Мобільність студентів та професорсько- викладацького складу як фактор підвищення конкурентоспроможності вищої освіти України в європейському просторі
кандидат економічних наук, доцент, заступник директора Українсько-Арабського інституту міжнародних відносин ім. Аверроеса МАУП
Велика увага приділяється формуванню єдиного світового освітнього простору через зближення підходів різних країн до організації освіти і процесів навчання своїх громадян, а також через визнання документів про освіту країнами світу. Саме відкритий освітній простір сприятиме мобільності студентів та професорсько-викладацького складу.
Реалізації цієї ідеї сприяє Болонський процес. Наведемо декілька положень Болонської декларації:
• студенти Європи мають потребу і право на навчання для здобуття ступенів, що визнаються в Європі, а не тільки в країнах (регіоні), де їх здобуто;
• головною відповідальністю навчальних закладів та установ європейської вищої школи є гарантування того, що вони роблять усе можливе для надання однаково високого рівня кваліфікації своїм студентам [3, с. 77].
Для досягнення цілей Болонської декларації (підвищення конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти; підвищення мобільності студентів і, як наслідок, робочої сили у межах європейського простору) були означені такі завдання:
1) створення системи кваліфікаційних ступенів вищої освіти (дворівнева система «бакалавр-магістр»);
2) створення системи накопичення та переведення залікових одиниць або «кредитів», які даватимуть змогу продовжувати навчання в іншій країні;
3) співробітництво в галузі управління якістю;
4) створення європейського стандарту вищої освіти;
5) мобільність студентів, викладачів, дослідників [9, с. 72].
Відмінність у національних системах вищої освіти може стати справжньою перешкодою економічній глобалізації, а перехід до інформаційної економіки призводить до розширення специфічних вимог (комунікація, відповідальність, уміння працювати в команді, адаптованість) до майбутніх випускників університетів.
Розглянемо поняття «мобільність», «академічна мобільність». Існує багато трактувань цього поняття (табл. 1).
Академічна мобільність студента в Україні — це можливість упродовж періоду навчання провчитись один або більше семестрів в іншому вищому навчальному закладі, де готують фахівців з цієї ж спеціальності із зарахуванням дисциплін (кредитів) та періодів навчання; ефективніше розвивати інтелектуальний потенціал, оскільки студент може самостійно обирати навчальний заклад, курси, предмети.
Відрядження студентів на навчання в інші країни — явище не нове. Більшість європейських країн багато років мають приплив студентів із своїх колишніх колоній. Значна частина молоді з країн Латинської Америки прагне здобути диплом в університетах США та Канади. У період холодної війни вищими навчальними закладами Радянського Союзу і Східної Європи цікавилися студенти держав зі схожою ідеологією. За останні 40 років кількість студентів, які перетинали кордон для здобуття вищої освіти, перевищила темпи поширення самої вищої освіти. За даними ЮНЕСКО, рівень міжнародної мобільності студентів збільшився за останні 25 років на 300%. На думку експертів, до 2010 року кількість студентів, які навчаються за кордоном, становитиме 2,8 млн, а до 2025 року — 4,9 млн.
Таблиця 1
|
№ п/п |
Трактування поняття «академічна мобільність» |
Джерело |
|
1 |
а) важлива складова процесу інтеграції вищих навчальних закладів у міжнародний освітній простір; б) період навчання студента в країні, громадянином якої він не є |
[2] |
|
2 |
Виїзд певної кількості студентів для навчання за кордон |
[10] |
|
3 |
Важлива якісна особливість європейського простору, що передбачає обмін людьми між вищими навчальними закладами та між державами |
[4] |
|
4 |
Це можливість обрання найкращих варіантів навчання задля підготовки сучасного фахівця |
[3] |
Мобільність студентів стимулюють різноманітні державні і регіональні програми. Багато країн укладають двосторонні і багатосторонні договори в цій сфері. Найвідоміша європейська програма — «Еразм» (з 1995-го — «Сократ»). У програмі «Еразм» (розпочата 1987 р. для створення загального ринку в Європі) наведені схеми мобільності «Комет», «Лінгва» та ін., мета яких: створити європейську модель вищої освіти. Студентський обмін трактують як засіб розвитку загальноєвропейського рівня спеціалістів і кваліфікованих працівників [10].
Мобільність викладача в Україні — це поширення та запозичення досвіду в іншому навчальному закладі [6].
Хоча мобільність викладацького складу досліджена не так добре, як мобільність студентів, її можна вважати другою за важливістю формою глобалізації вищої освіти. Традиційно міжнародна мобільність професорсько-викладацького складу обумовлена дослідженнями і науковою роботою, але в деяких регіонах і певних напрямах освіти, наприклад, менеджмент і ділове адміністрування, існують спеціальні схеми регіонального і міжнародного тренінгу для молодих дослідників і викладачів.
На мобільність професорсько-викладацького складу сильно впливають географічні відмінності. На одному полюсі розташовані країни з високим рівнем наукової еміграції внаслідок цілеспрямованого залучення наукового персоналу для розширення системи вищої освіти (наприклад, Гонконг), а на іншому — країни з низьким рівнем інтернаціоналізації професорсько-викладацького складу (це країни з високим рівнем національної однорідності, що використовують лише одну мову у навчанні, тому важко знайти спеціалістів, які володіють іноземними мовами). США і Великобританія є найбільшими експортерами наукових трудових ресурсів, але водночас кафедри їх університетів дуже привабливі для зарубіжних спеціалістів. У цьому можна переконатися, якщо звернути увагу на склад висококваліфікованих працівників наукових кафедр, серед яких немало представників зарубіжних країн [10].
Важливим напрямком міжнародної діяльності Академії є розвиток взаємовигідного співробітництва і встановлення партнерських зв'язків із навчальними закладами зарубіжних країн. Найтісніші зв'язки в МАУП із країнами Сходу, насамперед з арабськими. Нині в стінах МАУП навчаються студенти з багатьох арабських та інших країн. З 2003 року в Академії функціонує Українсько-Арабський інститут міжнародних відносин ім. Аверроеса.
Із метою подальшого розвитку двостороннього співробітництва у сфері освіти на початку минулого року Президент Академії Георгій Васильович Щокін здійснив поїздку до Сирії, Лівану та Єгипту, де зустрівся з Генеральним секретарем Ліги арабських країн Амр Муссою, а також представниками вищих навчальних закладів та організацій, які скеровують студентів на навчання до України. Нині Сирія розглядає пропозицію про визнання дипломів МАУП та створення на їх базі Академії Українсько-Сирійського центру.
Велика увага в Академії приділяється організації навчання іноземних громадян. З 2001 року функціонує Міжнародний підготовчий інститут (МПІ) ім. А. Акаєва, котрий займається довузівською підготовкою іноземних громадян. До структури МПІ належать деканат по роботі з іноземцями, підготовче відділення, кафедри гуманітарних та природничих дисциплін, відділ реєстрації та обліку іноземних студентів.
За чотири роки функціонування інституту кількість студентського контингенту помітно зросла (табл. 2). Нині в Академії навчається молодь із 24-х країн світу.
Необхідно зазначити, що після закінчення МПІ іноземні студенти здобувають сертифікат державного зразка, що дає їм змогу продовжувати своє навчання як у МАУП, так і в іншому навчальному закладі України.
Мобільність в Україні
Важливим кроком розвитку мобільності в нашій країні є побудова системи національної мобільності, яка дасть можливість здобути високий та якісний освітній і науковий рівні при поміркованих витратах. Обговорення різноманітних аспектів розвитку національної мобільності потрібне для напрацювання рекомендацій щодо формулювання завдань, створення організаційно-правових механізмів та визначення джерел фінансування розвитку національної мобільності професорсько-викладацького складу та студентів в Україні, зокрема, напрацювання проектів нормативних документів із цих питань.
Щоб досягти такого стану, коли можливість вільного вибору місця і часу навчання стане для студента об'єктивною реальністю, потрібно всім національним системам пройти дуже складний шлях. Для цього слід зіставити національні і міжнародні класифікатори професій, їх функціональні параметри, критерії оцінки освітньо-кваліфікаційного рівня, однозначність підходів до нормативної і варіативної складової змісту підготовки у кожному напрямку і спеціальності, тотожність навчальних планів за обсягами і характером практичної підготовки, адекватність в організації технології проведення, структурі засобів державної діагностики знань студентів на одних і тих самих освітньо-кваліфікаційних рівнях, створення міжнародної нормативно-правової бази здійснення цього руху, вирішення проблем оплати за навчання. Висока якість освіти, як відомо з практики управління у вищій школі західних країн, досягається за умови глибокої індивідуалізації навчання, коли ядром навчального плану студента є обов'язкові дисципліни, а далі він сам створює його варіативну частину, яка відображає спеціалізацію підготовки відповідно до структурно-логічної схеми [3, с. 79].
Необхідні такі структурні перетворення: модернізація системи контролю якості освіти, використання європейських стандартів якості, узгодження дворівневої системи з європейською моделлю, запровадження загальноєвропейських кредитних заліків і термінів навчання, участь у європейській мережі гарантування якості у вищій освіті (система ENQA), запровадження вченого ступеня доктора філософії.
Однією з вимог Болонської декларації є забезпечення якості освіти та розробка порівняльних критеріїв та методів оцінювання якості знань, запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти облік трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу слід брати Європейську кредитну трансферну систему (ECTS), зробивши її накопичувальною, здатною діяти в межах концепції «навчання впродовж усього життя».
Європейську систему ECTS запропонували 1989 року в структурі ERASMUS для розвитку мобільності студентів університетів. Ця програма допомагає визначити термін навчання за кордоном, підвищує якість і кількість студентської мобільності в Європі. Нещодавно ECTS почала застосовувати накопичувальну систему, яка виконується на рівні навчальної установи, регіональному, національному та європейському рівнях. ECTS засновано на конвенції про 60 кредитів за 1 академічний рік. Обсяг робіт студента за повний робочий час навчальної програми в Європі становить переважно 36–40 тижнів на рік, коли один кредит становить 24–30 робочих годин. Обсяг визначається часом, за який пересічний студент отримує необхідний результат навчання.
Повний обсяг робіт, потрібний для закінчення першого рівня циклу, становить три–чотири роки (240 кредитів). Студентський обсяг робіт в ECTS враховує час перебування на лекціях, семінарах, час для самостійних робіт, підготовки до іспитів, їх складання тощо. Кредити поширюються на всі компоненти навчальної програми (модулі, курси, дисертаційні роботи) [5].
На виконання рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24 квітня 2003 року розпочато педагогічний експеримент щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ–IV рівнів акредитації.
Із 1 вересня 2004/2005 навчального року у педагогічному експерименті беруть участь 104 вищі навчальні заклади ІІІ–IV рівнів акредитації. В експерименті задіяно понад 120 тис. студентів (5189 академічних груп), які навчаються за 75 напрямами підготовки [8].
Для досягнення мети експерименту та перевірки його результатів за координацією Міністерства освіти і науки України у ВНЗ постійно діють навчальні семінари з науково-педагогічними працівниками, проводиться робота щодо створення методичних матеріалів з адаптації навчальних планів і робочих навчальних програм дисциплін до положень Болонського процесу.
На початок 2004/2005 навчального року у вищих навчальних закладах розроблено тимчасові положення про КМСОНП (кредитно-модульна система організації навчального процесу), підготовлено програми навчання (експериментальні навчальні плани), які, крім основних складових навчального плану, містять інформацію про обсяг навчальної дисципліни у кредитах ECTS, адаптовано шкалу оцінювання знань студентів навчальних закладів до шкали ECTS.
Поширюється застосування модульних технологій поточного та підсумкового контролю знань, впровадження об'єктивного педагогічного контролю, зокрема тестових технологій.
Експеримент об'єктивно зумовив певне підвищення статусу та ролі студента як суб'єкта освітньої діяльності завдяки його участі у формуванні індивідуального навчального плану, підвищенню його відповідальності за результатами навчання, самоорганізації власної освіти (системність та систематичність індивідуальної і самостійної роботи), участі в управлінні навчальним процесом.
Перші результати педагогічного експерименту засвідчили, що для досягнення його мети існує необхідність удосконалення запроваджених та напрацюван-ня нових підходів.
Існує потреба розширити педагогічний експеримент задля забезпечення в повному обсязі гармонізації вищої освіти в Україні зі змістом та організацією освітньої діяльності, які відповідають вимогам Болонського процесу.
Перед Міністерством освіти і науки України та учасниками педагогічного експерименту постають завдання:
• вдосконалювати навчально-методичне забезпечення кредитно-модульної системи організації навчального процесу;
• вдосконалювати законодавчу базу України з питань забезпечення гарантії якості вищої освіти, мобільності студентів, викладачів, науковців, випускників та можливості здобути вищу освіту і навчатись упродовж всього життя;
• продовжувати моніторинг педагогічного експерименту у вищих навчальних закладах з метою виявлення, узагальнення та поширення кращого досвіду;
• спрямувати зусилля науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ–IV рівнів акредитації на підготовку навчально-методичного і програмного забезпечення, особливо на організаційно-методичне забезпечення самостійної роботи студентів.
Нині ми вже можемо зазначити, що Міністерство освіти і науки України Наказом № 812 від 20.10.2004 р. «Про особливості впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу» в пункті 3 встановило, що:
• розмір кредиту ECTS для напрямів підготовки (спеціальностей), з яких проводиться педагогічний експеримент, становить 36 академічних годин. Нормативна кількість залікових одиниць на один навчальний рік — 60 кредитів ECTS;
• кількість кредитів ECTS на навчальну дисципліну визначається діленням загального обсягу годин із навчальної дисципліни на ціну кредиту (з округленням до 0,5 кредиту). Загальний обсяг годин із навчальної дисципліни повинен враховувати час на проведення лекцій, практичних, семінарських та лабораторних занять, консультацій, практик, самостійної та індивідуальної роботи і контрольних заходів;
• у навчальних та робочих планах експериментальних напрямків підготовки (спеціальностей) додається додаткова графа «Кредити ECTS»;
• в академічній довідці в графі «Години» через дріб зазначається кількість кредитів ECTS, а у графі «Оцінки» через дріб — оцінка за шкалою ECTS [8].
Також у Законі (пункт 5.1.) зазначено, що до кінця 2004/2005 навчального року має бути впорядкована термінологія кредитно-модульної системи організації навчального процесу та створений тлумачний словник.
Шляхи вирішення та вдосконалення
Підготовка української вищої школи до академічної мобільності може мати два етапи. Перший етап — переміщення студентства між ВНЗ України. Нині навіть при переведенні з одного навчального закладу до іншого в межах однієї спеціальності можливе виникнення суттєвої академічної різниці, хоча всі навчальні заклади країни діють згідно із затвердженими стандартами вищої освіти.
Другий етап — системне партнерство ВНЗ, де мобільність є частиною відносин, на які впливають такі фактори:
• місцерозташування ВНЗ (у різних конкурентних середовищах або в єдиному);
• фінансова скоординованість навчання в різних навчальних закладах;
• паритетність, особливо в обміні студентів, які навчаються на умовах державного замовлення [3, с. 80].
Необхідно відповісти на запитання: «Як надати можливість студентам України використати права щодо полегшення доступу мешканцям кожної країни Європи і студентам навчальних закладів до освітніх ресурсів та ринків праці інших країн» (Лісабонська конвенція, Сорбонська і Болонська декларації).
В Україні мобільності заважають системні невідповідності, візовий режим, економічні характеристики нашої країни, зрештою, різниця між рівнем життя в Україні та країнах ЄС. Але, коли йдеться про інтернаціоналізацію освіти — зусилля держави мають бути ексклюзивними.
Привабливість ВНЗ для студентів — це комплексна компонента, яка враховує перспективу для кар'єри, якість та вартість навчання і проживання, доступність побутових послуг, відповідність до європейських освітніх стандартів тощо.
Працевлаштування — це третій принцип забезпечення прав людини на транснаціональну освіту. Болонська декларація підтвердила, що можливість влаштування на роботу — це основне питання для вищих навчальних закладів у всій Європі; це стратегічна мета, яка не має альтернативи. Працевлаштування — це індикатор успіхів усього Болонського процесу в цілому. Він настільки важливий, що в дискусіях про доцільний термін навчання на будь-якому рівні учасники дійшли висновку, що навчатися, використовуючи принцип «навчання через усе життя», потрібно доти, доки не знайдеш роботи.
Запровадження мобільності в Україні передбачає:
• заснування в організаційно-функціональній структурі ВНЗ міжнародного офісу та бюро для організації обміну студентами та викладачами;
• створення банку даних про світові, європейські та національні університети і їх навчальні матеріали;
• інтернаціоналізація та скоординованість навчальних планів;
• впровадження кредитно-модульної системи ECTS;
• розробка веб-сторінок, які б відображали процеси, що відбуваються у створених консорціумах;
• створення необхідної системи кураторства, яка допомогла б студентам та викладачам у практичній реалізації їхніх потреб щодо мобільності;
• організація студентських служб для адаптації студентів у новому середовищі;
• створення нової системи підвищення кваліфікації та перепідготовки для професорсько-викладацького складу, яка задовольняла б потреби ринкової економіки України для реалізації важливого загальноєвропейського принципу «освіта через усе життя»;
• упорядкувати систему наукових ступенів в Україні, яка відповідала б міжнародним стандартам. Згідно з Берлінським комюніке 2003 року, нам було б вигідно до наявної системи «кандидата та доктора наук» додати науковий ступінь «доктора філософії» [4]. Для багатьох науковців були б зняті перешкоди у мобільності на європейському науковому й освітянському просторах. Традиційна ж система наукових ступенів була б, як і раніше, затребувана на внутрішньому ринку праці до того часу, поки доля як першої, так і другої систем остаточно не вирішиться у майбутньому;
• Міністерство освіти і науки має упорядкувати термінологію мобільності студентів та професорсько-викладацького складу в Україні, та створити відповідний тлумачний словник.
Висновок
У вищу освіту європейського простору можуть увійти держави, які повністю сприяють студентському самовиявленню, яке забезпечує золота тріада — мобільність, привабливість, працевлаштування.
Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан потрібно глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами, та визначити можливості вдосконалення на новому етапі. При цьому еволюцію системи освіти не слід відокремлювати від інших сфер суспільства. Вона має розвиватися у гармонійному взаємозв'язку з суспільством у цілому, беручи на себе роль його провідника.
На сучасному етапі концепцію реформування вищої освіти слід докорінно переглянути, а також необхідно створити програму послідовного її зближення з європейським освітнім і науковим простором.
Уряд України має прийняти політичне рішення, яке б сприяло проведенню зазначених реформ та було б покладено в основу зовнішньої політики держави, спрямованої на інтеграцію вітчизняної системи вищої освіти в європейський простір.
Ми вступаємо до Болонського процесу. На цьому шляху важливо аби наші перетворення не виявились поверховими, косметичними і не звелися лише до конференцій і обговорень. Вони мають досягти бажаної мети: дати молоді змогу, співпрацюючи з Європою, розбудувати Україну і зробити нас громадянами європейського континенту. Українська вища освіта має глибокі та славетні традиції. Спираючись на власний та запозичуючи закордонний досвід, необхідно впроваджувати раціональне своє.
Отже, академічна мобільність стає невід'ємною складовою сучасної освіти і зростатиме надалі. Для України досягнення ефективної міжнародної академічної мобільності в контексті Болонського процесу реальне лише за умови створення продуктивної системи національної мобільності, нормативно-правової бази, організаційно-економічного механізму, визначення джерел фінансування та готовності до партнерства.
Література
1. Белов В. А. Проблемы формирования и реализации концепции международной академичной мобильности в России // http: www.prof.msu.ru
2. Бринёв С. Н., Чуянов Р. А. Академическая мобильность студентов как фактор развития процесса интернационализации образования // http: www.prof.msu.ru
3. Гуляєва Н. М. Мобільність викладачів і студентів: проблеми та орієнтири // Матеріали VI щорічної міжнародної конференції «Розбудова менеджмент-освіти в Україні» (17–19 лютого 2005 року м. Дніпропетровськ). — К.: Навч.-метод. центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2005. — С. 76–81.
4. Згуровський М. З. Болонський процес — структурна реформа вищої освіти на європейському просторі // http: www.idn.polynet.lviv.ua
5. Карпенко М. М. Пріоритети розвитку вищої освіти в Україні в руслі загальноєвропейських тенденцій // http: www.niurr.gov.ua
6. Секційне засідання «Мобільність професорсько-викладацького складу та студентів в Україні. Переваги обміну ідеями та досвідом» / Матеріали VI щорічної міжнародної конференції «Розбудова менеджмент-освіти в Україні». — Дніпропетровськ, 2005.
7. Менеджмент та бізнес-освіта України в глобальному конкурентному середовищі // Матеріали VI щорічної міжнародної конференції «Розбудова менеджмент-ос-віти в Україні» (17–19 лютого 2005 року, м. Дніпропетровськ). — К.: Навч.-метод. центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2005. — С. 186.
8. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу. Документи і матеріали. Травень–грудень 2004 р. — Ч. ІІ / Упорядники: М. Ф. Степ-ко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук, В. В. Грубіянко, І. І. Бабин — Тернопіль: Вид-во ім. В. Гнатюка, 2005. — С. 188.
9. Савченко О. І., Несторенко Р. О. Створення міжнародних та національних університетських консорціумів як запорука успішного розвитку бізнес-освіти // Матеріали VI щорічної міжнародної конференції «Розбудова менеджмент-освіти в Україні» (17–19 лютого 2005 року, м. Дніпропетровськ). — К.: Навч.-метод. центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2005. — С. 71–76.
10. Сагинова О. В. Интернационализация высшего образования как фактор конкурентоспособности // http: www.marketologi.ru
11. Старенька И. Болонский процесс. Перспективы внедрения в Украине // http: www.health-ua.com
12. Ященко Л. А. Трансформации системы высшего (университетского) образования Украины в постсоветский период // http: www.charko.narod.ru