Сучасна глобалістика, яка виникла і розвинулася переважно на базі економічної інтеграції і планетарного розуміння екологічних, технологічних і техногенних проблем, дедалі більше потребує політологічного осмислення і політичного оформлення нової суспільної архітектури глобального за формою і змістом світового співтовариства.
До цього часу політична теорія і політична праксеологія лише досить обмежено спробували вийти на міждержавний рівень у межах теорії міжнародних відносин та геополітики [1; 2]. Проте сучасне розуміння процесів міждержавних відносин, планетарної і цивілізаційно-регіональної інтеграції, формування глобального громадянського суспільства ставлять перед наукою і практикою принципово нові завдання [3; 4]. Політологія XX століття переважно зосереджувалася на проблемах суспільства, зорганізованого в певну державу з паралельним співіснуванням відповідним чином організованого громадянського суспільства (в межах того ж таки суспільства).
Нині настав час говорити про політологію глобального світу, яка має досліджувати закономірності функціонування і розвитку політичної сфери та політичного життя глобального суспільства в контексті виборювання, утримання контролю, реалізації та функціонування політичної влади на глобальному, цивілізаційно-територіальному державно-національному, регіональному і локальному рівнях.
Таке розуміння політології глобального світу дає підстави говорити про об'єкт дослідження політології глобального світу — політичну сферу, яку слід вивчати й аналізувати разом із дослідженням економічної та духовної сфер глобального суспільства. Предметом політології глобального світу мають бути:
• теоретичні і практичні аспекти політичної архітектури та функціонування глобальних, міждержавних, міжнародних (урядових та неурядових) і транснаціональних організацій;
• проблеми становлення глобального громадянського суспільства, його структур, глобальної суспільної свідомості;
• плив глобальних організацій (формальних і неформальних) на становлення, функціонування і внутрішній розвиток держав-націй і національних моделей громадянського суспільства;
• вплив особливостей становлення, функціонування і розвитку суспільств, організованих у держави-нації і національні моделі громадянського суспільства, на глобальний розвиток людства тощо.
Важливо обрати правильну методологію поспіпжень глобального співтовариства.
Підходи у дослідженні особливостей глобального суспільства не повинні кардинально відрізнятися від аналогічних підходів, напрацьованих традиційною політологією [1]. Принципова різниця в тому, що до політичних проблем суспільства, організованого в державу-націю і відповідну національну модель громадянського суспільства, додаються проблеми його відносин з іншими суспільствами, при чому слід враховувати системний ефект глобального управління і комплексної взаємозалежності країн світу, який глобалізується.
Отже, методика політології глобального світу — це аналітичні методи аналізу політичної, економічної і духовної сфер глобального суспільства.
Методологія політології глобального світу — це сукупність пізнавальних принципів дослідження політичної, економічної і духовної сфер глобального суспільства. Це фактично технологія використання вказаних вище методів вивчення й аналізу. Ця технологія повинна бути концептуально й ідеологічно вибудованою, має поєднувати методи класичних політологічних досліджень із методами, процедурами і процесами, технічними прийомами та засобами дослідження, аналізу, перевірки й оцінювання здобутих даних, які використовують суміжні науки, насамперед теорія міжнародних відносин [2].
Умовно методи політології глобального світу можна поділити на такі групи:
1. Загальнологічні: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, теоретичне моделювання;
2. Теоретичні: мисленнєвий (віртуальний) експеримент, математична формалізація, аксіоматичний метод, гіпотетичний перехід від абстрактного до конкретного;
3. Соціологічні: вивчення документів (контент-аналіз), анкетування, інтерв'ю, експертне опитування, спостереження, вивчення соціальних настанов, соціально-політичний експеримент;
4. Соціально-психологічні: вивчення документів (контент-аналіз), когнітивне картування, соціомет-ричне опитування, тестування, шкалірування, спостереження, соціально-психологічний експеримент;
5. Порівняльно-історичні: історичний опис, конкретно-історичний аналіз, періодизація, порівняльний, хронологічний (зокрема аналіз хронологічних серій — ARIMA), ретроспективний аналіз;
6. Емпіричні (експлікативні): практичний експеримент, аналіз статистичного матеріалу, контент-аналіз, івент-аналіз, конкретне моделювання;
7. Системно-функціональні: системний метод, де-композиція, композиція, інституціональний і функціональний методи, структурно-функціональний аналіз;
8. Прогностичні: висновки за аналогією, метод простої екстраполяції, дельфійський метод, метод побудови сценаріїв, аналіз детермінант і змінних, спектральний аналіз, комп'ютерна симуляція;
9. Діяльнісні (теорії прийняття рішень): раціональний, послідовних порівнянь, змішано-скануючий, теорії груп, ігрова теорія тощо.
Далі слід розглянути практичні засади функціонування політичної сфери глобального суспільства. Виникає потреба визначення напрямів розвитку політичного менеджменту як загальної і головної функції управління глобальним суспільством. У цьому зв'язку логічним буде його розгляд у контексті дослідження:
• ієрархічно-територіального рівня і простору управління;
• базових сфер суспільства (державно-правової, економічної, соціальної, духовної);
• галузево-функціональних видів менеджменту;
• ієрархічно-регулятивного рівня управління;
• часового простору управління.
Відповідно до ієрархічно-територіальних рівнів управління виокремлюють:
• глобальний політичний менеджмент (планетарний рівень управління);
• цивілізаційно-тери-торіальний політичний менеджмент (рівень управління сукупністю дер-жавнацій, об'єднаних спільними цивілізаційними ознаками — західна, православна, ісламська, конфу-ціанська, індуїстська, буд-дистська, африканська, латиноамериканська, японська цивілізації);
• державно-національний політичний менеджмент
(рівень управління державою-нацією, відомий під назвою «державне управління» («Public Administration») і «державна політика» («Public Policy»);
• регіональний політичний менеджмент (рівень управління територіями, які мають спільні економічні, соціальні, екологічні, етнічні та інші інтереси, кордони яких можуть не збігатися з державними);
• локальний політичний менеджмент (рівень місцевого управління і самоврядування міста, селищної, сільської ради тощо).
Зважаючи на необхідність гармонізації політичних відносин у суспільстві, узгодження інтересів і потреб суб'єктів політики, на реалії функціонування різних сфер суспільства, варто звернути увагу на дослідження таких видів політичного менеджменту:
• політико-правовий менеджмент (забезпечує правове регулювання суспільного життя через діяльність органів держави, які ухвалюють закони, постанови та інші правові акти);
• політико-економічний менеджмент (регулює економічну сферу суспільства, детермінує економічні інтереси, економічні відносини, економічну політику держави);
• соціально-політичний менеджмент (полягає в регулюванні соціальної сфери суспільства, узгодженні соціальних відносин, інтересів і потреб особистостей, соціальних груп тощо);
• політико-гуманітарний менеджмент (спрямований на забезпечення прав людей у культурній, етно-національній, освітній, науковій та інших сферах діяльності).
У межах державно-національного політичного менеджменту, з позиції ієрархічно-регулятивного рівня управління (правового статусу рішень, сфери охоплення та наслідків управлінських впливів), можна виокремити:
• суспільно-політичний менеджмент (поширюється на всю суспільну сферу через ухвалення і реалізацію виконання — в межах певного суспільства — міжнародних угод, національних конституцій, законів, постанов тощо, а також методів соціально-психологічного впливу на суспільну свідомість та політичну поведінку суб'єктів і об'єктів політики);
• адміністративно-політичний менеджмент (охоплює своїм впливом регіонально-адміністративні (область, місто, селище, село) чи галузеві об'єкти управління (міністерство, відомство) через ухвалення і реалізацію адміністративно-правових політичних рішень та відповідних методів соціально-психологічного впливу);
• менеджмент політичних організацій (забезпечує управління і регламентацію внутрішньої діяльності державних і недержавних політичних організації нормативно-правовими і соціально-психологічними методами; цими організаціями є такі об'єкти управління: парламент, уряд, обласна чи міська державна адміністрація, органи управління партією чи громадською організацією, штабом виборчої кампанії тощо).
Беручи за основу час дії і наслідки реалізації управлінських впливів, варто зазначити:
• стратегічний політичний менеджмент (спрямований на здійснення довготривалих планів розвитку глобального суспільства, регіонів, груп країн, окремих держав-націй, політичних організацій: міжнародних, регіональних, національних та ін.);
• тактичний (операційний) політичний менеджмент (пов'язаний із вирішенням поточних проблем політичного управління глобальним суспільством, регіонами, групами країн, окремими державами-націями і політичними організаціями в межах загальної стратегії розвитку цих об'єктів політичного управління);
• технічний політичний менеджмент (забезпечує безпосереднє управління використанням наявними ресурсами влади: правовими, політичними, матеріальними, інформаційно-комунікаційними, які необхідні для реалізації відповідних політичних функцій суб'єктів політики).
Галузево-функціональний підхід дослідження проблем управління передбачає існування таких видів політичного менеджменту:
• кадровий політичний менеджмент (опікується питаннями управління людьми, мотивації, організації і контролю їхньої політичної діяльності);
• інтелектуальний політичний менеджмент (управління розпізнаванням, аналізом політичних знань, розробкою найефективніших дій суб'єктів політики та створенням нових знань про політичну сферу суспільства через проведення наукових досліджень);
• технологічний політичний менеджмент (відповідає за розробку і реалізацію політичних технологій завоювання, здійснення й утримання політичної влади);
• маркетинговий політичний менеджмент (зорієнтований на організацію, узгодження і взаємодію внутрішнього середовища суб'єкта політики з умовами ринку політичної влади через реалізацію властивих цьому суб'єкту управління конкурентних переваг у боротьбі за завоювання, здійснення та утримання політичної влади);
• інноваційний політичний менеджмент (передбачає розробку планів і програм інноваційної політичної діяльності, здійснення узгодженої інноваційної політики, аналіз нових політичних проектів і технологій, створення і організацію діяльності цільових робочих груп тощо з метою підвищення ефективності функціонування суб'єктів політики);
• фінансовий політичний менеджмент (полягає в управлінні фінансовими потоками і ресурсами суб'єктів політики, інвестиційними політичними проектами, в політичному контролі за фондовим портфелем, сприянні нагромадженню фінансових ресурсів суб'єктів політики, перетворенню їх на прибутки з додатковими політичними дивідендами).
Насамкінець мусимо зазначити, що глобальний світ ще перебуває у процесі свого становлення, і по суті, нині ми можемо говорити лише про планетарне суспільство, яке глобалізується. Тому запропонована концепція політології глобального світу дещо випереджує події і не є чимось усталеним і остаточно сформованим. Відтак ми запрошуємо всіх зацікавлених до дискусії і плідного обговорення, що, безумовно, сприятиме кращому розумінню строкатих і неоднозначних процесів, які привносить глобалізація...
Література
1. Бебик В. Політологія для політика і громадянина. — К., 2004.
2. Цыганков П. Теория международньїх отношений. — М.: Гардирики, 2003.
3. Бебик В. Інформаційно-комунікаційний менеджмент глобального суспільства: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз. — К., 2005.
4. Бебик В. Освіта у глобальному суспільстві: проблеми і перспективи // Болонський процес: перспективи і розвиток у контексті інтеграції України в європейський простір вищої освіти (за ред. В. Бебика). — К., 2004.