головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 5/2007 
Персонал № 5/2007
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Економічне співробітництво в Чорноморському регіоні на прикладі україно-грецьких міждержавних відносин

Тарас ТКАЧУК,
Інститут захисту інформації з обмеженим доступом

Наприкінці ХХ ст. відбулися значні зміни у політи-ко-економічній побудові Європи, що спричинило, зокрема, до виникнення низки субрегіональних структур від Балтійського до Чорного морів, які певним чином сприяли демонтажу «залізної завіси». До таких структур входили країни з майже однаковим «посткомуністичним» станом економіки й політики, що сприяло їх подальшій інтеграції в європейське середовище.

За географічним розміщенням і завдяки розмірам Україна належить водночас до Центральноєвропейського, Чорноморського і Східноєвропейського регіонів і територіально виконує відповідну інтегративну функцію, і на рівні кожного з них, і на континенті. Проте, за інерцією політичного мислення, Україну залічують тільки до країн пострадянського простору. Її специфічне геостратегічне й гео-політичне положення у контексті глобальних тенденцій розвитку світових подій вимагає від української сторони зваженої і далекоглядної зовнішньої політики.

Становлення і зміцнення України як політично суверенної й економічно сильної держави є одним із суттєвих факторів збереження миру й стабільності в світі, важливою передумовою його поступального і безконфліктного розвитку.

Через Україну простягнулися транзитні шляхи, життєво важливі для енергетичної безпеки Європи. Наша держава продемонструвала, що може бути важливим партнером у сфері забезпечення стабільності на європейському континенті. Хороший тому приклад — участь у миротворчих заходах на Балканах.

З огляду на ресурсний, інтелектуальний і промисловий потенціали, Україна може стати великою європейською країною. Цілком природною уявляється стратегічна перспектива її інтеграції до всіх європейських структур. Але так само як інші значні європейські держави, Україна не може обмежуватися лише власними інтересами, вона має також значну сферу зацікавлень в інших регіонах світу і насамперед у сусідніх країнах.

Через обмеженість соціально-економічних і військово-політичних можливостей, а отже засобів впливу на світову політику, на нинішньому етапі розвитку Україна не може розглядатися як провідний суб'єкт геополітич-них процесів Європейського чи Євразійського просторів.

Тож як суб'єкт геополітики, Україна може реалізуватися у світових підсистемах. Зокрема, не в європейському регіоні загалом, а в його субрегіонах. Саме тут раціонально-прагматична зовнішня політика в реалізації поставлених завдань відповідно до національних інтересів дасть більший ефект, ніж ідеалістичне прагнення одразу підключитися до загальноєвропейських інтеграційних процесів. Іншими словами, зовнішньополітична активність й ефективна діяльність України в обмеженій певними рамками субрегіональній системі міжнародних відносин — платформа для посадки в «європейський потяг».

Україна зацікавлена у формуванні регіональної політики в різних сферах міжнародного співробітництва. Така політика має забезпечити стабільну політичну й економічну безпеку держави за рахунок розширення міжнародних контактів на всіх рівнях, сприяти розвиткові торгівлі й виробництва, пошукам перспективних ринків і в цілому стимулювати інтеграцію України до світової спільноти, збільшувати її вплив в різних регіонах світу. Ставлення до України з боку міжнародного співтовариства лише як до новоутвореної географічної реальності, яке домінувало у перші роки незалежності, поступово відходить у минуле завдяки успіхам української дипломатії. Україну сьогодні сприймають як складову нового європейського й світового порядку.

Вивчення нової геополітичної ситуації в регіонах південного напряму, їхнього потенціалу, можливостей розвитку, довгострокових зовнішньополітичних орієнтацій дає змогу Україні визначитися щодо співвідношення ге-ополітичних сил і проводити послідовну власну політику. Активна політика у південно-східному напрямі відкриває широкі можливості для взаємовигідної торгівлі і втілення масштабних економічних проектів. Для України важливо також забезпечити себе альтернативними джерелами постачання енергоносіїв і мати власні ринки збуту продукції.

Завдяки розвиткові південного вектора зовнішньополітичної діяльності українське суспільство отримає більш гнучку конфігурацію зовнішніх орієнтацій, замість наявної біполярної, що сприятиме прогресивному поступу країни й зміцнить її внутрішньополітичну стабільність. Отже, південна політика України має надзвичайно важливе значення для її національної безпеки, зміцнення державності та підвищення ролі країни у міжнародному співтоваристві.

Слід підкреслити, що Україна є важливою чорноморською державою, південні кордони якої становлять частину південного узбережжя Європи, що тягнеться від Гібралтару до Кавказу. Про важливість саме південного напряму свідчить увага держави до Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), тісне співробітництво в межах якої може надати нової якості кооперації країн Чорноморського регіону і сприятиме інтеграції їх до загальноєвропейських структур. До того ж ОЧЕС, на наше переконання, здатна слугувати з'єднувальною ланкою між Євросоюзом та новими перспективними ринками Центральної Азії і Кавказу. Важлива складова ЧЕС — поєднання ресурсного потенціалу країн басейну Каспійського моря з промисловим потенціалом країн Центральної і Східної Європи, економіка яких вже перейшла у фазу зростання і потребує нових перспективних ринків [1, с. 78–79].


Стратегічна політика України у південному напрямі визначається такими обставинами.

1.    Унаслідок руйнації біполярної моделі міжнародних відносин створюється нова карта геополітичної реальності, на якій Україні відводиться роль однієї з ланок шляхів комунікацій, що ведуть із Заходу на Схід. Отже, наша країна має реальний шанс бути у фокусі одного з центрів тяжіння нових систем міжнародного спілкування.

2.   Україна як суб'єкт геополітики має власні національні інтереси в країнах Балкано-Середземноморського й Чорноморського регіонів. Деякі інтереси можуть вступати у суперечність з інтересами інших держав, зустрічати значну конкуренцію з їхнього боку. Тому політика нашої країни в даному регіоні має бути м'якою, толерантною, з урахуванням наявних систем міжнародних відносин, але й послідовною у проведенні власних інтересів.

3.   Україна у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку має спиратися, насамперед, на власний потенціал. Утвердження у південно-геоекономічному просторі примножує ці можливості й пришвидшує економічний поступ країни.

4.   Створення системи чорноморського співробітництва відкриває для України перспективи зовнішньополітичної діяльності, що позначається як південний вектор-напрям. Проте нині він ще недостатньо відпрацьований і його основні принципи ще мають сформуватися у політичній свідомості українського суспільства. Необхідно, щоб цей напрям став однією з головних парадигм зовнішньої орієнтації України.

5.   В геоекономічному розумінні Чорноморський регіон концентрує і економічні, і транспортні інтереси багатьох країн, незважаючи на їхню цивілізаційну гетерогенність і рівень розвитку. ЧЕС, маючи місткий внутрішній ринок зі значним ресурсним та науково-технічним потенціалом, може стати центром торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією. Ідеться про створення транс-регіональної інтеграційної системи співробітництва. Це перше значне інтеграційне об'єднання нового, постконфронтаційного етапу розвитку світової економіки, здатне поєднати країни з різними політичними та економічними орієнтаціями.

6.   Україна може мати вплив у регіоні, але це залишається поки що бажаною можливістю без економічної підтримки і стосується не тільки відносин з країнами Півдня, а й зовнішньої політики України взагалі. Країни південно-західного напряму займають важливе місце в сфері зовнішньополітичних інтересів України, яка підписала з багатьма країнами регіону повномасштабні міждержавні договори. Але період, коли у зовнішній політиці України переважали лише дипломатичні засоби, минає, оскільки «зовнішня політика зі слабким тилом не може стати ані дієвим чинником регіональних відносин, ані ефективним засобом захисту національних інтересів. Вона не дозволяє оптимізувати геополітичну ситуацію і реально зміцнити міжнародне становище держави».

З позиції географічного розташування, політичного, економічного, безпекового, культурного потенціалу Україна посідає надзвичайно важливе місце в Чорноморському регіоні, що зумовлює потенційно високу стабілізуючу роль нашої країни в регіональних питаннях.

При цьому одним з фундаментальних завдань України є подальше утвердження як потужної регіональної держави. Слід підкреслити, що ця мета не суперечить, а логічно доповнює стратегічний курс України на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Більше того, активізація регіональної політики України, цілеспрямоване просування українських інтересів в рамках регіональних угруповань, зокрема, в рамках Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), ОЧЕС, ГУАМ має на меті здійснення поступових кроків в процесах європейської інтеграції та сприяє широкому залученню України до участі у політичних та економічних процесах у Західній Європі [2, c. 34].

Бути впливовою державою в рамках Чорноморського та Балкано-Середземноморського регіонів означає для України, насамперед, бути ініціатором у розвитку широкомасштабного економічного та політичного співробітництва.

Найближчим стратегічно важливим на південному напрямі регіоном для України є Чорноморський. Саме тут нашій державі важливо зміцнювати позиції. Без розв’язання проблем цього регіону подальший перспективний розвиток Балкано-Середземноморського вектора значно ускладнюється.

Беручи також до уваги те, що важливим напрямом зовнішньополітичної діяльності є забезпечення зовнішньоекономічних інтересів України в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, в країнах Близького й Середнього Сходу та Африки в сфері диверсифікації джерел енергозбереження, притоку інвестицій, вихід вітчизняних товаровиробників на перспективні ринки арабських і африканських держав, значення Чорноморського регіону, якому, ніби в кільці, Україна є з'єднана з іншими регіонами світу в контексті вирішення зовнішньополітичних завдань, тільки зростає.

Чорноморський регіон лежить у південно-східній частині Європи, де історично формувалася елліно-візантійська цивілізація, що зумовило його православно-християнську ідентифікацію. Але регіон також можна розглядати як північно-західну периферію ісламського світу, який у цій частині безпосередньо вхо-

дить у взаємодію з християнством. Ще Геродот описав ці терени як невід'ємну частину античної Ойкумени, тоді як турецький мандрівник Евелія Челебі у ХVII ст. цей простір розглядає як цілісний ісламо-тюркський світ, населений народами зі спільними інтересами, єдиною долею. Слід зауважити, що обидві ци-вілізаційні системи розвинулися зі спільної середземноморської цивілізації [2, c. 67].

Для України, на думку С. Соколенка, причорноморське співробітництво розглядається у вузькому й широкому розумінні [3, c. 34– 35]. У вузькому розумінні — це прикордонне прибережне співробітництво територій, які безпосередньо виходять до Чорного моря і в господарському розумінні тісно з ним пов'язані. Прикладом такого співробітництва може бути неурядова некомерційна організація Міжнародний Чорноморський клуб.

У широкому розумінні йдеться про включення до чорноморського співробітництва всього простору України. Воно має особливе значення, оскільки Чорноморський регіон є для України не просто економічним простором, а власним (рідним) простором. І навіть тільки через це він потрапляє у сферу життєво важливих інтересів нашої держави.

Ідея Чорноморського економічного союзу відображає особливості національних і регіональних інтересів країн регіону і не конкурує з традиційними економічними структурами, до яких вони входять. Різні економічні моделі взаємно доповнюють одна одну. Формуються нові можливості, які важко реалізувати в межах старих структур.

Інтереси України як морської держави вимагають виділяти пріоритетне значення активізації участі в справах Чорномор'я, активно розвивати і двосторонні і багатосторонні відносини з державами, що належать до нього, а також Балкано-Серед-земноморського регіону. Чорноморська орієнтація України простежується з глибини віків. Визначаючи її, Ю. Липа підкреслював, що для України завжди було метою володіння чорноморськими берегами, а контроль над великими річками був пріоритетним [4, c. 21]. Географія ЧЕС не обмежується згаданими теренами, охоплюючи широкий простір від Балкан до Центральної Азії, від Балтії до арабських країн. Це свідчить про значне зацікавлення у тому, щоби постала нова субрегіо-нальна система економічного співробітництва, яка об'єднувала б країни Європи, Азії та Північної Африки, незважаючи на їхню циві-лізаційну гетерогенність і різницю у рівні розвитку.

Нагальною потребою сучасності є розробка відповідної ідеології такого співробітництва, що, очевидно, не обмежиться лише економічними питаннями, але висвітлить широкий спектр політичних, соціальних, екологічних проблем, зокрема безпеки і стабільності у цьому просторі.

Для України створення такої системи відкриває нові перспективи зовнішньополітичної діяльності, які можна позначити як південно-східний вектор — напрям, який ще недостатньо розвинено й основні принципи якого ще потрібно оформити у політичній свідомості нашого суспільства. Необхідно, щоб цей напрям став основним серед зовнішньополітичних орієнтацій держави.

Врахування змін, що відбуваються, вивчення нової геополітичної ситуації у Південно-Східній Європі, її потенціалу, шляхів розвитку, довгострокових зовнішньополітичних орієнтацій дає можливість Україні визначитися стосовно тих чи інших геополітичних сил та проводити послідовну власну політику. Активна політика у балканському напрямі відкриває нові можливості для взаємовигідної торгівлі. Важливо також мати власні ринки збуту продукції, оскільки цього вимагає зростання експортної орієнтації української економіки.

Прагнення до встановлення стратегічного партнерства зі стабільними та розвинутими державами, інтеграції до європейських структур є природним, адже з огляду на власний потенціал, Україна — велика європейська держава. Розширення міжнародних контактів на всіх рівнях сприятиме розвитку торгівлі й виробництва, пошуку перспективних ринків, загалом стимулюватиме інтеграцію України до європейського простору, зростання її впливу у різних регіонах світу.

Значення Балкан-ських держав у контексті зовнішньополітичних інтересів України є надзвичайно великим. Але реальний її вплив у регіоні поки що справа майбутнього. Досягнуті за допомогою дипломатії успіхи потрібно закріпити спільними діями економічного характеру. Згадані аспекти взаємодії України з країнами Балканського півострова найкраще піддаються прогнозу, насамперед за об'єктивності дії економічних законів, що не залежать від суб'єктивних бажань і дій політиків.

Що ж до перспектив розвитку відносин між Україною і країнами Балканського півострова, то вони доволі сприятливі, з огляду принаймні на економічну ситуацію. Є достатньо можливостей для відновлення попередніх взаємовигідних зв'язків: приблизно однаковий загальний технологічний рівень у базових галузях промисловості, труднощі виходу на західні ринки. З поглибленням інтеграційних процесів у межах Європейського Союзу ці можливості, вірогідно, зменшуватимуться.

Визначення ролі і місця України у цьому регіоні потребує хоча б короткого огляду вузлових проблем, які постають перед нашою державою при просуванні власних національних інтересів на Балканах.

Безперечно, для нашої держави важливо зміцнювати власні позиції в регіоні. Але, окрім економічних, є й інші чинники, що прямо чи опосередковано перешкоджають активному налагодженню стосунків України з балканськими країнами (ситуація навколо експорту зброї до Македонії, проблема українсько-румунських кордонів, труднощі у двосторонніх взаєминах України з деякими державами регіону тощо).

Україна має найвищий в Європі транзитний рейтинг, що створює сприятливі перспективи для широкого залучення її в схеми двостороннього й багатостороннього співробітництва на зазначених лініях взаємодії в економічній, торговельній, транспортній, енергетичній сферах. Великою помилкою було б не скористатися таким шансом, у результаті чого можна було б поліпшити економічну безпеку за рахунок нарощування її транзитного потенціалу. Отже, Україні вдалося б досягти й більш збалансованої системи національної безпеки і оборони, оскільки всі постачальники й споживачі транзитного ресурсу (включно з російським), що проходить територією нашої держави, були б першочергово зацікавлені у безпеці і стабільності України.

Тому закономірно, що серед пріоритетів зовнішньої політики нашої держави є створення в Чорноморському регіоні (у широкому розумінні — включно з країнами Центральної Європи, Прикаспійського регіону й Середнього Сходу) простору стабільності, безпеки й економічного зростання. Відповідна орієнтація країни і здійснені заходи визначають її роль як регіональної держави з потужним потенціалом впливу.

Україна й далі має ставити завдання щодо активізації регіональної політики, зокрема в структурах регіонального й міжрегіонального співробітництва, а також шляхом посилення консультативного механізму з питань регіональної проблематики з іншими державами ЦСЄ, у тому числі, з країнами Чорного моря й Кавказу. На нашу думку, для цього існують усі необхідні передумови, як зовнішні, так і внутрішні.

На початку третього тисячоліття перед усіма державами Балкано-Середземноморського й Чорноморського регіонів стоять кілька проблем. Зокрема, визначення шляхів транспортування каспійської й російської нафти до Європи. Стратегічне становище Чорноморського регіону дозволяє йому стати унікальним перехрестям шляхів переміщення ресурсів між Європою та Азією. Зрозуміло, що такий статус вимагає реального забезпечення регіональної стабільності. Задля досягнення цієї мети необхідно ширше розвивати відносини між країнами регіону незалежно від спрямування їхньої політики.

Необхідно спільно виробити єдині правила, своєрідну Чорноморську хартію, яка стане складовою частиною системи європейської та глобальної безпеки. Також слід створити механізм реального впливу об'єднання держав регіону на врегулювання внутрішньодержавних конфліктів. Чорноморський регіон протягом останніх 15 років відрізнявся постійними спалахами насильства, тому реальний механізм оперативного втручання миротворчих сил на сучасному етапі розвитку Чорноморського регіону дуже потрібен. Його держави не повинні допустити появи вакууму безпеки у Європі, адже дестабілізація у Чорноморському регіоні загрожує миру та стабільності всього світу.

Україна лежить у південно-східній частині Європи, де перетинаються три величезні гео-політичні масиви — Євроатлантичний, Євразійський й Ісламський, створює унікальний цивілізаційний простір, що має свої переваги, але і створює для неї величезні проблеми. Визначення геополітичних інтересів України потребує врахування економічних, політичних, військових, духовних інтересів різних країн, а також вивчення розкладу сил у кожному із сусідніх регіонів. Українська держава має давню історичну традицію у формуванні стосунків з країнами Чорноморського регіону. За часів Київської Русі стрижневою віссю всієї чорноморської геополітики були її складні стосунки з Візантією. Найбільш яскравим виявом цієї політики були походи князя Святослава, візит княгині Ольги, першого українського дипломата, до Константинополя, прийняття християнства князем Володимиром тощо. Не менш важливими бачаться контакти з сучасною Грецією.

Як вважає професор Національного інституту стратегічних досліджень С. Здіорук, особливу роль у формуванні партнерських стосунків між країнами здатен відігравати культурологічний фактор. Зокрема С. Здіорук зазначає, що культурологія базується на ментальності, яка визначає глибинні основи побутування тієї чи іншої цивілізації, культури. I тоді, коли культурологічні пласти стають зрозумілими, відкриваються широкі можливості для співробітництва. Високодуховні вірні, як правило, не вдаються до конфліктів. Але церковна й політична верхівки часто використовують позитивно зорієнтований тривіальний консерватизм широких верств населення не з кращими намірами [4, с. 45–46].

Народи України й Греції мають давні відносини гуманітарного характеру, насамперед, історичні й релігійні. За весь період існування держави на території сучасної України найто-лерантніші стосунки складалися саме з греками. Постійні дипломатичні відвідини, культурологічний і релігійний обмін, науково-технічна співпраця, спільні економічні проекти — все це є великою базою для більш тісного співробітництва між Україною та Грецією. Показово й те, що на території України (в м. Одесі) розміщено святиню греків — будинок організації «Філікі Етерія», яка розпочала визвольну боротьбу проти османського гноблення. Згадане греки цінують і завжди беруть до уваги в політичному аспекті.

Отже, вважаємо, що реалізація геополітич-них та геоекономічних намірів нашої держави в Балкано-Середземноморському й Чорноморському регіонах можлива тільки у тісній двосторонній співпраці з Грецією. Цьому маємо кілька доказів. По-перше, зацікавлення в контактах є взаємним, обсяги співпраці мають чітку тенденцію до зростання і розширення; по-друге, українсько-грецькі контакти позитивно впливають на важливі процеси внутрішнього життя держави; по-третє, позитивний результат українсько-грецької взаємодії сприяє позитивному іміджу України у світі.

Серед пріоритетних напрямів регіонального співробітництва України і Греції в Середземномор'ї можна виділити реалізацію спільних інфраструктурних проектів через Чорноморський Банк торгівлі та Розвитку (ЧБТР); спорудження мереж транспортування нафти й природного газу; розвиток інфраструктури транс-європейських транспортних коридорів, морських та повітряних портів; спільну реалізацію телекомунікаційних проектів з використанням новітніх технологій тощо.

Греція є єдиною балканською країною, яка входить водночас до складу таких впливових організацій, як ЄС, НАТО, ОЧЕС, що дозволяє акумулювати додаткові фінансові ресурси для здійснення спільних регіональних проектів та забезпечення політичного впливу на перебіг подій на Балканах.

Розглядаючи Балканський регіон як пріоритетний у зовнішній політиці й перспективний з огляду на розширення свого економічного впливу, Греція розробила План участі в реконструкції Балкан, який передбачає активне залучення як грецьких промислових корпорацій, так і тендеру участі іноземних фірм і компаній, що не виключає можливого залучення українських будівельників і промисловців, зокрема, до будівництва і реконструкції шляхів, тунелів, портових і прибережних споруд (водорізів) як субпідрядників. З метою координації проведення віднов-лювальних робіт в країнах Балканського регіону засновано, з штаб-квартирою в м. Салоніки, Агентство з питань реконструкції Балкан, з подальшим його можливим перетворенням (згідно з планами грецької сторони) в центр економічного розвитку і реконструкції інших країн Південно-Східної Європи [4, c. 509].

Вагомими чинниками, які враховуються Грецією у розвитку двосторонніх відносин, є геополітичне розташування України, її вага у регіональних вимірах, передбачувана миролюбна і виважена зовнішня політика, що робить нашу державу в очах греків важливим фактором зміцнення європейської і регіональної безпеки. З огляду на це, а також на ставлення до України як важливого стабілізуючого фактора в Європі, Греція здійснює курс на розбудову всебічних відносин з нашою державою.

На жаль, через об'єктивні причини Україна поки що не має змоги реалізувати повною мірою бажані наміри до співпраці. Процес здійснення економічних і соціальних реформ, перехід до ринкових форм господарювання відбувається складно і суперечливо. Однак Україна цікавить багатьох зарубіжних партнерів, і Грецію зокрема, як індустріально-аграрна держава, що володіє комплексом галузей важкої, харчової, легкої промисловості, багатогалузевим сільським господарством, великою будівельною індустрією і сучасною транспортною мережею. Україна також вигідно вирізняється як держава, що володіє багатьма корисними копалинами, такими, як вугілля, нафта і природний газ, залізна і марганцева руди, руди кольорових і рідкісних металів.

Україна та Греція сьогодні — два потенційно важливі партнери, їх національна економіка багато в чому взаємодоповнює одна одну та не конкурує на зовнішньому ринку. Взаємовигідному партнерству сприяє наявність зручного морського, повітряного, автомобільного та залізнично-транспортного сполучення.

Література

1.  Ижак А. Сопоставление геополитических интересов Украины и России в Черноморско-Каспийском регионе // Чорноморсько-Каспiйський регiон: умови та перспективи розвитку. Матеріали мiжнар. конф. — К.: Центр Близькосхідних досліджень, 1998. — С. 41–47.

2.  Бжезінський З. Велика Шахівниця. — Львів — Івано-Франківськ. Лілея-НВ. — 2000.

3.  Литвин В. Співробітництво з Грецією може слугувати еталоном розвиткові відносин України та ЄС // Голос України. — 2002. — № 204, 5 листопада.

4.  Сидоренко С. С. Состояние и перспективы украинско-греческих отношений // Україна-Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва. Збірник праць міжнародної науково-практичної конференції (м. Маріуполь, 27–29 травня 1999 р.). — Т. 1. Ч. ІІ. — С. 509–512.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту