головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 7/2007 
Персонал № 7/2007
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Ототожнення демократії з націоналізмом як сіоністська фальсифікація-афера

Володимир КУХАРСЬКИЙ

Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас в одежі овечій , а всередині — хижі вовки. По плодах їхніх ви пізнаєте їх. (Мт. 7:15–16);

...той, що знав волю свого господаря, але не приготував, ані не вчинив згідно волі його, буде тяжко побитий. Хто ж не знав, а вчинив каригідне, буде мало він битий. Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть (Лк. 12: 47–48).

Нині чи не найсуттєвішою перешкодою тому, аби жити слов'янським народам по-братерськи — нерозділимо і несмісимо (за влучним висловом братчиків Шевченківсько-Костомарівського Кирило-Ме-фодіївського товариства) є, на нашу думку, найбільша сучасна фаль-сифікація-афера сіонізму — ототожнення так званої демократії з націоналізмом, патріотизмом, консерватизмом, що особливо спотворило свідомість значної кількості українців.

Теперішня тимчасова влада над світом супротивника Бога і людства — князя цього віку з його найвідданішими послідовниками-бого-борцями — сіоністами й талмудистами — тримається насамперед на неправді, яку вони злочинно поширюють через більшість підконтрольних їм ЗМІ. Але гряде Другий прихід у славі Господа нашого Ісуса Христа.

Богоборці та людиноненависники, підступно маніпулюючи світом за допомогою двох, на перший погляд, нібито ворожих між собою світоглядів — ліберально-капіталістичного демократизму та соціалістично-комуністичного тоталітаризму — провадять за принципом поділяй і владарюй злочинну діяльність у провокуванні світових воєн, голодоморів, різного ґатунку геноцидів, зіткненні між собою народів і цілих цивілізацій задля досягнення хворобливо-маніакальної ідеї світового панування.

Не встигла Україна отямитися від 70-річних кривавих обіймів сіоністсько-більшовицького соціалістичного «раю» під назвою СРСР, як її відразу ж ті самі «богообрані» намагаються знову загнати в новітню сіоністську кошару-союз під назвою Європейський Союз та НАТО. І, як корінному українцю, мені особливо прикро, що цю чергову неправду, цю чергову красиву казку про т.зв. демократичний Захід, сіоністам найбільше вдалося саме на Західній Україні, яка своїм патріотизмом відома як український П'ємонт. Але це не стільки провина наших патріотів, скільки їхня біда.

Так вже історично склалося, що з низки причин до сусідки України — Польщі упродовж багатьох століть стікалися з усього світу хазарські юдеї, євреї, утворивши «своєрідну державу» в державі . Зокрема, з навалою монголо-татар на Київську Русь багато хазарських юдеїв переселилися до Польщі. Понад те, «унаслідок паразитарного способу існування давніх євреїв, який загалом базувався не на виробництві, а на посередництві, спекуляції, лихварстві, як справедливо наголошує голова Наглядової Ради МАУП, Академічної ради МКА та засновник УКП Георгій Щокін,

природно, що довколишнє автохтонне населення могло терпіти прибульців з такою антисуспільною поведінкою лише якийсь певний час, після чого стихійно вибухало масове незадоволення автохтонів, що виливалось у таке саме масове вигнання євреїв з території своїх національних держав: XI ст. Багдадський Халіфат; XII ст. Франція; XIII ст. Англія; ХІV ст. Німеччина і знову Франція; ХV ст.

Іспанія і Португалія; ХVІІ ст. Австрія; ХVІІІ ст. Росія та багато інших країн і регіонів». І чи не основна маса вигнаного давнього єврейства знову чомусь ринула саме до Польщі. Унаслідок цього Польща у ХVІІІ ст. стала найбільшим осередком європейського єврейства кількістю близько 6 млн. осіб [12, с. 55–57].

Відомий англійський дослідник юдаїзму, автор фундаментальної 700-сторінкової праці «Суперечка про Сіон» Дуглас Рід у зв'язку з цим зауважує: «Фактично у Польщі була відновлена єврейська держава, керована талмудистами... У неї був свій власний юдейський закон, свої священики, свої школи і свої соціальні заклади, а також свої представники в польському уряді. Фактично, наявні були всі елементи, які створюють державу. Це було досягнуто значною мірою завдяки співпраці польського уряду» [14, с. 83–84]. Зрозуміло, що більшість євреїв поселилися саме у містах та містечках Польщі, бо у селах потрібно було тяжко фізично працювати. Західна Україна тривалий час у різні історичні періоди входила до складу Польщі і була під окупацією жидів — до початку 40-х років минулого століття включно. Тобто жиди в багатьох західноукраїнських містах та містечках становили переважаюче, або навіть й основне населення. Так, ще до приходу німецьких військ 1941 р. жидів у Тернополі було 15 тисяч, окрім 15 тисяч українців та 9 тисяч поляків (а скільки з цих тисяч поляків і українців було ще жидів, які записалися поляками, як, зрештою, й українцями — відомо хіба що Господу Богу?..) [2, с. 95–96]. У менших містечках жидів було ще більше, зокрема у Підволочиську у 1914 р. з 5936 чоловік жидів було 3970 або 67%! [2, с. 496].

І хоча після ІІ світової війни кількість жидів у Західній Україні та на Правобережжі дещо зменшилася, проте значна частина їх — як правило, під чисто українськими прізвищами (кравці, заруцькі, юсковці) і звичайно ж — на керівних і тепленьких посадах — і далі домінують у цих регіонах, створюючи кризову ситуацію загалом в Україні.

Нагадаємо, що ще 1997 року прозвучало пророцтво, що його більшість патріотів України не зрозуміла і не прийняла. Воно стосувалося т.зв. демократів, чи не вперше названих у цьому пророцтві більш відповідно до істини — «де-монократами»: «Боже благословення з нами. Воля сяє. Терпи, дорога Україно, ти будеш велика і вільна. За комуністами до влади прийдуть демонократи комунізму сини, щоб дорожче нас і вас жиду продати і на борги замінять вам грати, але свята ідея врятує Україну. Відважні воїни Христа стануть до боротьби і отримають підтримку Неба... Україна стане могутньою Божою державою!»

Слів з цієї цитати, виділених курсивом, у книзі під назвою «Ангел України», виданій зусиллями Унівського Василіанського монастиря немає, хоча за змістом вони вельми близькі до оригіналу останнього об'явлення Ангела України. Але нині це вже не применшує їхньої пророчої значущості. Хоча на той час, повторюємо, вони сприймалися більшістю патріотами України щонайменше як антиукраїнська провокація.

Проте час розставляє усе на свої місця. І сьогодні — після катастрофічного періоду помаранчевих (нашоукраїнців, бютівців та соціалістів) Президента В. Ющенка вкупі з прем'єр-міністрами Ю. Тимошенко, Ю. Єхануровим справжні християни й патріоти просто не можуть не погодитися з цими пророчими словами. Виникає логічне запитання: Чому ж все-таки насамперед патріотичні Галичина й Поділля як П'ємонт України та й загалом майже половина України досі купувалися, на жаль, на демагогічні та популістські гасла демократів-демонократів на чолі з В. Ющенком та Ю. Тимошенко до парламентських виборів 2006 року включно? Це надзвичайно складне запитання, яке потребує додаткових серйозних аргументів, окрім вже наведених вище історико-ретроспективних.

Для більшої ясності розглядуваного питання та отверезін-ня деяких занадто зазомбованих сіоністами наших земляків, які наївно гадають, що, мовляв, ми наразі використаємо знахабнілих жидів, а потім поставимо їх на належне місце, вважаємо за потрібне без коментарів навести кілька історичних свідчень очевидців із раритетного, без перебільшення, видання Наукового товариства ім. Шевченка у США та Канаді «Шляхами Золотого Поділля» (1983), які дивом уникнули сіоністської цензури.

Зокрема, Євген Олесницький у статті «Сторінки з мого життя» (1860–1890) свідчить: «У попередніх роках, поки я прийшов до Тернополя, перейшли через тернопільську гімназію цілі ряди наших найліпших діячів з минулого століття… У попередніх роках число учнів-українців переважало. За моїх часів (1870–1878 рр.) почали вже переважати поляки. Причиною цього була політична сила поляків, що зростала у країні від часу заведення автономії, збільшене число польської інтелігенції, особливо у всяких урядах, далі велике число жидів, які кинулись до шкіл і всюди вписувалися як поляки. Вкінці спеціально в Тернополі причиною був греко--католицький катехит о.Василь Копитчак, який нищив нашу молодь і розганяв її з гімназії [2,с.46]...

А по селах на благословеннім Поділлі царювала також мертвота. Ніякого руху, ніякої організації. Не було тоді політичних товариств, ані читалень; позичкові каси почали зав'язувати поляки й жиди, та для русинів була це терра ін-когніта , ідея самопомочі була невідома, так само як ідея економічної організації. Подільські ниви родили багато, одначе бариші забирали жиди. Народ господарив по-ста-росвітськи, розпинався та ліз у жидівські кишені. Саме в тім періоді почалася акція отверезіння народу за ініціятивою митрополита Йосифа Сембратовича, яка там, де взялися до неї енергійно священики, принесла дійсно додатні результати. Але на ті часи припадає також колосальне забор-гування селянської ґрунтової власности в рустикальнім банку і в Общо-рольничім Кредитовім Заведенію. Це останнє було майже єдиним здобутком політики вибраних у 1873 р. послів до державної ради, виключно з-поміж самих москвофілів. Народові відкрили легкий доступ до кредиту, але за таких умов, що звели його на жебри. Наслідком цього були численні ліцитації селянських грунтів, що перейшли в чужі руки, переважно жидівські, а не було кому народові ні допомогти, ні порадити.

Вся управа публічних справ, вся політика лежала в руках святоюрців-москвофілів, які, діставшись при помочі альянсу з жидами до державної ради, весь час від 1873 до 1879 рр. йшли за урядом насліпо. Таким чином добували особисті користі, а про справу народу не дбали зовсім. За весь той час не було найменшого зв'язку між послами й народом, не було ні одного посольського звіту. Народ не бачив своїх послів ніколи...

За кілька днів по тих виборах (у 1873 р.) відбувалися дуже характеристичні вибори з міста Тернополя, де ставали проти себе польський кандидат Евзебій Черкавський і жидівський адвокат Кон зі Львова, підтримуваний також русинами. По місті розліпили за нього русько-жидівські відозви, якими ми дуже гіршилися, не розуміючи арканів політики, яка спричинила цей союз. Вибори були дуже бурхливі, тягнулися два дні, і ціле місто було зревольтоване. За Коном був уряд. Жиди вживали всякої сили, щоб його вибрати. Русинів, не зважаючи на поручення згори, голосувало за Кона небагато, хіба лиш деякі відважніші з інтелігенції. Загал ішов за поляками під гаслом: Проти жида . Вкінці невеликою більшістю вийшов Черкаський…» [2, с. 68–69].

Окрім вищезгаданої постійно антиукраїнської позиції жидів, яких деякі недалекоглядні українці наївно намагаються використати, але які насправді завжди і всюди використовували і використовують саме українців, застосовуючи для цього будь-які союзи з поляками чи москвофілами, тонко відчуваючи перевагу тих чи інших у конкретному місті й у певний час, варто ще навести вельми характерний приклад принципової позиції саме поляків-католиків чи ополячених жидів (та й загалом сіонізованих тепер католицько-протестантської Європи та США!), які в усі часи намагалися і намагаються розсварити, роз'єднати братні слов'янські народи, насамперед українців з росіянами, а у кращому для них чомусь випадку взагалі спровокувати кровопролитну війну між слов'янами: У 1877 р. була російсько-турецька війна. Наші симпатії були, очевидно, по боці Росії, яка боролася за поневолених слов'ян болгарів і сербів. Зате поляки стояли сильно за турками й формували навіть польський легіон, який мав іти до Туреччини битися з москалем. До цього легіону вербували також молодь по гімназіях…» [2, с. 63].

Також Василь Гамуляк у статті «Тернопіль у боротьбі за державність» доповнює подібні свідчення чесних українських патріотів щодо підступності та чорної невдячності жидів за щиру і навіть небезпечну для свого життя допомогу від українців: «Один очевидиць, який прибув до Канади, оповідає: З приходом большевиків у Микулинцях діялися страхіття. 42 жиди, що переховувалися (від німецьких військ після 1941 р. — В. К.) у лісах разом з нашими хлоп-цями-упівцями і багато добра від них зазнали, тепер, вийшовши на волю, щоб приподобатися совєтській владі, почали на спілку з місцевими поляками допомагати большевикам виловлювати хлопців у лісах і околиці. Такої невдяки і зради ніяк наші хлопці не могли зрозуміти ані сподіватися. Але це була прикра дійсність. Жертвою їх впали десятки наших молодих героїв» [2, с. 97].

У ще одній статті «Спомини з рідного міста» Василь Гаму-ляк доповнює свої свідчення на користь того, що даремно наївним західнякам сподіватися використати жидів, які завжди і всюди використовують лише українців та інші народи в егоїстичних цілях: «Розвиток кооператив, що йшов тоді (1919–1939 рр.) скорим темпом, мав за мету розбудову нашого економічного життя і звільнення від чужинецького, головно жидівського визиску. То не мало протижидівського расового чи релігійного підкладу, це не був антисемітизм, але вияв намагання з чисто економічних причин, згідно з гаслом «свій до свого», відокремитись від чужинців, а ними були головно жиди. Жидів ніде не турбовано особисто, не було ворожого наставлення, лише застосовано економічний бойкот. Ті жиди, які до того часу жили по селах, мусіли вибиратися лише тому, що втрачали покупців і джерело прибутку: свої крамниці і корчми. Не було ні одного випадку, щоб хтось з жидів взявся до праці на ріллі, щоб включився в рільничу економію, хоч вони мали свої поля, на яких самі не працювали, а винаймали селянам...

Проваджено також акцію бойкоту горілки і тютюну. Кооперативи горілки не продавали. Дійшло до того, що навіть весілля відбувалися зовсім без горілки, і то головно молодь дотримувалася тих нововведених змін.

В одному селі жид мав корчму, до якої заходив ще дехто із старших, які не могли стриматися від свого пияцького нахилу. Трапилося, що хтось вибив вікно в корчмі. Жид поскаржився поліції. І вона наказала, щоб село давало вартівників для охорони його хати-корчми. Ті стійки з палицями в руках день і ніч охороняли корчму так, що нікого не допускали туди, мовляв: щоб не вибив вікна. По кількох днях корчмар сам пішов на поліцію і просив зняти стійки, бо він уже не хоче охорони. У більшості сіл вже не було корчем зовсім» [2, с. 756]...

17 вересня 1939 р. большевики перейшли Збруч і того самого дня зайняли Тернопіль... У Тернополі було 27 мулярів українців і 27 поляків, і ані одного жида. Большевики робили їм велику почесть, як тяжко працюючим, висуваючи їх на мітингах до президії тощо. Всіх їх зібрали в організацію, артіль з бюрами, з різними урядовцями, секретарями, кни-говодами, завідувачами, магазинерами, цілою купою бюрократів. Веліли мулярам скласти своє мулярське знаряддя, яке мали, до магазину, де спеціяльний магазинер завідував ним і видавав їм до праці. Усіх тих урядовців в артілі було також 27, і так трапилося, що всі вони були жиди, а як члени мулярської артілі офіційно також уважалися мулярами, тяжко працюючими. Мулярі, ті справжні, були обурені, побачивши, як їх обманули. Перед тим вони були вільні, незалежні у виборі праці, а тепер визначують їм, де мають працювати, і так вони стали зовсім залежні. А найгірше те, що як казали: Перед тим ми працювали для себе, а тепер на цілу купу дармоїдів. Люди жартом говорили, як аж тепер усі три нації в місті зовсім зрівняні, бо також і жиди стали мулярами» [2, с. 759].

Окрім того, що в Західній Україні євреїв проживало раніше і проживає досі більше, ніж в інших регіонах України і їм тут, відповідно, легше маніпулювати свідомістю українців; що саме Західна Україна найбільше постраждала від єврейсько-більшовицької імперії зла СРСР і колишніх негативних стереотипів щодо північного сусіда тут залишилося найбільше, також сіоністи тонко відчули непоборний патріотизм західних українців і, зрозумівши, що його неможливо викорінити, вирішили використати зі злочинною метою.

Щонайменше від часу здобуття хоча б декларативної незалежності України у 1991 році насамперед у Західній Україні сіоністи цілеспрямовано і систематично нав'язували і нав'язують досі українцям свою найбільшу сучасну фальси-фікацію-аферу щодо ототожнення їхньої т.зв. демократії з націоналізмом. Терміни та словосполучення, на зразок «націонал-демократи», «національно-демократичні сили», відтоді підступно і цинічно деформують і спотворюють суспільну свідомість українців насамперед Західної та Центральної України. А наївні українці цих теренів, на жаль, досі масово куплялися на ці сіоністські байки — до березневих парламентських виборів 2006 року включно.

Власне, сіоністи прекрасно зрозуміли, що просування їхньої диктатури загалом у світі та в Україні зокрема під черговою красивою фальшивою обгорткою т. зв. демократії можливе лише завдяки хитрому обплутуванню свідомості патріотичних українців шляхом підступного прищеплення фальшивих стереотипів т.зв. демократії до національної ідеї.

Коли ж замасковані жиди, на зразок порошенків, тимо-шенків, луценків, каськівих, пинзеників та інших, подібних до них, знову намагаються приховати свої вовчі апетити байками про національні інтереси (ось тільки якого народу?..) і вкотре проповзти до Парламенту тепер вже на позачергових виборах 2007 року саме на спинах таких патріотів, як В. Червоній, Є. Жовтяк, а потім цинічно їх викинути, як використаний матеріал, то в українців зрештою повинна прокинутися національна гідність і справжні патріоти просто зобов'язані створити національно-патріотичний блок, щоб вкотре не лягати під помаранчевого жида чи ожидовленого біло-синього москаля!

З великою ймовірністю можна припустити, що «сіоністсько-талмудичний удав» обклав українців потрійним кільцем, щоб не допустити створення справжніми патріотами національно-патріотичного блоку (Українська Консервативна партія, Українська національна асамблея, Трудова партія України, ВП Нова сила, УРП Левка Лук'яненка, ВП Рух за єдність , КУН (але без запроданого сіоністам керівництва), ОУН (революційної та матірної), УП «Єдність», УХДП, ДСУ, Народний союз «Українці», ВО «Свобода» (якщо вона все-таки не намагатиметься об'єднуватися з демолібералами), всеукраїнських громадських організацій — Антинаклепниць-ка ліга України, Федерація патріотичних видань України, Конфедерація недержавних ВНЗ України, Всеукраїнське козацьке військо, Незалежна профспілка військовослужбовців України, Всеукраїнське громадсько-патріотичне об'єднання «Український вибір», ВО Тризуб ім. С. Бандери, УВО ім. Є. Ко-новальця, Київське бюро з прав людини, Громадський інститут стратегічних досліджень та впровадження перспективних програм Перспектива, МГО «Українське козацтво», Київський обласний благодійний фонд Козацький, Професійний союз військовослужбовців запасу НПВУ та низка інших всеукраїнських партій, громадських організацій (зокрема і місцевих), відомих громадських та політичних діячів — загалом за станом на 31 липня 2006 року згідно з повідомленням секретаріату УКП про готовність об'єднати свої зусилля у лавах єдиного українського національно-патріотичного

Фронту офіційно зголосилися 7 політичних партій, 12 громадських та громадсько-політичних об'єднань ), до створення якого ще у серпні 2005 року вже не закликала, а вимагала політрада ПО «Галицький вибір» на чолі з легендарним патріотом Юрієм Шухевичем [11], тобто Блоку, який зможе потрапити до Верховної Ради України і рано чи пізно утворити в ній проукраїнську більшість. Щоб такого Блоку справжні патріоти не створили, «сіоністсько-талмудичний удав» обплутав українців своїми креатурами потрійним кільцем, які найімовірніше, можливо, утворюють: 1) проукраїнські блоки як два чоботи пара; 2) т. зв. національно-демократичні сили чи націонал-демократи; 3) антиукраїнські сили, спритно замасковані під найбільших патріотів (націоналістів).

Що ж, корінним представникам юдейства з його загалом сатанинською сіоністсько-талмудичною ідеологією справжні українські християни й патріоти вже не дивуються, але вельми прикро, м'яко кажучи, щодо «місцевих муштрованих рабів та шабесгоїв», марки «сучасних українських самостійників і круглостольників», за справедливою і влучною характеристикою Поля Половецького (Полікарпа Плюйка), які запопадливо по-зрадницьки допомагають озвірілим сіоністам обманювати та знищувати свій рідний український народ!

Понад те, варто наголосити, що у наш час саме проти насамперед православних народів українців, росіян і загалом слов'ян, а ще арабів князем цього віку та його слугами ведеться неоголошена, і від того ще небезпечніша, війна! Якщо раніше винищення насамперед православних народів велося за допомогою надуманого міфу будівництва комунізму, то тепер ці самі талмудично-сіоністські архітектори винищують слов'ян та арабів за допомогою аналогічного міфу будівництва демократії, неолібералізму, громадянського суспільства, глобалізації.

Якби наш Пророк та Кобзар Тарас Шевченко міг би сьогодні звернутися до сучасних провідників проросійських, проізраїльських, проамериканських, пронатівських партій в Україні (які приховують свою справжню антиукраїнську суть за нібито українськими вивісками-назвами партій) із своїм пророчим словом-застереженням, він із завжди притаманним йому душевним болем за окрадену та обдурену Україну чесно і мужньо кинув би їм у вічі, своє звинувачення, що було б для них вироком.

Можливо, дехто із сучасних «муштрованих рабів і ша-бесгоїв» Москви, Вашингтона, Тель-Авіва, Лондона і т. ін. спробують на майбутньому людському чи вже на Божому Суді виправдовуватися, що, мовляв, вони ж не знали (чи не хотіли знати?..) справжньої суті політики сіоністів, яку сліпо виконували. Для таких нібито «незнайків» вкотре нагадаємо, що достатньо повну інформацію про справжнє лице і природу так званого демократичного Заходу нам вже надали ті подвижники Бога й України, котрі зсередини на власній шкірі випробували так яскраво і широко розрекламовані тепер у нас переваги цивілізованого західного раю, проживши у ньому не один десяток років і опрацювавши таку літературу, з якою у нас просто не було можливості знайомитися.

Насамперед до таких подвижників належить Павло Штепа з його фундаментальною історіософською книгою «Мафія і Україна» (1971, перевидано в Україні 2002 року), Йосип Тереля з рядом його безцінних книг — «Свідок» (1991), «Царство Духа» (1994) та іншими, Поль Половецький з його історіософською книгою «Геєнна Огненна» та інші документальні праці до «Книги буття Українського народу» (1976, перевидана в Україні 2002 року). Усі вони надзвичайно відповідально наголошують, що нібито ворожі між собою, на перший погляд, ліберальний демократизм Заходу та соціалістично-комуністичний тоталітаризм Москви насправді є породженнями сіоністсько-банківської мафії!

Так, у передмові до книги Павла Штепи «Мафія і Україна» науковець Омелян Никоненко підкреслює, зокрема, що автор доходить пророчого своєю суттю висновку, що у процесі протистояння двох голів, по суті, однієї мафії (однаково аморальних комуністично-соціалістичного сходу і капіталістичного заходу) постане, точніше воскресне, давнє державне утворення Україна, що й стане початком нового витка світової історії.

А поки що «історія ХХ сторіччя своєрідний ляльковий театр, у якому збірним маніпулятором світової гри є всесвітня (сіоністсько-масонська) мафія страшна фінансова потуга, яка поєднує в собі наймахровіший фінансовий капіталізм з псевдосоціалістичною ідеологією і, по суті, становить собою єдине ціле, попри свій умовний розподіл на західний ліберальний демократизм та московський комуністичний тоталітаризм» [10, с. 3–6].

Про надзвичайну небезпеку для українців зокрема і всього людства загалом від жидівського капіталістичного давуна застерігає і Йосип Тереля, який, по тому, як його 1987 року уряд СРСР (вже за влади Горбачова) видворив за межі України разом з родиною, мешкає в Канаді: «Жидівський капіталістичний давун все дужче стискає своїми кільцями ним контрольованими банками та корпораціями знекровлене людство. Якщо хтось думає, що Господь кличе нас до творення арелігійної капіталістичної держави помиляється. Хіба би така держава була співзвучна нашому християнському світоглядові, нашій дійсно національній історії?!» [9, c. 16–51].

Поль Половецький у книзі «Геєнна Огненна» також наголошує: «Творцями антисемітизму, що мав, має і матиме універсальне поширення, є самі жиди, бо на 99,5% нежидів-ського населення світу припадає прибутків з товарообігу стільки ж, скільки на жидів, що становлять піввідсотка населення земної кулі. Співвідношення 1:200 на користь жидів. Цим пояснюється, чому жидівство після свого невдалого експерименту будування комуністичної держави універсального братерства на теренах колишньої Московської імперії, повернуло дишло своєї інтернаціональної політики на 180 ступнів і, прикриваючись демократичним плащиком дядька Сема, намагається втримати й надалі своє економічно-фінансове панування над світом. До речі, на початку книги серед іншого зауважується аналогічно: Читати цю книжку важко, бо це є оголена суть. Але її треба не лише читати, а й вивчати, щоб зрозуміти, що діється в Руси-Укра-їні уже в наш час. Бо політика їхньої правлячої кліки (жи-дівства. — В. К.) на нашій землі є простим продовженням тієї ж політики 20–30-х років (голодоморів. — В. К.), лише іншими (демократичними) методами. Але мета залишається незмінною: моральне, духовне та фізичне винищення українців» [6, с. 59]!.

Доповнив ці свідчення і турецький патріот та журналіст під псевдонімом Хасан Джем, надрукувавши 1976 року в Іс-тамбулі брошуру «Масонство». У 9-му розділі «Комунізм, масонство, євреї» він наголошує: «Триєдність масонство, єврейство, сіонізм, що створила капіталізм, скинула на світ як альтернативу капіталізму більшовизм. Євреї, ма-сони і сіоністи ще й сьогодні, звеличуючи то капіталізм, то комунізм, жонглюють двома протилежними світоглядами, а тим часом прокручують свої справи» [7, c. 68–69].

Аналогічно наголошують і сучасні теологи та дослідники. Так, відомий православний український теолог з Луцька о. Олег Ведмеденко роз'яснює пророцтво св. апостола Йоа-на Богослова з 13-го розділу книги «Апокаліпсис» щодо теперішнього шабашу-маскараду сіоністських космополітів і глобалізаторів, прикритих фіговими листками демократії, лібералізму та громадянського суспільства так: «Не думайте, ніби сьогодні звірина зникла, або попечатання припинилося. Просто звір із моря замінений звіром, що вийшов із землі , у якого овеча шкура та ягнячі роги (див. 13-ий розділ «Апокаліпсису»). Світ усе той же самий — звірячий. Сьогодні ним править людська ідея конкуренції — тісни свого ближнього, щоб піднятися самому (на противагу до Божого: Шукай вигоду своєму ближньому ). Ідея ця втілюється тими ж таки методами прихованого і неприхованого насильства [1]. І від цього насильства-геноциду українців за 16 років так званої демократії вже перейшло у Вічність (померли) більше 5 млн., а понад 7 млн. розвіяні по світах, як раби!»

А відомий православний теолог з канадського Торонто о. Олег Моленко, пояснюючи 7—11 вірші 9-го розділу книги «Апокаліпсис» щодо опису саранчі-літаків у можливій майбутній ІІІ світовій війні, керованій з одного центру, також аж двічі наголошує серед іншого: «П'ять місяців буде задіяна у цій страшній війні бойова авіація. Царем над собою вона мала ангела безодні; ім'я його єврейською мовою Аваддон, а грецькою — Аполліон — вказує, що, незважаючи на те, що літаки ворожих сторін будуть воювати між собою, усі вони підпорядковуються владі одного бісівського князя, ангела безодні і головного помічника сатани, ім'я котрого означає: «губитель», як у перекладі з єврейської, так і з грецької мови.

Не випадково його ім'я зазначається на двох мовах. Це підказує нам, що, незважаючи на розподіл ворогуючих сторін на два табори, господарем їх обох буде князь бісівський, котрому сатана доручить керівництво цією війною. Розпочинаючи цю війну, сатана має на меті не тільки вигублення якнайбільшої кількості людей, але і знищення у Бога на очах (у вигляді протесту Богові, Котрий сотворив цей світ) цілого світу.

Бог не допустить цього і плани сатани будуть зірвані. Ось чому Він розпочне свій останній задум з антихристом звіром для загнуздання Губителя та зупинення війни!..» [13].

Насамкінець вищезгадані чесні і мужні свідчення наших геніальних попередників і сучасників доповнимо і підсумуємо одкровеннями одного з відвертих на диво представників єврейства. Власне задля виконання Божої волі щодо помноження знання останнього часу (Дан.12:4) навіть у середовищі наших супротивників, серед утаємниченого єврейства знаходяться виняткові особистості, котрі, незважаючи на будь-яку небезпеку і переслідування з боку нібито своїх, все-таки наважуються сказати правду про справжнє лице загалу ізраїльського народу, і про їхнє бачення нас зі сторони, хоча далеко не з усіма їхніми поглядами (особливо якщо вони стосуються нас — неєвреїв), можна погодитися. Найбільшої уваги серед таких відкривачів правди заслуговує, на нашу думку, ізраїльський професор Ісраель Шахак з його книгою «Єврейська історія, єврейська релігія: тягар трьох тисячоліть». Ця книга та її надзвичайне значення у просвітництві усіх інших неєврейських народів заслуговують окремої уваги (що частково вже відображено і в нашій лаконічній статті [4]), але зараз нас цікавить методологічний висновок автора щодо найбільш небезпечних супротивників єврейського гноблення інших народів — т.зв. антисемітів, хоча у цей термін кожен з нас вкладає своє власне розуміння.

«Успіх сучасного антисемітизму, однаковою мірою як і результативність його союзу з консерватизмом (тобто патріотизмом, націоналізмом. — В. К.), залежить від виконання ряду умов, — наголошує І. Шахак. — По-перше, стара традиція протистояння християнської релігії євреям, яка існує у багатьох європейських країнах, могла бути задіяна з подання (чи, у крайньому випадку, без опору) духовенства… По-друге, антисемітизм був одночасно відображенням більш загальної ксенофобії, прагнення до чистого однорідного суспільства… По-третє, успіх тимчасового союзу між консерватизмом і антисемітизмом був загалом обернено пропорційним до сили і можливостей його супротивників… зокрема, постійно і успішно протидіють антисемітизму в Європі лібералізм і соціалізм — з історичної точки зору ті ж самі сили, які здійснили Нідерландську (1568), Англійську (1648) і Велику Французьку (1789) революції та продовжували їхні традиції…» [15, с. 87–88].

Ось де насправді приховане справжнє коріння, у тому числі і помаранчевої революції 2004 року в Україні, і справжні важелі завжди антинародної, антипатріотичної та антихристиянської принципової політики будь-якої демократично-ліберальної партії чи блоку у будь-якій державі, яких сьогодні найбільше репрезентують помаранчеві з одного боку, а з другого — біло-сині, які не набагато від них відрізняються. Про споконвічну проюдейську антинаціональну суть соціалізму та комунізму, які, на щастя, поступово відходять на смітник історії, тепер вже відомо усім охочим знати правду. І ці завжди антинародні, антинаціональні сили лібералізм та соціалізм сьогодні в Україні й у всьому світі намагаються знищити усі здорові патріотичні, націоналістичні, консервативні рухи й партії, аби наступні вибори відбувалися фактично без вибору для корінного етносу — лише вибір між двох проюдейських зол — або зло лібералізму, або зло соціалізму, які насправді є два антиукраїнські чоботи пара!

На початку 2000 років українці вже отримали вищезгадані воістину пророчі книги і схожі до них за змістом праці авторитетних зарубіжних авторів — Нести Вебстер «Всесвітня революція. Змова проти цивілізації», Ральфа Еппер-сона «Невидима рука. Погляд на історію як на змову» та інші. Усі ці праці одноголосно наголошують найбільш характерні ознаки сіоністсько-масонського плану підкорення всього світу, який загалом зводиться всього до шести пунктів щодо знищення ними в країнах гоїв (як вони зневажливо називають усіх неєвреїв) таких найважливіших інститутів: 1) монархії та усіх організованих урядів, 2) приватної власності, 3) права спадковості, 4) патріотизму (націоналізму), 5) сім'ї (тобто шлюбу, традиційної моралі, виховання дітей у сім'ї), 6) усієї релігії. Тому коли В. Ющенко, на якого багато українців покладали свої величезні надії як на якогось своєрідного месію, у 2002 році виступив з офіційною заявою, що його політична сила «Наша Україна» рішуче протидіятиме проявам націоналізму , справжні патріоти зрозуміли, що така нібито безневинна, на перший погляд, заява найімовірніше, можливо, є відвертою декларацією щодо поетапного виконання нібито новою демократичною владою на чолі з В. Ющенком вищезгаданого злочинного сіоністсько-масонського плану із 6-ти пунктів, і з тривогою вдарили на сполох. На жаль, упродовж 2002–2007 рр. В. Ющенко з його «Нашою (але не нашою — українською) Україною» вкупі з БЮТ Ю. Тимошенко, на нашу думку, загалом більше зробили для підтвердження подібного серйозного припущення, аніж для його спростування. Чи не найганебнішою у цьому плані є спроба Ющенківського уряду Ю. Єханурова 2006 р. скасувати як державні найбільш шановані українцями свята — Різдво, Великдень і Трійцю, не кажучи вже про те, що цей уряд підняв ціну природного газу для населення у кілька разів — з 0,177 до 0,407 грн. за 1 куб.м газу (хоча добре відомо, що газу власного видобутку в Україні достатньо для потреб населення і дерти світову ціну на газ з усіх громадян України може лише ворог або окупант, проте як може бути по-іншому, коли помаранчева влада Ющенка–Тимошенко–Є-ханурова віддали видобуток українського газу своїм кумам та любим друзям, які щедро діляться надприбутками, отриманими на сльозах та крові близько 80% українців!..

Але тоді у 2002 році після цинічної заяви В. Ющенка чи не першим спробував розбудити українців, підступно заколиханих прозахідними демонократами, ВО «Тризуб» ім. С. Банде-ри. Його Провідник Василь Іванишин у своїй книзі «На розпутті велелюднім. Вибори–2004: кого, що і для чого виберемо?» (2003) також пророче застерігав українців: «Після того, як В. Ющенко 14.11.2002 р. підписав у Києві документ про співпрацю з російським Союзом правих сил (Б. Нємцов, І. Хакамада), у якому зобов'язується поборювати прояви націоналізму, об'єднати навколо себе він може тільки наївних простаків, політичних невігласів і відвертих шахраїв… Політично об'єднати державотворчі зусилля влади, усіх національно-патріотичних сил в Україні та української діаспори можна тіль -ки під прапором української національної ідеї задля розбудо -ви Української Соборної Самостійної Держави держави української нації на етнічних українських землях» [3, c. 19, 122–124].

У чому ж причина такої неприязні демолібералів до націоналістів? Чи не в тому вона криється, що Президент України і почесний голова НСНУ Віктор Ющенко з півтора року тому на зустрічі з представниками єврейських організацій в Нью-Йорку виступив проти будь-яких проявів націоналізму в Україні. Нагадаємо, що тоді міністром закордонних справ — а отже найближчим дорадником Президента під час зовнішніх контактів — був Борис Тарасюк [8], який очолює спритно замаскований сіоністами демократично-ліберальний НРУ.

Понад те, потрібно усюди говорити і наголошувати усім про те, що ще 2002 р. В. Ющенко не просто виступив проти будь-яких проявів націоналізму , а зобов'язався поборювати прояви націоналізму, що фактично означає зобов'язання боротися з українським патріотизмом згідно з усіма сіоністсько-масонськими настановами демократично-ліберального штибу щодо встановлення їхнього світового панування над усіма народами! На жаль, це не була лише голослівна заява, а розпочалося справжнє полювання усіх жидо-масонських організацій та їхніх місцевих яничар проти усіх непідконтрольних їм патріотичних організацій загалом та окремих їхніх представників зокрема! Уся ця зграя лише чекала на команду фас з уст найвищого посадовця держави, а методологій, методик та усіляких антилюдських настанов злочинного нищення найбільш порядних та найкращих представників будь-якої нації талмудисти і сіоністи протягом тисячоліть виробили неймовірну кількість. Низку таких злочинних документів юдо-масонства з мороку темряви дістає на світло і професор Георгій Щокін, найбільш ґрунтовно розглянув зокрема один із останніх таких злочинних документів — «Катехізис єврея в СРСР», який було оприлюднено в Ізраїлі 1958 року.

«Особливу увагу приділяйте непокірним, упертим, які не бажають схиляти голови перед нашою зверхністю, не бажають працювати на нас та протидіють нашій практиці і політиці, — зокрема йдеться у цьому злочинному сіоністському витворі... — Поширюйте проти них компрометуючі чутки, створюйте їм сумнівну репутацію... позбавляйте їх зв'язків та контактів, не давайте їм ефективно працювати, ставте під сумнів успішність їхньої роботи на займаних посадах, ізо-льовуйте їх, нацьковуйте на них натовп, підривайте їхні позиції у суспільстві, провокуйте їх, ображайте несправедливістю... Звертайтесь до громадськості і адміністрації, тягніть їх у міліцію, якщо можна — до суду... Якщо є можливість, підводьте їхню поведінку під політичну платформу, пишіть на них доноси і анонімки, звинувачуйте їх в антисуспільній поведінці та економічному саботажі. Провокуйте їх на виступи проти державної влади, а потім знищуйте за допомогою державної влади».

У цитованому катехізисі ще багато нелюдських порад, які, певна річ, усілякими засобами євреї заперечують.

Але я, — наголошує Г. Щокін, — автор цих рядків, підтверджую, що все, викладене в цьому катехізисі , було випробуване на мені особисто сьогоднішніми юдонацистами. Протягом кількох останніх років мене свідомо і наполегливо оббріхували, ображали, принижували, облудно звинувачували в єврейських і проєврейських ЗМІ. Таврували антисемітом і фашистом, расистом і ксенофобом, божевільним і навіть куклукскланівцем. Багаторазово намагалися порушити кримінальні справи та притягти до суду за розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Нацьковували на мене владу, численні єврейські громади, правоохоронні та податкові органи. Намагалися знищити справу мого життя — Міжрегіональну Академію управління персоналом. Залякували мене і мою родину, створювали різноманітні провокації і зрештою скоїли замах на моє життя — четверо бандитів, озброєних металевими битами, напали на мене серед білого дня неподалік від мого будинку і намагалися вбити. Тільки Бог і українські люди врятували мене. Все це зробили євреї, їх юдонацистські ватажки… Увесь цей бруд використовується євреями проти мене і сьогодні.

Тому я маю вистраждане мною особисте право вважати, — підсумовує Г. Щокін, — що всі таємні документи єврейських злочинів проти людства є безумовною, незаперечною і чистою правдою! [12, c. 52–54].

Про не менше поневірянь, м'яко кажучи, може розповісти теперішній депутат, голова фракції Національний вибір Тернопільської міської ради (наголосимо — Національний, а не Національно-демократичний!), а донедавна начальник відділу організаційної роботи Тернопільської міської ради Микола Смаровайло, котрого помаранчевий нашоукраїн-ський мер намагався незаконно звільнити з цієї посади, а помаранчевий НРУ-рухівський губернатор протизаконно змістив як голову міської Тернопільської організації НРУ. Він також змушений був звернутися до Верховного Суду України.

Який же можливий вихід із такої критичної ситуації? «Вихід напрошується один, — наголошує Йосип Тереля [4], — позбутися з національних територій (насамперед слов'янських держав. — В. К.) усіх послідовників Талмуду. Наголосимо, що у жодному разі це не є закликом до будь-яких антисемітських дій. Просто потрібно зважено, розсудливо захистити свої власні національні українські інтереси на території своєї власної Української держави, як це робиться в усіх цивілізованих країнах світу, і як це без зайвої метушні робили наші славні пращури. Нагадаємо, вони просто за домовленістю усієї громади зробили бойкот шкідливим для здоров'я українців товарам жидів. Окрім того, потрібно лише запровадити такі квоти за національною ознакою у вищі органи державної влади в Україні, які є елементарною нормою в самому Ізраїлі, про що неодноразово наголошувалося у ЗМІ. І тоді жиди самі без будь-якого навіть психологічного тиску добровільно завершать епопею переїзду до свого Ізраїлю задля виконання незмінної та завжди непорушної волі нашого Небесного Творця!

Література

1.  Ведмеденко О. Іще ніч… — Луцьк, 2004.

2.  Гамуляк В. Тернопіль у боротьбі за державність. Спомини з рідного міста // Шляхами Золотого Поділля: Тернопільщина і Скалатщина. Регіональний історично-мемуарний збірник. Том III. — Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто: Видання Наукового товариства ім. Т. Шевченка у США та Канаді, 1983. — С. 80–97; 753– 761.

3.  Іванишин В. На розпутті велелюднім. Вибори-2004: кого, що і для чого виберемо? / Упорядник Є.Філь. — Тернопіль-Дрогобич, 2003.

4.  Кухарський В. Методологія злочинних голодоморів — у талмудичних джерелах (висновки зі свідчень І.Шахака) // ПЕРСОНАЛ. — 2007. — №1. — С. 9–11; Позовна заява проти світових структур сіонізму — можливо, частинка у Божому плані щодо переселення євреїв до Ізраїлю // Діалог цивілізацій: сіонізм — найбільша загроза сучасній цивілізації: Збірка матеріалів до ІV Всесвітньої наукової конференції (3 червня 2005 року). — Київ: МАУП, 2006. — 212 с.: С. 104–110; // www.priorytety.com.

5.  Олесницький Є. Сторінки з мого життя // Шляхами Золотого Поділля: Тернопільщина і Скалатщина / Регіональний історично-мемуарний Збірник. Том III. — Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто: Видання Наукового товариства ім. Шевченка у США та Канаді, 1983. — С.45–72.

6.  Половецький П. Геєнна Огненна та інші документальні праці до Книги буття Українського народу. — Харків, 2002. — 128 с.

7.  Сенченко М. Латентні структури світової політики. — К.: МАУП, 2003; Общество истребления — стратегическая перспектива демократических реформ . — К.: МАУП, 2004. — 224 с.

8.  Сич О. Чому демоліберали бояться націоналізму? // Свобода. — 2007. — Квітень; Ющенко проти українського націоналізму // Свобода. — 2005. — Жовтень (№4).

9.  Тереля Й. Царство Духа. — Ужгород, 1994. — 56 с.

10.  Штепа П. Мафія і Україна. — Львів: ВПК Глобус, 2002.

11.  Шухевич Ю. Об'єднання, рішучі дії // За вільну Україну плюс. — 2005. — № 34.

12.  Щокін Г. Виникнення давніх євреїв та подальший розвиток їхнього культу. — К.: МАУП, 2005; Створення світу та кінець часів. — К.: МАУП, 2006.

13.  Моленко О. Ибо время близко ; Описание са-ранчи-самолетов… // www. аpokalipsis.info; 100 пророчеств Иоанна Богослова. — Мн.: Современный литератор, 2005. — 96 с.

14.  Рид Д. Спор о Сионе. — К.: Оріяни, 1999.

15.  Шахак И. Еврейская история, еврейская религия: тяжесть трех тисяч лет. — К.: МАУП, 2005.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту