головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 5/2005 
Персонал № 5/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Купите Сam коляска прогулочная купить на сайте магазина Стилус с доставкой в Ваш город
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Василь Волга
Людина з прізвищем ріки і дещо незвичайними поглядами на звичайні речі

Вів розмову Олександр КАВУНЕНКО

        Василь Олександрович Волга народився 5 березня 1968 року в Сіверськодонецьку Луганської області. Дитинство і юність минули на Житомирщині, де навчався в школі, а з чотирнадцяти років працював на Білокриницькому склозаводі. Закінчив Севастопольське вище військово-морське інженерне училище. Служив на атомних підводних човнах Північного флоту СРСР. Після того, як Україна здобула незалежність, демобілізувався і повернувся на Батьківщину. В Міжрегіональній Академії здобув другу освіту — економіст-банкір. Був генеральним директором Міжнародної спілки українських підприємців. Засновник і голова Всеукраїнської громадської організації «Громадський контроль». Кандидат у президенти України на виборах 2004 року. Автор книги «Україні — європейський закон про зброю» (2003). Вільно володіє англійською мовою. Одружений, виховує чотирьох дітей.

        Була в його житті армійська служба, потім — успішний бізнес, і раптом — несподіваний для багатьох (а для нього — цілком свідомий) момент релігійного захоплення. Три роки вивчав теологію, рік жив у монастирі, де в келійному усамітненні вирішив шукати відповіді на питання, які його цікавили. Потім — Міжрегіональна Академія управління персоналом, де здобув другу вищу освіту — економічну. Здобуті знання виявилися дуже доречними, бо розпочалася серйозна діяльність. Скажімо, 1997року очолювана Волгою корпорація мала в обігу майже на 50 мільйонів гривень різних активів. Потім була праця в Міжнародній спілці українських підприємців. Далі — робота за кордоном, навчання у Сполучених Штатах Америки й Австрії. 2000року створив організацію «Громадський контроль», яка вже наступного року заявила про себе як політична партія...

—   Свого часу Ви закінчили військово-морське училище. Марили морем, були романтиком?

—   Море я побачив уперше тільки тоді, коли приїхав до Севастополя вступати в училище. І романтиком ніколи не був, навпаки: мене завжди захоплювали прості прагматичні речі. Запитаєте — які? Люди завжди хочуть грошей, влади, сексу, решта — тільки надбудова, яка цим визначальним речам підпорядкована...

        Якщо й так, то, погодьтеся, хіба часто почуєш такі, гранично відверті твердження, та ще й на широкий загал мовлені? І то — від людини публічної, якою давно вже є Василь Волга.

Але й це, як мовиться, ще не все.

        У бізнесі, переконує він, найсильнїша рушійна сила — страх. Страх бідності, страх злиднів. Людина звикає до певного життєвого рівня і боїться втратити його. А щоб цього не сталося, намагається подолати щоразу вищу планку, через деякий час — ще одну, далі — ще і ще...

—   Як відомо, пане Василю, далеко не всім дорога до успіху в бізнесі трояндами встелена. І недаремно, мабуть, існує думка: аби досягати його, необхідні не тільки знання, вміння вибирати друзів і налагоджувати зв'язки, а й, вочевидь, мати ще й характер, часом навіть затятість...

—   Пригадую, коли я навчався в МАУП і починав лише знайомитися з менеджментом, то дуже часто наголошувалося, що є чимало випадків, коли людина йде-йде в одному напрямку, б'є в одну точку. А тоді — ой! — спохопилася.

        Втомилася, зневірилася... Розвертається й іде у зворотному напрямі — водночас, коли до успіху їй, можливо, не вистачало одного-єдиного кроку. Тоді така модель вважалася найпрогресивнішою; це була лінія поведінки людини, яка мала йти до кінця, її дії заохочувалися. Нині до менеджменту дещо інакше ставлення, яке збігається з моїм. Вважаю, якщо хтось упродовж певного часу не став найкращим у своїй справі, то дай цю можливість іншим. А сам розвертайся і йди в інший бік. І ти себе неодмінно знайдеш. Тут є подібність із вибором книг. Людина каже собі: читатиму лише ті книжки, з яких я довідаюся про те, що мені потрібно. І читаючи засинає. А чому б не читати книги, які є «твоїми»? Наприклад, я дуже люблю математику, яка межує з філософією. Від таких книжок чимало людей позіхає, а я тішуся думкою і душею. І до речі, взяв за правило прочитувати щодня п'ятдесят сторінок, аби поповнювати знання і тренувати пам'ять... Або інший приклад, є у мене знайомий лікар. Прекрасний фахівець, якому вірять пацієнти. І це дуже важливо, якщо хочете, — половина успіху в лікуванні. Та й він сам не може без своєї професії жити. Але не влаштовувала платня. І він іде в бізнес, дванадцять років б'ється в ньому як риба об лід!.. Уже й квартиру продав, бо потрапив у халепу й нині у таких злиднях, яких і за своїх найгірших «лікарських» днів не зазнавав. Та він — продовжує, впевнений, що все ж досягне свого!.. А мої поради, що це не його, й слухати не хоче. Хіба мало таких людей? По-щирості, кожного з них мені жаль. Багатьом із них ніби невтямки, що бізнес, політика — лише складові багатоманітного й тим цікавішого життя, що світ значно колоритніший, ніж затяте намагання бути першим. А ще скажіть, чому успіх вимірюється мільйонами в бізнесі чи посадами в політиці?..

        У розмові з Василем Волгою ми обговорювали багато сторінок його біографії, не оминули і численних захоплень. З жувалося, що він — кандидат у майстри спорту з боксу, в минулому — чемпіон Союзу з веслувального спорту. Має перший розряд із шахів. Регулярно відвідує спортзал ще і нині, як у юності, піднімає штангу вагою 150 кілограмів. Як і тоді, з тими ж секундами долає стометрівку. Виїжджає з друзями на полювання... Здається, й це ще не все. Для чого стільки й водночас — аби відчути повноту життя? Кожне з його численних захоплень каже Волга цікаве для нього не стільки результатом, скільки можливістю рухатися — думкою і душею, відчувати щоразу нове життєве середовище. І додає: людина може вважатися щасливою, коли бачить, що реалізовує себе як істота духовна, тоді в ній зроджується відчуття того, що життя вдалося.

—   На Ваш погляд, більше навчають людину перемоги чи поразки?

—   Безсумнівно, поразки, — відповідає Волга так переконливо, ніби очікував цього запитання й готувався до відповіді на нього заздалегідь. — Хоча є люди, яких поразки просто деморалізують. Я ж упевнений, що кожна з них має позитивні моменти. Навіть якщо йдуть одна за одною, суцільною чорною смугою. А ти зберігай спокій, вгамуй емоції, іншими очима подивися на ситуацію. Й обов'язково побачиш, що насправді твоя, здавалось би, поразка — перемога. Усе залежить від того, які уроки ти з неї винесеш...

        І не треба боятися поразок. Волга згадує з цього приводу один із законів Мерфі: якщо боїшся поразок чи якихось інших неприємностей, то цим не уникаєш їх, а навпаки — ніби накликаєш. Скажімо, ти не замикаєш квартири, передчуваючи, що тебе все одно рано чи пізно пограбують, то up неодмінно станеться. Так і поразка — наздожене тебе, якщо ти припускаєш її вірогідність.

        З іншого боку, без перемог, без досягнень жити також неможливо, тоді всі зусилля людини втрачають сенс. Виграш вкрай необхідний, аби надати впевненості у своїх силах... Та він не вчить. Навпаки. У звиклої до перемог людини часто зникають внутрішні запобіжники, а відтак неодмінно настане час, коли вона зазнає тієї чи іншої втрати.

—   Ви амбітна людина?

—   Дуже. Мету в житті ставлю перед собою майже недосяжну. І якщо на те буде ласка Божа і так складуться обставини, що років через п'ятдесят у підручниках з історії буде записано моє прізвище, я почуватимусь найщасли-вішою людиною у світі. Розумію Наполеона, у щоденниках якого знайшли запис про те, що йому уже двадцять чотири роки, а він іще нічого не зробив, а Македонський у цьому віці вже півсвіту завоював...

        Серед філософів, близьких йому за світовідчуттям, одразу називає Макіавеллі, до того ж не всього, а морального — для розуміння основних мотивів, які рухають людьми, групами, колективами, державами.

        Своєї стратегічної мети Василь Волга також не приховує:

—   Щойно мені виповнилося тридцять сім, а років через п'ятнадцять-двадцять я стану Президентом України. На моєму боці навіть суто біологічний фактор. Адже мине десятиліття, і всі, хто нині грається в політику, перебуватимуть на пенсії. Існують і значно важливіші аргументи. В Україні за останні п'ять років не з'явилося чогось новішого й переконливішого в політичному сенсі, ніж вдалося створити мені. Це — «громадський контроль», про який нині заговорили всі, кажучи, що без нього демократичну державу не побудуєш, хоча ще 2002 року скептично посміхалися. Тепер партія «Громадський контроль» належить до десятка найбільших політичних формувань країни. Ми й надалі набиратимемо обертів, для цього потрібен тільки час.

—   Звідки така впевненість?

—   Разом зі мною йде багато розумних і порядних людей. Хто рік, хто три-п'ять, а хто й сім років. Ще відтоді, коли я очолював Міжнародну спілку українських підприємців. Разом із ними сподіваюся подолати бар'єри, пов'язані з виборами 2006-го до парламенту та місцевих органів влади.

        Сумнівів щодо успіхів у здійсненні своїх планів лідер «Громадського контролю» немає жодних. І рано ще озиратися назад людині, яка вміє перемагати.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту