної власності.

3.   Права наслідування.

4.   Патріотизму.

5.   Сім’ї (тобто шлюбу і традиційної мо­ралі з одночасним громадським вихован­ням дітей).

6.   Релігії.

Події початку ХХ ст. не тільки підтвер­дили передбачення «Сіонських прото­колів», а й дали поштовх до виникнення і розповсюдження нових таємних юдейсько-масонських документів. Одним з них є «Таємниці політики», який отримали «не­гласним шляхом» і являв собою примірник рукописної брошури 1902 р., де зібрані про­мови одного з французьких керівників юдейського народу.

Ідеї «Сіонських протоколів» були дуже популярні серед єврейських більшовиків та у вищому командуванні Червоної армії, яке складалося переважно з євреїв. У грудні 1919 р. під час боїв на естонському кордоні загинув батальйонний комісар 11-го стрілецького полку Червоної армії Зундер. У його речах знайшли документ єврейсь­кою мовою з грифом «таємно». Після пере­кладу він з’явився у багатьох закордонних виданнях. У тому ж 1919 р. під час боїв в Україні до рук представників Білої армії потрапила копія документа, який згодом отримав назву «Доповідь товариша Рап­попорта».

Із 50-х років ХХ ст. між радянськими євреями з рук в руки переходив документ, який пізніше став відомим під умовною на­звою «Катехізис єврея в СРСР». На думку О. Платонова, цей документ є спрощеною, скороченою та скоригованою з урахуван­ням радянських умов версією «Сіонських протоколів». Він також перегукується з відомою промовою Аллена Даллеса — пре­зидента Ради з міжнародних відносин у 1946–1950 рр. (найбільша світова юдейсь­ко-масонська залаштункова організація, керівниками якої були Д. Девіс, Барух, Г. Кіссінджер, З. Бжезінський) та керівни­ка ЦРУ США.

Загалом, як вважає багато дослідників, «Сіонські протоколи» були створені в над­рах юдейсько-масонського середовища і містять талмудичні ідеї в тлумаченні кількох авторів. Ймовірно, що остаточна редакція цього зловісного документа нале­жить саме А. Гінцбергу (Ахаду Хаму) — засновнику так званого духовного сіонізму — найзагрозливішої течії цієї людинонена­висницької ідеології, яка була визнана ХХХ сесією Генеральної Асамблеї ООН (10.11.1975 р.) формою расизму та расової дискримінації.

Ахад Гаам (1856–1927) народився в сім’ї хасидів (тоді хасиди вважалися однією з юдейських сект) і в 17-річному віці одру­жився на онуці «любавицького ребе» Ме-нахема Менделя. Ці «любавицькі ребе» є ватажками Хабаду — ультраортодоксаль-ної юдеонацистської секти в хасидизмі, по­будованої за клановим принципом. За повідомленнями голови юдейської громади ліберального спрямування Е. Ходоса (Харків), хабадська секта виникла у ХVIII ст. в містечку Любавичі (у ті часи територія України, нині — Смоленська область РФ) як юдейська відповідь на національно-виз­вольну боротьбу Богдана Хмельницького, і тому розглядає Православ’я як найбільшо­го ворога. На початку 30-х років ХХ ст. Ха-бад на чолі з шостим «любавицьким ребе» був витручений за межі СРСР як секта, за­хоплена ідеями фашизму. З 40-х років штаб-квартира Хабад-Любавич міститься в Нью-Йорку, де з 1950 р. до 1994 р. нею ке­рував сьомий, останній «любавицький ре-бе» Менахем Мендель Шнеєрсон, якого його послідовники вважають юдейським месією [2].

Саме з керівниками цієї юдеонацистської секти породичався Ашер Гінцберг, заснов­ник «духовного сіонізму», і саме Хабад ра­зом з «духовним сіонізмом» стає нині візитною карткою сучасного єврейського фашизму. Цікаво, що саме із вкрай фана­тичними «бузувірськими сектами» в ха­сидизмі відомий російський дослідник В. Даль пов’язує найстрашніші злочини [3], а американський автор російського по­ходження Г. Климов стверджує, що саме шостий «любавицький ребе» був причет­ний до скандально відомої справи Бейліса щодо ритуального вбивства християнсько­го хлопчика Ющинського [4]. Характерно, що практично всі свідки, учасники та до­кази по цій гучній кримінальній справі бу­ли, за твердженням нобелівського лауреа­та О. Солженіцина, знищені за досить за­гадкових обставин (останні учасники — вже руками єврейських більшовиків) [5].

Зрозуміло, що юдейсько-сіоністські діячі завжди заперечували приналежність до них «Протоколів сіонських мудреців», оскіль­ки вони викривали їх далекоглядні плани щодо поневолення людства та встановлен­ня тоталітарного всесвітнього ярма. Але дії керівника ілюмінатів (причетних до прове­дення Французької революції) єврейського єзуїта Адама Вейсгаупта, як і дії єврейсь­ких більшовиків на чолі з Леніним-Блан-ком та Троцьким-Бронштейном (про що зазначає і Л. Фрай), а також дії сучасних сіоністів (тобто єврейських расистів) свідчать, що все відбувається саме за пла­ном, викладеним в «Сіонських протоко­лах». Про це, до речі, свідчать і самі євреї.

Історичну пам’ятку Л. Фрай «Ахад Хам і сіонізм» надруковано українською мо­вою в Канаді 1993 р. (передмова та пере­клад І. Піснюк) з паризького видання 1927 року.

Література

1.  Вебстер  Н.  Всемирная  революция.  Заговор цивилизации. — К., 2001.

2.  Ходос   Э.   Еврейский   синдром-3.   Забавные протоколы сионских мудрецов. — К., 2002.

3. Даль В. Записка о ритуальных убийствах. — М.: Витязь, 2000.

4. Климов Г. Божий народ. — Краснодар, 2001.

5. Солженицын А. Двести лет вместе. — М., 2001. — С. 444–451.

 

 

Додаток 3

СЕРЕДНЬОВІЧНЕ ЛИСТУВАННЯ
ФРАНЦУЗЬКИХ ЄВРЕЇВ ІЗ САТРАПАМИ
ТА РАБИНАМИ КОНСТАНТИНОПОЛЯ


ЛИСТ ЄВРЕЇВ ФРАНЦУЗЬКОГО МІСТА АРЛЯ ДО ЄВРЕЇВ КОНСТАНТИНОПОЛЯ

Шановні євреї, привіт вам і повага!

Вам має бути відомо, що король фран­цузький, який знову став володарем Про­вансу, змушує нас або насильно хреститися, або залишити його володіння. Християни Арля, Екса і Марселя прагнуть заволодіти нашим добром, загрожують нашому життю, громлять наші синагоги, чинять нам багато лих. Усе це нас спантеличує, що вчинити у славу закону Мойсея. Тому просимо ми вас вказати нам, як вдіяти.

Шамор, рабин євреїв в Арлі
13 Савафа, 1489 року

ВІДПОВІДЬ ЄВРЕЇВ КОНСТАНТИНОПОЛЯ ЄВРЕЯМ АРЛЯ І ПРОВАНСУ

Улюблені брати в Мойсеєві!

Ми одержали вашого листа, у якому ви розповідаєте про свої тривоги і нещастя. Довідавшись про них, ми пройнялися такою самою скорботою, як і ви. Порада вели­ких сатрапів і рабинів така: відносно того, що король французький примушує Вас хре­ститися, хрестіться, якщо несила вчинити інакше, але за умови, щоб закон Мойсеїв зберігався б у серцях ваших; щодо наказу відібрати ваше добро — зробіть дітей ваших купцями, щоб вони потроху зібрали б добро у християн; стосовно замірів на ваше життя — зробіть дітей ваших лікарями й аптекаря­ми, щоб вони віднімали життя у християн; а що християни руйнують ваші синагоги — зробіть дітей ваших каноніками і паламаря­ми, щоб вони руйнували церкву християн; відносно того, що вам завдають багато інших прикрощів, — зробіть так, аби діти ваші були б адвокатами і нотаріусами і щоб вони завжди втручалися у справи держави з метою підкорити християн євреям, щоб ви могли стати панами над світом і мстити їм. Не ухиляйтеся від цього даного вам нака­зу, і ви на досвіді переконаєтеся, як з прини­жених, якими ви є тепер, ви станете на вер­шині могутності.

Б. С. С. В. Ф. Ф., князь
євреїв Константинополя.
21 Касле, 1489*


 

Додаток 4

ДОПОВІДЬ РАБИНА З ФРАНКФУРТА

Уп'яте збираються на цьому місці... ті, хто   тримати раду про достатки. Брати! Тисяча знає про існування таємного союзу, щоб   вісімсот років уже триває боротьба народу ізраїльського за вседержавність, яку було обіцяно Авраму, але вихоплено в нього Хрестом.

Зневажений і знехтуваний ворогами, під страхом смерті, принижень і усіляких на­сильств народ Ізраїлю проте не знищений. Якщо він розсіяний по всій землі, то, отже, уся земля і має належати йому.

Наші вчені впродовж сотні років з непо­хитною невтомністю ведуть священну бо­ротьбу; наш народ безустанно піднімається після падіння. Могутність його зростає і поширюється. Hам належить той бог зем­ний, якого з відразою і скорботою відлив нам бог у пустелі ... той золотий ідол, перед яким всі схиляються і якого всі дуже люб­лять. Коли ж земне золото стане винятково нашим надбанням, влада перейде в наші руки, і тоді виповниться обіцяне Авраму.

...Золото! Воно вседержавність на землі, воно — сила, радість, винагорода. Ось таємниця кабали... ось найголовніша наука про дух, що керує світом... от уся май­бутність!

Вісімнадцять століть належали нашим ворогам, але наступні вже належатимуть нам!

Справедливо можемо пишатися, що те, до чого прагнемо, вже дуже близько і наше майбуття забезпечене...

Оскільки, на щастя, минули ті чорні і сумні дні, коли євреїв переслідували... Прогрес цивілізації у християнських наро­дах служить нам найкращим захисним щи­том і ні в чому не заважає нашим уст­ремлінням.

Розглянемо, лишень, і розберемо уважно матеріальні достатки, якими може розпо­ряджатися єврейське покоління. У Па­рижі, Лондоні, Відні, Гамбурзі, Неаполі, Римі, у всіх Ротшильдів і в багатьох інших великих містах Європи євреї володіють кількома мільярдами франків; попри те, у будь-якій більш-менш значній місцевості є також євреї, які тримають у своїх руках оборот, гроші, промисли, торгівлю і земле­робство місцевості і прилеглих околиць.

Нині пануючі царі, королі і князі забор­гували по вуха на утримання величезних армій. Біржа регулює ці борги; якщо ж ми заволодіємо біржею, то значно наблизимо­ся до влади в державі. Тому треба полегши­ти позики уряду, щоб усе міцніше і міцніше тримати його у своїх руках. За капітали, які ми даємо, потрібно, наскільки це мож­ливо,   брати   в   заклад   залізниці,   адміністрацію, податки, ліси, фабрики й усілякі ренти.

Землеволодіння залишається завжди, так би мовити, залізним довговічним надбан­ням у кожній країні. Звідси випливає, що необхідно, наскільки можливо, набувати поземельну власність, і чим більше зуміємо вплинути на розподіл великих маєтків, тим легше вони потраплять до на­ших рук.

Під приводом полегшення бідних про­шарків увесь тягар державних і мирських податків потрібно звалити на хліборобів. Як тільки володітимемо землею, уся праця християнських робітників дасть нам не­звичайні прибутки.

Праця була і є рабом спекуляції; проте експлуатація праці і зумовлений цим вплив є слугами розуму... Хто ж може запе­речувати, що євреї не мають розуму, сприт­ності і хитрості?

Haш народ гордий, схильний до нестрим­ної пихи і любить розкіш. Де світло — там і тінь; не без підстав Бог обдарував нас, свій обраний народ, жвавістю розуму, хитрістю лисиці, соколиним поглядом, пам'яттю со­баки, працьовитістю мурахи, об'єднанням у товаристві і солідарністю бобра. Ми були у Вавилонському полоні і все-таки стали тепер могутніми. Наш храм упав, але ми звели тисячі інших храмів. Тисячу вісімсот років ми були в рабстві, а сьогодні ми пере­росли головою всі ті народи, які ставилися до нас з презирством.

Кажуть, що безліч євреїв хрестяться. Це зовсім не шкодить нашій справі. Хрещені будуть нашими пособниками і щаблями, по яких ми вступимо на нововідкриті шляхи, ще не відомі нам нині, оскільки ті, які щой­но хрестилися, завжди нас тримаються і, незважаючи на зовнішнє хрещення, їхній дух і напрям думок залишаються все-таки назавжди єврейськими.

Hacтане час — через сто років, не більше, — коли євреї переходитимуть у христи­янську віру, а християни прагнутимуть стати євреями, і тоді Ізраїль відштовхне їх з презирством.

Природним ворогом євреїв є Христи­янська Церква, тому ми повинні всіма си­лами намагатися впроваджувати в неї вільнодумство, скептицизм, невір'я, роз­кол; повинні збуджувати усякі сварки і чвари між різними християнськими секта­ми. У логічній послідовності почнемо зі священиків, оголосимо їм відкриту війну, оточуючи їх підозрами і глузуваннями, старанно слідкуючи за ними і розголошую­чи скандали їх приватного життя.

Найбільшим ворогом Церкви завжди бу­ла освіта, що випливає з поширення на­родних училищ; ми повинні намагатися чинити вплив на молодь. Прогрес цивілізації спричиняє зрівняння прав усіх релігій, а цього, зрозуміло, достатньо для того, щоб викреслити духовні науки з про­грами християнських училищ. Євреї ж зуміють посісти вчительські кафедри в усіх християнських училищах і виховних закладах.

Звідси випливає, що релігійне виховання обмежиться домашнім колом, а оскільки у більшості християнських сімейств на це не вистачатиме часу, то, природно, релігійний дух поступово занепадатиме і зрештою зовсім зникне. Позбавлення Церкви позе­мельної власності призведе до того, що за короткий термін ці володіння, приналежні урядам, за позики перейдуть до наших рук, у чому ми не перестанемо, звичайно, відмовляти. Усі ці обставини сукупно по­служать на нашу користь і для збільшення могутності, якої прагнемо.

Усяка торгівля, поєднана зі спекуляцією і пов'язаними з нею вигодами, не повинна виходити з наших рук, бо це, так би мови­ти, вроджене право євpeїв. Насамперед ми повинні опанувати торгівлею алкоголем, олією, хлібом і вовною, а тоді в наших ру­ках буде вже і землеробство, і все сільське господарство. Ми зуміємо доставити хліб завжди й усім, проте якби виникли серед народу будь-які невдоволення, зумовлені дорожнечею і спричиненою цим убогістю, ми дуже легко можемо звалити провину за те на уряди і збудити будь-яке безладдя, тому що кожна революція, кожне по­трясіння сприяють збільшенню нашого капіталу і наближають нас до одного разу визначеної мети.

Всілякі урядові посади мають бути нам доступні, і тільки-но їх отримаємо, спритність і запопадливість єврейських факторів різних класів і видів допоможуть нам проникнути туди, де дійсно зосеред­жені вплив і справжня могутність. Зро­зуміло, що йдеться тільки про такі посади, які неподільні з почестями, владою, привілеями і пов'язаним з цим прибут­ком, оскільки ті обов'язки, для виконання яких необхідні знання і праця, і які до­ставляють  помірну  винагороду,  можуть залишатися християнам. Законознавство для нас дуже важливе. Адвокатура — це великий крок уперед, тому що ця спеціальність, яка веде до найвищих щаблів службової кар'єри, найбільше поєднується з хитрістю і спритністю, що навіювались нам з малолітства і вважали­ся достоїнством, і які можуть нам дуже до­помогти в досягненні влади і впливу сто­совно наших природних, смертельних во­рогів... християн.

І чому євреї не могли б бути міністрами народної освіти, коли стільки разів уже обіймали пост міністрів державного май­на? Євреї повинні скрізь однаково стати законодавцями, щоб знищити права гоїв (невірних грішників), які шкодять синам Ізраїлю. Ми ж зі свого боку залишаємося вірними навіки законам, які заповіли нам наші батьки, тобто зберігаємо невблаганну ненависть до ворогів і противників Ізраїлю... до християн.

Утім, ми тепер більше не вимагаємо за­конів для нашого захисту, тому що вони з так званим прогресом цивілізації надані вже майже в усій Європі. Цієї ж миті треба намагатися одержати ще такі права, які бу­ли б корисними виключно для нашого на­роду, так, наприклад, милостивий закон про банкрутство, затверджений з гуман­ною метою, зробився б у наших руках справжньою золотою рудою, багатшою за невичерпні копальні Каліфорнії.

Євреї мають очолити всі спекулятивні товариства, не ризикуючи, проте, ніякою небезпекою, зумовленою порушенням за­конів країни, які вони завдяки своїй спритності повинні мистецьки обходити. Для цього їм варто займатися лише таки­ми науками, які органічні з вродженими євреям хитрістю і спритністю і які з цієї причини можуть бути більш для них ко­рисними. Євреям найзручніше обирати своєю спеціальністю юриспруденцію, ме­дицину, музику і різні економічні науки, тому що ці спеціальності неподільно пов'язані зі спекуляцією. Що стосується мистецтв, то євреї завжди знайдуть різні способи для належного прийому дебю­тантові, хоча б він був і надто посереднім; вони зуміють оточити його значною мірою ореолом примарної слави і заохо­чення.

А з наук — медицина і політична еко­номія — приналежні нашому племені. Лікарю  завжди  доступні  найзаповітніші сімейні таємниці... В його руках — життя наших ворогів. Про юриспруденцію вже йшлося... За допомогою політичної еко­номії дуже легко викликати сумбур у го­лові непосвячених і видати біле за чорне, а чорне за біле.

Ми повинні заохочувати старання хрис­тиян замінити церковний шлюбний обряд простим контрактом перед цивільним чи­новником, оскільки тоді їхні дружини і дочки прагнутимуть у наш табір, куди їх приваблюватиме золото.

Якщо золото — перша могутня сила цьо­го світу, то друга, мабуть, преса; але що вона може означати без участі першої? Тому всі вищенаведені принципи, поради і плани тоді лише будуть виконані, коли преса стане нам підвладною. Унаслідок цього євреї зобов'язані і повинні захопи­ти управління щоденною пресою у свої руки.

Ми хитрі, спритні і володіємо грішми, тож за допомогою усіляких політичних журналів маємо створити суспільну думку і керувати нею виключно згідно з нашими видами; потрібно критикувати твори, сце­ну і чинити вплив на наше суспільство або пролетаріат.

Долаючи цей шлях крок за кроком, ми відтіснимо християн від усякого впливу і продиктуємо світу все те, у що він має вірити, чим повинен нехтувати, і що про­клинати.

Повторимо сумне волання Ізраїлю і скар­гу на утиск, що так довго нас душив!.. Тоді наші вороги виступатимуть поодинці, до­коряючи нам нашими прагненнями; але дурні й темні юрби будуть на нашому боці. Ми ж, тримаючи пресу в своїх руках, мати­мемо змогу істину перетворити на непра­воту, безчестя звести до дійсної чесноти, розхитати недоторканний дотепер сімей­ний лад і розбити його членів на окремі ча­стини... Ми всесильні тоді викорінити все, у що вірили досі наші вороги... Зможемо зруйнувати кредит, роздмухати пристрасті, нав'язати славу або занурити у прірву без­честя кого і що тільки схочемо!.. Усе це хай залишиться відображеним у пам'яті кож­ного ізраїльтянина!..

Наша могутність розів'ється у велетенсь­ке дерево, гілками якого будуть щастя, ба­гатство, могутність і розкіш; статок буде для нас нагородою за нещастя, небезпеку і презирство, що вісімнадцять століть були нашою долею.

Отже, кожен ізраїльтянин мусить допо­магати іншому. Як тільки один виступить уперед, нехай тягне за собою інших; якщо ж послизнеться його нога, нехай усі біжать йому на допомогу. Якщо кого-не-будь з наших притягатимуть до христи­янського суду за порушення законів країни, де порушник живе, то інші євреї повинні допомагати йому, але тільки в то­му випадку, якщо обвинувачуваний чинив відповідно до законів, які керують наро­дом Ізраїлю.

Наш народ консервативний: він оберігає і зберігає релігійні обряди і статути з пер­ших часів їх виникнення. Він міцно стоїть за рутину; але в нашій справі потрібно на­магатися не тільки брати участь, але навіть спрямовувати чергові реформи для покра­щення матеріального становища робочих і бідних класів. Отже, ми повинні взяти участь у цьому русі, але тільки зовнішньо, насправді ж маємо прагнути спрямувати цілий потік цих реформ згідно з нашими завданнями і цілями.

Маси, дурні й сліпі, завжди добровільно допускають керувати собою крикунів... А хто краще і голосніше за єврея зуміє горлати й осліпляти глупотами?.. Тому наші посідають першість у пресі й у судах усіх християнських народів. Чим більше гуртків і зборів, тим більше підстав для невдоволень і небажання працювати, що зумовить збідніння народів і їхнє підпорядкування владі тих, хто володіє грішми або засобами до поліпшення проле­таріату. Усякий рух, що має за мету зміну, збагачує нас і спричинює занепад дрібних володінь, що повинні загрузнути у боргах. Крихкість основ піднімає наш вплив і могутність, а тому варто сприяти всякому невдоволенню і потрясінням, які звідси випливають, оскільки вони сприя­ють збільшенню наших багатств і набли­жають момент досягнень нашої єдиної мети... тобто панування і верховенства на землі.

*Селянинов А. Тайная сила масонства. — СПб., 1911. — С. 149–150.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту